Текст книги "Фабрика Абсолюту"
Автор книги: Карел Чапек
сообщить о нарушении
Текущая страница: 2 (всего у книги 10 страниц)
РОЗДІЛ IV. Божественний підвал
Пан Бонді неквапно посмоктав сигару.
– А як же ти довідався про це?
– По собі самому, – відповів інженер Марек, що вже знову ходив по кімнаті. – Мій карбюратор, розкладаючи матерію, виробляє побічний продукт: чистий, незв’язаний Абсолют; бога в хімічно чистій формі. Так би мовити, з одного кінця він вивергає механічну енергію, а з другого – божественну сутність. Достоту як тоді, коли розкладаєш воду на кисень і водень, тільки незрівнянно більшою мірою.
– Гм... – гмукнув пан Банді. – А далі?
– Я гадаю, – обережно провадив Марек, – що деякі виняткові особистості здатні в своєму організмі розділяти матеріальну й божественну субстанції; розумієш, якось екстрагувати чи видавлювати Абсолют із своєї власної матерії. Приміром, Христос, чудотворці, факіри, медіуми, пророки вміли це робити якоюсь психічною силою. А мій карбюратор робить це чисто технічним шляхом. Це щось ніби фабрика Абсолюту.
– Факти, – сказав пан Бонді. – Держися фактів.
– Ось тобі факти. Я спершу сконструював свій Perfect Carburator[6]6
Досконалий карбюратор (англ.).
[Закрыть] чисто теоретично. А потім зробив невеличку модель – ще не дійову. Аж четверта модель почала по-справжньому крутитись. Вона була всього отакенька, але діяла дуже гарно. І коли я працював з нею в таких невеличких масштабах, то вже й тоді відчував якийсь дивний вплив на психіку. Якусь таку чудну веселість чи зачарування. Але я гадав, що то просто радість від успіху або, може, перевтома. А потім я почав пророкувати й творити чудеса.
– Що, що? – вигукнув пан Бонді.
– Пророкувати й творити чудеса, – засмучено повторив Марек. – Бували в мене хвилини такого дивного прозріння. Я знав, наприклад, із цілковитою певністю, що станеться в майбутньому. І те, що ти прийдеш, передбачив наперед. А то якось, працюючи на токарному верстаті, ніготь собі зірвав. Подивився на поранений палець, і зразу на ньому наріс новий ніготь. Очевидно, я цього хотів, але ж це дуже дивна річ. І... страшна. Або уяви собі, що я ходив у повітрі. Знаєш, це називається левітація. Я ніколи не вірив у такі нісенітниці. Знаєш сам, як я перелякався.
– Ще б пак, – поважно погодився Бонді. – Це, напевне, дуже неприємне діло.
– Страшенно неприємне. Я гадав – це щось від нервів, якесь самонавіювання абощо. А потім я поставив у підвалі той великий карбюратор і запустив його. Як я тобі сказав, він працює вже півтора місяця день і ніч. І аж тоді до мене дійшло все значення тих явищ. За день підвал наповнився Абсолютом ущерть, і він почав розповзатись по всьому будинку. Розумієш, чистий Абсолют проникає вільно крізь усі речовини, тільки через деякі трохи повільніше. А в повітрі поширюється зі швидкістю світла. Коли я туди ввійшов, то мене охопив наче якийсь екстаз. Я кричав на весь голос. Не знаю, де в мене взялася сила втекти звідти. А тоді нагорі я обміркував усе це. Перша моя думка була – що це якийсь новий, дурманливий, веселящий газ, який виділяється при цілковитому спалюванні матерії. Тому я й наказав установити знадвору вентилятор. Коли його встановлювали, на двох монтерів зійшло якесь осяяння, в них були видіння; третій був алкоголік, і це, мабуть, трохи імунізувало його. Поки я вірив, що це тільки газ, то провів з ним деякі досліди; цікаво, що в Абсолюті всяке світло горить багато ясніше. Якби його можна було вдержати в скляній колбі, я б наповнював ним електролампочки; але він вільно виходить із будь-якого вмістища, хай би як щільно загерметизованого. Потім я вирішив, що це, мабуть, якесь ультрарентгенівське випромінювання; але нема ні знаку електричних явищ, і на фотоплатівках воно не лишає слідів. А на третій день довелося відвезти до лікарні двірника і його дружину, що жили над підвалом.
