Текст книги "Кім Джійон, 1982 року народження"

Автор книги: Чо Намджу

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 9 страниц)

2012 – 2015

Перша зустріч батьків Кім Джійон та Джон Дехьона відбулася в одному з корейських ресторанів на Каннамі, неподалік автовокзалу. Після обміну декількома ввічливими фразами: «Приємно познайомитися», «Ви, мабуть, втомилися, добираючись сюди», за столом запанувала мовчанка. Раптом Мама Дехьона почала нахвалювати Кім Джійон, при тому, що за весь період їхнього знайомства бачила її всього лише двічі. «Ваша донька така чемна, люб’язна і турботлива. Уявляєте, вона запам’ятала, що я не п’ю кави, і на наступну нашу зустріч привезла трав’яний чай, а коли ми говорили по телефону, одразу помітила, що мій голос звучить застуджено», – казала вона. Насправді, чай Джійон купила за рекомендацією консультанта в магазині, просто назвавши свій бюджет на подарунок, а про застуду згадала, бо тоді був сезон грипу, а не тому, що помітила, що голос мами Дехьона звучить якось по-іншому. Той факт, що її дії, яким вона не надала особливої ваги, можуть трактуватися багатьма способами, змусив її насторожитись. Мама Джійон, усміхаючись від радості за те, що майбутня сваха так добре відгукується про її доньку, сказала:

– Дякую вам за такі добрі слова. Джійон, хоч і доросла, поратися по дому геть не вміє. Та це моя провина, у мене такий характер, що я не давала дітям й шансу щось зробити вдома – люблю робити все сама.

Вона пожартувала, що, попри все, впевнена, діти не помруть з голоду, тож за це хвилюватися не варто. Мама Дехьона підтримала жарт і додала, що тепер усі діти такі. Вони вдвох почали обговорювати, як добре жилося їхнім донькам, які, на відміну від них самих, могли повністю присвятити своє життя навчанню і роботі, не займаючись хатніми справами.

– Немає таких людей, які можуть усе й одразу. З часом Джійон усьому навчиться. Я впевнена, що вона буде чудовою господинею, – сказала мама Дехьона.

Кім Джійон подумки їй заперечила: «О ні, мамо, я думаю, що ви помиляєтеся. Дехьон таки вміє більше за мене, адже він стільки часу прожив окремо від батьків, і він обіцяв, що після весілля візьме обов’язки по дому на себе». Ні вона, ні Дехьон нічого не сказали – вони лиш усміхались, киваючи головами.

Додавши до гарантійного депозиту, на який Джон Дехьон знімав свою холостяцьку студію, гроші, які молодятам вдалося заробити за цей час, і доклавши ще невелику суму, яку довелося взяти у позику в банку, парі вдалося взяти в чонсе – безоплатну оренду[28]28
  Система оренди чонсе – оренда квартири, при якій орендарі дають власникам квартири значний гарантійний депозит, який може сягати до 70% від вартості квартири, і який повертається у повному розмірі, коли орендарі виїжджають з квартири. При цьому орендної плати немає. Вигода для власників полягає в тому, що вони тимчасово вкладають ці гроші у фінансові інструменти, які приносять їм дохід – депозит, цінні папери, інвестиції в бізнес та інше (прим. перекладача).


[Закрыть] – квартиру площею 80 м2, облаштувати її і навіть оплатити весільну церемонію та медовий місяць. По суті, завдяки гарантійному депозиту Дехьона і розумному підходу до грошей, який був у пари, їм вдалося одружитися, не просячи допомоги у батьків. І Дехьон, і Джійон почали працювати приблизно в один і той самий час, але хоча Джійон жила з батьками і їй не потрібно було платити за житло і продукти, Дехьону вдалося відкласти набагато більше грошей. Пояснення цьому було досить просте – зарплата Джон Дехьона була значно вищою за зарплату Кім Джійон. З одного боку, вона цього очікувала, адже компанія чоловіка була значно більшою, та й рівень зарплат у сфері маркетингу, у якій працювала Джійон, не вважався високим, але дізнавшись, наскільки великою є різниця, вона була дещо деморалізована.

Подружнє життя виявилось досить таки непоганим. Хоч вони часто працювали допізна і у вихідні, через що бували такі дні, коли їм не вдавалося ні разу поїсти удвох, Джійон та Дехьон завжди знаходили час на те, щоб піти разом на нічні сеанси в кіно чи замовити доставку їжі вночі. На вихідних, у ті дні, коли нікому з них не потрібно було виходити на роботу, вони спали до обіду, а тоді прокидалися і, снідаючи тостами, які готував Дехьон, дивилися по телевізору передачі про кіно. У такі моменти їм здавалося, що вони й досі просто зустрічаються і лише грають у подружжя.

