Текст книги "Музиканти сміються"

Автор книги: Антон Муха

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 7 страниц)

– Де ви купували такий гарний нотний напір?

Добра заздрість

Відомо, що Брамс високо цінував талант Йоганна Штрауса. Якось дружина Штрауса попросила його написати кілька рядочків в її сімейний альбом.

Брамс взяв перо і занотував перші такти Штраусового вальса «На чудеснім голубім Дунаї». Нижче зробив приписку: «На превеликий жаль, музика не моя. Йоганнес Брамс».

Необхідна умова

Не вельми талановита співачка запитала Брамса, що він думає про її концерт, котрий от-от має відбутися.

– А ви готові до концерту, мадам?

– О так! Може ви послухаєте мене зараз?

– Ні, ні,– жваво заперечив Брамс, – я лише хотів довідатися, чи пошили ви до концерту сукню і купили рукавички?

– Безперечно, але чого вас цікавлять ті дрібниці?

– Просто, якби ви не зробили цього, я радив би вам відмінити концерт.

Безуспішний замах

Один німецький композитор написав пісню на слова Ф. Шіллера і попросив Брамса послухати його. Брамс прослухав пісню і сказав у задумі:

– Пречудово! Я що раз переконався, що цей вірш Шіллера справді безсмертний.

Клин клином

Якось Брамс, акомпануючи віолончелістові, грав фортіссімо і глушив свого партнера. Нещасний віолончеліст врешті-решт не витримав і заблагав:

– Прошу вас, трішки тихіше: я абсолютно себе не чую…

– Щасливець! – процідив Брамс крізь зуби.

Військова хитрість

Брамс терпіти не міг дилетантів, які частенько напосідали на нього, щоб він прослуховував їхні опуси. Композитор, аби позбутися їх, уживав усіх засобів. Якось Брамс зустрівся на сходах з молодиком, що ніс величезну в'язку нот. Молодик, не знаючи композитора на обличчя, звернувся до нього з проханням показати, де живе Брамс.

– Тут, на третьому поверсі,– відповів композитор і спокійно пішов собі далі.

Брамс і Бетховен

Брамса запросили на обід до високого аристократа. Композитор прийняв запрошеним і, прибувши в замок, побачив там вишукано товариство.

Коли всі сіли за стіл, господар, бажаючи виголосити щось приємне для композитора, промовив:

– Панове, з нагоди присутності нашого уславленого Йоганнеса Брамса я звелів принести з моїх винних льохів найкраще вино. Це, так би мовити, «Брамс» серед моїх вин!

Трохи згодом господар запитaв у композитора, як йому подобається цей сорт вина.

– Взагалі непогано, – відповів Брамс, – але чи нема у ваших льохах ще й «Бетховена»?

Різними мовами

Як відомо, О. П. Бородін приділив значно більше уваги хімії, аніж музиці. Крім того, він частенько захоплювався й іншими побічними справами: складав доповіді, звіти, перевіряв облікові книги тощо. Римський-Корсаков, коли приходив до друга, запитував:

– Олександре Порфировичу, чи написали ви?

Той з ледь помітною посмішкою відповідав:

– Написав.

– Що ж ви написали?

– Так от бачите, – показував Бородін на стіл. – Листи.

Римського-Корсакова такі жарти дуже дратували.

– А чи переклали ви, нарешті, половецькі танці?

– Переклав, – відповідав так само незворушно Бородін.

– Ну, хвалити бога! – зітхав з полегкістю Римський-Корсаков.

Та радів він завчасно.

– Я переклав їх з фортепіано на стіл, – пояснював серйозно Бородін.

Неуважність

Розповідають про випадок, що стався з Бородіним. Якось ідучи з дому і побоюючись, що за час його відсутності до нього може завітати хтось із друзів, він повісив на дверях записку: «Буду за годину». Повернувшись через деякий час, він помітив записку і був прикро вражений:

– Яка досада! А втім, нічого не вдієш – доведеться чекати…

І, зітхнувши, присів на лавочку, очікуючи… самого себе.

Вже додому час

О. П. Бородін був дуже неуважний.

Якось запросив він до себе на вечір друзів. Грали його твори, вечеряли, розмовляли. Раптом Бородін встає, одягає пальто й прощається.

– Куди це ви, Олександре Порфировичу?

