Текст книги "Таємниця двох океанів"
Автор книги: Григорий Адамов
Жанры:
Морские приключения
,сообщить о нарушении
Текущая страница: 24 (всего у книги 30 страниц)
– Наша радіостанція ще вчора зранку почала перехоплювати якісь шифровані радіопередачі з невідомого пункту. Ми встановили, що передача провадиться з нерухомої станції, розташованої десь на віддалі не більше як п'ятсот-шістсот кілометрів від нас в зюйд-остовому напрямі. Наші гідроплани протягом дня обслідували в цьому напрямі величезний простір над океаном, але не знайшли на його поверхні жодного судна, яке могло б передавати будь-які радіоповідомлення. Та й взагалі ця частина океану, як вам відомо, настільки віддалена від звичайних шляхів, настільки пустинна, що навряд чи можна сподіватись на зустріч з кораблями. Всі ці обставини, разом з цілковитою безрезультатністю ваших розшуків, змусили мене припустити, що підводний човен не загинув від вибуху, а, потерпівши більш-менш серйозну аварію, позбавлений можливості рухатися, відновив свою радіостанцію і зноситься тепер з своєю базою, викликаючи допомогу. Тому я вирішив тимчасово припинити тут роботу і наблизитися до джерел цих радіопередач. Там ви відновите розшуки з участю дивізіону наших підводних човнів, які я викликав з нашої найближчої бази. Через дві доби дивізіон прибуде на вказане мною місце, і там ми зустрінемося з ним. Я твердо переконаний, що коли моя версія про аварію, якої зазнав «Піонер», ймовірна, то й боєздатність його внаслідок цієї аварії значно знизилася. Тому я беру на себе відповідальність за риск, наявність якого безсумнівна, але на який я готовий піти, щоб дати «Піонерові» бій в умовах, найбільш сприятливих для нас. Якщо «Піонер» оправиться, якщо до нього підоспіє допомога, і він цілком відновить свою боєздатність, то такої нагоди для бою з ким ми більше ніколи не матимемо.
Нам необхідно використати цю ситуацію повністю, негайно і добити проклятий підводний човен, поки це ще можна зробити з шансами на успіх… Ваша думка, містер Крок?
На звичайно байдужому обличчі капітана Маеда відбилися сліди величезного збудження.
Похиливши голову, із зблідлим обличчям, Горєлоз мовчав. Він провів декілька раз рукою по вологому лобі й нарешті глухо промовив:
– Не можу уявити собі, капітане… Я не думаю, що підводний човен міг уціліти після такого вибуху. Але ви маєте рацію, капітане: обережність вимагає з'ясувати джерело цих радіопередач. Ви, безперечно, маєте рацію, капітане. Більше такої сприятливої ситуації не трапиться. Якщо «Піонер» з'явиться біля своїх берегів, то господарем далекосхідних морів буде він. Тільки він! І ніхто інший!
Через півгодини величезний крейсер – могутня сталева фортеця, наїжившись дулами численних гармат, рушив з місця і, здіймаючи високі зеленуватосині, в пінистих мереживах вали, понісся на південний схід безмежними просторами пустинного океану.
Розділ VII
ПІСЛЯ ВИБУХУ
Океанічні течії далеко не відзначаються тією сталістю основних ознак, яка звичайно приписується їм. Залежно від тих чи інших причин їх ширина, глибина й зона поширення досить часто змінюються, так само, як і температура їх води, солоність, напрям, швидкість. Всі ці зміни викликаються різними порами року, напрямом та силою вітрів, тиском атмосфери, кількістю плавучої криги й льодяних гір, кількістю опадів і рядом інших причин, не завжди, проте, достатньо вивчених і навіть не завжди відомих.
Якщо така мінливість течій від постійних або періодичних причин давно спостерігається і більш-менш вивчена, то випадкові явища подібного характеру завдають немало клопоту вченим, часто так і залишаючись для них загадковими й незрозумілими.
