Текст книги "Краєвиди підглядника"

Автор книги: Богдан Бойчук

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 9 страниц)

– Не треба… Загаряче. Я зовсім мокра. Можеш тільки пальчиком гладити кінчики. Я це дуже люблю.

Я обводив пальцем навкруг її сосок, а вона ліниво розводила ноги й глибоко дихала. Тоді я почав піднімати її спідничку.

– Ох, як добре! Так гарно повіває, – простогнала Беверлі.

Та коли я поліз рукою вище, вона знову зупинила мене.

– Не треба. Мені там болить. Ти мені, мабуть, щось там порозривав. – Вона розсміялася і припала обличчям до мого рамена.

– Мені дуже прикро.

– А мені ні! Я була дуже задоволена. Але ми мусимо почекати кілька днів, поки мені усе загоїться.

– Добре, перетерпимо. А тоді знов рознесу тебе.

– А я цього тільки й чекаю!

Ми ще посиділи годинку й пішли спати.

Беверлі прийшла до мене в суботу. Надворі лив дощ, – та він хоч трохи прохолодив повітря, і можна було нормально дихати й рухатися. Беверлі вбігла в мою кімнатку з накинутим на голову дощовиком. Я зняв з неї той дощовик, обтрусив на коридорі й повісив на цвяшок. Вона кинулася до мене й почала обціловувати моє лице. Я гладив її плечі, а відтак спустив руки нижче й долонями охопив її сідниці.

– Ти любиш мій задок, правда? – прошепотіла Беверлі.

– Так! Дуже! Він доводить мене до шалу.

– І тобі не соромно?!

– Соромно. А ще більше дивно.

– Чому дивно?

– Бо я досі любив інакших дівчат.

– Яких?

– Подібних до моєї мами.

– А як твоя мама виглядає?

– Чи ти знаєш Шері?

– Знаю.

– Вона дуже подібна до моєї мами.

– І тому ти «закохався» в неї?

– Мабуть.

– А чи мій задок не завеликий?

– Завеликий, але саме настільки, як я люблю! Сенсуальний.

– Сексуальний! – поправила Беверлі, щасливо сміючись.

– Правда. Не можу перечити.

– Попробуй тільки! – погрозила жартома.

– Правди не можна заперечувати.

– Колись покохаєш мене з того боку, добре?

– А чому колись?

– Бо я ще не зовсім одужала. Це був мій перший раз, а ти не був дуже делікатний…

– Вибач.

– Але я хотіла бути сьогодні з тобою. Можеш робити зі мною, що хочеш, тільки не брати.

Я приклякнув перед нею, гладив її стопи й литки, піднімав суконку вище й вище і гладив стегна. Тоді сягнув ще вище й пестив її сідниці, запихаючи руку глибоко між них. З трудом підтягнув її тісну суконку під пахви й обводив язиком кругом сосок. Вона враз стягнула через голову суконку, впала на ліжко й широко розкинула ноги. Її клітор був свіжий і рожевий, – виставав, пробуджений, вгору. Я приліг їй у ногах і стискав губами вібруючий клітор. Беверлі корчилася, кричала, сміялася оргастично, знову корчилася, знову кричала, знову й знову.

Нарешті її тіло обм'якло, вона відхилила мою голову, зсунулася вниз до мене і припала губами до мого рота, наче намагалася виссати з нього свої соки. Та скоро вона принишкла й заснула на моїх грудях. Ми пробудилися на другий день досить пізно. Глянувши на годинник, я вистрибнув із ліжка й почав поспіхом одягатися.

– Чому ти так квапишся? Сьогодні ж неділя.

– Саме тому. Неділями приходить найбільше людей на полуденок. Негайно мушу бігти на працю.

– А я ще трохи полінюхую в тебе.

– Добре. Лінюхуй, скільки хочеш, – я нахилився й поцілував її в уста.

Вона закинула мені на шию руки.

– Вчора було дуже гарно. Я ніколи не мала стільки оргазмів підряд. Це чудове почуття, яке розходиться по цілому тілі. Дякую.

