Текст книги "Океан"

Автор книги: Володимир Кузьмич

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 5 страниц)

ЕПІЛОГ

Мінде не прилетів до Москви на фініш, але не заявився і після того.

Його шукали в усіх напрямах, усіма засобами, поки на шостий день розшуку не одержали телеграми з Кермадека про те, що американський теплохід «Президент Гардінг» бачив, як на атоловий острів у Тихому океані з незнаних висот упав огненний метеорит. Швидкохідна шлюпка теплохода причалила до пустинного атолу, де сумно вигинались над океанськими хвилями «королівські пальми». Косі стовбури пальм відбивались у дзеркальній лагуні, оточеній кільцем коралових рифів і зелені. В лагуні лежали гарячі рештки метеорита.

Коли їх розглянули пильніше, виявилось, що то залишки погорілого стратоплана «Дух Вашингтона».

Сьогодні всіма засобами оголошено на весь світ рішення журі міжнародних змагань на політ в стратосфері довкола Землі.

«Переможцем світового польоту визнано радянських пілотів, команду радянського стратоплана «Владимир Ленин»!

Так, переможці радянські люди, виховані партією Леніна-Сталіна. Ця перемога свідчить про надзвичайну перемогу соціалістичної системи над капіталістичною! Це запорука майбутніх перемог нашої радянської суперавіації».

Так, це запорука майбутніх космічних перельотів, тих самих, про які говорить сьогодні афіша Московського планетарію:

ПІДГОТОВКА ДО КОСМІЧНОГО РЕЙСУ

ЗЕМЛЯ-МІСЯЦЬ

Лекція тов. ВОРОНОВА, командира стратоплана

«Владимир Ленин»

Красін ніжно цілує молоду дружину. Вони розмовляють про героїв, про минулі і майбутні їх подвиги, а навколо вигинаються скляні стіни московського планетарію з картинами зоряних світів, з монументом героя науки Джордано Бруно, спаленого на вогнищі, з бюстом першого астронома-більшовика Штернберга, що віддав своє знання артилеристам-повстанцям у грудневі дні 1905 року в славному місті Москві.

Але дзвенить дзвінок, запрошуючи вийти з круглого вестибюля на другий поверх, під купол полотняного неба.

Ідуть дівчата і юнаки. За ними йдуть Володимир і Інна, вони полюбили планетарій, де так затишно думати і мріяти.

Слухачі сідають. Згасає штучне світло. Чорний морок стоїть перед очима, знищуючи всі відблиски зовнішнього життя.

– Даю небо, – голосно промовляє чорне повітря рівночасно з усіх боків.

І синій незмірний океан зливою тропічного зоряного світла спадає на Інну, вона німіє від подиву, вражена видовищем.

З нічого, з мороку народились зоряні простори, обхопили колосальні світи. Але, як сині зоряні хмари, що тікають на всі кінці великого всесвіту, у неї у самої в душі вирують океани своїх, людських бажань.

І груди розриває жага невичерпного зростання, очі не можуть надивитися на всесвітнє змагання огненних мас, руки тягнуться до висоти, щоб зрушити всесвіт. Крізь висоти, через стратосферу, над іоносферою в небесні глиби, в космічні сфери віків і просторів летить людина, – єдиний герой світової історії.

І падають до ніг Інни комети, метеори розлітаються на всі боки, і хмари ракетних газів несуть міжпланетний корабель у безмежний світ. Хто ж він, цей летючий вихор?

Хто він, цей нестримний велетень? Хто він, коли під ним рідна земля, коли під куполом завойованого неба квітнуть мирні радянські держави, що усунули капіталізм з планети, долини звільненої Великої Індії з 900 000 000 щасливих людей, долини і високогір’я Китаю, де мільярд людей організував велику Робітничу Державу?

«Хто він?» – гадають Інна і Володя, вслухаючись у тихий і могутній заклик неба.

– Це герой єдиної Комуністичної Землі, хазяїн всесвіту!

Палають кетяги сузір’їв, звучить небо, промовляє простір.

– Який блискучий вік!

____________

 

Книгу повернув читачеві бібліограф Вячеслав НАСТЕЦЬКИЙ, 2016.