Текст книги "Музиканти сміються"

Автор книги: Антон Муха

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 7 страниц)

«…Моя дружина виконав для Вас власні композиції, донька співатиме романсів, а син заграє на скрипці. Після виступів, о десятій годині вечора, розпочнеться банкет».

Падеревський відповів:

«Щиро дякую! Запрошення приймаю. Буду рівно о десятій».

Метикуватий слухач

Німецький композитор і диригент Ріхард Штраус написав свого часу оригінальний твір – музикальний жарт для оркестру. Зміст жарту полягав у тому, що оркестранти під час виконання по черзі йдуть з естради, залишаючи самого диригента. Під час перебування Р. Штрауса в Карлс-баді (нині – Карлові Вари), який славиться своїми мінеральними водами, місцевий оркестр на честь композитора вирішив виконати названий вище твір.

Коли музиканти стали по черзі залишати естраду, один із слухачів, що сидів поруч композитора, прошепотів йому на вухо;

– Бачите, як діють карлсбадські солі!..

Поручники

Заповнюючи анкету, яку надіслали в 1933 році з Імперської музикальної паля ти, Рихард Штраус натрапив на таке запитання: «Чим Ви можете ще довести Вашу композиторську спеціальність? Назвіть як порушників двох відомих композиторів. Залишаємо за собою право зажадати авторські рукописи поручників».

Розгніваний Штраус написав: «Моцарт і Вагнер».

Хто кого

Батько Ріхарда Штрауса, відомий свого часу валторніст, сказав молодому диригентові:

– Затямте: ми стежимо, як ви таєте за пульт, як ви одкриваєте партитуру. І не встигли ще ви підняти паличку, як ми вже знаємо, хто тут хазяїн – ви чи ми.

Непослідовність

Італійський композитор П'єтро Масканьї сам диригував у Міланському театрі «Ла Скала» на прем'єрі своєї нової опери. Він помітив, що одна його знайома графиня залишила театр після другою акту.

Наступного дня композитор висловив графині своє невдоволення.

– Не ображайтеся, любий Масканьї, – відповіла графиня, – адже я мушу дотримуватися хорошого тону і завжди залишати театр після другого акту! Через деякий час, вона запросила композитора на любительску оперну виставу, де виконувала якусь невеличку партію в останньому акті.

– Ну, як я співала? Скажіть мені одверто свою думку? – звернула ся вона після вистави до Масканьї.

– Я вважаю, що ви зрадили хороший тон, – відказав композитор, – адже вам треба було б піти з театру після другого акту…

Фінанси і мистецтво

Берлінська газета «Біржовий кур'єр» у грудні 1892 року вмістила статтю «Фінанси і мистецтво». В статті писалося, що найбільші прибутки з усіх відомих опор дала одноактівка «Сільська честь», поставлена вперше у травні 1890 року в Римі. Композитор П'єтро Масканьї заробив більше, ніж Моцарт, Вебор і Глюк за все життя. А лібреттист Верга – більше, ніж Гете, Шіллер і Лессінг.

Найкращі хвилини

Якось на виконанні симфонічної поеми Клода Добюссі «Море» були присутні автор твору і його співвітчизник композитор Ерік Саті. Коли оркестр зіграв першу частину, названу «На морі від світання до полудня», Дебюссі запитав свого колегу, чи подобається йому музика. Саті, посміхаючись, відновів:

– Десь о пів на одинадцяту було дуже красиво.

Спільні інтереси

Ян Сібеліус влаштував якось сімейну вечірку. Один із запрошених, також композитор, помітив, що більшість гостей – це люди, які не мають жодного відношення до музики, – комерсанти, промисловці, ділки. Він із здивуванням запитав господаря:

– Не розумію, що у вас спільного з ними? Про що ви з цими людьми розмовляєте?

– Звичайно ж про музику, виключно про музику, – відповив Сібеліус. – Бо коли збираються разом мої колеги, єдине, про що точиться розмова, це гроші и знову гроші…

Важка дилема

Олександр Костянтинович Глазунов завжди терпляче й уважно вислухував композиторів-початківців. Лише одного разу він не витримав і сказав юнакові, що закидав композитора своїми бездарними опусами:

– Любий, у мене склалося таке враження, ніби вам запропоновано або створювати музику, або йти на шибеницю!

