Текст книги "Кім Джійон, 1982 року народження"

Автор книги: Чо Намджу

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 9 страниц)

Це був один зі старших членів гуртка, який любив випити, але при тому ніколи не змушував молодших пити з ним. Також, на відміну від інших старших, він хоч, як і заведено, завжди пригощав новеньких, але ніколи не нав’язувався і не просив їх їсти з ним. Джійон завжди вважала його хорошим хлопцем, і тому не могла повірити, що саме він це сказав. Але чим більше вона вслухалася у розмову, тим міцнішала впевненість, що це таки був він. Звичайно, він міг бути просто п’яним, або, можливо, то була спроба попередити недолугі намагання друзів посватати їх – можна було знайти й інші пояснення цих жорстоких слів, але жодне з них не допомогло б утішити Джійон. Єдине, що крутилося в неї на думці – це те, що й адекватні у повсякденному житті та, на перший погляд, добрі хлопці, можуть, не задумуючись, образити дівчину, навіть ту, до якої вони були небайдужі. «Ось так, я тепер – просто використана кимось жуйка», – гірко подумала Джійон.

Заливаючись потом, Кім Джійон лежала під ковдрою, хоча дихати ставало все важче. Вона боялася, що хтось її помітить і що винною у цій ситуації буде вона. Лише тоді, коли хлопці вийшли і в кімнаті стало тихо, Джійон насмілилась вилізти з-під ковдри і повернутися у кімнату дівчат.

Після всього почутого Джійон до ранку не могла заснути. Наступного дня вона, прогулюючись територією бази, зустріла того самого хлопця:

– Що це в тебе очі такі червоні? – спитав він спокійно та привітно, як і завжди. – Погано спалося?

Кім Джійон дуже хотілося відповісти: «А жуйки не сплять!», але вона вчасно прикусила язик і просто промовчала.

На зимових канікулах на третьому курсі Кім Джійон почала серйозно готуватися до пошуку роботи. Насамперед вона перездала ті предмети, які завалила на першому курсі, щоб підняти середній бал атестата. Крім того, вона декілька разів перездавала екзамен з англійської мови TOEIC, кожного разу отримуючи все кращу і кращу оцінку. Та незважаючи на ці успіхи, Джійон не переставала хвилюватися. Вона вирішила будувати кар’єру в сфері реклами та маркетингу і намагалася знайти вакансії на стажування у відповідних компаніях, але це було непросто. Зазвичай, компанії повідомляли про пошук інтернів відповідні факультети, а оскільки Джійон не була студентом факультету реклами, вона не могла розраховувати на цю інформацію.

У вільний від занять в університеті час Кім Джійон ходила на уроки у районний культурний центр. Вона це робила не так заради отримання нових знань, як заради нових корисних знайомств. Джійон навіть вдалося організувати щось на зразок навчальної групи із новими знайомими з культурного центру. Спочатку їх було тільки троє, потім то один, то другий учасник почали приводити своїх друзів, і врешті зібралося семеро людей. Одна з дівчат, як виявилося, навчалася на кафедрі менеджменту у тому ж університеті, що й Джійон. Її звали Юн Хеджін, вона була на рік старшою за Джійон, але навчалася з нею на одній паралелі, бо колись завалила випускні іспити. Їй довелося чекати цілий рік, щоб перездати екзамен і отримати оцінку, з якою Хеджін змогла вступити в омріяний університет. Незважаючи на різницю у віці, Хеджін дозволила Кім Джійон звертатися до неї на «ти» і називати її на ім’я[18]18
  У корейській мові існує декілька рівнів ввічливості, і до старших прийнято звертатися, використовуючи ввічливі форми. У звертанні до старших молодший за віком не може називати співбесідника на ім’я. Лише з ініціативи того, хто старший за віком, співрозмовники можуть перейти на т. зв. неввічливу форму спілкування (прим. перекладача).


[Закрыть].

Члени групи обмінювалися корисною інформацією про вакансії, разом складали резюме і автобіографії. Вони брали участь у тестуванні нової продукції для компаній, волонтерили, подавали заявки на стажування. Кім Джійон удвох з Юн Хеджін взяли участь у декількох конкурсах і навіть виграли призові місця у конкурсі від місцевої адміністрації, а також декількох студентських конкурсах.