Через місяць після їхньої весільної церемонії, у середу, Кім Джійон пізно поверталася з роботи. Вона ледве встигла на останній поїзд метро і коли повернулася додому побачила, що Джон Дехьон, який в той день незвично рано звільнився, сидів і чекав її, встигнувши до її приходу повечеряти рамьоном, помити посуд, поприбирати у холодильнику, дивлячись серіали, скласти випраний одяг. На обідньому столі лежав листок паперу – це виявилась заявка на офіційну реєстрацію шлюбу[29]29
  Під час весільної церемонії офіційна реєстрація шлюбу не відбувається. Для цього наречені у будь-який зручний для них час повинні звернутися у районний адміністративний центр і подати заяву (прим. перекладача).


[Закрыть]. Джон Дехьон роздрукував її на роботі і попросив двох колег підписатися як свідків. Кім Джійон глянула на заявку і розсміялася:

– Нащо такий поспіх? Ми вже відіграли весілля і живемо разом, а що зміниться від того, як ми подамо заяву на реєстрацію шлюбу? – спитала вона, хоча насправді була зворушена тим, що Дехьон так поспішає з офіційною реєстрацією.

– Зміниться наше ставлення до нашого шлюбу.

Бульбашку радості, яка заповнювала її серце зсередини, ніби проткнули голкою цією відповіддю. Повітря з бульбашки почало повільно виходити, і радості ніби й не було. Вона не погоджувалася з Дехьоном і була твердо переконана, що ніякі церемонії чи заяви не можуть змінити їхні почуття одне до одного. Джійон не могла вирішити, хто з них має рацію і показує більшу відданість їхнім стосункам – Дехьон, який демонструє всю серйозність своїх намірів, прагнучи якомога швидше узаконити їхній шлюб, чи вона, яка вважала, що реєстрація шлюбу ніяким чином не вплине на їхні стосунки. Хоча Дехьон вчинив як відповідальний чоловік, цей вчинок дещо засмутив Кім Джійон.

Вони сіли удвох перед ноутбуком і почали заповнювати заяву. Джон Дехьон раз за разом заглядав у комп’ютер, щоб звірити, чи він правильно записує ієрогліфами місце походження його сімейного прізвища. Кім Джійон теж надовго застрягла на цьому пункті – здавалося, вона вперше в житті записує ці дані. Решту пунктів вони заповнили досить швидко. Джон Дехьон підготувався і дізнався у своїх і батьків Джійон їхні номери запису у реєстрі громадян, тому цей пункт теж не спричиняв проблем. Аж тут вони дійшли до питання під номером 5: «Чи ви згодні на те, що вашій дитині при народженні буде присвоєно сімейне прізвище матері?»:

– Що ти думаєш щодо цього?

– Щодо чого?

– А ось, п’ятий пункт.

Джон Дехьон вголос прочитав запитання, подивився на Джійон і спокійним голосом відповів:

– Я думаю, що прізвище «Джон» – чудове прізвище для нашої дитини.

У кінці 1990-х років у країні почалися гарячі обговорення на тему традиційного сімейного устрою та системи реєстрації новонароджених дітей, при якій немовлята повинні бути зареєстровані під прізвищем однієї людини – рідного батька, і змінювати прізвище заборонялося. З’явилися цілі організації, які боролися за скасування цієї системи, а деякі люди почали використовувати подвійне прізвище, поєднуючи прізвище матері та батька. Серед аргументів, які висували поборники оновлення системи, були історії знаменитостей, які розповідали, як у дитинстві з них знущалися через те, що їхнє прізвище відрізнялося від прізвища вітчима, адже вони були змушені жити під прізвищем біологічного батька. У той час стали особливо популярними серіали, де головними героями були одинокі матері, які протягом багатьох років у поті чола працювали, самостійно виховували своїх дітей, переборювали всі біди, і в момент як тільки у них все налагоджується, приходить антагоніст – біологічний батько – який відбирає у матері дитину, хоча до того не мав жодного інтересу до неї, а не віддати дитину рідному батькові заборонялося законом. Саме завдяки цим драмам у голові Джійон закарбувалася думка, що традиційна система реєстрації новонародженого виключно за прізвищем батька – це погано. Противників змін теж було чимало – вони, навпаки, вважали, що без збереження цих традицій, члени сімей будуть віддалятися одне від одного, відчужуватися, і, врешті-решт, усе суспільство скотиться у розвитку до періоду первісного стада.