– А чому? – спитав пан Бонді.
– Навернулись. На них зійшло натхнення. Він почав виголошувати релігійні проповіді й творити чудеса. А його дружина пророкувала. Мій двірник був напрочуд солідний чоловік, моніст і член товариства “Вільна мисль”. Надзвичайно порядна людина. І от уяви собі: з доброго дива почав зцілювати людей накладанням рук. Звичайно, на нього зразу донесли, окружний лікар, мій приятель, страшенно розсердився; я наказав відвезти двірника до психіатричної лікарні, щоб не було скандалу. Тепер йому нібито покращало, він видужав, утратив чудодійну силу; я пошлю його ще на село, хай там відпочине й одужає зовсім. А потім я сам почав творити чудеса й бачити майбутнє. Між іншим, у мене було таке видіння: величезні болотисті зарості гігантських хвощів, а в них якісь дивовижні тварини. Очевидно, це тому, що я спалював у карбюраторі верхньосілезьке вугілля – воно з найдавніших верств. У ньому, мабуть, міститься кам’яновугільний бог.
Пан Бонді здригнувся.
– Рудо, це ж страхіття!
– Так, – сумно підтвердив Марек. – Помалу я почав розуміти, що це не газ, а Абсолют. Зі мною діялись жахливі речі. Я читав людські думки, з мене линуло світло, і я мусив з усієї сили стримуватися, щоб не почати молитись та проповідувати віру в бога. Я вже хотів засипати карбюратор піском, але тоді в мене почалась левітація. Зупинити машину неможливо. Я вже не ночую вдома. І на фабриці, серед робітників, траплялись дуже тяжкі випадки осяяння. Я не знаю, що робити, Бонді. Так, я випробував усі можливі ізоляційні матеріали, щоб затримувати Абсолют у підвалі. Жужелиця, пісок, металеві стіни – ніщо не затримує його. Я пробував обкласти підвал творами професора Крейчого[7]7
Крейчі Франтішек (1858-1934) – чеський філософ-позитивіст, на час створення роману професор Карлового університету в Празі.
[Закрыть], Спенсера, Геккеля, всіляких позитивістів; уяви собі, що Абсолют проходить і крізь них. Ні газети, ні молитовники, ні “Святий Войтех”[8]8
“Святий Войтех” – католицький журнал, виходив у Чехословаччині на початку сторіччя.
[Закрыть], ні патріотичні пісенники, ні університетські курси лекцій, ні книжки К. М. Вискочіла[9]9
Вискочіл Квідо Марія (справжнє ім’я Вискочіл Антонін Людвік; 1881– 1969) – чеський письменник, автор численних солодкувато-сентиментальних романів та оповідань.
[Закрыть], ні політичні брошури, ні парламентські стенограми не виявились непроникними для Абсолюту. Я просто в розпачі. Його не можна ні замкнути, ні випомпувати. Це випущене на волю зло.
– А чи справді це таке вже велике зло? – спитав пан Бонді. – Хай навіть усе це правда... чи це таке вже нещастя?
– Бонді, мій карбюратор – це грандіозний винахід. Він приведе світ до технічного й соціального перевороту, він безмірно здешевить виробництво, він ліквідує злидні й голод, він колись урятує нашу планету від замерзання. Але, з другого боку, він випускає в світ бога як побічний продукт. Закликаю тебе, Бонді, не легковаж цим фактом. Ми не звикли мати справу з реальним богом, ми не знаємо, чого може наробити його присутність – у культурному відношенні, в моральному і так далі. Слухай, тут ідеться про долю всієї людської цивілізації!
– Стривай... – мовив пан Бонді замислено. – А може, є які заклинання? Ти не кликав священиків?
– Яких священиків?
