355 500 произведений, 25 200 авторов.

Электронная библиотека книг » Олег Чорногуз » Воскреслий із мертвих » Текст книги (страница 10)
Воскреслий із мертвих
  • Текст добавлен: 8 октября 2016, 22:43

Текст книги "Воскреслий із мертвих"


Автор книги: Олег Чорногуз



сообщить о нарушении

Текущая страница: 10 (всего у книги 11 страниц)

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ

По дорозі до готелю капітан Дубль спробував вишикувати факти в один рівний ряд, а не нагромаджувати їх один на один. Вони мали стати так само рівно, як і 42 стріт, по якій він брів під щедро розцяцькованими вітринами і грандіозними за своєю фантастикою і дизайном неоновими рекламами. На розі Третьої авеню і 42-ї стріт маленька дівчинка, схожа на ляльку Барбі, подала йому зелененьку, у вигляді долара, листівку. Капітан взяв, «Барбі» подякувала йому, мило посміхнулася і тут же, як механічна лялька, повторила все це з наступним перехожим.

Капітан у душі навіть образився. Він прочитав рекламу. В ній говорилося, що в кабаре «Дванадцять персиків» ви зустрінете ту даму, про яку мріяли все життя. Закуска безплатна. За випивку перший раз треба платити 50 відсотків. Після нічних і веселих розваг, які нададуть вам сил і оптимізму на цілий наступний день, ви можете вийти через чорний хід, де значно безпечніше, ніж вихід з центрального входу.

Він викинув рекламну листівку в першу ж урну, що стояла біля чорного зав’язаного мішка із сміттям, і пішов далі у бік Іст-Рівер.