Наші знання про течії та й взагалі про фізичне життя океанів дуже незначні. Особливо недостатні вони про Тихий океан, безмежні простори якого, зрідка відвідувані кораблями, становлять для нас до цього часу майже зовсім не досліджену пустиню.
В тій області Тихого океану, біля Південного тропіка, де радянський підводний човен «Піонер» зазнав зрадницького удару, рух бокових завмираючих струменів Південної екваторіальної течії, які направляються на південний схід, вже ледве помітний. Проте не було б нічого дивного, якби в описуваний нами час який-небудь сторонній спостерігач, що володіє здібністю пронизувати поглядом величезні товщі води, помітив тут, на глибині близько ста п'ятдесяти метрів від поверхні, величезний силует, що досить швидко рухався, підхоплений течією, в протилежному, південно-західному напрямі. Очевидно, в цих місцях існувала постійна або випадково виникла внаслідок невідомих причин підводна течія, яка йшла зовсім самостійним шляхом, напереріз слабким поверхневим струменям Південної екваторіальної течії.
В першу хвилину нашому спостерігачеві з такими надзвичайними зоровими здібностями здалося б, що він бачить перед собою позбавлені життя останки гігантського, фантастичних розмірів кашалота з понівеченим, майже цілком відрубаним хвостом. Проте, придивившись уважніше, цей спостерігач повинен був би визнати свою помилку: важко уявити собі існування кашалота без пащі і в металевій шкурі. Крім того, маючи такий гострий зір, спостерігач, безперечно, мав би й не менш тонкий, досконалий слух. Уважно прислухавшись, він, напевне, уловив би звуки ударів металу об метал, тупіт людських ніг, гудіння машин, людські голоси, що доносилися зсередини цього металевого, кашалотоподібного, наче мертвого тіла…
Одним словом, «Піонер» ясно виявляв ознаки напруженого внутрішнього життя.
Вибух у камері газопровідних труб стався о четвертій годині п'ятнадцять хвилин ранку, за дві години до зміни вахти. Цей час на підводному човні вважали за нічний, і всі мешканці його, крім вахтових, як звичайно, знаходились у своїх каютах, поринувши в глибокий сон.
Вибух з неймовірною силою потряс весь підводний човен до останнього шпангоута, майже перевернув його через ніс, кормою догори. Оглушливий гуркіт наповнив усі приміщення корабля. Все в них, не закріплене наглухо, було зірване з місця і з тріском і дзвоном, в страшенному хаосі валилось на підлогу, таранило перебірки, шалено перекочуючись з боку на бік у пітьмі, що раптово настала. Стогін поранених, крики переляку, вигуки команди, металічний скрегіт кріплень, свист і виття газів, що виривалися невідомо звідки – все змішалося в загальному, нестерпному шумі. Люди вилітали з койок, ударялись об перебірки і потім, оглушені й осліплені, перекочувались по палубі, перекидалися з місця на місце, не маючи можливості звестися на ноги.
Уже в наступну після вибуху хвилину підводний човен різко випрямився, ліг горизонтально, потім з трохи піднятим догори носом, погойдуючись з борту на борт, з носа на корму і навпаки, наче отямлюючись від раптового переляку й поступово заспокоюючись, застиг на місці. Його бездоганна остійність подолала навіть таке незвичайне положення, його конструкція та матеріал витримали і це надзвичайне випробування.
