Текст книги "Сяйво"

Автор книги: Стівен Кінг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 38 страниц) [доступный отрывок для чтения: 14 страниц]

Дервент найняв, поставивши його керувати студією, спритного бізнесмена й буйного сексуального маніяка на ім’я Генрі Фінкел, і впродовж двох років перед Перл-Харбором[124] студія наштампувала шістдесят фільмів, п’ятдесят п’ять з яких неухильно послідовно привертали увагу «Офіса Хейза», смачно плюючи на його довгий синій ніс[125]. Решта п’ять були навчальними фільмами, знятими на замовлення уряду. Художні фільми студії мали величезний успіх. В одному з них невідомий на ім’я художник-костюмер приметикував ліфчик без бретельок на героїню для її виходу в сцені Гранд-Балу, в якій вона показала все, окрім хіба що родимки нижче улоговини між своїми сідницями. І цей винахід також було покладено на заслугу Дервенту, і таким чином його репутація – чи неслава – ще більше зросла.

Війна зробила його багатієм, багатієм він і залишався. Жив у Чикаго, його рідко бачили поза засіданнями Ради директорів компанії «Дервент Ентерпрайсиз» (якою він керував залізною рукою), розводилися балачки, що він володіє авіакомпанією «Юнайтед Ер Лайнз», Лас-Вегасом (де, як було відомо, він мав контрольні пакети акцій чотирьох готелів-казино і менших ще принаймні шести), Лос-Анджелесом і самими Сполученими Штатами Америки. Маючи славу друга членів королівських родин, президентів та кримінальних авторитетів, він багатьма вважався найбагатшою людиною в світі.

«Проте «Оверлук» зробити успішним він не зумів», – подумалось Джеку. На якусь мить поклавши альбом, він дістав маленький блокнот і механічний олівець, які завжди тримав у себе в нагрудній кишені. І скоренько начеркав: «Подивитися про Г. Дервента, Сайдвін. бібл.?» Заховавши блокнот назад, він знову підняв альбом. З обличчям задумливим, із заблуканими десь очима. Перегораючи сторінки, він безперервно витирав собі губи долонею.

Наступний матеріал він переглянув побіжно, подумки собі відзначивши, що треба буде прочитати його уважно пізніше. На багатьох сторінках містилися приклеєні там прес-релізи. Отакий-то очікується в «Оверлуку» наступного тижня, отакі-то виступлять з розважальною програмою у салон-барі (за часів Дервента той називався «Лаундж «Червоне Око»». Чимало із запрошуваних артистів були зірками Лас-Вегаса, а гості – зірками та менеджерами студії «Топ Марк».

А тоді раптом вирізка, позначена першим лютого тисяча дев’ятсот п’ятдесят другого року:

ПРЕЗИДЕНТ КОМПАНІЇ І МІЛЬЙОНЕР ПРОДАЄ ОБ’ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙ У КОЛОРАДО

Дервент розкрив деталі угоди з каліфорнійськими інвесторами щодо «Оверлука» та інших об’єктів

автор: Родні Конклін, редактор фінансового відділу

Із лаконічного комюніке, що надійшло вчора з чиказької штаб-квартири інтегральної компанії «Дервент Ентерпрайсиз», стало відомо, що мільйонер (ймовірно, мільярдер) Горес Дервент у результаті карколомної фінансової оборудки, яка мусить цілком завершитися до першого жовтня тисяча дев’ятсот п’ятдесят четвертого року, випродає активи в Колорадо. Інвестиційні проекти Дервента включають гідроенергетику, видобуток природного газу й вугілля, а також землевпорядкувальну компанію під назвою «Колорадо Саншайн Інк.», яка володіє або має опціон на не менш як п’ятсот тисяч акрів колорадських земель[126].

Найвідоміше володіння Дервента у штаті Колорадо, готель «Оверлук», уже продано, про що учора повідомив сам Дервент у рідкісному як для нього інтерв’ю. Покупцем виступила група інвесторів з Каліфорнії, яку очолює Чарлз Ґрондін, колишній голова «Каліфорнійської землевпорядкувальної корпорації». Дервент відмовився оголосити ціну, але поінформовані джерела…

Він розпродав усе, геть цілком і сповна. Там був не лише «Оверлук». Але якось… якось…

Він витер губи долонею з бажанням випити. З випивкою все це рухалося би краще. Він перегорнув ще кілька сторінок.

Та каліфорнійська група відкрила готель на два сезони, а потім продала його іншій групі, з Колорадо, що називалася «Мальовничі гірські курорти». «Мальовничі» збанкрутували тисяча дев’ятсот п’ятдесят сьомого року посеред обвинувачень у корупції, пакуванні грошима власних кишень і обмані акціонерів. Президент цієї компанії застрелився через два дні після того, як отримав повістку з’явитися перед судом присяжних.

Решту того десятиліття готель простояв закритим. У той час про нього було згадано лише раз, стаття в недільному випуску мала заголовок: «КОЛИШНІЙ ГРАНД-ГОТЕЛЬ ПОРИНАЄ В ЗАНЕПАД». Від побаченого на фотоілюстраціях у Джека стиснулось серце: передній ґанок з облущеною фарбою, лиса, казна-чим засмічена галявина, вікна потрощені бурями і камінням. Це також стане частиною його книги, якщо він її таки напише – як фенікс спадає попелом, щоб відродитися знову. Він пообіцяв собі добре піклуватися про готель, дуже добре. Виходило так, що досі він насправді не розумів усієї глибини своєї відповідальності перед «Оверлуком». Це було немов відповідальність перед історією.

Тисяча дев’ятсот шістдесят першого року четверо письменників, двоє з них лауреати Пулітцерівської премії, орендували «Оверлук» і знову відкрили його як школу літературної майстерності. Це тривало рік. Один зі студентів напився в себе в номері на третьому поверсі, якимсь чином вивалився з вікна й на смерть розбився, упавши на бетонну терасу внизу. В газеті натякалося, що це цілком могло бути й самогубством.

«Будь-які великі готелі мають свої скандальні історії, – говорив тоді Ватсон. – Так само, як у кожнім великім готелі є свій привид. Чому? Та люди ж, збіса, прибувають і вибувають…»

Раптом йому здалося, ніби він ледь не фізично відчуває вагу «Оверлука», як той тисне на нього згори усіма своїми стадесятьма гостьовими номерами, коморами, кухнею, буфетною, салон-баром, бальною залою, обідньою залою…

(«Жінки входять і виходять із кімнати знову») [127] (…і кара – Червона Смерть – опанувала геть усе.)

Він витер собі губи і перегорнув наступну сторінку альбому. Він уже перейшов до його останньої третини і тільки зараз свідомо задумався, чий же був цей альбом, що його залишили згори найвищої купи документів у цьому підвалі.

Новий заголовок, цей датовано десятим квітня тисяча дев’ятсот шістдесят третього року.

ЛАС-ВЕГАСЬКА ГРУПА КУПУЄ ЗНАМЕНИТИЙ ГОТЕЛЬ У КОЛОРАДО

Мальовничий «Оверлук» стане закритим клубом

Роберт Т. Леффінг, представник групи інвесторів, що виступає під назвою «Гай Кантрі Інвестментс», оголосив сьогодні у Лас-Вегасі, що «Гай Кантрі» склала угоду щодо розташованого високо у Скелястих горах курортного готелю «Оверлук». Леффінг відмовився назвати імена конкретних інвесторів, проте сказав, що готель буде перетворено на ексклюзивний «закритий клуб». Він повідомив, що група, яку він представляє, сподівається продавати членство в ньому керівникам американських та іноземних компаній вищого ешелону.

«Гай Кантрі» також володіє готелями в Монтані, Вайомінгу та Юті.

«Оверлук» набув світової слави в тисяча дев’ятсот сорок шостому – тисяча дев’ятсот п’ятдесят другому роках, коли ним володів пронозливий мегамільйонер Горес Дервент, який…

Інформація на наступній сторінці була всього лиш короткою заміткою, датованою чотирма місяцями пізніше. «Оверлук» відкрився під орудою нового менеджменту. Очевидно, газета не зуміла з’ясувати або не була зацікавлена в з’ясуванні, хто ж є членами цього закритого клубу, бо не було згадано жодного імені, окрім назви самої компанії «Гай Кантрі Інвестментс» – назви, безвиразнішої за яку[128] Джек ніколи не зустрічав, якщо не рахувати однієї мережі крамниць з продажу велосипедів і запчастин у Новій Англії, що діяла під назвою «Бізнес Інк.».

Перегорнувши сторінку, він аж кліпнув, побачивши приклеєну там вирізку.

МІЛЬЙОНЕР ДЕРВЕНТ ПОВЕРНУВСЯ ДО КОЛОРАДО ЧЕРЕЗ ЧОРНИЙ ХІД?

Очільником «Гай Кантрі» виявився Чарлз Ґрондін

автор: Родні Конклін, редактор фінансового відділу

Готель «Оверлук», мальовничий палац насолод на колорадській верховині й колишня приватна іграшка мільйонера Гореса Дервента, став центром фінансового хитросплетіння, яке лише зараз починає зринати на світло. Десятого квітня минулого року цей готель було придбано одною з лас-вегаських фірм, «Гай Кантрі Інвестментс» під закритий клуб для заможних керманичів як зарубіжних, так і американських бізнесів. Тепер поінформовані джерела кажуть, що «Гай Кантрі» очолює п’ятдесятитрирічний Чарлз Ґрондін, який був головою «Каліфорнійської землевпорядкувальної корпорації» до тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ятого року, коли він пішов звідти у відставку, щоби обійняти пост виконавчого віце-президента в головному чиказькому офісі «Дервент Ентерпрайсиз»

Це призвело до припущень, що компанія «Гай Кантрі Інвестментс» може перебувати під контролем Дервента, який, можливо, й придбав «Оверлук» удруге, і то за явно дивних обставин. Ґрондін, проти якого тисяча дев’ятсот шістдесятого року було висунуто пізніше зняте звинувачення в ухилянні від сплати податків, наразі залишається недоступним, а Горес Дервент, який ревниво оберігає власну приватність, у телефонній розмові коментарів не надав. Депутат Нижньої палати Законодавчих зборів штату від міста Ґолден Дік Баус закликав до комплексного розслідування цієї…

Ця вирізка була датована двадцять сьомим липня тисяча дев’ятсот шістдесят четвертого року. Наступною йшла колонка з якоїсь недільної газети за вересень того ж року. Авторство належало Джошу Бреннігару, розгрібачеві гнойовищ скандальних оборудок однієї породи з Джеком Андерсоном[129]. Джекові туманно згадалося, що цей Бреннігар помер тисяча дев’ятсот шістдесят восьмого чи шістдесят дев’ятого року.

КОЛОРАДО – ВІЛЬНА ЗОНА ДЛЯ МАФІЇ?

автор: Джош Бреннігар

Зараз здається ймовірним, що найновішим кублом відпочинку й оздоровлення для лідерів організованої злочинності в США став певний віддалений готель, що міститься в самому осерді Скелястих гір. Готель «Оверлук», той білий слон, яким від його найпершого відкриття тисяча дев’ятсот десятого року вже встигли безуспішно покерувати добра дюжина груп і окремих особистостей, тепер діє в оболонці секретності як «закритий клуб» нібито для бізнесменів, що прагнуть розслабитися. Постає питання – яким насправді бізнесом займаються ті, хто володіє ключами до номерів в «Оверлуку»?

Дещо підказати нам можуть імена членів цього клубу, присутніх там упродовж тижня шістнадцятого – двадцять третього серпня. Наведений нижче список було виявлено колишнім працівником «Гай Кантрі Інвестментс», компанії, що спершу вважалася підставною фірмою, якою володіє «Дервент Ентерпрайсиз». Тепер же більше схоже на те, що контроль Дервента над «Гай Кантрі» (якщо він його взагалі мав) перейняли деякі з лас-вегаських баронів грального бізнесу. І ці ж самі старшини зі столиці азартних ігор були в минулому пов’язані як з підозрюваними, так і засудженими босами злочинного світу.

Присутніми в «Оверлуку» того сонячного тижня були:

Чарлз Ґрондін, президент «Гай Кантрі Інвестментс». Коли у липні цього року стало відомо, що саме він керує кораблем «Гай Кантрі», було оголошено – зі значним запізненням постфактум, – що він пішов у відставку з посади, яку до того обіймав у «Дервент Ентерпрайсиз». Сивогривий Ґрондін, який відмовився побалакати зі мною для цієї колонки, якось був звинувачений в ухилянні від податків, перебував під слідством, але був виправданий тисяча дев’ятсот шістдесятого.

Чарлз «Бейбі Чарлі» Батталья, шістдесятирічний імпресаріо з Вегаса (контрольний пакет у «Зеленому доларі» та «Щасливих бабках» на Стрипі[130]). Батталья є близьким особистим другом Ґрондіна. Досьє його арештів розпочинається ще тисяча дев’ятсот тридцять другого рокуі, коли він був звинувачений, але виправданий у підготовленому, гангстерського типу, вбивстві Джека «Голландчика» Моргана. Федеральні органи підозрювали його участь в угрупованнях, пов’язаних з наркоторгівлею, проституцією і замовними вбивствами, проте за ґратами «Бейбі Чарлі» побував тільки раз, за ухиляння від сплати податків у тисяча дев’ятсот п’ятдесят п’ятому – п’ятдесят шостому роках.

Ричард Скарн, головний акціонер компанії «Фан Тайм Автоматик Мешінз». «Фан Тайм» виробляє гральні автомати для замовників з Невади, а також для решти країни – автомати для гри в пінбол та музичні автомати (мелодія за монетку). Він мав терміни за напад з вогнепальною зброєю тисяча дев’ятсот сорокового, за потаємне носіння зброї без офіційного дозволу тисяча дев’ятсот сорок восьмого і злочинну змову з метою порушення податкових законів тисяча дев’ятсот шістдесят першого року.

Пітер Зайс, імпортер з Маямі, якому зараз близько сімдесяти років. Останні п’ять років Зайс судиться проти його вислання з країни як небажаної персони. Обвинувачувався в отриманні й переховуванні краденого тисяча дев’ятсот п’ятдесят восьмого року та злочинній змові з метою порушення податкових законів тисяча дев’ятсот п’ятдесят четвертого року. Чарівливий, вишуканий, аристократичний Пітер Зайс, якого довірені друзі називають «Татусем», також перебував під слідством у зв’язку зі звинуваченнями у вбивстві і сприянні вбивству. Великий акціонер компанії Скарна «Фан Тайм», він, як відомо, також є пайовиком чотирьох лас-вегаських казино.

Вітторіо Джінеллі, також відомий як «Віто Різник», двічі перебував під слідством за гангстерського типу вбивства, одне з них – вбивство сокирою бостонського віце-боса Френка Скоффі. Джінеллі був під судом двадцять три рази, під слідством чотирнадцять разів, але засуджений був лише раз – за дрібну крадіжку з крамниці тисяча дев’ятсот сорокового року. Подейкують, що в останні роки Джінеллі став босом у західних оборудках угруповання, які сконцентровані у Лас-Вегасі.

Карл «Джиммі-Рікс» Прашкін, інвестор із Сан-Франциско, вважається майбутнім наступником Джінеллі на владній позиції, яку той наразі займає. Прашкін володіє великими пакетами акцій «Дервент Ентерпрайсиз», «Гай Кантрі Інвестментс», «Фан Тайм Автоматик Мешінз» і трьох казино в Лас-Вегасі. В Америці Прашкін чистий, хоча в Мексиці він притягався за шахрайство, але всього за якихось три тижні після відкриття справи звинувачення з нього було знято. Існує думка, що Прашкін контролює відмивання грошей, що надходять з діяльності вегаських казино, і вливання їх у легальні операції угруповання на Заході. До таких операцій тепер може належати й готель «Оверлук» у Колорадо.

Серед інших гостей поточного сезону також були…

Стаття була довгою, але решту Джек лише перебіг очима, постійно витираючи собі губи долонею. Якийсь банкір зі зв’язками в Лас-Вегасі. Люди з Нью-Йорка, які напевне робили в Кравецькому кварталі щось більше за виробництво одягу[131]. Люди, яких вважали пов’язаними з наркотиками, насильством, пограбуваннями, вбивствами.

Боже, яка історія! І всі вони побували тут, просто в нього над головою, у тих порожніх номерах. Порали дорогих повій на третьому поверсі, мабуть. Магнумами пили шампанське[132]. Укладали угоди, в яких оберталися мільйони доларів, можливо у тих самих апартаментах, де колись зупинялися президенти. Тут малася історія, авжеж. Класна збіса історія. Дещо гарячково він вихопив з кишені блокнот і начеркав собі чергове нагадування – пошукати інформацію про всіх цих людей у бібліотеці у Денвері, потім, коли ця його доглядацька робота завершиться. Кожен готель має свого привида? В «Оверлуку» їх цілий шабаш. Спершу самогубство, потім мафія, що далі?

Наступна вирізка була сердитим запереченням Чарлза Ґрондіна бреннігарівських звинувачень. Джек з неї лише хмикнув.

Вирізка на наступній сторінці виявилася такою великою, що її було складено. Джек її розгорнув, і в нього перехопило подих. Зображення буквально стрибнуло йому в очі: після червня тисяча дев’ятсот шістдесят шостого року шпалери замінили, але він абсолютно точно впізнав це вікно і цей вид. Там була західна панорама, що відкривалася з Президентського люкса. А далі йшло про вбивство. Стіна вітальні біля дверей, що вели до спальні, була заляпана кров’ю і чимось, що могло бути лише білими крапочками мозкової речовини. Коп зі збентеженим обличчям стояв над покритим ковдрою трупом. Джек дивився, немов заворожений, а потім його очі пересунулися на заголовок.

ГАНГСТЕРСЬКЕ СТРІЛЬБИЩЕ В КОЛОРАДЬСКОМУ ГОТЕЛІ

Гаданого очільника злочинного угруповання було застрелено в гірському закритому клубі.

Плюс ще двоє загиблих.

Сайдвіндер, Колорадо (Ю-Пі-Ай) – За сорок миль від цього сонного колорадського містечка в самісінькому серці Скелястих гір трапилася екзекуція в типовому гангстерському стилі. Місцем потрійного вбивства із застосуванням рушниць став готель «Оверлук», який три роки тому було придбано однією з лас-вегаських фірм під закритий клуб. Двоє чоловіків були або компаньйонами, або охоронцями Вітторіо Джінеллі, відомого також як «Різник» через його ймовірну пов’язаність з убивством сокирою в Бостоні двадцять років тому.

Поліцію викликав Роберт Норман, менеджер «Оверлука», який сказав, що чув постріли, а дехто з гостей повідомив, що двоє людей з прихованими під панчохами обличчями і зі зброєю в руках збігли пожежними сходами й від’їхали у якомусь кабріолеті останньої моделі кольору засмаги.

Перед дверима Президентських апартаментів, де колись були зупинялися два американських президенти, дорожній патрульний Бенджамин Мурер виявив трупи двох чоловіків, пізніше ідентифікованих як Віктор Т. Бурман і Роджер Макассі, обидва з Лас-Вегаса. Всередині Мурер виявив розпластане на підлозі тіло Джінеллі. Очевидно, Джінеллі якраз утікав від своїх нападників, коли його зрізали. Мурер сказав, що Джінеллі було застрелено з близької відстані з рушниць великого калібру.

Чарлз Ґрондін, представник компанії, яка зараз володіє «Оверлуком», наразі поза доступом через…

Під цією вирізкою хтось жирно черкнув кульковою ручкою: «Вони забрали з собою його яйця». Джек іще довго на це дивився, весь похололий. Чий же це альбом?

Нарешті, проковтнувши клуб, що був застряг йому в горлі, він перегорнув сторінку. Іще колонка від Джоша Бреннігара, ця датована початком тисяча дев’ятсот шістдесят сьомого року. Він прочитав тільки заголовок: «ОДІОЗНО ЗНАМЕНИТИЙ ГОТЕЛЬ ПРОДАНО ПІСЛЯ ВБИВСТВА ВЕЛИКОЇ ПЕРСОНИ ЗЛОЧИННОГО СВІТУ».

Аркуші після цієї вирізки були пустими.

(Вони забрали з собою його яйця.)

Він повернувся на початок альбому, шукаючи якесь ім’я або адресу. Бодай номер кімнати. Бо був абсолютно впевнений, що, хто б не вів цей пам’ятний альбом, він мусив зупинятися в цьому готелі. Але там не знайшлося нічого.

Він уже був готовий знову переглянути всі вирізки, цього разу уважніше, коли зі сходів погукав чийсь голос:

– Джеку? Любий?

Венді.

Джек здригнувся, майже винувато, так, немов він потай тут випивав і вона може унюхати від нього запах. Смішно. Він потер собі губи долонею і відгукнувся:

– Йо, бейбі. Шукаю щурів.

Вона спускалася донизу. Він почув її кроки на сходах, потім у котельні. Швидко, не замислюючись, навіщо йому таке робити, він запхнув альбом під якусь купу рахунків і накладних. Коли вона вийшла з-під арки, він уже стояв прямо.

– Що ти в світі робив тут весь цей час? Уже майже третя година!

Він посміхнувся:

– Уже так пізно? Я тут рився у всьому цьому. Певне, намагався з’ясувати, де поховані мертвяки.

Ці слова брязнули йому в мозку лиховісним відлунням.

Вона підійшла ближче, подивилася на нього, і він мимовіль відступив на крок, неспроможний утриматися. Він знав, що вона робить. Вона намагалася дочути від нього запах алкоголю. Можливо, вона навіть сама цього не усвідомлювала, але він цілком, і від цього Джек почувався винуватим і водночас розсердженим.

– У тебе губа кровоточить, – промовила вона дивно безбарвним тоном.

– Га?

Він підніс долоню до губ і скривився, відчувши тонкий пекучий біль. Потім побачив свій вказівний палець у крові. Почуття провини в ньому ще виросло.

– Ти знову тер собі губи, – сказала вона.

Він опустив очі й знизав плечима:

– Йо, мабуть, таки тер.

– Це для тебе пекло, правда?

– Ні, не так уже й погано.

– Стало бодай трохи легше?

Він підняв очі, подивився на неї і змусив свої ступні ворухнутися. Щойно вони почали рухатися, як йому полегшало. Він наблизився до дружини й обхопив її рукою за талію. Відкинувши вбік пасмо її білявого волосся, він поцілував їй шию.

– Так, – сказав він. – А де Денні?

– О, він десь неподалік. Надворі почало захмарюватися. Голодний?

Він сковзнув долонею по її пружному, обтягнутому джинсами задку, імітуючи хіть.

– Мов ведмідь тамтий, мадам.

– Стережися, ледащо. Не розпочинай того, що не зможеш закінчити.

– Чики-пики, мадам? – запитав він, так само її погладжуючи. – Непристойні картинки? Неприродні позиції?

Проходячи разом з нею в арку, він кинув погляд назад, на коробку, під якою було сховано

(чий?)

альбом. При вимкнутому світлі та стала лише тінню. Джеку полегшало від того, що він забрав Венді звідти. Що ближче вони просувалися до сходів, то хіть його ставала менш удаваною, більш природною.

– Можливо, – промовила вона. – після того, як зробимо тобі сендвіч… гиии! – Вивернулася вона, гигочучи. – Лоскотно!

– Цеся лоскотка то є ніщо, супроти тої, як бисьм насправді Джоку Торренсу хтілося залоскотати вас, мадам.

– Відлипни, Джокере. Як щодо шинки і сиру… в сенсі першої страви?

Вони разом пішли вгору сходами, і Джек більше не озирався через плече. Але йому згадалися слова Ватсона:

«У кожнім великім готелі є свій привид. Чому? Та люди ж, збіса, прибувають і вибувають…»

Потім Венді закляпнула за ними двері підвалу, замкнувши там темряву.