– Завжди готовий послужити! – сказав я, усміхаючись, і вибіг з кімнати.

Я не бачив Беверлі цілий тиждень. Шукав її у парку, кожного вечора крутився біля дівочого гуртожитку, але ніде не зустрічав. Врешті одного вечора вона влетіла до моєї кімнати, кинулася до мене й повисла мені на шиї, обтискаючи мій стан ногами.

– Ох, як добре бути з тобою! Я так тужила за твоїми пестощами, – говорила, цілуючи мене, її слова переходили в оргастичний стогін.

– А де ти була? – спитав я, коли її тіло відпружилося трохи. – Я всюди шукав тебе.

– У товаришки. Вона приїхала автом у неділю пополудні і взяла мене до Нью-Йорка. Я не мала можливосте попередити тебе. А хотіла трохи вирватися з цієї діри.

– І задоволена поїздкою?

– Так. Дуже задоволена. Нью-Йорк надзвичайне місто. Але вечорами я ввесь час думала про тебе. Хотіла, щоб ти мене… – вона доказала мені на вухо й розсміялася.

– Я мав точно такі самі візії ночами.

– Справді? Значить, ми маємо однакові бажання, тому й можемо бути такі відверті одне з одним.

– Ти маєш на думці: такі безстидні…

Вона розсміялася:

– Це також вимагає близькости душ.

– Дуже своєрідної, – додав я іронічним тоном.

– То зробиш мені так?

– Роздягайся!

Вона стягнула з себе тоненьку блузочку і зсунула під ноги спідничку. Я любувався нею й, одночасно, нервово роздягався. Беверлі обернулася до мене спиною, стала колінами на ліжко й оперлася ліктями об подушку. Коли я глянув на її широкі форми, на мене напав справжній шал. Вхопивши долонями її сідниці, я широко розтулив їх і прошив її з усією силою відчувань.

– Ох, добре, добре!

Я проникав у неї все швидше і швидше, – аж вона розплакалася, її коліна тремтіли й розслаблялися, а тіло розпласталося на ліжку. Я ще лежав на ній, обціловував їй плечі та гладив волосся.

– Цим разом було найкраще, – промовила вона, витираючи сльози.

– Я теж сьогодні був у найбільшому піднесенні.

– То через мій сексуальний задок, – сказала Беверлі й розсміялася.

– Це напевно…

Вона перевернулася на спину і втиснула мою голову собі між груди.

– Я хочу цілу ніч бути з тобою.

– Добре.

– Пізніше попробуємо ще таке… – знов шепнула мені на вухо.

– Добре.

– Зможеш?

– Зможу, – відповів я.

– Я така щаслива!

Вона обхопила мене руками й відразу заснула.

Те літо було надзвичайно спекотне. Жара тривала вже третій тиждень і пропікала навіть грубезні мури нашого будинку. В таку спеку важко було рухатися, не те що кохатися. Тому ми вирішили щовечора приймати разом холодний душ. Оскільки у хлоп'ячому гуртожитку, крім мене, не було нікого, – тож ризик, що нас хтось застукає в хлоп'ячій купальні, був невеликий.

Я любив намилювати їй рамена, руки, груди й ноги. Тоді її пухкеньке тіло ставало ще ніжніше. А вона виглядала, наче вкрита білими квітами. Найчастіше я гладив намиленою рукою її стать. Беверлі в такі хвилини доходила до оргастичного екстазу, видавала глибокі стогони, а її очі робилися великі й дуже гарні. В такі хвилини я міг закохатися в неї.

На жаль, літо минуло дуже скоро. Ми сиділи на нашій лавочці між деревами із сумними обличчями. Сьогодні почали з'їздитися учні, а післязавтра починалося навчання.

– Мені жаль, що літо скінчилося… Я вже починаю сприймати його з ностальгією, – промовив я.

– Так. Це було найкраще літо в моєму житті.

– І надто коротке.

– Завтра приїжджає Пітер, мій хлопець.

– Я ніяк не можу збагнути, як ти можеш кохати його. Він безнадійний square,квадратовий, штивний!

