Володи́мир Са́вич Кузьми́ч (14 (27) червня 1904, м. Бахмач, Чернігівська губернія, Російська імперія — 4 жовтня 1943, Ташкент, Узбецька РСР, СРСР) — український прозаїк. Володимир Кузьмич народився в містечку Бахмач на Чернігівщині в сім'ї робітника-залізничника. Після смерті батька дев'ятирічним хлоп'ям разом із братом потрапив до сирітського притулку в Полтаві. З неймовірними труднощами здобув гімназійну освіту. Вже під час совєцької окупації закінчив юридичний факультет Харківського інституту народного господарства (1929) та аспірантуру при кафедрі літературознавства Українського інституту червоної професури (1932). Перше оповідання надрукував 1925 року. Відтоді його твори стали часто з'являтися на сторінках журналів «Червоні квіти», «Плужанин», «Молодняк», «Червоний шлях», «Гарт». Досить інтенсивно працював прозаїком. Біобібліографічний словник «Українські письменники» фіксує 32 окремі видання творів Кузьмича (1927–1941). Критика не залишала поза увагою творчість Володимира Кузьмича. Писали про нього й товариші по перу — Іван Багмут, Лесь Гомін та ін. Остання його книжка «У грозу» видана 1941 р. в бібліотечці «Фронт і тил» (Київ — Харків). У 1942 році Кузьмича було репресовано.