«Отже, давай усе спочатку», – сказав він подумки. «З самого початку почнеш – не доберешся й до Емпайр-стейт-білдінгу», – заперечив сам собі. «Давай почнемо з „Жаблоту“». «Краще з Києва!» «Давай з Києва», – погодився капітан. «З Києва на першу всесвітньовідому українську виставку в Лас-Вегас прибула „Мрія“, на борту якої представлено експонати 165 фірм України. Серед цих експонатів є український сувенір – „Косівська писанка“. Це велике еліпсоподібне яйце, гарно розфарбоване у кілька кольорів. Переважає зелений… У п’ятьох ящиках таких писанок понад кілька сот, вони з усіх регіонів України, а також з Російської Федерації і Польщі, де жило чи живе українське населення, яке займається писанкарством. Саме з цього мистецтва й вирішили скористатися Кульгавий – він же колишній працівник комітету державної безпеки майор Марченко, і його колега – афганець Бордоніс за кличкою „Циган“. Пан Ярослав – директор малого косівського підприємства „Едельвейс“ – окрім писанок-сюрпризів привіз гуцульські топірці, шкіряні постоли і знамениті гуцульські ліжники косівських і вижницьких майстрів, а також кілька суконь з блискітками, робленими руками учнів з Вижницького училища прикладного мистецтва. Серед цих гуцульських сувенірів, у більшості писанок, закладено героїн і гашиш, який вибрано з труни, в якій нібито лежало тіло загиблого в Афганістані радянського солдата Миколи Мазура, підібраного моджахедами після того, коли вони побачили, як його розстрілював упритул Циган – він же Бордоніс… У США, куди його, хворого, вивезли представники української діаспори, Миколу госпіталізували і виходили. Потім вивели на майдан під час відкриття 39 сесії Генеральної Асамблеї ООН. Це було десь тут, – зупинився капітан Дубль, дійшовши аж до самісінької набережної. – І він виступив під прізвищем Дмитра Палагнюка, взявши про всяк випадок для конспірації мамине дівоче прізвище і батькове ім’я. Того дня йому агент кадебе і водночас водій заступника міністра закордонних справ, який тоді ще не був заступником, всунув у кишеню записку; „Сука! 'Якщо ти ще хоч раз розтулиш пащеку і виступиш проти афганської війни, ми тобі її закриємо нашою відкритою пресою: „Зрадник на боці нашого ворога“, „Боягуз і перебіжчик“… І потім пам’ятай, у нас залишилася твоя мати… Без тебе, покидька, без батька, без допомоги. До пенсії ще далеко. А на роботі вона потрапить під скорочення штатів. Приватний куркульський дім на Печерську піде під знос. У мами вроджений порок серця“, – цитував капітан Дубль щоденник Дмитра Палагнюка. І все-таки після цього постріл. Підлий. У спину. Чому його вирішили все ж прибрати? Він же дотримувався слова. Українська діаспора, як тоді писали, націоналістична, його зрозуміла… Допомогла вилікуватися… Придбати паспорт на інше ім’я. Зняти квартиру. Допомогли з університетом. І все-таки знайшли і… прибрали… Прибрали сьомого листопада. У середу… У США робочий день. У Союзі велике свято – день Жовтня. Отже, так вони у своїй місії при ООН відзначили день Великого Жовтня. Убивством. Символічно і в стилі Радянської влади… Коли ж прийшло повідомлення про смерть Миколи Мазура в Афганістані?.. 17 листопада. Точно, сімнадцятого. Але чому ж не знесли дім вдови? Чому не скоротили її по штату? Чому не оголосили холодну і голодну блокаду? Залишили на роботі? Чи визріло інше? – голова у капітана йшла обертом. – Інше?! Ну звичайно, інше… Мати після повідомлення про смерть сина захотіла поховати його на Батьківщині, і тоді в когось з’явилась ідея… Ідея Бордоніса – „чорна труна“. Труну переслали… Поховали символічного Мазура з почестями. Тоді ж після закінчення сесії ООН в Україну повернувся майор… Так, уже майор Марченко… Повернувся і… Чому ж тоді вони не переносили труни?.. Чому стільки чекали? А що коли? – думав капітан. – А що коли?.. Але коли? Коли ж увільнили заступника міністра від обов’язків представника в ООН? Точніше, не увільнили, а перевели на іншу посаду. Тоді цей заступник зустрівся з колишнім своїм водієм Кублеєм і сказав: „Перевели, щоб відправити на пенсію. Я ці переводи знаю… Я цього так не залишу. Останнє слово буде за мною“… І тоді я, капітан Дубль, наважився… Я поцікавився… Чи не міг би заступник завербувати Мазура-Палагнюка… Він зрозумів… Чому я прийшов до нього… У міністра он скільки заступників: п’ять чи шість… Але капітан вибрав саме його… В душі сум’яття, в душі переполох… Попіл стукає в груди. І тоді пан заступник зустрічається… не з Кублеєм. Кублей сказав правду… Пан заступник зустрічається з майором Марченком і нагадує йому про випадок 7 листопада 1984 року в Рівердейлі! А якщо йому не потрібно нагадувати?! Просто потрібно змитися і знайти оптовика? Знайти оптовика і реалізувати товар?.. Здається, все просто, як на Манхеттені. Тут ніколи не заблудишся… Але…»

В цей час капітанові на плече упала чиясь важка рука і болісно стисла його. Капітан обімлів. Над ним нависла могутня тінь…

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Домовилися про посередництво. Аркаша наполягав на десяти процентах. Кульгавий казав, що це грабунок на Манхеттені серед білого дня…

– Досить з тебе і трьох!

– Я за три ризикувати травичкою, навіть якщо вона не горить від сірника, не стану…

– Але ти нічим не ризикуєш… Ти ставиш нам павільйон на три-чотири дні. Ми в спокійній обстановці переглядаємо товар і чекаємо наших знайомих з Майямі… Ти розумієш, нам треба вибрати із цих кількох тисяч свою маленьку тисячу…

– Ви їх і вибирайте!

– Аркаша! – застеріг Кульгавий. – Ти мене знаєш. Я твій гарант!