У процесі написання заявок та підготовки до інтерв’ю Джійон не сильно хвилювалася. Вона думала так – якщо їй трапиться компанія, філософія якої не суперечитиме її власним переконанням і яка буде пропонувати вакансію на ту посаду, яку хотіла би обіймати Джійон, вона обов’язково прийме пропозицію від них, навіть якщо це буде якась невелика і не дуже відома компанія. Голову Юн Хеджін тривожили песимістичні думки. За всіма пунктами Хеджін була сильнішим кандидатом – мала вищі оцінки за навчання в університеті і за TOEIC, декілька сертифікатів, що засвідчували володіння різноманітними офісними комп’ютерними програмами, та й її спеціальність – менеджмент – була такою, якій часто віддавали перевагу на співбесідах. Незважаючи на все це, Хеджін постійно казала, що не впевнена, чи вдасться їй влаштуватися на роботу не те що у солідну корпорацію, а хоча б у таку компанію, де принаймні зарплату платитимуть вчасно.

– Хеджін, чому ти таке кажеш? – питала її Кім Джійон.

– Наш університет не належить до трійки найкращих університетів Кореї, цим все сказано.

– Та перестань, ти ж була на ярмарках вакансій, на них часто приходять випускники нашого університету, і всі вони працюють у чудових компаніях.

– Якщо ти не помітила, вони всі – хлопці. Скількох дівчат ти бачила на цих ярмарках?

І в той момент у Джійон мов пелена з очей спала – вона зрозуміла, що Хеджін каже правду. Джійон не пропустила ні однієї ярмарки вакансій, ні однієї зустрічі з випускниками за всі чотири роки навчання в університеті, і вона справді не пригадувала, що бачила там дівчат-випускниць. За результатами опитування, близько 100 компаній одним із сайтів з пошуку роботи у 2005 році – якраз коли Джійон закінчувала університет – показник працевлаштування жінок становив 29,6% від загальної кількості працевлаштованих[19]19
  «Ринок праці 2015 року у ключових словах», газета «The Dong-a Ilbo», 14 грудня 2005 року.


[Закрыть]. Інше опитування, проведене того ж року серед працівників відділу кадрів 50 великих компаній, показало, що 44% опитаних «за умови вибору між двома кандидатами з однаковими характеристиками, перевагу віддадуть кандидату чоловічої статі», і при цьому жоден не обрав варіант «віддам перевагу кандидату жіночої статі перед кандидатом чоловічої статі»[20]20
  «Проблема дискримінації за статтю і зовнішнім виглядом при виборі кандидатів на роботу не втрачає актуальності», газета «Yonhap News», 11 липня 2005 року.


[Закрыть].

Юн Хеджін розказувала Джійон, що іноді компанії звертаються безпосередньо на кафедри чи до конкретних професорів, щоб ті порекомендували студентів на вакантні посади, але у такому разі рекомендації отримують, знову ж таки, лише хлопці. При цьому сам процес відбору у таких випадках проходить настільки тихо і без зайвого шуму, що абсолютно неможливо зрозуміти хто, коли і за що отримав рекомендацію в ту чи іншу компанію. Так що було неясно, чи то університет пропонує відділам кадрів тільки хлопців, чи дівчата відсіюються уже представниками компаній. Хеджін поділилася з Джійон історією про одну дівчину, яка закінчила їхній університет декілька років тому.

Ця дівчина протягом всіх чотирьох років навчання займала перше місце з успішності серед студентів, мала високі оцінки з іноземної мови, зразкове резюме, у якому було все, що потрібно – нагороди, записи про стажування у різних компаніях, активна участь в університетському житті і навіть волонтерський досвід. У цієї дівчини була мрія – потрапити на роботу у конкретну компанію. І от вона дізнається, що в результаті одного з таких неофіційних відборів на факультеті, цій компанії було рекомендовано чотири кандидати на інтерв’ю – і всі хлопці. Про це їй розказав якраз один із цих чотирьох кандидатів, який провалив інтерв’ю. Розізлившись, студентка пішла до свого наукового керівника і попросила пояснити, за якими критеріями обирали кандидатів, пригрозивши, що якщо аргументованих причин їй не нададуть, вона зробить усе, щоб про це дізналися всі, на всіх рівнях і у всіх інстанціях. Врешті-решт, справа дійшла до декана факультету, і дівчина почула цілу купу абсурдних і незрозумілих пояснень: чи то компанія сама просила рекомендувати тільки хлопців; чи то університет вирішив рекомендувати хлопців, щоб компенсувати їм час, втрачений на службі в армії; чи то викладачі керувалися тим, що їм як чоловікам у майбутньому прийдеться забезпечувати сім’ю, а отже, вони повинні бути працевлаштовані у хорошій компанії. Та добила ту дівчину відповідь декана:

– Коли жінка занадто розумна, вона створює одні проблеми. Ви розумієте, що зараз, наприклад, ви створюєте проблеми університету?

