Текст книги "Зроби крок до пригод (СИ)"

Автор книги: Мар'яна Гаврилюк

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 6 страниц)

– Мері! – закричала не людським голосом вона, і гомін в їдальні вмить перетворився на тишу, дехто навіть побоявся ворухнутися.

– Белло? Чорт, Белло, я…я не хотіла, я ненароком. Просто не побачила тебе, вибач.

– Мері, якщо ще раз щось таке утнеш, тобі до випускного не дожити, зрозуміла?!

– Так, вибач.

– Якщо я ще раз побачу тебе ближче ніж на метр від мене, ти поплатишся!

– Так…так вибач.

І щойно я гадала, що це вже кінець і всі розійдуться мирно, аж раптом я побачила компанію еліти, що наближається до мене, і чому я дивуюся, це ж я.

–Так-так що тут у нас, – промовив Джош, – Мері сонечко, що ти в біса зробила, – спокійним тоном промовляє Джош.

– Нічого.

– Нічого!? Тоді чому моя подруга вся брудна.

– Е-м-м…ну...

– Ая-ай-яй, непорядок.

Після цих слів Джош вихоплює піднос в одного із учнів, і жбурляє його у мене, я миттю покриваюся їжею. Цього йому було не достатньо, і він так сильно штовхнув мене, що я впала і ледь не вдарилася головою об підлогу.

– От тепер порядок, – промовив він і пішов геть.

Компанія еліти синхронно повернулася і вийшла з їдальні. В цей момент до мене підбігли друзі, і допомогли мені піднятися.

– Як ти, все гаразд? – запитав мене Джек.

– Так, все нормально.

– От покидьки, – проказала Єва.

– Ходімо звідси, – взявши мене за руку Джек попрямував до виходу.

Що я можу сказати? Джош – рідкісний тип кретинів, він завжди діставав мене морально. Через це я його ненавиджу. Взагалі, компанія еліти вважає себе крутішими за інших, а насправді це просто купка виродків, в яких багато грошей.

Після того, як я почистила свій одяг, ми попрямували на подвір’я і присіли на одну із лавок. Я поринула в свої думки, обдумуючи сьогоднішню пригоду, що трапилася зі мною. Я навіть не почула, коли пролунав дзвінок.

– Ходімо, Мері, вже урок, – повідомила мені Єва.

– В мене немає настрою, я прогуляю його, а ви йдіть, добре?

– Ні! Ти підеш на урок. Сьогодні в нас перший урок на тему Стівена Кінга, ти не можеш її прогуляти, – сказав Джек.

– Ні, це ти не можеш її прогуляти, а я можу.

Стівен Кінг – найулюбленіший письменник Джека, він просто марить ним. В нього майже ціла колекція книг Стівена Кінга. Понад сімнадцять видань і він їх всіх перечитав. У Джека в дома, також є особливі дві книги з персональним автографом письменника.

– Ну, Мері, заради мене ходімо.

– Ну, гаразд, якщо ти так просиш я піду.

Ми всі дружньо пішли на урок, він не був нудним, навпаки він був веселим. Цілий урок розмовляли лишень дві людини, Джек і вчитель, а інші уважно їх слухали. Не заперечую того факту, що я теж люблю читати, але з Кінга я прочитала всього лишень дві книги «Сяйво» і «Воно». Мені було весело спостерігати за Джеком, вчителем і їх діалогом. Урок закінчився, і це, напевно, був найвеселіше урок за сьогодні.

– Мері! Ходімо швидше, бо на автобус запізнимося, – вигукнула Єва.

– Ні, друзі, не сьогодні, я хочу прогулятися, тому піду пішки.

– Добре, але ось тримай, ватман. Як я і обіцяла.

– Добре, нехай щастить, зустрінемося завтра о першій в тебе дома.

– О’кей, бувай, – попрощався Джек зі мною і обійняв, я здивувалася.

– Все буде добре, ми зробимо це, – пошепки промовив Джек і пішов геть.

На душі все ще вирувала буря образ від сьогоднішнього дня і пригод. Рука все ще поболювала. Я не пішла одразу додому, а попрямувала в місце, де я почуваюся вільною – ліс. Цей невеличкий за розмірами клаптик землі знаходився неподалік від мого дому. Там віяло спокоєм і свободою. Ввімкнувши в плеєрі свою улюблену пісню, я почала роздивлятися це величне, як на мій погляд місце. Спокійним кроком я прогулювалася ним десь годину, а може й більше, коли я втомилася то повернулася додому.