Недовговічний годинник

Славетний диригент Артуро Тосканіні мав звичку, розсердивший на репетіції, трощити всі предмети, що потрапняли йому під руки. Якось він кинув на підлогу свій дорогий годинний і розтовк його каблуком. Оркестранти рішили подарувати йому два нових, але дешевих годинники. Тосканіні прийняв подарунок з подякою і незабаром використав його… «за призначенням».

Делікатний Тосканіні

Перебуваючи в Америці, Артуро Тосканіиі диригував у Нью-Йорку. Якось він зробив зауваження співачці, що виступала з оркестром.

– Я ж велика артистка, – розсердилась дама. – Чи знаєте ви це?

Тосканіні шанобливо відповів:

– Не турбуйтесь, я нікому про це не скажу.

Фальші не буде

На репетиціях Тосканіні дуже дратувався. Одного разу він диригував симфонією, в якій арфіст повинен був один-єдиний раз взяти одну-єдину ноту, і арфіст ухистився сфальшивити. Тосканіні вирішив повторити всю симфонію, а коли дійшла черга вступити арфі, музикант знову спіткнувся. Розгніваний Тоеканіні залишив приміщення.

Увечері відбувся концерт. Арфіст-невдаха, зайнявши своє місце в оркестрі, почав знімати з арфи футляр, і яким було його здивування, коли він помітив, що на арфі обірвано всі струни, за винятком однієї – потрібної!..

Солідний гонорар

Артуро Тоеканіні та П'етро Масканьї (автора опери «Сільська честь») запросили взяти участь у великому музичному фестивалі, присвяченому пам’яті Д. Верді.

Масканьї страшенно заздрив славі Тосканіні і тому прийняв запрошення в умовою, що він одержить гонорар більший, ніж Тосканіні.

– Хоч на одну ліру, – наполягав Масканьї.

Фестивальний комітет погодився. Отримуючи гоноpap, Масканьї дуже здивувався, колі побачив, що йому дісталась лише… одна ліра. Тосканіні диригував безкоштовно.

Що таке добре

Розповідають, що Тосканіні якось сказав одному з прихильників його таланту:

– Я диригую не так уже й добре, як вам здається. Просто ті диригенти, яких ви слухали, роблять це набагато гірше.

Складна ситуація

Артуро Тосканіні запитали, чому в ного оркестрі ніколи не було жодної жінки.

– Бачите, – відповів маестро, – жінки дуже заважають. Коли вони вродливі, то заважають моїм музикантам, а коли потворні, то ще більше заважають мені!

Хто потерпілий?

У Відні, в одному з судів слухалася справа двох молодих композиторів, авторів модних пісень. Кожний з них стверджував, що другий украв у нього мелодію. Запросили експерта – відомого композитора Ференца Легара.

Коли той ознайомився з обома рукописами, суддя запитав:

– Отже, пане експерт, хто все-таки потерпілий?

– Жак Оффенбах, – відповів Легар.

Вигідніш бізнес

До Гергарда Гауптмана звернулась юнка з проханням дати їй два автографи.

– Нащо вам зразу два? – здивувався шановний драматург.

– Два «Гауптмани» я обміняю на одного «Легара»!

Скрябін-драматург

Видатний російський композитор О. Скрябін у ранньому дитинстві виявляв сильний нахил не лише до музики, а й до поезії, до театру. Він складав і ставив свої власні «трагедії», написані почасти віршами, почасти прозою. Хоч трагедії ці мали, як і належало п'ять дій, частенько траплялось, що вже в третій дії нікого з героїв не лишалося серед живих: всі або вмирали своєю смертю, або вбивали одне одного. Засмучений таким несподіваним для себе фіналом, автор скаржився:

– Тітонько, більше нема кому грати!

Прорахунок Пушкіна

У Великому театрі йшов «Євгеній Онегін». Декілька молодих артисток слухали спектакль за лаштунками. Під час сцени листа Татьяни одна з них обурено сказала:

– Я не розумію Татьяни… Як вона могла писати листа Онегіну, а не Ленському!

Олєнін – виконавець партії Онєгіна – стояв поблизу. Почувши це, він посміхнувся й сказав:

– Любі панночки, не осуджуйте так суворо Пушкіна. Адже він не знав, що Лепського співатиме Собінов.