– Та будь-яких. Мабуть, віровизнання тут не грає ролі. Може, вони б зуміли якось із цим упоратись.
– Забобон! – вибухнув Марек. – Дай мені спокій з тими сутанниками! Щоб потім улаштували мені в підвалі якесь чудодійне місце для богомілля, куди посунуть прочани! До мене, з моїми поглядами!
– Ну гаразд, – сказав пан Бонді. – Тоді я сам їх запрошу. Бо хіба знаєш... А зашкодити воно не може. Врешті, я нічого не маю проти бога. Аби тільки він не заважав у роботі. А ти не пробував домовитися з ним по-доброму?
– Ні! – обурився інженер Марек.
– І даремно, – сухо сказав Г. X. Бонді. – Може, пощастило б укласти з ним якусь угоду! Справжній, точний контракт, приміром, такого змісту: “Ми зобов’язуємося виробляти вас непомірно, безперервно, в умовленій кількості, а ви за це зобов’язуєтеся зректись будь-яких виявів божественності в радіусі стількох і стількох метрів від місця виробництва”. Як ти гадаєш, він погодився б?
– Не знаю, – з нехіттю відповів Марек. – Мені здається, що йому сподобалось існувати надалі незалежно від матерії. Можливо... у власних інтересах... він би пристав на якісь переговори. Але від мене цього не вимагай.
– Гаразд, – погодився пан Бонді. – Я пошлю свого нотаріуса. Дуже тактовний і спритний чоловік. А, крім того... може, запропонувати йому якусь церкву? Адже підвал під фабрикою та її околиця – місце, трохи... м-м... трохи негідне його. Треба було б розвідати, які в нього смаки. Ти не пробував?
– Ні. Я б найрадніше затопив підвал водою.
– Не гарячись, Рудо. Я, мабуть, таки куплю твій винахід. Звичайно, ти сам розумієш, що я... ще пришлю своїх інженерів. Треба все вивчити. Може, це справді просто отруйний газ. Та хай би навіть це був і сам бог – головне, що карбюратор таки працює.
Марек підвівся.
– Ти наважився встановити карбюратор на заводі МЕАТ?
– Я наважився, – відказав, теж підводячись, пан голова правління, – почати масове виробництво карбюраторів. Карбюратори для залізниць і пароплавів, карбюратори для центрального опалення, для житлових будинків і установ, для фабрик і шкіл. Через десять років у всьому світі буде єдине джерело енергії – карбюратори. Я пропоную тобі три проценти з валового прибутку. За перший рік це, мабуть, вийде кілька мільйонів. Тим часом ти можеш вибиратися звідси, щоб я міг прислати сюди своїх людей. Завтра вранці я привезу вікарного єпископа. Краще буде, коли ти з ним не зустрінешся, Рудо. Взагалі, я б волів, щоб тебе тут не було. Ти трохи різкуватий, а мені б не хотілося з самого початку дратувати Абсолюта.
– Бонді, – з жахом у голосі сказав Марек, – остерігаю тебе востаннє: ти випустиш у світ бога!
– Ну що ж, – з гідністю відказав Г. X. Бонді. – Потім він буде особисто вдячний мені за це. І сподіваюся, що він не поведеться зі мною непорядно.
РОЗДІЛ V. Вікарний єпископ
Тижнів за два по Новому році інженер Марек сидів у кабінеті голови правління МЕАТ (Металообробне акційне товариство).
– Ну, далеко просунулися? – спитав пан Бонді, зводячи очі від якихось паперів.
– Я вже все зробив, – відповів Марек, – Передав твоїм інженерам детальні креслення карбюратора. Отой лисий, як пак його прізвище...
– Крольмус.
– Так, інженер Крольмус фантастично спростив мій атомний двигун – ну, розумієш, переведення енергії електронів у механічну роботу. О, він має кебету – той твій Крольмус. А що ще нового?
Голова правління МЕАТ мовчки писав далі. Аж за хвильку відповів:
– Будуємо. Сім тисяч мулярів. Завод карбюраторів.