– Альберт, у цьому світі гарант тільки твердий долар… Я сам собі не гарант… Я вчора тобі сказав: яйця візьму в «Жаблот»… Таня сказала: «Тільки через мій красивий труп» Я не можу втратити Таню. Я уже втратив Одесу… Я втратив Чорне море… А тепер втрачу Таню… Втрачу Нью-Йорк… Втрачу життя… Ти мене розумієш?..

– Гаразд! Гаразд! Ти Тані не втратиш… Ти нам будуєш павільйон, павільйон «Український сувенір». Ми там два вечори працюємо… Ми… Не ти, не Палагнюк… Ми вдвох… Може, приїде пан-барон… Але він не захоче бруднити руки… Він їх забруднить, але коли після травки зашелестять зелененькі…

– Долари наперед!

– У нас їх нема! Розумієш, нема… Ми їх тільки робимо… Робимо твоїми руками.

– Тоді десять процентів! І щоб я вашої ноги у «Жаблоті» не бачив. Учора Жора знайшов «жучка». Ви здогадуєтесь? Не колорадського.

– Ти що?! – вихопилося в Кульгавого.

– Жора помітив випадково. У нас в столі ніжка давно зламалась… Трималась на чесному слові. А тут забігла одна товста дурепа… Посадила свою с… на стіл. Стіл набік, «жучок» додолу… Досі у нас такого не траплялося… Цей «жучок» цікавиться вашими яйцями… Я умиваю руки…

– Ти просто береш на понт, Аркаша!

– Я умиваю руки, – повторив той і підвівся. – При всій повазі до агентів кадебе! Вони тепер не в моді…

Підвівся і Кульгавий:

– Ну, чорт з тобою. Десять, так десять… Але це ж сума набігає! Куди ти ці гроші дінеш?

– Покладу на синів… Хай ростуть роки і ростуть проценти… Це вже моя турбота… Але у Таймс-Сквер я й ногою не ступлю… На павільйон гроші виділяю. Завтра вам трейлер поставлять… Афішу зроблять… Дизайн також… Але це не в рахунок десяти…

– Аркаша! В Одесі…

– Альберте – це не Одеса. Це Нью-Йорк… Тут живуть і працюють ділові люди… А не одеські тріпачі з бульварним гумором… Зрозумів? У мене троє дітей і ще жоден не знає англійської мови. Жоден не ходить до школи і не дуже туди рветься. Я живу в кредит… Все, що ти в мене бачив, ще не моє… Від відео до Мондео. Зрозумів? Мені вкалувати треба від понеділка до понеділка. Мене питають, чого я не ходжу в синагогу… А я бутерброди їм на ходу… Запиваю холодним чаєм, бо раптом заходить вонючий негр і я відставляю чай і кажу: «Сер, я весь до ваших послуг». Він перебере півмагазина, нічого не купить, потім виявиться, що чимось таки набив кишені, а я п’ю вже холодний чай… А ти мені кажеш – шик, блиск, лоск… Що ти ще тут побачив?.. Усе в золоті, усе в галунах, усе при капусті…

– Аркаша! Ша! Чого ти шумиш! – втрутивсяЦиган. – Ти уже й справді не на Дерибасівській. Я не Дюк і я все чую! Ми домовилися і гуд-бай! – Він повернувся і вийшов. За ним вийшли всі інші. Пройшли з кухні через кімнатку і вийшли на двір. Біля басейну сидів Дмитро Палагнюк і спокійно докурював сигарету…

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

Та це була не тінь хмарочоса. Це була тінь Френка Фебера…

– Апексе! – стис капітана Дубля в своїх обіймах начальник управління поліції. – Гадаєш, що по Мангеттену ходиш ти один. По Мангеттену ходить за тобою тінь… І це тінь Френка Фебера. Могутня тінь…

Він ще раз притис до себе капітана і дихнув йому просто в обличчя духом гарного шотландського віскі з пахощами мускатного горіха.