Що можна було сказати чи зробити у цій ситуації? Якщо ти дурна – тебе не візьмуть, бо ти дурна, якщо ти розумна – тебе не візьмуть, бо ти розумна. Хто посередній – не підійде, бо він посередній... Безвихідь!

Дівчина зрозуміла, що всі її подальші намагання відновити справедливість не матимуть ніяких результатів, тому вона здалася, а в кінці року власними силами влаштувалася на роботу в омріяну компанію.

– Вау! Оце історія, яка вона крута! – збадьорилася Джійон. – То ця дівчина і досі там працює?

– Ні, вона кинула роботу, пропрацювавши там пів року, – шокувала відповіддю Хеджін.

Якось ця дівчина помітила, що в офісі немає жодної жінки, яка б обіймала посаду начальника відділу і вище. У інший день, обідаючи у офісній їдальні, вона помітила вагітну жінку і спитала у колег, скільки часу компанія дає на декретну відпустку. Жоден з п’яти людей, які сиділи з нею за столом, один з яких був начальником одного з підрозділів, не міг відповісти, бо вони ніколи й не бачили, щоб хтось в компанії йшов у декрет. У той день дівчина чітко зрозуміла, що просто не уявляє себе у цій компанії через десять років, і після недовгих роздумів подала заяву на звільнення. Один із колег пробурчав: «Ось чому ми не наймаємо жінок», – на що та йому відповіла: «Жінки не йшли б від вас, якби ви забезпечували нормальні умови праці».

Кількість жінок, які скористалися своїм правом на декретну відпустку, зросла з 20% у 2003 році до 50% у 2009 році, тобто і досі четверо з десяти жінок працюють, не використовуючи право на декрет узагалі[21]21
  Юн Джонхе. Декретна відпустка: сучасний стан та перспективи, Тренди у працевлаштуванні: звіт. (2015).


[Закрыть]. Звісно, варто зазначити, що у цій статистиці не враховувалися жінки, які просто пішли з роботи після того, як вийшли заміж і народили дітей. Кількість жінок на керівних посадах повільно росла з 10,22% у 2006 році до 18,37% у 2014 році, тобто становила менше ніж двоє жінок з десяти[22]22
  Міністерство праці. «Звіт з працевлаштування за 2015 рік», с. 83-84.


[Закрыть].

– То чим займається тепер ця дівчина?

– А вона минулого року успішно здала держіспит на отримання ліцензії юриста. Це ж була величезна новина, яку обговорювали в нашому університеті, бо серед наших випускників таких уже давно не було. Вони навіть вивісили плакат на честь цього, не пам’ятаєш?

– Ой, точно, пригадую! – вигукнула Джійон. – Я ще тоді подумала, яка вона молодець.

– Хіба це не смішно? Спочатку вони жалілись, що розумні жінки для них – проблема. А коли вона здала держіспит на юриста, при чому без їхньої допомоги, вони почали трубити по всіх усюдах і вивішувати плакати: «Дивіться! Це наша випускниця!»

Кім Джійон почало здаватися, що вона стоїть на вузькій вуличці, окутаній густим туманом, і коли у другому семестрі компанії почали вивішувати оголошення про відкриті вакансії, з’явилося відчуття, що цей туман згущується, конденсується і падає холодним дощем на її голе тіло.

Кім Джійон хотіла працювати у якійсь компанії, яка була б пов’язана з харчовою індустрією, але для початку вирішила подати заявки у всі більш-менш великі компанії, незалежно від сфери їх діяльності. Вона не отримала відповіді від жодної зі сорока трьох компаній, у які відправляла свої документи. Тоді вона вирішила розіслати заявки у 18 компаній трохи меншого масштабу, які проте показували стабільний ріст з року в рік, але і вони не відповіли Джійон. Її подрузі Юн Хеджін час від часу вдавалося пробитися на етап відбіркових тестів чи навіть дійти до етапу співбесід, але жодного разу вона не отримала пропозицію роботи. Тоді дівчата вирішили розсилати свої резюме у всі компанії, які вивішували оголошення про прийом на роботу. В один з таких разів, коли Джійон за інерцією відправила чергову заявку, навіть не виправивши при цьому назву компанії у супровідному листі, їй нарешті прийшла відповідь. Кім Джійон запросили на співбесіду.