– Мам! Я в дома, – вигукнула я на весь дім. Мама була на кухні і щось готувала.

– О! Мері, ти вже вдома?

– Так…м-м-м, так смачно пахне.

– Дякую, я старалася, роздягайся і мерщій їсти.

Я послухалася маминого наказу, миттю переодягнувшись, я попрямувала на кухню.

– Як справи в школі?

– Нормально, а Ніл вдома?

– Ні, його не буде він поїхав у відрядження на один день.

– Аа-а-а, зрозуміло.

Повечерявши, я пішла до своєї кімнати. Проте, майже всю ніч не спала, бо малювала плакат під звуки панк року. Мушу визнати, що вийшло непогано. Я його так і не доробила. Очі самі заплющувалася, і я зрозуміла, що з мене досить: «Завтра домалюю», – подумала я і лягла спати.

Розділ 7

Ранок суботи виявився досить теплим і сонячним, лишень подекуди пливли самотні хмаринки, яких ганяв легенький вітерець.

– Доню, доню прокидайся.

– Що?...вже ранок.

– Так, ранок. Ти що, знову цілу ніч фільми дивилася?

– Я? Та ні мам.

– Краще б до екзамену готувалася, я тебе вже хвилину намагаюся розбудити.

– Та не дивилася я фільми.

– Іди їсти і бігом до школи, сподіваюся ти не забула, що сьогодні в тебе останній екзамен?

– Ні…вже іду, – я ледь-ледь прокинулася, мені так лінь було вставати з теплого ліжка, що я хвилин шість просто крутилася і була схожа на тюленя який викинувся на берег. Годинник показував одинадцяту дня. Я вирішила не чекати до першої, тому поснідавши і взявши все необхідне спорядження для нашого плану я пішла до Єви. Рюкзак виявився більшим ніж я сподівалася, і довелося пояснювати матері, що то підручники. А на запитання:

« Чого так рано я йду» я відповіла, що збираюся до Єви, щоб ще трохи підготуватися. Мама не була проти і навіть запропонувала підвести мене. Я не заперечувала.

***

Підійшовши до будинку я постукала у двері. Під дверима довелося чекати недовго.

– Сюрприз! – вигукнула я щойно двері будинку відчинилися

Побачивши мене Єва трішки здивувалася.

– Мері, що ти робиш тут так рано. Ми ж домовлялися на першу?

– Та знаю, я просто вирішила прийти швидше. Я ще плакат не доробила, допоможеш?

– Гаразд! Проходь, не ображайся але в тебе вигляд, як у зомбі.

– Знаю я малювала плакат.

– Цілу ніч?

– Ні.

– А виглядає наче цілу.

– А й справді, – поглянувши в дзеркало погодилася я, – Бу-га-га-га. Ходімо закінчимо роботу над цим шедевром, – з сарказмом сказала я.

– Так вперед. Джек сказав мені, що під’їде за нами прямо до будинку. Ніяких проблем не виникло, все іде по плану.

– Добре.

– Покажи плакат?

– Тримай.

– Вау…та він прекрасний, і не треба казати, що ти не художник, бо як на мене це шедевр. Вони так реалістично вийшли. А це хто? – поцікавилася дівчина, – Це що, типу ми?

– Саме так.

Наступні дві години ми з Євою доробляли плакат, розважалися і слухали музику.

На годиннику рівно перша і як по плану не спізнившись ні на хвилину прибув Джек. В честь свого приїзду він голосно посигналив. Нам було так весело, що ми навіть не помітили, як швидко проплинув час. Почувши, що Джек вже приїхав ми миттю скочили з місця на зустріч йому.

– Привіт, – привітався Джек з нами, – як справи? Готові до пригод?!

– Так звісно готові! – одночасно вигукнули я і Єва.

– Проходь, – промовила Єва запрошуючи Джека в дім

– Потрібно все ще раз перевірити, чи ми щось не забули, – відповів брюнет.

Наступні декілька хвилин ми перевіряли наш багаж. Переконавшись, що ми все взяли, поспішили до авто. Поклавши всі речі по місцям, ми вирішили ще трішки погостювати у Єви і випити чаю з печивом, адже у нас в запасі було ще пів години. Допивши чай ми вирушили в дорогу.

– Єво ви вже їдете? – виходячи з дому промовила бабуся Єви, міс Річерсон.

– Так бабусю, будемо пізно не хвилюйся.

– Нехай щастить вам дітки. Буду чекати на ваше повернення.

– Спасибі місіс Річерсон.

Ми розсілися по місцях: я сіла позаду, а Єва з Джеком попереду. Ми ввімкнули музику і помчалися на зустріч пригодам, зриваючи куряву за собою.