– Бувайте здорові, ніколи, вже й додому час – у мене завтра лекція…

Вибухнув сміх, і тільки тоді господар зрозумів, що він у себе вдома.

Я імені її не знаю

Бородін поїхав якось із своєю дружиною за кордон. Під час перевірки паспортів на прикордонному пункті урядовець запитав, як звати його дружину. Бородін, думаючи про щось своє, не зрозумів одразу запитання. Урядовець підозріло глянув на нього:

– Не знаєте, як звуть дружину?

В цю хвилину до кімнати ввійшла Катерина Сергіївна. Бородін кинувся до неї:

– Катю! Ради бога, як тебе звати?

Мистецтво базікання

Якось знатна дама запросила Марка Твена до своєї ложі і протягом усього спектаклю допікала його розмовами. Після вистави вона запропонувала:

– Може, наступного разу ми підемо на «Тоску»?

– О, це було б дуже цікаво! Я ще не чув вас у «Тосці».

Як важливо бути серйозним

Під час концерту одного відомого співака Марк Твен, сміючись, шепнув щось своїй сусідці. Після концерту він зайшов до вбиральні поздоровити артиста з успіхом, але побачив, як в того обличчя аж пересмикнулося.

– Вельмишановний пане, – ледве стримуючи лють, звернувся співак до письменника, – ви погано виховані. Я ніколи по дозволяю собі сміятися, читаючи ваші оповідання!

Не допоможе

Один сімдесятирічний музикант, що жадав слави, оголосив про свій намір перейти Ніагарський водоспад по стальному канатові. В призначений день, перед багаточислениими глядачами, котрі мовчки чекали, музикант почав свій перехід. Дійшовши до середини, він зупинився, дістав скрипку і, відчайдушно балансуючи, зіграв етюд. Поміж тих, хто спостерігав це видовище, був свідомий художник Джеймс Уістлер, який промовив:

– Одначе великим музикантом цей дідуган не стане!

Дивна скрипка

Якийсь петербурзький багатій – «покровитель мистецтв», запрошуючи на склянку чаю знаменитого польського скрипаля Генріка Венявського, сказав нібито ненароком:

– Візьміть, до речі, з собою скрипку.

– Щиро дякую вам від імені скрипки, – відповів музикант, – але вона чаю не п'є.

Вимушений візит

Ще коли Венявський був маловідомим скрипалем, він завітав разом товарищем до одного досить популярного музиканта в попросив подарувати йому візитну картку.

Знаменитість зустріла молодих людей чванькувато і непривітно.

– А картка Ліста у вас уже є?

– Ні,– відповів Венявський.

– А Рубінштейна?

– Також ні.

– Тоді і я не дам вам ніякої картки, – відрізав суворо господар і хотів був вийти з кімнати.

– Пробачте, – ввічливо зупинив його Венявський, – Коли б у нас були візитки Ліста і Рубінштейна, то ми б не зверталися до вас.

Помилка Бетховена

Один дужо самовпевнений диригент Паризької опери, розмовляючи із Сен-Сансом, безапеляційно заявив, що використання тромбонів у симфоніях недоречне. Коли Каміль Сен-Санс відповів, що навіть великий Бетхонен використовував тромбони в симфоніях, диригент теж не поліз за словом в кишеню:

– Це так. Але Бетховен вчинив би значно краще, коли б не робив цього.

З того світу

1888 рік. Прем'єра опери Владислава Желенського «Конрад Валленрод» за одноіменною поемою Міцкевича.

Перед спектаклем до каси підійшов Желенський і попрохав безкоштовний квиток.

– Я автор «Конрада Валленрода».

Почувши це, касир зіскочив з місця, низенько вклонився і запитав:

– Я маю честь розмовляти з паном Міцкевичем?

Гуманний аргумент

Цікавий випадок стався на репетиції опери Е. Направника «Франческа да Ріміні» в Маріїнському театрі. Аби вразити високою нотою, відомий тенор Фіглер попросим актори зробити у військовім марші фермату на сі-бемоль, тобто збільшити тривалість ноти.

– А що ж буде а солдатами, які марширують під музику? – запитав Едуард Францевич. – Адже поки ви триматимете формату, їм доведеться стояти на одній нозі.