– А твоя Шері не є square?

Я хитнув головою:

– Ми ідеально підходимо одне одному. Ти, кохаючи Пітера, а я Шері.

– Як підходимо?

– Як коханці.

– Так! Ми прекрасні коханці!

– Шкода тільки, що не можемо бути ними назавжди.

– Коханці ніколи не є назавжди, а лише на мить. Наша мить минає.

– На жаль. А скажи мені, чи ти така одверта з Пітером, як зі мною?

– Ні. Я ще досі не мала з ним зносин. Ти був моїм першим.

– А чому? Не хотіла?

– Дуже хотіла. Але він якось не наважувався, або соромився. А я не накидалася, щоб не відштовхнути його від себе. Я люблю його, – він дуже гарний.

– Не такий, як я…

– Ти кутастий! – Вона розсміялася.

– То що ви тоді робите разом?

– Ох, розмовляємо. Ми маємо багато спільного.

– Тільки без сексу, – не втримався я, щоб не вколоти її.

– На жаль.

– Я буду тужити за нашими зустрічами, – зітхнув я.

– Я також.

Вона притулилася до мене, а я гладив її волосся й цілував брови. Врешті вона швиденько підхопилася, поправила спідничку й побігла. Та раптом зупинилася, приклала до губ руку, здула для мене поцілунок, крикнула «дякую!» і зникла.

Це був мій останній рік у цій школі. Мені пішов вісімнадцятий. Прямуючи до їдальні, я вперше після канікул побачив Шері, і моя любов до неї пробудилася з неймовірною силою. Я кохав її всім своїм єством, кожним фібром душі, кожною клітиною тіла. Вона виглядала ще гарніше, ніж перед тим. її обличчя було засмагле, груди й стегна виокругленіші, а стан ще тонший і стрункіший. Я намагався зустрітися з нею хоч зором, але вона не бачила мене. Це заболіло до глибини душі. Я існував для неї як порожнє місце, не більше. Я цілу ніч ходив по парку й не міг вгасити болю.

Врятувала мене моя непогамовна пристрасть підглядати. Я знову поліз на свою башту. Та Шері того вечора не було. Мабуть, купалася в інший час або під протилежною стіною. Тож я почав приходити раніше й оглядати всіх дівчат від початку. Переді мною знову відкривався світ різнородних талій, ніжок, вигинів, облич і кіс. Це був наче білий гай найвибагливіших форм. Я бродив уявою в тому гаю й заходив у найінтимніші місця. Часами я мав почуття, що заблуджу там назавжди. Та мене врятувала Шері, яка на третій день появилася під душем о десятій годині. Я на мить завмер. Не міг поворухнути рукою чи ногою. Наче боявся сполохати її. Наче боявся, що вона зникне, мов марево. її тіло було рівномірно засмагле. Видно, вона лежала на сонці зовсім гола. Почуття ревнощів здавило мені горло. Неспроможний спокійно дивитися на її красу, я відвернувся й зійшов униз.

Невдовзі я знову почав марити про Беверлі. Знов почав вилазити на свою башту, але пізніше, о десятій тридцять, щоб не споглядати Шері й не переживати додаткового болю. Беверлі й тепер приходила пізно, як минулого року, робила гімнастику, масажувала тіло, ритмічно погладжувала свого клітора й переживала оргазми. Кожна частина її пухкенького тіла збуджувала мене. Одного вечора вона зігнулася, розтягнула руками сідниці й почала викручувати ними. Мені сперло дух і запаморочилося в голові. Тоді Беверлі обернулася, приклала до уст долоню і здула поцілунок у мій бік.

Мене вдарила хвиля сорому, і я відразу зліз із башти. Коли ніхто не знав про моє підглядання, то це була виключно моя приватна розвага чи манія, і я не мав тут ніяких етичних проблем. Коли ж інші дізнавалися про це, то моє підглядання відразу ставало негідним. Тому я переніс свої мрії й марення про Беверлі до своєї кімнатки. Тут я був зовсім вільний у своїй уяві, – ніхто не міг підглянути за мною.