– Ти що, розповіла бабусі про наш план? – поцікавилася я.

– Та ні. З чого ти це взяла. Просто сказала їй, що повернуся пізно.

В дорозі нам не було нудно ні на хвилину. Ми веселилися, сміялися грали в різні ігри, згадували на яких концертах хто побував.

– Я пам’ятаю колись із батьком була на концерті Guns and Love, – промовила руда, – і ще на багатьох концертах наших місцевих груп.

– Guns and love? Вперше про них чую, – відповіла я.

– Це не дивно, вони не дуже відомі. Guns and Love, співають кавери на Guns and Roses.

– А, я був на концерті Nickelback в Нью – Йорку.

– Ну, а я була на концертах місцевих груп. Таких як; Rise, Crazy Cat, Day my dead, People Do Not Hear us.

– Багато їх назбиралося за останні роки, – відповів Джек.

– Так, – погодилася Єва.

Перед очима пропливали будинки, а легенький вітер приємно лоскотав обличчя. Час плив швидко. Я люблю подорожувати, тому мені було весело спостерігати за різними пейзажами, які пропливали перед моїми очима.

– Чорт, доведеться трохи тут зависнути…погляньте які затори, – повернулася я до реальності почувши незадоволений голос Джека.

– От чорт, і на довго ми тут застрягли?

– Не знаю, побачимо.

– А скільки кілометрів ми вже проїхали? – запитала я.

– Десь кілометрів десять. А що?

– Та ні, нічого я просто замріялася.

Ми простояли в заторах десь хвилин тринадцять. Я вже втратила надію, що ми коли-небудь приїдемо до місця призначення, аж раптом на диво ця величезна зміюка з ряду машин почала рухатися. Вже через декілька хвилин ми їхали по майже порожньому шоссе.

Навкруги розтяглися височенні будівлі і дерева. Вітер лоскотав обличчя розвіюючи гаряче повітря від асфальту. Що раз ми наближалися до місця призначення, тим раз людей ставало все більше і більше. Всі про щось говорили і жартували. На вулицях було повно фанатів цієї групи, вони раділи і активно махали руками деяким перехожим. В місті панувало щастя і ейфорія.

– Майже приїхали! – радісно проказав Джек.

– Я так хвилююся, – промовила я.

– Так і це помітно, – підтримала розмову Єва.

– Це так круто, в такі моменти ти не почуваєшся самотньо, – сказала я.

– Так, аж не віриться.

Нарешті ми доїхали до місця призначення, народу було так багато, що ми не знали де припаркувати машину. Вулиці просто були заповнені людьми і машинами. Нарешті від’їхавши достатньо далеко Джек все ж знайшов вільне місце для паркування.

– Приїхати ми приїхали, а от як ми маємо звідси вибиратися?

– Не будь занудою Джек, якось виберемося. Якщо не за день то за два, – хихикнула я. Джек лишень нервово поглянув на мене.

– Ходімо вже. Я більше не можу терпіти, – промовила Єва.

Ми рушили вперед я дивувалася, як же багато людей навколо. На щастя черга була малою, тому що більшість фанів вже були в середині або просто сиділи і попивали пиво. Ми підійшли до пропускного пункту, показали квитки, нам на руку вдягнули пропускні браслети і ми увійшли в середину до своєї фан зони. Я ще раз в думках подякувала Ендрю за цю прекрасну можливість.

– Здуріти можна, скільки тут народу! – крізь шум вигукнув Джек.

– Так, багато їх тут…

Я вже не чула розмови Джека і Єви я просто стояла в очікувані, коли ж вони з’являться, коли нарешті розпочнеться концерт.

Проминуло хвилин п’ятнадцять Джек і Єва все ще про щось розмовляли. А я все ще чекала, скажу вам чесно хвилини очікування, це пекельна мука, від хвилювання ти не знаєш, що й робити й куди подітися. Проминуло ще кілька хвилин і ось нарешті, ведучий виходить на сцену і промовляє довгоочікувані слова «Зустрічайте на сцені легендарних Green Day». Мить і всі замовкли, ще мить і я бачу як Тре посідає своє місце, за ним в слід іде Майк і Джейсон, а потім й Біллі. Всі починають божевільно кричати, в той момент я гадала, що оглухну. Я дивлюся на Джека і Єву вони так щиро і невимушено радіють, поглянувши на них в мене на обличчі з’являється широка усмішка і в душі панує тепло і спокій.

