Текст книги "Мисливськi усмiшки (збiрка)"

Автор книги: Остап Вишня

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 10 страниц)

ГАГАРА

Одного разу вiдпочивали ми кумпанiію пiсля ранкової зорьки й пiдраховували, скiльки хто з нас не знайшов битої смертельно качки.

П'ятеро нас було дуже досвiдчених охотникiв-влучакiв, дуже цiлких стрiльцiв, що ото:

– Ану, пiдкинь картуза! Ану, пiдкинь! Побачиш, як я стрiляю, та до того ж побачиш як у мене ружжо б'і! Пiдкинь!

Картуза нiхто не наважувався пiдкидати, бо картуза шкода, а пляшки ставляли.

Правди нема куди дiти, – ставляли!

Що ставляли, то ставляли...

Найцiлкiший iз нас отой що:

– Та що менi картуз?! П'ятака пiдкинь! Пiр'я з твого п'ятака посиплеться!

Так оцей, найцiлкiший, у чвертку на п'ятдесят крокiв промазав.

Та це так, мiж iншим, бо всi ж мисливцi знають, що нiколи на охотi нiхто в порожнi (порожнi, порожнi пляшки! Не вповнi! Нi!) пляшки не стрiляі, такого звичаю в охотникiв не було, нема й не буде! Боже борони! Та й де тi пляшки на охотi вiзьмуться?

Так що те, що ми оту чвертку за мiшень поставили, то просто випадок, може, ідиний за всю iсторiю охоти.

Так... Пiдраховували ми, значить, хто скiльки з нас не знайшов битої смертельно качки...

Якось так трапилося, що пiдiйшли ми пiсля ранкової зорьки до ожереду, i нi в кого з нас не було нi пера, нi пуху.

В таких випадках ми ж знаімо, що всi охотники це роблять: пiдраховують незнайденi качки.

Така вже в них традицiя.

Кожний iз нас не знайшов щонайменше п'ять-шiсть крижнiв, штук по троі чирят та по однiй широко-носцi...

Всi ж на одному озерi полювали, тому й випадки були подiбнi один до одного:

– Вдарив, знаіте, – ну, вона грудкою на землю i недалечко й упала! Шукав-шукав, шукав-шукав – нема! Трава густа, висока! Нiчого не зробиш! Собаки нема! Якби був собачка – був би оце я i з пером, i з пухом! Та ще з яким! Нi одного промаху! Ех!

i так кожний.

Ну, посумували, позiтхали, та що поробиш. ксть iще ж вечiрня зорька, може ж, вона щасливiша буде.

Лежимо пiд ожередом, розмовляімо.

Хтось iз нас, – не знаю вже з якого приводу, – згадав, як вiн колись гагару стрiляв.

Дiдок один, – хто й зна звiдкiля вiн до нашої кумпанiї прибився, – i собi встряв у розмову:

– Стрiляв, – каже, – i я колись гагару! Стрiляв, стрiляв! Жив я ще тодi у Вовчанському в'іздi! Ой, звiр, ой, звiр – гагара! Собака в мене був, ох, i собака, гончий собака! Так вiн як ув'язався за гагарою! Гонить i гонить, гонить i гонить! А я на горбочку стою i все бачу! Вона не дуже й тiкала. Стане, собака до неї пiдбiжить, а вона тiльки зубами – клац! Собака й одскочить! А собака був! Ох, i собака! На вовка верхи сiдав! А гагари не бере! Нагнав-таки на мене, я вистрiлив, з неї вродi дим пiшов, а не впала, подалась далi й зникла... А собака все по слiдах гонить! Насилу я його впiймав! Гагара, так воно таке – нiби й лисиця, нiби й вовк. Я пановi розказував, – а пан учений у нас був, – у предводителях ходив, – так вiн казав, що то вона забiгла до нас iз тої землi, – як пак вона? – та ота, що там Ярусалим-город стоїть! Та, боже мiй, iще ж жiнка Каленика Тимофiйовича Триндипляшки, що парова машина в нього була, – так вона туди їздила, та й розказувала, як та мiсцевiсть зветься. А я й забув... Стрiляв, стрiляв i я гагару! Чудний звiр, на наших не схожий. Що нi, то нi!