Боротьба проти цієї системи увінчалася успіхом – після розгляду Конституційним судом у лютому 2005 року закон про реєстрацію немовлят виключно за прізвищем батька було визнано таким, що є несумісним з прийнятим до того законом про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, і його було відмінено у січні 2008 року, а відповідні зміни були внесені у Цивільний кодекс[30]30
  «Відміна системи верховенства батька в сім’ї: ще один бар’єр подолано на шляху до гендерної рівності», звіт про прийняті урядом Республіки Корея закони за 2008 рік.


[Закрыть]. На сьогоднішній день в Кореї вже не існує такого поняття, як «сімейний реєстр» на офіційному рівні, і люди живуть у світі нової системи індивідуальної ідентифікації, у рамках якої записувати дитину за прізвищем біологічного батька не є обов’язковим. Батьки отримали змогу вибрати для дитини прізвище матері, але цим шансом користаються небагато пар – у 2008 році, коли було відмінено стару систему, зареєстрували 65 випадків присвоєння прізвища матері, а у наступні роки ця кількість не перевищувала 200 випадків[31]31
  «Вибір батьками мого прізвища – це ознака гендерної рівності?», газета «The Women’s News», 5 березня 2015 року.


[Закрыть].

– Зараз більшість пар усе-таки обирають прізвище батька. Якщо записати дитину на маму, то люди думатимуть, що щось не так чи що сім’я неповна. А нам доведеться постійно щось комусь пояснювати, – вголос розмірковувала Кім Джійон, а Джон Дехьон лиш ствердно кивнув.

Та все ж, ставлячи галочку навпроти варіанта «Ні, не згодні», Джійон відчула внутрішню порожнечу. Світ навколо так змінився, але закони та звичаї у цьому світі не змінилися. А якщо закони та звичаї все ті самі – чи змінився-таки цей світ? Джійон далі думала над словами Дехьона: офіційна реєстрація їхнього шлюбу змінить їхні почуття одне до одного. То все ж, це закон змінює людські почуття та цінності, чи навпаки – людські почуття та цінності визначають закони?

Їхні батьки нетерпляче очікували на «добру новину». Їм не переставали снитися «віщі сни» – хай що б там було, у цих снах, для батьків вони означали одне: скоро у них з’явиться онук або внучка. Батьки із самого рання кидалися телефонувати Джійон, щоб спитати, як вона себе почуває. Після декількох місяців таких вранішніх перевірок, вони почали переживати і підозрювати, що у Джійон не все добре із жіночим здоров’ям.

На перший після весілля день народження свекра Джійон усі, разом з ріднею Дехьона, яка проживає поблизу Пусана, зібралися на святковий обід, щоб привітати батька Дехьона, і заодно познайомитися з невісткою. Протягом всієї зустрічі – поки накривали стіл, поки святкували і навіть коли прибирали зі столу – усі бесіди зводилися до одного: чи Джійон з Дехьоном не хочуть поділитися з ріднею «добрими новинами». Немає новин? А чому? Що не так? Ви достатньо стараєтеся? Вочевидь, недостатньо, якщо дитинки ще немає. Кім Джійон спробувала закрити тему, пояснивши, що вони з Дехьоном поки не планують дітей, та її уже ніхто не слухав. Ага, значить, невістка і досі не завагітніла, у чому ж може бути проблема? З усіх сторін посипалися припущення: «Вона уже трохи застара...», «Це все тому, що вона занадто худа!», «Та ви лиш попробуйте – у неї холоднющі руки, у невістки явно проблеми з кровообігом!», «Та що тут гадати – гляньте, у неї прищ на підборідді, у її віці це може свідчити лиш про одне – проблеми з жіночим здоров’ям», – які б причини не називалися, усі вони передбачали, що проблема полягає саме у Джійон.

Одна з тітоньок Дехьона дорікнула його матері:

– А ти що сидиш і нічого не робиш? Купила би своїй невістці збір цілющих трав для зачаття! Джійон, певне, засмучена через твою бездіяльність.

Кім Джійон подумки заперечила – о ні, тільки цього їй ще бракувало. Її цілковито влаштовувало те, що свекруха зайвий раз не лізла у їхні справи. Навпаки, усі ці розмови про те, що потрібно зробити, щоб вона швидше завагітніла, здавалися їй тортурами. Їй нестерпно хотілося відрізати присутнім: «Знаєте що, я абсолютно здорова, мені не потрібні ніякі ліки і трави, я не збираюсь підлаштовуватися під ваш сімейний план з народжуваності, і взагалі, це стосується лише мене й мого чоловіка, і обговорювати наші плани на дітей з родичами, яких я бачу вперше в житті, у мене немає ні найменшого бажання». Але, як завжди, слова залишилися несказані, натомість Джійон скромно відповіла:

– Ні-ні, що ви, все в порядку.

