Текст книги "Кім Джійон, 1982 року народження"

Автор книги: Чо Намджу

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 9 страниц)

Кім Джійон рано-вранці приїхала в лікарню на госпіталізацію. Її перевдягнули в лікарняну одіж, ввели препарат для стимуляції пологів, закріпили апарат для моніторингу стану плоду і зробили клізму. Джійон почало хилити в сон, але щоразу, як вона, здавалось, от-от засне, до неї для перевірки стану плоду по черзі приходили лікар або одна з двох медсестер. Ці перевірки – це було щось. Кім Джійон здавалося, що лікар намагається залізти поглибше, щоб схопити немовля за ручку і витягнути його назовні, настільки ці огляди були болючі й агресивні. Джійон у такі моменти здавалося, ніби всередині у ній бушує ураган чи ще якесь стихійне лихо. Поступово, починаючи з куприка, біль почав наповнювати її тіло. Інтервали між переймами скорочувалися, біль посилювався, поки не сягнув такої сили, що Джійон почала хапатися за краї подушки і вити від болю. Їй здавалося, що вона – іграшка з конструктора Лего, яку хтось вхопив за протилежні краї і намагається розкрутити їх, розірвавши її по лінії талії. Джійон було нестерпно боляче, але ступінь розкриття шийки матки і опускання плоду були недостатніми. Хоча це здавалось неможливим, але перейми посилилися ще більше, і все, що Джійон могла робити – це повторювати, немов заведена: «Епі... Епідуралка... Благаю, вколіть щось... Епідуралка». Лікар так і зробив, і у подружжя з’явився шанс перевести подих на дві з половиною години, але після короткої перерви біль повернувся, і цього разу він був у стократ сильніший, ніж раніше.

Дитя побачило світ о четвертій ранку. Дівчинка була такою милою і красивою, що Джійон розридалася ще сильніше, ніж до того під час пологів від болю. Та, як виявилося, маленька новонароджена красуня мала сили кричати день і ніч, якщо її не брали на руки, тому Джійон мусила робити домашні справи, ходити в туалет і спати, тримаючи донечку в руках. Годувати дитину потрібно було що дві години, тому спати довше ніж дві години поспіль Джійон не могла. Незважаючи на це все, молода мама ще більш старанно, ніж раніше, прибирала квартиру, прала дитячий одяг та білизну, готувала собі їсти «із запасом», щоб завжди було достатньо молока для дитини, і багато плакала. Либонь, ще ніколи в житті вона стільки не плакала.

Після пологів у Джійон не припинялися постійні болі в тілі. Найбільше її турбувало зап’ястя – від болю Джійон геть не могла ним рухати. Тому в суботу Джійон залишила доньку з чоловіком і пішла в ортопедичну клініку неподалік від їхнього дому, де вона вже колись давно лікувала вивих щиколотки. Літній лікар повідомив їй, що проблема в запаленні, але, на щастя, все не так серйозно. Він спитав, чи Джійон не займається роботою, яка вимагає активного задіювання зап’ясть, на що та лиш встигла сказати, що насправді вона лиш недавно стала мамою, як лікар одразу ж закивав, мовляв, все ясно:

– Ну так, ну так, після пологів зазвичай спостерігається ослаблення суглобів. Я так розумію, дитина ще на грудному вигодовуванні, тому виписати ліки я вам не можу. Чи підійде вам варіант з фізіотерапією?

Кім Джійон мовчки похитала головою.

– Якщо на фізіотерапію приходити не можете, є лише один спосіб – повний спокій. Ви повинні забезпечити зап’ястям час на відновлення, – сказав лікар.

– Я не можу, мені потрібно дивитися за дитиною, прати речі, прибирати... – тихо відповіла Джійон, на що літній ортопед розсміявся.

– Ха-ха, колись жінки прали на пральних дошках у холодних ріках, розпалювали вогонь, щоб прокип’ятити дитячі пелюшки, замітали та мили підлогу, зігнувшись у три погибелі. А тепер? У вас є пральні машинки і порохотяги – що ще вам потрібно? Не розумію, на що жалітися сучасним жінкам.

