Текст книги "Знайти і затримати"

Автор книги: Віктор Тимчук

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 7 страниц)

Все ближче асфальт. Я чекав, що от-от Шакула викриє себе, і зібрав усю свою витримку. Скосив очі – Дрига міцно стулив щелепи, аж випнулись жовна, а його брезкле обличчя ніби скам'яніло, в погляді – лиховісні зелені вогники. Ось зараз, зараз, за…

– Повернеш на Снігурі, – холодно, наче не своїм голосом сказав і напівобернувся до мене. – На Снігурі, Федю.

– Ти що?! – Я аж пригальмував. – Скисне ж молоко! Чи в тебе не всі вдома?.,

– На Снігурі, Федю, – погрозливо лагідно повторив. – І менше патякай. Отримаєш сотнягу. Ну!

– Плював я на твою сотнягу! – скипів я. – З мене шкуру здеруть за молоко! Виженуть з комсомолу! Мільйонер! Сотнягу!

– Ах ти, шкет! – люто вигукнув Шакула й вихопив з-під сорочки пістолет. – Щур комсомольський! Повертай!

– Ти… ти… – белькотів я. – Сховай… не натисни…

– Сховаю… – зверхньо, презирливо цідив Шакула. – Повернеш і сховаю, йолопе. Тільки без фокусів. Зроблю дірку.

Злякано зиркаючи на нього, я виїхав на асфальт і повернув на Снігурі. Гра продовжувалась. Попереду – вісімдесят кілометрів. Ні, трохи менше, бо в райцентр Шакула не подасться: зійде поблизу якогось села, де є знайомі, щоб пересидіти в них. Дійсно, недурний. Я уявив, як від ферми вилетів наш «газик» і помчав до копички. Зиркнув у люстерко – за нами їхала «Победа». Що ж, усе йшло за планом.

– Молодчага, Федю, – похвалив мене Шакула. – Тепер жми.

Він розслабився: простягнув ноги й відкинувся на спинку сидіння, але пістолета не сховав. Пістолет Загати. Я мимоволі заскрипів зубами. Шакула лапнув по дверцях і наткнувся на штирі від ручок. У мене змокріло під пахвами. Головне – не зірватись, витримати, вибрати вдалий момент і…

– Куди це ти ручки подів? – запитав.

– Зняв хтось. У нашому селі до біса машин.

– Скільки у тебе бензину?

– Повний бак.

– Знаєш дорогу на Кавунівку?

– Через Снігурі.

– Ні, Снігурі треба об'їхати полями. Ферштейн?

– Об'їдемо, – пообіцяв йому, переконуючись, що Шакула хитрий і підступний.

Нас обігнала «Победа». Подивився в люстерко. Наш «газик» не з'являвся. Дрига тримав пістолет на правому стегні. Не спішив ховати. Обережний тип. І смикнув мене чорт за язик сказати за комсомол. Тепер він пильнуватиме кожен мій рух. Он як витріщився на руки.

– Слухай, а в тебе граблі не шоферські, – зненацька зауважив, кривлячи губи в злостивій посмішці, й глянув на свої руки – коротколапі, товсті, брудні. – Га, камса? Не шоферські.

Ох і підловив, мерзотник. А я не звернув уваги. Прикра промашка. Тепер їх не замастиш. Справді, руки канцеляриста. Пильне око в Шакули.

– Дурний ти, Роню, – єхидно відповів. – Я тільки вчора приїхав з курорту. Місяць лікував радикуліт у Хмільнику. Чув про такий курорт? Родонові ванни…

– Чув, десь на Вінниччині, – не гасив лиховісної посмішки. – Молодий, а вже радикуліт. Де ж ти його підхопив?

– Торік взимку обламався, полежав під машиною і маю цяцьку, – якомога сумніше сказав. – Добре, хоч путівки дають.