Усю дорогу до Сеула Кім Джійон і Джон Дехьон сварилися. Джійон ображалася, що чоловік і слова не сказав, щоб зупинити потік безпідставних умовиводів і незадовільних оцінок її фізичного здоров’я з боку його родичів. Дехьон виправдовувався тим, що спроба заперечити старшим могла ще більше їх розпалити, але Джійон таке пояснення не вдовольнило – вона не могла зрозуміти свого чоловіка. Дехьон врешті сказав, що Джійон занадто гостро реагує на дрібниці, що ще більше образило її.

Решту шляху вони проїхали мовчки, не зупиняючись. Лише коли вони нарешті доїхали і припаркували машину на підземній парковці їхнього житлового комплексу, Дехьон порушив багатогодинну мовчанку:

– Я постійно думав над твоїми словами. Так, я повинен був захистити тебе перед моїми родичами. Ти нічого не можеш їм сказати, а я міг би. Давай домовимося, що відтепер будемо в таких ситуаціях захищати одне одного: я тебе – перед своїми родичами, а ти мене – перед твоїми. А за сьогодні я вибачусь. Вибач мене, Джійон.

Після цих слів Джійон уже не могла сердитися на чоловіка. Вона раптом і себе відчула винуватою, хоча й не було за що.

– І я тут ще подумав... є лише один спосіб змусити моїх батьків перестати діставати нас з дитиною.

– Який?

– Народити дитину. Ми ж усе одно збираємося зробити це рано чи пізно, чому б не вбити двох зайців одним пострілом – позбутися постійних нотацій батьків і народити хоча б одну дитину, поки ми ще молоді.

Пропозиція Джон Дехьона прозвучала ніби між іншим, так невимушено, ніби він пропонує заскочити в супермаркет купити свіженького норвезького лосося чи ввечері після роботи зібрати удвох пазл із зображенням «Поцілунку» Клімта. Принаймні так здалось Джійон. Вони ніколи не обговорювали свої плани щодо дітей, але і Джійон, і Дехьон завжди вважали, що діти – це наступний логічний крок після одруження. Тому, з одного боку, Джійон не могла сказати, що пропозиція Дехьона недоречна, але й наважитись на такий крок їй було непросто.

Старша сестра Кім Джійон вийшла заміж на рік раніше за Джійон, але у неї й досі не було дітей, та й серед недавно одружених подруг Джійон матерів не було, тому так вийшло, що вона ніколи тісно не спілкувалася з вагітними і не бачила зблизька немовлят. Кім Джійон не могла й уявити, що її очікує, як зміниться її тіло, але її найбільше лякало те, що вона була не впевнена, чи їй вдасться поєднувати виховання дитини з кар’єрою. І вона, і Дехьон часто працювали допізна і у вихідні, тому було зрозуміло, що одними яслами і нянею не обійдешся. На допомогу батьків вони теж не могли розраховувати. Раптом Джійон стало соромно за те, що немовля ще не народилося, а вона вже думає, куди його спихнути. Чому вони взагалі повинні поспіхом планувати дитину, якщо у них зараз немає ні часу, ні можливостей виховувати її? Дивлячись, як роздумує і зітхає дружина, Дехьон підійшов і поплескав її по плечу:

– Я буду тобі допомагати – мінятиму памперси, годуватиму з пляшечки, пратиму білизну.

Кім Джійон спробувала пояснити Дехьону, що її турбує невпевненість у тому, чи зможе вона зберегти кар’єру після народження дитини, і вона почуває себе винною за те, що у першу чергу задумується над тим, на кого можна буде лишити немовля. Той її уважно слухав і у потрібні моменти співчутливо кивав:

– Я розумію, але Джійон, не думай над тим, що ти втратиш – подумай про те, що ти здобудеш! Це ж так чудово – бути батьками. Навіть якщо ми, у найгіршому разі, не знайдемо нікого, хто допоміг би нам дивитися за дитиною, ти можеш не переживати за те, що тобі доведеться кинути роботу. Я зможу забезпечити нас. Я не буду дорікати тобі і заставляти ходити на роботу.

– А ти? Чим пожертвуєш ти?

– Тобто?

