Текст книги "Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)"
Автор книги: Остап Вишня
Жанр:
Юмористическая проза
сообщить о нарушении
Текущая страница: 5 (всего у книги 23 страниц) [доступный отрывок для чтения: 9 страниц]
Ага, будеш?!
– І не пив, і не наїдався багато, тільки ваганку [55]55
Ваганка– довгаста дерев’яна миска для їжі.
[Закрыть]затірки й із’їв, а отаке наснилося… Що вже попокричав, що попостогнав уві сні, так бодай і не згадувати…
– А що скоїлось, Кіндрате Івановичу?
– Та таке скоїлося, таке зчинилося, що як ізгадаю, так млію… Під серцем тільки – тріп! тріп! тріп! У голові туманіє, й за одвірок, щоб не впасти, хапаюсь. Помолився Богу та й ліг… У коморі на кожушині… Недовго й ворочавсь… І от, хай Бог простить, сниться мені, ніби я – моя ж таки Мура… корова, не до себе рівняючи, ніби я… А моя Мура так ніби не Мура, а ніби я, Кіндрат Стерня… Йде до хліва, бере налигача, налигує мене й веде напувати. А воно січень, холодище – так птиця падає.
Іду я до колодязя, реву… Змерз, як березова брунька… Реву:
– Не напувай мене холодною водою, бо заклякну…
А вона не розуміє… Тика мордою моєю в корито, а там не вода, а крига…
Напивсь, реву, бо, чую, замерзаю, зовсім замерзаю…
Веде вона мене до хліва… прив’язала до ясел, кинула січки, дала коліном у черево:
– Їж, чорти б тебе були взяли…
А в хліві вітер аж гуде… Як дуне, так ніби в тебе яка чортяка сто голок устромила… Тупцююсь я на місці та:
– Ата-та-та! Ата-та-та!
А потім як зареву:
– Ой рятуйте! Ой хто в Бога вірує!
Іде моя Мура у моїй кожушині, у повстяках та в кролячій капелюсі:
– Чого ревеш?
– Та помилуйте, – кажу, – хіба ж можна скотину в такім хліві в такі люті морози держати? Пропаду! Їй-бо, пропаду!
– А я, – каже, – пропала? Я три роки, бодай тебе були вовки з’їли, мучусь у цім хліві! Я три роки дрижу, як у пропасниці! Приймись! Бариня яка…
Та по клубах держалном трісь!
– Стій, стерво! Змерзла? А закалялась… Й-и-и! Неоковирна.
Та по жижках держалном трісь! Та матюком мене, матюком…
……………………………….
Зирк. А жінка вже й доїти мене йде. Хочу сказати:
– Палазю! Це я! Що ти робиш?
А вона вже сідає…
Тільки хотіла за дійку вхопитися, я й прокинувсь.
Так, повірите, мокрий увесь… І дрижу…
Перехрестивсь, та оце тільки вам і розказав.
……………………………….
Обмажу на зиму хлів, обкладу соломою, прироблю двері… А то хай йому абищо. Трохи не здурів.
……………………………….
Ага?!
Охорона материнства й дитинства [56]56
Усмішку було приурочено до відкриття Всеукраїнського з’їзду у справі охорони материнства й дитинства.
[Закрыть]
(До з’їзду)
Ви, певна річ, зразу:
– Іч, вигадали! Материнство й дитинство охороняєте, а батьківство так ні?!
Чудні ви люди, їй-бо.
Кулаки ж у вас є, чоботи ж у вас є? Навіщо ж вас охороняти? Хіба забули, що тисячу тисяч років аж до 11 жовтня 1924 року ми, батьки, прекрасним способом охороняли й охороняємо своє батьківство…
Хіба забули, нащо в жінки довге волосся, а в роті тридцять шість зубів?..
Хіба забули знамениті, класичні фрази:
– Погавкай! Уплутаюсь у патли – гадюкою крутитимешся.