Джійон хотілося йому відповісти, що брудний одяг не залізає самостійно в пральну машинку, не засипає себе пральним порошком, а опісля не вилізає звідти, щоб розвіситись на сушці; що порохотяг не миє підлогу вологою ганчіркою, не пере і не сушить цю ганчірку. Джійон хотілося його спитати, чи він сам хоча б раз у житті користувався пралкою чи порохотягом?

Лікар переглянув попередні медичні записи Кім Джійон і сказав, що випише їй ліки, які можна приймати на грудному вигодовуванні. Усі ці дії супроводжувалися лише декількома клацаннями комп’ютерної мишки, і Джійон подумала: «А колись лікарям потрібно було довго ритися у архіві, щоб знайти медичну карточку пацієнта, і всі рецепти на ліки вони виписували від руки. На що їм тепер жалітися з комп’ютерами? Офісні працівники теж колись мали бігати туди-сюди з паперовими документами та звітами за начальниками, щоб отримати гроші чи підпис – з комп’ютерами і їм, значить, немає на що жалітися. І фермерам тепер не потрібно сіяти та збирати весь урожай вручну – у них теж, виходить, не робота, а мрія?» Звісно, що ніхто б не додумався так сказати. У всіх галузях віталися технічні відкриття, завдяки яким вдавалося зменшити кількість фізичних зусиль, що докладаються до роботи, та коли діло доходило до роботи по дому, критерії враз мінялися – чомусь використання домашньої техніки, яка полегшувала життя домогосподаркам, часто засуджувалося суспільством. Ставши такою ж домогосподаркою, Кім Джійон чітко відчула, якими поляризованими були думки людей про домашню роботу. Одні асоціювали її з неробством, а інші казали, що це «робота, від якої безпосередньо залежить благополуччя людини», але навіть ці люди не задумувались над тим, щоб оцінити роботу домогосподарок у відповідному грошовому еквіваленті. Мабуть, усі боялися це робити, адже якщо оцінити таку роботу, повинен бути той, хто її оплатить. А хто буде платити жінкам, які присвячують своє життя веденню домашнього господарства?

Мама Джійон не могла допомагати доньці через те, що була занадто зайнята роботою в ресторанчику. Бізнес йшов важче, ніж колись, бо у районі відкрилося багато різноманітних ресторанчиків. Батькам довелось скоротити кількість працівників, щоб зекономити на зарплатах, через що мати Джійон повинна була працювати більше. На щастя, їм все ж вдавалося заробляти достатньо, щоб забезпечувати себе і сина, який ще навчався. Час від часу мама приносила Кім Джійон каші з їхнього ресторану.

– Хоч ти така худенька, тобі вдалося народити здорову донечку, ти годуєш і виховуєш її без чиєї-небудь допомоги – я так тобою пишаюся! Материнська любов і справді не знає лімітів.

– А як тобі було, мамо, коли ти нас ростила? Тобі було дуже важко, чи не так? Ти не шкодуєш, що нас було так багато у тебе? Чия-чия, а твоя материнська любов і справді не знала меж.

– Ой, і не кажи. Твоя сестра кричала цілодобово. Я й не пригадаю, скільки разів бігала з нею в лікарню, щоб впевнитись, що з нею все в порядку. Вас троє, ваш батько за все життя ні одного підгузка не поміняв, а бабусю вашу ніщо не могло зупинити від вимагання повноцінного раціону тричі на день. Роботи завжди було непочатий край, вічно хотілося спати, а все тіло боліло. Це було пекло, по-іншому і не скажеш.

Джійон задумалась, чому мати ніколи не розказувала про це? Не тільки мама, але й інші родичі, старші друзі та ровесники, у яких уже були діти. У фільмах завжди показували лише милих та красивих діточок, у яких були щасливі, красиві та успішні матері. Звісно, Джійон пообіцяла сама собі завжди докладати всіх зусиль для того, щоб достойно виховати донечку, але вона не хотіла чути від інших, яка вона велика молодець чи яка вона чудова мама. Їй здавалося, що такі слова позбавляють її права жалітися і права думати, що материнство – це тяжко.