– Ну, ти радиш мені не думати над тим, що я втрачу. Але мова йде не про якісь дрібниці – мова йде про мою молодість, здоров’я, кар’єру, колег, друзів, мрії та плани, і майбутнє загалом. Цілком можливо, що мені доведеться жертвувати цим всім. Звісно, що лиш про це я й можу думати зараз. А як щодо тебе? Чим пожертвуєш ти заради дитини?

– Я? Ну, я... Мене теж очікує багато змін. Мені доведеться рано приходити додому, тому я не зможу зустрічатися з друзями, як раніше. І я не зможу зі спокійною душею ходити на ділові вечері та корпоративи і затримуватися на роботі. Я буду втомлюватися від того, що працюватиму і допомагатиму тобі по дому. Та й взагалі, як голова сім’ї я повинен взяти на себе відповідальність за нашу сім’ю – за тебе і нашу дитину. Я буду вас забезпечувати! Так, це теж відповідальна робота.

Кім Джійон намагалася не реагувати на слова чоловіка занадто емоційно, але це їй давалося важко. Перелік його «жертв» у порівнянні з тим, чого позбудеться вона, і зі всім тим невідомим, з чим Джійон потрібно буде зіткнутися, здавався дріб’язковим.

– Так, тобі теж буде нелегко. Але ти ж розумієш, що я ходжу на роботу не тому, що ти мене змушуєш, а тому, що мені подобається те, що я роблю. Тим більше, що за це я отримую гроші, – Джійон ніяк не могла змиритися з тим, що за таких обставин їй треба жертвувати майже всім тим, що вона цінувала найбільше.

Якось Кім Джійон наснився сон. Недільного ранку вони з Дехьоном пішли прогулятися у ботанічний сад неподалік від дому. У саду вони побачили незвичайну білу траву, яка покривала всі галявини навколо. Дехьон здивовано вигукнув, де таке бачено, щоб трава була білою, на що Джійон йому відповіла, що це якась лікарська рослина. Вони прогулювалися галявиною, обережно ступаючи по густій білій траві. Аж раптом вони помітили якусь круглу зелену річ, розміром з дитячу голову, яка стирчала із землі посеред галявини. Коли Джійон з Дехьон підійшли ближче, вони побачили, що це редька – велика і блискуча. Джійон нахилилася, схопила редьку за бадилля і потягнула. Та витягнулася без жодних зусиль.

– Ти ба, це звучить як казка про ріпку, – розсміявся Дехьон, почувши розповідь Джійон. – Оце тобі наснилось.

Як показав час, сон був не просто дивним, а віщим – Джійон завагітніла.

Протягом всієї вагітності Кім Джійон мучив жахливий токсикоз – навіть ковток повітря міг у будь-який момент викликати нудоту. Серйозних проблем під час вагітності у неї не було – ніяких набряків, запаморочень чи ускладнень, але її турбували проблеми з травленням, запори, від яких ще більше роздувало низ живота, і час від часу болів поперек. Кім Джійон швидко втомлювалася і, що найгірше, її постійно хилило на сон.

Для безпеки майбутніх мам і їхнього плоду, компанія дозволяла зсувати робочі години на пів години пізніше. Коли Джійон поділилася новиною про вагітність з колегами, хтось із чоловіків-колег вигукнув:

– Оце щастить! Тепер зможеш приїжджати на роботу пізніше.

«Ага, подивлюсь я на тебе, як ти будеш радіти від того, що тебе нудить від будь-якої їжі, і ти не можеш ні пожерти, ні посрати – тільки ходиш втомлений, сонний, а тобі болить то тут, то там», – роздратовано подумала Джійон. Її образив коментар співробітника, який ні на секунду не задумався, скільки незручностей та болячок підстерігає майбутніх мам, але, з іншого боку, якої реакції варто було очікувати від чужої людини – він їй не сват і не брат. Неочікувано за притихлу Джійон заступився інший колега:

– Ти що, та ж вона не просто приходитиме на пів години пізніше – Джійон мусить відпрацьовувати ці 30 хвилин. По суті, вона все одно працюватиме стільки ж, скільки й ми.

– Я тебе прошу, ніби в цьому офісі є хоча б одна людина, яка йде з роботи вчасно. Їй просто подарували 30 хвилин фори!