На другий день Беверлі наздогнала мене в коридорі й привіталася:

– Гай, Марк!

– Беверлі! – скрикнув я захоплено.

– Чи я гарно виглядаю гола під душем? – шепнула мені на вухо.

– Дуже гарно. Ти збуджуєш мене до втрати розуму. Я тільки й про тебе думаю.

– І уявляєш всілякі способи кохання зі мною?

– Точно.

– Я роблю так само.

– Але як ти дізналася, що я підглядаю за тобою?

– Чудом! Пригадуєш, як передучора в цілій школі погасло світло? Ніч була прозора, і мій зір випадково впав на башту. Я відразу упізнала тебе, бо в школі нема другого такого довганя.

– Мені соромно за себе…

– Чому? Я люблю, як ти підглядаєш за мною. Це мене збуджує, легше дістаю оргазм.

– Я дуже тужу за тобою, хочу тебе, – сказав я потихеньку.

– Я, може, прийду до тебе в суботу. Мій хлопець вибирається на вікенд до Бостона. Його мати захворіла.

– Не знаю, як дочекаюся суботи! – сказав я пристрасно.

Вона глянула на мене, усміхнулася й побігла.

У суботу я сидів, хвилювався й чекав на Беверлі. У вікно заглядав повний місяць і ще більше тривожив мене. Вона прибігла щойно після одинадцятої години. Була в нічній сорочці, накинула тільки на плечі велику хустку. Я кинувся їй до ніг, гладив стопи, цілував литки, коліна й стегна. Тоді поліз головою їй під сорочку, цілував стать, живіт і груди. Вона стягнула через голову сорочку, шепнула мені на вухо, чого бажає, і впала на ліжко – обличчям вниз. Я впав на неї і прямо божеволів, кохаючи її. Беверлі залишилася в мене на ніч. Щопівгодини шепотіла мені на вушко, а я кохав її все в іншому змісті і в іншому стилі. Надосвітку, коли ледве почало видніти, вона вдягнула сорочку, закуталася хустиною й побігла до свого гуртожитку. Я впав на ліжко й довго ще мріяв про неї.

Беверлі була протилежністю до того типу жінки, в який я міг закохатися. Іншими словами, не мала ніякої подібности до моєї мами. Але я почувався щасливим з нею. А коли її не було, я порожнів і тужив. Невже я закохувався в неї? Що ж… Ми підходили одне одному в кожному відношенні. Якби не Шері, може, я й закохався б у Беверлі…

Як я вже згадував, це був мій останній рік у середній школі. З цим було пов'язано багато проблем, які я мусив розв'язувати. А це, у свою чергу, відволікало мене від підглядання, від думок про Шері та від марень про Беверлі. Мені треба було подумати про своє майбутнє. Про повернення до мами не було навіть мови. В неї було нове життя. Крім того, я надто віддалився від неї емоційно. Мені треба було вступити до університету й отримати хоч би маленьку стипендію, щоб можна було скромно прожити на неї. Решту я заробляв би собі. Впродовж трьох останніх місяців я заповнював анкети і розсилав їх до різних університетів та різних фундацій разом із рекомендаційними листами, оцінками за останні чотири роки навчання та біографічними даними. Крім того, мусив готуватися до так званих S. А. Т. іспитів, які були обов'язкові для вступу до університету.

Та все це були передбачливі необхідності. Непередбачливим і прямо незрозумілим для мене було те, що мене відкинуло від Шері. Підглядаючи за нею, я вже не відкривав у ній нічого, що дивувало б чи збуджувало б мене. Вона стала асексуальною для мене. До цього привело, мабуть, те, що кожного дня, при кожній зустрічі з нею я бачив, що вона не помічала мене, що я для неї просто не існував. І це безнастанно боліло, – до тої міри боліло, що біль цей повільно випалював Шері з моєї душі, і там вкінці зосталося порожнє місце. Зрештою, як тепер усвідомлюю, моє кохання до неї було ефемерне чи, точніше, переносне. Я безтямно захопився нею тому, що вона була дуже подібна до моєї мами. Але саме це було причиною того, що я не міг встановити нормального ставлення до неї. Я досі не можу уявити, як я міг би торкнути її тіло, не кажучи вже про зносини з нею.