У той рік, коли Кім Джійон вийшла заміж, по телевізору показували документальний фільм про природні пологи, який викликав появу безлічі публікацій на цю тему. Популярність природних пологів різко зросла. Під «природними пологами» тоді розуміли мінімальне втручання лікаря у процес і зосередження уваги на відчуттях матері та дитини під час пологів. Водночас не можна було забувати про їхню безпеку. Кім Джійон, незважаючи на модні віяння, обрала більш традиційний варіант – пологи у лікарні в оточенні професіоналів, адже такий варіант здавався їй більш безпечним. Врешті, вона вважала, що взагалі вибір способу пологів має залежати лише від переконань батьків дитини, а не від того, що подумають чи скажуть люди навколо. Та кількість статей, у яких говорили про можливі побічні ефекти від ліків та лікарського втручання і негативний вплив цих факторів на новонароджених, не могла не викликати занепокоєння та сумніви. Ті, хто поспішав прийняти знеболюючу таблетку при найменших ознаках головного болю, ті, хто вимагав анестезію під час видалення малюсінької родимки – ці люди були першими, хто голосно переконував, що жінки повинні з радістю приймати процес народження дитини таким, який він є – зі всім болем, втомою і страхом, які йдуть у комплекті. Слова «материнська любов» стали ніби заповітними, здавалося, зароджується нова релігія, у якій поклонятимуться саме їй, материнській любові: «Прийміть любов матері як нашого спасителя, бо Царство Небесне близько!»

– Дякую, мамо, що приносиш мені каші. Без тебе я би померла з голоду, – подякувала Джійон.

«Дякую» – це все, що вона могла сказати матері за все те, що та для неї зробила.

Колишня співробітниця Джійон Кан Хесу взяла вихідний на день і прийшла навідати подругу. Вона принесла дитячу білизну, підгузки і... блиск для губ.

– Блиск для губ? Чого це ти раптом?

– Глянь, на мені зараз такий. Симпатичний колір, правда? У нас із тобою подібний тон шкіри, тому я подумала, що тобі теж підійде.

Кім Джійон втішило, що Хесу не сказала щось таке: «Матері – все ще жінки» чи «Переставай стирчати вдома у розтягнутих спортивках і приведи себе до ладу». Просто: «Я подумала, що тобі підійде», і все. Просто і невимушено. Джійон відчула, як у неї покращується настрій, і вирішила одразу ж намастити блиск. Колір і справді їй дуже пасував, від чого настрій піднявся ще більше.

Подруги говорили про все на світі, ласуючи замовленими з китайського ресторанчику чаджанмйоном і тансуюком[36]36
  Чаджанмйон – локшина із соусом з чорних бобів, шматочками овочів та м’яса. Тансуюк – м’ясо (зазвичай свинина) у клярі у кисло-солодкому соусі (прим. перекладача).


[Закрыть]. Поки вони балакали, Кім Джійон встигла погодувати донечку Джівон – і грудьми, і прикормом, поміняла їй підгузки, походила з нею по квартирі, намагаючись заспокоїти і вкласти спати, що зрештою їй вдалося. За весь цей час Кан Хесу ні разу не взяла Джівон на руки, кажучи, що боїться зробити щось не так. Натомість вона допомагала подрузі, розігріваючи дитячу суміш, приносячи, коли треба, чистий памперс і прибираючи брудний посуд. Дивлячись, як Джівон спить, Кан Хесу сказала:

– Вона така мила і гарненька. Але навіть так у мене не виникає бажання народити свою дитину.

– Вона й справді мила і гарненька, – погодилась Кім Джійон. – Але навіть так я б не радила тобі народжувати дитину. От серйозно. Та якщо ти раптом таки наважишся на це, я обіцяю віддати тобі одяг Джівон – спеціально збережу для твого малюка.

– А раптом у мене народиться хлопчик?

– Ти хоч знаєш, скільки коштує одяг для немовлят? Повір, якщо у тебе буде можливість дістати його безкоштовно, тобі буде начхати чи він рожевий, чи кольору какульок.

Кан Хесу залилась сміхом. Джійон спиталася, чому та взяла відгул посеред робочого тижня, коли роботи точно немало, і подруга розказала про жахливий скандал, що стався у них на фірмі. У жіночому туалеті, що перед входом в офіс, знайшли приховану камеру. Встановив її один із охоронців будівлі, віком двадцяти з чимось років. Позаминулого року власник будівлі уклав договір з новою охоронною фірмою, і старих – в буквальному і переносному сенсі – охоронців замінили молоді. Дехто вважав, що з молодими охоронцями безпечніше, тоді як інші казали, що нові охоронці на вигляд як бандити. Тоді Кім Джійон ще думала, куди ж поділися старі дядечки-охоронці, яких звільнили.