Перший, носом донизу, стрибок підводного човна викинув капітана Воронцова з койки і шпурнув його крізь розгорнуту враз запону із спальні до ніжок стола, що стояв посередині кабінету, наглухо пригвинчений до підлоги. Різкий біль у лівому плечі, який він відчув, ударившись об ніжку стола, не перешкодив йому, проте, майже несвідомо вхопитися й міцно триматися за ніжку правою рукою. Це врятувало його від дальших ударів та ушкоджень, якими йому загрожувала шалена качка корабля. Тримаючись за стіл здоровою рукою, капітан звівся на ноги і, пробираючись у непроглядній темряві по хиткій палубі, серед уламків скла, серед гуркоту й стуку предметів, що ковзали й били по ногах, добрався до акумуляторної шафки. Шафки не було на місці. Тоді капітан направився до дверей й спробував їх відчинити. Але двері заїло в пазах, і вони довго не піддавалися його зусиллям. Лише напруживши всі сили, капітанові вдалося трохи відсунути їх, протиснутися у відчинену щілину й вийти в коридор. Качка була вже слабка. Палуба стала майже стійкою, але лишалась у похилому до корми положенні. У цілковитій темряві, з простягненими вперед руками, капітан кинувся до центрального поста керування й голосно заговорив:
– Товариші!.. Спокій!.. Підводний човен вирівнявся!.. Всі, хто може, на місця!.. Включайте автономні сітки!..
Далеко в коридорі спалахнула лампа. Вона освітила кілька постатей, що спускалися в люки машинного відділу.
Двері центрального поста були відчинені.
Пробравшись у куток, де мала знаходитись акумуляторна шафка, капітан полегшено зітхнув: шафка була на місці. В наступну мить спалахнуло світло, і капітан оглянувся. Центральний пост являв собою картину повної розрухи. Майже всі лампочки сигналізації були побиті. Дерев'яний табурет висів на щиті управління, зачепившись за погнутий важіль вентиляції баластних цистерн. Великий гайковий ключ, невідомо звідки взявшись, пробив запобіжне скло і стирчав в одному з контрольних приладів. Клавіатура управління і кілька вимірювальних приладів були перебиті інструментами, що вилетіли з вітрини і лежали зараз розкидані під щитом. Головний гірокомпас був понівечений. Осторонь, біля столу, без ознак життя лежав ниць лейтенант Кравцов, напівприкритий картою, що впала зі столу. З-під його голови по похилій палубі повзла тоненька цівка крові.
Одним поглядом капітан охопив усю цю жахливу картину і, помітивши на столі радіотелефонний апарат, кинувся до нього. Апарат неначебто уцілів і був в порядку. Чи ж у порядку точки приймання?
Голос капітана пролунав майже у всіх відсіках корабля:
– Слухати команду! Капітан в центральному посту! Всім, хто помітив проникнення води, доповісти мені негайно по радіосітці! На випадок пошкодження сітки повідомити особисто! Всім науковим працівникам подати допомогу потерпілим! Прізвища потерпілих повідомити через десять хвилин! Професорові Лордкіпанідзе, а якщо це неможливо – Цою з'явитися в центральний пост негайно!
Через п'ятнадцять хвилин усе, що стосувалося стану підводного човна та його екіпажу, вже було відомо капітанові.
З екіпажу корабля тяжко потерпіли: лейтенант Кравцов, водолаз Крутицький, художник Сідлер та прибиральник Щербина, що лежали вже в госпітальному відсіку в непритомному стані. Легко потерпіли, але залишаються на ногах після поданої їм першої допомоги: старший лейтенант Богров, професор Шелавін, помічник механіка Ромейко.
Безвісти пропав головний механік Горєлов. Ніхто не міг зрозуміти, куди і як він зник. А втім, турботи й хвилювання з приводу стану човна не дозволяли нікому занадто багато думати про це дивне зникнення. Всіх хвилювала доля корабля.