– Мері! Мері! Ти можеш в це повірити ми здійснили нашу мрію, – чую я крізь шум Єву.

– Так ми це зробили! – я схопила і міцно обійняла Єву, а потім й Джека.

– Ого, я це за що? – від здивування Джек почервонів і мило усміхнувся.

– Зате, що ми це зробили! – голосно намагаючись перекричати натовп людей говорить Єва і робить те саме. Потім ми починаємо всі гуртом обійматися і стрибати, як навіжені при цьому дико волаючи від щастя. Нам так весело, і я думаю це винагорода за все те, що ми пережили в школі, я ніколи не забуду цей день. Як же круто тут, я не можу стримати емоцій, нарешті ми це зробили, ми здійснили нашу мрію.

Десь на четвертій пісні я втомилася ноги почали гудіти і я зупинилася, щоб перепочити. Джек і Єва все ще стрибали, як навіжені але вже не так активно. Не знаю звідки в них стільки енергії.

Мій погляд ковзнув на вокаліста і я помітила, що він дивиться на нас, у відповідь я йому усміхнулася, він мені теж. Ви тільки уявіть цей момент. Мені на душі стало так тепло, а серце так шалено билося в грудях , що здавалося ще мить і воно вискочить. Вмить пустоту в душі заповнив неймовірний вир щастя, і усвідомлення, що я тут, що я насправді тут стою, я жива, вони живі, все насправді.

– Ви це бачили…бачили!!

– Що Саме!?

– Біллі поглянув на нас.

– Що! Як я це пропустила?!

– Це що твої жартики такі?

– Ні! Я не жартую!

– Що справді?!

– Так! Він поглянув на нас, а потім на мене я йому усміхнулася, а він мені.

– Що…Чорт забирай! Як ми це пропустили?!

В цей момент Єва з Джеком пильно дивилися на вокаліста з надією, що він це повторить і знову погляне на нас, і це було не дарма, під час соло він знову поглянув на нас. В цей момент ми всі обійнялися і з широкою усмішкою дивилися на нього він знову усміхнувся нам, і ми знову почали нестримно стрибати і радіти. Вокаліст усміхнувся і показав великим пальцем вгору, показуючи на плакат, ніби промовляючи: « Так тримати дітлахи». Побачивши це, інші учасники групи теж з цікавістю поглянули в наш бік і теж щиро нам усміхнулися. Здається безсонні ночі не пройшли даром, і їм сподобався наш сумісний плакат-малюнок.

– О, Боже! О, Боже Мері, Джек ви це бачили, вони всі поглянули на нас.

– Так! Я це бачила.

– Це просто нереально круто!

– Так, Джек, саме так!

– Здається їм сподобався наш плакат!

– Так! Без сумніву!

– Я такий радий, емоції просто переповнюють мене.

– Ми теж!!

Ще одне соло і пісня закінчилася, але вокаліст не поспішає оголошувати наступну пісню він зупинився і підійшов ближче до нас. О Боже, що зараз буде, я так хвилювалася, Джек і Єва теж хвилювалися я це помітила, тому що вони ще міцніше схопили мене за руки. Біллі підходить і раптом зупиняється в декількох сантиметрах від нас: «що ж ти виробляєш, я зараз свідомість втрачу» подумала я.

– Вау, здається в нас тут є юні таланти. Ви тільки погляньте, – промовляє він до нас, – цей плакат справа ваших рук?

Я завмерла навіть не могла поворухнутися, в цей момент я і тільки думала « О, Боже! Це він до нас?! Сам Біллі Джо Армстронг звертається до нас? Ні напевно це сон». Джек ледь наважився заговорити першим.

– Так, – тремтячим голосом промовляє він.

– Ого, так тримати дітлахи! Піднімайтеся на сцену, нехай народ побачить вас, – після цих слів ми обмінялися здивованими поглядали і виконали наказ вокаліста. Піднятися на сцену нам допомогли охоронці. Я досі не вірила своїм очам.

– Як вас звуть, – знову звернувся до нас Біллі.

– Я Джек, а це мої подруги Єва і Мері.

– Дуже приємно мене звуть Біллі. Ну ви напевно і так це знаєте?

Зал розсміявся.

– Так, – нарешті наважилася сказати я, при цьому усміхаючись.

– От, бачити народ, – до мікрофону підійшов Майк, – молоде покоління підростає, напевно нам варто піти на пенсію?

– Ні-і-і-і!, – загудів натовп.

– Та я жартую, – хихикнув він.

Ми знову розсміялися.

–А цей шедевр, – почала Єва, показуючи на плакат, – ми хочемо подарувати вам.