Або:
– Як дам по зубах – не знатимеш, де збиратимеш!
Або:
– Наплодила – й гляди! Та щоб не підлазило до мене, а то як швиргону, то кавкне!
Та чимало взагалі є способів самому охоронити своє батьківство…
Охороняли ми його не погано…
До того охороняли, що довелося завести цілу організацію «Охорони материнства й дитинства»…
Організація ця, отже, є наслідки батьківської самоохорони…
* * *
У нас трохи не так зрозуміли цю прекрасну ідею «охороняти мати та дитину»…
У нас здебільша охороняють матір від дитини.
Наслідки: нема ні дитини, ні матері…
І люди ті переконані, що роблять велику і корисну справу.
– Нема, – кажуть, – матері, нема дитини, – й охороняти нікого не треба. І все гаразд… І ніхто не ремствує, що от, мовляв, у вас діти та матері занедбані…
Правильно…
І видатків нікоторих.
Хіба веретено так дорого коштує?..
Дрібниця…
Просто собі два десятки яєць у матері вкрала, карбованця назбирала і городами до баби Чортулихи…
Пошепки:
– Бабусю! Гріх скоївся…
– Лягай, голубочко! Гроші принесла?
– Принесла.
– Лягай! Оче нашу, же єси на небеси!
– Ой!
– Уже, голубочко… У мене веретено, голубонько, гостре! Оце на попий, серденько, пороху та ріжків попоїж!
Через тиждень – труна, піп, кутя, невеличкий хрест і пироги з капустою та з горохом…
І все!
І ніяких консультацій, ніяких будинків для пригрудної дитини, ніяких ясел і всього такого іншого…
І матір схоронили, і дитину схоронили.
Це на селі…
У місті трохи складніше… Тут не веретено, а вже шпилька від капелюха, а то й катетер… А потім «чистка», а потім перитоніт [57]57
Запалення черевини. – Авт.
[Закрыть], а потім уже похорон, а потім суд… Це все значно довше й марудніше.
……………………………….
Ах, скільки треба книг, книг, книг!
Тільки не на склепи у видавництвах, а на село, на село, на село…
І в робітничі райони!
Земля– Місяць– Марс
Заснувалось товариство міжпланетного сполучення. Недалеко той час, коли можна буде побувати на Марсі, на Місяці і т. ін.
Ми – практики…
Ми, само собою розуміється, не від того, щоб побувати на Місяці, чи на Марсі, чи навіть на Сатурні й на Нептуні…
На Місяць, приміром, це не тяжко… П’ять день усього летіти… Це – небагато…
Зарядять вас в ракету (ракетами, кажуть, туди їздитимемо), вистрелять, приміром, у понеділок, а в п’ятницю вже ви з Місяця знайомих на Землі ручкою вітаєте:
– Здрастуйте! Уже тут!..
А от на Марс уже тяжче. 256 днів на Марс треба летіти. 8 ½ місяців… Тяжкувато трохи… Це ж іще як ніякої в путі тобі притичини не трапиться, не зачепишся там за якийся Волосожар чи за Чепігу… А то й цілий рік доведеться їхати, поки до того Марса дочвалаєш…
Довгенько-таки… Хоч за час революції й доводилося з Харкова до Києва місяців чотири іноді їхати, так про те ми вже забули, – це раз, а друге – чотири місяці не вісім місяців…
Та й то таки ж було у себе вдома. На станції можна було й яйце яке за кожуха виміняти, а то ж дорога невідома, харчі треба з собою брать… А як підрахувати, скільки треба самого хліба на 256 днів брати, та солі, та цукру, то й вийде так, що доведеться в одній ракеті сідати самому, а за тобою десяток ракет з харчами свистітимуть…
Та ще, хай Бог боронить, посміється котрийсь із механіків та «зарядить» харчі дужче, як вашу ракету, і вийде так, що ви ще тільки до Місяця долітаєте, а ракета з бубликами вже аж біля Венери… і крикнути нема кому:
– Перейміть, товариші!..
