Текст книги "Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)"
Автор книги: Остап Вишня
Жанр:
Юмористическая проза
сообщить о нарушении
Текущая страница: 8 (всего у книги 23 страниц) [доступный отрывок для чтения: 9 страниц]
«Конфуз»
«Безперечним фактом є те, що нащадки січеників на Кубані не говорять тою мовою, як говорять корінні, право– й лівобережна Україна…
Українська Кубань не повинна йти таким точно шляхом «язикотворчества», що її інтенсивно розвивають тепер в УРСР.
Наша задача – не привести кубанців-українців тільки до форм, вироблених на Україні, – а створити ту школу, базуючись на живому мовному матеріалі кубанських нащадків січовиків».
Із розмови з наркомом А. В. Луначарським, надрукованої в Ростовській газеті «Молот».
І прийшло людство різними шляхами до комунізму…
І коли прийшло людство різними шляхами до комунізму, тоді стара гвардія більшовиків-ленінців, на березі Тигру й Євфрату зібравшись, доповіді різних націй вислухувала…
І сидів серед старої гвардії перший нарком освіти народної, першої Соціалістичної Республіки Радянської, Анатолій Васильович Луначарський… [79]79
Луначарський Анатолій Васильович(1875—1933) – радянський державний і партійний діяч, письменник, нарком освіти (з 1917 р.).
[Закрыть]
Він, як керівник культурно-національного відродження, слухав доповіді про шлях до комунізму через національне самовизначення…
І проходили перед старою гвардією більшовиків-ленінців різнобарвні нації, колись страшним царатом пригнічувані…
Проходили білоруси, українці, євреї, поляки, німці, турки, татари, киргизи, чуваші, лопарі, мордва й сила-силенна інших націй…
І розповідали…
Розповідали вони й про труднощі, з якими піднімати культуру, віками в домовині бувшу, доводилося, і про радість творчості, про радість відродження…
Розповідали про те, як доводилося прискорювати процес мовотворчості, щоб угнатися за культурами, що в нормальних умовах розвивалися…
Й усміхалася радісно стара гвардія ленінська, бачачи нації й культурно, й політично розкріпачені…
Проходили нації…
І останніми підходили нащадки запорізьких січовиків славних – кубанці-українці…
І запитав їх Анатолій Васильович Луначарський:
– Гей ви, запорожці, ви, славні молодці. А скажіть нам, а розкажіть нам, коли відроджуватися почали?
І залунав кубанський голос колективний:
– Числа не знаємо, бо календаря не маємо, місяць у небі, год у книзі, а день у нас такий, як і в вас – поцілуй за те он куди нас!
І тихо-тихо зробилося на березі Тигру та Євфрату.
І, потупивши очі, запитав Анатолій Васильович Луначарський:
– Що кажете таке, запорожці, ви, славні молодці?
Відповіли нащадки січовиків славних:
– Як відроджував, так і кажемо… На мовному матеріалі січовиків відроджував! Чого ж гніваєшся!
І ще тихше зробилося на березі Тигру й Євфрату.
Українізація
Інтермедія до п’єси «Вій»
ДІЙОВІ ОСОБИ:
1) Голова комісії українізації.
2) Два члени комісії.
3) Радянська панна.
4) Кумедник.
5) Хор бурсаків.
Всі дійові особи – переодягнені бурсаки.
* * *
Ку м е д н и к ( вискакує й дзвонить). Гей, латрижники, ланці, розбишаки, поганці, цитьте! Тихо, невігласи, сміріте ваші гласи! Зараз почнеться комедія, весела інтермедія.
Б у р с а к и. Тихо! Комедія! Інтермедія!
Ку м е д н и к. І ритори, й авдитори, граматики і братчики. Незаможники, середняки і тр-р-рудова інтелігенція. І партійні, і безпартійні, і навіть чесні безпартійні. Вичищені й відновлені. Хто «за» і хто «проти». Ану, хто «проти»? Нема? То-то ж. Цитьте. Внемліте к річам моїм. Слух преклоніте. Ми вам українізацію апарату покажемо і як тую українізацію переводиться, розкажемо. Прислухайтесь, придивляйтесь. Все, що покажемо, запам’ятайте і на вуса намотайте.
Б у р с а к и. Тихо! Українізація!