Розізлившись, Кім Джійон сказала, що вона не збирається приходити на роботу пізніше – вона буде приходити у той же час, що і всі, і працюватиме на рівні зі всіма, ні на хвилину менше. Через цю обіцянку, яку вона кинула, не подумавши, Кім Джійон мала виходити з дому на годину раніше, щоб уникати пекельної години пік у метро, адже стрес і задуха могли нашкодити дитині. Вона засмутилася не лише тому, що сама собі створила додаткові незручності, але й тому, що такий вчинок міг стати черговим прецедентом, після якого у компанії почнуть очікувати такої ж самовідданості від усіх працівниць у період вагітності. Джійон не знала, що гірше: використовувати переваги і бонуси, які пропонуються компанією, і заслужити репутацію халявщиці, чи уникнути таких звинувачень, але своїм прикладом мимоволі зробити офісне життя своїх колег-жінок – теперішніх і майбутніх – ще складнішим.

Коли їй випадало їздити на метро вдень – у робочих справах чи до лікаря на огляд, люди часто поступалися їй місцем. Але не в час пік. Підтримуючи рукою поперек, щоб якось зменшити біль, Кім Джійон намагалася переконати себе, що це не тому, що люди бездушні і їм байдуже, а тому, що вони самі занадто втомлені, щоб звертати увагу на тих, хто навколо них. Та їй було дуже образливо і неприємно, що сидячим пасажирам, які не поступалися місцем, часто було ніяково від того, що вона стояла поряд з ними, а деякі навіть зиркали на неї зі злістю.

Одного вечора Кім Джійон поверталася з роботи пізніше, ніж зазвичай. У вагоні метро було так багато людей, що не було не те, щоб вільного місця, але й можливості вхопитися за поручень. Ледве відшукавши вільний відрізок поручня, Джійон стала неподалік дверей вагона. Жіночка років п’ятдесяти, яка сиділа поруч, глянула на її живіт і спитала, на якому вона місяці. Кім Джійон не хотілось привертати до себе зайвої уваги, тому вона сором’язливо усміхнулась і щось пробурмотіла у відповідь. Жінка не залишала її у спокої і спитала, чи Джійон повертається з роботи, на що та лише стверджувально кивнула.

– Бідака, у тебе ж, напевно, спина болить! І коліна, і ноги... Я минулого тижня вивихнула щиколотку, коли ходила в гори, то вона тепер так болить, що я геть не можу стояти. Якби не щиколотка, я б тобі поступилася місцем. Ну що ж це таке, хоч би хтось тобі поступився... Ану підожди секунду.

Тітонька озирнулася по сторонах, мов яструб, вишукуючи жертву, яку можна було би зігнати з місця. Люди поряд ніяково засовалися на своїх місцях, та найбільш ніяково себе почувала Джійон. Вона повторювала, що все в порядку, що вона постоїть, але жінку уже було не спинити. Коли Джійон уже збиралася просто відійти подалі, дівчина в куртці з емблемою університету, яка сиділа просто поряд із жіночкою, враз підвелася, не приховуючи свого роздратування. Коли дівчина проходила мимо Джійон, вона штовхнула її в плече і сказала так, аби було чути:

– Не розумію, для чого ті, хто змушений їздити на метро на роботу горбатитись, маючи такого животяру, заводять дітей?

Очі Джійон враз наповнили сльози. «Ось хто я – та, яка змушена горбатитись на роботі з животярою. І ще й тягатися туди на метро», – гірко подумала вона. Кім Джійон почала аж задихатися від сліз, які душили її. Їй довелося вийти на найближчій зупинці. Там вона сіла на лавочку і довго-довго плакала. Заспокоївшись, Джійон вийшла з метро, хоча вона була занадто далеко від дому, щоб дійти туди пішки, і район був їй незнайомий. Вона помітила декілька машин таксі, які очікували на пасажирів, і підійшла до найближчої. Звісно, Джійон могла просто виплакатись і сісти на наступний потяг метро, але в той момент їй не хотілося повертатися в метро – вона хотіла поїхати на таксі.

Лікарка-гінеколог із животом трохи більшим, ніж у Джійон, тепло всміхнулася і сказала тій «готувати рожеві пелюшки». У Джійон з Дехьоном не було особливих очікувань щодо статі дитини, але вони знали, що всі родичі чекають на хлопчика, від чого подружжя охопило відчуття легкої паніки, яке виникає, коли знаєш, що тебе очікує неприємна розмова чи якась стресова ситуація. Коли вони поділились новиною з батьками, мама Джійон сказала: «Ну нічого, наступним у вас обов’язково буде хлопчик», а мама Дехьона лиш мовила: «Буває». Така реакція, м’яко кажучи, не сподобалася Джійон.