Генерал-меломан

Комендант міста Тбілісі генерал Ернст завжди сідав у ложі біля оркестру, якраз над ударними інструментами й міддю. Якось він помітив, що труби, трохи погравши, замовкають, вирішив, що це недозволене безладдя, покликав директора театру й питає:

– А чому це труби не грають?

– У них паузи.

– Що? А платню вони також отримують з паузами?

– Платню отримують, як усі…

– Скажіть же їм, будь ласка, щоб наступного разу вони грали без пауз! Я ледарів не терплю!

Нюанси

Під час перебування Чайковського в Одесі в театрі йшли одна за одною його опери. Якось на репетиції оперний маестро Еммануель сказав видатному композиторові:

– А знаєте, Петре Іллічу, в «Мазепі» відчуваються нюанси з «Євгенія Онегіна» і «Пікової дами».

– А знаете, маестро, – відповів йому тим же тоном Чайковський, – і «Мазепа», і «Євгеній Онегін», і «Пікова дама» – мої опери.

Діти Чайковського

Гастролі Чайковського в Лейпцігу збіглися з перебуванням там подружжя Грігів. На одному з спектаклів вони сиділи поруч Петра Ілліча. Наступного дня в місцевій газеті була видрукована рецензія на виставу і закінчувалася вона такими словами: «Між іншим, на концерті був присутній великий російський композитор Чайковський з донькою та сином…»

Геть карти!

Чим незвичайна «Пікова дама»? Мабуть, найбільш оригінальну відповідь дай у 1911 роді рецензент газети «Волжское слово»: «Опера чудова тим, що два великих художники, О. С. Пушкін та П. І. Чайковський, дійшли однієї думки – прицвяхувати навіки до ганебного стовпа нашу прихильність до карт».

Дворжак і фауна

Чеський композитор Антонін Дворжак відзначався винятковою сумлінністю і делікатністю. Працюючи над лібретто своєї опери «Арміда», він скрупульозно перевіряв текст, щоб не трапилась якась неточність. Дійшовши до епізоду, де рицар їде верхи на коні, Дворжак зупинився і запитав приятеля:

– Скажи, а чи існували на той час коні?

Слони і музика

Одного разу знаменитого піаніста-віртуоза Таузіга попросили висловити спою думку про гру якогось початківця. Таузіг важко зітхнув і сказав:

– Я завжди стверджував, що слони дуже небезпечні тварини.

– Але, маестро, – відгукнувся здивований музикант, – що спільного мають слоні з музикою?

– Слони мають бивні, з яких роблять клавіші,– пояснив Таузіг.

По заслузі

Композитор Альфред Дассьє, який поклав на музику вірш «Пташечка-полонянка» О. Дюма-сина, одержав за романс медаль від… Товариства захисту тварин.

У важку хвилину

Французького композитора Жюля Массне, автора відомих опер «Вертер» і «Манон Леско», якось запросила паризька Комічна опера продиригувати прем’єрою свого твору. Массне звичайно не любив виступати як диригент, бо дужо хвилювався. Однак виходу не було. Перед початком концерту композитор підійшов до диригентського пульту, вклонився публіці, потім оркестрові, постукав паличкою по пультові, і, коли настала тиша, тихенько сказав оркестрантам:

– А тепер, любі колеги, будьте такі ласкаві, супроводжуйте мене.

Массне-бабуся

Якось до Массне звернувся молодий композитор з проханням послухати його твори.

– Мольєр, як правило, свої нові п'єси читав одній бабусі, завжди уважно прислухався до її зауважень і мав величезний успіх, – гоноровито почав юнак. – І якщо ви, маестро, оціните мою музику, вона буде прийнята усіма як слід.

– Можливо, – відповів Массне, – але поки ви не станете Мольєром, я не буду вашою бабусею.

Найлегша професія

– Немає нічого простішого, – казав Массне, покручуючи вуса, – як давати уроки гри на фортепіано. Досить знати три фрази:

– Добридень, мадмуазель… Трохи повільніше, прошу вас… Засвідчіть моє шанування вашій матусі…

Поправка

Один настирливий чолов’яга сказав Жюлю Манене:

– Дивно! Ви так схвально відгукуєтесь про композитора Рейє, а він так вас лає!

– Киньте, – відповів Массне, – жоден з нас не каже того, що думає.