Ку м е д н и к. Ось іде комісія по українізації.
Входить комісія.
К у м е д н и к. Ось іде громадянка Ундервуд. Вона на всі 100 % українізувалася і через те на радянській посаді зосталася.
Входить панна.
Ку м е д н и к. Прислухайтесь, придивляйтесь, воно вам у пригоді стане, бо українізувати вас ще не скоро перестануть. Будьмо уважні.
Голова комісії запитує панну. Члени – записують відповіді.
Бурсаки на всі відповіді панни реагують жереб’ячим: «Го-го-го».
Го л о в а ( до панни). Ви українізувалися?
П а н н а. Вже.
Го л о в а. А скажіть, будь ласка, навіщо переводиться українізацію?
П а н н а. Українізацію переводиться для того, щоб залишити всіх на посадах, бо якби не українізували, то треба було б усіх повиганяти.
Го л о в а. Так. Так. А скажіть тепер, чим славна є наша Україна?
П а н н а ( співає):
Лугом іду, коня веду,
Розвивайся, луже!
Бу р с а к и ( раптом підхоплюють):
Сватай мене, козаченьку,
Люблю тебе дуже.
Ку м е д н и к ( дзвонить, силкуючись припинити бурсаків. Останні поволі втихають). Ф-фу, не видержали хлопці!
Го л о в а ( до панни). Ви хотіли сказати, піснею?
Па нна. Але…
Го л о в а. Що таке «але»?
П а н н а. «Але», по-нашому, по-руському, будіть значить: «Да».
Бурсаки регочуть… Музика грає туш.
Гол о в а. А чим іще славна наша Україна?
Па н н а. Борщем і галушками.
Бурсаки регочуть… Музика грає туш.
Го л о в а. Ну, українознавство ви засвоїли добре. Тепер трохи з географії… Скажіть, що таке «селянин»?
П а н н а. Селяни… селяни… селяни… Про це і не говорили.
Го л о в а. Не говорили? Ну, та це не так і важно. А скажіть тепер, як буде по-українському: «В виду того, что…»?
П а н н а. Позакак.
Гол о в а. Прекрасно. Прекрасно. Та ви краще од Шевченка. Скажіть тепер, як пишуться папери українською мовою?
Па н н а. Всі папери українською мовою починаються так: «З огляду на ваше відношення…» А в словах, де було руськоє «ять», пишеться «і» з точкою.
Гол о в а. Приклад?
П а н н а. Наприклад: «лєс» – ліс; «сєно» – сіно; «возлє» – возлі; «вездє» – везді…
Бурсаки регочуть.
Го л о в а. Все це дуже добре. А все-таки найголовнішого не сказали. Що найголовніше на Україні?
Па н н а ( мнеться). Не… не… знаю.
Го л о в а. Не знаєте?
Па н н а. Не знаю.
Го л о в а ( до дирижера). Маестро! Допоможіть!.
Музика починає грати гопака.
П а н н а ( скрикує). Гопак! ( І починає танцювати.)
Танцюють усі. Усі до нестями.
Кумедник намагається перепинити. Нарешті всі вгамовуються.
Го л о в а. Прекрасно! ( Урочисто.) Громадянка Ундервуд як знавець українознавства переводиться в позакатегорійні й підвищується з 10 в 14 розряд… Ви вільні…
Б у р с а к и ( співають). Українізувалась. Українізувалась. Україні-зу-ва-а-а-ла-а-ся.
Завіса.
Усмішки літературні [80]80
Вишневі усмішки літературні. [Х.]: ДВУ, 1927. – 118 с.
[Закрыть]
Письменники
Слово «письменник» походить від дієслова «писати», а не від якогось там іншого дієслова.
Отже, виходить, що письменником зветься людина, що пише…
І то не така людина є письменник, що випадково там щось напише і стане… Ні! – письменник так він увесь час пише й нема йому нікоторого впину.
Це починається завжди так.
– Ось, подивіться… Чи не підійшло б… оце до вашої газети? Це я написав…
Дивитесь.
– Не підійшло б… Знаєте… Не такого нам треба… Нам би якби щоб отакого…
– Так у мене є й таке. Ось…
– І це не таке… Нам би якраз не такого треба…
– Так у мене є й не таке. Тільки вдома… Я принесу…
– Принесіть…
Ви дивитесь йому вслід, як він повернувся йти, дивитесь… дивитесь… дивитесь…
– Н-да! – кажете собі. – Єсть!