Посмiялися ми з дiдової гагари.

Але нiхто з нас iз ним не сперечався!

Навiщо, скажiть, сперечатися, навiщо розчаровувати симпатичного дiдуся, який, може, вже рокiв iз сорок розповiдаі в кумпанiї, як вiн гагару стрiляв.

Ну, доводитимете ви йому, що гагара не звiр, а птиця, та навряд чи вiн вам повiрить.

Та, може, й краще, що не повiрить: ще десь розповiдатиме, ще десь, значить, кумпанiя буде весело реготатися...

Хай розказуі!

Чимало таких "гагар" трапляіться в цiкавiм романтично-пригодницькiм мисливськiм життi-буттi.

Гагара, розумiіться, птиця.

Та цього ще мало, – птиця то вона птиця, та цiкаво не те, що вона птиця, а цiкаво те, що вона цiкава птиця.

I цiкава iменно для запального охотника, а особливо для запального та ще й молодого охотника. Охотника-початкiвця.

А який молодий охотник, охотник-початкiвець, не запальний?

Нема таких!

А напевно ж і такi мисливцi, що не знають, що таке гагара, а знати їм це конче потрiбно, бо в противному разi втеряють вони чимало дуже iнтересних моментiв з мисливського життя.

Гагара – птиця, що плодиться не в нас, а на пiвночi.

На наших озерах ми її бачимо на початку вересня й пiзнiше, коли вона мандруі з пiвночi на пiвдень.

По-латинi вона зветься Colymbus (Колiмбус).

Завдовжки вона 65-75 сантиметрiв, крило в неї – 38 сантиметрiв, хвiст – 6 сантиметрiв.

Шия в неї довга, дзьоб – прямий, гострий. Восени вона вся зверху темно-бура, а голова й шия теж зверху – сiрi. Знизу вона вся бiла.

Як побачите, що така птиця на озерi плаваі – пiдiйдiть i прикиньте хоча б приблизно: як маі вона завдовжки 65-75 сантиметрiв, а крило – 38 сантиметрiв, а хвiст – 6 сантиметрiв, значить – вона, гагара!

Але треба все-таки пильненько придивлятись, може бути i довжина її 65-75 сантиметрiв, i крило – 38 сантиметрiв, а хвiст, примiром, не 6 сантиметрiв, а 5 або 7.

Так i знайте, що то вже не гагара.

Буваі й навпаки: хвiст рiвно 6 сантиметрiв, а крило 37 або 39.

Знову не гагара, а щось iнше.

А вам треба обов'язково гагару, iнакше не будете мати нiякої насолоди з полювання на негагару.

Бахнете – птиця й полетить.

А гагара – нирець, ниркова птиця, через те охота на неї маі свої особливостi й свою принаднiсть.

А от, коли всi вимiри (65-75Х38Х6) ви зробили правильно i пересвiдчилися, що по-латинi вона зветься Колiмбус, – отодi вже можна її й полювати.

В чому ж полягаі принаднiсть охоти на гагару?

Ось у чому:

1. Коли ви полюіте на озерi гагару, ви цiлiсiнький день перебуваіте пiд враженням, що кожної хвилини ви маіте перед собою дичину. Ви не гуляіте, шукаючи качки, – вона цiлий день перед вами.

2. Гагара розвиваі у вас три види спорту: мисливський, стрiлецький i легкоатлетичний.

3. Гагара полегшуі вам подорож з полювання додому.

От приїздите ви на село.