Вона спробувала знайти якусь інформацію про цю компанію. Як виявилось, вони виробляли іграшки, канцелярські товари та аксесуари для дому. Нещодавно вони підписали контракт з відомим зірковим агентством, який передбачав розміщення зображень та карикатур знаменитостей на продукції компанії, що дало їй поштовх до розвитку. Здавалося б, звичайні іграшки, щоденники, чашки та інші звичні речі починали продаватися із шаленою швидкістю, як тільки на них розміщували портрети знаменитостей. Джійон стало некомфортно – працювати в компанії, яка витягує гроші з кишень дітей? Вона була не впевнена, чи хоче бути частиною такого бізнесу, але що ближче насувався день співбесіди, то більшою ставала її симпатія, і, врешті-решт, Джійон щиро захотіла, щоб її взяли.

Напередодні співбесіди Кім Джійон до ночі репетирувала із сестрою можливі питання та відповіді на них. Коли годинник пробив першу ночі, вона товстим шаром нанесла на лице зволожувальний крем і лягла в ліжко, та сон ніяк не приходив. Джійон лежала на спині нерухомо, щоб не розмазати крем по подушці, і їй вдалось заснути лише перед самим світанком. Джійон снилися дивні сні, без початку та кінця. Вона прокинулася розбитою, і навіть макіяж не міг цього приховати. Ніби цього було недостатньо, по дорозі на співбесіду Кім Джійон умудрилася задрімати в автобусі і пропустила свою зупинку. Хоча часу було більш ніж достатньо, вона вирішила зловити таксі, щоб не хвилюватися і приїхати вчасно. Акуратно зачесаний дідусь-водій таксі, глянувши на Джійон у дзеркалі заднього виду, спитав, чи вона часом не їде на співбесіду, на що вона відповіла одним словом: «Так».

– Ти знаєш, я ніколи не беру жінок першим пасажиром за день. Але тебе я вирішив підвезти, бо я зразу подумав, що ти, мабуть, їдеш на співбесіду, – похвалився таксист.

Джійон на секунду оторопіла – вирішив підвезти? На секунду вона подумала, що це водій пропонує підвезти її безплатно, але тоді вона зрозуміла, про що саме він говорить. «Тобто, він очікує, що я йому подякую за те, що він дозволив мені скористатися його послугами за гроші? Вдає із себе такого турботливого, а сам не розуміє, що ображає жінок таким чином», – Джійон хотілося йому щось сказати, але не було бажання розпочинати даремну суперечку, тому вона просто відкинулася на сидінні, заплющивши очі.

Співбесіду проходили по троє. У групі з Кім Джійон було ще двоє дівчат такого ж віку, як вона. Усі троє, ніби змовившись, були одягнуті у темно-сірі костюми, мали стрижку-каре, довжиною трохи нижче вух, і губи, підмальовані рожевою помадою. Інтерв’юери читали їхні резюме, ставили питання про освіту, уточнювальні запитання про певні моменти з резюме, які їх зацікавили, після чого перейшли до питань про компанію, бачення перспектив розвитку галузі та маркетингові стратегії. Усі ці питання були очікувані, усі троє дівчат відповідали впевнено і без вагань. Останнім питання поставив чоловік середніх літ, який сидів у кінці стола і весь цей час лише мовчки кивав:

– Уявімо, що ви на зустрічі з компанією-партнером. А представник компанії-партнера починає, скажімо так, розпускати руки – обіймає вас за плечі, гладить по талії... Розумієте, про що я? Так? Що ви будете робити в такому випадку? Послухаємо спочатку Кім Джійон.

Джійон на хвилинку розгубилася, не знаючи, що сказати. Показувати свою розгубленість вона не хотіла, і при цьому розуміла: занадто жорстка відповідь може позбавити її здобутих балів, тому спробувала дати нейтральну відповідь:

– Я би спробувала придумати якийсь привід, щоб покинути приміщення: сказала б, що маю на хвилинку вийти – в туалет, наприклад, або щоб підготувати якісь документи.

Друга кандидатка безапеляційно заявила, що вона б сказала цьому партнеру, що це – сексуальне домагання і що він повинен негайно припинити. І якщо він її не послухає, вона буде вирішувати це питання в судовому порядку. Інтерв’юер, який поставив запитання, почувши цю відповідь, здивовано припідняв брову і щось записав на своєму папірці. Джійон не знала, що й думати.