Відверта критика

За спогадами Олени Пчілки (матері Лесі Українки), Микола Віталійович Лисенко з дитинства мав дуже вразливий музичний слух і не терпів поганої гри та фальші. Одного разу мати взяла хлопчика на якийсь дуже парадний військовий огляд. Стояли вони десь на чільному місці, в оточенні вельми поважних та бундючних військових дам. Ось з барабанним боєм проходять ряди блискучого війська перед очима найстаршого начальства. Хвилина була надзвичайно урочиста, всі завмерли! Але барабанний дріб либонь був надто старанніш та дразливий для чутливого слуху малого музиканта; хлопчик заткнув вуха руками й голосно закричав: «Ой, як погано! Ой, як погано!» та кинувся геть. «Це був жахливий скандал!» – згадувала через багато років мати композитора.

«Французькі» пісні

Гурток аматорів, яким керували М. Старицький і М. Лисенко, влаштував у київському театрі концерт, де мали виконуватися пісні різних народів.

Цензура дозволила виконувати пісні усіма мовами, за винятком української, бо ж, мовляв, такої мови «не було, нема й бути не може». Знайшли вихід – переклали українські пісні на французьку мову. Але як тільки зі сцени залунала по-французьки відома українська пісня «Дощик, дощик», в театрі зчинилася така буча, що «блюстителі порядку» заборонили й «французькі» пісні, а організаторам концерту довелося давати пояснення.

Від кожного – по можливостях

Незмінним старостою Лисенкового хору був дрібний службовець управління Південно-Західних залізниць на прізвище Гулак-Артемовський, який твердив, що він родич автора «Запорожця за Дунаєм» і дуже цим похвалявся. Він мав великі козацькі вуса і маленький, так званий другий тенорець. Одного разу хтось зауважив Лисеикові, яка, мовляв, користь для хору від такого співака, як Гулак, а Микола Віталійович відказав:

– У нього справді дуже маленький голос, зате велика її надзвичайно ніжна любов до нашої пісні.

Удар по етикету

Едвард Гріг – скромна і добра людина – тримався з підкресленою незалежністю по відношенню до можновладців. Коли всесвітньовідомого композитора норвезький король вирішив нагородити орденом, Гріг, як того і вимагав етикет, з'явився на прийом зодягненим у фрак. Прийнявши з рук князя королівську нагороду, композитор сухо подякував за увагу до його скромної персони і недбало сховав орден у кишеню. Цей, здавалося б, безневинний жест викликав сум'яття в середовищі придворних: адже у фраках кишеня пришивається… ззаду.

Сила мистецтва

Італійська співачка Аделіна Патті, коли ще не була відома, зазнавала чималої фінансової скрути і була вимушена брати в борг навіть у м'ясника.

Під час її першого виступу в залі був присутній і м’ясник. Побачивши ентузіазм, з яким публіка сприймала співачку, квіти, що їй дарували, і, бажаючи з свого боку внести свій вклад у вшанування артистки, м’ясник вигукнув:

– Патті, Патті, за м’ясо ми квити!

Паліатив

Аделіна Патті зажадала від імпресаріо значну суму за тривалу поїздку по Америці. Імпресаріо розгубився і сказав, що навіть президент Сполучених Штатів одержує менше за рік, ніж вона хоче.

– Ну, що ж, дякую, – відповіла Патті.– Якщо президент дешевший, то нехай він співає.

Обережність

Один банкір представив Пат свою 14-річну доньку і запевнив, що в ній спить справжній талант.

– Тихо, заради бога, не розбудіть його! – попросила Патті.

Обурився

Пабло Сарасате дізнавшись, що один критик назвав його генієм, похитав головою і сказав:

– Протягом 37 років я не менше 12 годин на день вправлявся в грі на скрипці, а тепер ця людина називає мене генієм!

Винятки можливі

Микола Андрійович Римський-Корсаков пояснював якось своїм учням, що остання частина симфонії або сонати має бути обов'язково написана в швидкому темпі (алегро).

– А чому ж у Чайковського четверта частина Шостої симфонії написана в повільному темпі (адажіо ламентозо)? – запихав М. Ф. Гнєсін.

Римсткий-Корсаков помовчав, потім урочисто промовив:

– Так винятки можливі, коли вони геніальні.

Наслідування

Римському-Корсакову сказали, що один з його учнів надто одверто його наслідує. Микола Андрійович на це відповів;

– Коли кажуть про музику, що вона схожа на щось, це ще не біда. От коли ця музика ні на що не схожа, тоді справа кепська.