Тонкий натяк

Після виконання квінтету Ф. Шуберта «Форель» відомий німецький композитор і піаніст Макс Регер, що грав фортепіанову партію, дістав від одного з своїх прихильників у подарунок кошик форелі. Регер надіслав доброзичливцю вдячного листа, в якому, між іншим, написав, що в наступному концерті він виконуватиме «Менует бика» Й. Гайдна.

Романси й фінанси

Відомий італійський співак Енріко Карузо повинен був одержати чек на чималу суму. Коли він прийшов у банк, то виявилося, що при ньому немає жодних документів. Карузо на мить задумався і блискавично прийняв рішення… Службовці банку почули у чудесному виконанні арію з опери «Тоска». Цього було досить, і касир негайно виплатив гроші.

Залишаючи банк, Карузо сказав:

– Ніколи в житті я, здається, так добре не співав, як сьогодні!

Газети все знають

Коли Енріко Карузо впершо прибув до Америки, його одразу затакували журналісти. Один з них запитав співака, що він думає про торговельні відносини між Італією та Сполученими Штатами, Карузо відповів:

– Ніколи я над таким питанням не замислювався, але впевнений, що про свою думку з приводу цього я завтра дізнаюся з вашої газети.

Ввічлива публіка

Молодий, але досить упевнений в собі тенор сказав якось Карузо:

– Учора в опері мін голос прозвучав по всіх ярусах театру.

– Так, – відповів Карузо, – я бачив, як публіка всюди звільняла для нього місця.

Карузо – король

Карузо їхав на гастролі за кордон. Коли він був уже у вагоні, до купо вбіг захеканий театральний кравець і всучив співакові чималий пакунок, виправдуючись:

– Пробачте, але це корона, яку ви забули.

У валізах місця не було, і артист звільнив коробку з-під капелюха, куди й запакував цей реквізит.

На кордоні до купе увійшов урядовець.

– Ви маєте що-небудь, що підлягає миту?

– Ні,– відповів артист.

Коли ж урядовець підозріло поглянув на валізи, співак запропонував йому оглянути їх. Першою в очі впала коробка з короною. Побачивши корону, урядовець поспішно закрив коробку і, заїкаючись, несміло промурмотів:

– Дуже вдячний. Пробачте, ваша королівська величність, що потурбував вас.

Так, вклоняючись і перепрошуючи, вийшов з вагона.

Спокійна професія

Мало кому відомо, що перед кожним виступом Карузо дуже хвилювався і, щоб заспокоїти себе, малював карикатури на своїх колег, в чому й досяг справжнього мистецтва.

– Як карикатурист ви були б не менш відомі,– говорили йому.

– Так, – відповідав Карузо. – До того ж я менше б хвилювався,

З відривом від виробництва

Карузо купив будинок і запросив робітників його відремонтувати, Якось, коли він репетирував, увійшов підрядник.

– Я на хвилинку… Ви хочете, щоб ремонт якнайшвидше закінчився?

– Звичайно, – відповів Карузо.

– Тоді, будь ласка, не виспівуйте вдома, бо штукатури не можуть працювати. Вони тільки те й роблять, що слухають ваші пісеньки…

Голос – ще не все

На виставі «Паяців», де був присутній «вищий світ» Італії, несподівано захворій тенор, що виконував партію Арлекіна.

Карузо, що перебував у залі, не довго думаючи, зайняв місце за сценою (як і належить по ходу дії) і блискуче виконав серенаду Арлекіна. Кожна поява Карузо на сцені супроводжувалась бурхливими оплесками, але цього разу публіка в залі наче вимерла. Після спектаклю Карузо з гіркою посмішкою сказав Тітта Руффо, який виконував партію Тоніо:

– Ось бачиш, що таке освічена публіка. Вона цінує лише ті імена, які читає чорним по білому на афішах…

Скромність співака

Після виступів Карузо у віденській опері до нього підійшов один з його шанувальників.

Розбещений похвалами, Карузо почав детально розповідати про свої успіхи, високі гонорари, про любовні перемоги, про свої звички, славу, яку він має за кордоном, про плани й надії на майбутнє тощо.

– Але, милий друже, – закінчив співак, – що ж це ми весь час говоримо про мене, розкажіть і ви що-небудь про себе… Ну, наприклад, як вам сподобався мій вчорашній виступ?