Остання кандидатка, у якої було найбільше часу на те, щоб обдумати свою відповідь, сказала:

– Спершу я маю переконатися, чи все гаразд з моїм зовнішнім виглядом, і чи не могла я спровокувати людину на такі дії своєю поведінкою. Якщо щось не так, я постараюсь якомога швидше виправити ситуацію.

Друга кандидатка іронічно хмикнула – вона явно вважала таку відповідь сміховинною. Джійон також подумала, що дівчині так відповідати не пасує – у чому може бути її вина? – але, з іншого боку, вона задумалась, чи не розцінять інтерв’юери відповідь третьої дівчини як більш слушну. «Можливо, і мені варто було щось таке сказати?», – подумала вона, але одразу ж посоромилася своїх думок.

Через декілька днів Кім Джійон отримала лист, у якому її повідомили, що вона не пройшла. Джійон не давала спокою думка: невже її не обрали через відповідь на останнє питання? Урешті-решт вона вирішила зателефонувати у відділ кадрів і поцікавитися. Представник відділу кадрів, на якого вона потрапила, відповідав на її питання загальними відрепетируваними фразами: «Відповідь на одне запитання не може визначити: проходите ви чи ні», «Оцінювання кандидата проводиться комплексно», «На жаль, ваша кандидатура не зовсім підходить нашій компанії» і все в тому ж дусі. Трохи заспокоївшись, Кім Джійон спитала, чи пройшли ті дві кандидатки, які були з нею на співбесіді. Вона пояснила, що це допоможе їй у пошуку роботи, адже вона зможе трохи краще зрозуміти, чого очікують компанії від потенційних працівників. Та працівник не поспішав відповідати на це запитання.

– Будь ласочка, скажіть, я просто у відчаї, а так я хоч розумітиму, що маю виправити, щоб наступного разу показати себе з кращого боку, – вмовляла його Джійон.

Він здався і сказав, що інші кандидатки також не пройшли. Ця відповідь добила Джійон. «Якби знала, що і так провалю співбесіду, я б їм сказала, що насправді думаю!» – пошкодувала вона.

Якби Кім Джійон знала, що все одно не пройде, вона б сказала їм, що переламала б руки тому, хто посмів би до неї торкнутися; вона б сказала тому бровастому, що його питання – це теж сексуальне домагання: «Либонь, чоловікам на співбесіді ви таке питання не ставите?» – вона все б їм сказала в очі!

Та оскільки зробити цього Джійон уже не могла, все, що їй залишалося – викричатись, дивлячись у дзеркало. Чомусь полегшення це не дало. Вона лежала в ліжку, засмучена і розчарована, і розлючено копала ковдру, яка раз за разом заплутувалась у неї в ногах. Ця співбесіда стала першою у безкінечному ланцюжку співбесід, де інтерв’юери дозволяли собі непристойно жартувати та робити недоречні коментарі щодо її зовнішності й одягу, безсоромно витріщатися на певні частини її тіла, а іноді навіть намагалися розпускати руки. Жодна із цих співбесід не завершилася запрошенням на роботу.

Кім Джійон почала думати, чи не варто їй відтермінувати закінчення університету? Може, варто взяти академвідпустку? Чи з’їздити кудись на мовні курси за обміном? Поки Джійон міркувала над тим, що їй робити, осінній семестр добіг до кінця, тож їй не залишалося нічого, крім як завершити навчання.

Сестра та мама вмовляли Джійон не поспішати, але вибору у неї не було. Юн Хеджін почала готуватися до екзаменів для вступу на державну службу і запропонувала подрузі готуватися разом. Джійон вагалася – погоджуватися чи ні, адже екзамен був дуже складним і вимагав тривалої й ретельної підготовки, а якщо вона, не дай бог, провалиться, час та зусилля, потрачені на підготовку, підуть коту під хвіст, і вона вже нічого не зможе з цим зробити. Тому Кім Джійон продовжувала розсилати своє резюме, у відчаї раз за разом знижуючи свої очікування щодо перспективного місця роботи. В один з найбільш кризових періодів у неї з’явився хлопець. Кім Джійон тримала це в секреті, і розказала новину лише сестрі, яка, помовчавши декілька секунд, лише похитала головою:

– Отакої, сестричко, у цій ситуації у тебе ще виникають думки про любов? І де тільки в тебе беруться сили на це.