Ще більш скандальним було те, як у компанії дізналися про цю приховану камеру. Молодий охоронець, який встановив її, викладав зняті відео на порносайт. Постійним відвідувачем цього сайту був один із старших менеджерів компанії, який, переглядаючи ці відео, зрозумів, що і сам туалет, і одяг та взуття дівчат у відео йому добре знайомі, тож до нього дійшло, що на відео – його співробітниці. Замість того, щоб повідомити про це у поліцію чи розказати усе жертвам, він показав фото іншим колегам-чоловікам. І досі не ясно, що це були за фото, скільки працівників їх бачили і обмінювались один з одним, і як коментували їх. Один зі співробітників, який в той час зустрічався з дівчиною з офісу, постійно казав їй не ходити в туалет на їхньому поверсі, а йти на інші поверхи. Запідозривши, що тут щось не так, дівчина не переставала допитуватися, у чому причина, і врешті дізналася правду. Але й вона спочатку не розповіла про це нікому, адже зустрічалися з колегою вони таємно, а розповісти про приховану камеру означало би, що про їхні стосунки дізнаються всі. Не знаючи, як слід вчинити, дівчина вирішила порадитися зі співробітницею, з якою вона спілкувалася найближче. Цією співробітницею виявилася Кан Хесу.

– Я одразу ж розповіла про це всім жінкам в офісі. Ми разом пішли, знайшли камеру і повідомили в поліцію. Тепер у нас в офісі всіх допитують, а той псих-охоронець і збоченці з нашого офісу, які обмінювалися фото – під слідством.

– Це жахливо. Це просто жахливо, – Джійон не знала, що сказати.

Раптом до Джійон дійшло, що і її фото можуть бути десь там, в інтернеті. Ніби читаючи її думки, Кан Хесу сказала, що приховану камеру охоронець встановив цього літа, отже, на той час Джійон уже не працювала, і додала:

– Чесно кажучи, я тепер ходжу до психотерапевта. Я намагаюся вдавати, що все добре – сміюсь та поводжуся так, ніби нічого не сталося, але це зводить мене з розуму. Кожного разу, коли зустрічаюсь з новими людьми, я можу думати лише про те, чи ця людина бачила мої фото. Якщо незнайомець мені усміхається, мені здається, що він насміхається наді мною. Боже, та мені здається, що немає такої людини на світі, яка б не впізнала мене з тих відео. Більшість жінок в офісі тепер приймають антидепресанти і ходять на психотерапію. А пам’ятаєш Джонин? Вона прийняла критичну дозу снодійних і її ледве вдалось відкачати у лікарні. Двоє дівчат з адміністративного відділу – Чхве Хеджі та Пак Сонйон – узагалі звільнилися.

Кім Джійон подумала, а що, якби вона не звільнилася? Її б тоді теж зняли на приховану камеру, і вона б так само, як і її колишні співробітниці, зараз страждала від цього, ходила б до психотерапевта чи узагалі звільнилася б з роботи. Вона не уявляла, що звичайна середньостатистична жінка може так легко стати героїнею порнокартинок. Кан Хесу сказала, що через працівника служби безпеки, який встановив у туалеті приховану камеру, і через колег, які так підло обмінювалися непристойними фото своїх співробітниць, більше ніколи не зможе довіряти чоловікам.

– Уявляєш, ті придурки, які тепер під слідством через поширення фото, ще посміли жалітися, що ми занадто жорстоко вчинили з ними, – пожалілася Хесу. – Типу, це ж не вони встановили камеру, і не вони були авторами фото – вони «просто дивилися картинки, доступні будь-кому, хто зайде на сайт», а ми тепер робимо з них, бідненьких, якихось сексуальних маніяків. Вони ж самі розповсюджували ці фото! Як вони не розуміють, що вчинили злочин? Вони всі якісь хворі на голову.