– Дають… – перекривив Шакула. – А я беру. Сам беру. Мені щастить. От сьогодні: сиджу в соломі й молю бога, щоб послав на дорогу машину, щоб вона стала коло мене. І ти з'явився і став. Га? І тепер я чкураю. Тепер свиснуть мені.

З нами розминувся МАЗ, завантажений кругляком. Ох, якби вбивця знав, який бог влаштував йому цю поїздку! І хто сидів поруч!.. Хай потішиться своєю силою. Вже недовго. Я глянув у люстерко – позаду їхав «газик», а за ним ще один. Наші! Пора діяти. Гра наближалася до кінця. Я простяг руку до скриньки, і Шакула насторожився, ворухнув пістолетом.

– Там сигарети, – сказав йому.

– Я сам, – відчинив скриньку й потяг носом. – Ти чого мовчав, що у тебе є закусь і шнапс?

– Бо ти не питав.

– У мене з ранку ні крихти в роті. – Його очі заблищали.

Мої розрахунки справджувалися. Шакула, не ховаючи пістолета, вхопив лівою рукою шматок батона і вп'явся у нього дрібними зубами, потім вкусив ковбаси.

– Дай закурити, – попросив його.

– Потім, Федю, натевкаюсь, і обоє зачадимо, – здавлено прогугнявив.

Я терпляче чекав. Шакула не їв, а терзав батон і ковбасу. Незабаром візьме пляшку, і тоді… Я трохи нижче посунув руку по керму. Головне – не проґавити моменту.

Наші трималися на тій же віддалі.

Шакула сопів і плямкав. Його борода лисніла від жиру. На пістолеті біліли крихти батона.

Я чекав…

– О, заморив черв'ячка, – задоволено сказав Шакула й погладив себе по животі. – А тепер не гріх і закропитись.

Він узяв пляшку й зубами витягнув корок.

– Дай мені хоч цяпку.

– Е, ні, ти, Федю, крутиш бублика, – насмішкувато сказав. – А я ще хочу пожити. Ох і дам копоті. Ну, будьмо!

Шакула поколотив самогонку й припав до шийки, задерши голову. Ковтав, аж булькало, й косив оком на мене… І таки не витримав – зиркнув на пляшку, скільки у ній залишилось. Того було досить: я щосили вдарив його ліктем у сонячне сплетіння і вхопив ручне гальмо.

Пролунав постріл. Впала пляшка, й Шакула вткнувся лобом у панель, завалюючись на мене. Молоковоз занесло, він виїхав на узбіччя, наближаючись до кювету. Я нахилився, не випускаючи керма, і серед скла намацав пістолет. Відчинив дверцята й став на приступку. Шакула зсунувся на сидіння. З його лівого стегна цебеніла кров…

Я скочив на землю, й у мене підломилися ноги. У вухах дзвеніло. Сів на траву. Дивився, як під'їхали наші «газики» й з них вистрибнули хлопці. Букет кинувся до кабіни молоковоза. До мене підбігли Махов і Скорич, радісні, щось говорили. Гліб поклав долоню мені на плече. Потім підійшов Бунчук і розповів, що в соломі знайшли Філона з проломленим черепом, відвезли в лікарню.

З кабіни витягли очманілого й жалюгідного Шакулу – Мирона Дригу. На його зап'ястях зімкнулись наручники.

– Роня! – гукнув я до нього і не без втіхи запитав: – То яку тобі бог послав машину?!

На другий день заговорив Загата. Він розповів, що бачив Цибуха із Шакулою біля пивної бочки, коло гастроному, з двома незнайомими хлопцями. А потім побачив отих двох на вокзалі з коричневою сумкою, одразу запідозрив їх. Коли стрибнув з поїзда, побіг за Шакулою. Вистрілив угору, проте той не зупинився – тікав. Потім Дрига впав: стогнав, качався, скімлив, не міг звестися. Загата нахилився до нього, щоб допомогти, й Шакула підступно вдарив його ножем.

Ще експерти встановили, що «Волга» не заводилася через свічку, яку надто круто загвинтив Савлук, аж вона тріснула.