Потім приноситься «не таке, а отаке».
– У мене й ще є!
– Та ні, нам так що й цього досить… Продивимось… Зайдіть так через тиждень…
– Бувайте!
– Товаришу! Там друкарня прохає на «корпус»… [81]81
…на «корпус»…– назва типографського шрифту.
[Закрыть]Робітники стоять…
– І ти, лиха година! Дивись… І нема нічого підходящого… Ага! Ось… Почекайте трохи… Продивлюсь…. М-м-м… «Били ми Врангеля»… «Червонці наші… орли»… «Загнали в море»… «Хай живе»… Щось підходяще… Нате… На «корпус», скажіть, хай беруть…
І пішло.
А як уже пішло, то тоді держись.
– Товаришу! Я ще вам приніс… Ось… і ось… і ось…
– Добре! Продивимось. Залишіть.
У всякім разі, з цього моменту вважайте, що є ще один новий письменник, якому кажуть:
– Випишетесь! Нічого… Не святі горшки ліплять… Потім так місяців через два, дивись, уже в «Гарті», або в «Плузі», або в «Більшовику» [82]82
«Більшовик»– щоденна газета, яка виходила в Києві в 1919—1925 рр.; друкований орган ЦК КП(б)У.
[Закрыть]він про «форму» і «зміст» жарить та:
– У Тичини, знаєте, є щось старе… Не скажу напевно, що саме, але щось є… Отаке щось, знаєте… Не таке, а отаке…
Маєте письменника кваліфікованого.
Отак, як бачите, письменники получаються…
Далі із зростом чуприни зростає й той чи інший письменників світогляд, та чи інша його ідеологія, та чи інша платформа…
Власне, платформа не «та чи інша». Платформа переважно тепер радянська. Навіть не переважно, а виключно радянська.
Світогляд здебільша революційний…
Ідеологія здебільша пролетарська або пролетарсько-селянська…
Коли до цього ще додати порожній здебільша шлунок, прекрасний апетит, гарячу кров, хоч і без відповідного числа червоних кров’яних кульок, то внутрішній вигляд письменників уже можна собі уявити добре.
Назовні письменники всі в штанях, іноді дуже добрих, іноді дуже дірявих (залежить від талану), мають вони (як уже говорилось) здебільша довге волосся.
Більше особливих ознак, здається, нема.
Довжиною рядка в творі всі письменники поділяються на прозаїків, на поетів і на футуристів.
Прозаїкамизвуться ті письменники, у яких рядок дуже широкий, і дуже довгий, і дуже дешевий.
Поети– це ті, що рядок у них коротенький, яскравий. І на кінці в нім причеплено або риму, або асонанса, або алітерацію.
Коли цього не причеплено, то такий вірш зветься верлібром, або ліверною ковбасою.
Футуристипоходять від слова латинського futurum, тобто майбутній. Отже, це, власне, ще не є справжні письменники. Це письменники майбутні. Ще колись писатимуть, а тепер вони тільки бавляться, граються, вчаться на письменників і лаються.
А взагалі народ вони всі симпатичний і мали в Києві свою газету, а в Москві тов. Троцького, який сказав:
– Хай чим хоче та дитина бавиться, аби тільки не плакала! Не займайте, може, з їх що й буде путнє.
Рядок у футуристів безформений якийсь, бо, кажу ж, вони не насправжки ще пишуть, а дряпають.
……………………………….
Незрозумілістю свого твору письменники поділяються на символістів, імажиністів, неокласиків, реалістів (і ще сила є різних «істів»).
Символісти [83]83
Символісти– представники напрямку в європейській літературі та мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст., що ґрунтувався на філософії ідеалізму. Елементи символізму були помітні у творчості українських письменників М. Вороного, М. Філянського, В. Пачовського, О. Слісаренка, Я. Савченка, В. Ярошенка.
[Закрыть]– це ті, що пишуть віршами «символ віри». Потім вони перевертаються на неокласиків, з неокласиків на пролетарських, з пролетарських на футуристів, крім поета Якова Савченка, який був символістом, так залишився ним і до цього часу, бо розгубив усі свої «символи віри» й тепер усе ‘дно що без паспорта.
Неокласики– це ті, що кажуть:
– Їй-бо, ми не такі, як ви нас розумієте!.. Їй-Богу, ні! А ви нас отак розумієте?!? Ай-яй-яй! Як вам не сором!
Імажиністи– від слова «і ми мажемо». Так що це всім зрозуміло. У нас їх мало.
Реалісти– це, як ви й самі догадуєтесь, письменники, що скінчили реальну школу й не склали конкурсу до політехніки. Так реалістами й залишились…
Є ще особливий гатунок письменників. Це так звані гумористи. Вони пишуть для того, щоб читачі плакали, або самі плачуть, як пишуть, бо їм писати не хочеться. Нещасний народ усі гумористи, бо, навіть коли зуби болять, мусять писати щось «веселе».
Символіст, або імажиніст, або взагалі інший який-небудь письменник, так тому можна писати, що він хоче. Трррагедію так трррагедію, комедію так комедію. А гумористові – ні. Обов’язково – веселе.
Найголовніше в письменникові – талант.
Талантом своїм письменники поділяються… Ні. Будем одверті… Письменники всі талановиті. Їй-Богу, всі. Нема неталановитих письменників. І не буде ніколи.
Попробуйте сказати якому-небудь, що він неталановитий… Спробуйте…
Та ніколи не скажете…
А як і скажете, так спересердя, і він вам не повірить…
От тільки де в письменника той талант знаходиться – не знаю. Ніколи навіть бачити його не доводилось…
З декотрими ж і купався навіть і не зауважив, хоч і придивлявсь пильно…
Дивишся: людина як людина… Сяде писати – талант…
Талант – це штука дуже тендітна, і про його краще багато не будемо писати… Бог із ним.
Найголовніше для письменника – гонорар.
Гонорар декотрі теоретики вважають за головний чинник у психології творчості.
Схиляюсь і я до їхньої думки, звичайно, не як теоретик, а як практик од літератури.
Хороша штука, що й казать, і задля нього, задля гонорару, можна навіть отакі вірші встругнуть:
Коли б не було на світі гонорару і поет побачив на вулиці тічку, він або пройшов би собі потихеньку повз неї, або (коли він молодий і «рєзвий») почав би тюкати… І більше нічого… А так бачите: зразу «пригадав дівчину», та ще й «гарну».
От що значить – гонорар…
– Та… що вже казати. Якби не було гонорару. Ну, годі.
Крапка.
«Плуг»
(Усмішка)
IПлуг…
Думаєте, плуг «Сака» [85]85
Плуг «Сака» –сільськогосподарське знаряддя для оранки ґрунту, назване за іменем конструктора.
[Закрыть]однолемішний, той, що за його ще й досі виплачуєте сільськогосподарському кооперативові? Ні…
Це інший «Плуг», що не має ні чересла, ні лемеша, ні полиці, ні чепіги і нічого такого іншого…
Це «Плуг» – і не плуг, і машина – й не машина. І оре – й не оре…
Це щось таке не зовсім навіть і зрозуміле…
Чоловіка сто люду. Такого собі звичайнісінького люду, як і ми всі грішні, а коли їх стулити докупи, – виходить «Плуг»…
Отак як подивишся на них: ось «Папаша», ось Божко [86]86
Божко Сава Захарович(1901—1947) – український письменник, прозаїк.
[Закрыть], ось Панч [87]87
Панч Петро Йосипович(справжнє прізвище Панченко, 1891—1978) – український письменник, прозаїк.
[Закрыть], Шевченко [88]88
Шевченко Іван Іванович(1902—1977) – український письменник, поет і журналіст.
[Закрыть], Коляда [89]89
Коляда Гео(справжнє ім’я Григорій Опанасович, 1904—1941) – український поет.
[Закрыть], Сенченко [90]90
Сенченко Іван Юхимович(1901—1975) – український письменник, прозаїк.
[Закрыть], Копиленко [91]91
Копиленко Олександр Іванович(1900—1958) – український письменник, прозаїк.
[Закрыть], Панів [92]92
Панів Андрій Степанович(1899—1937) – український поет і прозаїк.
[Закрыть], Вражливий [93]93
Вражливий Василь Якович(справжнє прізвище – Штанько, 1903—1937) – український письменник.