Хесу також розказала, що їхня начальниця, Кім Иншіль, зібрала групу з потерпілих, які були готові йти далі, і звернулася до організації з питань захисту прав жінок. Вона також вирішила піти з компанії, забравши з собою співробітниць, які не хотіли там залишатися, після того, як директор компанії відмовився будь-яким чином реагувати на те, що сталося. Жінки вимагали, щоб компанія вибачилася перед ними, покарала винуватців і вжила усіх заходів, аби подібне ніколи не повторювалося, але директор, навпаки, робив усе, щоб якомога швидше зам’яти цю справу, аргументуючи це тим, що подібний скандал, якщо він стане відомим широкому загалу, поставить хрест на репутації компанії. Він також апелював до того, що у всіх чоловіків, замішаних у цій справі, є сім’ї, невже жінкам стане легше, якщо вони зруйнують їхні життя? Тим паче, що чим більше жінки роздуватимуть цей скандал, тим більше людей дізнаються про їхні непристойні фотографії в інтернеті. Враховуючи, що директор вважався одним з найбільш інтелігентних та прогресивних чоловіків його віку, така невдала спроба самозахисту викликала у Иншіль відразу і стала останньою краплею, яка переповнила чашу її терпіння:

– Той факт, що у них є сім’ї та батьки, означає, що вони мали сто разів подумати, перш ніж робити щось таке, а не те, що ми маємо їм усе пробачити. Одумайтесь! Можливо, вам цього разу і вдасться все замняти, але якщо ви продовжите в тому ж дусі, це рано чи пізно повториться. Ви ж знаєте, що у нашій компанії належним чином не проводилися семінари з попередження сексуального насилля на роботі?

Кім Иншіль теж була налякана і втомлена всією цією ситуацією. Усі вони – Иншіль, Хесу та інші жертви – хотіли, щоб це все якомога швидше закінчилося, вони хотіли повернутися до нормального життя. Винуватці ризикували конкретними речами – жертви ж ризикували всім.

Коли Джівон виповнилося трохи більше ніж рік, її віддали в ясла. На диво, дівчинці там сподобалося, і вона швидко адаптувалася. Джійон відводила дочку в ясла о 9:30, там вона гралася, обідала й о першій Джійон забирала її додому, де купала і вкладала Джівон на денний сон. Не враховуючи час, який забирала дорога, Кім Джійон отримувала близько трьох годин вільного часу. Звісно, вільним цей час назвати було важко – Джійон використовувала його, щоб справитися зі всією домашньою роботою: випрати одяг, перемити посуд, поприбирати, приготувати їсти. Рідко коли у неї випадала можливість спокійно присісти і випити чашечку кави.

Дослідження доводять, що у матерів, які виховують дітей віком до двох років, у добі в середньому є 4 години 10 хвилин на себе, а у матерів, які відправляють своїх дітей у ясла, цей час дорівнює 4 годинам 25 хвилинам, тобто, різниця між ними складає всього лиш 15 хвилин. Це яскраво свідчить про те, що більшість матерів не мають часу на відпочинок, навіть якщо їхня дитина ходить в ясла. Уся різниця полягає лише в тому, доводиться їм робити домашню роботу з дитиною чи без[37]37
  «Кінець епохи домогосподарок», газета «The Hankyoreh 21», випуск № 948.


[Закрыть]. Все одно для Кім Джійон можливість зосередитися на домашній роботі, не відволікаючись постійно на дитину, була вже великим полегшенням.

Вихователька хвалила Джівон, казала, що вона чудова дівчинка і швидко адаптується, тому можна спробувати залишати її в яслах на денний сон та забирати пізніше. Кім Джійон сказала, що поки все ж забиратиме донечку зразу після обіду, але думка про те, що у неї може з’явитися більше вільного часу, викликала бажання спробувати щось нове.

Джон Дехьону з Кім Джійон вдалося виплатити кредит, який вони брали на гарантійний депозит на квартиру, до народження дочки. Але через два роки проживання у цій квартирі хазяїн повідомив, що піднімає суму гарантії на 60 мільйонів вон[38]38
  Близько 50 тис. доларів (прим. перекладача).