Вже через годину після вибуху відбулися короткі збори всього екіпажу. Капітан змалював становище: вибух газів, прониклих невідомо яким способом у газопрозідну камеру, завдав підводному човну значних руйнувань, проте жоден з його життєвих механізмів не вибув остаточно з ладу, – всі пошкодження можуть бути ліквідовані силами екіпажу. Найголовніше – це те, що «Піонер» зберіг плавучість – щоправда, з великим диферентом на корму і, згідно з показаннями уцілілого глибиноміра, тільки на певній, стоп'ятдесятиметровій глибині, не маючи можливості ні опуститися, ні піднятися. Позбувшись руху, управління, боєздатності і, нарешті, якщо можна так висловитись, оглухнувши й осліпнувши, підводний човен відносився якоюсь течією в невідомому напрямі. Всі контрольно-вимірювальні прилади, апарати зв'язку, автоматичної сигналізації й управління можна, як і пошкоджені машини, полагодити або замінити запасними. Єдина серйозна небезпека загрожує з боку ходових і рульових дюз, стан яких невідомий. Безпосередньо примикаюча до дюз газопровідна камера наповнена водою, яка почала пробиватися в кормовий електролізний відсік. Поки що не можна точно встановити, яким чином вода проникла в камеру: через пробоїну в корпусі підводного човна чи через дюзи. Також не можна бути впевненим, чи взагалі цілі дюзові кільця, чи силою вибуху вони зірвані й скинуті з човна. Про все це можна буде дізнатися, коли буде відновлено загальну або автономну сітку управління, за допомогою якої вдасться відкрити вихідну камеру й зробити зовнішній огляд кормової частини корабля.
– Усьому екіпажеві, – закінчив своє повідомлення капітан, – потрібно негайно взятися за упорядкування всіх відсіків підводного човна, за ремонт машин, лагодження й заміну приладів та апаратів. Усі повинні пам'ятати, що мова йде не тільки про врятування човна, а й про те, що він зобов'язаний бути на своєму посту у Владивостоці точно у визначений урядом строк. На нас чекає величезна робота, але якщо дюзи, в якому б то не було вигляді, залишилися ще на підводному човні, він повинен бути й буде двадцять третього серпня у Владивостоці!
Його віра, його енергія й непохитна рішучість передалися кожному учасникові зборів. Загорілися очі, пожвавішали стомлені обличчя. Один за одним люди виходили вперед, закликали до самовідданої праці, клялися, що готові віддати життя за врятування підводного човна і за його появу у Владивостоці в строк…
До полудня всі відсіки корабля загальною авральною роботою всієї команди були очищені від уламків, було наведено порядок в господарських та продуктових складах, складах спорядження, інструментів, матеріалів, водолазного майна, хімічному та боєприпасів. Нашвидку пообідавши й розбившись на бригади за фахом, команда зараз же взялась за відновлення всіх сіток, за ремонт і лагодження машин, апаратів та приладів.
Найбільша, найтяжча й найвідповідальніша робота припала на долю бригади електриків. Все на підводному кораблі – управління, зв'язок, сигналізація, світло, розжарення, робота гармат і механізмів – живилось електричним струмом. У всі кутки й закутки проникала сітка електричних проводів.
Одержавши підсилення в складі професора Шелавіна, а також Цоя і Павлика, які мали деякий досвід та знання в практичній електротехніці, бригада робила справжні чудеса. Вже на двадцять четверту годину пошкоджені акумуляторні секції були поставлені на місце, розбиті акумулятори замінені новими, загальна сітка освітлення відновлена. Акустики Чижов і Птицин на цей час встигли розібрати носову ультразвукову гармату, з тим, щоб завтра з самого ранку взятися за її відбудову. Третій акустик, Бєляєв, працював над найтоншими й найніжнішими апаратами підводного човна: ультразвуковими прожекторами – його очима та вухами. Вони були розсіяні по всій зовнішній поверхні підводного човна й більше за всіх потерпіли від страшенного струсу, якого зазнав човен під час вибуху. На щастя, доступ до цих апаратів був зсередини, і вони були забезпечені повним асортиментом запасних частин, так що Бєляєву доводилось лише заміняти пошкоджені частини новими. Але й ця робота була настільки копіткою, вимагала такої уважності й обережності, шо Бєляєв, звичайно людина дуже спокійна, тепер ледве стримував нетерпіння. Все ж таки на двадцять четверту годину він встиг полагодити п'ять мембран і відновити їхню сітку. Старший радист Плетньов та його помічник Гребінчук наполегливо працювали над дуже пошкодженою радіостанцією.