Я здивувалася, як Єва наважилася заговорити. Її вимова була такою спокійною, а на обличчі красувалася широка щира усмішка.

– Спасибі! – вигукнув вокаліст і обійняв її.

Ми вже хотіли спускатися на свої місця, аж раптом Біллі промовляє до нас.

– Ей!? Ви куди, не так швидко, залишайтеся!

Ми з радістю залишилися. Вокаліст оголошує наступну пісню – це була наша улюблена пісня з альбому Аmerican idiot, а саме Holiday, ритмічні нотки лунали зі сцени. Ми не знаючи, що робити просто присіли на краєчок сцени почали розмахувати руками і підспівували такі знайомі, і такі улюблені рядки. Біля сцени панує хаос. Нарешті пісня закінчується, ну чому саме на таких чудових моментах час іде так швидко. Ми не знали, що робити чи залишатися чи іти. І тут приходить порятунок, вокаліст промовляє.

– Джек, Мері, Єво.

Невже він запам’ятав наші імена. Чорт! Я його люблю,

– Залишайтеся ще, з нами весело, – продовжив він.

– Так! – вигукнула я.

– О’кей! – погодилися Єва і Джейк.

Ми б з радістю не покидали цієї сцени до кінця концерту але розуміли, що після цієї пісні нам все ж варто спуститися на свої місця. Погляди незадоволених фанатів вже лилися на нас з усіх боків. Порадившись ми погодилися, щойно пісня закінчиться ми покинемо сцену.

Наступною піснею була «Are We The Waiting» спокійна і душевна пісня. Ми взялися за руки і під її ритм спокійно почали рухати руками то в право, то вліво. Ми почали підспівувати і Біллі дав знак іншим, щоб і вони робили те саме. Натовп вже не так шалено поводився вони просто підспівували нам і групі. Це було надзвичайно, світло погасло лишень маленькі прожектори освічували сцену, а потім багато маленьких вогників вмить спалахнули на місцях де стояли фанати. Ця картина була схожа на нічне небо, яке всіяне яскравими зірками.

Невже це трапилося з нами? Ми на сцені разом із нашими кумирами, підспівуємо знайомі рядки з пісень і насолоджуємося цим прекрасним моментом. Я й досі не могла в це повірити.

Але як ви знаєте всі прекрасні моменти вмить закінчуються, так було і цього разу пісня закінчилася, але після цього був неочікуваний поворот Біллі підійшов до нас і обійняв подякувавши нам за такий прекрасний прийом, і за активну участь. У відповідь ми також подякували йому за все. Ще хвилину ми стояли і просто обіймалися це було незабутньо, це беззаперечно найкращий день у моєму житті, потім ми спустилися на свої місця.

Концерт ще мав іти годину, всього лишень годину для когось це багато, а для мене мало. Ось наша мрія здійснилася, а що далі…екзамени, школа, випускний. Я не хотіла повертатися туди в реальний світ мені так добре тут, і самі думки про це змушують мене сумувати. Дивлячись на Єву і Джека я відволіклася від цих думок, ми знову веселимося і радіємо підспівуючи музикантам.

***

Ось ми чуємо такі небажані слова вокаліста «Це остання пісня»

Ну чому, чому так швидко. Останньою піснею була «Wake Me Up When September End» надзвичайно прекрасна і зворушлива. Біллі посвятив її своєму померлому батькові. Я не можу передати, як це було прекрасно і душевно, його голос тремтів, я просто не змогла стримати сліз. Сльози так і котилися по моєму обличчі, Єва і Джек побачили мене і обняли. Ми стояли і вже не слухали нікого крім Біллі, по обличчі Єви також покотилася самотня сльоза…

Ось і все концерт закінчився і наша мрія також. Ми вийшли, посидівши ще декілька хвилин перед входом і потім попрощалися із цим прекрасним моментом, і, із цим незабутнім днем. Він завжди буде жити в наших серцях. Ми їхали і просто мовчали, а в машині грала прекрасна музика групи Green Day. Потративши десь годину ми вже виїхали з цих величезних заторів, які супроводжували нас від місця проведення концерту. Було вже пізно ми були втомлені і водночас щасливі. Повний місяць і вуличні ліхтарі освічували нам дорогу, ніч на диво була теплою. Мої очі повільно почали заплющуватися, і я заснула.

Розділ 8

– Розбуди її.

– Ні, поглянь як вона красиво спить, – чую я крізь сон голоси, так не хочеться розплющувати очі, але все ж я змушую себе це зробити. Прокинувшись я відчуваю, що ми вже не їдемо по дорозі, а стоїмо на місці.