[Закрыть], тому їм знову довелося взяти позику. Найближчим часом їм не світило придбання власної квартири, у якій їхня сім’я могла б жити, не переживаючи постійно за гроші на гарантійний депозит, за те, що їм прийдеться виїжджати з квартири, якщо хазяїн не захоче продовжувати договір оренди та інші турботи, які супроводжують життя на орендованій квартирі. А майбутнє обіцяло бути сповненим ще більших турбот – скоро Джівон потрібно буде відправляти в садочок, а потім – на різноманітні гуртки та заняття, на які потрібні гроші. На Кім Джійон дедалі більше навалювався тягар – вона відчувала, що і їй уже пора приносити гроші в хату. Ціни на квартири, вартість життя та навчання постійно росли, не знаючи меж. Для всіх, крім тих, кому пощастило отримати великий статок у спадок або здобути дефіцитну високооплачувану спеціалізацію, життя ставало все складнішим і складнішим.

Серед знайомих Кім Джійон було багато матерів, які, віддавши дітей у дитячий садочок, починали працювати. Деякі продовжували займатися тим же, що і до декрету, але переходили на фріланс, декотрі зв’язували свою кар’єру зі сферою освіти – починали працювали репетиторами або викладачами на курсах, відкривали власні навчальні групи у себе вдома, та найбільше було тих, хто влаштовувався на підробітки з погодинною оплатою: касирами, офіціантками, працівниками служби підтримки чи обслуговуючим персоналом із заміни фільтрів у домашніх очищувачах для води. За статистикою, більше ніж половина жінок можуть знайти нову роботу щонайменше через п’ять років після звільнення з попереднього місця. Але навіть у тих випадках, коли роботу вони знаходять, нова посада у більшості випадків виявлялася нижчою за ту, з якої вони звільнялися, а умови праці – гіршими. Порівняння жіночого ринку праці щодо віку працюючих показало, що ближче до пенсійного віку кількість жінок, які працюють у невеликих компаніях (до чотирьох співробітників) збільшується вдвічі. Також помітні зміни відбуваються у сферах праці: зменшується кількість задіяних в офісній роботі та на підприємствах, і збільшується кількість працівників жіночої статі у сфері обслуговування – готельному, ресторанному бізнесі, а також у сфері продажів. Звісно, це означало, що оплата їх праці була значно нижча, ніж могла би бути у інших сферах[39]39
  Кім Йонок. Сучасний стан та перспективи жінок, які беруть перерву у кар’єрі, Інформаційна служба з питань працевлаштування Республіки Корея (KEIS). Аналіз ринку праці за 2015 рік.


[Закрыть].

З моменту появи безплатних державних ясел та дитячих садків, багато людей почало вважати, що молоді матусі, спихаючи дітей у такі виховні заклади, тільки те й роблять, що попивають каву у кав’ярнях, роблять манікюри-педікюри і ходять на шопінг у торгові центри та універмаги. Насправді такий розпорядок дня серед 30-літніх молодих мам могли собі дозволити одиниці. Більшість були змушені за мінімальну погодинну плату підпрацьовувати у тих же кав’ярнях, робити манікюри-педікюри іншим і працювати продавцями чи консультантами в магазинчиках у торгових центрах. Відколи у Джійон народилася донька, вона не переставала задумуватися кожного разу, як зустрічала працюючу жінку її віку: «Цікаво, а у неї є діти? Скільки їм? Хто за ними дивиться зараз?» Періоди економічної рецесії, зростання цін, погіршення умов праці – люди постійно забували, що ці негативні фактори однаковою мірою впливають як на працюючих чоловіків, так і на працюючих жінок.

Кім Джійон відвела дочку в дитячий садок і зайшла в супермаркет, щоб купити продукти. Поряд із супермаркетом був магазинчик морозива, і Джійон помітила на дверях магазину оголошення про те, що вони шукають працівника на погодинну роботу у будні дні. Графік – з 10 до 16, оплата – 5600 вон[40]40
  Близько $5 (прим. перекладача).


[Закрыть] за годину, розглянемо кандидатури домогосподарок. Кім Джійон зацікавилася. Вона заглянула і про себе зауважила, що продавець за прилавком і сама, здавалося, була домогосподаркою. Джійон купила стаканчик морозива і спитала у працівниці щодо оголошення. Та люб’язно відповіла їй і розказала, що у неї теж двоє дітей, які ходять у дитячий садок, а вона підпрацьовує у магазинчику уже чотири роки. Працювала би й далі, але старший син скоро піде у перший клас, тому вона вирішила звільнитися.