Можна було б подумати, що такі стереотипні погляди у той час були властиві тільки старшому поколінню. Але навіть молодь могла собі дозволити ляпнути щось на зразок: «Ми так засмутилися, що у нас народилась донька, але коли виявилося, що другим у нас таки буде хлопчик – у нас ніби від душі відлягло. І рідним ми нарешті змогли сказати з гордістю, що у нас буде син! Як ми святкували цю новину! Накупили собі все найдорожче і найсмачніше!» Джійон хотілося похвалитися, що вона й без сина ходить з гордо піднятою головою і дозволяє собі все, що хочеться з’їсти і що ці речі ніяким чином не залежать від статі дитини, та боялася, що такі слова будуть сприйняті як вияв заздрощів.

Що ближче насувалася попередня дата пологів, то більше Кім Джійон роздумувала над тим, що їй робити – взяти відпустку тільки на період пологів і реабілітації? Чи взяти повноцінну декретну відпустку? А може, взагалі звільнитися? Найоптимальнішим здавався варіант з повноцінним декретом – звільнитися вона завжди встигне, а за час декрету вони зможуть придумати щось. Таке рішення було найкращим для Джійон, але найгіршим – для її колег.

Джон Дехьон та Кім Джійон дуже довго обговорювали це питання. Вони виписали на папері у три колонки можливі варіанти: вихід на роботу одразу після пологів, вихід на роботу через рік після пологів, звільнення з роботи. Під кожним з варіантів вони прописали деталі: хто буде дивитися за дитиною, скільки це коштуватиме, всі плюси і мінуси цього варіанта. Зрештою, стало ясно, що якщо вони обоє працюватимуть, потрібно буде відправити дитину в Пусан до батьків Дехьона або ж найняти няню з проживанням.

Варіант з Пусаном одразу відпадав. Хоча батьки Дехьона запевняли, що з радістю візьмуть на себе відповідальність за виховання внучки, вони були вже немолодими, тим більше, що матері Дехьона недавно зробили операцію на спині. Няня з проживанням також здавалась сумнівним варіантом – це б означало, що абсолютно чужа людина не просто дивитиметься за їхньою донькою, а постійно перебуватиме поряд з ними, стаючи невід’ємною частиною їхнього життя. Зважаючи на те, як складно буває знайти людину, яка б відповідально ставилася до виховання дитини, скільки часу у них займе те, щоб знайти людину, з якою їм буде комфортно жити? Якщо й знайдуть когось, це буде коштувати цілу купу грошей. А скільки їм доведеться жити з цією людиною? Як зрозуміти, з якого віку дитина може самостійно ходити в школу і на гуртки, готувати собі їжу? До того моменту вони явно не раз переживатимуть ситуації, які змусять їх задуматись над тим, які вони погані батьки. Врешті-решт зійшлись на тому, що комусь із них треба покинути роботу, і цією людиною, звісно, стала Кім Джійон. Робота Дехьона була більш стабільною, і зарплата його була більшою. Як-не-як традиційно ролі у суспільстві розподілялися саме таким чином: чоловік заробляє гроші, а жінка – виховує дітей і веде господарство.

Таке рішення було логічним і передбачуваним, однак Джійон була засмучена. Джон Дехьон заспокійливо поплескав дружину по плечу:

– Коли наш малюк трохи підросте, ми обов’язково наймемо няню і в садочок віддамо. А ти в той час зможеш підівчитися, підшукати іншу роботу. Це твій шанс знайти щось нове! Я обов’язково допоможу всім, чим зможу.

Хоч Кім Джійон розуміла, що Дехьон говорить від щирого серця, вона не змогла стримати роздратування і зі злістю мовила:

– Допоможеш? Серйозно? Він буде «допомагати» мені по господарству, ха! «Допомагатиме» з вихованням дитини. І навіть «допомагатиме» з пошуком нової роботи! А чий це будинок? Хіба не твій? А дитина? Не твоя? А зарплату, яку я отримуватиму на новій роботі, що, тільки я тратитиму? Чому ти постійно говориш так, ніби робиш мені послугу? Так, ніби всі ці речі не мають до тебе ніякого стосунку?

Викричавшись, Кім Джійон відчула сором за те, що вона так накинулась на Дехьона після того, як вони, здавалося, уже все обговорили і прийняли спільне рішення. Вона вибачилася перед своїм остовпілим від такого палкого виступу чоловіком, на що Дехьон відповів, що все в порядку, і він не ображається.