Майже без діла залишились механіки Козирєв і Ро-мейко. Позбувшись свого начальника і керівника, вони однак швидко упорядкували камери балонів і полагодили або замінили новими деякі контрольно-вимірювальні прилади в цих камерах. Найсерйознішу роботу їм треба було провести в камері газопровідних труб і над дюзами. Але доступу поки що до них не було, і механіки з хвилюванням чекали моменту, коли їм доведеться взятися за камеру. Їх мучили сумніви і невпевненість у своєму досвіді та знаннях. Особливо хвилювався Козирєв, якого капітан призначив тимчасово виконуючим обов'язки головного механіка. Як би там не було, але під кінець дня, маючи трохи вільного часу, Козирєв та Роменко поспішили на допомогу іншим бригадам: перший – електрикам, а другий – водолазам. Кожний спеціаліст-підводник повинен бути більш-менш ознайомлений з однією-двома іншими спеціальностями, застосовуваними на підводному човні, щоб у разі необхідності замінити товариша, який вибув із строю.
Скворешня та Матвєєв дуже зраділи Ромейкові. Їх залишилось всього двоє, третій – Крутицький – лежав у госпітальному відсіку. Водолази славляться як майстри на всі руки, майстри спритності, винахідливості, кмітливості. Під час роботи під водою їм доводиться бувати і ковалями, і вогнерізами, і шахтарями, що пробивають тунелі під корпусами затонулих кораблів, будівниками підводних частин мостів, набережних і всім, чим примусить їх бути необхідність. Зараз капітан наказав водолазам, поки вони ще не могли розпочати зовнішні роботи, оглянути весь корпус корабля, перевірити весь його набір – кіль, шпангоути, бімси, пілерси, книці, – перевірити всі кріплення, перебірки, двері, ілюмінатори-вікна й усунути всі помічені будь-де пошкодження або несправності. Роботи було багато – важкої й найрізноманітнішої, і допомога Ромейка була дуже до речі.
Зоолог і Цой віддавались доглядові за пораненими, але у вільний час Цой приєднувався до електриків, а зоолог – до акустиків, серед яких він користувався великим авторитетом.
Комісар Сьомій встигав скрізь – бадьорий, енергійний, веселий. Він поспішав на допомогу, де тільки в ній була потреба, стежив за харчуванням та відпочинком команди і з першого ж дня аварійного стану корабля взяв на себе випуск у світ щоденної газети під чудною для стороннього ока назвою: «За 23 серпня!» Але ця назва багато говорила серцям людей із команди «Піонера». Складання газети, редагування, друкування, художнє оформлення та розклеювання – все було справою рук комісара Сьоміна. Коли він встигав це робити, залишалось загадкою для всієї команди, але кожного дня вранці у визначений час із мікрофона в центральному посту через репродуктори у всіх відсіках підводного човна лунав його голос, що читав різноманітний зміст чергового номера газети. Повідомлялись зведення про виконану вчора роботу, відмічались успіхи бригад та окремих осіб, зазначались недоліки, декламувалися злободенні вірші та фейлетони, що закликали до боротьби й перемоги… Цієї ранкової години, коли комісар починав передачу газети, вже з першого її номера команда чекала завжди з нетерпінням.
Стриманий, підтягнутий, завжди наче вилощений, старший лейтенант Богров після вибуху зразу втратив усі ці наполегливо культивовані ним якості. Скинувши білосніжний кітель, закачавши рукава сорочки, з пов'язкою на шиї, чимсь порізаній під час аварії, весело насвистуючи, приказуючи й жартуючи, він працював біля машин та апаратів то з однією, то з другою бригадою саме там, де це було найпотрібніше. Через два-три дні старший лейтенант став загальним улюбленцем, і бригади змагалися, вигадуючи всілякі приводи, аби тільки залучити його до роботи у своєму складі.
Кілька разів на день спускався в машинний відділ капітан, поволі проходив по всіх відсіках та камерах, придивлявся до роботи, прислухався до дзвінких ударів молотків, скрипу й вищання інструментів, шипіння електродів, і в очах працюючих людей його задоволена посмішка неначе додавала світла до електричних ламп. Іноді в цій атмосфері кипучої натхненної праці капітан раптом не витримував і, скинувши з себе кітель, приєднувався на годину-другу до бригади, що знемагала над якоюсь особливо важкою роботою. З неприхованим почуттям жалю він відривався від неї, щоб закінчити огляд і встигнути ще провідати поранених у госпітальному відсіку. Насамперед він підходив до койки нерухомого, з льодяними компресами на голові лейтенанта Кравцова й довго, з якимсь німим запитанням дивився на його смертельно-бліде, з заплющеними очима обличчя. Щоразу капітан тихо допитувався у зоолога, чи виживе лейтенант, чи прийде він до пам'яті. Зоолог з жалем хитав головою.
– У лейтенанта, очевидно, легкий струс мозку, він потребує абсолютного спокою, і якщо хвороба нічим не ускладниться, хворий, можливо, через кілька днів опритомніє.
– А як Крутицький? – питав капітан, підходячи до койки водолаза.
– Його стан кращий, – відповів зоолог. – Він хоча й непритомний, але сьогодні-завтра, мабуть, прийде до пам'яті.
– А рана в животі заживе?
– Крововилив у черевну порожнину припинився, але боюсь нагноєння.
Сідлер та Щербина сьогодні вже приймали їжу, і їхнє здоров'я не викликало ніяких побоювань. Поговоривши з ними, капітан повернувся в свою каюту.
Склавши зведення про закінчені роботи та про хід ремонту, він узяв судновий журнал і, як завжди, коли йому доводилося брати в руки цей журнал, знову розкрив його на тій сторінці, на якій лейтенант Кравцов зробив свої останні записи у фатальну ніч вибуху.
Що могли означати ці декілька рядків про якусь аварію дюз, для ліквідації якої лейтенант видав Горєлову пропуск на вихід із підводного човна? Чому лейтенант видав Горєлову пропуск без його, капітана, відома? Щоправда, деяка легковажність та безтурботність властиві характеру лейтенанта. Але все ж… У пропуску вказується серйозна причина його вчинку. Чи дійсно справа почалась із закупорки дюз пемзою та попелом, як про це свідчить збережена копія в книзі пропусків? Цю причину міг підказати лейтенантові тільки Горєлов. Розкривши книгу пропусків, капітан знову уважно й допитливо вчитувався в кожний рядок копії, в кожне її слово. Як поспішно, криво, недбало, як явно схвильовано біжать ці рядки на білому папері! Як відрізняється цей почерк від звичайного чіткого почерку лейтенанта! Що схвилювало його в той момент, коли він виписував пропуск? Ось на копії виділяються нарочито підкреслені слова: «Терміново! Пропустити негайно для прочистки дюз…» Можливо, закупорка дюз дійсно викликала скупчення гримучого газу, і Горєлов, не встигнувши прочистити їх, загинув від вибуху. Загинув, як герой, на своєму посту… Як герой?.. Але тоді чому ж сигналізатори не повідомили в центральний пост про скупчення газів у газопровідних трубах? Чому автомати самі не припинили доступу газам у труби, як тільки тиск у них перевищив норму? Чому і сигналізація, і автоматика одночасно і ще до вибуху відмовились працювати? Це не могло бути простою випадковістю. Значить, хтось зіпсував їх заздалегідь. Хто ж міг це зробити якраз на вахті Горєлова, крім нього самого? Отже, це він навмисне! Свідомо учинив вибух! Це він збив з пантелику довірливого лейтенанта, нагнав на нього паніку й примусив терміново, забувши про наказ, видати пропуск на вихід із підводного човна… Бідний обдурений лейтенант… «Терміново!» «Негайно!» Так пишуть, так, можна сказати, кричать тільки під час несподіваної, грізної небезпеки, що швидко насувається, коли потрібна ініціатива, блискавичне рішення, коли не можна думати про формальності, ховатися за параграф наказу, кликати на допомогу. І хіба міг він думати, що його обдурюють, хіба він міг підозрювати в зраді головного механіка підводного човна? Але чому, вже видавши пропуск, лейтенант не викликав зараз же капітана? Адже Горєлову потрібно було принаймні п'ять-сім хвилин, щоб вийти з підводного човна.