– Оскільки магазинчик всередині будівлі, з вулиці його не видно, у будні дні роботи небагато. Ще менше покупців, коли на вулиці холодно. Коли я починала тут працювати, у мене боліли руки від постійного набирання кульок морозива, але з часом звикаєш, і руки уже не болять, – розповіла жінка.

– Виходить, ви понад два роки працювали на умовах погодинної оплати, вас же мали перевести на посаду постійного працівника з підписанням відповідного трудового договору.

– Божечки, яка ви наївна! Де таке бачено, щоб погодинників переводили на постійну позицію? Жоден працедавець не погодиться підписати офіційний контракт і не буде платити за вас податки чи оплачувати страховку. Вони просто кажуть: «Можете виходити на роботу завтра» – і ти виходиш. Ви домовляєтесь лише на словах, зароблені гроші перераховують особистим переказом на ваш власний банківський рахунок. Або на рахунок вашого чоловіка, як вам зручно. От і все. Заради справедливості, скажу, що хазяїн пообіцяв мені виплатити невелику вихідну допомогу, але це тільки тому, що я тут справді довго працювала.

Здавалося, продавчиня справді загорілася бажанням, щоб вакансія дісталася Кім Джійон – чи то тому, що вони обоє були матерями, чи тому, що її зворушила наївність Джійон. Вона переконувала її, що варіантів роботи для молодої мами, діти якої у садку, не так вже й багато, і що Джійон не знайде нічого кращого. Жінка сказала, що вона поки зніме оголошення про пошук працівника, щоб Джійон мала час обдумати все і сказати своє рішення. Кім Джійон пообіцяла, що обговорить це з чоловіком, і уже збиралася йти, як раптом продавець додала:

– Ох, а я свого часу закінчила університет.

Це неочікуване признання глибоко шокувало Кім Джійон. Вона весь день думала про те, що сказала продавчиня. Коли пізно ввечері Джон Дехьон повернувся з роботи, Джійон спитала, як йому ідея з підробітком в магазинчику. Дехьон задумався, дивлячись на настінний годинник:

– А ти справді хочеш цим займатися? – відповів він питанням на питання.

Тепер замислилася Джійон. Вона, чесно кажучи, не була поціновувачем морозива і воно її не цікавило. Джійон не уявляла собі, що буде вивчати щось, пов’язане з цим бізнесом, і не уявляла собі кар’єри у цій галузі. Тим більше, що, як розказала та жінка, перспектив перейти з позиції працівника на неповний робочий день і на постійну роботу чи, тим більше, на посаду менеджера і вище, немає. Та й зарплата щороку ростиме рівно настільки, наскільки держава підніматиме вимоги щодо мінімальної погодинної оплати праці. Було ясно, що ця робота не має ніяких перспектив, але в голову Джійон лізли лише думки про ту вигоду, яку вона отримає тут і зразу. Для їхньої сім’ї із середньостатистичним доходом додаткові 700 тисяч вон щомісяця не завадили б. Ця робота не вимагала пошуку няні для Джівон, і Джійон цілком могла поєднувати підробіток з доглядом за дитиною та веденням домашнього господарства. Численні «за» та «проти» робили вибір справді складним.

– Ти справді хочеш працювати там? – знову перепитав Дехьон, і Кім Джійон чесно відповіла: «Ні».

– Неможливо прожити життя, роблячи тільки те, що хочеться. Але, люба, я зараз маю роботу, яка мені справді подобається. Знаючи це і знаючи те, що я наполіг на тому, щоб ти пішла з роботи, яка тобі подобалась, я просто не можу змушувати тебе тепер робити те, що тобі не до душі. Я вважаю так, але фінальне рішення за тобою.

Уперше за десять років Кім Джійон знову задумалася про свою кар’єру. Десять років тому, плануючи своє майбутнє, вона у першу чергу враховувала свої здібності та інтереси, але тепер у гру вступало безліч інших факторів. Серед цих факторів першочерговим було те, чи зможе вона самостійно, без допомоги няні, дивитися за Джівон, обходячись лише садочком.