Місце для концерту

Німецький скрипаль Август Вільгельмі під час гастролей по Європі заїхав до одного фінського міста.

У призначений час в зали, де мав відбутися концерт, зібрався невеличкий гурт людей. Згнітивши серце, Вільгельмі зіграв намічену програму. У день від’їзду жителі міста влаштували великому артистові урочисті проводи на залізничному вокзалі. Після промов і овацій маестро піднесли квіти. Вільгельмі подякував і, посміхнувшись, попрощався з мешканцями:

– Я глибоко зворушений нашою сердечністю і наступного разу даватиму концерти на вокзалі.

Час – гроші

Один лондонський банкір запросив Августа Вільгельмі грати в нього на званій вечері. В запрошенні було обмовлено, що скрипаль повинен грати з сьомої до десятої години. Свій виступ Вільгельмі почав з концерту Мендельсона. Банкір довго крутився на стільці; але, нарешті, не витримав і сказав, звертаючись до гостей:

– Панове, прошу не звинувачувати мене. Ви самі бачите, що це за артист. Я запросив його грати погодинно, і тому він грає так повільно.

Ціна в базарний день

Відомого музиканта Зігмунта Носковського, що глибоко замислився, зустрічає якось директор Варшавської філармонії.

– Дам злотий, щоб дізнатись, про що ви зараз думаєте, – вигукнув директор.

– Але то, про що я думаю, не варте злотого, – байдуже відповів Носковський.

– А все ж? – наполягав директор.

– Про вас, добродію, – ввічливо уклонився музикант.

Фіаско хвалька

Один піаніст, який любив хвалитися своїми успіхами, побачив Носковського і запитав:

– Чи знаєте ви, скільки мені приніс останній концерт?

– Знаю, – впевнено відповів Московський. – Половину!

Феноменальна пам’ять

Славетна російська піаністка Ганна Єсипова знала напам’ять величенний репертуар. Одного разу, перебуваючи за кордоном, вона відвідала піаніста Теодора Лешетицького. Господар запропонував Єсиновій зіграти з ним у чотири руки якусь нову, щойно створену симфонію. Серед слухачів був присутній автор твору. Вражений подиву гідним читанням малорозбірливого рукопису свого твору, він висловив Єсиновій своє захоплення, сказавши, що його найбільше вразило цілком вільне читання у швидкому темні дуже важкого скерцо.

– Вам воно сподобалося? запитала піаністка. – Хочете, ми його повторимо?

І, не чекаючи на відповідь, вона повторила його з Лешетицьким, причому свою партію виконала, не заглядаючи в ноти.

Через рік Єсипова знову була в Лешетицького і той нагадав їй минулорічний «трюк».

– Чи не хочете ви його повторити? – запитала вона і, сівши за інструмент, знову зіграла скерцо.

Майже наїзник

Восени 1888 року в Тифліському державному театрі йшла опера А. Рубінштейна «Демон». Виконуючи роль Сінодала, відомий російський артист М. Медведєв виїхав на сцену верхи і перший речитатив промовив, сидячи на коні. Наступного дня газета «Кавказ» писала: «Це було б справді ефектно, коли б коня Медведєва не вели за оброть два нукери…

Бо це якось не в'яжеться з відомою хвацькістю грузинських князів-вершників…»

Ноти і протест

Директор і піаніст Московської консерваторії В. Сафонов мав один дефект: ніколи не міг напам'ять зіграти великого твору.

На одному з концертів Сафонов запнувся і, як не мучився, не згадав продовження. Тоді він схопився з місця і вигукнув:

– Дайте ж мені ноти, сто чортів!

Публіка розвеселилась. Однак концерт тривав і закінчився з великим успіхом.

Радість і горе

Знаменитий польський піаніст Моріц Мошковський зустрів свого учня:

– Знаєте, пане вчителю, я даю уроки по шістдесят франків за годину.

– Я також, – відповів Мошковський, – даю уроки по такій же ціні, тільки ніхто їх не бере.

Обмануті надії

Поппер і Мошковський, два друга-музиканти, прогулювалися вулицями Відня. За відсутністю таланту, Поппер мав багато порожнього гонору. Отож, вони гуляли, мирно гомонили. Поппер читав на стінах будинків написи і важко зітхав: «Тут помер Бетховен», «Тут народився Франц Шуберт», «Тут жив Брамс».