Та що й казати, – попервах чимало буде всіляких незручностей…
Потім воно, звичайно, налагодиться…
Коли по дорозі на Місяці, на Венері та й на інших дрібніших планетах ларьок буде, тоді не так страшно…
Долетів, розрядивсь із ракети, забіг, перекусив і заряджайсь далі…
А зразу все з собою доведеться брати…
Наші практичні пропозиції з цього приводу такі: Перш ніж розпочинати рейси в міжпланетні простори й на різні планети, слід по путі:
1) Позаснувати ларки.
2) Їдальні церобкоопівські, з умовою тільки, що там швиденько подаватимуть їсти, бо ракета – не кінь і не трамвай…
3) Не завадило б на Місяці й «Нову Баварію» [58]58
«Нова Баварія»– тут, очевидно, йдеться про харківський ресторан.
[Закрыть]причепити.
4) На Венері (до неї 112 день їхати) лікарню з родильним відділом, бо всяко може в дорозі бути…
Першу партію висадити на Марс соціально небезпечного елемента… Бо хоч воно й пишеться, що марсіани народ культурний, та хто їх знає, – ніхто ж їх не бачив… Це ж тільки гадки… Прилетиш, може, вилізеш, а земляки з Марса підскочать, миттю тебе на шпичку та шашлик із тебе й засмажать…
Доказуй тоді, що ти з добрими намірами.
Вишневі усмішки кримські [59]59
Цикл із 21 усмішки й кількох кореспонденцій, що друкувалися в періодичній пресі, написано під враженнями від перебування Остапа Вишні на відпочинку в Криму у травні – червні 1924 р. Окреме видання: Вишневі усмішки кримські. [Х.]: Держвидав України, 1925. – 144 с.; 2-ге і 3-тє видання збірки вийшли в цьому ж видавництві 1927 р.; російською мовою: «Вишневые усмешки крымские». Авторизованный перевод с украинского. Х.: «Укр. рабочий», 1927. – 94 с. Підбірка творів цього циклу друкувалася в різних виданнях, зокрема й у зібраннях «Усмішок у 4-х томах» (Х., т. 3, 1928 і 1930 рр.).
[Закрыть]
Крим
Крим!
Легко сказати – Крим, а от як його вам описати так, щоб ви зразу відчули, що воно за країна така отой Крим, що про його й легенди, й пісні, й перекази, що до його з усіх країв світу білого ідуть і їдуть, щоб хоч одним на його оком глянути, щоб хоч раз його повітрям дихнути, щоб підставити хоч на хвилину своє анемічне тіло під палюче й цілюще проміння його гарячого сонця…
Як?!
Цілий, може, натовп учених, цілі, може, століття силу-силенну й тонких, і товстих книг про його понаписували, музеї по всіх кримських містах позасновували, а вам, – я знаю! – вам щоб усе зразу, як на долоні; щоб і історія, і географія, і етнографія… Щоб і флора, й фауна…
Добре!
Я все вам жужмом. А там уже хто більше чим цікавиться – хай вибирає…
……………………………….
Історія Криму дуже-дуже давня… Ще як Каїн Авеля вхекав за жертву Господню, так і тоді вже Крим був. Взагалі, як переказують тут старі люди, Крим постав у той самий день, як Господь створив «твердь та видиме небо»… Старенький, як бачите, є Крим.
Передісторична Кримова доля була така. (За точність не ручусь!)
Колись-колись-колись Крим, як відомо, звався Таврія. Це його найстарша назва. А постала вона від народу «таврів» (таври), найдавніших, що їх історія застукує на цім півострові, пожильців. Дехто дотримується тої думки, що до таврів у теперішнім Криму жили кіммерійці, що їх був оспівав Гомер ув «Одіссеї»… Жили ніби ці кіммерійці в Криму аж до VIII століття до Різдва Христового, а їх витіснили скити, що прийшли зі сходу.