– О, поглянь вона і сама прокинулася.

– Привіт. Ти заснула, – промовляє до мене Єва.

– Так, напевно, а чому ми не їдемо?

– Ми вже приїхали. – відповів Джек.

– Як вже приїхали? Так швидко.

– Так ми вдома… ти всю дорогу спала, саме тому не помітила, як швидко проминув час.

– Ні, невже ми знову дома я хочу назад…

– Я теж.

– І я.

Ми ще декілька хвилин простояли на вулиці розмовляючи.

– Ну все народ розбігаємося по домівках, вже пізно. Але так не хочеться прощатися, – промовив Джек.

– І так не хочеться повертатися до реального світу.

– Так Мері, ти права але, що ж поробиш, доведеться.

– Ну гаразд Джек, Єво до завтра. Солодких вам снів.

– Спасибі і тобі.

– О, до речі я дізнався, що вже завтра будуть фото і відео з концерту.

– Овва, чудово, ну все бувайте, – ми обійнялися на прощання, я вийшла з машини і попрямувала додому не поспішаючи.

Ще декілька хвилин я простояла на вулиці, біля дому спостерігаючи, як машина Джека швидко віддаляється і моментально перетворюється на маленьку цятку…

Я заходжу в дім тихенько відкриваю двері, знімаю жакет і піднімаюся до своєї кімнати, мама здається спить. Ура, значить можна спокійно лягати спати, а завтра нас очікує великий скандал.

Ранок не забарився він був прохолодним і якимось чужим, ранішня роса приємно виблискувала на сонці, по небу пливли поодинокі сіро-білі хмаринки.

– Мері! Мері! Прокидайся і спускайся на кухню, у мене до тебе серйозна розмова! – чую крізь сон як мама кричить на весь будинок. Ну ось починається.

Одягнувшись я спускаюся на кухню лінивими кроками. Вмить я вхоплюю сердитий погляд мами. Мій смертний час настав.

– Доброго ранку!

– Доброго мам.

– Я маю з тобою серйозно поговорити…чому ти не прийшла на екзамен?!

– Ну…я..

– Де ти була, і чому ти вимкнула телефон знаєш, як я переживала, які думки в мене були…я так хвилювалася.

– Але ж я написала смс, що буду пізно і щоб ти не хвилювалася.

– Так! Всього одна смс мала мене заспокоїти? Я вже думала в поліцію телефонувати.

– Ну…мам.. я жива і здорова, все добре.

– Добре! ... ти знаєш я розмовляла з директором, тебе мало не виключили зі школи, де ти була!

– Я…е-м… була на…концерті.

– Що! на якому це концерті.

– Ну…Green Day.

– І через це, ти пропустила екзамен?!

– Ну…так.

– Ти покарана на місяць!

– Ну мам…

– Я ледь не померла хвилювалася, тебе мало не вигнали зі школи, а вона спокійно як ні в чому не бувало заявляє, що була на якомусь концерті! Можеш мені подякувати бо як би не я, то б тебе давно уже вигнали, а екзамен будеш писати в той день коли буде перездача, тому дивися не провали його бо іншого шансу не буде. Іди готуйся.

– Я хотіла до Єви сьогодні піти.

– Ніяких друзів, марш в кімнату готуватися я перевірю.

Ну що ж, залишається тільки одне змиритися і виконати наказ мами.

Мені не хотілося її ще більше злити тому я тихенько попрямувала в свою кімнату і пішла готуватися. Через декілька хвилин я чую, як мама швидкими кроками піднімається до моєї кімнати.

– Мері!

– Що, я вчу.

– Виявляється ти мені не все розповіла.

– Та здається все.

– Та невже, дзвонила мама Єви. Вона сказала, що Єва також не була на екзамені, так розповідай хто ще був з вами.

– Ну Джек і все.

– Так і знала! Це все він, він вас підмовив, тільки він на таке здатний.

– Мам! Неправда ми самі пішли і Джек тут ні до чого. Чому ти його так не любиш. Це взагалі була моя ідея.

– Мері!... – раптом нашу «милу розмову» перервав двірний дзвінок, ура я врятована, – я ще не закінчила.

Мама пішла відчиняти двері, а я за нею глянути хто там прийшов. Це був Ніл я зраділа, може після розмови з ним мама охолоне.

– О, Мері привіт.

– Привіт Ніл.

– Як у тебе справи?

– Добре.

– Досить розмов Мері, іди готуйся до екзамену в свою кімнату.