Винахідливість

Карузо розповідає у своїх спогадах, що він частенько забував під час виступу слова арії, яку виконував. Так трапилось і на сцені міланського театру «Ла Скала». Замість потрібних слів солістові довелося співати: тра-ля-ля, тра-ля-ля…

Після виступу задуманий Карузо сидів за лаштунками. Побачивши режисера, який кипів від злості, Карузо поблажливо поплескав його по плечу й сказав:

– Ваше щастя, що я, крім усього, ще й гарний поет і мені вдалося так добре підібрати риму до тра-ля-ля…

Атмосферні зміни

Карузо приїхав на декілька спектаклів до Парижа. Після першого виступу співак застудився і не зміг співати. Директор опери почав обурюватися:

– Ну, що мені робити? Не розумію, як ви могли застудитись.

– Не розумієте? Я поясню, – відрубав співак.

– По-перше, зала була розігріта ентузіазмом публіки, потім почалась буря овацій, і, нарешті, холодний прийом у критиків! Хіба цього не досить?

Майже спіритизм

– Жодна людина не знаменита так, як їй це здасться, – сказав великий Карузо.

Якось машина його поламалась, і він був змушений зупинитися в одного фермера. Коли співак назвав себе, фермер зірвався з місця, потис Карузо руку й схвильовано промовив:

– Чи міг я коли-небудь подумати, що побачу на своїй маленькій кухні великого мандрівника Робінзона Карузо!

Почув – запам’ятав – заграв!

Відомий радянський музикознавець Б. Яворський розповідав про цікавий епізод, який засвідчує феноменальну пам'ять С. Рахманінова.

Якось до Танєєва прийшов Глазунов. Глазунову продемонстрували досягнення московських музикантів, а потім попросили, щоб він виконав щось із свого. Глазунов відповів, що з поваги до Сергія Івановича він спробує зіграти що-небудь новеньке і запропонував ось тільки написану ним першу частину Шостої симфонії, якої він ще нікому не показував…

Сергій Іванович вийшов, замкнув усі двері, потім повернувся і попросив Глазунова розпочинати. Глазунов виконав першу частину, після цього почались розмови, о6говорення.

Минув деякий час. І раптом Сергій Іванович сказав:

– Ох, я ж позачиняв усі двері,– а може хтось прийшов.

Він вийшов і через хвильку повернувся з Рахманіновим.

– Дозвольте познайомити вас з моїм учнем.

Відрекомендувавши Рахманінова, він сказав, що це дуже талановитий композитор і також нещодавно створив симфонію.

Рахманінов сів до рояля і заграв… першу частину Шостої симфонії Глазунова. Здивований Глазунов запитав:

– Де ви з нею познайомилися? Я ж її нікому не показував!

Танєєв посміхнувся:

– У моїй спальні. Я його там замкнув.

Перше знайомство

Одному з розпорядників студентського концерту доручили запросити відомого артиста Мамонт Дальського. Toй дав згоду. Другого дня студент одяг сурдут, найняв величезну карету й під’їхав до готелю, де жив знаменитий трагік.

Але той сидів напівроздягнений, похмурий.

– Не поїду, – сказав він захриплим голосом.

Студент засмутився. Дальський заспокоїв:

– Та ви не журіться, юначе, замість себе приятеля пошлю. Чудовий співак. Бас. Та де ж він? Федько!

Увійшов чудній, довготелесий хлопець.

– Федько! Одягайся хутчій! На студентський концерт поїдеш. Заспіваєш там що-небудь.

Співець відмовлявся, та Дальський гримнув на нього. Федько мовчки вийшов, сів у карету. Їхав теж мовчки. Тільки на концерті студент запитав співака:

– А ви хто будете?

– Федір Шаляпін. А з ким я маю честь?

– Василь Качалов.

Весільна музика

Влітку 1889 року, – згадує Ф. І. Шаляпін, – я повінчався з балериною Торнагі в маленькій сільській церковці, Після весілля ми влаштували смішний якийсь турецький бенкет; сиділи на підлозі, на килимах і бешкетували, як малі діти. Не було нічого, що вважають неодмінним на весіллях: ні щедро прикрашеного столу з різними наїдками, ні про-речистих тостів, та було багато польових квітів і немало вина. Зранку, годині о шостій, біля вікна моєї кімнати вибухнув пекельний шум, і юрба друзів на чолі з С. І. Мамонтовим виконала концерт на пічних затулках, залізних заслонках, на відрах і якихось пронизливих свищиках. Це трохи нагадувало мені Суконну слободу.