Хто насправді був тоді, чи таври, чи кімерійці, чи обоє разом, – сказати напевно не можу, доки, може, на дозвіллі не поколупаюсь у горах – чи не знайдеться якого доказу. А так все ’дно ж не повірите.
Пережили вони, як і всяким порядним людям належиться, кам’яну добу, мідну добу й інші потрібні доби…
Історичнадоба в Криму починається тоді, коли біля його берегів з’являються греки-колоністи.Це наприкінці VIII ст. до Р. X. Двоє племен грецьких населили Крим: йоняни й доряни. Вони позасновували були такі-о міста, як Пантікапей (Керч), Гераклея (Сіноп), Херсонес і т. ін.
Це так звана греко-римськадоба в Криму.
Довго вона тяглась. Аж до Різдва Христового. І кінчилась…
На її місце прийшла середньовічнадоба. Готи її принесли в другій половині II століття (після Р[іздва] X[ристового]).
Біля 378 року осередок готів біля Дніпра розгромили гунни й удерлися частиною до Криму.
Готи посіли горішній Крим, а гунни – степовий.
Налітали потім на Крим (степовий) і авари,і турки,і хозари.
В половині IX століття степова Таврида поволі звільняється від хозар і попадає під протекторат Візантії. Отоді якраз з’являються в Тавриді варяги, що грабували її береги…
В цей-таки час починається зв’язок України з культурними центрами таврійськими: Херсонесом, Пантікапеєм. На Тамані тоді засновується Тмутараканське князівство, а в Тавриді князівство на місці Пантікапея в Корчеві (тепер Керч).
Бачите, коли ми, українці, до Криму потрапили. Значить, неправду пишуть ті історики, що перше знайомство з Кримом приписують чумакам, що по сіль у Крим їздили.
Пішли далі. Довга, як бачите, історія.
У XIII столітті запанували були в українських степах монголо-татари.Набили, як ви знаєте, 1224 року (здається) вони нам добре прапірки на р. Калці, і вдерлися в Тавриду, й почали витісняти звідти генуезців (італійців), що колонізували були частину Криму після хозар (під візантійською зверхністю).
Пройшли були монголо-татари аж до південно-східного кримського берега, але потім «цофнулися» (привіт галичанам!) на північ у степовий Крим.
А на півдні в горах тоді було біля 40 замків, і мало не кожний із них мав особливу мову.
Далі нові «хазяї» напирають на Тавриду. Турки.1475 року Кафа (Феодосія) впала під ударом турків і татар. А далі вони захопили і весь півострів. Турки посіли узбережну, гірничу частину його, а татари – степ.
Татари спочатку мандрівники, під пануванням Золотої Орди, але з середини XV століття кримський хан уже юридично самодержавний. Столиця – Бахчисарай. Потім Крим під Російською імперією.
Потім – Врангель.
Потім і тепер Радянська влада.
Все! Історія вся…
Довга? А що ви думали, так зразу – ляп-ляп! – та від кам’яного якогось віку аж дотепер? Це ще й швидко. Досадіть якого історика – він вам років із п’ять писатиме…
Може, тут я й переплутав якісь тисячоліття, але це не важно! Що для історії, як пишуть тепер історики, століття або тисячоліття?
Важно – ерудиція!
А ерудиція ж є! Ну й гаразд!
Пішли далі.
Географія. Про географію – не бійтесь! – довго не говоритиму. Коли ще за фонвізінівських часів мамаша говорила Митрофанушці:
– Навіщо, – мовляла, – тобі та географія, коли візники є!
І я так само скажу:
– Навіщо вам географія, коли є і автомобілі «Кримкурсо», і візники, і провідники?.. Останні чорні, гарячі і знають всю географію, особливо для дам!