Незважаючи на роботу у рекламному агентстві, Кім Джійон завжди хотіла стати журналістом. Потрапити на роботу у газету на правах повноцінного працівника було практично неможливим для неї, але Джійон подумала, що шанси знайти вакансію фріланс-журналіста у неї все ж є. Одна лиш думка про те, що вона буде займатися чимось новим і захопливим, змушувала її серце тріпотіти. Спочатку Джійон зайнялася пошуками курсів для майбутніх журналістів, але, як виявилося, більшість з них були розраховані на тих, хто працював удень, і тому проводилися ввечері. Джійон цей варіант не підходив, адже у цей час дитячий садок уже був закритий, а розраховувати на чоловіка вона не могла – навіть якби він щоразу закінчував роботу вчасно і мчав додому пильнувати Джівон, Джійон встигала б тільки на другу половину заняття. Вона пробувала підшукати нянечку на цей час, але майже неможливо було знайти когось, хто погодився б приходити тільки по вечорах і на такий короткий час. Та й сам факт того, що няню довелося б наймати не заради того, щоб працювати, а всього лиш вчитися, не давав Джійон спокою. Таке навчання, враховуючи оплату послуг няні, обійшлося би їм в копієчку.

Курси, які пропонувалися у денний час, в основному являли собою клуби за інтересами, у яких журналістику вивчали як хобі, або курси для отримання сертифікації викладача читання, письма та історії для дітей. Інших варіантів не було – або хобі, або репетиторство. Джійон розчаровано подумала, що тепер, тільки через те, що у неї є дитина, сфера її інтересів та потенціал значно обмежувалися. Відчуття захоплення від нових починань швидко змінилося почуттям відчаю.

Коли Кім Джійон вирішила таки погодитися на роботу в магазинчику морозива, вакантне місце уже було зайняте. Тоді Джійон поклялася сама собі, що якщо їй знов попадеться пропозиція підробітку, у якій їй підходитимуть час та умови роботи, вона погодиться на неї, якою б не була сфера та обов’язки.

Спека нарешті відступила, їй на зміну прийшли по-справжньому осінні дні. Кім Джійон забрала доньку з дитячого садка і посадила її у коляску. Вони попрямували у парк, розташований поблизу, щоб подихати свіжим повітрям і насолодитися останніми сонячними промінчиками перед настанням холодів. По дорозі у парк Джівон заснула у колясці, і Джійон уже бувало вирішила повернутися додому, але погода була така гарна і так манила, що вона вирішила таки прогулятися. Через дорогу від входу в парк відкрилася кав’ярня, і в честь відкриття пропонувалася знижка на напої. Кім Джійон купила собі пластянку американо і присіла з нею на лавочку в парку.

Джівон спала так міцно, що у неї з привідкритого рота текла слина. Кім Джійон уперше за тривалий час могла справді насолодитися кавою, сидячи у парку. На сусідній лавці відпочивали декілька офісних працівників віком 30+ і пили каву з тої ж кав’ярні, що й Джійон. Хоча Джійон знала, які вони вимотані та втомлені роботою, вона не могла перестати поглядати на них із заздрістю в очах. Один із чоловіків раптом зиркнув на неї і щось тихо сказав своїм колегам. Джійон не могла розчути все, але деякі фрагменти їхньої бесіди таки долинули до її вух. Я б теж хотів жити за рахунок чоловіка... тинятися без діла, попиваючи каву... везе паразиткам... запам’ятайте, хлопці, я нізащо не женюсь на кореянці.

Джійон, обливши собі руки гарячою кавою, стрімко вибігла із парку разом із дитям у візку. Джівон прокинулася і заплакала, але Джійон навіть не помітила цього і далі йшла за візочком. Решту дня Кім Джійон ніяк не могла оговтатися. Вона нагодувала доньку супом, забувши його розігріти, забула одягнути Джівон підгузок, перевдягаючи її, через що мусила знову повністю перевдягати в певний момент, забула вчасно розвісити випраний одяг, через що той зім’явся. Коли Дехьон повернувся з ділової вечері, було уже за північ. Він приніс цілий пакет пиріжків у формі золотих рибок з начинкою із червоних бобів. У цей момент Кім Джійон зрозуміла, що вона пропустила і обід, і вечерю. Коли вона сказала чоловіку, що весь день не їла, той спитав, що сталося.