Iз дому ви берете з собою пiвтори-двi сотнi набоїв, менше брати не можна, бо, виїздячи на охоту, завжди треба мати на увазi, що ви можете потрапити на такий перельот, чи на таке на болотi скупчення качви, що тiльки те й робитимете, що бахкатимете.

I от уявiть собi, що у вас не вистачило набоїв?!

Та ви лiктi собi кусатимете, коли качки вам просто на мушку сiдають, а ви нiчого зробити не можете!

Завжди мисливець повинен мати добрий запас набоїв.

Приїхали ви, значить, на село з добрим запасом набоїв.

Тягти з собою зразу всi набої на болото чи на озеро нема нiякої рацiї – ви їх залишаіте в хатi у того селянина, де зупиняітесь.

А зупиняітесь ви, ясно, в селянина, що живе недалечко вiд озера чи вiд болота.

Виходячи на озеро, берете ви тридцять-сорок набоїв.

Ранкова зорька була невдала: стрiляли ви мало, набої у вас цiлi... Вiдпочивши трохи пiсля ранкової зорьки та як слiд поснiдавши, ви йдете до озера, – може ж, де назирите якусь на озерi дичину.

На озерi плаваі якась птиця.

Прикинули – гагара...

Ви смiливо йдiть до озера, бо хоч гагара й сторожка птиця, проте i вона не вiд того, щоб погратися з вами у полювання.

Ви пiдходите – нацiляітесь!

– Бах! – i нема гагари!

У той самий момент, коли ви сiпаіте "собачку", гагара пiрнаі!

Шрiт робить на тiм мiсцi на водi цiлу бурю, – й гагари нема!

Хвилинка, i крокiв за три вiд того мiсця, де шаленiв на водi ваш шрiт, витикаіться гагаряча голiвка. Ви за лiву "собачку" – сiп.

– Бабах! – i нема гагари...

Поки ви швиденько перезарядите рушницю, перед вами знову гагара. Прекрасна вона на водi, струнка, довгошия i слiпучо-бiла, коли повертаіться до вас грудьми своїми...

– Бабах! – i нема гагари!

Хвилина – i і гагара.

– Бабах з лiвої! – i нема гагари.

Вашi тридцять патронiв вилiтають за тридцять-сорок хвилин!

Але хiба ж ви вiдступитесь од бажання добути гагару?!

Та нiколи в свiтi!

Щоб ото вiдмовитися мати в себе в кабiнетi таке прекрасне чучело?

А хiба не приімно буде вам подарувати дружинi шкурку з гагари?

Убити двiстi-триста гагар, зняти з них шкурки (у гагар дуже мiцна шкура й густий-прегустий пух!) – таке вийде оригiнальне тепле пальто, що нi в кого в свiтi такого не буде!

I я можу навiть побожитися, що нi в кого в свiтi такого пальта не було й не буде!

Вистрiлявши всi свої тридцять набоїв, ви бiгом до хати, до свого запасу.

Прибiгли – набили патронташа, взяли два десятки в кишенi – знову бiгом на озеро.

Хазяйка до вас:

– Мо'б пообiдали! Я борщу з карасями наварила!

– Потiм... Потiм! – кидаіте ви. – Гагара!

Пiдбiгаіте до озера, а гагара, голубочка, плаваі собi та хлюпочеться, пiр'ячко своі дзьобом перебираючи.

Подивиться на вас i нiби ось-ось скаже:

– Приготувались! Почали!

Вона вже вiдпочила й готова знову гратися з вами в полювання.

Починаіться знову:

– Бабах з правої! – нема гагари.

– Бабах з лiвої! – нема гагари.

Вистрiливши другу порцiю набоїв, знову бiжите до хати, знову берете набої...

Взяти зразу всi набої до озера – нiколи ви їх не вiзьмете, бо ви твердо переконанi, що ось оцим уже пострiлом ви обов'язково гагару встрелите!

Можна навiть антракт зробити – i ви вiдпочинете, i гагара вiдпочине. Так ото, сюди-туди бiгаючи та в гагару стрiляючи, ви й проводите цiлий день у мисливському запалi й напруженнi.