– Апексе! – повторив він. – Усе буде о’кей! Пташечки знесуть яєчка у гніздечку… Гніздечко уже звивається… Але як тільки пташечки там умостяться, кішечка їх цап-царап, Алекс… Бо на гніздечко вже опущено кліточку. А в капітана Френка ще жодна пташка з кліточки не вилетіла…

– Вони ще не в кліточці, Френк. Кліточка їм ще й не сниться. З ними майор Марченко – старий досвідчений агент кадебе…

Френк розсміявся і для чогось відтягнув і без того велику кишеню своїх штанів.

– Ти це бачив, Апексе? Це кишеня. Отож твої пташечки уже в мене в кишені…

– Тут є проблема, Френку!

– Ноу проблем! То в Совієт Юніон є тимчасові проблеми, які стають постійними. У нас ноу проблем!

– Бачиш, Френку, тут таки є проблема… Ми їх можемо затримати… Але не зможемо нічого довести. Вони все роблять відповідно до інструкції Міністерства зовнішніх економічних зв’язків нашої держави. Але, як я розумію, люди, які везуть героїн, взагалі не знають про його існування! Вони щиро вірять, що везуть експонати в Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Детройт… Розумієш, перевозять експонати люди, які ні сном ні духом не відають, що працюють на мафію… «Хрещені батьки» цієї операції навіть не доторкаються до товару. Вони тільки спостерігають збоку і спокійно збирають урожай доларів.

– Алексе, ти знаєш Фло?

– Ну!

– Алексе, вона тебе любить. По-вашому, кохає… Вона так і сказала. Чим ти її взяв, Алексе?

– Я? – здивувався капітан Дубль, – здається, нічим…

– Вона сказала, що ти найкращий капітан поліції, якого вона коли-небудь зустрічала. Сьогодні вона ходила в «Жаблот». Не перестає вимагати гроші, яких у неї ніхто там не витягав. Вона їм, Алексе, розвалила стіл… І з-під нього вилетів «жучок». Пташечки насторожилися. Фло «жучка» роздавила, Алексе. Але Фло почула те, чого ще не чув ти і не чув я. Говорив Аркаша. Він сказав: «Для чого їх сортувати. Продайте оптом». Циган сказав: «Ми повинні вилучити з хрестиками на животі»… Ти мене зрозумів, Алексе?.. Бачу, що не зрозумів… Ходімо вип’ємо по склянці чудового віскі і в тебе, як і в мене, просвітліє, Алексе…

– Отже, ті, що з «травкою», позначені?

– Так, Алексе. Тепер я розумію, чому тебе полюбила Фло… Хоч ти їй і не підходиш…

– Чому, Френку?

– Ти для Фло дуже вродливий! Фло собі ціну знає… І знає тобі…

– Фло просто гарна людина і гарна артистка.

– Але для жінки цього мало, Алексе. Для жінки головне – це бути гарною і щасливою. Фло – нещасна… Ходімо вип’ємо, Алексе… Гаррі нас відвезе… Ти бачиш Гаррі? Оно наш «Кадилак». Пішли. Я пригощаю.

«Отже, тепер у нас є всі шанси врятувати Дмитра Палагнюка і на місці злочину взяти сортувальників писанок», – подумав капітан Дубль по дорозі до забігайлівки.

– Нам знову потрібно вилетіти в Лас-Вегас, – сідаючи на високий стільчик, мовив він.

– Ластівочко ти моя, – посміхнувся Френк до кирпатенької барменші з великими чорними очима і ямочками на ліктях, – дай нам по віскі з содовою… Мені ще мінеральної і хоч один раз посміхнися так, ніби все життя мріяла побачити мене і нарешті побачила.

Маленька пухкенька брюнетка подарувала йому посмішку на замовлення і заходилась чаклувати над віскі з содовою.

– Тобі сподобалося в Лас-Вегасі, Алексе? Лас-Вегас подобається всім, у кого набиті кишені… Лас-Вегас не для нас, Алексе… От відірвемо на хрестиках премії і полетимо з тобою до Києва через Лас-Вегас на «Мрії»! А тепер спочатку віскі, а потім, Алексе, робота! Ластівочко, я правильно кажу?

– Правильно!

– Тоді все о’кей. Твоє здоров’я, Алексе!