Та я далі мріяв про Беверлі. Все частіше насувалися думки, що ми були б ідеальним подружжям. Ми були цілком відкриті до себе й для себе, мов діти. Висловлювали одне одному кожне своє бажання, кожну примху. Ми не тільки самохіть потопали в спонтанних пристрастях, але й любили погуторити собі чи просто бути разом.

На жаль, Беверлі мала гарного хлопця, і я зі своєю маскою замість обличчя ледве чи міг конкурувати з ним. Все ж, зустрічаючи їх разом, я помітив, що не все між ними ладналося. її Пітер був надто формальним хлопцем, надто зв'язаним усякими етичними й моральними нормами, які існували в родинах із пуританськими традиціями, і йому було дуже тяжко піддаватися мимовільній безпосередності Беверлі. Вони чудово підходили одне одному в духовній площині. Завжди мали про що розмовляти, мали багато речей, якими спільно захоплювалися. Але, без статевого виміру, який був такий важливий для Беверлі, їхні взаємини були калічні й не могли, на мою думку, довго протривати.

Та Беверлі була закохана в Пітера, пишалася його вродою, його родинним аристократичним статусом, і я не входив у її мрії та наміри щодо майбутнього. Все ж, вона й далі прибігала до мене, коли Пітер зникав на кілька днів із нашого горизонту.

Я вчився дуже добре, мав відмінні оцінки з усіх предметів, тому мені пощастило дістати стипендію в Нью-Йоркському університеті. Я не міг уже лишатися влітку у шкільному гуртожитку, а до університетського, на сквері Вашінґтона, міг вселитися лише у вересні, – тож треба було десь перебути ціле літо.

Одного дня я вирішив поїхати автобусом до «дайнера», тобто забігайлівки пані Родіні. Вона вийшла мені назустріч: не тільки радо прийняла мене на працю, але й примостила на літо в кімнатці у підвалі. Вона не мала постійної помічниці, – і мені доводилося працювати по десять годин щоденно. Це мене влаштовувало, бо давало нагоду заробити більше грошей, які мені були дуже потрібні на всякі щоденні витрати з початком університетського року.

Пані Родіні була жінкою понад сороківку. Все ж була ще гарна, як на свій вік, висока, може, трішки заширока в стані. Мала смугляву, типову для італійців шкіру, з гострим поглядом очі та гладко причесане чорне лискуче волосся, її обличчя було трішки видовжене, дещо нагадувало Софію Лорен, із тією різницею, що пані Родіні завжди мала суворий вигляд. У неї було двоє синів, – один був студентом університету, а другий вчився слюсарювати при батькові.

Часом до нашої забігайлівки заходив, після праці чоловік пані Родіні, Альберто. Це був невисокий на зріст плечистий мужчина, добродушний, любив говорити, жартувати й розкотисто сміятися. Я не певний, чи така його поведінка була до вподоби серйозній пані Родіні. Принаймні вона ані заохочувала, ані стримувала його.

Ми тяжко працювали цілий день, а ввечері, втомлені до краю, сходили разом до підвалу; пані Родіні йшла до лазнички, брала душ, перевдягалася, а тоді їхала автом додому. В моїй підвальній кімнаті було приємно й прохолодно. Викупавшися, я лягав на ліжко, деякий час читав, а тоді відразу засинав.

Працюючи, пані Родіні не виявляла до мене ніякої прихильности чи уваги. Завжди була сувора й вимоглива, ніколи не співчувала мені, навіть коли бачила, що я, перепрацювавшися, ледве тягав ноги. Саме ця її суворість і цікавила мене. Я часто захоплено зиркав на неї. Припускаю, що вона мусила помітити це, але не виявляла ніяких почуттів.

Одного вечора стояла велика спека. Клієнтів не було. Ми закрили забігайлівку раніше і збігли вниз до прохолодного підвалу. Пані Родіні, як звичайно, пішла до лазнички приймати душ і перевдягатися, а я поплентався до своєї кімнати, роздягнувся і впав на ліжко. Та раптом заскрипіли двері, й на порозі моєї кімнати стала пані Родіні. Я мало не зомлів. На ній був легкий халат. Вона оперлася об стіну, опустила голову на груди й дивилася в одну точку на підлозі. Я більше відчув, ніж зрозумів, що саме мені випадало щось зробити. Я встав із ліжка і, тремтячи усім тілом, підійшов до неї.

– Я помітила, що ти весь час дивишся на мене, – сказала без емоцій у голосі.

– Так… – зізнався я у гріху, мов на сповіді.

– Чи я подобаюся тобі?

Я тільки потакнув головою, не можучи видобути слова.

Вона підвела голову, глянула мені в очі і зсунула з плечей халат. По моєму тілу розійшлося тепло. Я взяв у долоні її обличчя й безтямно цілував брови, очі, ніс, губи, – аж вона закинула мені на шию руки, міцно стиснула й гарячими устами припала до моїх уст.

Ми впали на ліжко, і вона, раптово збуджена, розкинула ноги, потягнула мене на себе й обпікала гарячими устами. Вдоволившись коханням, випустила мене з тісних обіймів ніг, зсунула набік, встала і вийшла без жодного слова.

Наступного дня поводилася так, наче нічого між нами не сталося. Була, як завжди, сувора і навіть жорсткіша до мене. Але я помітив, що в її погляді вряди-годи спалахувала ясність, і вона прудко підбігала до клієнтів, як дівчина. Увечері вона довго ґуздралася з порядкуванням, і я, не знаючи, як сказати їй, що вона була чудова в коханні, зійшов униз, роздягнувся і впав на ліжко. Але вона не прийшла до мене. Так минуло кілька днів. Нарешті одного вечора, витираючи тарілки, я витиснув із себе:

– Я ввесь час думаю про вас…

– Ну то що! – випалила, наче огризаючись.

– Ви були дуже добрі… Кращі за молоду дівчину.

Її обличчя на якусь мить проясніло. Та тільки на мить.

– Ніколи мені не говори про це! І нікому іншому! – сказала суворо й пішла до підвалу.

Я закінчив роботу й пішов до своєї кімнати. Трохи перегодя пані Родіні прочинила мої двері. Вона знову була в халаті. Цього разу мене кинуло в шал. Я зірвав із себе сорочку й штани, шарпнув із неї халат і кинув її на ліжко. Тоді впав на неї й обціловував кожну частину її тіла. Брав в уста пробуджені тверді груди і ссав так пожадливо, що вона кричала від болю. Вона ж ніжно гладила моє обличчя й пильно заглядала в очі. Вона й далі здавалася суворою, тільки очі її наливалися теплом…

Пані Родіні ще кілька разів заходила до мене, а потім зовсім перестала. Я досі переконаний, що вона не мала ніяких почуттів до мене. Відчуваючи уполовині віку тиск років і вгрузаючи в рутинні буденності зі своїм чоловіком, вона мусила оживити в собі певність у своїй жіночості, їй треба було відчути себе гарною, бажаною й омолодженою. І я, не особливо гарний, але молоденький хлопець, допоміг їй ще раз відчути себе жаданою жінкою.

Напочатку вересня мені треба було зголоситися до університету. Я спакував свою валізу й пішов нагору попрощатися з панею Родіні.

Вона була стримано сувора, подала мені руку й побажала успіху й добра.

– Я буду тужити за вами, – сказав я несміло.

Я вперше побачив усмішку на її устах. її обличчя, опромінене ясністю, було дуже гарне. Вона взяла мене за руку й потягнула вниз. Там ніжно роздягнула мене, тоді повільно роздягнулася сама, і ми лягли на ліжко, любуючись одне одним і кохаючись до пізньої ночі. Я мусив залишитися на ще одну ніч і виїхав до Нью-Йорка щойно ранком. Прощаючися, вона сказала, щоб я не вагався прийти до неї, коли опинюся у фінансовій скруті. Іншими словами, ми стали близькими.