Текст книги "Краєвиди підглядника"

Автор книги: Богдан Бойчук

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 9 страниц)

Богдан Бойчук
Краєвиди підглядника

Частина перша

Коли любов сліпа, тоді вона в найкращій згоді з ніччю.

Приходь, розсудна ноче, ти, статечно вдягнена матроно, вся у чорному…

Шекспір, «Ромео і Джульєтта»

1

Жінки не люблять мене. Бо в мене чорні проникливі очі, і жінкам здається, що я роздягаю їх своїм гострим поглядом. У цьому вони не помиляються. Крім того, моє обличчя – наче сокирою тесане. Схоже на африканську маску. Рівне похиле чоло доходить до брів, а тоді, під різким кутом, падає до ромбоїдних очей. Ніс мій гострий, він справляє враження видовженої трикутної піраміди. А випуклі губи наче спаяні з трикутників. Та коли я часом дивлюся на себе в дзеркалі на повний зріст, то загальне враження від моєї особи не таке вже й погане. Я високий, пропорційно збудований мужчина, а моє кубістичне обличчя, обрамлене довгим чорним волоссям, виглядає навіть цікаво й досить екзотично. Дехто звірявся мені, що воно діє на людей гіпнотизуюче.

Моя мати недолюблювала мене. Весь час дорікала, що я виглядаю, як «чуперадло», коли всі інші діти такі гарні, аж мило глянути на них.

Нарікала також, що я був тягарем для неї, що вона працею своїх рук мусила годувати й зодягати мене. Цим вона натякала, що мій батько не надто цікавився моєю долею. Але, незважаючи на ці нарікання, я завжди був гарно зодягнений і в дитинстві мені не бракувало всяких ласощів. А нарікання матері, що вона працею рук утримувала мене, треба сприймати метафорично. Вона працювала у великій фінансовій фірмі на Волл-стріт і, вочевидь, досить добре заробляла.

Але мені постійно не давала спокою відсутність батька в нашому домі. Я просто впадав у розпач: інших хлопців батьки вчили грати в бейсбол чи софтбол, брали їх на стадіони, а мого батька ніколи не було вдома. Раз, не маючи з ким гратися в парку, я розплакався, прибіг додому й запитав у матері, де наш батько. Мати зворушилася, і з її очей покотилися сльози. З цього я здогадався, що вона любила мого батька. Але я наполягав на своєму, і вона нарешті сказала мені, що наш батько загубився в метро. Мені легко було повірити в таке, бо сам раз був загубився в натовпі нью-йоркського метро. Якась жінка помітила мене й відвела на поліційну дільницю. Звідти моя заплакана мати забрала мене додому. З цього я здогадався, що вона, все-таки, любила й мене.

Найбільшим лихом для мене були мої фотографічні очі. Проходячи мимо, я крізь найменшу щілину в одну мить міг побачити, що діялося за стіною, а побачений образ негайно відбивався на плівці пам'яті, мов фотографія, і залишався там назавжди. Та це саме собою не було аж такою великою бідою, але, на додаток до цього, я мав іще вроджену непереборну цікавість і схильність підглядати. Я не міг пройти повз ледь відхилені двері чи трішки недосунену фіранку у вікні, щоб не заглянути всередину.

Моя мати була дуже гарна жінка: висока, струнка, з великими карими очима та довгою чорною косою на плечах. А найкраща-таки була її усмішка, хоча мати дуже рідко усміхалася до мене. Я дуже любив її, був захоплений до такої міри, що зовсім не цікавився дівчатами у школі, з якими повсякчас теревенили мої друзі.

Щовечора, точно о десятій годині, мама випроводжувала мене спати. Я чистив зуби, роздягався і лягав у ліжко. Я мав окрему кімнату з вузеньким ліжком, столиком і поличками, на які складав книжки, пластикові авта й різні витинки з журналів, особливо спортовців та кінозірок. У цій кімнаті я просиджував майже ввесь час: спав у ній, вчився і мріяв про маму, коли вона була на роботі. Після того, як я вкладався спати, мама ще якийсь час переглядала журнали, тоді стелила собі постіль і йшла до лазнички.