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ

Нарешті все ставало на свої місця. Все, здається, було враховано. Передбачено кожну деталь, кожний крок дійових осіб ще однієї життєвої драми. В цьому спектаклі грають не вигадані герої, а живі люди. Він, капітан Дубль, виступає – так склалося – в ролі головного режисера, щоправда, сцена для нього чужа, так він, попри все, повинен зробити фінал для нью-йоркських глядачів таким, яким може – переконливим і ефектним. Усе залежить від нього. Але що скаже Френк Фебер, другий режисер?

Френк, слухаючи план капітана Дубля, безжурно посміхався.

– Але навіщо? – спитав він. – Навіщо стільки театральності, Алексе, і ризику? Америка любить усе просте. Чим простіше, тим геніальніше, Алексе… Але ти мій гість. Ти хочеш, щоб я тобі зробив, як ти кажеш, подарунок? О’кей! Ризикуєш ти, Алексе. Але це ж не цирк!

– У цирку ризикують всі! А наше життя – також цирк, Френку!

– О’кей! О’кей! – відказав той, натискаючи на кнопку.

За мить з’явився Гаррі Стреснер.

– Гаррі! – Френк відкинувся на стільці. – Ти давно ходив у театр на Бродвеї?

– Сер, як казав мій бродвейський приятель, спочатку життя, а потім театр.

– Так от, як казав твій бродвейський приятель арабського походження, якщо Гаррі не йде в театр, театр приходить до нього. Ти повинен зробити Фло сюрприз. Фло має зіграти свою роль. Перед тим, як перейде до Голлівуду… Запроси сюди Фло, запроси сюди Дору і запроси сюди Аркашу з «Жаблоту». Але останньому скажи, коли відрекомендується, щоб він узяв з собою запасну пару кальсон. П’єса у нас з Алексом з феєрверком на Бродвеї. Точніше, в Таймс-Сквері… У присутності глядачів, які й справді люблять видовище і навіть не вимагають і не просять хліба. Як казав твій бродвейський приятель з приводу ніг… Здається, одна нога тут, а друга праворуч від неї… Так от, щоб усі дійові особи через кілька хвилин стояли в цьому кабінеті. Фло одержить не першу роль. Зате в її житті це буде головна роль. Ти мене зрозумів, Гаррі?

– Сер, як казав мій нью-йоркський приятель…

– Бродвейський, Гаррі. Чи у тебе за останні дні з’явився ще один?

– Ще один, сер.

– О’кей! Так що він казав?

– Він казав: коли ти лягаєш з дамою серця і гадаєш, що першу скрипку граєш ти, то гадай так і далі. Якщо тобі подобається…

– Гаррі! – серйозно мовив Френк. – Я тебе тільки прошу: у «Жаблоті» без шумових ефектів. Запроси Аркашу на вулицю. Власне, все це може зробити Фло… Останнім часом він узяв моду проводжати її до самих дверей. Біля дверей ти йому скажи: «Друже, якщо ти коли-небудь ще хочеш побачити Одесу, то сьогодні візи до Одеси видає капітан Френк Фебер… І щастя в твоїх руках… Ми розуміємо, що синиця в руці трохи краще, ніж журавель у небі. Але пташечки покидають свої гнізда і, ми побоюємось, синичка тебе також покине. З солідарності. Разом з іншими птахами… Хоча в природі такого не трапляється. Синичка не відлітає у вирій. Але цього разу вона може зробити своєрідний виняток».

Години через три в управлінні зібралися всі. Френк сказав, що вони тут зібралися не в ігри гратися. Але нагадав, що життя – це також гра. І в цьому житті кожен з нас грає свою роль. Великий Бог дає її людині в день народження. Одні дограють свої ролі до кінця, інші в силу тих чи тих обставин передчасно сходять зі сцени життя. Сьогодні вночі з багатьма може таке трапитися… Від усіх вимагається одне: кожному запам’ятати свою роль і точно її зіграти…

– Фло, – мовив Фебер на закінчення, – як засвідчив мій київський приятель Алекс Дубль, ти зіграла свою роль чудово. Але, Фло, це не остання твоя роль. Ти маєш з Дариною підготуватися до останньої сцени.