Приїдете до Севастополя, беріть візника, а він вам за дорогу таку географію розведе, що тільки ахатимете… Загальну, так сказать, географію.
А провідник – той більш по деталізації… Дами це особливо люблять, бо вони народ, як відомо, дуже цікавий…
В загальних рисах і я скажу… Два слова.
Географія на три поверхи: зверху небо, нижче гори, а ще нижче море… І навпаки.
Небо пухке, гори тверді, море мокре. Досить!..
Етнографія. Населення – чорне. На ногах шкіряні «личаки». Вірить в Аллаха й Магомета, пророка «єйного»… Поділяється на чоловіків, жінок і на дітей. Жінки – чорні. Діти – чорні… (Чорне море!) Чадри вже жінки не носять. Носять чадру тепер у Ялті на молі, тільки не «чорні» жінки, а білі. Мова – не наша.
По-нашому – платня, а по-їхньому – улєфє.
По-нашому – воша, по-їхньому – біт. (Звідси пішло, очевидно, « бити воші». Увага для філологів.)
– Анларизми не бен селерим?
– Анларизми?!
Нічого ви не «анларизми», бо ця фраза значить:
– Чи розумієте ви, що я кажу?
Населення хліборобствує, виноградарствує, садівникує, скотарствує і курортствує.
Це все роблять жінки.
Чоловіки сидять цілий день у холодку, чухаються, курять цигарки та п’ють каву.
Фауна. Не наша. Коли їдете чи йдете горами, часто бачите десь у лісі на скелях чи на узгір’ях якихось невідомих вам тварин, невеликих розміром, з рогами, з чотирма ногами і з одним хвостом. У тварини тої іноді голова вгору, а круп униз, іноді круп угору, а голова вниз!
Ви раптом стаєте. І дивитесь. Пильно вдивляєтесь.
– Ах! Ах! Що за така гірська тварина?
От що значить – клімат! За якихось шістсот верстов, а дивись – зовсім не те!
– Що то таке? – питаєте тубільця…
– Корова! Молоко дає! Доїться! Телят водить!
– Ах-ах! А ото?
– Котора поменше?
– Так!
– Коза називається! А ото збоку – кінь!.. А то – свині під дубом…
…Осли є! І на горах, і на курортах. На курортах більше!
Орли є! Кури є! Півні є! Курчата вже вилупились! Три карбованці субтропічна курка коштує… Орел – не знаю скільки!
Флора. Різноманітна. Дуб. Кедр. Кипарис. Магнолія. Гліцинія. Кропива. Кульбаба. Чинара. Будяк. Фініки. Пальми. Чебрець. Юдове дерево. Оріх. Коноплі. Груші. Яблука. Лимони. Апельсини. Картопля. Виноград і т. ін.
Винограду тут дуже багато, через те все майже вино для продажу курортникам виробляється з махорки й продається як вино «розлива кам’яної доби» по п’ять крб. пляшка («тільки для вас!»). Ригають від нього понад норму.
Оце більш-менш повний (наскільки вистачило сил!) малюнок Криму… [60]60
Крим як здравницю змалюю якось окремо.
[Закрыть]
Здається, ніби й нічого особливого, – правда?
У тім-то й річ, що особливостей отих тут сила.
Субтропічна, товариші, штука Крим! От що головне.
Візьміть так.
От ходить, приміром, у столиці українській Харкові по вулиці Карла Лібкнехта коза. Ну що ж! Ходить – і квит! Коза – та й уже!
А от коли отут поставити тую козу під кипарисом або на стрімчастій скелі, уже вам вона не коза, а екзотика.
Уже в неї хвіст не на 45° (чи на якім там?) довжини чи широти, а мало не екваторіальний! Тропічний хвіст, гарячий хвіст, і крутить вона ним по екватору!
От у чім сила!
Або горобець на Основі [61]61
Основа– село біля Харкова; тепер увійшло в територію міста.
