355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Володимир Кузьмич » Океан » Текст книги (страница 1)
Океан
  • Текст добавлен: 8 апреля 2019, 21:30

Текст книги "Океан"


Автор книги: Володимир Кузьмич



сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 5 страниц)

Володимир Кузьмич


ОКЕАН


Повість про світове змагання стратопланів





Малюнки та обкладинка М. Глущенка




Центральний Комітет Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України

ВИДАВНИЦТВО ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Харків-Одеса

1939







ЯСНА МОСКВА

Сотні автомобілів найновіших марок мчали вулицями столиці.

Відкриті й закриті, великі й малі, всіх кольорів, летіли вони на північ і на північ – у вогкі ліси Тушино, де сьогодні, 18 серпня, мало відбутися свято авіації.

Похід авто був величний. «Електрозавод», МОГЕС, Метро, «Шарикопідшипник» послали на свято ешелони машин, і перед ними по обидва боки шосе мерехтіли ясні квартали нової Москви – рівні, чисті, рожеві, сині, зелені квартали, дружні з зеленню, з квітами.

Це була ясна Москва, найкрасивіше і найорганізованіше місто в світі. Воно вставало гострим конусом Палацу Рад, увінчаного могутньою фігурою Леніна. Палац підводився знизу, де гриміли авто, трамваї, і рівнявся на висоту повітряних машин, що літали навколо велетня. Весь у статуях та скульптурних групах, що відбивали історію перемоги робітничого класу, Ленінський Палац був винятковим витвором епохи. Його створили ті, хто з рушницею в руках ішов на штурм Зимового палацу, хто рубав чорні верстви вугілля, хто свердлив алмазними свердлами гірські надра.

І не було в світі більш величного будинку, як Ленінський Палац. Пірамідальна лінія Палацу бігла круто вгору уступами, символізуючи невтримне зростання робітничої держави. Це давало очам поштовх, і погляд зводився по терасах Палацу все вище й вище – до легкої хмарки, що іноді гостювала коло статуї Леніна. В геніальному розрахунку будови Палац здавався однією спільною лінією зльоту.

Це була ясна Москва.

І сьогодні мешканці сонячної Москви мчали машинами до ланів і лісів зеленого кільця. Вся Москва поспішала до Тушино, де готувалась одна з найбільших подій в СРСР і в цілому світі – міжнародне змагання нових авіамашин. Сотні аеропланів і стратопланів прибули вчора до Москви на її численні аеродроми. Автомобілі вибігали на широку автостраду, облямовану лісом і квітниками. Автострада, пофарбована в шаховому порядку білим і синім, оздоблена червоними стрілами, круто завертала недалеко від Тушино, і прибулі вигукували від захвату.

Попереду блищало зелене поле, схоже на величезний стадіон, з трибунами для численної публіки. А на полі стояло двадцять сім сферичних малих і великих стратостатів, наготовлених для польоту. Вони похитувались від легенького вітру.

Двадцять сім повітряних куль вистроїлись в одну лінію. Її починали дрібні кулі місткістю від 100 кубічних метрів, жовті, як осіннє листя. Її продовжували більші аеростати від 500 і до 2-3 тисяч кубометрів. Вони зростали в напрямі до обрію і сяяли під промінням ранкового сонця, захованого в легку «туманну сорочку». Жовті, сірі, голубі відблиски пересувались по верхах аеростатів і примарно вигравали. Остання куля – найбільша – закінчувала на третьому кілометрі висхідну лінію, через що вся низка повітряних куль нагадувала поставлених в один ряд головатих велетнів-гулліверів.

А далі на фоні неба завис туман. Він пом’якшував яскравість фарб, створював дивну глибінь простору та відсував небо далеко, і багатьом здавалось, що ці кулі підуть угору по небесних поверхах та й стануть на хмарних балконах вартовими. Але небо ще було порожне. Жоден аероплан не порушував голубої тиші. Аероплани відступили далеко вглиб аеродрому, звідкіля тільки ясніли риски крил літаків. Скільки їх – було невідомо. Простори поглинули рахунок. Простори показували одне – сотні тисяч людей. Люди заполонили землю і трибуни, нескінченний рахунок трибунних квадратів лякав аматорів математики. Розпорядники свята нарахували в Тушино 600 тисяч чоловіка.

Прибулі дивились у біноклі і дивувались: нескінченні стрічки людей тяглись до зеленого Тушинського аеродрому і заповнювали його.

Колони автомашин прибували і розбігались на всі боки. Невиразний гул повз по землі. Початок свята призначений був на восьму годину.