Фло цвіла, як тільки можуть цвісти квіти за сприятливих кліматичних умов осені… На жаль, надворі стояла вже пізня осінь. Стояла вона і в душі Фло… Але сьогодні Фло відчувала, що в душі у неї квітує весна.

Павільйон «Український сувенір» було завершено. Він, поставлений на трейлер, приваблював перехожих Таймс-Скверу своєю свіжістю й новизною, а також яскравою і водночас абсолютно новою для Бродвею вивіскою. Назва «Український сувенір» чи не вперше писалася тут двома мовами: англійською і українською. Це також слугувало за своєрідну рекламу…

Колишній воїн-афганець, а нині продавець «Українського сувеніру», сидів у віконечку павільйону і щасливо посміхався.

РОЗДІЛ СОРОКОВИЙ

Арештовували на світанку. Спочатку взяли Кульгавого, потім запізнілого Цигана, що повертався з вечірки від земляків, куди його запросили Аркаша і Таня за пропозицією одного з режисерів трагікомедії, яка в ту ніч ставилася на Бродвеї…

Лейтенант Джеймс Коллінз очолював групу оточення і, не випускаючи з рук мегафона, просив глядачів розходитися по домівках, оскільки в павільйоні для продажу українських писанок знаходиться міна, яка, не виключено, ось-ось вибухне. Поліція, ризикуючи життям, поки що там працює, але досі серед майстерно зроблених писанок міни виявити не вдалося… Кульгавий і Циган сиділи біля Алекса Дубля, Френка Фебера і Гаррі Стреснера, скуті одним ланцюжком американських наручників. В сусідній автомашині переживали пан Роман з донечкою-красунею Даринкою і сержантом поліції Фло Перкінсон. Лейтенант Хедлі Холл запросив до свого автомобіля Ярослава Степіва, народного майстра з Косівщини, і його земляка Бодю Лесіва. Вони поглядали на одні, надіті на двох, наручники і питали один одного, за що і що це означає.

– Пане Ярославе! – казав, ледь не плачучи, Лесів. – Але ви мені наказали перегнати фургон з Лас-Вегаса до Нью-Йорка, той фургон я перегнав, але за що мене перегнали сюди?.. Підняли, коли я видів перший солодкий сон…

– Бодю, будемо вірити, що той сон у руку… Чи не так, пане Аркадію?

– А так, – мовив Аркадій Свінцер з Одеси, який згадав раптом, що він на дверях у вивішеному списку написав: «У нашому магазині окрім англійської говорять італійською, російською, українською мовами»… Саме зараз у нього випала нагода переконатися, що він ще не забув її, хоча в Одесі вона йому була ніби й ні до чого…

Шикарний «Кадилак», навантажений ледь не доверху українськими писанками з спецпозначкою косівського майстра вуйка Василя і його милої пані Марії, стояв осторонь, виблискуючи начищеними до блиску боками… Ейб і Сем, які на Майямі звикли до золотих браслетів, цього разу натягли, не без допомоги цілої групи поліцейських, сталеві.

Вибуху чекали з хвилини на хвилину… Усі хвилювалися. Алекс і Френк думали про щасливий кінець, гадаючи, чи сподобається він глядачам. Кульгавий і Циган також, потай сподіваючись, що буде по-їхньому, запевняли присутніх у формі, що це непорозуміння, і час від часу нагадували американським поліцейським, що вони громадяни вільної і незалежної України, що вони будуть скаржитися в посольство і навіть Міністерство закордонних справ. Незабаром у супроводі Дем’яна Демчука прибув і сам заступник міністра закордонних справ. Відповідно до свого високого рангу він піднявся у своїх погрозах аж до Організації Об’єднаних націй, вимагаючи негайно звільнити з-під варти громадян України Артура Марченка і Альберта Бордоніса.