– Де?
– На Височанах. І збільшили акціонерний капітал.
На півтора мільярда. Газети дещо пишуть про наш новий винахід. Ось поглянь, – додав він і звалив Марекові на коліна півцентнера чеських і закордонних газет, а сам знову поринув у якісь папери.
– Я вже два тижні... м-м... – промовив Марек якось здушено.
– Що?
– Вже два тижні не був на своїй фабриці у Бржевнові. Я... я не можу наважитись. Там щось діється?
– Угу.
– А... як там мій карбюратор? – допитувався Марек, перемагаючи страх.
– Усе крутиться.
– А... що робить... оте, друге? Пан Бонді зітхнув і поклав ручку.
– Ти знаєш, що Міксову вулицю довелось перекрити?
– Чому?
– Бо люди ходили туди молитись. Цілими юрбами. Поліція хотіла розігнати їх, то зосталось там сім трупів. Лупцюють дурнів, а вони – як овечки.
– Цього слід було сподіватись, цього слід було сподіватись... – розпачливо мимрив Марек.
– Ми перегородили вулицю колючим дротом, – розповідав далі Бонді. – 3 довколишніх будинків довелося виселити людей: поспіль тяжкі симптоми релігійності. Тепер там працюють комісії з міністерства охорони здоров’я і з міністерства освіти.
– То, мабуть, влада заборонить мій карбюратор!. – з видимою полегкістю зітхнув Марек.
– Ба ні, – заперечив Г. X. Бонді. – Клерикали страшенно обурюються твоїм карбюратором, а тому прогресивні партії на злість їм захищають його. Ніхто, власне, не знає, про що йдеться. Видно, що ти не читаєш газет. Усе це виродилося в нікому не потрібну полеміку з клерикалізмом. А церква випадково якраз має тут трохи рації. Той проклятущий вікарний єпископ доповів кардиналові-архієпископові...
– Який вікарний єпископ?
– Та один там єпископ Лінда, загалом розумний чоловік. Я, бач, возив його туди, щоб він подивився на той чудодійний Абсолют оком фахівця. Він досліджував там усе діло цілих три дні, весь час сидів у підвалі і...
– Навернувся! – вигукнув Марек.
– Де там! Мабуть, він уже такий загартований щодо бога – або ще більший атеїст, ніж ти, не знаю; але через три дні він прийшов до мене й каже, що з католицької точки зору про бога не може бути й мови, що церква категорично відкидає й засуджує пантеїстичну гіпотезу як єресь; одне слово, це зовсім не легальний, законний бог, підтримуваний авторитетом церкви, отож він, як священик, мусить кваліфікувати все це як шахрайство, оману і єресь. Дуже розумно говорив.
– То він не відчув там ніяких надприродних явищ?
– Та ні, він усе там пережив: і осяяння, і чудотворство, і екстаз, і все. Він не заперечує, що все це там відбувається.
– Ну, а як же він це пояснює?
– Ніяк. Каже, що церква не пояснює, а наказує або забороняє. Одне слово, він категорично відмовився компрометувати церкву новим, ще не дослідженим богом. Принаймні так я його зрозумів... А знаєш, що я купив оту церкву на Білій горі?
– Нащо?
– Вона найближче до Бржевнова. Триста тисяч заплатив! Запропонував її писемно й усно тому Абсолютові там у підвалі, щоб він перебрався туди. Цілком пристойна бароккова церква; крім того, я наперед погодився на будь-яке потрібне переобладнання. І дивна річ: за кілька кроків від церкви, у будиночку номер чотириста п’ятдесят сім, позавчора стався класичний випадок екстазу з одним монтером; а в самій церкві – ніяких, ну ніякісіньких чудес! Один випадок був аж у Вршовицях, два – навіть у Коширжах, а на Петршинській станції бездротового телеграфу – просто-таки епідемічний спалах релігійності. Всі радіотелеграфісти, що там працюють, раптом з доброго дива почали передавати на весь світ екстатичні радіограми – якесь нове євангеліє: мовляв, бог знову сходить у світ, щоб спасти його, і отаку всячину. Подумай лишень, яке страмовище! Тепер прогресивні газети скубуть міністерства зв’язку, аж пір’я летить; кричать, що “клерикалізм випускає пазури” і всякі такі дурниці. Поки що ніхто не здогадується, що це якось пов’язане з карбюратором. Мареку, – додав Бонді пошепки, – я щось тобі скажу, але це таємниця: тиждень тому таке сталося з нашим військовим міністром.