Двері до лазнички не зачинялися щільно, – збоку, між завісами, була велика шпара. Мама, будучи в освітленні, не помічала її. Але я, лежачи в темній кімнаті, давно помітив ту щілину у дверях. Як я вже згадував, у мене був Богом данний дар помічати все крізь найменші шпари. Тож, як тільки мама заходила до лазнички і вмикала світло, я трішечки відхиляв двері до своєї кімнати, ставав на стілець і втуплювався зором у ту щілину.

Мама спершу напускала у ванну воду. Тоді стягала з себе блузочку й кидала на стільчик збоку. Відтак розстібала ззаду ліфчик, стягала його через руки й кидала на блузочку. Ліфчик завжди витискав червоний рубець на маминій спині. Мама мала дуже гарні плечі, які делікатно звужувалися від рамен до стану. А її руки виглядали, мов квіти, коли вона підносила їх, щоб розпустити косу. Розпущене чорне волосся цілком вкривало її плечі. Тоді вона зсувала з себе спідницю й рожеві трусики, недбало переступала через них і нагиналася над раковиною, щоб почистити зуби. Під цим кутом я не міг бачити її ніг, але знав, що у неї гарні ноги – може, трохи заповні литки – бо підглянув їх, коли мама натягала панчохи, вдягаючись ранком до праці.

Коли мама нахилялася над ванною, щоб випробувати рукою воду, її круглий задок розтулювався, і я помічав унизу затиснену дірку й чорне кучеряве волосся. Мама тоді залазила у ванну, підносячи то одну, то другу ногу. Вона не любила загарячої води.

Тепер вона була обернена передом до мене й пальцями відгортала за плечі своє волосся. Коли я перший раз побачив її великі груди з широкими темними сосками, то увесь затрусився від переляку. Мене й досі проймає дрож, коли вона обертається передом до мене. Але її стан був тоненький, як у наших дівчат у школі, а живіт ледь-ледь випуклювався вперед. Під животом, між ногами, вона мала дуже густе кучеряве волосся.

Коли мама лягала у ванну й намилювала тіло, я майже не бачив її під білою піною. Викупавшись, вона спускала воду, ставала на килимок і витиралася грубим рушником. Тоді сідала на край ванни, підстригала нігті на пальцях або намащувала тіло запашним кремом. Інколи вона гладила і стискала свої груди та водила пальцем між кучерями внизу живота. Тоді її очі ставали гарними й великими, тіло корчилося, уста розкривалися й видихали дивні музичні звуки. Я тоді ставав напружений, мов струна, й відчував дивну приємність між ногами. Це були найщасливіші миті моєї юности.

Та невдовзі до нас почав учащати містер Дейвісон, який працював разом із мамою. Він був принадливий і гарний з вигляду мужчина – середнього росту, блондин, із синіми очима і гострим носом. Я відразу незлюбив його. Він завжди приходив пізно. Мати о десятій відправляла мене спати. Я роздягався, гасив у своїй кімнаті світло й лягав у ліжко. А вони йшли тоді до маминого кабінету. Вона мала там столик, друкарську машинку, різні канцелярійні прилади, книжки й формуляри. Дуже часто мама працювала там ночами, коли не встигала завершити якусь термінову роботу на праці. При стіні в її кабінеті стояла софа, де звичайно спали гості, коли приїздили до нас. Та це бувало дуже рідко.

Двері до маминого кабінету були добре припасовані, і я не міг знайти у них жодної щілини. Це доводило мене до розпачу. Бо йти через вітальню й підглядати через замкову дірку було небезпечно, тим більше, що мама часто виходила, щоб заварити чаю, захопити якусь закуску чи принести коньяк і келихи.

На щастя, одна стіна в моїй кімнаті прилягала до маминого кабшету. У тій стіні була вмонтована велика шафа, в якій висіли мої костюми, сорочки, курточки та інші речі. Розглядаючи ту шафу, я помітив, що у правому куті була вузенька тріщина в стіні. Коли мама пішла на працю, я взяв великого кухонного ножа і трохи побільшив ту тріщину. Тоді пішов до маминого кабінету, начисто змів із підлоги порох і відсунув вазон із великою пальмою, який щасливо стояв у тому ж куті, трішки вправо, щоб не було помітно зробленої мною тріщини.