Френк Фебер, взявши ще одного поліцейського, підійшов до пана заступника міністра і сказав:

– Сер, там прикутий до ліжка ось такими наручниками, купленими в «Жаблоті», також громадянин вільної і незалежної України. Його прикували ваші ж громадяни Марченко і Бор… – він поглянув у папірець, на якому латинськими літерами було написано прізвища, і повторив: – Марченко Артур і Бордоніс Альберт… Чому ви не турбуєтесь про того громадянина, – Френк ще раз глянув на папірець, – Дмитра Палагнюка?.. Зараз він разом з павільйоном злетить у повітря як єдиний свідок операції «Український сувенір».

– Ми такого громадянина не знаємо…

– Якщо він воскресне з мертвих, сер, – мовив Френк Фебер, – я матиму честь познайомити вас особисто…

– Не воскресне! – відповів пан заступник, не спускаючи маленьких стривожених очиць з павільйону. А про себе подумав: «Утретє не воскресають!» Втішений такою оптимістичною перспективою і водночас явною безпорадністю прославлених американських поліцейських, він запитав:

– А чому ж ви не врятуєте його, якщо він там справді до чогось прикутий?

– Сер, ви знаєте, що таке український сувенір?

– Ні, вперше чую…

– Тоді я вам скажу, – відповів Френк, не спускаючи очей з трейлера-павільйону. – Це таке велике яйце, гарно розфарбоване і бозна-чим начинене. Воно має властивість вибухати… У нас, сер, в управлінні нещодавно пройшло скорочення штатів, і я дуже не хотів би, щоб штат мого управління скоротився ще на кілька чоловік за рахунок українського сувеніра… Ви мене зрозуміли, сер? Чи я не зовсім точно висловлююсь?

– Точно, але не дипломатично…

– Сер, у мене за плечима не дипломатична, а поліцейська академія і диплом.

Заступнику міністра хотілося сказати: «Воно й видно», але він не встиг. Вибух струснув навколишній світ. Вікна в сусідніх будинках хоч і не повилітали, але феєрверк вийшов таки справжній. Дим і попіл ще довго не розвіювалися над тим, що ще вчора називалося павільйоном для продажу сувенірів. Залишився тільки поміст і чотири гумові шини, на яких той поміст стояв… Френк Фебер узяв у Джеймса Коллінза мегафон і сказав:

– Увага! Прошу нікого не наближатися до місця вибуху, окрім медперсоналу. За попередніми даними, всередині павільйону знаходилась людина, прикута наручниками. Я просив би медиків підійти до мене… – Френк Фебер опустив мегафон. Алекс Дубль глянув на Кульгавого і «Цигана». Очі їхні світилися тихою радістю. «Після такого вибуху ви могли б знайти хіба тільки золотий медальйон з портретом його милої мами, якби ми завбачливо не зірвали ту цяцьку у нього з шиї». Кульгавий навіть ледь помітно підморгнув Циганові, ніби кажучи: «Все о’кей, старий. Не дрейф. Ми ще з тобою поїдемо на Канарські острови…»

І раптом, під перелякані крики й лемент юрб, що вискакували із найближчих будинків і розважальних закладів Бродвею на вибух, заворушились чорні від попелу і диму уламки вчорашнього павільйону. На помості на увесь зріст, із розірваними наручниками і у формі солдата афганської війни звівся юнак. Він виріс серед попелу і диму!

– Господи! – прокотилося по натовпу вічно довірливих і вічно наївних американців. – Воскрес із мертвих!

Фло, плачучи, кинулась в обійми до Дори, обняла і розцілувала її. Алекс Дубль глянув на Кульгавого і Цигана. Першому сказав:

– Се ля ві, майоре Марченко!

Підійшов Френк Фебер, згріб капітана Дубля в свої могутні ручища і, ледь не задушивши, сказав:

– Все о’кей, Алексе! Ти чудовий режисер. Перша п’єса і вперше на Бродвеї… О’кей!

– Сенк’ю, Френку… Сенк’ю!..


    Ваша оценка произведения:

Популярные книги за неделю