– Сама не розумію, як мене так занесло, – засміялася Джійон.

Їй теж здавалося дивовижним, що у такій стресовій ситуації, у якій більшість пар розлучаються, вона змогла зустріти когось, хто їй справді сподобався. За вікном повільно падали перші сніжинки. Дивлячись на них, Джійон згадала вірш, який вона читала колись давно:

 
Краще за бідного ніхто не знає
Як це – коли самотність пробирає.
Сказав коханій: «Прощавай». Востаннє.
Яскраво мерехтіли зорі,
А місяць заливав свинцем
Сніжинки на моїй дорозі.
 

Новий хлопець Джійон був другом дитинства Юн Хеджін. Так само, як і Хеджін, він був на рік старший за Джійон, але ще навчався в університеті після служби в армії. Він цілком і повністю розділяв почуття Джійон щодо ситуації, у якій та опинилася, і розумів її як ніхто інший. Джійон цінувала те, що, на відміну від інших, він не сипав направо й наліво беззмістовними оптимістичними фразочками та обіцянками («Все буде добре!», «Нічого страшного, якщо ти не знайдеш роботу одразу після випуску!») і не нагнітав ситуацію звинуваченнями («І це все, чого ти досягла за роки навчання в університеті?», «Ну й ну, і як ти розраховуєш знайти хорошу роботу з таким резюме?»). Хлопець мовчки спостерігав за приготуваннями Джійон, допомагав їй чим міг, а якщо щось йшло не так – купував їй смаколики.

До церемонії випуску залишалося два дні, і вся сім’я Джійон вперше за тривалий час зібралася разом за сніданком. Тато Джійон вголос роздумував над тим, як краще зробити у день випуску – зробити вихідний день і взагалі не відкривати ресторанчик чи все-таки відкритись, але ввечері. Як раптом Джійон сказала:

– Я не збираюся йти на церемонію.

Татові це явно не сподобалося – спочатку він просто сказав, що вона здуріла, а тоді почав переконувати, що Джійон не може пропустити власний випускний. Та всі його вмовляння були марні – єдина фраза, на яку Джійон реагувала в ті дні, була: «На жаль, змушені вас повідомити, що ви не пройшли співбесіду». Помітивши, що донька ніяк не реагує на його слова, батько вирішив завершити свій монолог словами:

– Замість роботи знайди собі краще чоловіка – вийдеш заміж і перестанеш займатися дурницями.

Хоча це були не найжорстокіші слова, які Кім Джійон чула у своєму житті, але чомусь тепер вони ранили її дуже сильно. Намагаючись не виказати свої почуття, Джійон спробувала глибоко вдихнути повітря, щоб заспокоїтись, аж враз кухню прорізав оглушливий звук удару по столу. Це мати, не витримавши, гримнула ложкою, яку тримала у руці, об стіл:

– Як ти смієш таке казати своїй доньці, та ще й у теперішні часи! Джійон, не слухай! Ти можеш робити все, що хочеш! Хочеш працювати – працюй! Ти зрозуміла?

Кім Джійон, аби заспокоїти розлючену маму, швидко закивала головою, показуючи, що вона все добре зрозуміла. Тато від несподіванки аж почав гикати. Джійон раптом подумала, що вперше бачить, щоб її тато гикав. Вона пригадала, що колись, одного холодного зимового вечора, їхня сім’я сиділа за столом і вечеряла печеним бататом. Батат був такий гарячий, що коли мама, Инйон, Джійон та їхній молодший брат відкушували теплу картоплину, вони по черзі починали гикати, а от тато не гикнув ні разу. Кім Джійон подумала – цікаво, мабуть, так само, як Русалочка в обмін на ноги втратила голос, так, мабуть, і чоловіки з віком в обмін на цілий комплект застарілих поглядів, втрачають здатність гикати. А мама, немов чарівниця, своїм гнівом поклала край сексистським поглядам батька і повернула йому здатність гикати.

Пізніше того ж дня Кім Джійон несподівано отримала пропозицію роботи від одного рекламного агентства, у якому проходила співбесіду. Страх, відчай і невпевненість у власних силах, які весь цей час переповняли її, немов вода, що ось-ось переллється через вінця кришталевої вази, ураз прорвалися назовні нестримними сльозами. Щойно Джійон почула у трубці заповітне: «Вітаємо, ви пройшли!», вона уже не могла спинити потоки сліз щастя, які все текли і текли. Найбільше цій новині, крім Джійон, зрадів її хлопець.