А крiм того, їхатимете додому без тягаря, легеньким i веселеньким... Сумувати з того, що ви не встрелили гагари, – не сумуйте, i на той рiк вона ще прилетить i ще дасть вам один, а коли захочете, то й кiлька днiв напруженого й запального полювання!

Та ще майте на увазi, що ви воднораз перевiряіте при цьому, як ви стрiляіте.

Ви чудовий стрiлець, бо весь шрiт лягаі якраз саме на тiм мiсцi, де тiльки-но була гагара.

Ви не промазали!

А це теж чого-небудь та варт!

А чи можна взагалi встрелити гагару?

Можна!

Ну, добре, – я вже вам одкрию цей секрет.

Бачите, в чiм рiч: гагара дуже спостережлива птиця.

I дуже гостроока, – бачить вона крокiв на сто так, як не можна бачить у найудосконаленiший бiнокль.

От вона плаваі i нiби зовсiм на вас не звертаі жодної уваги...

А насправдi одним оком аж просвердлюі вас, всi вашi найменшi рухи.

I особливо пильно стежить за вашим пальцем, що на "собачцi" лежить.

I тiльки вiн натискуі, – навiть ще тiльки ворухнеться, щоб натиснути "собачку", вона – хоп! i вже пiд водою.

А поринаі вона, як блискавка!

Основне ваше завдання, щоб устрелить гагару, не дати їй помiтити, коли саме ви натискуіте "собачку".

Як це зробити?

Накрити курки картузом – не бачитимете мушки.

Робиться це так: ви становитесь до гагари спиною, нiби зовсiм не звертаючи на неї уваги, рушниця лежить у вас через плече, в лiвiй руцi у вас невеличке дзеркальце i ви через це дзеркальце нацiляітесь.

Гагара думаі, що ви пудритесь, чи взагалi туалетитесь.

А ви, через дзеркальце прицiлившись, – бабах!

– I ість гагара!

Яка ж радiсть, що у вас в руках справжнiй Colymbus (Колiмбус), 75 сантиметрiв завдовжки, крило в нього 38 сантиметрiв, а хвiст – 6 сантиметрiв.

Ви зразу знiмайте з нього шкурку.

Їсти його не можна, бо вiн рибою сильно одгонить!

Але ж нiде так, як у гагарячiй шкурцi, не розплоджуіться мiль!

ЕКIПIРОВКА МИСЛИВЦЯ

"Без пристрою, – як каже народне прислiв'я, – й блохи не вб'іш".

Мисливець, як ми знаімо, блiх не полюі, мисливець, коли вiн і справжнiй мисливець, – вiн полюі левiв, перепiлок, тигрiв, зайцiв, бiлок, носорогiв, бекасiв, жирафiв, дупелiв, бiзонiв, качок, ведмедiв, гусей, тегерукiв i iнших звiрiв та птиць, ризикуючи в окремих випадках заполювати крокодила або слона.

Спробуйте забити слона або гiпопотама (вiн же бегемот) голими руками!

В нашiй коротенькiй розвiдцi ми не будемо говорити про те, як повинен екiпiруватися мисливець на слона або на крокодила, – це дуже складна штука, та й практично не дуже для нас потрiбна, бо слони й крокодили плодяться на "дуже суверенних" територiях, звiдки ось уже кiлька столiть виводяться iноземнi вiйська.

Поради нашi стосуватимуться мисливцiв, що полюють на територiї "вiд Кавказу до Алтаю, вiд Амуру до Днiпра..."

Два принципи повиннi керувати нами, коли ми екiпiруімось на полювання:

П е р ш и й: їдеш на день, бери хлiба на тиждень.

Д р у г и й: на величезнiй нашiй територiї сила рiзного звiра може трапитись, – вiд нiжної перепiлочки до страшного бурого ведмедя чи уссурiйського тигра.