Так вони дійшли до будинку, де жим Поппер, котрий таки не витримався і болісно зітхнув.

– Ох, – сказав Мошковський, – чи можеш ти собі уявити, що за напис буде тут у майбутньому?

– У майбутньому? – перепитав Поппер. – Невже ти так гадаєш?

– Звичайно, – серйозно відповів Мошковський, – можеш навіть не сумніватись. Тут висітиме оголошення: «Будинок здається внайми».

Важке становище

Якось Мошковського запитали, кого з братів Шарвенка – Філіпа чи Ксаверія, він вважає кращим музикантом. Мошковський відказав:

– Чесно кажучи, важко на це питання відповісти. Коли б мене запитали, хто з них гірший, я відповів би, не задумуючись.

Оптимізм

Одним з найбільш вдалих творів, що приніс славу молодому І.Ф. Стравинському, є створена ним в 1910 році на замовлення С.Дягівєва симфоніч-

на сюїта з балету «Жар-птиця». Однак мало хто знає, то цей твір спочатку було замовлено С. Дягілєвим А. К. Лядову, котрий вже тоді був широко відомий як автор чудових симфонічних і фортепіанних творів. Щоправда, цих творів не так вже багато: композитор відрізнявся винятковою вимогливістю і надмірною повільністю в роботі. І цього разу він не поспішав із замовленням. У відповідь на чергове нагадування Дягілєва Лядов добродушно «заспокоїв» його:

– Справи йдуть чудесно: я вже купив нотний папір!

Розлючений антрепренер розірвав з Лядовим угоду і передав замовлення Стравинському.

Сигнали заборонені

Під час гастролей в Лондоні угорський диригент Артур Нікіш, бажаючи надати трубі більшої віддаленості, посадив першого трубача на гальорку. Однак в потрібний момент замість дзвінкого сигналу пролунав уривчастий звук. Нікіш не розгубився і подав знак другому трубачеві, який зіграв те, що від нього вимагалось. В антракті диригент накинувся на першого трубача:

– Що ви накоїли! Чому не подали сигналу? Ви ж могли зірвати мені всю увертюру!

– Пробачте, – занепокоєно відповів той, – але тільки я підніс трубу до губів, як з'явився капельдинер і вирвав її мені з рук, додавши: «Як вам не соромно! Адже диригує знаменитий Нікіш!»

Коротка рецензія

Бернард Шоу замолоду писав театральні і музичні рецензії для однієї лондонської газети. Відряджений редакцією на концерт хору спілки лікарів, він написан дужо коротку рецензію: «Учора співали лондонські лікарі. Слухати їхній спів, зничайно, можна, але краще все ж таки нагадати їм про ту обітницю мовчання, яку вони давали, одержуючи лікарські дипломи».

Так буде краще

– Чи грає оркестр на замовлення публіки? – запитав Бернард Шоу у диригента ресторанного оркестру.

– Звичайно, сер.

– Чудово. У такому разі попросіть його зіграти… в доміно.

Можна терпіти

Бернарда Шоу було запрошено в сім’ю багатія. Не встиг Шоу увійти до передпокою, як донька господаря сіла за рояль і почала грати якусь салонну п’єску.

– Ви, здається, любите музику? – запитав хазяїн будинку.

– Звичайно, – відповів Шоу, – але нехай це не заважає панночці музичити.

Добрий актор

Актор-початківець настирливо просив Бернарда Шоу дати йому рекомендацію в театр. Шоу погодився і написав для нього такого листа: «Щиро рекомендую Вам молодого актора. Він грає Гамлета, Шейлока, Цезаря, на флейті і на більярді. Найкраще він грає на більярді».

Дивовижна схожість

Коли Б. Шоу був музикальним критиком, його запросили в один аристократичний салон на концерт молодого скрипаля.

Після концерту господарка салону запитала Шоу, якої він думки про її протеже. Письменник відповів, що молодий музикант нагадує йому Падеревського.

– Але ж Падеревський ніколи не був скрипалем, – здивувалася дама.

– Саме тому, – відказав Шоу.