[Закрыть]і т. д., і т. д…
Сидить, значить, ніби звичайнісінький гурт людей… А хто йде, хто проходить – зразу:
– Дивись! «Плуг»!
Як нарізно – люди! Як укупі – «Плуг».
І так, розумієте, з 1922 р., з березня місяця, коли після славнозвісного «мугу»… (Це так голова спілки часто говорить: «мугу»), кажу, після того «мугу» народився «Плуг».
«Мугукнули» разів зо два, зо три – а тоді:
– Що ж, хлопці, робитимемо?
А Панів:
– Хто й зна! Щось робитимемо!
– Мугу! Треба щось робити…
А Панів:
– Хто й зна! Треба щось робити…
– А що саме робитимемо?
– (Тоненько.) Писатимемо. Ось послухайте:
Коли пас я маленьким гусят,
Мені сонце всміхалося любо.
– Пас маленьким гусят?
– Пас!
– Сонце всміхалося?
– Всміхалося…
– От і добре! Будете за секретаря. Розпорошились усі. Треба той порох зібрати. Може, що буде! А то, брат, міщансько-власницька напирає…
– (Тоненько.) Напирає.
– Пишіть… «Плуг» має на меті об’єднувати розпорошених досі селянських письменників, що, ґрунтуючись на ідеї…»
– А що таке «ідея»?
– Потім! На вечірках дізнаєтесь… Пишіть…
– Пишу…
– «…на ідеї союзу революційного селянства з пролетаріатом, ідуть разом з останнім до утворення нової соціалістичної культури й ширять ці думки серед селянських мас України без різниці національностей…» Так?
– Хто й зна! Так!
– Треба ініціативної групи…
– Хто й зна…
– Хто ще є такий, що пише?!
– А це хто такий?! Здрастуйте! Хто ви такий?
– Я? Остап Яровий!
– Письменник?
– Ні!
– А може, письменник?! Пишете що-небудь?!
– Пишу. Листа ось батькові написав, щоб гроші на марки прислав.
– Ну от! А кажете, що не пишете…
– А ще хто-небудь є? Щоб із селян?
– Шевченко ще є… Пише.
– Давай сюди!
– Коляда є! Крашаниця є. Сенченко казав, що письменником хоче бути!
– Давай сюди! Підписуйте, ініціативна група. Ходять розпорошені!? Збирайтесь, хлопці! Читай!
– Нема чого читати.
– Пиши й читай
………………………………………………
Народився «Плуг»
……………………………………………
І потім у «Вістях», у відділі «Література й мистецтво»:
ПЕРША ВЕЧІРКА «ПЛУГА»
«Учора відбулася перша вечірка «Плуга». Зачитано було твори Панова, Шевченка й Пилипенка. В дискусіях брали участь: Панів, Шевченко й Пилипенко. Аудиторія, що складалася із Панова, Шевченка й Пилипенка, поставилася дуже прихильно до творів молодих письменників».
І пішло… Й пішло… Й пішло…
…11 вечірка «Плуга»… З погордою:
– «Численна авдиторія понад 14 душ жваво обговорювала Сенченків твір».
…30 вечірка «Плуга»…
…Авдиторія більш як у 60 чоловіка.
…61-а вечірка «Плуга».
…Авдиторія понад 200 чоловіка.
…87-а вечірка «Плуга»…
…Численна авдиторія (більш як 500 чоловіка)…
Почало гнати філії.
Філію у Валках (Панч заснував). У Полтаві. В Кременчуці. В Миргороді. В Лубнах… Потім на Правобережжя: Київ, Умань, Житомир…
Наддніпрянська Україна заплужанилась.
Летять листи…
…«Пишу вірші. Напишіть, чи можна вступити до «Плугу». Посилаю 14 зшитків. Коли мало, пришлю ще 22… Ідеологію поділяю. Пишу, як Шевченко, хоч дядина кажуть, що в мене чепурніше виходить».
…«Шановні товариші! Дійшла чутка й до мене, що у вас там є якийсь «Плуг», що допомагає селянським письменникам. Я вмію вірші писати, та ніколи. Чи не прислали б ви свого «Плуга» виорати моїх дві десятини, а я за цей час написав би віршів. А то як сяду писать, землю відберуть, бо «нетрудовий елемент» скажуть…»
…«Уважающі мене товариші. Я селянський письменник, прямо від плуга. Чи можна мені до вашого «Плуга» приписатися? Напишіть, пожалуста, чи звільняє це від військової служби і чи можна буде повернути відібрану в мене землю. Посилаю на одвєт марку і скілько це буде стоїть…»
…«Я бувший диякон. Тепер священик. Постраждал за революцію: відібрали ругу [94]94
Руга– земля, передана громадою церкві або духовній особі на її утримання.
[Закрыть]й будинок. Пописую. Благочинний [95]95
Благочинний– служитель культу, що керує церквами кількох парафій.
[Закрыть]говорить, що пишу, як Пушкін. Коли ціна підходяща, пришлю. Гроші наперед, бо многії за сороковуст обіцяють, а як одправиш, ховаються. І когда єто всьо кончиться?..»
Приходять.
– Здрастуйте!
– Доброго здоровля!
– Ви будете «Плуг»?
– А що таке?
– Та оце прийшов! Чув, що на селянських письменників обучаєте. Приніс осьдечки клунок віршів… Батько кажуть: «Все пишеш! Усе пишеш… Ішов би ти куди… Куди б уже йшов… то йшов. Все одно, кажуть, толку з тебе чортма ніякого. Взяв би паляницю та пішов, може-таки, хоч на письменника б виписався».
– Та оце я й прийшов… По дорозі обікрали. Мати дали сто тисяч, так і ті вкрали.
– Ідіть у Селянський будинок. Шукайте Пилипенка або Панова, нате записку.
……………………………….
– Чи сюди я попав? Це «Плуг»?
– Хай буде це!
– Приїхав з Донеччини! Віршів привіз… Хочу видати. Не знаєте, почім платять? У мене їх, підходящих таких, рядків тисяч на десять. Коротенькі вірші. Лірика більше. Тільки я дешево не продам…
– А покажіть…
– Ось!
– Не видадуть!
– Як не видадуть?
– Так. Не видадуть… Багато дуже.
– А ви хіба з «Плуга»?
– Ні, я не з «Плуга».
– Так скажіть мені, хто там у їх головний? Як то так – не видадуть?!
– Ідіть у Селянський будинок. Шукайте Пилипенка або Панова. Нате записку.
……………………………….
– З Сибіру прийшов! Писав-писав там, а тоді думаю: «Що ж я тут пишу, коли є Україна». Та оце й прийшов. Подивіться, будь ласка, чи воно куди годяще…
– А чим живете?
– А нічим. Живу та й вже! І пишу. Тим і живу.
……………………………….
– Здрастуйте вам, пожалуста!
– Здрастуйте!
– Де тут отой «Плуг»? Заїдь, каже стара, подивись, мо’, там дешевше, як у капаративі. Орав оце, а воно, сатана, каменюку підтаскала. І потилиця так якось угнулася, що як не нажмьош – огріх, як не нажмьош – огріх! А воно при наших достатках…………………………………………………………
……………………………….
Прокинулись творчі сили, буруном на «Плуг» ідуть…
– Що?! Розворушили?!
– І де тільки вони беруться?!
IIІ забалакали про «Плуг» геть усі закутки України нашої Радянської від Карпат аж до Кубані…
– «Плуг»! «Плуг»! «Плуг»!
– Для селян пишуть! Бо селянські письменники!
Заворушилися села.
– Та хоч скажіть, на милость Божу, що ж ви з ними робитимете?
– Е! «Скажіть»?! Робитимемо!
А Панів:
– Хто й зна! Може, щось і робитимемо!
– Мугу… Треба щось, хлопці, робити… Так, братця, не можна… Раз розпочали, назад нікуди. Треба на щось сідать… Багато нас – на віз не влізем. І в гарбу, брат, не всунешся… Платформу, хлопці, цілу треба! Бо без платформи розсипемося!
– А яку платформу?!
– Яку? Урбанізувати села треба.
– Урбанізувати?! Ой! Жалко ж! Там квітки, там телята!
– Жалко?! Самому, хлопці, жалко, та ні чорта не поробиш! Треба. Механізація пішла, індустріалізація, інтенсифікація, соціалізація, матеріалізація, пролетаризація, комунікація, алітерація, тракторизація… Про-о-пали телята!!