Всі нетерпляче поглядали на годинники. Було вже пів на дев’яту. Нервове хвилювання йшло по трибунах і перекидалось на всі кінці: чекали, поки розійдеться туман. А туман, як важка газова хвиля, котився понад землею і обгортав ліси вогкою ватою.

Нарешті, на одному з небесних поверхів заясніло. В біло-голубому рельєфі з’явилось сліпуче сонце. Туман розходився. І ось гримнув давно жданий сигнал. Загриміли радіорепродуктори:

«Товариші! Журі міжнародного змагання розпочинає політ сферичних аеростатів. Польотами керує славетний вихованець партії і комсомолу Володимир Красін».

Гучні оплески прокотились по трибунах, як грозовий вітер. Вони наростали хвилями, і на трибуні, що затихла на хвилинку, люди слухали дивний гул сусідніх трибун – гул, підпорядкований законам ритму.

На полі здригнулися кулі. І ось перша (найменша) знялася вгору. Вона йшла тихо, не поспішаючи. І спочатку здавалась маленькою та нерішучою, але за хвилину вона вийшла на простір, і величезні літери піднеслись разом з нею. Знову гул пішов по трибунах. Куля піднеслась ще вище, і всі прочитали:

...Сьогодні...

За першою вислизнула друга куля, блідо-жовта, більша. Повільно підносячись, вона розгорнула нове слово:

...наша...

За другою третя – смугаста, як купол старовинного собору Василя Блаженного, підняла ще довше слово:

...радянська...

Далі знялись четверта і п’ята кулі:

...держава...

...бере участь...

...в змаганнях...

...навколо...

...планети...

Голубі та зелені кулі наздоганяли одна одну, і над Тушино розкривалась небачена панорама. Різнокольорові кулі в прозорому одязі зникаючого туману тримались на висоті від 100 до 200 метрів і висіли в недвижному повітрі. Нові слова йшли вгору:

...сьогодні...

...стратоплан...

...«Владимир Ленин»...

...летить разом...

...з шведським...

...і американським...

...стратопланами...

Новий аеростат підняв величезний глобус. І ось серед континентів, морів, океанів з’явилась червона нитка. Це був намічений маршрут. Він починався в Москві, ішов по південно-східній стороні Польщі, проходив через Угорщину, Адріатичне море, над Римом. Пряма, абсолютно пряма лінія йшла над Середземним морем, вганялася в північний берег Африки, перерізала гори Атлас і пробігала над Біскрою. Далі тяглась моторошно жовта Сахара. Після неї – басейн річки Сенегал, і починалась океанічна частина маршруту, що дорівнювала 26 000 кілометрів. Глобус повільно обертався, і червона нитка перерізала екватор, опускалась над островом Тринідад, торкаючись Фолклендських островів коло Огненної Землі, і пробігала за один кілометр від мису Горн. Так само рівно лінія маршруту йшла далі до Тихого океану і на 62 градусі 30 мінутах південної широти підводилась угору від Антарктики і Південного полюса, залишивши Нову Зеландію на 700 кілометрів ліворуч. Над островами Великої Океанії, над Кермадеком, островами Хреста, Меншикова, Синявіна і Римського-Корсакова йшов цей стратосферний маршрут до берегів Японії. Двадцять шість тисяч кілометрів Атлантичного й Тихого океанів лягли під ниткою наміченого маршруту. Океанічна частина закінчувалась коло Йокогами. Далі стратоплани повинні були пройти над Токіо, зачепити Владивосток і через Харбін, Сретенськ, близько від Чити і Байкала, злетіти до північного полярного кола, на широті 62 градуси 30 мінут пройти по течії Обі і, перелетівши через Урал, повернутись тією ж рівною лінією до Москви.

Так, це була справжня екваторіальна пряма, що дорівнювала довжині екватора. Цілий маршрут охоплював 40 000 кілометрів. Починаючись у Москві, він закінчувався також у ній.

Кулі висіли над Тушинським полем і плавно гойдались разом із своїми літерними транспарантами. Написи читали і перечитували, а в туманній тиші все так само стояли голубі, жовті, зелені, оранжеві, смугасті та однокольорові кулі. Завдяки їм зараз багато хто зрозумів, у чому полягає рельєф блакитного неба, що звичайно здається плоским і притисненим до землі. Сонячне проміння пробивало плівку легкого туману і горіло на гусячих лапках аеростатів та їх куполах.

Гул захвату знову прокотився по землі. Панорама блакитних поверхів зачарувала людей так само, як і готоване змагання трьох стратопланів.

За хвилину нова куля з багатокольоровим райдужним зафарбленням, уся в ромбах, підняла два нових слова:

...умова змагання...

Шістнадцята і сімнадцята кулі вистрибнули вгору і, наздогнавши перших на висоті шестисот метрів, стабілізувались. Вони вивісили в простір закінчення фрази:

...облетіти планету...

...за 24 години...

– Ого-го!.. Ого-го!.. – розляглось по трибунах. – Двадцять чотири години!.. Яку ж це треба набрати швидкість?

– Найбільша, відома нам на сьогодні, буде швидкість СС-1. Воронов дав тисячу триста п’ятдесят кілометрів, як же вони встигнуть облетіти Землю за двадцять чотири години?

На трибунах починались суперечки. Сперечались між собою робітники, колгоспники, студенти і професори. Сперечались іноземці, що позліталися з цілого світу на величне свято; кореспонденти світових газетних трестів; авіатори Франції, Туреччини, Америки, Англії, Швеції, Польщі та багатьох інших країн.

Ніщо не заважало дивитись на небесний спектакль, його головаті «артисти» повільно запливали вгору. Вже зливались літери транспарантів. Тільки яскраві смуги червоних слів, освітлених сонцем, горіли на голубому фоні.

Вісімнадцята куля чекала на свою чергу. Це був великий, добре наповнений аеростат, схожий на глобус. Біля восьми куль, що залишились на землі, порядкувала повітряна команда. Блиснув білий прапор на вишці Центральної Ради Тсоавіахему, і вісімнадцятий аеростат покинув землю... І ось на ясному фоні обрію з’явилась вигнута лінія, ніби сходило сонце. Купол мав яскраво оранжеве зафарблення. Ждали нетерпляче, на що обернеться такий схід сонця. За хвилину купол округлився, з’явилась лінія носа, вийшли ніби з-під землі очі, веселі ясні очі, і на трибунах скрикнули:

– ІЛЛІЧ!.. НАШ ІЛЛІЧ!

Над полем завис прозорий портрет великого Леніна... Вище куля за кулею сходили по блакитних щаблях. За Леніним постав новий велетень. І знову з трибун закричали:

– СТАЛІН!..

Це було ім’я вождя, що дав натхнення і високу стійкість радянським пілотам, ім’я, що було символом соціалістичних перемог.

Видовище двадцяти семи нерухомих куль із червоним намистом слів, художніх портретів, що прикрасили небо, зворушило всіх учасників світового авіасвята. Іноземці захоплювались одверто, – нічого подібного вони досі не бачили.

Туман тікав. Повіяв легкий вітрець, і багатоголове небо з усіма його поверхами плинуло на південь до Москви, до Палацу Рад, затягненого при вершині хмарним димком. Кулі розтяглись по небу на кілька кілометрів. Картина була незабутня. Сонце вирвалось із млистого полону й одним замахом залило поля. П’ятнадцять хвилин відходили кулі слідом за туманом.

Загув потужний мотор. Від повітряних хвиль полягла трава. Ще момент, і літак побіг по землі, сполучений тросами з десятьма планерами, що нагадували мініатюрні міноноски. Всі погляди зупинились на повітряному поїзді.

Десять планерів розійшлись віялом од ведучого літака. На висоті 1000 метрів вони почали відокремлюватись од тросів і легкими птахами заковзались у повітрі над величезним полем та півмільйоном глядачів. Літак незабаром сів, і тиша запанувала в небі. І дивно було дивитись, як планери засяяли своїми вузькими крилами над трибунами, знизившись безшумно, з ледве чутним присвистом. Десять планерів утворили срібне кільце, і ледве блиснув на вишці Центрального аероклубу вимпел, як зверху полетіли білі квадратики – програми світового змагання. Мільйон білих порошинок закружляв у сонячному вихрі. Вітер розкидав їх по всьому полю. Їх підхоплювали і читали:

ПРОГРАМА

міжнародних змагань в день авіації

на аеродромі Центрального клубу Тсоавіахему





ПЕРЕД ВІДЛЬОТОМ

Так, це було міжнародне авіаційне змагання. І вже не Париж, не Лондон, не Берлін і не Варшава стали місцем змагань, а столиця великого Радянського Союзу, який встиг завоювати першість в усіх міжнародних рекордах.

Радянський Союз демонстрував свою силу, і тому сьогодні Москва являла собою місто гостинності й привіту, властивих славному переможцеві.

В одному з кутків Тушинського стратодрому, де стояли підготовлені до польоту стратоплани, відбулася характерна для сьогоднішнього дня сцена.

Біля великого радянського стратоплана «Владимир Ленин» давно були закінчені підготовні роботи. Вся команда перебувала коло велетня, який височів над головами людей своїми біло-голубими крилами та багатьма ракетними моторами. На обличчях команди кожний з присутніх читав радісну думку: «Ми сьогодні летимо так далеко і так високо».

Перед відльотом ніхто не метушився. Всі були певні, що з технічного погляду з стратопланом все гаразд. Проте, в очах майже кожного з них світилась жадоба, яку можна помітити у голодних або спраглих людей. Особливо яскраво ця риса відбивалась у двох товаришів.

Перший з них Воронов, старий пілот-більшовик, людина поважного віку, мовчки походжав біля входу до стратоплана і дивився на своїх товаришів сіро-зеленкуватими очима і з стриманою поблажливою посмішкою. Саме ця посмішка і виблиск очей говорили, що старий пілот з величезним досвідом давно мріяв про політ навколо Землі за Бразильським маршрутом, давно ждав його. I от настав день здійснення давньої мрії. Як мандрівник поспішає в пустині до оазиса, так Воронов поспішав до своєї мети, стримуючи хвилювання останніх хвилин. Нарешті йому та його товаришам дозволять запустити мотори та знятись у надхмарну височінь, де вони мають випередити своїх повітряних супротивників.

І ясна жадоба, що виблискувала в очах пілота, тепер надавала його обличчю не виразу втоми, як це буває із спраглою людиною, а виразу енергійності й готовості до найтяжчого іспиту. Воронов був немов на пружинах. Здавалось, він не ходив на своїх легких ногах, а злітав, немов би думки його зарані підносили на височінь, якою полетить над стратосферою велетень «Владимир Ленин».

Друга людина, яка нагадувала в цьому розумінні Воронова, була молода жінка, вчений-фізик, білява Інна Шевченко з блакитними очима і тим суворо-допитливим поглядом, що характерний для настирливих людей, для впертих дослідників природи. На її світло-зеленому комбінезоні лежав відблиск сріблястих крил стратоплана, освітлених сонцем. Вона почекала, поки Воронов приєднається до її групи, і, ставши напроти нього, тихо сказала:

– Ах, як тяжко вичікувати останні хвилини! Це гірше мук. Товаришу Воронов, ви завжди такі веселі! Скажіть якийсь дотеп, розважте нас, може, сонце покотиться швидше, і ці звичайні авіазмагання теж швидше закінчаться.

– Ех, Інно, Інно! – засміявся перший пілот. – Я можу задоволити твоє бажання і сказати сонцю: котись швидше. Але ж тоді я не матиму змоги спинити його, і ти швидше постарієшся. Ти ж цього напевне не хочеш?

– Так, я не хочу старітись. Але в польоті в нас буде надзвичайна швидкість, і тоді сонце само спиниться, бо ми полетимо з швидкістю обертання Землі.

«З швидкістю обертання Землі», – подумав про себе той, хто брав участь в готуванні польоту, хто був ініціатором його і хто сьогодні вже показав свою роботу як повітроплавець. Це був Володимир Красін, високий, мужній чоловік, з правильними благородними рисами обличчя, з темними каштановими очима. Звичайний короткуватий руський ніс з широкими крилами надавав йому виразу зосередженої енергії, спокою, що сьогодні, проте, був порушений почуттям близької розлуки з молодою дружиною, з Інною.

Мине кілька годин, і Інна полетить разом з усіма навколо Землі до мису Горн, щоб відстояти славу любої соціалістичної батьківщини, Вона ж, країна Рад, виховала, випестила їх, і вони дадуть їй новий міжнародний рекорд.

Красін радів. Його дружина виконає свій обов’язок, обов’язок доньки до матері вітчизни.

Знаючи, що саме переживає Інна, Красін наблизився до неї, взяв її під руку, і вони, обоє схвильовані, обійшли навколо стратоплана. Всі давали їм дорогу, розступалися, і це ще більше хвилювало молоду жінку та її чоловіка,

Інна і Володимир замилувано поглядали на потужний стратоплан. Ось він – «Владимир Ленин»!

На височині шести метрів од землі починається його летюче крило, озброєне ракетними моторами, зробленими спеціально для іоносфери, де стратоплан забезпечений вічним невичерпним джерелом енергії – гримучим газом, чистою сумішшю кисню з воднем. Мотори на задній кромці крила виглядають немов стальні кулаки з виводами для використаного гримучого газу, що його компресори втягуватимуть безпосередньо з повітряного океану.

Крило містить у собі пілотську і штурманську рубки. Зараз крізь скло видно, як всередині походжає коло встановлених приладів аероплана сивоусий лисуватий Іван Луценко, конструктор багатьох типів аеропланів. Ось він придивляється до нових приладів, що їх винайшли в спільній праці Інна і Володимир. Інна стримано стежить за виразом обличчя конструктора: чи не помітив він чогось недоладного в тому зоряному телензометрі, який вимірюватиме відстань між зірками й даватиме точну картину майбутнього шляху.

Ось у кабіну ввійшов Воронов. Він швидко пройшов скляною галереєю, і тінь його голови пробігла по штурманських приладах. Задоволення заграло на обличчі Воронова. Інна знала чому: пілот знайшов печатки міжнародного журі на всіх контрольних апаратах і приладах цілими, не зламаними.

– Прилади автоматично покажуть висоту польоту, далекість його. Вони занотують за певним часом положення сонця і сфотографують за стратосферою ті сузір’я, що стоятимуть у зеніті, – сказала Інна і привітно повернулась до Красіна.

Красін стояв і милувався не тим, що робилося в кабіні, а своєю дружиною, її чистим рум’яним обличчям та розумними ясно-блакитними очима.

Так вони і стояли на лінії зльоту і цієї хвилини не помічали нікого, не маючи змоги одірватися одне від одного. Нарешті сльози радості забриніли на повіках молодої жінки, і вона промовила:

– Ти не сумуй без мене. Краще радій...

– Я й радію, – одповів Красін і справді посміхнувся, мимоволі зітхнувши, немов від перевтоми.

Тим часом навколо стратоплана настала дивна тиша. Команда, поділена на дві вахти, – одна вахта в блакитних комбінезонах, друга – в зеленуватих, – оточила свій стратоплан. Немов боячись, що якась несподівана пригода може пошкодити йому, товариші попросили всіх своїх рідних та знайомих відійти на кілька кроків від самольота.

Всі проводжаючі одійшли, і тепер «Владимир Ленин» відкрився очам, як неперевершена краса, як зразок точності, вмілого розрахунку крил, моторів і висувних закрилків, які могли то збільшувати, то зменшувати площину крила, залежно від висоти і вимог льотного режиму. На фоні людського натовпу літак виріс і немов піднісся, ось-ось стрибне в небо.

Раптом до старту під’їхала автомашина, і з неї вийшла сива підстаркувата жінка з чорними очима і тонким довгуватим носом, який надавав їй певної схожості з відомою народною героїнею – іспанською комуністкою Долорес Ібаррурі.

Це була Марфа Миколаївна, мати Інни Шевченко. Разом з нею вийшов Агарін Сергій Миколайович, начальник повітряних сил Союзу, людина струнка й рухлива, не зважаючи на солідні роки і сітку зморщок біля очей.

– Товариші Воронов, Інна Шевченко, Луценко, на хвилину до мене!

Інна почула виклик і разом з Красіним підійшла до Агаріна й матері, керівниці однієї з галузей Тсоавіахемівської авіації. Поки не з’явився Воронов і Луценко, Агарін мовчки посміхався, і цим страшенно зацікавив Інну.

– В чім справа?

– А от у чім, – почав Агарін. – Як голова бюро міжнародних змагань, запрошую вас до себе на десять хвилин. Там у мене вже сидять керівники американського і шведського стратопланів. Треба остаточно умовитись, як ви злетите, щоб о 12-ій годині точно в одному строю, крило в крило, з’явитись над аеродромом.

– А в нас час є? – спитала, нервуючись, Інна.

– О, часу вистачить! Зараз почнуться рядові міжнародні змагання на фігурні польоти, так що часу вистачить!

І коли вже сідали в машину, Марфа Миколаївна шепнула на вухо своїй доньці, що один з її суперників, американець Мінде, буде нервуватись під час польоту. З Нью-Йорка надійшла телеграма від його дружини, що банда рекетирів вимагає від неї гарантії, що політ Мінде буде переможний і що таким чином рекетири сподіваються одержати частину премії за самовільне рекламування його перемоги.

«Скільки ще дикого в Америці», – подумала Інна, і їй стало жаль хорошого талановитого льотчика Мінде, життя якого залежало від бандитів.





    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю