Текст книги "Що впало, те пропало"

Автор книги: Стівен Кінг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 28 страниц) [доступный отрывок для чтения: 11 страниц]

5

Приблизно в той самий час, коли Морріс викидає недоїдок бублика й прямує до автобусної зупинки, Ходжес доїдає салат і думає, що не відмовився б ще від кількох таких порцій. Він кладе коробочку з пенопласту й пластикову ложковиделку до паперового пакета й кидає його під пасажирське сидіння, подумки занотовуючи не забути викинути сміття пізніше. Йому подобається нова машина, «Пріус»[45]45
  «Toyota Prius» – гібридний автомобіль від компанії «Toyota», оснащений економічним бензиновим двигуном і електричним мотор-генератором, завдяки чому витрачає менше палива і, як наслідок, має низький рівень забруднення атмосфери.


[Закрыть], менше за десять тисяч миль пробігу, і він намагається підтримувати в ній чистоту й порядок. Машину вибрала Холлі. «Будеш палити менше бензину й берегти природу», – сказала вона йому. Жінка, яка колись ледь наважувалася вийти з будинку, тепер керує багатьма сторонами його життя. Якщо б мала бойфренда, злегка послабила б хватку, але Ходжес знає, що це навряд чи станеться. Він замінює їй бойфренда, і більшого їй не треба.

«Добре, що я люблю тебе, Холлі, – думає він, – інакше мені б довелося тебе вбити». Він чує дзижчання літака, що наближається, дивиться на годинник і бачить, що зараз одинадцята година тридцять чотири хвилини. Схоже, Олівер Медден – людина пунктуальна, і це чудово. Ходжес і сам полюбляє точність. Він бере із заднього сидіння спортивну куртку й виходить. Куртка сидить незручно, бо в передніх кишенях лежать важкі штуки.

Прямо над вхідними дверима знаходиться трикутний піддашок, і в його тіні прохолодніше щонайменше градусів на десять. Ходжес дістає нові окуляри з внутрішньої кишені куртки й оглядає небо на заході. Літак на кінцевому етапі заходу на посадку перетворюється з крапки на пляму, потім набуває помітного силуету, який відповідає роздрукованим Холлі картинкам: «Бічкрафт КінгЕйр 350»[46]46
  «Beechcraft KingAir» – родина американських турбогвинтових літаків загального призначення.


[Закрыть] 2008 року, червоний із чорними смугами. Усього тисяча двісті годин нальоту й рівно вісімсот п’ять посадок. Та, яку він зараз побачить, буде вісімсот шостою. Середня ціна на продажу – чотири мільйони з копійками.

З головного виходу з’являється людина в комбінезоні. Вона дивиться спершу на машину Ходжеса, потім на самого Ходжеса.

– Тут не можна паркуватися, – говорить вона.

– Здається, сьогодні у вас не найнапруженіший день, – розслаблено відповідає Ходжес.

– Правила є правила, містере.

– Я скоро поїду.

«КінгЕйр» ширяє край посадкової смуги, уже всього за декілька футів над матінкою землею. Ходжес вказує на нього великим пальцем.

– Бачите цей літак, сер? Людина, яка на ньому прилітає, – та ще падлюка. Багато людей її шукають уже не один рік, й ось вона тут.

Хлопець у комбінезоні обмірковує його слова, поки та ще падлюка саджає літак, про що свідчить лише хмарка сірувато-блакитного серпанку, що вирвався з-під шасі. Вони проводжають його поглядом, поки він заїжджає за будівлю «Зейн Авіейшн». Потім людина в комбінезоні – імовірно, механік – повертається до Ходжеса.

– Ви з поліції?

– Не зовсім, – відповідає Ходжес. – Але щось таке подібне. А ще я знаю президентів. – Він простягає руку трохи зігнутою долонею вниз. Між пальців визирає краєчок п’ятдесятидоларової купюри.

Механік тягнеться за нею, але невпевнено зупиняється.

– У мене будуть неприємності?

– Ні, – каже Ходжес.

Механік бере півсотні.

– Я маю підігнати для нього он той «Навігатор». Саме туди, де ви припаркувалися. Я лише тому вас і потурбував.

Подумавши, Ходжес вирішує, що це не така вже й погана ідея.

– То ж чому б вам не зробити це? Поставте його поряд із моєю машиною, а потім хвилин на п’ятнадцять займіться якоюсь іншою справою.

– Авжеж, в ангарі «А» завжди справ вистачає, – погоджується людина в комбінезоні. – Гей, а ствола у вас випадково при собі немає?

– Ні.

– А в того хлопця в «КінгЕйрі»?

– Він теж без зброї. – Скоріш за все так і є, але якщо раптом станеться неймовірне, і у Меддена таки буде при собі зброя, вона, мабуть, лежатиме в сумці. А навіть якщо і в кишені, у нього не буде шансу її дістати, а тим паче скористатися. Ходжес сподівається, що ніколи не втомиться від веселощів, але в нього немає навіть найменшого бажання вляпатися в лайно, подібне до перестрілки біля кораля О-Кей[47]47
  Gunfight at the O.K. Corral – тридцятисекундна перестрілка між ковбоями-бандитами й представниками влади, яка сталася 26 жовтня 1881 у місті Тумстоун неподалік від кораля (обори) О-Кей. Вважається найвідомішою перестрілкою в історії Дикого Заходу.


[Закрыть].

Він чує розмірене, наростаюче гудіння пропелерів «КінгЕйра», який підрулює до будівлі.

– Підганяйте «Навігатор». А потім…

– Так, так, ангар «А». Щасти.

Ходжес вдячно киває.

– Доброго дня вам, сер.

6

Ходжес стоїть ліворуч від дверей, запхнувши праву руку до кишені спортивної куртки, насолоджуючись прохолодою тіні й ароматним літнім повітрям. Серце його б’ється трішки швидше, ніж зазвичай, але це нічого. Так і має бути. Олівер Медден із тих злодіїв, які грабують із комп’ютером, а не з пістолетом (Холлі виявила, що в цього товариського мазефакера вісім акаунтів на «Фейсбуці» під різними іменами), але не можна втрачати пильність. Це вірний шлях нажити собі неприємності. Ходжес слухає, як Медден заглушає мотори «КінгЕйра», і уявляє, як він заходить до терміналу цього маленького, майже непомітного ОНО. Ні, не просто заходить, а викроковує. З підскоком у ході. Підходить до стійки домовитися, аби його цінний турбогвинтовий літак помістили до ангара. І заправили? Можливо, не сьогодні. У нього плани в цьому місті. Цього тижня він купує ліцензії казино. Або так він гадає.

Під’їжджає «Навігатор», блимаючи хромом на сонці, на гангстерському тонованому склі відбивається фасад будівлі… і сам Ходжес. Погано! Він тишком відступає подалі ліворуч. Людина в комбінезоні виходить і, махнувши Ходжесу, прямує до ангара «А».

Ходжес чекає, розмірковуючи, чого може бажати Барбара, такого, що може бути досить важливим для симпатичної дівчинки з купою друзів, аби вона захотіла наблизитися до людини, яка їй за дідуся зійде. Чого б вона не хотіла, він буде намагатися їй це дати. А чому б і ні? Він любить її майже так само сильно, як Джерома й Холлі. Вони вчотирьох разом пройшли крізь вогонь і воду.

«Але про це потім, – спинив він себе. – Наразі важливіше за все Медден. Не зводь очей із мети».

Відчиняються двері, і виходить Олівер Медден. Він насвистує, і справді, у його ході є цей підскок містера Успішність. Медден щонайменше дюйми на чотири[48]48
  4 дюйми = 10,16 см.


[Закрыть] вищий за такі собі немаленькі шість футів два дюйми[49]49
  6 футів 2 дюйми = 1,88 м.


[Закрыть] Ходжеса. Широкі плечі, легкий літній костюм, комір сорочки розстебнутий, приспущена краватка теліпається. Красиві точені риси обличчя – щось середнє між Джорджем Клуні та Майклом Дугласом. У правій руці він тримає портфель, на лівому плечі висить сумка з нічним приладдям. У нього була зачіска з тих, які роблять у салонах, де до майстра треба записуватися за тиждень.

Ходжес виходить уперед. Дещо завагавшись між ранком і днем, просто бажає Меддену доброго дня.

Медден повертається, посміхаючись.

– І вам того ж, сер. Я вас знаю?

– Ні, містере Медден, – відповів Ходжес, відповідаючи посмішкою на посмішку. – Я тут через літак.

Посмішка трохи в’яне в куточках. Між доглянутими бровами Меддена пролягає зморшка.

– Що, перепрошую?

– Мене цікавить літак, – говорить Ходжес. – Триста п’ятдесятий «КінгЕйр». На десять місць. Хвіст номер N-1-1-4-D-K. Власник – Дуайт Кремм, Ель-Пасо, Техас.

Усмішка залишилася, але, Господи, як важко йому було її утримувати.

– Ви мене з кимось сплутали, друже мій. Мене звуть Меллон, а не Медден. Джеймс Меллон. А щодо літака, так, у мене «Кінг», тільки хвіст Н426ЛЛ, і крім моєї скромної персони він не належить нікому. Вам, напевно, треба в «Сігнече ейр», це тут поруч.

Ходжес киває, ніби допускаючи, що Медден може мати рацію. Потім дістає телефон, лівою рукою з правої кишені, щоб і права рука могла залишатися в кишені.

– Що як я зараз подзвоню містеру Кремму й перевірю? Здається, минулого тижня ви відвідували його на ранчо? Передали йому чек на двісті тисяч доларів? Виписаний на Перший банк Рено.

– Не знаю, про що ви говорите. – Посмішка зникла.

– Уявляєте, а він вас знає. Як Джеймса Меллона, а не Олівера Меддена, але, коли я факсом надіслав йому шість фотографій, він швидко впізнав вас.

Тепер будь-який вираз на обличчі Меддена зник, і Ходжес виявив, що той зовсім не красень. Скоріше навіть потворний, якщо вже на те пішло. Він ніхто, незважаючи на його зріст, й ось чому йому вдалося зайти так далеко, провертаючи одну аферу за іншою, обробляючи навіть таких старих стріляних койотів, як отой Дуайт Кремм. Він ніхто, і це змушує Ходжеса згадати про Брейді Хартсфілда, який нещодавно мало не підірвав зал, забитий підлітками. Його спина взялася сиротами.

– Ви з поліції? – питає Медден, обмацуючи його поглядом із голови до п’ят. – Ні, не думаю. Ви надто старі. Але, якщо ви поліцейський, покажіть посвідчення.

Ходжес повторює те, що говорив хлопцеві в комбінезоні:

– Не зовсім. Але щось таке подібне.

– У такому разі, щасти вам, містере Таке-подібне. У мене призначено зустрічі, і я трохи запізнююся.

Він рухається в бік «Навігатора», не біжить, але йде швидко.

– А ви вибрали дуже вдалий час, – приязно підмічає Ходжес, наздоганяючи його. Одразу після звільнення з поліції не відставати від нього було б досить непросто. Тоді він харчувався «Слім Джимами»[50]50
  «Slim Jim» – закуска з в’яленого м’яса.


[Закрыть] і чіпсами зі смаком тако, і вже за десять кроків почав би дихати зі свистом. Наразі він щодня проходить по три милі або пішки, або на біговій доріжці.

– Дайте мені спокій, – кидає Медден. – Або я викличу справжню поліцію.

– Усього декілька слів, – Ходжес думає: «Чорт, я говорю, ніби якийсь свідок Єгови». Медден обходить «Навігатор», сумка з нічним приладдям розгойдується в нього на плечі, як маятник.

– Жодних слів, – відрубує Медден. – Ви божевільний.

– Знаєте, як кажуть, – відповідає Ходжес, коли Медден тягнеться до дверей із боку водія. – «Іноді відчуваєш себе божевільним, іноді ні»[51]51
  «Sometimes you feel like a nut, sometimes you do not» – слоган із реклами шоколадних батончиків «Mounds» і «Almond Joy» виробництва американської компанії «Hershey’s».


[Закрыть].

Медден відчиняє двері. «Усе складається якнайкраще», – думає Ходжес, дістаючи з кишені куртки Веселого Ляпанця. Ляпанець – це зав’язана вузлом шкарпетка. Під вузлом стопа, заповнена кульками від підшипника. Ходжес робить помах й опускає ляпанець на ліву скроню Меддена. Удар Золотоволоски[52]52
  Золотоволоска (Goldilocks) – героїня англійського варіанта казки про дівчинку і трьох ведмедів, яка в лісовому будинку ведмедів знаходить по три предмети, різні за розміром, і намагається ними скористатися, при цьому перші два предмети з кожного набору виявляються неприйнятними, а третій – «те, що треба».


[Закрыть], не надто сильний і не дуже м’який, те, що треба.

Медден, хитнувшись, упускає портфель. Коліна його підгинаються, але не складаються. Ходжес бере його вище ліктя сильною «а-зараз-ти-підеш-зі-мною» хваткою, яку досконало опанував ще тоді, коли був членом міського поліцейського управління, і допомагає Меддену сісти в «Навігатор» на місце водія. В очах Меддена плаваючий вираз боксера, який пропустив потужний удар і може тільки сподіватися на те, що раунд закінчиться до того, як противник укладе його остаточно.

– Оце так-так, – каже Ходжес і, коли дупа Меддена опускається на шкіряну оббивку черпакоподібного сидіння, нахиляється й ставить у салон його безвольну ліву ногу. З лівої кишені спортивної куртки він дістає кайданки та швидким рухом приковує Меддена до керма. Ключі від «Навігатора» на великому жовтому брелоці «Герц»[53]53
  «The Hertz Corporation» – компанія з прокату автомобілів, жовтий брелок використовується для розпізнавання автомобілем водія.


[Закрыть] лежать в одному з утримувачів для чашок. Ходжес бере їх, зачиняє дверцята, піднімає портфель і швидко обходить автомобіль до пасажирського місця. Перш ніж сісти, він жбурляє ключі в траву під покажчиком «ТІЛЬКИ ДЛЯ ЗАВАНТАЖЕННЯ І РОЗВАНТАЖЕННЯ». Гарна ідея, ураховуючи, що Медден уже оговтався й почав тикати кнопку «старт» позашляховика. Щоразу, коли він це робить, на приладовій дошці загоряється «КЛЮЧ НЕ ЗНАЙДЕНО».

Ходжес зачиняє дверцята і з радісним обличчям повертається до Меддена.

– Ось ми й разом, Олівере. Зручненько влаштувалися, як два клопи в килимі.

– Ви не маєте права, – говорить Медден. Голос його звучить досить бадьоро для людини, у якої навколо голови все ще повинні кружляти мультяшні пташки. – Це напад. Я можу подати до суду. Де мій портфель?

Ходжес піднімає портфель.

– У повній цілості. Я підняв його для вас.

Медден тягнеться до нього вільною рукою.

– Дайте сюди.

Ходжес кладе його на підлогу й ставить зверху ногу.

– Поки що він перебуває під арештом.

– Чого тобі треба, засранцю? – Ревіння абсолютно не поєднується з дорогим костюмом і стрижкою.

– Годі тобі, Олівере, я тебе не так сильно вдарив. Літак. Літак Кремма.

– Він продав його мені. У мене є чек.

– Продав Джеймсу Меллон.

– Це моє ім’я. Я законно його змінив чотири роки тому.

– Олівере, ти й закон – поняття несумісні. Але зараз не про це. У твоєму чеку підробок більше, ніж у серпні кукурудзи в Айові.

– Дурниці. – Він смикає прикутою до керма рукою. – Зніми це з мене!

– Поговоримо про кайданки після того, як поговоримо про чек. Спритно ти спрацював. Перший банк Рено – це справжній банк, і, коли Гремм подзвонив перевірити твій чек, визначник абонента вказав, що він дійсно телефонує до Першого банку Рено. Йому відповів звичайний автовідповідач: «Ласкаво просимо до Першого банку Рено, де клієнт завжди правий, бла-бла-бла», – і коли він натиснув потрібну кнопку, його з’єднали з кимось, хто назвався адміністратором рахунків. Я думаю, це був твій шурин, Пітер Джемісон, якого сьогодні вранці заарештували у Філдс, Віргінія.

Медден блимає й відсахується, наче Ходжес несподівано тицьнув йому в обличчя кулаком. У Меддена дійсно є шурин Джемісон, але його не заарештовано. Принаймні наскільки відомо Ходжесу.

– Назвавшись Фредом Доулінгсом, Джемісон запевнив містера Кремма, що у вас у Першому банку Рено на кількох рахунках лежить понад дванадцять мільйонів доларів. Упевнений, він був переконливий, проте вирішальним фактором був визначник абонента. Це шахрайство з використанням абсолютно незаконної комп’ютерної програми. Моя асистентка знається на комп’ютерах, і вона це вирахувала. Тільки за одне її використання тобі світить від шістнадцяти до двадцяти місяців у Федеральному Клубі. Але це ще не все. П’ять років тому ви з Джемісом хакнули базу даних Головного бюджетно-контрольного управління й зуміли поцупити майже чотири мільйони доларів.

– Ти псих.

– Для більшості людей половини чотирьох мільйонів вистачило б, щоб заспокоїтися, але ти не можеш просто так спочивати на лаврах. Адже ти – давній поціновувач гострих відчуттів, так, Олівере?

– Не збираюся я з тобою розмовляти. Ти напав на мене й за це сядеш.

– Дай мені свого гаманця.

Медден дивиться на нього, витріщивши очі від непідробного подиву. Неначе сам не влазив до чужих гаманців і рахунків безлічі людей. Що, не подобається, коли ролі змінилися, так? Уявляєш, і таке буває.

Він простягає руку.

– Давай.

– Ну тебе нахер.

Ходжес показує Веселий Ляпанець. Заряджена шкарпетка висить зловісної краплею.

– Давай, засранцю, або я зараз тобі вріжу й сам заберу. Вибирай.

Медден заглядає в очі Ходжеса, намагаючись зрозуміти, чи серйозно він говорить, потім повільно, неохоче, занурює руку у внутрішню кишеню піджака і дістає пухкий гаманець.

– Ого! – вигукує Ходжес. – Страусова шкіра?

– Узагалі-то, так.

Ходжес здогадується: Медден хоче, аби він потягнувся за ним. Він подумує наказати покласти його на стійку між сидіннями, але вирішує, що не варто. Схоже, Медден туго міркує, і варто йому нагадати, хто тут головний. Тому Ходжес тягнеться до гаманця, і, коли Медден хапає його за руку, міцно, учепившись пальцями, б’є тильний бік його кисті Веселим Ляпанцем. Пальці одразу перестають упиватися.

– Ай! Ай! Срака!

Медден підносить руку до рота. Його здивовані очі від болю наповнюються слізьми.

– Не хапай того, чого не можеш утримати, – повчально вимовляє Ходжес і бере гаманця, на мить замислившись, чи не належить страус до вимираючих видів. Хоча цьому тупакові явно насрати, вимираючий або не вимираючий.

Він повертається до тупака.

– Це було друге ввічливе попередження, а більше, ніж до двох, я не вдаюся ніколи. У нас тут не поліцейський – підозрюваний, а зовсім інша ситуація. Ще раз зачепиш мене, і я тебе битиму, як упертого віслюка, причому не свого, а взятого напрокат, будеш ти прикутий до керма чи ні. Уторопав?

– Так, – видавив він крізь усе ще стиснуті від болю губи.

– Тебе шукає ФБР за ГБКУ, ти про це знаєш?

Медден довго мовчить, дивлячись на Ляпанця, потім знову вимовляє «так».

– У Каліфорнії тебе шукають за крадіжку «Роллс-Ройса Сілвер Рейт»[54]54
  «Rolls-Royce Silver Wraith» – перша післявоєнна модель «Роллс-Ройса», що випускалася з 1946 по 1959 р.


[Закрыть], а в Аризоні – за крадіжку будівельного обладнання на півмільйона доларів, яке ти потім перепродав у Мексиці. Тобі про це відомо?

– На тобі жучок?

– Ні.

Медден вирішує повірити Ходжесу.