Увечері, коли мама й містер Дейвісон пішли до кабінету, я чекав уже на них у шафі. Вони попивали коньяк, закушували солодощами й гуторили про фінансові справи. Пізніше містер Дейвісон помагав мамі закінчити якийсь проект. Все це було таке нецікаве, що я заснув у шафі. Пробудився щойно вдосвіта й пішов до ліжка. Добре, що моя мама не мала поганої звички заглядати до моєї кімнати.

За кілька днів містер Дейвісон знову зайшов до нас. Цього разу мама з гостем працювали не при столику, як перед тим, а сиділи на софі й теревенили, мабуть, якісь дурниці, бо обоє ввесь час сміялися. Все це починало сердити мене. Несподівано містер Дейвісон наповнив два келихи вином, вони схрестили руки, випили до дна й прилипли устами до уст. Той поцілунок тривав так довго, що мені мало не тріснула чашка від болю. Мати тоді наче злякалася й раптово відсунулася від містера Дейвісона. Після того я цілу ніч не міг заснути, бо дуже боліла голова, а ранком не пішов до школи.

Наступного вечора містера Дейвісона знову принесло до нас. Спершу мама і містер Дейвісон були дуже несмілі: надто формально цокалися келихами, надто чемно подавали одне одному закуски. Раптом вони кинулися в обійми, цілувалися, пестили одне одному волосся й шепотіли щось нерозбірливе. Мама наче ошаліла, рвала на грудях сукню, а містер Дейвісон правою рукою гладив її груди. А тоді взяв у рот лівий сосок і ссав. Мене спершу спаралізувало почуття ревнощів, і страшний біль стиснув усе моє тіло. Відтак я розпалився до тої міри, що змочив піжаму й мусив міняти її.

У суботу ввечері я відразу помітив, що мати була більше схвильована перед приходом містера Дейвісона, ніж звичайно. Вона раніше прийняла душ, помазала парфумами шию й за вушками і вдягла золотистий халат, у якому виглядала особливо гарно. Я не міг також не помітити й того, що під халатом вона не мала нічого. Невже вона аж так хотіла того містера Дейвісона?! Він прийшов по десятій. Я був такий нетерпеливий, що тут же пробурмотів їм «добраніч», хапливо роздягнувся, вимкнув світло й побіг до своєї шафи.

Мама й містер Дейвісон сиділи близько одне біля одного, попивали вино, ніжно заглядали одне одному в очі й раз у раз цілувалися. Я думав, що буду вивергати від того цілування. Та мама несподівано впала на софу, а поли її халата відгорнулися, оголюючи її гарні ноги. Містер Дейвісон цілував мамину шию, груди й живіт, аж застряг головою їй між ногами. Мати була дуже щаслива. її гарні очі стали ще більші, уста розтулилися й видавали такі ж дивні музичні звуки, які я не раз чув із лазнички.

Трохи опам'ятавшись, задоволена мама присіла на софу, розв'язала містеру Дейвісону краватку, стягнула з нього сорочку й розстебнула штани. Містер Дейвісон сам зняв свої черевики і спустив штани. Мене дуже вразило, що він також мав волосся між ногами. Я не мав волосся в тому місці й думав, що всі мужчини його не мають. Член містера Дейвісона був набагато більший за мій, і це неабияк стурбувало мене. Мама раптом лягла на софу, розвела ноги, і містер Дейвісон проколов її тим членом так брутально, що вона аж скрикнула.

Не тямлячи себе, я вискочив із шафи, влетів до кабінету й кинувся стягати містера Дейвісона з мами. Я хотів урятувати її. Та нараз я зо страхом побачив, як мамині очі наповнилися люттю. Вона стрибнула на ноги, запнула однією рукою поли халата, а другою навідліч ударила мене по щоці й викинула з кабінету.

Відтоді я почувався покривдженим. Мамин ляпас не болів, зате боліло усвідомлення, що вона незлюбила мене. Раз навіть вигукнула: «Ти поводишся, як той проклятий»! Вона мала на думці проклятого Марка, бо мене звуть Марком. Таке ім'я підходило мені, позаяк я мав одержиму потребу втручатися в усе, якщо не рукою, то хоч зором. Але, оскільки в наш час не гідно підглядати, – я мушу робити це затаєно. Та в мені прихована ще друга особистість, ліричніша, романтичніша, – тому я подумки часто називаю себе «Ромео».

Містер Дейвісон більше до нас не приходив. Але мама тепер часто поверталася додому пізно. Значить, вони стрічалися у нього. Я міг дуже легко прослідкувати, де він жив, та знайти спосіб підглядати за ними і там. Але я був до глибини душі поранений і ображений, тому не хотів додавати собі більше болю.

Стосунки між матір'ю і мною ніяк не в'язалися. Ми в більшості випадків не розмовляли одне з одним, а якщо й заговорювали, то неодмінно доходило до сварок. Мати була переконана, що я навмисне ставав на дорозі до її щастя. Це було не зовсім так. Я хотів, аби вона була щаслива, але зі мною. А щастя, якого вона прагнула, робило мене дуже нещасливим і самотнім. Я почував, що мати зрадила мене. Це теж було не зовсім так. Закохавшися в містера Дейвісона, вона тільки відсунула мене на другий план. І в такому укладі ми ніяк не могли порозумітися чи простити одне одному.

Я цілими пополуднями і вікендами сидів вдома, жалів себе й переживав заподіяну мені кривду. З товаришами в школі не мав тепер нічого спільного. Усі вони мали батьків, всіх батьки навчали грати у бейсбол чи футбол, – і вони кожної вільної хвилини лупили м'яча. А я не мав навіть матері й був у тій спортовій царині цілковитим невігласом. Єдине, що мене починало трохи цікавити, це – дівчата.

Тож я почав думати над тим, як мені вирватися із своєї пастки. Мати чимраз більше віддалялася від мене, а квартира, яку вона так дбайливо влаштувала, ставала мені осоружною.

Мати, мабуть, відчувала мій настрій. В одній спокійнішій нашій розмові ми разом прийшли до висновку, що мені необхідна зміна обстановки. Мати запропонувала перевести мене до гарної приватної школи поза Нью-Йорком, у Вестчестері. Там я мав жити й харчуватися в гуртожитку. Я запалився цією ідеєю і відразу погодився. Але треба було ще перемучитися вдома ціле літо, бо до тієї школи приймали на початку навчального року, тобто восени. Мені пішов тоді тринадцятий рік.

Моя нова школа складалася із чотирьох кам'яних будинків в англійському готичному стилі. У двох великих будинках провадилося навчання. Там були також розташовані лабораторії, спортивний зал та адміністративні кімнати. У меншому будинку на лівому крилі був хлоп'ячий гуртожиток, а на правому крилі – дівочий. Школа була розташована на горбі, – у великому парку з крислатими деревами. З мого вікна виднілася чудова панорама із рікою Гудзон. Моя кімнатка була дуже маленька, але я був задоволений, бо мав її виключно для себе. Звичайно поселяли по двоє хлопців на кімнату.

Я дуже скоро звик до нової обстановки й не тужив за мамою, ні за Нью-Йорком. Я любив вечорами бродити по парку і вдивлятися, як поступово жовкнуть дерева. Невдовзі цілий парк перетворився на жовтий казковий рай.

2

Наука давалася мені легко, я щороку був у списку найкращих учнів. Мати вряди-годи відвідувала мене, але між нами завжди залишалося щось недомовлене, і ми вже ніколи не могли стати такими близькими, якими були колись. Мати завжди запрошувала мене на свята додому, але я ніколи не приїздив. Навіть улітку, коли в школі не було зайнять, я підшуковував собі якусь роботу – чи то в шкільній адміністрації, чи в містечку Даббс Феррі – й залишався жити у своїй кімнатці в гуртожитку.

Стосунки між матір'ю та містером Дейвісоном, очевидно, були справжні, вони, мабуть, кохали одне одного, – бо через рік після мого від'їзду побралися. Та на їхнє весілля я також не поїхав. За кілька років у них народилася донечка, моя півсестричка, але я знову не поїхав на її хрестини.

Я зовсім не горджуся своєю тодішньою поведінкою, вона була дітвацька й дурнувата. Але почуття ображеного й зрадженого було ще надто сильне в моїй свідомості, і я ніяк не міг переламати себе.

Після всіх тих підглядань і травматичних переживань із матір'ю, я мусив би зненавидіти жінок і назавжди позбутися охоти підглядати за ними. Та ні одне, ні друге не сталося. Я тепер ще більше жадав жінок, шукав їхньої любови, але, одночасно, боявся підступитися до них. А щодо підглядання, то воно стало не лише єдиною моєю розрадою, а й головним способом «стосунків» із дівчатами упродовж мого шестилітнього життя в гуртожитку. З хлопцями я не мав жодних стосунків, хоч багато хто з них намагався зав'язати дружні взаємини зі мною. Справді, я не відчував ні емоційної, ні інтелектуальної потреби в цьому.

На другому році мого перебування в школі, а це було під весну, я безтямно закохався в одну дівчину з нашого класу. Вона була струнка, висока, мала великі карі очі й довге чорне волосся. Була дуже подібна до моєї мами. Тільки набагато гарніша. Називалася Шерї. Я десятки разів на день постановляв підійти до неї, але ніколи не знаходив нічого мудрого, щоб їй сказати. Це доводило мене до розпуки й шалу. Траплялися вечори, коли я не знав, де я опинявся і що зі мною діялося. Врятував мене від неминучого божевілля мій Богом данний комплекс – підглядання.

Будинки в нашій школі були старі й неторкані модернізацією. У хлоп'ячому гуртожитку при кінці коридору була подовгаста кімната. По лівому боці в тій кімнаті був розташований ряд туалетів, а по правому боці – ряд раковин, де можна було помитися до пояса теплою або зимною водою. У задній стіні вибили двері, які вели до кімнати з душами. Цю кімнату домурували недавно до будинку ззовні. Ціла кімната була обкладена білими кахлями в голубі квіти, а по обох боках під стінами були відкриті душі. Хлопці звичайно цілими юрмами приймали душ після спортових ігор або вечорами, бо ранком любили довше поспати. Я приймав душ раненько, щоб упродовж дня почуватися свіжо. Але не це було справжньою причиною, чому я приймав душ ранком. Останніми часами я був надто зайнятий і надто напружений вечорами, – і мені не до душу було.

Не знаю, яке було туалетне облаштування в дівочому гуртожитку. Але зал з душами був добудований точно так, як і в нашому будинку, творячи архітектурну симетричність. І саме ця дівоча добудівка не давала мені спокою. Я цілими ночами думав тільки про те, як би то побачити під одним із дівочих душів жадану Шері, уявляв, як ніжно вона водила милом по делікатних раменах, як гладила пальцем між ногами, як чесала гребенем чорне волосся. Точно як моя мама. Кожного вечора я ходив довкола тієї добудівки й шукав якоїсь щілини. Але мур був солідний, і ніякої тріщини ніде не було. Неможливо також було пробити дірку крізь камінь і цемент. Єдиною моєю надією були вікна. Я відходив, піднімався на різні пагорби, та вузькі вікна були надто високо, і мені вдавалося побачити тільки стелю і встановити, що кахлі були там білі в рожеві квіти. Та це мене не вдоволяло. Найкраще було б видряпатися на високе дерево, але я боявся, бо не вмів лазити по деревах. Зрештою, по парку весь час вечорами вешталися закохані пари й негайно помітили б мене.

Та одного щасливого вечора я забрів геть за гущавину й нагледів там високу башту, на вершку якої була примощена велика цистерна з водою для цілої школи. Місцевина була ідеальна, – ніхто між тими кущами не шлявся. Правда, віддаль до дівочої купальні була таки немала, але я не мав ніякого сумніву, що своїми телескопічними очима побачу всі привабливі форми, які тривожили мою уяву. Треба було тільки знайти спосіб дістатися на балкончик під цистерною. Зовні не було ніякої драбини, а масивні двері до башти були замкнені.

Я скуповував і визбирував ключі, які попадали мені під руку, але жоден із них не підходив до дверей башти. Тоді я купив жмут дротів різної товщини, згинав їх у різні форми, розклепував на різну ширину, – і після кількох тижнів гарячкової праці мені пощастило відчинити ті двері. Не знаю, як я вилетів у темряві на омріяний балкончик, та, заглянувши крізь вікно купальні, побачив під стіною блискучий ряд душів. Другого ряду, тобто під стіною, яка була ближче до мене, не було видно. Значить, мені відкривалося тільки півсвіту. Але й це краще, ніж ніщо. Я потихеньку зійшов вузенькими сходами вниз, замкнув двері й побіг до своєї кімнатки. Вперше задовгі місяці я спав спокійно й міцно.