– А верби як?! А гусята?!
– Та не плачте, а то й я заплачу… Треба й гусят урбанізувати. Воно таке маленьке, біленьке, гарненьке… А доведеться бідолашному штепселя вставить…
– Пища-а-а-тиме-е-е, сердешне…
– Та ми йому потихесеньку… А ви чого, Шевченку, хлипаєте?
– Та лошати жалко! Таке звіздочоле, од Манжи. На Петра найшлося… Найшлось, та тільки – і-гигги-ги! І батіг у мене був восьмерик! От ляскав!
– «Лошати жалко»?! Гусята?! Телята?! Геви чортові! Та ми, їдрі його налєво —
– Та ти такий! Ти Коляда!
– Ну, годі, хлопці! Годі плакать: треба діло робити. Поплакали й досить…
– А я ось уже написав.
– Ану…
– «В тихий вечір прощався я з полем». [97]97
А. Панів.
[Закрыть]
– Ну, от і добре! Так і всі пишіть. Треба прощатись… Ну, годі, годі хлипати… Воно не так страшно… Поки урбанізуємо, ще мати не раз горішків напече. Їздитимете додому урбанізувати – і горішки їстимете. Не плачте: вони після урбанізації ще смачніші… Так от, значить, будем урбанізувати село… Машини туди, електрику… Наближати його треба до міста… Щоб спілка робітників і селян…
– І не буде вже села?..
– І не буде… Ні! Як – не буде? Буде! Не плачте… Ми село урбанізуватимемо, а місто селозуватимемо… Тоді так воно й вийде: де тепер місто, там буде село, а де тепер село, там буде місто! Згода?
– Згода! Згода!
– Так-от, хлопці, й поділяйсь! Одні хай будуть урбанізатори села, а другі – селозатори міста. От, Коляда, Крашаниця, Голота [98]98
Голота Петро Іванович(справжнє прізвище Мельник, 1902—1949) – український поет і прозаїк.
[Закрыть], Сенченко, Копиленко, Вражливий, Донченко [99]99
Донченко Олесь (Олександр) Васильович(1902—1954) – український письменник.
[Закрыть]і ще дехто там хай урбанізують, а Шевченко, Панів, Панч, Кириленко [100]100
Кириленко Іван Улянович(1903—1938) – український письменник.
[Закрыть], Коваленко, Муринець – ті селозуватимуть… Оце наша й платформа. А ідеологія пролетарсько-селянська. У нас конструктуватимемо, а в їх, у панів, деструктуватимемо. А форма і зміст – синтеза. І того трошки, й того трошки. Щоб не зариватися. Повагом. Встигнемо, мовляв, з козами на торг… Ми не авто – ми «Плуг»… А як хто хоче з «оранки» додому на аеро плані – лети… Потому – урбанізація… А так, щоб зовсім тільки те й робить, щоб на ковадлі цокать, на авто гудіти – іти в «Гарт». До Блакитного й Коряка. Потому селозація… Згода?
– Згода! Згода!
– Так от і починайте…
– А можна так, щоб з міста на село динамо, а з села до міста волошки?.. Хоч один букет? Дуже люблю волошки…
– Та носіть…
– І щербець можна?
– Можна і щербець…
– Так у понеділок, хлопці, збирайсь…
– А… а… критика нема… Без критика – як?
– Як нема? Я – критик!
– А хто ви такий?
– Спрашуєте?! Божко! Соціальна передумова повинна бути! Класовий підхід і щоб диференціація! А то шари суспільні й експлуатація визиску. Знову ж таки ціна та цінність з надвартістю. І взагалі, куди воно й кому потрібне?! А ви питаєте, хто я?
– Правильно!
– Так от, хлопці, тепер уже все є. Починайте! Оріть!
……………………………….
І почалося!
…Революційна річка греблю рве.
…Машини на села!
…Ромашки на завод…
…Індустрія… «Електроплуги».
…Павперизація»… «Бандита»… «Гей, молоді селюки, осюсюртеся»!
«Верби над ставом»… «Демонстрація»… Дроти… Телята… Гусята… Поросята… Трактор… Плуг… Соха… Динамо… Хлів… Кабель… Річенька… Океан… Колядки… Щедрівки… Інтернаціонал… Альманах……………………..
Мало вам?
