Текст книги "Тяжкі часи"

Автор книги: Чарльз Диккенс

сообщить о нарушении

Текущая страница: 23 (всего у книги 23 страниц)

Розділ IX
І ОСТАННІЙ

Дуже небезпечна річ – відкрити що-небудь дотичне до чванька й марнолюбця перше, ніж він відкриє його сам. Пан Горлодербі забрав собі в голову, що пані Спарсіт учинила нахабно, пхаючись поперед нього й виставляючись розумнішою. Він не міг пробачити їй блискучого розкриття таємниці пані Пеглер, і думка, що на таке зухвальство зважилась залежна від нього людина, крутилась і крутилась йому в голові, аж поки виросла, мов снігова куля. Врешті йому сяйнуло, що як він прожене цю високородну жінку та матиме потім змогу казати: «Вона була вельможного роду й дуже не хотіла йти від мене, але я її здихався, бо нащо вона мені здалась», – то цим здобуде якнайбільшу славу зі своїх взаємин з удовою нащадка роду Паулерів та небогою леді Скеджерс, а воднораз покарає мані Спарсіт йо заслузі.

Насилу вміщуючи в собі ту видатну ідею, пан Горлодербі зійшов снідати до своєї давньої їдальні, де висів його портрет, і сів за стіл. Пані Спарсіт сиділа біля каміна, встромивши ногу в бавовняне стремено, але й гадки не маючи, куди вона простує.

Після історії з пані Пеглер ця шляхетна жінка почала вкривати свій жаль до пана Горлодербі серпанком тихого смутку і каяття. А через те з обличчя її тепер не сходив вираз скорботи, і саме такою скорботною міною зустріла вона свого принципала.

– Ну, в чому річ, добродійко? – гримнув на неї пан Горлодербі.

– Прошу вас, пане добродію, – відмовила пані Спарсіт, – не визвіряйтесь на мене так, наче ви хочете відкусити мені носа.

– Відкусити вашого носа, добродійко? – перепитав пан Горлодербі з притиском, вельми виразно даючи пані Спарсіт на здогад, що ніс її для того завеликий. А після цього в’їдливого натяку, врізавши собі скибку хліба, кинув ножа на тарілку, аж брязнуло.

Пані Спарсіт вийняла ногу з стремена й сказала:

– Пане Горлодербі!

– Що, добродійко? – огризнувся пан Горлодербі. – Чого ви на мене витріщились?

– Дозвольте поцікавитись, пане добродію: вас сьогодні щось розсердило?

– Авжеж, добродійко.

– Тоді, пане добродію, дозвольте спитати, – провадила ображена дама, – чи не я, нещасна, в тому завинила?

– Знаєте що, добродійко? відказав Горлодербі. – Я не на те сюди прийшов, щоб до мене сікались. Жодна жінка, хоч би якого високого роду, не має права затруювати життя такому значному чоловікові, як я, і я цього терпіти не збираюсь. (Пан Горлодербі поспішав відбути справу швидше, бо передбачав, що як зачепиться за подробиці, то буде йому непереливки).

Пані Спарсіт спершу звела, потім насупила свої коріоланівські брови; тоді зібрала плетіння, склала його в кошик і підвелася.

– Пане добродію, – велично промовила вона, – я бачу, що моя присутність вам сьогодні вадить. А тому я відійду до своїх покоїв.

– Дозвольте відчинити вам двері, добродійко.

– Дякую, пане добродію, я й сама їх можу відчинити.

– Ні, таки дозвольте мені, добродійко, – сказав Горлодербі, випереджаючи її й кладучи на клямку руку, – бо я хочу при цій нагоді дещо вам сказати, перше ніж ви підете. Ви знаєте, пані Спарсіт, я гадаю, що вам тут трохи затісно. Мені здається, що під моєю вбогою стріхою замало розгону вашому хистові стромляти носа в чужі справи.

Пані Спарсіт пронизала його повним зневаги поглядом, однак відповіла якнайувічливіше:

– Он як, пане добродію?

– Бачте, добродійко, після недавніх подій я обміркував це діло, – провадив пан Горлодербі, – і мені здається, за простацьким моїм розсудом…

– Ой, прошу вас, пане добродію, – впала йому в річ раптом розвеселена пані Спарсіт, – не прибіднюйтесь. Усім відомо, який несхибний розсуд пана Горлодербі. Доказів цього всі мали задосить. Ще й досі, мабуть, усе місто про це балакає. Отож прибіднюйтесь чим завгодно, тільки не вашим розсудом, пане добродію, – сказала вона сміючись.