Ні, це вже не просто легковажність – це нічим не виправдана, злочинна безтурботність! Як смів він, лейтенант радянського військового флоту, дозволити собі таку недисциплінованість, таке нехтування основних правил служби на військовому кораблі в таких виняткових обставинах?!
Опустившись в крісло, із схиленою на груди головою, капітан довго сидів, заглибившись у тяжкі, болісні думки… Нарешті, він потягнув до себе аркуш чистого паперу й написав наказ по кораблю. В наказі було запропоновано комісарові Сьоміну негайно почати слідство в справі вибуху, що стався на кораблі двадцять дев'ятого липня, о четвертій годині п'ятнадцять хвилин, та про зникнення безвісти головного механіка Горєлова; опитування команди розпочати негайно; членів команди, потерпілих під час вибуху, допитувати в міру одужування кожного з них, з дозволу лікаря, професора Лордкіпанідзе; обслідування місця вибуху (газопровідна камера та дюзи) провести, як тільки обставини це дозволять. Про хід слідства доповідати йому, капітанові, щоденно.
В цей же день, коли цілком вияснився обсяг робіт по ремонту і капітан у наказі встановив точний графік їх виконання, в другому номері газети «За 23 серпня!», яка дістала додаткову жартівливу назву: «Голос комісара», з'явилась коротка замітка Марата. Від імені бригади електриків Марат викликав бригаду акустиків на соціалістичне змагання, на боротьбу за якнайшвидше виконання наказу капітана, за скорочення строків ремонту. Бригада електриків у розширеному складі взяла на себе зобов'язання: закінчити ремонт сітки і щита управління на двадцяту годину пятого серпня, відкрити вихід із підводного човна в той самий день до двадцяти годин, відновити систему сигналізації і зв'язку на двадцять четверту годину сьомого серпня, упорядкувати автоматику на дванадцяту годину десятого серпня і так далі щодо всіх робіт, покладених на бригаду. Загалом, виходила економія у часі проти встановлених капітаном строків близько двадцяти процентів.
Другого ж дня газета сповістила всіх, що бригада акустиків з професором Лордкіпанідзе, який частково включився в неї, приймає виклик електриків і за новим, нею самою складеним графіком скорочує час своїх робіт на двадцять п'ять процентів. Тут же газета повідомляла, що, вітаючи почин електриків, водолази укладають договір про соціалістичне змагання з радистами.
Атмосфера у відсіках корабля ставала дуже напруженою. Робота, здавалось, набувала характеру безперервної запеклої атаки на ворога. Перерву на обід та відпочинок команда скоротила до сорока хвилин, а сніданок та вечеря відбувалися мало не на ходу. Зведення про хід робіт у бригадах, що змагалися, вислухувались з таким же напруженим хвилюванням, як телеграми з полів бою, з бойових фронтів. І щоразу під вигуки «ура» й туш патефона, який на честь переможців заводив комісар Сьомін перед мікрофоном, і переможці і переможені з ще більшим завзяттям накидались на нову роботу.
П'ятого серпня, за п'ять хвилин до строку, перед зачиненими ще дверима у вихідній камері зібралися капітан Воронцов, старший лейтенант Богров, виконуючий обов'язки головного механіка Козирєв, водолази Скворешня та Матвєєв, оточені майже всім екіпажем підводного човна. Всі стояли схвильовані, бліді, в повному мовчанні: мав відбутися перший зовнішній огляд корабля, треба було розв'язати найважливіше, найболючіше питання – в якому стані кормова частина підводного човна? Чи уціліли дюзи? Чи судилося «Піонерові» повернути собі колишню жвавість рухів, чи він приречений на параліч, на мертвотну нерухомість свого повного життя і сил організму?