– Гаразд. Так. Хоча ці фронтальні навантажувачі та бульдозери я продав собі в збиток. Мене просто кинули.

– Якщо і є людина, яка миттєво розуміє, що її хтось хоче кинути, так це ти.

Ходжес відкриває гаманець. Готівки в ньому майже немає, усього, може, доларів вісімдесят, але Меддену готівка не потрібна; у нього не менше двох дюжин кредитних карток щонайменше шести різних назв. Ходжес дивиться на Меддена з непідробною цікавістю.

– Як ти в них не плутаєшся?

Медден набундючено мовчить.

З тією ж цікавістю Ходжес продовжує:

– Тобі коли-небудь буває соромно?

Продовжуючи дивитися прямо перед собою, Медден каже:

– У старого покидька в Ель Пасо за душею сто п’ятдесят мільйонів доларів. Майже все він заробив, продаючи нікому не потрібні договори на оренду нафтових свердловин. Ну добре, так, я вкрав його літак. Тепер у нього залишилися тільки «Сесна-172»[55]55
  «Cessna 172» – американський легкий гвинтовий літак, випускається з 1956 р. компанією «Cessna». Вважається наймасовішим літаком в історії авіації.


[Закрыть] і «Лір-35»[56]56
  «Learjet 35» – оснащений двигунами турбовентиляторів адміністративний літак. Випускався в 1973–1994 рр.


[Закрыть]. Бідолаха.

Ходжес замислюється. Якби в цього хлопця був моральний компас, він би завжди вказував на південь. Розмови не допоможуть… Та й коли вони допомагали?

Порившись у гаманці, він знаходить документи на купівлю «КінгЕйра»: двісті тисяч виплачені відразу, решта лежать у Першому банку Рено й мають бути виплачені після задовільного перевірочного польоту. На практиці цей папір нічого не вартий – літак куплено на вигадане ім’я, – але Ходжес не завжди практичний і не такий вже старий, щоб рахувати ку[57]57
  У військовій справі індіанців Великих рівнин великою доблестю вважався дотик до мертвого або живого ворога рукою або спеціальною «паличкою для ку». Після битви проводився підрахунок ку, що дозволяло встановити чітку ієрархію доблесті й слави воїнів.


[Закрыть] і знімати скальпи.

– Ти його закрив або залишив ключі на стійці, щоб вони це зробили в ангарі?

– Залишив на стійці.

– Гаразд. – Ходжес щирим поглядом дивиться на Меддена. – А тепер починається важлива частина нашої невеликої бесіди, Олівере, тож слухай уважно. Мене найняли для того, щоб знайти й повернути цей літак. Усе, крапка. Я не ФБР, я не поліція, навіть не приватний детектив. Але в мене класні джерела, і я знаю, що ти збираєшся купити контрольний пакет акцій двох казино на озері. Одне на острові Гран-бель-кер, друге на Пті-гран-кер. – Він постукав по портфелю ногою. – Я впевнений, що тут документи, і я впевнений, що, якщо ти хочеш залишитися вільною людиною, ці документи ніколи не будуть підписані.

– Хвилинку!

– Стули пащеку. У терміналі Дельта тебе чекає квиток на ім’я Джеймс Меллон. Рейс до Лос-Анджелеса, в один кінець, вилітає за… – Він звірився з годинником. – Приблизно за півтори години, тобі якраз вистачить часу, аби пройти всі перевірки. Сідай на цей літак або ввечері сядеш до в’язниці. Второпав?

– Я не можу…

– Второпав?

Медден – він же Меллон, Мортон, Мейсон, Діллон, Калленом та ще Бог зна хто – зважує на своє становище, вирішує, що вибору немає, й похмуро киває.

– Чудово! Зараз я тебе відстебну, заберу свої кайданки й вийду з твоєї машини. Якщо, поки я це робитиму, ти хоча б раз смикнешся, я тобі зроблю дуже боляче. Із цим все зрозуміло?

– Так.

– Ключі від машини лежать у траві. Великий жовтий брелок «Герц» – знайдеш. А зараз: обидві руки на кермо. На десять і на два, як тато вчив.

Медден кладе обидві руки на кермо. Ходжес розстібає кайданки, опускає їх до своєї лівої кишені й виходить з «Навігатора». Медден не ворушиться.