– Добре вже іду, рада тебе бачити Ніл.

– Я теж радий, а чому так грубо.

– Вона покарана.

– За що? Що вона такого накоїла, вона ж просто ангел.

– Якби ж то. Зараз я все тобі розповім може тоді твоя думка зміниться щодо неї, а ти іди і готуйся.

Я знову пішла в свою кімнату але натомість щоб готуватися до екзамену, я ввімкнула ноутбук. Прийшов Ніл, а отже, мама буде зайнята, тому можна трішки посидіти в Інтернеті.

– Так-так поглянемо, о Єва і Джек теж онлайн, – я вирішила написати їм.

Мері m/:

Привіт народ, ну як справи у вас?

Джек Rock Forever:

Нормально, мої батьки навіть мені нічого не сказали, лишень запитали, чому я не взяв їх з собою.

Мері m/:

В тебе круті батьки.

Джек Rock Forever:

Так я знаю.

Єва Річерсон:

Привіт народ. Так у Джека і справді круті батьки хотіла б і я собі таких.

Мері m/:

А що сталося??

Єва Річерсон:

Мої як дізналися, такий скандал влаштували, тепер мене нікуди не відпускають, я сиджу в кімнаті і вчуся.

Мері m/:

Аналогічно, моя мама теж скандал влаштувала, мене покарано на місяць.

Джек Rock Forever:

Ого, нічого собі… то ми можемо забути про прогулянки і розваги разом?

Єва Річерсон:

Ага, мабуть так.

Мері m/:

Єво, я може сьогодні до тебе завітаю, як випаде така можливість.

Єва Річерсон:

Гаразд буду чекати.

Джек Rock Forever:

Мері якщо, хочеш я до тебе зайду, а потім разом підемо до Єви.

Мері m/:

Вибач Джек але ти знаєш, що моя мама не долюблює тебе, не хочу її ще більше злити.

Джек Rock Forever:

Ну тоді гаразд, ще зустрінемося.

Мері m/:

Так звісно.

Єва Річерсон:

О до речі Джек, ти ж говорив, що вже сьогодні будуть фото і відео з концерту

Джек Rock Forever:

О, точно, я й забув, зараз зачекайте я кину вам посилання.

Мері m/:

Ну гаразд народ, я вже виходжу з Інтернету. Мама як побачить, що я в тут байдикую і не вчу ще один скандал влаштує.

Єва Річерсон:

Гаразд.

Джек Rock Forever:

Удачі тобі.

Мері m/:

Спасибі, і вам удачі.

Вимкнувши ноутбук я плюхнулася на ліжко, через стіну я слухала емоційну розмову мами і Ніла. Тепер потрібно щось вигадати щоб мене відпустили до Єви, так мозок думай-думай… О придумала.

Через декілька хвилин після того як, розмова припинилася я пішла до вітальні. Мама сиділа перед телевізором і щось там уважно слухала, Ніл був на кухні заварював чай.

– Мам, я піду сьогодні до Єви.

– Я ж казала, що ти покарана, ніяких друзів!

– Так знаю, але це на рахунок екзамену. Мені потрібно взяти в неї деякі записи по підготовці.

– Ну якщо так, то можеш іти але не довго.

– Добре, люблю тебе мам.

Ура, та я геній. Невже мати мене так легко відпустися. Щось дивно все це.

Розділ 9

На дворі було тепло, тому прогулюватися по вулицях міста було одне задоволення. Ось уже видніється дім Єви я підходжу і дзвоню у двірний дзвінок. Двері відчинила місіс Річерсон.

– Доброго дня місіс Річерсон, а Єва вдома.

– Ні!

– Але ж я з нею розмовляла, вона сказала що дома.

– Для тебе ні! Щоб я більше не бачила тебе тут і близько, не підходь до моєї дочки.

– Але…чому?

– Чому! Ти маленька погань, Єва вчилася на відмінно, а через тебе і цього Джека її мало не вигнали зі школи, тому облиш її, забудь про неї, вона для тебе померла, як і ваша дружба, все – це кінець.

– Але..ж.

– Ніяких але ж, все я сказала, облиш її дай нормально закінчити школу. Більше не приходь сюди.

– Мам хто там прийшов? – почувся голос із середини.

– Ніхто помилилися будинком.

– Єв…

– Мовчи! Мері, тобі зрозуміло іди геть звідси.

– Виба…– і тут переді мною двері зачинилися, я навіть не встигла вибачитися.