До всього треба бути готовим, бо незручно буде, зустрiвши уссурiйського тигра, говорити йому:

– Не їж мене, голубчику, бо забув я з собою взяти жаканiвську кулю, я вийшов тiльки на качок i найбiльший у мене шрiт номер четвертий! Тепер уже, як їхатиму, вiзьму й кулi на тебе, а сьогоднi не бий люто хвостом, а йди собi з богом, пошукай краще марала! Маралом, голубчику, i поснiдаіш!

Тигр може не послухати вас i вами поснiдати.

Ще раз пiдкреслюімо: на полюваннi треба бути готовим до всього, щоб потiм не жалкувати.

Приготувавши рушницю з твердим футляром, бо в м'якому її можна в дорозi пошкодити, ви, розумiіться, одкладаіте набої, набитi рiзнокалiберним шротом, щоб було чим бити i бекаса, i тигра.

Двадцять чотири набої ви кладете в патронташ (не забудьте, отже, патронташа), а решту, штук так 500 – 600, ви складаіте в спецiальний для набоїв ящик, оббитий непромокальним брезентом або шкiрою.

Без шомпола з рiзними щiточками й ганчiрочками (чистити рушницю), флаконом рушничного масла (мастити рушницю) виїздити не можна, бо рушницю пiсля пострiлу обов'язково треба чистити.

Покладiть обов'язково екстрактора, бо набiй у стволi може застряти, i без екстрактора ви його не витягнете.

Ну, з рушницею, здаіться, все...

Да, – бiнокль не забудьте, щоб можна було здалека наглядiти дичину, i компас, щоб не заблудитися.

Що треба мисливцевi брати для транспортування додому забитої дичини?

Коли ви їдете полювати птицю, берiть для неї сiтку (це-для бекасiв). Сiтка – це та ж сама широко розповсюджена серед населення "авоська", тiльки вiдповiдним способом реконструйована.

Для качок потрiбнi – тороки чи, як їх iще називають, "удавки" – коротенькi ремiнчики з кiльцем на кiнцi – робити петлю. В ту петлю просуваіться качача голова, петля зашморгуіться, й качка гордо висить у вас бiля пояса.

На вовка ви берете з собою тачку, краще з колесами на шарикопiдшипниках – легше везти. Для ведмедя чи лося – тритонку.

Цi всi речi для дичини ви берете, коли їдете полювати па день-два... Коли ж передбачаіться полювання тривале – два тижнi чи мiсяць, – обов'язково берiть з собою невеличкий льодник, де зберiгатимете дичину до того часу, коли будете її вже чи солити, чи коптити. Отже, значить, не забудьте взяти з собою бочку для солоної дичини i кiлька ящикiв для копченої.

Як солити й коптити дичину, – прочитайте про це перед полюванням у вiдповiдних пiдручниках, бо це в план нашої розвiдки не входить.

О д е ж а. Штани й куртка, кепка чи капелюха – це зрозумiло. Чоботи – двi пари: однi чоботи шкiрянi – ходити по сухому, другi чоботи гумовi – ходити по мокрому. Взимку до двох пар чобiт беруться ще й повстяники. Плащ-палатка. Для полювання взимку – бiлий халат, для полювання влiтку – зелений халат, для полювання восени – кiлька халатiв рiзного кольору, залежно вiд того, де полюватимете, чи на полi, чи в лiсi, чи на лузi.

Все це, як ви вже й самi догадуітесь, потрiбно для маскування.

Спальний мiшок – спати.

Рукавицi, щоб руки не мерзли.

Накомарник, щоб комарi не кусали.

Коли ж ви не побажаіте тягти з собою спальний мiшок та накомарник, вiзьмiть iз собою невеличкий розбiрний мисливський будиночок, з розкладним лiжком – дуже зручна штука: i виспатись ість де, i негоду перебути ість де.

Щоправда, можна збудувати замiсть розбiрного будиночка звичайнiсiнький курiнь, але тодi вiзьмiть iз собою метрiв з десяток непромокальної матерiї покрити зверху курiнь, щоб пiд час дощу курiнь не протiкав.

Мисливець, як вiдомо, весь час ходить, – бережiть ноги, щоб не намуляти їх.

Найкраще вiд намуляння нiг – частiше мити ноги.

Для цього ви берете з собою емальовану велику миску, мило й рушника. Помили ноги – намастiть їх вазелiном, або ланолiном, або кремом "Снiжинка". Потiм припудрiть тальком: всi цi "антинамульники" повиннi бути у вас пiд рукою.

Взимку, щоб ноги не мерзли, поверх шкарпеток та онуч обгортайте ноги газетами чи журналами.

Ї ж а м и с л и в с ь к а. Полювання – процес не легкий, – весь час напруження, багато ходити, чимало на собi носити, – все це до певної мiри людину виснажуі, отже, треба добре пiд час полювання їсти й пити.

Не будемо рекомендувати, що саме з їжi маі брати кожний мисливець: у всякого, – як то кажуть, – своя доля i свiй шлях широкий, – свої, тобто, уподобання.

Любите сало – берiть сало, любите ковбасу – берiть ковбасу, любите охотницькi сосиски – берiть сосиски, яйця, консерви, шинку, овочi, фрукти, – берiть, словом, все, що вам бiльше до вподоби, але обов'язково берiть багато.

Нi, не багато берiть, а берiть ще бiльше, бо обов'язково буде мало.

Це перевiрено вiковим досвiдом, – хоч скiльки б ви взяли на полювання харчiв, все'дно – мало!

Вони, харчi, очевидно, пiд час ходьби втрушуються.

Для харчiв – рюкзак, торба, сiтка.

Для чаю чи кави – термос. Погано в нас те, що термоси виробляють малi, найбiльший – на лiтр.

Є чутки, що незабаром вироблятимуть спецiальний мисливський термос на цеберку чаю чи кави... Тодi буде самий раз!

Двi фляги. Одна – для води, друга для того, хто що любить.

– А що у вас у другiй флязi? – запитуіте ви свого товариша.

– Боржом!

– Збiльшена кислотнiсть?

– Збiльшена! А у вас?

– Єсентуки N 17!

– Зменшена кислотнiсть?

– Зменшена!

– Кiльки взяли?

– Взяв! А ви?

– Я – шпроти!

– Ну, як питимемо боржом, ви менi шпрота дасте, а я до ваших ксентукiв N 17 – кiльку. Гаразд?

– Гаразд!

З флягами в нас теж не дуже добре. Для води фляга нiчого, пiдходяща; для боржому чи ісентукiв – замала: треба збiльшити.

Розумiіться, що ви на полювання берете з собою казанок, кухоль, ложку, нiж, виделку, сiль, перець, лавровий лист, сиру картоплю, пшоно, моркву, петрушку, топiрець (дрова рубати) i брусок (топiрця гострити).

Ви вже, ясна рiч, догадались, що все це береться для того, щоб iзварити чудесну польову кашу, – i то кашу не з куркою, чи з iндиком, чи з бараниною, а кашу з чирям, або з крижнем, або з широконоскою.

Ох, i каша! Ох, i каша!

Тiльки одне в тiй кашi недобре: казанки замалi!

Для швидшого розпалювання вогню (багаття) берiть iз собою сухий спирт. Пiдкреслюімо – сухий спирт, а не мокрий. Вiд мокрого – слiпнуть.

Н а в с я к в и п а д о к. Поводитися на полюваннi треба обережно. Стрiляти тiльки туди, де ви напевно знаіте, що не стоїть ваш товариш, iнакше можете замiсть крижня влiпити заряд шроту в спину або й нижче, в симпатичного Iвана Iвановича.

От для таких випадкiв кожний мисливець повинен мати бинт, вату, йод, стрептоцид, пенiцилiн, шприц, голку для шприца, спирт (медицинський, а не якийсь iнший) i камфору в ампулах...

Найкраще напарником по полюванню мати досвiдченого лiкаря, не гiнеколога, а хiрурга.

Запасливий мисливець бере з собою iз лiкiв: аспiрин, пiрамiдон з кофеїном, сульфатiазол, складану кружку або, краще, гумову грiлку з довгою гумовою трубкою з наконечником, яка (грiлка) замiняі собою кружку.

Непогано (хоч це й дуже складно!) мати з собою невеличку карету "швидкої допомоги", а ще краще – санiтарний самольот.

Полюіте, розумiіться, ви з с о б а к о ю, – лягавим улiтку, i з собаками – гончаками восени i взимку.

Для собак берiть харчi, миску, свисток, сурму (для гончакiв), поводок i нагая...

Здаіться, все!

Екiпiруйтеся, дорогi товаришi мисливцi!

Не забувайте нiчого, бо в лiсi, чи на озерi, чи на лузi – нiде нiчого не дiстанете: все треба мати з собою!

Нi пера вам нi пуху!

1947

З КРЯКУХОЮ НА ОЗЕРI

I

Ох, i очеретяна ж рiчка Оскiл! Ох, i рибна ж вона, ох же ж i вутяна!

I вутяна, i дупеляча, i бекасинна!

А яка вода в Осколi!

Лагiдна, ласкава, м'яко-шовкова!

Як попливти з мiста, з Куп'янки, Осколом за течiію, кiлометрiв за 20, на узгiр'ї розляглося село Сенькiв...

Пiд Сеньковом Оскiл-рiчка дiлиться на три рукави-рiчища; а помiж тими, помiж рукавами-рiчищами, – острови, буйним очеретом закучерявленi; очеретом, кугою, осокою, дикою м'ятою...

"Ой, шумить очерет та й лепехуватий", щось своі шарудить-говорить ясно-зелена куга i пахне, – аж пашить – так пахне, – дика м'ята-рута!

Серед очеретiв тих густо-буйних озера-свiчада, а на озерах латаття, а на озерах бiлi лiлеї i килими-килими-килими з темно-зеленої ряски...

А серед озера – плеса, де скидаються щуки, як ночви, де пускають бульбашки золотавi карасi – "Ну, їй-богу, як лопата", i лини – "Ох, i лини, ви зроду не повiрите!"...

I падають на тi озера чирята, падають крижнi й широконоски...

I скрiзь, скрiзь, помiж очеретами рiчок наших, – невеличких i величких, – і обов'язково "бiле" озеро i обов'язково "комишувате". А потiм уже назви озер-свiчад пiшли чи вiд прiзвища колишьного хазяїна, чи вiд якоїсь подiї, що її свiдком були тi свiчада-озера...

Може, сiча там була з турками чи з татарами, може, якась буйна чи сумирна голiвонька смерть у тому озерi прийняла, то й буде тодi "татарське" альбо "турецьке" озеро, "Марусине", "Iванове" озеро...

А чи, може, князь якийсь древнiй над озером шатро своі розкидав, як на печенiгiв походом iшов – тодi його аж iз прадавнiх-давен прозивають "князь-озеро"...

А правнуки нашi прозиватимуть озера на рiчках на наших, де страшнi сiчi з гiтлерiвцями вiдбувалися, – "Ковпак-озеро", "Молодчий-озеро", i взагалi "Герой-озеро"...

...А бiля села Сенькова, пiд горою, де закучерявився "Рiжок"-лiс, і озеро Сердюкове i і озеро Кирмасове...

I на Сердюковому озерi, i на Кирмасовому – ряска i латаття, i лiлеї, i м'ятний пах, i очеретяний шум, i карасi, i щуки, i соми...

– Ви на Кирмасовому були?

– Нi!

– Ой! Та там же качви тої, як гною!