– Ну, вдалого тобі дня, – говорить Ходжес і зачиняє дверцята.

7

Він сідає у свій «Пріус», від’їжджає до кінця парковки «Зейн Авіейшн», зупиняється й спостерігає, як Медден піднімає ключі з трави. Коли Медден проїжджає повз, махає йому рукою. Медден у відповідь не махає, що аж ніяк не розбиває серце Ходжеса. Він слідує за «Навігатором» під’їзною дорогою до аеропорту, не впритул, але й не дуже відстаючи. Коли Медден повертає в бік головних терміналів, Ходжес блимає йому фарами на прощання.

Через півмилі він в’їжджає на стоянку компанії «Мідвест ейрмотів» і дзвонить Піту Гантлі, своєму старому напарнику. У трубці лунає ввічливе «Привіт, Біллі, як справи», але нічого такого, що можна було б назвати проявом почуттів. Після того, як Ходжес пішов своєю дорогою у справі так званого Мерседес-Кілера (що ледь не призвело до серйозних проблем із законом), їхні з Пітом стосунки вкрилися легкою кригою. Можливо, сьогоднішні новини цей лід трохи розтоплять. Зрозуміло, він не відчуває жодних докорів сумління від того, що надурив тупака, який зараз прямує до терміналу «Дельта». Якщо в цьому світі і є хлопець, який заслуговує на повну ложку власних ліків, то це Олівер Медден.

– Чи не бажаєш підсмажити винятково жирну індичку, Піте?

– Наскільки жирну? – Усе ще з прохолодою, але вже із зацікавленістю.

– З десяти найбільш розшукуваних ФБР, це як, достатньо жирно? Він зараз у «Дельта», оформляється на рейс один дев’ятнадцять до Лос-Анджелеса як Джеймс Меллон, але його справжнє ім’я – Олівер Медден. Він захапав купу грошей у федералів п’ять років тому, коли був Олівером Мейсоном, а ти знаєш, як дядечко Сем не любить, коли в нього підрізають кишені. – Він додає ще кілька яскравих штрихів до резюме Меддена.

– Звідки ти знаєш, що він зараз у «Дельта»?

– Я сам купив йому квиток. Зараз я їду з аеропорту. Заїжджав тільки, аби повернути літак, за який він заплатив підробленим чеком. Холлі подзвонить до «Зейн Авіейшн» і все розповість їм докладно. Вона обожнює цю частину роботи.

Довге мовчання. Потім:

– Біллі, ти взагалі коли-небудь збираєшся у відставку?

Чути таке досить прикро.

– Міг би подякувати. Не луснув би.

Піт зітхає.

– Я подзвоню охороні аеропорту, потім сам приїду. – Пауза. Далі: – Дякую, Керміте.

Ходжес усміхається. Це не бозна-що, але може покласти початок відновленню того, що було якщо не зруйновано, то добряче зіпсовано.

– Дякуй Холлі, це вона його вистежила. Вона все ще сахається незнайомих людей, але, коли працює за комп’ютером, це справжній убивця.

– Обов’язково подякую.

– Передай привіт Іззі. – Ізабель Джейнс стала напарницею Піта після того, як Ходжес відійшов від справ. Це вибухонебезпечна рудоволоса бестія, до того ж розумна. Ходжесу раптом спадає на думку, і це його майже шокує, що в недалекому майбутньому вона працюватиме з новим партнером, адже Піт і сам незабаром піде у відставку.

– Передам. Хлопцям з охорони аеропорту потрібен його опис?

– Такого не пропустиш. Шість із половиною футів зросту, світло-коричневий костюм, зараз, імовірно, не дуже впевнено тримається на ногах.

– Ти його вдарив?

– Заспокоїв.

Піт сміється. Чути це приємно. Ходжес обрубує дзвінок і їде до міста, уже зовсім близький до того, щоб стати на двадцять тисяч доларів багатшим завдяки грубуватому старому техасцеві на ім’я Дуайт Кремм. Він подзвонить Кремму й повідомить гарні новини одразу після того як дізнається, чого хоче Барбара.