– З ким? – вигукнув Марек.
– Тихо! З військовим міністром. Він був у своїй віллі в Дейвіцях, і раптом на нього зійшло осяяння. Другого дня вранці він вишикував увесь празький гарнізон і почав промовляти перед ним про вічний мир та закликати вояків до мученичества. Звичайно, йому зразу довелось подати у відставку. В газетах надрукували, ніби він нагло захворів. Отаке-то, друзяко.
– Уже й у Дейвіцях, – тужно мовив інженер. – Це ж страхіття, Бонді, як воно розповзається.
– Невтримно, – погодився пан Бонді. – Один чоловік перевіз фортепіано з тієї зачумленої Міксової вулиці аж на Панкрац, то через двадцять чотири години весь діл охопило...
Пан Бонді не договорив. Увійшов кур’єр і доповів, що прибув єпископ Лінда. Марек почав квапливо прощатись, але Бонді втиснув його назад у крісло й сказав:
– Тільки сиди й мовчи; цей єпископ – чарівний чолов’яга.
А вікарний єпископ Лінда вже входив до кабінету. То був невисокий веселий добродій у золотих окулярах, з насмішкуватим ротиком, по-священицькому стиснутим у пресимпатичну курячу гузку. Бонді відрекомендував йому Марека як власника того нещасливого бржевновського підвалу. Єпископ задоволено потирав руки, а інженер Марек злісно мурмотів щось про те, що йому, мовляв, дуже приємно, але на обличчі мав затятий вираз, який ніби промовляв: “Поцілуй мене кудись, сутаннику”. Єпископ закопилив губенята і жваво обернувся до Бонді.
– Пане голово, – бадьоро сказав він після кількох загальних фраз. – Я прийшов до вас у вельми делікатній справі. Вельми делікатній, – повторив він зі смаком. – Ми обговорювали вашу... м-м... вашу проблему в консисторії. Його превелебність, наш архіпастир, схильний уладнати цю прикру історію по змозі тихіше. Розумієте, оту непристойну комедію з чудесами. Даруйте, я не хочу зачіпати честь пана... пана власника...
– Будь ласка, говоріть, – похмуро мотнув головою Марек.
– Ну, одне слово, весь той скандал. Його превелебність зволили висловитись так, що з погляду віри й розуму не може бути нічого прикрішого, ніж оте безбожне, просто-таки блюзнірське порушення законів природи...
– Дозвольте! – обурено вигукнув Марек. – Закони природи будьте ласкаві полишити нам. Ми ваших догматів не чіпаємо!
– Помиляєтесь, добродію, – жваво відповів вікарний єпископ. – Помиляєтесь. Наука без догматів – це лише купка сумнівних тверджень. Але гірше те, що ваш Абсолют суперечить церковним законам. Він не узгоджується з ученням про святощі. Не рахується з церковними традиціями. Грубо порушує вчення про святу трійцю. Не зважає на апостольську ієрархію. Не піддається навіть церковним екзорцизмам[10]10
Екзорцизм (грецьк.) – заклинання або вигнання злого духа, диявола.
[Закрыть]. І так далі. Одне слово, поводиться так, що ми мусимо категорично відкинути його.
– Ну, ну, – примирливо озвався пан Бонді. – Поки що він поводився досить... пристойно.
Вікарний єпископ остережливо підняв палець.
– Поки що – так. Але ми не знаємо, як він поводитиметься далі. Завважте, пане голово, – він раптом перейшов на довірчий тон. – Вам ідеться про те, щоб не було скандалу. Нам також. Ви б хотіли непомітно усунути цю прикрість як практична людина. Ми теж – як божі слуги й представники. Ми не можемо допустити, щоб з’явився якийсь новий бог чи навіть нова релігія.