Пан Горлодербі, червоний з сорому, почав знову:

– Отже, мені здається, добродійко, що такій мудрій жінці, як ви, краще пасуватиме жити в чиїйсь іншій господі. Скажімо, в господі вашої родички, леді Скеджерс. Ви не гадаєте, добродійко, що там можуть знайтися справи, варті вашого втручання?

– Досі мені це не спадало на думку, – відповіла пані Спарсіт, – але як ви, пане добродію, нагадали за таку можливість, я ладна з вами погодитись.

– То чом би вам не спробувати, добродійко? – сказав пан Горлодербі, кладучи їй у кошик конверта з чеком. – Я, звісно, не кваплю вас вибиратись, але тим часом такій великорозумній жінці, може, приємніше було б споживати свою страву на самоті, щоб ніхто не заважав. Далебі, я й сам повинен вибачитись перед вами, що, бувши лише Джозая Горлодербі з Кокстауна, так довго набридав вам своїм товариством.

– Нема за що вибачатись, пане добродію, – відмовила пані Спарсіт. – Коли б оцей портрет умів говорити – хоча в цьому якраз велика його перевага над оригіналом, що він нездатний зраджувати себе й збуджувати огиду в інших, – то він би засвідчив, що вже віддавна я маю звичай звертатись до нього як до портрета бовдура. А те, що робить бовдур, нікого не може ні здивувати, ні обурити: вчинки бовдура можуть викликати лише зневагу.

З такими словами, змірявши його холодним поглядом з голови до ніг, пані Спарсіт погордливо пронесла повз нього своє класичне обличчя, застигле, мов медаль, викарбувана на увічнення її презирства до пана Горлодербі, й піднялася сходами нагору. А пан Горлодербі зачинив двері й став по-давньому перед каміном, надутий пихою, вдивляючись у свій портрет – і в майбутнє.

Чи ж багато він угледів у тому майбутньому? Він бачив, як пані Спарсіт, уживаючи всіх запасів жіночого арсеналу, день у день воюється з вередливою, дратливою, сварливою леді Скерджерс, що її так і не випускає з ліжка таємнича нога, та проїдає щоразу до середини кварталу мізерні свої прибутки в нужденній задушній комірчині, що й для однієї була затісна, а для двох стала справжньою кліткою; та чи бачив він більше? Чи вгледів він себе самого, як він вихвалятиметься перед усіма відвідувачами Бітцером, цим великонадійним молодиком, що так щиро шанує високі стійності свого хазяїна і що тепер обіймає посаду Тома Товкматча-молодшого, після того як трохи не зловив самого Тома, коли той ушився за допомогою різних шахраїв? Чи вгледів він хоч бліду тінь себе самого в ту хвилину, коли він складатиме марнолюбного заповіта, за яким двадцять п’ять дурисвітів, усі старші за п’ятдесят п’ять років, прибравши кожен ім’я Джозаї Горлодербі з Кокстауна, мали довіку обідати в клубі Горлодербі, довіку жити в палатах Горлодербі, довіку ходити до каплиці Горлодербі й куняти там під бубоніння проповідника теж на ймення Горлодербі, довіку жити коштом спадщини Горлодербі й довіку нагонити нудоту на всіх людей із здоровими шлунками нескінченними теревенями та хвальбою на манір Горлодербі? І чи передчував він, що одного дня, десь за п’ять років, Джозаю Горлодербі з Кокстауна поб’є грець на кокстаунській вулиці, і навколо його знаменитого заповіту почне без кінця мотатися клубок заздрості, брехні, крутні, підлоти, фальшу, позвів і тяганини? Навряд. Але портрет його мав усе те побачити.

Того ж дня й тієї ж години пан Товкматч сидів замислений у своєму кабінеті. Чи багато з майбутнього бачив він? Чи бачив він себе, похилого сивоголового діда, що намагається припасувати свої доти незрушні теорії до умов справжнього життя й примусити свої факти та цифри служити Вірі, Надії й Любові, не силкуючись більше перетовкти цих небесних сестер у своїй жалюгідній запорошеній ступі? Чи вгледів він, як зневажатимуть його за те недавні політичні спільники? Чи бачив він їх у ту добу, коли буде остаточно вирішено, що національні сміттярі мають справу тільки одні з одними і вільні від будь-якого обов’язку перед абстракцією, званою Народом, – як тоді ті «високошановні добродії» шпигатимуть один одного то тим, то сим, то ще казна-чим з вечора й трохи не до ранку по п’ять днів на тиждень? Таке він, напевне, передбачав, бо добре знав своїх колишніх однодумців.