[Закрыть]на тину й горобець у Криму на пальмі! Різниця! На Основі він горобець, а тут – жар-птиця, бо йому жарко!
Екзотика, товариші!
Та це не тільки з тваринами. І з людьми так.
У Харкові, приміром, руде, косе, худе, угрувате, пудри на нім на цілу геологію, а тут видряпається на скелю, стане, за худі стегна тримаючись, – і Жанна д’Арк! [62]62
Жанна д’Арк(1412—1431) – народна героїня Франції, яка під час Столітньої війни 1337—1453 рр. очолила війська, що визволили Орлеан від англійських загарбників і здобули низку перемог, але потрапила в полон і була спалена на вогнищі за звинуваченням у єресі й чаклунстві.
[Закрыть]
Далеко ж! Чорт його розбере, що воно там сопе на стрімчастій скелі!
Клімат, товариші.
……………………………….
А найголовніше ледве був не забув!
Барвінок у Криму росте. Та такий рясний та хороший…
Якби місцеве населення вивчити пісні:
Зелененький барвіночку,
Стелися низенько,
А ти, милий, чорнобривий,
Присунься близенько, —
всі б дані були за приєднання Криму до України.
Спорідненість культур – і кришка!
Без нікоторого імперіалізму – на законній підставі!
Море
( Дещо з природознавства)
Ну, море!
В данім разі – Чорне море, тобто таке море, що чорне.
Не Біле, а Чорне море…
Це, значить, отакезна ніби яма, велика-велика, – вщерть налита солоною водою…
Вінця в тій ямі звуться: береги… Дно – так і буде дно… Вода – так само вода…
Оце є море…
Море оте саме служить для того, щоб у йому купатися й дивитися на нього…
Коли на море дивитися, то це буде: вид на море…
Коли в йому купатися, то це так і буде: купатися в морі…
По морю ще кораблі плавають, пароплави, броненосці різні, але то далеко від берега, рукою трудно їх дістати…
Я писатиму тільки про те море і про те, що є в морі, що можна, – сказать би, – полапать, пам’ятаючи мудре наше прислів’я:
«Не повірю, доки не полапаю!»
Коли ви дивитесь на море, перш за все спадає вам на очі – вода… Прийшовши до моря, мацаєте його рукою: воно мокре… Руку в рота – солоне й капає… Значить, вода…
Помацали берег – твердий…
Значить, так: море… Ви не помилились…
Пересвідчившись, що ви на морі, можете розглядати його далі.
Море буває трьох сортів: тихе море, хвильове море й буряне море…
Тихе море – це таке море, коли вода у йому тиха… Воно собі поволі ніби гойдається, потихеньку, ліниво хлюпає на берег і мружить спину під гарячим сонячним промінням…
Хвильоване море – це пастух… Воно гонить велику отару баранів до берега, кричить на них, підганяє, гнівається, випереджає тих баранів і викидає їх на берег з плюском, з гамором, з серцем… Барани ті, вискакуючи на берег, котяться по гальці, сунуть її своїм руном білим, ґерґочуть, скрегочуть і, розбивши своє руно біле об гальку круглясту, сунуться назад у море й тонуть… А море, гніваючись, що жодного барана не може на берег цілим вигнати, ще завзятіше, ще упертіше гонить їх.
І так цілий день, а то й два, й три дні, аж доки, махнувши рукою: дурна, мовляв, робота! – заспокоюється, перевертається на тихе море й знову тоді поволі гойдається, потихеньку хлюпає й вимиває у хвилях своїх сонячні списи…
Напастухувалось!..
А іноді… О, іноді воно, ганяючи білі отари отих барашків, як розлютується, як рознервується, як застриба, як зареве, як зашумить, так «пом’яни, Господи, царя Давида!».
Тоді воно показує третій свій сорт – буряним воно тоді робиться!