Звичайно, що після такої новини, Джійон таки пішла на випускний. На церемонію прийшли також її батьки та хлопець – це була їхня перша зустріч. Вони вирішили не заходити в головний зал, де відбувалося вручення дипломів, а натомість прогулялися по території університету, зробили багато фотографій і навіть випили по чашечці кави в університетському кафе. У цей день у всіх куточках університету було шумно і велелюдно, кав’ярня не була винятком. Хлопець Джійон, перекрикуючи гам, замовив чотири чашки кави – усі різні – і коли повернувся із замовленням до їхнього столика, зміг безпомилково розставити їх відповідно до того, хто що замовляв. Поряд із чашкою лате для мами Джійон він поклав гарно згорнуту у формі трикутника серветку. Батько Джійон розпитував хлопця про його фах, де він живе, про його сім’ю, і на всі запитання той відповідав чемно та ввічливо. Кім Джійон постійно хотілося розсміятися, дуже вже це все нагадувало допит в поліції, тому вона сиділа, схиливши голову і закусивши губу, щоб не видати себе.

У якийсь момент, коли враз закінчилися теми для розмов, за столиком стало тихо. Тато було запропонував поїхати кудись пообідати, але мама Джійон нахилилася і прошепотіла йому щось на вухо. Тато Джійон прокашлявся, витягнув з гаманця кредитну картку і простягнув її Джійон, час від часу кидаючи погляд на маму, ніби чекаючи підтвердження, що тепер він усе робить правильно:

– Щось я не звернув уваги на час, нам з мамою уже пора повертатися на роботу в ресторанчик. А ви сходіть пообідайте.

Тоді мама схопила хлопця доньки за руку і сказала:

– Було дуже приємно познайомитися. Йдіть погуляйте з Джійон, сходіть у кіно – словом, розважтесь як слід. Сьогодні ми до вас не приєднаємось, але ви обов’язково заходьте якось до нас у ресторанчик.

Мама взяла тата попід руку і потягнула додому. Хлопець поклонився їм услід на прощання так низько, що його голова, здавалося, зараз стукнеться об землю. Кім Джійон нарешті могла розсміятися від душі:

– Моя мама таке сонечко! Вона спеціально змусила тата піти, щоб ти не почувався ніяково.

– Ага, мені теж так здалося. До речі, а яка страва вважається найсмачнішою у вашому ресторані?

– Ой, для мене будь-яка страва смакуватиме краще, ніж те, що готувала для нас моя мама. Вона не найкращий кухар. Але я все одно їй вдячна, як-не-як, я все ж виросла здоровою і красивою, хай і на їжі з доставки та напівфабрикатах.

Поряд з університетським кампусом було стільки людей, що пара вирішила проїхатись на метро до площі Кванхвамун. Як і наказувала мама, вони смачно пообідали, сходили в кіно і навіть купили собі по книзі у книжковому магазині неподалік. Хлопець Джійон засумнівався, чи книги входять у список дозволеного їм сьогодні, і чи не буде занадто зробити цю покупку, використовуючи саме картку тата Джійон, але та запевнила, що все гаразд і що тато, навпаки, оцінить, що вони придбали собі книги. Врешті-решт хлопчина обрав книгу, яку вже давно хотів купити, але яка була йому не по кишені. Коли вони вийшли з магазину, тримаючи в руках по книзі, кожна з яких була розміром з добрячу енциклопедію, вони побачили, що на вулиці пішов сніг.

Сніжинки падали із ніби залитого чорнилом неба. Вони були наче маленькі подарунки, що падали на голови тих, для кого вони призначалися. Час від часу сніжинки ніби тікали врізнобіч від різких поривів вітру. Хлопець сказав, що якщо впіймати падаючу сніжинку і загадати бажання, то воно обов’язково здійсниться. Одразу перейшовши від слів до дій, він, витягуючи руку, спробував зловити хоча б одного крижаного джина. Після декількох безуспішних спроб, велика красива шестикутна сніжинка таки лягла йому на кінчик великого пальця. Джійон спитала, що він загадав:

– Я загадав, щоб тобі сподобалося на твоїй першій роботі. Щоб тобі не було важко і щоб не виникло проблем. Щоб ти не втомлювалася сильно. І щоб колеги у тебе були добрі. Ну і, звісно, стабільної і вчасної зарплати, щоб ти купувала мені багато смачної їжі!