Того ж таки дня ввечері Луїза сиділа біля каміна й дивилась на вогонь, як колись; тільки обличчя в неї було тепер лагідніше, сумирніше. Чи багато з майбутнього поставало перед її зором? Плакати на вулицях за підписом її батька, де він здіймав з небіжчика Стівена Бездола, ткача, пляму несправедливої підозри, і викривав справжнього винуватця – свого рідного сина, просячи не засуджувати його надто суворо з огляду на молодість та спокуси (додати ще й «погане виховання» він не спромігся) – це було в теперішньому. І нагробок на Бездоловій могилі з написом, що склав її батько і що з’ясовував Стівенову смерть, – це теж було майже в теперішньому, бо Луїза знала, що це мало бути. Усе це вона могла бачити цілком виразно. Але що ж увижалося їй у майбутньому?

Робітниця, на ймення Рейчел, що після довгої хвороби одного ранку знов виходить з дому на поклик фабричного дзвона й відтоді день у день у ті самі години йде на роботу й вертається додому в юрмі кокстаунських робітників; на її вродливому обличчі завжди задума, вбрана вона завжди в чорне, але душа в неї лагідна і ясна, навіть бадьора; в цілому Кокстауні, либонь, вона одна жаліє нужденну, жалюгідну п’яничку, що час від часу з’являється в місті і, плачучи, канючить у неї грошей; життя її – сама праця, сама тільки праця, але вона задоволена тим як своєю природною долею і працюватиме, поки літа не відберуть їй силу… Чи бачила те Луїза? Все те мало бути.

Брат у самотині, за багато тисяч миль, скропляючи листа слізьми, пише їй, як скоро справдилися її прощальні слова і як радо віддав би він усі скарби світу, аби хоч на мить побачити рідне її обличчя; нарешті звістка про те, що він вертається з чужини з надією на зустріч, тоді про хворобу, що затримала його в дорозі; а потім писане чужою рукою повідомлення, що він умер у шпиталі з гарячки, такого й такого числа, «вмер з вашим ім’ям на устах, сповнений каяттям та любов’ю до вас»… Чи бачила те Луїза? Все те мало бути.

Сама вона знову заміжжю, і вже мати, і любовно ростить своїх дітей, і дбає за те, щоб вони були дітьми не лише тілом, а й душею, бо знає, що дитинство душі це ще неоціненніший скарб і що зберегти довіку хоч би дрібочку з нього – то велика втіха і щастя навіть для наймудріших… Чи бачила це Луїза? Цьому не судилося бути.

Зате любов щасливих дітей щасливої Сесі; і любов усіх дітей; і глибоке розуміння чарівного світу дитячих казок, байок та небилиць, і переконання, що не можна зневажати жодної з тих невинних і втішних вигадок; і невтомні зусилля спізнати краще своїх убогих ближніх та скрасити їхнє життя тими дарунками уяви, що без них в’яне дитяче серце, і найнезламніша мужня сила буває морально мертва, і цифри, що засвідчують найочевидніший народний добробут, стають тільки зловісними письменами на стіні, – зусилля не задля складеної з примхи обітниці, не за статутом якогось братства, не задля принципу, не задля моди, не задля марнолюбства, а просто з природного почуття обов’язку… Чи передбачала це Луїза? Все це мало бути!

Любий читачу! Від тебе й від мене залежить, чи буде все це в твоєму й моєму житті. Хай же воно буде! Тоді й ми з тобою веселіші сидітимемо біля каміна, дивлячись, як догоряє, темнішає й холоне жар у ньому.

ПРИМІТКИ

Одно потрібне. – За євангельською легендою, так сказав Христос жінці, що клопоталась частуванням і не слухала його проповіді: мовляв, потрібно тільки слухати божого слова. У Діккенса вжито іронічно: його герой надає своїй теорії такої ж ваги.

Бо тільки факти потрібні в житті – В подобі Товкматчевої «філософії фактів» Діккенс висміює поширені в ті часи серед англійської буржуазії філософські та соціально-економічні теорії.