Кім Джійон не плакала, коли повідомляла директору про те, що йде. Не плакала, коли її начальниця Кім Иншіль сказала, що дуже надіється на те, що у них іще буде можливість попрацювати разом. Не плакала, поки помалу забирала з офісу додому свої речі. Не плакала на прощальній вечірці і в останній робочий день. У свій перший день у ролі безробітної вона прокинулась зранку, підігріла для Дехьона стакан молока, провела чоловіка на роботу і повернулася у ліжко, де проспала до дев’ятої ранку. Прокинувшись, Джійон почала планувати свій день: «Треба буде перекусити тостом по дорозі до метро. А на обід заскочу у «Чонджу» і візьму собі супчик із соєвих бобів. О, може, в кіно піти? Якщо вдасться сьогодні все швидко зробити. Треба не забути зайти в банк, щоб зняти депозит». Лише в цей момент, коли безтурботно складала плани на день, до Джійон нарешті дійшло, що все, їй вже не потрібно ходити на роботу. Тепер її життя уже не буде таким, як колись, і їй треба до цього звикати. Лише в цей момент Джійон розплакалася.

Рекламне агентство було її першою роботою, першим кроком у дорослий світ. Кажуть, що дорослий світ – джунглі, а всі ті, з ким ти знайомишся і дружиш після випуску з університету ніколи не стануть справжніми друзями, але для Джійон це було не так. Хоча в їхній компанії було більше абсурдного, ніж логічного, а зарплата залишала бажати кращого, для Джійон, яка після випуску враз відчула себе самотньою і неприкаяною, компанія стала міцним і надійним прихистком. Їй подобались її колеги – навіть більше, ніж одногрупники свого часу. Можливо, причиною було те, що їх пов’язували спільні вподобання та інтереси. Тому, незважаючи на те, що зарплата була ніякою, а результати їхньої роботи не можна було помацати чи побачити, чи назвати такими, які змінюють світ на краще, Джійон робота справді подобалась. Вона тішилася щоразу, коли успішно виконувала поставлені завдання, особливе задоволення їй приносило відчуття того, що вона самостійно заробляє на свої потреби, що дає змогу ні від кого не залежати. Та тепер цьому всьому настав кінець. Хто ж знав, що все так закінчиться – а вона ж навіть не була дурною чи бездарною. Так само, як той факт, що ви наймаєте няню для догляду за дитиною не означає, що ви не любите свою дитину, так само звільнення з роботи не означає, що у тебе немає бажання працювати.

У 2014 році – рік, коли Кім Джійон пішла з роботи – у Кореї кожна п’ята заміжня жінка була змушена залишити роботу через заміжжя, вагітність чи догляд за дитиною[32]32
  Державна служба статистики Республіки Корея. «Життя жінок у статистичних даних, 2015 рік».


[Закрыть]. Рівень зайнятості жінок помітно знижується до і після народження дитини. Якщо серед жінок віком 20-29 років цей показник становить 63,8%, то у групі 30-39 років він знижується до 58%, після чого знову зростає до 66,7% серед жінок, яким за 40 років[33]33
  Чхве Мінджон. Підтримка жінок у період перерви в кар’єрі: сучасний стан та завдання, Конференція з охорони здоров’я та соцзабезпечення (2015). С. 63.


[Закрыть].

Попередньо назначена дата пологів минула, але перейми все ніяк не починалися. Плід в утробі продовжував рости, а кількість навколоплідних вод зменшувалась, тому було прийнято рішення стимулювати пологи. У останній вечір перед тим, як лягати в лікарню, Кім Джійон разом з Дехьоном з’їли на двох чотири порції самгьопсалю[34]34
  Самгьопсаль – шматочки свинячої очеревини, які підсмажують на грилі (прим. перекладача).


[Закрыть], по тарілці рису і лягли рано спати. Та сон ніяк не приходив до Джійон. Їй було страшно і водночас цікаво – як все пройде? У голову чомусь лізли всілякі спогади: як старша сестра виконувала замість Джійон її домашні завдання; як одного разу, коли Джійон йшла на шкільний пікнік, її мама забула покласти мариновану редьку у кімпаб[35]35
  Кімпаб – корейські роли. У тонкий сушений лист з водоростей загортають рис із начинкою з омлету, шинки або ковбаси, маринованої редьки та інших інгредієнтів за смаком (прим. перекладача).


[Закрыть], який приготувала для доньки; як колега по роботі вгостила її рисовим хлібцем якраз тоді, коли Джійон сильно нудило. Кожен спогад викликав у Джійон ті ж емоції, які вона відчувала тоді. Їй вдалося заснути аж на світанку, і поки Джійон спала, їй приснився не один сон, у якому вона народжувала дитя.