– Якого дідька ви хропите? кричав Мамонтов. – У село приїздять не на те, щоб спати! Вставайте, ходімо в ліс по гриби,

І знов калатали в заслонки, свистіли, горлали. А диригував усім цим гармидером… С. В. Рахманінов.

«Ми співали»

Шаляпін мав служника Петра, який був надто високої думки про власну персону. Під час перебування Шаляпіна в Берліні до Петра звернувся один журналіст і попросив влаштувати йому інтерв’ю з видатним співаком.

– На жаль, дорогий пане, нічого не можна зробити, – відповів Петро. – Мій хазяїн зараз одягається і не може прийняти пана, але я сам можу дати інтерв'ю, бо про все, що стосуються його, я добре поінформований.

– Які плани папа Шаляпіна на найближчий час?

– Збираємось до Мілана, де в театрі «Ла Скала» співатимемо Мефістофеля. Пізніше поїдемо до Лондона, де в королівському палаці дамо великий концерт для англійської аристократії.

У цю хвилину портьєра розсунулась і до кімнати зазирнув Шаляпін:

– Все правильно, але не забудь, Петре, забрати мене з собою, коли їхатимемо до Мілана і Лондона.

Поважна причина

Шаляпін деякий час виступав на американських сценах. Одного разу він приїхав в провінціальнє містечко. На вокзалі співака зустріли журналісти і засипали його запитаннями. Коли журналісти підійшли, до Шаляпіна зненацька наблизилась дама, яка відрекомендувалася поклонницею його таланту. Минуло чверть години, але екзальтована панночка не мала й найменшого наміру залишити співака самого. Шаляпін просто не знав, як відкараскатися від надо-кумливої шанувальниці. На щастя з'явився фотограф.

– Чи можна попросити містера Шаляпіна посміхнутися?

Шаляпін одразу ж скористався з цього і звернувся до непрошеної співрозмовниці:

– Змушений попрощатися з вами, міс. Ви ж чули: фотограф попросив мене зробити приємний вираз обличчя!

На пільгових засадах

Один мільярдер попрохав Шаляпіна виступити в нього на вечорі й запитав про гонорар.

– Тисяча доларів, – була відповідь.

– Гаразд, ви одержите свою тисячу доларів, але тільки виступите зі своїм номером і не залишитесь серед гостей.

– Вам треба було одразу про це сказати, – посміхнувся Шаляпін. – Якщо мені не треба бути з вашими гостями, я співатиму і за п’ятсот доларів.

Магія голосу

Якось Шаляпін був запрошений на концерт до американської співачки-мільйонерші.

Наступного дня мільйонер запитав Шаляпіна, як йому сподобався голос його дружини. Великий співак відказав:

– О, голос просто магічний!

– Правда? То чому ж ви покинули залу, зразу, як дружина почала співати?

– Саме тому, що не міг протистояти її магічному голосові,– відповів Шаляпін.

Співи й праця

Шаляпін завжди дивувався з людей, які вважали, що робота артиста легка.

– Вони нагадують мені,– казав співак, – одного візника, що якось віз мене по Москві й запитав: – «А ти, пане, чим займаєшся?» – Так от, співаю, кажу. – «Та я не про те. Співати – ми всі співаємо.

І я співаю, коли сумно на душі. Я питаюся, що ти робиш?»

Поговорили

Одного разу на офіційному прийомі Моріс Равель сидів поруч з композитором, який не любив його музики. Сусіди вперто мовчали. Нарешті Равель прокашлявся і приязно сказав:

– Любий колего, ви не заперечуватимете, якщо ми тепер перейдемо на якусь іншу тему?

Жертва витонченого смаку

Один англійський піаніст, який поїхав виступати з концертами на Ближній Схід, несподівано повернувся на батьківщину.

– Я зробив так тому, пояснив він диригентові Бічему, – що двічі був обстріляний арабами.

– Що ти кажеш? – здивувався Бічем. – От ніколи б по подумав, що араби так чудово розуміються на музиці!