Вигублення немовлят. – За євангельською легендою, юдейський цар Ірод, дізнавшись про те, що в місті Віфліємі народився Христос, наказав – щоб його знищити – вигубити там усіх дітей до двох років.

Томас, затямте! – натяк на євангельського апостола Хому (в англійській формі – Томас), що не повірив у Христове воскресіння, поки не помацав його ран; звідси назвисько «Хома невірний».

«Тисячолітнього царства канцелярій» – пародійна згадка за євангельську легенду про тисячолітнє царство Христове на землі, що має настати після його другого пришестя.

Просодія – наука про правила віршування.

… списку «Б» Таємної ради її величності… – Список «Б» – перелік наукових дисциплін, що їх повинен знати вчитель. Таємна рада – дорадчий орган при англійському королі, що складається з членів кабінету міністрів та осіб, призначених від короля на подання прем’єр-міністра; 1839 року при Таємній раді утворено комітет у справах освіти, згодом реорганізований у міністерство освіти.

Марджана – постать з арабських казок «Тисячі й однієї ночі», служниця, що виявила в великих глеках причаєних розбійників і позаливала їх кип’ячою олією.

Конхіологічна колекція – колекція черепашок та скойок.

… завше цілком пристойних див… доброзвичайними жартами й дотепами в шекспірівському дусі… – Настійливе підкреслювання в афіші добропристойності вистави характерне для часів панування святенницької моралі; однак взірець добрано не дуже вдало, бо шекспірівські жарти й дотепи, як відомо, не завжди були пристойні.

Пані Гранді – уособлення показної доброчесності, постать у комедії англійського драматурга Томаса Мортона «Боже поможи» (1798), що раз у раз згадується в репліках, але сама на сцені не з’являється.

Транспарант – напівпрозоре зображення, підсвічене ззаду.

Церква св. Егідія – в одному з найзлиденніших тоді районів Лондона.

Адам Сміт і Мальтус. – Пан Товкматч назвав своїх дітей на честь політеконома Адама Сміта (1723–1790) й соціолога Томаса Роберта Мальтуса (1766–1834), ідеологів англійської буржуазії.

Мокко – один з найкращих гатунків аравійської кави.

Пегас – образ давньогрецької міфології, крилатий кінь, символ поетичного натхнення.

Ноїв ковчег – за біблією, судно, що на ньому врятувалися від усесвітнього потопу праведник Ной зі своїм родом; у ковчезі було також зібрано всі види живих створінь.

Кентавр – образ давньогрецької міфології, створіння з кінським тулубом і людським огруддям, руками та головою.

Купідон – у давньоримській міфології бог кохання (Амур – у давньогрецькій), вродливий крилатий хлопчик з луком і стрілами.

Феї та ельфи – за народними повір’ями, повітряні духи жіночої й чоловічої статі.

… у почті тріумфальної колісниці… – В стародавньому Римі войовникам-переможцям улаштовувалось тріумфальний в’їзд до столиці; перед колісницею тріумфатора вели полонених і везли трофеї.

… зі своїм коріоланівським носом – цебто римським; Коріолан – герой однойменної Шекспірової трагедії, гордовитий римський аристократ, ворог плебейства.

Велика хартія вольностей – грамота, що обмежувала королівську владу; видав її під тиском феодалів король Джон Безземельний 1215 року.

Джон Буль – прізвисько англійців, узяте з серії памфлетів англійського публіциста Джона Арбетнота «Історія Джона Буля» (1712).

Габеас корпус – назва англійського закону 1679 року про недоторканність особи.

Білль про права – парламентський акт 1689 року, що обмежив права короля й ствердив провідну роль парламенту в країні.

«Мій дім – моя фортеця» – прислів’я, що має на увазі право англійця на особисту недоторканність.

«Церква й держава» – формула, що характеризує тісний зв’язок англійської церкви з державним апаратом.

«Хрань, боже, королеву» – перші слова англійського гімну (з 1837 по 1901 рік англійський трон посідала королева Вікторія).

«О, нетривкий талан вельмож земних…» – рядки з поеми Олівера Гольдсміта «Покинуте село» (1770).

… купити смолоскипа, щоб посвітити вал… – Присвічувати смолоскипами багатій публіці, що виходить з театру, – традиційний заробіток лондонської бідноти.

Всстенд, Мейфер – аристократичні квартали на заході Лондона.

Про чарівниць… про карлика, і про горбаня, і про джіннів…» – образи з казок «Тисячі й однієї ночі». Джінни – духи в арабській і перській міфології.