Тепер щовечора, як тільки темніло, я скрадався кущами, відчиняв двері й вилазив на балкон своєї башти. Дівчата найчастіше купалися між дев'ятою й одинадцятою годинами. Голі, вони справляли приємне враження на мене. Але, коли вони милися між ногами або коли поверталися до мене спинами й, нагнувшися, пхали намилені руки між півкулі сідниць, – мені робилося ніяково. Здебільшого, ті дівчата, які виглядали красиво зодягнені, були також гарні оголеними в купальні. Та були винятки в той чи інший бік. У нашому класі, наприклад, була худа, плоскогруда, нічим не примітна дівчина на ім'я Барбара. Все на ній висіло, як на дошці, й тяжко було сказати, чи в неї були опуклості у відповідних дівочих місцях. Та коли вона прийшла купатися, я був зачарований, її голівка на довгій шиї виглядала, мов біла лілея. А філігранна фігура була наче вилита з ніжної порцеляни. Всі делікатні вигини й опуклості творили бездоганну гармонію, прямо співали й захоплювали мене. Я міг ціле життя стояти й милуватися нею.

Була в нас і висока красуня Джоанна. Всі хлопці закохувалися в неї. Коли вона йшла, спідниці аж шумували на її стегнах. Та тільки-но вона зайшла під душ, я замало не впав від розчарування. Кругом стану вона мала два овальні пасма товщу, а великі груди обвисали аж до живота. Вона мусила дуже старанно стискати свої пишноти, щоб чарувати хлопців.

Багато з-поміж дівчат були присадкуваті й мали заповні ноги. Це, очевидно, тому, що вони були ще дуже молоді, – з віком багато з них виструнчаться.

Якось прийшла приймати душ учителька. Ще досить гарна, середнього віку жінка. Мною нараз оволоділо почуття вини. Я раптом відчув, що це несправедливо – підглядати й порівнювати її з молодими дівчатами. Я зійшов того вечора з башти.

Однак чим довше я підглядав із свого балкону, тим більше охоплювало мене почуття розчарування й розпуки: я ані разу не побачив там Шері! Невже вона купалася ранком? Це було б жахливо. Бо вранці було вже ясно знадвору, і не можна нічого підглянути всередині купальні. А може… може, вона купалася під протилежною стіною, якої мені не було видно? Та це малоймовірно. Мусили ж бути такі вечори, коли всі душі під тою, невидною, стіною були зайняті, і вона була б змушена приймати душ під видною. Одного вечора я був такий зневірений і нещасливий, що мені відпала всяка охота підглядати за голими дівчатами. Схилив на поруччя голову й потонув у мріях про Шері. Пробудив мене із задуми пронизливий вітер, який здув шапку з моєї голови. Я розплющив очі й нараз побачив під душем свою вимріяну Шері. Я так зворушився, що сльози засліпили мені очі і я нічого не міг роздивитися. Була одинадцята тридцять. Виходить, Шері любила купатися пізніше, після всіх дівчат!

Відтоді, я виходив на башту по одинадцятій годині. Я й так переглянув майже всіх дівчат, і вони мене більше не інтригували. Шері, як і моя мама, була висока і граційна. її повні й свіжі губи виглядали під струменем води, мов пелюстки троянди. Вона мала великі й гарних пропорцій груди, тоненький стан і прямо божественно заокруглені стегна. Коли рухала під душем тими стегнами, я клякав, припадав молитовно до поруччя і гладив його. Її волосся між ногами не було таке буйне й розхристане, як у мами, а радше – ніжне й шовково-хвилясте. Її задок теж був менший і гарніший, і вона зовсім не мала волосся між сідницями. Навіть якщо вона милася між ногами, то в неї виходило це ліричніше, ніж в інших дівчат. Її руки між ногами були, мов лілеї, і доводили мене до екстазу. А чорне довге волосся на білому тілі справляло неземне враження. Я, щасливий і зворушений, обожнював її кожного вечора і кожного вечора відкривав у ній новий і новий чар.