Кім Джійон відчула, ніби її серце враз наповнилося сніжинками – красивими, пухнастими, але крижаними. Їй стало страшно – що її очікує попереду? Єдине, на що Джійон залишалося надіятися – на те, що їй вдасться зробити все, щоб новий етап її життя – уже тепер в ролі офісного працівника! – проходив без розчарувань і зайвого стресу. При тому Джійон пам’ятала мамину настанову – живи так, як тобі хочеться.

Робота захоплювала Джійон. Щодня вона виходила на обід, гордо почепивши офісний бейдж-перепустку на шию. Вона була така не одна, але усі навколо, здавалося, носять перепустки так тому, що їм було просто незручно щоразу ховати та діставати їх, коли потрібно було кудись вийти, але для Джійон це мало особливе значення. Колись, зустрічаючись посеред білого дня у їхньому бізнес-районі з офісними працівниками, які снували туди-сюди з перепустками, на яких було вказано їхнє ім’я та назва компанії, вона могла лиш проводити їх заздрісним поглядом. Кім Джійон мріяла, що колись і вона буде йти тут з гаманцем і телефоном, затиснутими в одній руці, і з такою перепусткою на шиї, оточена колегами, які сперечатимуться, що їм замовити сьогодні на обід.

Компанія, у якій працювала Кім Джійон, вважалася порівняно великою у своїй сфері – у ній працювало близько 50 людей. Хоча переважали жінки, на керівних посадах були в основному чоловіки. Колектив був дружний, колеги – адекватними, тому загалом робоча атмосфера була досить приємною. Ложкою дьогтю стало те, що роботи було дуже багато, тому Джійон часто мусила затримуватися після роботи або працювати у вихідні. Цього разу компанія взяла на роботу чотирьох новеньких, зокрема й Кім Джійон – двох жінок і двох чоловіків. Джійон була єдина, якій вдалося влаштуватися на роботу одразу після університету. Враховуючи те, що під час навчання вона ні разу не брала академвідпустку, Джійон стала наймолодшою співробітницею у компанії.

Клеймо наймолодшої визначило і обов’язки Джійон: щоранку вона готувала каву кожному колезі зі своєї команди, враховуючи їхні смаки; на обідах в офісній їдальні Джійон мала турбуватися про те, аби правильно накрити стіл – розставити кожному столове приладдя, серветки і напої; якщо ж команда вирішувала замовити доставку, це завдання також повністю покладалося на неї, тому Джійон підходила до кожного з блокнотом і уважно записувала що і кому замовити; після обіду Кім Джійон вставала першою, щоб прибрати за всіма брудний посуд. Як наймолодший член команди, вона також була зобов’язана щоранку гортати новини, знаходити серед них статті, які були тим чи іншим чином пов’язані з клієнтами та партнерами компанії, і подавати скорочено зміст цих статей разом з їх аналізом у вигляді звіту. Одного дня начальниця їхньої команди прочитала черговий звіт Джійон і покликала її у конференц-кімнату.

Начальницю звали Кім Иншіль, і серед чотирьох керівників команд-підрозділів вона була єдиною жінкою. Кім Иншіль мала доньку молодшого шкільного віку, але завдяки тому, що Иншіль жила з матір’ю, на яку повністю переклала відповідальність за виховання доньки, їй вдавалося повністю зосередитися на роботі. Дехто захоплювався Кім Иншіль, дехто її недолюблював, вважаючи, що у неї кам’яне серце, а дехто поблажливо зазначав, що успіх Иншіль цілком і повністю є заслугою її чоловіка. Вони аргументували це тим, що невісткам не звикати жити з матерями своїх чоловіків, а от коли зятю доводиться жити зі своєю тещею – то уже не жарти. Тим більше, що конфлікт «зять-теща» останнім часом став гарячою темою для обговорень у суспільстві. Хоч жоден з них ніколи не бачив чоловіка Кім Иншіль, усі вони були впевнені, що він – золота людина, інакше й бути не може. Кім Джійон, слухаючи такі розмови, завжди згадувала свою маму, яка протягом 17 років жила зі своєю свекрухою. Поки мама працювала, бабуся лише час від часу бавила молодшого внука. Вона ніколи не готувала їсти, не годувала і не купала внуків і майже не допомагала з хатніми справами. Бабуся їла те, що готувала мама, ходила в одязі, який прала мама, і спала в кімнаті, яку прибирала мама. Та чомусь ніхто ніколи не казав, що мама – золота людина.