Дефо Данієль (бл. 1660–1731) – англійський письменник доби Просвіти, автор «Робінзона Крузо», «Моль Флендерс» і ще численних романів, багатих на описи подорожей та пригод.

Евклід (IV ст. до н. е.) – великий давньогрецький математик; його «Основи» правили в англійських школах за підручник з геометрії ще й за часів Діккенса.

Голдсміт Олівер (1728–1774) – англійський письменник-сентименталіст. З його творів найвідоміші роман «Векфілдський священик», поема «Покинуте село», комедія «Ніч помилок».

Кокер Едвард (1631–1675) – автор підручника з арифметики.

«Чинити людям те, що я бажаю, щоб вони мені чинили» – трохи перефразовані слова Христа з євангельської «нагірної проповіді».

Сині книги – офіційні збірки урядових документів у Англії.

… чи султан захоче слухати дружинині казки…» – У новелі, що об’єднує арабські казки збірки «Тисяча й одна ніч», оповідається, як один султан, аби вберегтись від зради, страчував своїх жінок після шлюбної ночі, і тільки одна, Шахразада, зуміла врятуватись, починаючи щоночі якусь цікаву казку, а кінець її лишала на другу ніч.

… на щастя й на біду – слова з вінчальної формули в англійській церкві.

… подати прохання до церковного суду…» – Шлюборозлучні справи в Англії того часу розглядались у церковному суді, а що церква вважає шлюб за нерозривний, то давалось тільки дозвіл на розлуку без права одружитися знову. Поважними підставами вважались тільки подружня зрада або жорстоке поводжсння. Цивільний суд – суд звичайного права, що спирався не на писані закони, а на звичаї й прецеденти – владнував майнові претензії в подружжі; а для справжньої розлуки, з дозволом одружитися знову, потрібно було окремої парламентської постанови. Такі постанови видавалися дуже рідко.

«… парламентським, сьогодні вранці…» – За постановою парламенту, по кожній лінії раз на добу ходив потяг, що квитки на нього коштували дешевше (одне пенні за милю).

Вавілонські вежі. – За біблією, у Вавілоні почали будувати вежу аж до неба заввишки, і бог, аби тому перешкодити, «змішав мови», щоб будівники не розуміли один одного; доти на землі нібито була тільки одна мова.

«Хто з вас без гріха, нехай перший на неї той каменем кине», – у євангелії так сказав Христос, коли до нього привели на суд перелюбницю (за юдейським звичаєм, перелюбників закидали камінням).

Синя Борода – жорстокий чоловік з відомої казки, що вбивав своїх дружин, коли вони, порушивши його заборону, заходили до певного покою в його замку.

… аж доки пролунає сурма архангела… – За християнським віровченням, сурма архангела провістить Страшний суд і кінець світу.

… коли йому не давали цілковитої змоги робити що заманеться… – Діккенс глузує з прибічників так званої манчестерської течії в політичній економії, що вимагали необмеженої волі для торговців і промисловців і виступали проти будь-якого втручання уряду в економічні справи, нагляду над умовами праці тощо.

… мати його має право на притулок коштом парафії… — Таке право мали тільки ті бідняки, що народились у даній парафії й могли те довести.

Робітний дім – притулок для нужденних старих людей, калік, сиріт та безробітних, що умовами нагадував в’язницю.

… всі дарунки зубожують того, хто їх одержує… – З погляду мальтузіанства доброчинність, сприяючи приростові населення, тільки побільшує злидні.

… купити якомога дешевше й продати якомога дорожче… це й є ввесь обов'язок кожної людини. – Діккенс іронізує з доктрин буржуазної політичної економії.

Люцифер – у християнській міфології сатана, володар пекла.

… султан, що був устромив голову у відро з водою… – В арабській казці, що входить до одного з варіантів «Тисячі й однієї ночі», чарівник на мить устромив голову єгипетського султана Махмуда в відро з водою, і султанові за ту мить примарилось, ніби він побував у далеких краях, зазнав суднотрощі, став рабом, обернувся на віслюка й кілька років був у тій подобі.

Грації – в давньоримській міфології три богині краси.

«Що буде, те й буде» – по-італійському Che sara, sara – девіз на гербі старовинного англійського роду Расселів.

Об'єднаний Всеанглійський Трибунал – вигадана назва чартистської організації (чартизм – робітничий рух у Англії другої чверті XIX сторіччя).