Якось раз, коли Шері витиралася великим рушником, увійшла гола Беверлі. Це була дівчина невисокого зросту, з рівним ясним волоссям, синіми очима і гарненьким округлим личком. її повні губи завжди дихали свіжістю. Я вже давніше звернув на неї увагу, бо її тісно обтягаючі сукенки підкреслювали еротичні принади її тіла, які чомусь тривожили мої сни; досі не знаю чому, – вона ж була протилежністю моєї мами. її груди були великі, далеко більші, ніж в інших дівчат, задок був широкий з глибокою провалиною між сідницями, стегна повні, а литки – немов налиті. Але все це було дивно пропорційне й мало своєрідну красу. Можливо тому, що її стан був тоненький і надавав естетичного вивершення її гіперболізованим заокругленням. Вона чарувала і притягала своєю привабливою пухкістю. Ясне волосся між ногами було ріденьке й ледве помітне здалека, але стать її була помітніша й опукліша.

Беверлі приходила приймати душ пізніше просто тому, що, будучи повільнішою в науці, мусила довше за інших готуватися до лекцій. Часом вона купалася сама, часом з іншими дівчатами. Найчастіше ж намагалася приходити так, щоб купатися самій. її приємна пишнотіла краса була така цікава, що я вирішив продовжити своє підглядання до півночі.

Беверлі спершу обмивалася теплою водою, а потім робила енергійну зарядку. Коли вона ритмічно згиналася, досягаючи долонями стіп, її сідниці розтулювалися й виявляли всю глибінь між ними. Мене тоді наче обливало окропом, я розпалювався й не міг відірвати очей від того місця. Після зарядки Беверлі знову ставала під душ і масажувала литки, стегна, задок і груди. Часом так сильно стискала соски, що аж ячала з болю й підносила вгору коліно.

Часом вона сідала на долівку, широко розставляла ноги й погладжувала пальцями рожевий і більший, ніж в інших дівчат, клітор. У якусь мить її тіло починало судомитися, – вона екстатично сміялася і плакала навпереміну. Вкінці затулювала коліна й так сиділа, блаженно усміхнена, а тепла вода розливалася згори по всьому її тілу. Я з нетерпінням чекав на такі хвилини, бо вони безмежно розпалювали мою уяву, і я відчував якусь дивну приємність у напрученому члені.

Відтепер я підглядав тільки за Шері й Беверлі. Шері я кохав і обожнював: її краса зворушувала мене до тої міри, що часто з моїх очей лилися сльози. Милуючись її наготою, я почувався так, наче мене обдихував пахощами прохолодний весняний вітер. Але моя уява була чиста, невинна, то й задоволення ніякого не було. Коли ж приходила Беверлі, мене проймали бурхливі й гарячі почуття.

Невдовзі я почав марити про Беверлі. Часом на лекціях, споглядаючи її пишноту, а найчастіше – в парку на лавочці. Впадав у транс і уявляв найвибагливіші сцени кохання з нею. Навіть ночами снив про неї: ми завжди були голі й віддавалися одне одному з усією силою почувань. Не було між нами ніяких фізичних, ні емоційних перепон, – ми обоє завжди жадали того самого.

Та найдивнішим було те, що я ніколи не мав еротичних марень стосовно Шері. Вона не приходила й у мої сни. Моє кохання до неї було надто прозоре, безтілесне, якщо можна так висловитися. Я не раз хотів приступити до неї і сказати їй про своє кохання, але ніколи не вистачало мені відваги. Я не міг навіть зав'язати з нею дружньої розмови. Мене завжди огортав страх, коли наближався до неї.

Я не їздив додому на літні канікули. Спершу тому, що був ображений на свою маму. Потім це стало просто неможливим, бо мати жила зі своїм чоловіком, містером Дейвісоном, і маленькою донечкою, – і в помешканні не вистачало просто місця. Хоч мати завжди запрошувала мене до себе.

Переді мною був лише рік навчання, і того літа я піднайшов собі роботу в «дайнері», тобто в забігайлівці пані Родіні. Забігайлівка ця стояла при головній дорозі, й літом зупинялося там багато туристів, щоб перекусити. Я доїздив туди автобусом і від дванадцятої до восьмої помагав пані Родіні, бо вона з однією постійною помічницею не давала літом ради. Я найчастіше мив посуд, розкладав тарілки на столики, а часом і кельнерував.[1]1
  Кельнер (з німецької) – офіціант.


[Закрыть] Це мене цілком влаштовувало. Бо заробляв собі трохи грошей на особисті видатки і мав безплатні харчі, – шкільна їдальня влітку була закрита.

Одного задушливого вечора я вдягнув короткі штанці, накинув на плечі сорочку, не застібаючи її на грудях, і пішов до парку прохолодитися. Сів під крислатим явором на лавочці й почав мріяти про Шері.

– Гай! – долинув до моєї свідомости жіночий голос.

Я стрепенувся. Підняв голову й побачив перед собою Беверлі. Вона усміхнулася і, мов стара знайома, сіла переді мною на землю. Я відразу занурив зір у повноту таких знайомих мені грудей. Вона зауважила це й усміхнулася.

– Я помітила, що ти не їздиш на канікули додому. Невже ти не маєш родини? – спитала Беверлі.

– Маю матір. Але вона вийшла заміж, у неї маленька донечка, і в домі немає місця. Хоч вона завжди просить мене приїжджати.

– І що ти звичайно робиш влітку?

– Вдень працюю, а вечорами мрію.

– Про дівчат? – Беверлі лукаво усміхнулася.

– Точніше про двох дівчат…

– Чи я є одною з них? – вона глянула мені в очі й оперлася підборіддям об мої коліна.

– У тебе надто розвинена цікавість. А чому ти не поїхала цього літа до батьків?

– Бо не маю батьків. Мною опікується тітка. Але вона поїхала на літо до Франції. А я дістала маленьку роботу в шкільному адміністративному бюро й вирішила залишитися в гуртожитку, надіючися, що тут буде цікавіше, ніж у порожній тітчиній хаті. – Вона знов значуще глянула на мене.

Я нахилився, точно як у своїх мареннях, і погладив рукою її волосся. Тоді торкнув її брови, личко і вказівним пальцем повів по губах. Вона розтулила їх, втягнула мій палець в уста і ссала. Її голова лежала на моєму члені, який вспів уже напручитися. Я вхопив її за рамена, поставив на ноги, і ми, втискаючись клубами одне в одного, подалися до моєї кімнатки. Я правою рукою стискав її стан, а тоді зсунувся на задок, про який цілими ночами марив, аж врешті опинився глибоко між сідницями. Беверлі тяжко дихала й тулила голову до моїх голих грудей.

Як тільки ми зайшли до моєї кімнати, Беверлі зірвала із себе блузочку, стягнула зі стегон спідничку і, зовсім гола, як під душем, простягнула до мене руки. Я нервовим рухом зірвав із себе сорочку, розстебнув і зсунув під ноги штанці, жбурнув під ліжко черевики й кинувся на неї. Ми впали на підлогу, впивалися пальцями в тіла й обціловувалися. Я обома руками міцно стиснув її груди, які будилися, рожевіли на кінчиках і побільшувалися. Вона пищала, копала мене ногами й кусала.

Тоді зсунула мене по животі вниз і закинула мені на плечі ноги. Я прошив її так раптово, що вона почала кричати й кидати головою то в один, то в другий бік. А я з якоюсь чужою для мене жорстокістю впихав у неї члена ще навальніше, ще глибше, аж вона розплакалася, зняла з моїх рамен ноги і, пручаючись усім тілом, стогнала й кричала навпереміну. Нарешті відпружилася, розкинула ноги й руки й усміхнулася задоволено. Взяла в долоні моє обличчя й поцілувала в уста. Я ще лежав на ній і ніжно пестив її тіло. Після того ми довго лежали поруч, не обзиваючись ані словом.

Нарешті вона шепнула:

– Це було чудово. – Відтак швиденько зодягнулася й побігла до дівочого гуртожитка.

Наступного вечора панували спека й задуха. Неможливо було всидіти в кімнаті, тому ми пішли до парку й посідали на лавочці під крислатими деревами на горбку. З Гудзона повіяв легенький вітерець і трішки охолоджував нас. Я скинув із себе сорочку, а Беверлі розстібнула на грудях блузочку. Повний міцяць обливав її блідим сяйвом, і її груди виглядали ще білішими й ніжнішими. Це був дивовижний образ. Я хотів погладити її груди рукою, та вона зупинила мене.