Рибалка Карлович

Польський композитор Мечислав Карлович був пристрасний рибалка. Якось йому захотілось половити форелі. Оскільки в нього не було дозволу на риболовлю, він вибрав затишне місце і там закинув вудочку. Та позад нього одразу ж розсунулись гілки кущів, і з них висунулася голова сторожа.

– По якому праву ви тут ловите рибу?

– Дорогий мій, – спокійно почав Карлович, – я це роблю під впливом непоборної і незбагненої сили інтуїції, що оволоділа жалюгідним створінням. Сторож розгубився.

– Прошу пробачення, – промовив він перегодом, знімаючи з голови кашкета, – хіба ж устигнеш за усіма новими розпорядженнями…

Дивний концерт

Славетний румунський композитор і скрипаль Джордже Енеску був, крім того, гарним піаністом. Якось, коли Енеску мешкав у Парижі, до нього звернувся знайомий, досить таки посередній скрипаль, і попрохав поакомпанувати йому на концерті.

Після деяких вагань Енеску погодився. По дорозі він стрівся з відомим піаністом Гізекінгом. Посміхаючись, Енеску розповів йому про концерт, який має відбутися і несподівано запропонував:

Послухай, а чому б тобі не піти зі мною?

– Цікаво, а що там я робитиму?

– Ну, хоча б гортатимеш ноти!

Гізекінг погодився. Наступного дня в газеті з’явилась рецензія: «Досить дивний концерт довелося вчора слухати. Той, хто повинен був грати на скрипці, грав на роялі; той, хто повинен був грати на роялі, гортав ноти; а той, кому слід було б гортати сторінки, чомусь грав на скрипці».

В години натхнення

Славнозвісний український радянський композитор Станіслав Людкевич, як справжній творець, заглиблюючись у свої думи, забуває про все інше. Через цю неуважність до дрібниць буденного життя він, кажуть, не раз потрапляв у прикре становище. Якось, іще до війни, приїхавши зі Львова у Стрий, він півтори години стояв на вулиці і чогось терпляче чекав. Виявилося: трамвая. На щастя, хтось співчутливо нагадав композиторові, що у Стриї трамваїв немає.

Біда біду виручила

С. Людкевич мав виїхати до Коломиї на якісь музичні урочистості. Сів у вагон, поїхав… і вже досить далеченько схаменувся, що потрапив не в той поїзд і їде зовсім у протилежний бік. Коли композитор з великими труднощами додзвонився з якогось містечка до Коломиї, щоб пробачитися за вимушену затримку, його заспокоїли;

– Не хвилюйтеся, пане професоре, адже наші урочистості мають відбутися, як ми сповіщали, через два тижні. У вас іще багато часу!

Делікатна відмова

Одного разу, в дожовтневий час, до директора галицького театру у Львові з'являється молода приваблива жінка і заявляє, що хотіла б тут працювати. Директор протягом цілої години перевіряє її голос, дикцію, танці, слухає уривки з різних п'єс і нарешті питає:

– А як ви називаєтеся?

– Курочка.

– Бачите, – відповідає директор, – щоб сподіватися на успіх у театрі, треба мати передусім популярне прізвище. От якби ви називались Заньковецька, я прийняв би вас негайно!

Спростований довід

Визначний український письменник, фольклорист, музикант Гнат Хоткевич з палким ентузіазмом боров ся за відродження інтересу до бандури і нерідко говорив, що вона повинна посісти в музичному побуті не менш значне місце, ніж фортепіано чи скрипка. Якось один гімназичний учитель зауважив йому на це, що бандура все ж такії надто старий винахід для нового часу, Хоткевич відповів:

– Література теж дуже старий «винахід», але ж ми раз у раз вдаряємо в її струни!

Вичерпна відповідь

– Гнате Мартиновичу! – звертається до Хоткєвича один з його приятелів. – Я забув, який це ви день найкраще любите святкувати – іменини чи день народження?

– Іменини та день народження своїх приятелів.