… продав перворідність свою за миску сочевиці… – За біблією, син патріарха Ісаака Ісав, зголоднівши, продав свої привілеї найстаршого сина меншому братові Якову за миску сочевиці.

Каслрі, лорд (1769–1832) – реакційний політичний діяч, міністр, ініціатор законів проти робітничих спілок. Тут натикається на поширену тоді думку, що Каслрі був агент австрійського міністра закордонних справ Меттерніха, одного з провідників європейської реакції.

Юда Іскаріот – за євангелієм, один з учнів Христа, що за тридцяті срібняків виказав його.

Римлянин Брут – римський консул Люцій Юній Брут (VI–V ст. до н. е.), переконаний республіканець, стратив двох синів своїх за участь у змові проти республіки.

Спартанські матері. – У давньогрецькій військово-аристократичній державі Спарті панували дуже суворі звичаї.

Острів Норфолк – невеликий острів у Тихому океані, на схід від Австралії; в ті часи місце заслання людей, засуджених на каторгу.

Лорд Честерфілд (1694–1773) – англійський дипломат і письменник; у листах навчав свого незаконного сина, як поводитись у аристократичному товаристві.

… убогих ви маєте завжди з собою… – «Убогих ви маєте завжди з собою, а мене не завжди матимете» – так, за євангелієм, відповів Христос Юді Іскаріотові, коли той докорив йому, що він дозволив намастити собі ноги коштовним миром (запашною мастю), яке можна було продати, а гроші роздати вбогим.

Медуза – в давньогрецькій міфології одна з трьох горгон, потворних жінок з гадюками замість волосся; від її погляду кам’яніло все живе.

«Безодня безодню кличе» – вислів з біблії (псалом 41).

Вестмінстерська школа – старовинна школа для шляхетських дітей при Вестмінстерському абатстві в Лондоні. Найпривілейованіші учні її, так звані королівські стипендіати, беруть участь у коронації й за традицією щороку на різдво ставлять якунебудь п’єсу римських комедіографів Теренція або Плавта латинською мовою.

«Бідолашний Йорику!» – слова Гамлета над черепом блазня Йорика (дія V, сцена І).

Трик-трак – старовинна гра з круглими гудзиками, що їх пересувають по розкресленій дошці відповідно до того, як упадуть дві гральні кості.

… над тією темнотою, де ходить людина й клопочеться тільки про марне, – перефразована цитата з біблії (псалом 38).

«Рим не за день збудовано» – прислів’я.

Ромул і Рем — легендарні засновники Рима, брати-близнята, що їх вигодувала молоком вовчиця.

Сходи Велетнів – сходи в Палаці Дожів у Венеції.

Йоркшір – графство на півночі Англії.

… з доброго самарянина був поганий економіст… – за євангельською притчею, один самарянин (самаряни – народність у давній Палестіні; юдеям віра забороняла спілкуватися з ними) підібрав на дорозі пограбованого й пораненого юдея, що його байдуже поминули інші юдеї, перев’язав його й довіз до заїзду.

Свята інквізиція – створена в XIII сторіччі в католицькій церкві організація для боротьби з єретиками, що вдавалась до надзвичайно жорстоких методів.

Хеопсова піраміда – величезна (близько 150 метрів заввишки) пірамідальна гробниця єгіпетського фараона Хеопса (XXVII ст. до н. е.) в Гізе біля Каїра.

Афродіта – богиня кохання в давньогрецькій міфології, що зродилася з піни морської.

Змій у райському саді – за біблійною легендою, змій спокусив перших людей Адама і Єву переступити божого наказа, і за те на віки вічні його засуджено плазувати на череві.

… вдасть із себе давнього римлянина… – див. примітку до стор. 153.

Мікадо – титул японського імператора.

Ахтлі – цирк Астлі в Лондоні, що існував з кінця XVII ст. до 60-х років XIX ст. На його арені виставлялись мелодрами за участю вершників.

«Діти в лісі» – вистава на сюжет старовинної англійської балади.

Гарвей Вільям (1578–1657) – англійський анатом і хірург, що відкрив кровообіг.

… у Чехтері… – Честер – головне місто графства Чешіру на заході Англії.

Письмена на стіні. – За біблією, під час бенкету в останнього Вавілонського царя Валтасара на стіні з’явився вогнистий напис, що провістив загибель царя й Вавілонського царства.