В мене на очах з'явилися сльози, я не могла збагнути, як це можливо, адже ми дружили з самого дитинства і наші сім'ї також. Місіс Річерсон завжди ставилася до мене добре, наче до своєї другою доньки. А сьогодні її наче підмінили. Невже один концерт, одна пригода так могла вплинути на неї.

Я була засмучена не знала що робити, куди тепер мені іти додому? Але я не хочу, щоб мама побачила, що я плакала. Піду прогуляюся в місце де мені завжди раді і точно не виженуть. Я зірвалася з місця і рвонула вперед. Прохожі дивно дивилися на мене, наче ще ніколи не бачили людину котра біжить.

***

Ось нарешті я добралася до лісу, як же прекрасно тут і так спокійно. В далині шуміла річка і я попрямувала туди. Побродивши по березі вздовж ріки десь хвилин двадцять я втомилася і вирішила присісти. Знайшовши ідеальне місце для відпочинку, на краю обриву, де був гарний вид на воду я ввімкнула плеєр і прилягла на свіжу зелену траву, м’язи потроху почали розслаблятися. Я заплющила очі забуваючи про всі проблеми, які оточували мене.

– Red?

Від несподіванки я підскочила з місця і скрикнула, але скоро заспокоїлася. Переді мною з’явився високий гарний хлопець, на вигляд йому було років двадцять п’ять, в нього було чорне густе волосся, глибокі наче небо блакитні очі, одягнений в чорну футболку і джинси, на руці було невеличке татуювання птиці фенікса. Він був схожий на Алекса Гаскарта з елементами Адама Гонтьє. На мить я вирячилася на нього, думаючи чи це не знаменитий Алекс Гаскарт постав переді мною, але я швидко відкинула ці думки. І здивувалася, пізніше, дізнавшись, що його теж звуть Адам.

– Воу, спокійно, я не хотів тебе налякати.

– Хто ти в біса такий?! Що ти тут робиш? – здивовано вигукую я.

– Те саме я хотів запитати і тебе.

– Що?! Як ти тут опинився, ти що слідкував за мною?

– Та ні… Спокійно, я нічого тобі не зроблю, – він усміхнувся на мить замовк, а потім продовжив, – Мене звуть Адам, а тебе як?

– Мері, – відповідаю я.

– Прекрасне ім’я. Що ж ти тут робиш? Сама в лісі де повно диких, небезпечних тварин.

– Взагалі із тваринного світу тут лишень водяться небезпечні змії і вовки.

– Бачу ти знаєшся на тваринному світі, захоплюєшся цим?

– Ні… я живу неподалік звідси.

– А-а-а зрозуміло. Ти так і не відповіла на моє запитання. Що ж ти тут робиш?

– Я просто гуляю, а ти як тут опинився?

– А я тут з групою, вирішили відпочити тут на узбіччі перед концертом, тут так гарно. Взагалі ми часто подорожуємо і ночуємо на природі в нашому фургончику, це типу наша фішка, краще так ніж в брудних мотелях.

– Цікаво. Я теж би хотіла подорожувати, як ви, кожного дня нові місця, люди, природа. Це напевно круто, – кажу я.

– Так. Це прекрасно.

– До речі, я теж захоплююся музикою. Граю на гітарі.

– Справді? – здивовано поцікавився він.

– Так.

– В мене з’явилася ідея. Ходімо зі мною познайомишся з рештою.

– Я б з радістю, але мені потрібно зараз вже іти додому. І тим більше я недуже довіряю першому зустрічному, якого зустріла в лісі.

– І багато ти зустрічних тут зустрічаєш?

– Ні, ти перший. Тут зазвичай тихо і майже ніхто тут не гуляє.

– Та годі тобі, все буде гаразд, обіцяю, якщо не сподобається наша компанія можеш піти додому.

– Обіцяєш?

– Так, можеш мені вірити. А якщо я комусь, щось обіцяю я дотримую свого слова.

– Ну гаразд. До речі в якому стилі ви граєте?

– Інді рок, альтернативний рок. В таких собі, спокійних стилях. Ми типу хіпі подорожуємо по світу і виступаємо.

Ми рушили з місця, знайшовши дорогу попрямували по невеличкій стежині, котру оточували з обох боків густі дерева.

– Справді? Люблю ці стилі, взагалі всі стилі року мені подобаються.

– В тебе прекрасний музичний смак.

– Та невже.

– Рок це – завжди прекрасно.

– Ну тоді добре, – хихикнула я, – Ви що в нашому місті будете виступати?

– Так. Цього тижня протягом двох днів.

– Справді, це ж чудово.

– Хочеш приходь і ти, пропустимо безкоштовно.