Матінко моя! Тоді оті барашки білі робляться білими слонами (море, між іншим, горілки не п’є!) або просто горами, що ревуть, підстрибують, рвуться з боку в бік, б’ють об берег скажено, підіймаючи берегову гальку із лютим рокотом, вискакують далеко на берег та розлітаються хмарою божевільних бризок…
Тоді всім, хто його бачить, робиться страшно…
А мені ні, бо я буряного моря не бачив…
* * *
Морська вода, як я вже вище зазначив, – солона вода, бо містить у собі так звану глауберову сіль… Через те, коли з морської води хто-небудь би додумався варити юшку, солити тої юшки не треба.
У морі живуть різні морські тварини. Особливість їхня та, що вони ніколи не хворіють на закріплення шлунка (глауберова сіль!).
Із морських тварин, що я їх бачив на власні очі, зазначу таких-о: дельфін, султанка, камбала, морський кінь, морська корова, краб, риба-голка, медуза…
Дельфін – це ніби наш річний рак, тільки в сто раз більший… Відрізняється він од рака тим, що рак має шийку й клешні, а дельфін ні клешнів, ні шийки не має… У рака очі ззаду, а в дельфіна спереду. У рака тіло вкрите шкаралущею, а в дельфіна шкірою… Рак живе в норах, та в корчах, та в куширі, а дельфін більше під поверхнею в морі, красиво перекидаючись і вилітаючи, коли грається, над водою… Рак їсть падло, а дельфін живу рибу… Рака їдять, а дельфіна не їдять… Рак так і зветься завжди – «рак», а дельфіна за його жвавість і веселий характер прозивають «морською ластівкою»… Це все різниці між раком і дельфіном… Але є одна спільна в них риса, що надає їм подібності одне до одного: і рак, і дельфін плавають…
Султанка – це риба. Справжня риба. Зветься вона султанкою через те, що турецькі султани ніколи такої паршивої риби не їли. Найголовніша її особливість та, що про неї завжди кажуть так:
– Що у вас сьогодні на обід?
– Та знову султанка! Остогидла, як смерть! Паршива риба! Ціна – 20 коп. за фунт.
Камбала. Циклоп-риба, бо має одне око. Кругла риба, бо скидається на підситок. Смачна риба, як на вершковім маслі…
Морський кінь. Маленька, захарчована, миршава морська шкапинка, з закрученим хвостом, без гриви, з конячою мордою. Не ірже, не їсть вівса… На нім риби морські одна до одної в гості їздять…
Морська корова. Довгаста, з великою головою, з двома на тій голові рогами, буренька корівка. Не мукає, не доїться, не дрочиться й не водить телятка.
Краб. Зовсім не похожий на нашу щуку. Не похожий і на окуня, і на карася, і на лина. Навіть на верховодку не скидається… Дехто каже, що він трохи чи не брат у перших нашому ракові, але раз я вже поєднав із раком дельфіна, то єднати ще з ним і краба якось незручно. Вийде так, що ніби в морі самі раки. Щоправда, краб має шкаралущу, має клешні, живе під камінням, а все-таки він не рак, а краб… То таки – рак, а то таки – краб. Різниця велика… А щипається, потвора, сильно!
Риба-голка. Звичайнісінька циганська голка. Така, як у нас нею лантухи латають. Служить для того, що нею султанка або камбала собі панчохи та ліфчики зашивають, як одна до одної на весілля збираються…
Медуза… Морський холодець… Кругле, як мисочка, біле, дрижасте, слизьке, холодне й прозоре… Ну, гижки [63]63
Гижки– холодець зі свинячих ніжок.
[Закрыть], й квит. Візьмеш у руки – тане. Не береш – не тане…
* * *
Літають над морем рибалки (птиці) й баклан. Рибалки – білясті, баклан – чорнявий. Ловлять рибу…
……………………………….
Приблизно оце точний науковий нарис Чорного моря на підставі власних спостережень…