Рівно о двадцять четвертій годині невидимі електричні приводи, керовані головним електриком Корнєєвим із центрального поста, почали повільно втягувати в пази перебірки важкі металеві двері. Цю перемогу зустріли без звичайних вітальних вигуків, все в тому ж напруженому, схвильованому мовчанні. Ніхто не вимовив жодного звуку…
Вихідна камера, повна світла, відчинилась, п'ять чоловік ввійшли в неї й квапливо почали займатися туалетом водолазів. Через чверть години двері зачинились, почулось гудіння та булькіт води, що бігла по трубах, потім відкинулась вихідна площадка, і п'ять закутих у метал постатей з яскраво сяючими ліхтарями на шоломах вийшли в нічний підводний морок.
Згоряючи від нетерпіння, забуваючи про всі правила субординації, Скворешня стрімголов вилетів уперед, і зараз же під усіма шоломами прогримів його торжествуючий, оглушливий бас.
– Ура!.. Хай живе наш «Піонер»!.. Всі дюзи майже на місці.
Перед очима капітана та його супутників постала дивна картина.
Величезне, до двох метрів в діаметрі металеве кільце, масивне, лите, звичайно надіте на крайню кормову частину, наче дивовижна шапка, усіяна на околиші та зверху численними отворами дюз, тепер зірване з місця, далеко відкинулось назад, тримаючись лише на нижній частині, як на дверній завісі. Зсередини цієї шапки густо, наче в щітці, стирчали гострі зуби поламаних чорних труб; в оголеній крайній частині корми зяяв отвір, що вів у газопровідну камеру підводного човна.
– Ну, Миколо Борисовичу, – жваво звернувся старший лейтенант до капітана, – ми можемо поздоровити себе з рятівничою знахідкою! Дюзи є – значить, усе в порядку.
– Я боявся сподіватися на таку удачу, – з ледве стримуваним хвилюванням відповів капітан після хвилинного мовчання. – Наче гора з плечей… Тепер уся справа в тому, як поставити кільце на місце.
– Термітом та електролебідкою, товаришу командир, – сказав Козирєв.
– Гм… Ось як! – капітан уважно подивився на Козирєва. – Так, на ходу, й будете провадити роботи?
– Спорудимо навколо корми риштування з нерухомими площадками, товаришу командир, – швидко відповів Козирєв.
– Вірно, – підтримав старший лейтенант. Козирєв і Матвєєв вибралися на корпус і уважно вивчали стан корми та внутрішньої поверхні кільця.
– Ну, як там, товаришу Козирєв? – спитав капітан.
– Чудово, товаришу командир! – весело відповів новоспечений головний механік. – Край корми рівний, не рваний. І поверхня майже чиста, неначе ножем зрізало! Підчищати доведеться мало.
– Завтра ж зранку за діло, – сказав капітан. – Загальний нагляд за цими роботами я прошу вас взяти на себе, Олександре Леонідовичу.
– Слухаю, Миколо Борисовичу!
– А тепер – на підводний човен! – скомандував капітан. – Та скоріше! Ми несемо радість екіпажеві, і не можна примушувати його занадто довго чекати.
Радість була справді надзвичайна. Хоча команді вже давно слід було спати, але всіх охопило таке хвилювання, що ніхто не зміг зразу лягти й заснути.
Нарешті втома взяла своє, скоро в підводному човні запанувала сонна тиша. Один лише Скворешня, єдиний вахтовий на все судно, насилу перемагав сон, мугикаючи під ніс свою улюблену українську «Реве та стогне Дніпр широкий…» Правда, був момент, коли раптом замовкло й це тихе мугикання, і Скворешня на ходу, затримавшись біля одвірка, задрімав всього лише на одну-дві хвилини. Але саме в ці короткі хвилини підводний човен ледве відчутно здригнувся від м'якого, тихого поштовху й зараз же заспокоївся. Сонна, нічим не потривожена тиша продовжувала панувати в каютах та відсіках «Піонера». Скворешня прокинувся, зітхнув і знову заходив своїми важкими розміреними кроками під тихе мугикання пісні, так нічого й не помітивши…