Сміх крізь сльози

Львівський письменник Михайло Рудннцькин згадує про злигодні дореволюційного галицького театру, коли при всьому драматичному таланті артистів ні оркестр, ні хори не могли передати складної музичної композиції, Останні нагадували тоді, за висловом автора, «банкет, на якому запрошеним гостям дозволили лизнути одну-дві страви і попросили вибачити, що кухар захворів і не міг приготувати всього, що було заплановано»… Спроби експериментувати за таких умом дорого коштували. «Mені, – пише автор спогадів, – доводилось бачити не раз, як композитор Станіслав Людкевич рвав волосся на голові і кусав пальці, коли слухав оперу в нашому театрі. Інші менш чутливі, може, тільки лаялись, доповнюючи оплески не дужо вибагливих слухачів…»

Переваги співака

Артист галицького дореволюційного театру Іван Рубчак свого часу був талановитим виконавцем ролі Івана Карася в «Запорожці за Дунаєм». Співав Рубчак від душі, так само грав, хоч інколи трохи що плутав. Через це про нього говорили:

– Рубчакові треба дозволити співати навіть у драмах, бо тоді слухачі не помітять, що він не знає напам'ять ролі.

Чарлі співає

На вечорі в день свого народження Чарлі Чаплін розважав гостей, імітуючи знайомих мужчин, жінок і дітей. Нарешті проспівав арію з італійської опери, причому виконав її чудово.

– Я не знав, що ви вмієте так добре співати, – зауважив хтось із слухачів,

– Я зовсім не вмію співати! – заперечив Чаплін. – Я тільки імітував Карузо.

Як стати людиною

У своїх спогадах Джордже Енеску писав: «Залишатися дитиною все життя – це чудова мрія, яку неможливо здійснити. Мені особисто довелось стати дорослим. В дитинстві батько часто казав мені: «Хоч помри, але будь людиною!» Я вижив і став нею».

Не за адресою

Один композитор-початківець запросив Імре Кальмана на прем’єру своєї оперети. Після спектаклю початківець підійшов до шановного метра й запитав, якої він думки про твір.

– Бачите, – сумно сказав Кальман, – про свої власні творн я звик вислуховувати думки від інших.

Музикальне диво

Відомий диригент Леопольд Стоковський сказав після одного з концертів:

– Цей оркестр учинив переворот! Твір, в безсмерті якого я був переконаний, оркестр знищив за півтори години.

Мистецтво вимагає жертв

Коли Стоковський приїжджав до Парижа, він завжди відвідував маленький ресторанчик, господар якого частував диригента смачними стравами за незначну ціну. Якось Стоковський запитав:

– Чим я зобов’язаний вашій незвичайній люб’язності? Адже я не бідний.

– Я дуже люблю музику, – запально промовив господар, – і ради неї готовий піти на будь-які жертви.

Стоковський вийшов з ресторану розчулений та раптом помітив у вікні рекламку: «Щоденні сніданки, обіди й вечері у товаристві великого Стоковського».

Небезпечний портрет

У 1917 році Стравинський відвідав Рим і Неаполь. Під час цієї поїздки він познайомився з художником Пабло Пікассо. Коли Стравинський повертався до Швейцарії, його затримали, перевірили речі композитора і виявили химерний документ.

– Що за малюнок? – запитали Стравинського.

– Мій портрет роботи Пікассо!

– Не може бути! Це план!

– Так! План… мого обличчя і нічого більше! Митник все ж таки конфіскував малюнок: вирішив, що це замаскований план якоїсь стратегічно важливої споруди…

Ні про що інше

Якось одна дама запитала Стравинського:

– Маестро, про що ви думаєте, коли створюєте музику?

– Пробачте, мадам, ні про що інше. Пишу музику.

Популярність Стравинського

Ось що трапилось із Стравинським у Барселоні, куди він прибув, щоб диригувати трьома концертами під час фестивалю, йому ж таки присвяченого.

«Коли я приїхав до цього міста, – розповідає композитор, – на мене чекала приємна несподіванка, якої я ніколи не забуду. Серед людей, що мене зустрічали на вокзалі, був маленький пресимпатичний журналіст. Коли він мене інтерв'ював, йому захотілося будь-що мені підлестити і він сказав: «Барселона чекає вас з нетерпінням. Ох, коли б ви знали, як тут люблять вашу «Шехеразаду» і ваші танці з «Князя Ігоря!» «У мене ж не вистачило мужності його розчарувати».

Незмінна думка

На прийомі, влаштованому в Стокгольмі на честь І. Стравинського, композитора запитали, що він думає про джаз.

– Те саме, що й 20 років тому, – відповів він.