Спасибі й на тому

Італійський композитор Руджеро Леонкавалло на прем'єрі своєї опери «Паяци» помітив, що в залі з'явився якийсь пан в одязі вершника і у високих чоботях із шпорами. Композитор підійшов до незнайомця і чемно подякував йому.

– За що ви мені дякуєте? – здивувався той.

– А за те, – відповів композитор, – що ви не привели з собою в театр ще й коня.

Гумор – не для критика

Приїхавши до Манчестера, Леонкавалло зайшов у театр на виставу своєї опери «Паяци». Після спектаклю один з глядачів, що сидів поруч композитора, вигукнув:

– Яка музика! Шедевр! Неперевершено!

Леонкавалло жартома зауважив:

– Дозвольте, шановний, з вами не погодитись.

– Я сам трохи музикант і?? вам казати, що музика опери нікудишня… В ній усе вкрадено: каватина – у Берліоза, дует з першого акту – у Гуно, а фінал – примітивне наслідування великому Верді.

Вранці наступного дня Леонкавалло купив номер манчестерської газети і,? прочитав: «Леокавалло про свою оперу «Паяці». Синьйор Леонкавалло заявив, що його опера – плагіат. Він визнав, що в «Паяцах» нема нічого оригінального».

Виявилось, що вчорашнім сусідом композитора був театральний критик.

Піаніст-жонглер

У мемуарах знаменитого драматичного актора Л. Барная розповідається про один цікавий випадок.

У середині минулого сторіччя в Будапешті виступав з концертом піаніст Леопольд Майєр. Під час виконання фантазії Ліста на теми опери Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» канделябр, що стояв на фортепіано, похитнувся і начав падати. Перелякані слухачі посхоплювалися з місць – могла спалахнути пожежа. Але піаніст-віртуоз, продовжуючи грати однією рукою, схопив канделябр і поставив на місце. Коли Майєр кінчив грати, оплескам не було втриму. Барнай разом з усіма був у захвати від віртуозності піаніста.

Згодом Барнай знову пішов на концерт Майєра. Цього разу в Граці. Яким же було його здивування, коли Майєр, дійшовши до того самого ж пасажу, вчинив точнісінько так, як і минулого разу!

Посміхаючись в думці, Барнай оплескував разом з усіма, та вже не віртуохності, а винахідливості заповзятливого піаніста.

Кожному своє

Бельгійського скрипаля Ежена Ізаї після концерту запросили до одного власника Брюссельської взуттєвої фабрики. Після вечері господар попросив Ізаї зіграти.

– З дорогою душею, – відповів ввічливо музикант, – а коли ви будете моїм гостем, я попрошу вас зняти мірку з моєї ноги.

Бешкет гарантується

Знайомий славетного італійського композитора Пуччіні, посередній молодий музикант, ущипливо сказав композиторові:

– Ти вже старий, Джакомо. Мабуть, я писатиму жалібний марш до твого похорону, а щоб не запізнитися, почну завтра ж,

– Що ж, пиши, – зітхнув Пуччіні,– боюся лише, що це буде перший випадок, коли похорон обсвищуть.

Двійник Пуччіні

Під час роботи над оперою «Богема» утворився своєрідний гурток друзів Пуччіні, який називався «Клубом богеми». Композитор і його товариші вечорами збиралися у лісовій хижі і при світлі гаснички гуляли в карти чи розповідали комічні історії. Тут же стояло піаніно, і господар частенько в присутності своїх партнерів сідав за нього і грав, а потім радився з друзями з приводу тієї чи іншої музичної деталі. Все було гаразд, але… настав мисливський сезон, і на світанку композитор замість сідати за рояль йшов з рушницею до озера. Це дуже стурбувало видавця майбутньої опери, а особливо дружину. Щоб врятуватися від її нападок, композитор схитрував: він запросив якогось молодого піаніста і той про людське око зранку грав мелодії із «Богеми». Невідомо, як проходило полювання Пуччіні, але опера вийшла чудова!

Пам'ятник за життя

Джакомо Пуччіні був великим оптимістом. Почуття гумору не залишало його навіть у найскрутніших ситуаціях. Одного разу він зламав собі ногу і потрапив до лікарні. Через кілька днів його відвідали друзі. Вітаючись, Пуччіні весело сказав:

– Я такий щасливий, друзі! Мені вже почали споруджувати пам'ятник!

– Не кажи дурниць, облиш ці безглузді жарти! – перелякано вигукнув один з його друзів.