– Слава богу, – зітхнув з полегкістю Бонді, – я знаю, що ми домовимося.
– Чудово! – вигукнув єпископ, радісно блискаючи окулярами. – Головне – домовитись! Високоповажана консисторія постановила, що з огляду на інтереси церкви вона, як виняток, може взяти під свою опіку той ваш... м-м... Абсолют; вона спробує привести його до згоди з католицьким віровченням і оголосить будинок номер тисяча шістсот п’ятдесят один у Бржевнові чудотворним місцем для богомілля і...
– Ого! – вигукнув Марек і схопився.
– Вибачте! – владно кинув єпископ. – Чудодійним місцем для богомілля; одначе з деякими застереженнями. Перша умова: щоб у вищезгаданому номері виробництво Абсолюту обмежилося до найменшої можливої міри; щоб там вироблявся тільки слабенький, мало вірулентний, дуже розріджений Абсолют, що виявлявся б не так непогамовно і тільки спорадично, як було в Лурді[11]11
Лурд – місто у Франції, місце паломництва до “святого” джерела.
[Закрыть]. А інакше ми не можемо взяти на себе відповідальність.
– Гаразд, – погодився пан Бонді. – А далі?
– Далі, – провадив єпископ, – щоб його виробляли тільки з вугілля, добутого в Малих Сватоньовицях. Як ви, з ласки вашої, самі знаєте, це чудотворне місце[12]12
Чудотворне місце – “святе” джерело діви Марії в М. Сватоньовицях було поблизу будинку, в якому народився К. Чапек.
[Закрыть], місце культу діви Марії; тож, сподіваємося, з допомогою того ж таки тамтешнього вугілля ми влаштуємо в тисяча шістсот п’ятдесят першому номері в Бржевнові осередок культу матері божої.
– Як вам завгодно! – відказав Бонді. – Ще щось?
– По-третє, ви зобов’яжетесь, що більше ніде, ні тепер, ні в майбутньому, Абсолюту вироблятись не буде.
– Цебто як?! – вигукнув голова правління МЕАТ. – А наші карбюратори?
– Ніколи не будуть уведені в дію, крім того єдиного, бржевновського, що стане власністю святої церкви, і тільки церква буде ним користуватись.
– Дурниця, – заперечив пан Бонді. – Карбюратори будуть вироблятись. Через три тижні їх буде складено десять штук. За перше півріччя – тисячу двісті. За рік – десять тисяч. Стільки в нас уже заплановано.
– А я вам кажу, – мовив вікарний єпископ тихо й солодко, – що через рік не буде працювати жоден карбюратор.
– Чого б то?
– Того, що ні релігійним людям, ні атеїстам не потрібен реальний, активний бог. Не потрібен, панове. Це виключено.
– А я вам кажу, – запально втрутився Марек, – що карбюратори будуть! Тепер... Тепер я сам за них; саме через те я хочу їх, що ви їх не хочете. Всупереч вам, ваша єпископська милосте, навсупереч усім забобонам, навсупереч усьому вашому Римові! І я перший вигукну, – інженер Марек набрав повні груди повітря й прокричав з немелодійним запалом: – Хай живе Perfect Carburator!
– Побачимо, – зітхнувши, сказав вікарний єпископ Лінда. – Ви, панове, самі переконаєтеся, що високоповажна консисторія мала рацію. Не далі як за рік ви самі припините виробництво Абсолюту. Але доти скільки шкоди, скільки шкоди він наробить! Панове, ради бога, не думайте, що церква впроваджує бога в світ! Церква його тільки обмежує й скеровує. А ви, панове безвірники, дозволяєте йому розмножитись, ніби повінь. Корабель святого Петра перетриває й цей новий потоп; він, як Ноїв ковчег, перепливе через море Абсолюту. Але вашому сучасному суспільству, – гучним голосом вигукнув єпископ, – буде непереливки!