– А як ви ставились до джазу 20 років тому?

– Цього я не пам’ятаю.

Ще нудніше

Один аристократ – знайомий польського композитора Кароля Шимановського – якось запитав музиканта:

– Маестро, чи не здається вам диявольськи нудним життя, коли нічого не треба робити, а тільки писати музику?

– Так, Трішки нуднувато, – погодився композитор, – але ще нудніше все життя нічого не робити й слухати те, що я пишу.

Полювання на актора

Коли почалася війна 1914 року, київські театри опиналися в скрутному становищі: багато артистів було Мобілізовано. Доводилося шукати виконавців серед тих, хто служив у київських військових частинах. Відомий український співак Михайло Іванович Донець від час війни працював у військовому госпіталі фельдшером. Увечері виступав в опері. Якось комендант Києва полковник Медер завітав сюди за лаштунки, побачив у вбиральні військовий одяг. Дізнавшись. що він належить Донцеві, Медер заборонив йому виступати в театрі. Через кілька днів в афішах з'явилося нове ім’я – Михайло Донський! На цей раз військової форми комендант не знайшов у театрі і дав акторові спокій.

Гартування волі

Український композитор Кирило Григорович Стеценко замолоду був над звичайно життєрадісний, веселий, любив дружнє товариство, дотепи, зокрема, охоче розповідав про своє раннє дитинство. Хлопчиком він не раз допомагав батькові-маляру, а коли підріс, навчився фарбувати і сам лазив на риштованнях, заробляючи на прожиття, Одного разу він упав досить звисока і, забивши ногу, закричав:

– Ой, здається, я ногу собі зламав!

– Щоб ти не зламав, все одно відрахую, – «заспокоїв» його підрядчик.

Рідкісний випадок

Відомого диригента Вільгельма Фуртвснглера попросили якось послухати одного скрипаля і висловити свою думку про його гру.

– Я просто вражений, – перегодом розповідав диригент. – Це не скрипаль, а небачений феномен. Уперше чую, щоб такі легенькі музичні твори виконувалися з такими надмірними труднощами.

Передбачли вість

Моріс Шевальє, відомий французький кіноактор і співак, одного разу загубив у готелі кредитний квиток на 500 франків. Невдовзі в його номер постукав розсильний і повернув артистові пропажу. Хоч Шевальє зрадів, що гроші знайшлися, але все ж не втримався, щоб не зробити зауваження:

– Але ж я загубив одну купюру, а не 10 по 50 франків!

– Ви маєте рацію, – відповів розсильний, – але коли я перед цим повертав одному з наших гостей загублену ним банкноту, то виявилось, що в нього немає дрібних.

Уточнені дані

Один досить популярний і улюблений на початку нашою століття петербурзький співак під час своїх концертів завжди співав «У Францію два гренадери»…

Постійним відвідувачам його концертів це добре таки набридло. І ось одного разу хтось із них не витримав і уїдливо гукнув: «Знову два гренадери». Співак по розгуби вся і заспівав: «У Францію три гренадери…» Овації в залі довго не вщухали.

Гладкий і худий

Знаменитий свого часу англійський тенор затримався якось у буфеті невеличкої залізничної станції і запізнився на поїзд. Співак прогулювався по перону, очікуючи наступного поїзда, як раптом до нього підійшов службовець-залізничник і запитав:

– Скажіть, маестро, ви справді заробляєте багато грошей?

– Так, справді,– відповів співак,

– І скільки ж вам платять?

– Одна нота, ось наприклад така, – співак узяв один з високих звуків, які принесли йому славу, – коштує 15 фунтів стерлінгів.

– Маестро, якщо ви хочете дізнатися, скільки я заробляю за рік, – з сумною посмішкою промовив службовець, – то візьміть чотири таких ноти.

Найважче

Відомого піаніста Артура Рубінштейна запитали, що для нього було найважчим, коли він учився грати на роялі. Музикант відповів:

– Плата за уроки.

Знайшли місце

Коли А. Рубінштейн перебував у Лондоні, в номер готелю до нього ввірвалась незнайома дама. Вона заявила, що закохана в музику і попросила квиток на вечірній концерт. Рубінштейн відповів, що квитків у нього немає. Але дама всілась у кріслі і заявила, що вона звідти не встане, поки не матиме квитка в руках.