– Я зовсім не жартую, – відповів композитор і показав ногу в гіпсі.

Не розгубився

Панас Карпович Саксаганський почав виступати на сцені в 1883 році. Згодом він часто розповідав про свій дебют. У п'єci «За Німан іду» він мав верхи їхати з піснею: «Гей, коню, мій коню, заграй підо мною! Дівчино, прощай!» Та заспівати не довелось. Кінь злякався глядачів, підскочив і скинув на землю бравого козака.

Але Саксаганський підхопився, й, дивлячись на коня, вигукнув кінець куплета: «Дівчино, прощай!» Зала вибухнула реготом.

Не вистачило дрібниці…

На конкурсі, що був оголошений в кінці минулого століття Віденською консерваторією, трохи не трапився конфуз; першу премію ледь не одержала абсолютно бездарна співачка, у якої були про то чималі придворні зв'язки. Пізніше голову конкурсної комісії Густава Малера запитали:

– Чи правда, що пані X. ледь не стала лауреатом конкурсу?

– Так, це чистісінька правда.

– Чого ж їй не вистачало?

– Одного голосу. Її власного.

SOS!

На одній з репетицій «Камерної симфонії» засновника 12-тонової системи А. Шенберга був присутній Мадер. По закінченні репетиції Малер звернувся до оркестру:

– А тепер, благаю вас, зіграйте звичайне тризвуччя, бо інакше я сьогодні не засну.

Надмірність бажань

Відомий польський піаніст Ігнац Падеревський концертував у Лондоні. В залі було душно, і дві дами зажадали розчинити вікна.

Утворився сильний протяг. Падеревський звернувся до дам:

– Вимушений просити зачинити вікна. Не можна зразу одержувати подвійне задоволення: слухати гарну музику і вбивати піаніста!

Взаємна великодушність

Падеревського, що прогулювався вулицями Парижа, несподівано зупинив якийсь замурзаний голодранець.

– Вам почистити взуття?

– Дякую, – відповів Падеревеький, не потребую. Але якщо ти вмиєшся, то дістанеш від мини двадцять франків.

Хлопчина одразу кинувся до найближчої колонки і на хвилину з'явився порівняно чистим.

– Ось твої двадцять франків, – сказав Падеренський і подав йому гроші. Хлопчина глянув на піаніста і, посміхаючись, повернув монети:

– Ні, липше візьміть їх назад і підріжте своє довге волосся.

Шарманка проти «Стейнвея»

Коли Падеревський робив турне по Західній Америці, йому по телеграфу запропонували за чималу суму вистуупити в одному гірському містечку. Падеревський з задоволенням прийняв це запрошення.

Але, коли він в призначений день, прибув на концерт, виявилось, що на естраді стоїть лише… механічне піаніно, щось на зразок великої шарманки.

Шукати в цей час фортепіано – означало втратити величезну кількість глядачів і час. Відважившись, Падеревський підсів до піаніно, вклонився, схопив за ручку і крутив шарманку, поки всі «номери» не були зіграні.

Приголомшливі вигуки «браво», «біс» свідчили про ентузіазм публіки. Наступного дня, в іншому місті, Падеревський дав концерт на справжньому «Стейнвеї». Його виконання було прийнято з великим захватом, але… все ж не так, як на попередньому концерті.

«Учениця Падеревського»

Падеревський приїхав якось у невеличке американське місто. Гуляючи, побачив на одному непоказному будинкові скромну табличку: «Міс Джонс вчить грі на роялі. Урок – один долар». Сама вчителька у цей час виконувала з великими помилками ноктюрн Шопена, Падеревський завітав до неї, мовчки сів за рояль і зіграв ноктюрн.

Коли другого дня Падеревський ще раз зупинився біля знайомого будинку, то побачив велику вивіску:

«Міс Джонс. Учениця великого Падеревського. Урок – п’ять доларів».

Несправжній Орфей

– Ноаоявлений Орфей, – вигукували прихильники Падеревського по його виступі у Варшаві.

– Прошу пробачення, панове, – заперечив піаніст. – Адже між мною і Орфеєм є певна відмінність.

– Яка?

– Орфей розчулив своєю музикою не тільки звірів, але й каміння!

Пунктуальність

Падеревський одержав запрошення, в якому було сказано: