Текст книги "Зроби крок до пригод (СИ)"

Автор книги: Мар'яна Гаврилюк

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 6 страниц)

Розділ 1

Вірждинія прекрасне місто, що розташоване в східній частині Сполучених Штатів, там завжди тепло і надзвичайно гарна природа. Я обожнюю природу, тому мені пощастило народитися тут в найбільшому місті Вірджинія-Біч. Прекрасна природа, парки, а головне пляж, де ти можеш проводити свій вільний час і насолоджуватися життям.

Крізь сон я чую якийсь пронизливий звук. Розплющуючи очі я розумію, що то будильник.

– Знову до школи! – промовила я й ліниво піднялася з ліжка.

– Мері! Прокидайся, сніданок вже готовий, – почувся голос із-за дверей, то була моя мати.

– Вже йду мам! – вигукнула я.

– Давай швидше, бо запізнишся на автобус, – заходячи в мою кімнату проказала мама, – А я на роботу. Заїду за тобою після школи добре?

– Не потрібно мам, ми з друзями вирішили сьогодні після уроків трішки прогулятися пляжем, – говорю я ще сонним голосом.

– Ну тоді гаразд, тільки не довго, щоб о десятій була вдома, – застережливо говорить мама, – Щасливого тобі дня.

– І тобі мамо!

Прокинувшись я пішла снідати, мами вже не було, потім швиденько побігла до зупинки, мало не пропустивши свій автобус.

Сівши в автобус я привіталася зі своїми друзями, в мене їх і не так багато всього-на-всього двоє : Джек і Єва. Джек – приємний, добрий і трішки сором’язливий хлопець. Волосся в нього темно каштанове, завжди носить футболки із назвами якихось крутих рок банд і не розлучається зі своїм кулоном у вигляді знаку інь-янь. Єва – рудоволоса весела й розумна дівчина. Геній в нашій компанії, завжди вміє підтримати і розвеселити. Ми дружимо із пелюшок, нас називають нерозлучною трійкою. Ми завжди разом. Звісно ж, як і у всіх компаніях між нами бували скандали, згодом все забулося і залишилося в минулому. В останні роки між нами майже не виникало сварок, адже ми подорослішали і стали розумнішими.

– Ура! Нарешті п’ятниця попереду вихідні, – радісним голосом вигукнула Єва.

– Так! Нарешті я довго чекала цього дня, – відповіла я, – до речі друзі, ви не забули про наш план?

– Звісно ж ні, – відповів Джек.

А наш план полягав у тому щоб, дістати квитки на концерт Green Day. Так, вперше в нашому місті відбувається грандіозний концерт, грандіозної групи. Хоч концерт мав відбутися аж через два тижні, а квитків була вже обмежена кількість. Це й не дивно, адже група була відомою на весь світ і іншого результату годі було й чекати. І тепер ми «ламали» голову над проблемою, як же дістати бодай один квиток на цей концерт, щоб побачитися із своїми кумирами.

Мої думки перервав, телефонний дзвінок. Задзвонив телефон Джека. Він кваплячись витяг його із кишені куртки, поглянув на екран і широко посміхнувся.

– Привіт Ендрю. Добре. Так швидко? Дякую тобі друже, я тебе люблю! – закінчивши розмову Джек з іще широкою усмішкою закричав на весь автобус, – Та-а-а-к! Друзі, здається ми їдемо на Green Day! Квитки можна вважати, що вже в нас, – учні в автобусі здивовано кинули на нас погляд.

– Що?! – здивовано вигукнули ми з Євою.

– Як?! – запитала його я.

– Ендрю, він дістав квитки. За ним був один борг. Ви ж знаєте він із багатої сім’ї дістати три квитки, не таке й важке завдання для нього.

– Мабуть, великий боржок в нього був, – промовила Єва.

– Так, я його зад від копів врятував.

– Це ж чудово! – відповіла Єва.

– Чудово?! Та це ж прекрасно, нарешті я побачу Біллі, Майка і Тре. Так, чорт забирай! – голосно і радісно вигукнула я.

– Не забувай про, Джексона, Джона і Джейсона. Вони теж частина групи.

– Авжеж, як про них забути, – усміхнулася я.

– А коли квитки можна буде забрати? – поцікавилася Єва.

– Ну, хоч сьогодні, щойно приїдемо до школи, – відповів Джек.

– Так! Я тебе люблю друже, я вас всіх люблю! – вигукнула я. Водій автобуса косо поглянув на мене, я захихотіла. Джек лише сором’язливо посміхнувся.

Майже всю дорогу до школи ми говорили про концерт, навіть забувши, що сьогодні контрольна з фізики. Я була на сьомому небі від щастя розуміючи, що моя мрія от-от здійсниться. І була дуже вдячна Ендрю за те, що він зробив для нас, я готова була його розцілувати при зустрічі. Ми доїхали до школи, час пролетів майже непомітно, автобус зупинився і учні повільно почали виходити.

– Гаразд Друзі зустрінемося на перерві, – сказав нам Джек.

– О’кей! – відповіла я.

– Народ не забувайте, що сьогодні контрольна з фізики, – нагадала нам Єва.

– Чорт, – вилаялася я, – а день так добре починався.

– Ага, – відповіла Єва.

– Вперед на хімію?

– Вперед, – майже простогнавши говорить Єва.

– Бувай Джеку, зустрінемося на контрольній.

– До зустрічі, удачі вам.

Ми попрощалися із Джеком і попрямували в середину школи. Урок був нудний, я майже його не слухала, натомість я поринула в мрії. Green Day я нарешті побачу їх, цих дивовижних, надзвичайно веселих людей. Може навіть, перепаде така нагода і я їх зустріну на вулиці, десь перед концертом і зможу поспілкуватися з ними? Попрошу автографи і помру від шоку і щастя. Урок пройшов швидко, я навіть не помітила як, і це було дивно зазвичай урок хімії проходить дуже повільно і нудно але не цього разу. Ми вийшли з кабінету і покрокували коридором.

– Нудний урок був правда? – звернулася я до Єви, яка теж десь блукала у своїх думках.

– Так, але якось швидко проминув.

– В яблучко. Я теж це помітила, – усміхнулася я.

– Давай швидше, бо місіс Арнуа не любить коли на її урок запізнюються.

– Так-так, вже йду.

І ось вже лунає дзвінок на другий урок. Невже так швидко? Наступний урок математика. Ненавиджу математику, вона для мене занадто складна, особливо в останні роки. На цих уроках я почуваюся неандертальцем, що потрапив в сучасний світ, де по вулицях їздять авто, багатоповерхівки бовваніють перед очима, на вулицях висять величезні бігборди з рекламою. Поспішивши на урок я ненароком штовхнула Беллу. О, ні тільки не це! Ну чому саме я.

– Дивись куди йдеш невдахо! Ти що сліпа!

Белла. Її майже всі ненавиділи але й також боялися, тому не наважувалися відповісти на її образи. Вона із своєю компанією навіть створила сайт, в якому знущається із інших в школі. В тому чисті з мене і Єви але ми не це не звертаємо уваги.

– Ой, вибач Белло я ненароком…і я не сліпа!

– Ти ще смієш відкривати рот до мене, ах ти ж….

Решта слів я вже не чула, тому що Єва затягнула мене до класу. Ненавиджу Беллу вона вважає себе богом, чи ким? Такі люди мені огидні. Белла те ще стерво. І на превеликий жаль тут у школі, ще є таких людей, це компанія еліти найпопулярніші багатії школи. До цієї компанії входять – Белла, Тайра, Саймон, Лора, Джош і Марк.

Мої щоки палали люттю, в очах застигла тривога, руки тремтіли від накату адреналіну. Сівши за парту я потрохи заспокоїлася.

– Так, клас, замовкли. Розсідайтеся по місцях, записуємо нову тему, – голосно промовила місіс Арнуа.

Місіс Арнуа щось наполегливо пояснювала, але майже ніхто не слухав її. Цей урок проходив повільно, аж занадто повільно. Майже щохвилини я споглядала на годинний, чекаючи солодкого звуку, який би означав кінець уроку. Пройшло ще декілька нудних хвилин уроку, а потім нарешті продзвенів довгоочікуваний дзвінок. Велика перерва попереду, всі йдуть обідати, але я вирішила не йти, краще повчу фізику.

– Ти що, не йдеш обідати? – запитала Єва.

– Ні, залишуся тут.

– Я теж не піду. Бо якось не хочеться самій йти туди. На перервах в коридорі панує хаос. Може тобі чимось допомогти? – люб’язно поцікавилася Єва.

– Та ні, спасибі, – відповіла я.

В коридорі до нас наближався темний силует, коли він вийшов із тіні, ми відразу ж його впізнали, Джек.

– Привіт дівчата.

– Привіт, Джеку, – відповіла я.

– Як пройшли перші найжахливіші уроки? – поцікавився брюнет.

– Нормально, бачиш ми живі здорові, – відповідаю я.

– А ви, що не йдете обідати? – зацікавлено запитав він.

– Та ні, ми до контрольної готуємося, – промовила Єва.

– Ну не переживайте контрольна не важка буде… напевно. Нічого страшного, – спокійно відповів брюнет.

– Ага, контрольна річна від неї залежить наша оцінка за рік. Нічого страшного? – сказала я.

– Ну тоді. Гаразд, я з вами, то які там теми в нас були? – Джек присів біля нас. Єва із задоволенням допомогла йому.

Снідати не пішов ніхто, тобто ніхто із нашої компанії. Джек і Єва уважно розглядали задачі, а я читала параграф про позитивно заряджені частинки, як вони виникають і таке інше. Продзвенів дзвінок і настав наш судний час. Увійшовши до кабінету ми розсілися по місцям. Учитель містер Вербер вже роздав завдання.

– Клас, розсідайтеся швидше! Це важлива контрольна, вона визначить вашу річну оцінку, я можу сказати, що це не просто контрольна, а невеличкий екзамен, – повідомив він,– нехай щастить. А якщо побачу, що хтось списує вижену геть, всім зрозуміло!

– Так. – хором відповіли учні.

– Все приступаємо до роботи, – сказав Вербер.

Містер Вербер був молодим симпатичним учителем, хоч дуже суворим. Його рельєфне тіло більше підходило до учителя фізичної культури, ніж до нудного учителя фізики. По школі навіть ходили слухи, що він колись працював моделлю, але покинув це заняття щоб успішно закінчити коледж.

Розгорнувши листок із завданнями я побачила, що вони не такі складні, як здавалося. Я зраділа тому що, знала майже всі відповіді на завдання. Урок проминув швидко, таке зазвичай відбувається коли пишеш контрольну. Написавши контрольну швидше за всіх, я нетерпляче чекала на дзвінок, адже ще одна мить і квитки будуть у мене. І ось нарешті довгоочікуваний дзвінок пролунав. Я блискавкою рвонула з класу, але згадавши про те, що Джек з Євою ще пишуть контрольну я пригальмувала і присіла біля дверей кабінету. Чекати довелося не довго вони вийшли майже одразу.

– Не така й складна контрольна, – сказала Єва виходячи із класу.

– Згідна, – скочивши на ноги промовила я.

– Ну що ходімо? – усміхнувшись проказав Джек.

– За квитками? – також усміхаючись промовила я.

– Так!

– Вперед!

Розділ 2

Вийшовши з школи ми впевнено крокували шкільний подвір’ям, наче якісь супергерої.

– О, нарешті з’явилися. Нерозривна компанія, – почав Ендрю щойно помітивши, те що ми наближаємося до нього, – я вас вже хвилин десять чекаю.

– Вибач друже, в нас була контрольна.

– А я думав, що ви вже не прийдете.

– Ми не прийдемо? – почала я, – Скоріше Обама заспіває соло із Джеймсом Хетфілдом, ніж ми пропустимо таку нагоду, – відповіла я.

– Ну так, вони в тебе? – поцікавився Джек.

– Хто? В мене?

– Не хто, а що. Квитки? – усміхаючись відповіла я, – Вони в тебе?

– А-а-а, ви про це. Вибачте просто уявив цю картину, Джеймс і Обама співають разом хе-хе. Так звісно, тримайте, – щойно Ендрю витягнув їх з рюкзака, моє серце почало шалено битися. Я схопила квиток перша.

– Обережно, не порви, – промовив Ендрю.

– О Боже, вони справжні!

– Ха-ха-ха, так звісно ж справжні, а що ви думали це фальшивка. Я своє слово тримаю, – продовжив Ендрю, – тепер мій борг виконано?

– Так, ще раз спасибі.

Я наблизилася до Ендрю міцно обійняла його і поцілувала і щоку. Його щоки почервоніли і він нервово хихикнув. Віддавши квитки нам, Ендрю пішов геть із широкою усмішкою на обличчі.

– Стоп! – голосно вигукнула Єва, – концерт же вісімнадцятого квітня?

– І що? – не зрозумівши до чого вона хилить, відповіла я.

– А те, що вісімнадцятого в нас останній екзамен, – продовжила Єва.

– Думаю ми встигнемо і на концерт, і на екзамен, – впевнено відповіла я.

– Хмм... а от я сумніваюсь, в нас екзамен о другій і він іде протягом двох години, а концерт починається, як раз о третій.

– Чорт, що за підстава, – обурилася я, – Я нізащо не можу пропустити цей концентр!

На мить ми всі замовкли і обмінялися здивованими поглядами. На цей раз цю некомфортну тишу порушила я.

– Ви як хочете, але я просто змушена піти на цей концерт. Чорт забирай! Я не пробачу собі якщо не піду.

– Я з тобою! – відказала Єва, – І плювати я хотіла на екзамен, я хочу піти на Green Day, це ж така нагода. Це моя мрія. Ми обов’язково щось вигадаємо.

– Ого, хто ти і, що зробила з моєю подругою? Справжня Єва такого би ніколи не сказала, адже в неї навчання на першому місці.

– Вони може перший і останній раз тут, я не хочу пропустити цей грандіозний концерт, – з впевненістю продовжила дівчина, – тим паче це навчання вже набридло! І мені вже набридло бути дівчинкою на побігеньках і жити за чиїмось правилами. Правила створені, щоб їх порушувати. Так! Джек ти з нами?!

Після цієї промови, десь секунд тридцять панувала тиша, ми з Джеком стояли в невеличкому здивуванні, адже не очікували почути такого від Єви.

– Як же я можу покинути вас? Так, я з вами! – вигукнув брюнет.

– Чудово! – вигукнула Єва.

Почувши дзвінок ми пішли на уроки, добре, що це були вже останні. Просидівши на неповних двох уроках, нас відпустили і ми вирішили здійснити другу частину нашого плану. Першою нашою зупинкою мав бути МакДональдз, другою пляж, а потім ми мали піти на наше таємне місце, але про це потім.

Розділ 3

Вийшовши із школи ми пішли в МакДональдз. Кафе МакДональдз знаходився далеко від школи але близько до пляжу. Там завжди були великі черги. І цього разу не виключення, вільних столиків майже не було. Ми простояли в черзі десь хвилин десять і мій прекрасний настрій зійшов нанівець, а потім нарешті, після довгого очікування в черзі наше замовлення виконали. На диво поки ми стояли в черзі, ще декілька столиків звільнилися. Добряче перекусивши ми повільно рушили на пляж.

– О, так. Фас-фуд це щось нереальне, я добряче перекусив, – задоволено промовив Джек.

– Так, я теж, – відповіла Єва.

– І не кажіть, остання порція смаженої картоплі була зайвою, відчуваю, що зараз лусну, – підтримуючи розмову промовила я.

Ми розсміялися.

– Гарна погода,– продовжив Джек, – ні однієї хмаринки на небі і так тепло. Відчуваю нам буде весело сьогодні.

– Так. Що може бути краще за весняний теплий вечір і захід сонця на пляжі Вірджинії, – промовила Єва.

– Обійми і печиво? – відповіла я їй.

– Так, а і ще морозиво і тортик, – продовжив Джек.

– І не забудьмо про серіали, і фільми.

– І ще супер круті концерти, наших кумирів.

– Ха-ха, так, – хихикнула Єва.

І ось нарешті ми дійшли до пляжу. Повітря було теплим і приємно лоскотало тіло. Небо було чистим, безкрая блакить огортала весь обрій. Ми розстелили рушник і присіли на нього. Біля берега, було тихо, лишень чути шум води. На пляжі ще було декілька людей, але їх кількість повільно зменшувалась. Тишу порушив голос Джека.

– В мене з’явилася ідея.

– Яка? – поцікавилися ми з Євою. Він нічого не відповів, натомість просто почав роздягатися.

– Ну, хто зі мною? – поцікавився він.

– Ні дякую, я не хочу танцювати стриптиз перед стариганами, – відповіла йому Єва.

– Який ще стриптиз? Облиште, ви знаєте, що я насправді мав на увазі, – сказав Джек з усмішкою на обличчі.

– О, ні, Джеку навіть не думай на вулиці ще холодно і сезон для купання, ще не відкрили, – відповіла я.

– Так! Мері права, – погодилася Єва.

Не встигла я сказати ще декілька слів, як Джек схопив мене за талію закинув на плече і побіг до океану. Я пручалася, як могла кричала на все горло, але схоже йому було байдуже. Він міцно схопив мене і не відпускав. З далека я чула сміх Єви, вона сміялася так, що напевно було чути аж до Африки. Я припинила кричати бо це було марне діло. Коли Джек нарешті мене відпустив я здригнулася, вода і справді була холодною. Винирнувши на поверхню я намагалася вибігти на берег але цей божевільний хлопець не давав мені цього зробити, і почав бризкатися водою і сміятися. У відповідь йому, я теж почала бризкатися. Єва стояла на березі і сміялася з нас, раптом ми одночасно зупинилися, і поглянули один на одного хитрими очима. В нас зародилася ідея.

– Хей Єво! – обізвалася я, – Не хочеш приєднатися до нас?

– Ні дякую, мені і тут добре.

– Джеку! – звернулася я до нього, – ти думаєш про те саме, що і я?

– Можливо, – відповів він.

Мить і ми блискавками рвонули з місця і почали бігти до Єви. Зрозумівши наші лихі наміри, Єва почала бігли в протилежному напрямку від нас.

– Ви мене живою не візьмете! – кричала вона нам у слід.

– Ага, це ми ще побачимо! – весело із зухвалою усмішкою на обличчі відповів Джек.

Ще мить і ми її наздоженемо, але я вже задихалася і хотіла відступити, легені пекли від холодного повітря. Я зупинилася аби віддихатися і спостерігала за друзями. Джек все ж таки наздогнав Єву. Міцно схопивши її він побіг до води. Я пішла за ними, нам було надзвичайно весело, ми голосно сміялися. Прохожі дивилися на нас, як на божевільних, а ми не звертали уваги на них.

– Ну що, Єво круто, правда? – з насмішкою промовила я, – так освіжає.

– Так, д-д-дуже, – тремтячим голосом відповіла вона.

Джек нічого не говорив лишень сміявся. Порозважавшись ми вилізли на берег, тепер нам було не так весело. Ми тремтіли від холоду закутавшись в рушники.

Джек посидів кілька хвилин біля нас, а потім пішов кудись геть. Не пройшло й трьох хвилин, як він повернувся і приніс дрова і різні гілляки. Трішки пововтузившись з ними він розвів багаття.

– Ви погляньте який від добрий, – промовила я.

– Хе-хе, розваги розвагами, але багаття нам знадобиться. Я не хочу щоб ви захворіли.

– Це так турботливо з твого боку, – відповіла Єва і хихикнула.

– Так, авжеж, тому грійтеся, – турботливо відповів він, – в нас ще в планах одне місце, яке ми не відвідали.

Стягнувши з себе мокрий одяг ми дали йому висохнути, залишившись лишень у спідньому. Закутавшись в рушники ми сиділи біля багаття і грілися.

Проминуло напевно з пів години, багаття потрохи згасало. Сонце почало повільно закочуватися за обрій, тому нам потрібно було поспішити, щоб не проґавити прекрасне видовище. Я перевірила одяг він майже висох, тому вирішила одягнути його. Єва зробила те саме, і теж почала одягатися. Через декілька хвилин ми вже зібрали свої речі і попрямували до нашої останньої на сьогодні зупинки. Це був старий покинутий маяк, ним вже давно не користувалися, за кілька метрів від нього збудували новий, а цей так і не знесли, тому він і досі сидів там на своєму місці і сумно дивився в морську даль.

Це місце вже давно заросло бур’янами і чагарниками, але до нього ще можна було добратися по вузенькій стежинці. З нього було добре видно захід сонця, саме тому ми й вирішили піти туди. Щоб насолодитися цим видовищем. Маяк був замкнутий та ізольований від небажаних гостей, але ми знали таємний вхід в середину, тому це не було для нас проблемою

Пішовши по вузеньких сходах вверх ми добралися до нашого місця. Добре влаштувавшись в середині ми зачаровано спостерігали за заходом сонця і за морськими хвилями, кожен думаючи про своє.

Нарешті сонце зайшло за горизонт стало зовсім темно і прохолодно.

– Як же прекрасний наш світ, – тихенько промовив Джек.

– Так, – погодилися ми.

– Сонце вже сіло, здається мені вже потрібно йти додому, – повідомила я.

– Та облиш ти, всього лишень восьма година вечора, – відповів мені Джек.

– Так, але мені здається нам потрібно вирушати.

– Я погоджуюся з Мері, потрібно вже іти холодно стає.

– Ну гаразд, – промовив Джек. – ходімо.

Зібравши свої речі ми повільно рушили додому. Сміючись по дорозі згадуючи наші сьогоднішні пригоди. І ось в далині бовваніють наші будинки, час прощатися.

– Ну все бувайте. До понеділка нехай щастить.

– Бувай Мері.

– Бувай.

Я була втомлена, тому навіть не повечеряла, привітавшись з мамою, я пішла до своєї кімнати і міцно заснула.

Розділ 4

Суботній день був прохолодним, хмари все згущувалися. На дворі панував морок. Прокинулася я пізно десь в одинадцятій ранку. Щаслива сповнена сил я попрямувала сходами в низ.

– Привіт, мамо.

– Привіт, нарешті ти прокинулася. Я вже думала йти тебе будити.

– Ти кудись збираєшся?

– Так. Телефонували з роботи, потрібно деякі документи забрати. Тому, ти сьогодні залишаєшся сама.

– Ура!

– Ніяких вечірок!

– Облиш мамо, ти знаєш мене.

– Гаразд, я ще зателефоную.

– Бувай, нехай щастить.

Мама кулею вибігла із дому. Я залишилася сама і щоб мені не було нудно я зателефонувала Єві з Джеком. Вони погодилися прийти.

День обіцяв бути веселим. Я нетерпляче чекала приходу друзів. Залунав дверний дзвінок, Джек і Єва вже були тут. Я кулею вибігла із кімнати і попрямувала до дверей.

– Привіт, – відчиняючи двері привіталася я.

– Привіт, – відповіла Єва.

– Ну так що, влаштуємо вечірку? – із сарказмом у голосі сказав Джек.

– Авжеж, – захихотіла я, – проходьте.

– Я на всяк випадок взяв диски із всіма частинами фільму «Індіана Джонс». Пам’ятаєте, як в дитинстві ми любили його дивитися.

– Так! Авжеж. Він був нашим героєм.

– То давайте згадаємо ці чудові часи. Хто за? – поцікавився брюнет.

– Я не проти, а ти Мері?

– Піду приготую попкорн, – промовила я.

– Гаразд, а ми поки що тут все підлаштуємо.

День і справді був прекрасний, ми цілий час дивилися фільми їли попкорн і згадували смішні ситуації, які траплялися з нами в дитинстві. Мама повернулася пізно, вона не була проти такої компанії і згодом приєдналася до нас.

Джек з Євою залишилися в нас на ночівлю, і поки мама солодко спала ми влаштували піжамну вечірку і битву подушками, виграв Джек. А коли ми вже всі втомилися, то лягли спати. Єва прилягла біля мене, Джек спав на підлозі в моїй кімнаті, не бажаючи йти на перший поверх. Щоб прилягти на диван.

В неділю всі роз’їхалися по домівкам, я залишилася сама. Погода все ще була похмура. І щоб мені не було нудно, я вирішила трішки потренуватися гри на гітарі. Я пройшла всі найлегші уроки, знала майже всі ноти. Попереду мене чекав урок барре. Найважчий, як мені тоді здавалося. День я провела весело але польці пекли від струн.

Розділ 5

І ось знову я чую як дзвонить будильник, понеділок. Завжди чомусь так не хочеться прокидатися в понеділок. Ледь розплющивши очі, я повільним кроком пішла в душ. Прийнявши його я одягнулася, зібрала речі і попрямувала до дверей.

– Доброго ранку, як спалося? – почула я голос, що лунав з кухні

– Добре, – говорю я.

– Ти вже йдеш? – поцікавилася мати.

– Так, вже пізно.

– Навіть не поснідавши?

– Та нічого, в школі поїм, – відповідаю я.

– Ну тоді бувай.

– До зустрічі.

І знову ледь не запізнившись на автобус, я кулею помчала на зупинку. Зайнявши вільне місце, я очима знайшла Єву і Джека, вони щось обговорювали.

– Привіт, а що ви тут так емоційно обговорюєте?

– Привіт, – відповіла Єва, – план дій на день концерту.

– Без мене?

– Приєднуйся, тепер ми троє проти всього світу.

– Ну Єво, не треба так банально.

– Точніше, троє проти всієї школи, – хихикнула я.

– Так, повернімося до плану, а то ми якось відхилилися від цієї теми.

– Тут все не так складно, – промовив Джек з азартом у голосі, – в нас є два плани, план А і план Б. План А полягає в тому щоб, швидко написати екзамен і поїхати на концерт. В мене буде машина, я попрошу батьків, але не факт, що ми встигнемо вчасно, тому що ви знаєте ці екзамени. Запановують на одну годину, а поки все приготують почнеться на пів години , а то й на годину пізніше. План Б, плювати на екзамен і вперед назустріч пригодам. Але в обох випадках нам потрібно підготуватися завчасно.

– Так-так цікаво але забагато «але». Питання, а якщо тобі не дадуть машину, що тоді будемо робити?

– Тут запасний план, візьмемо машину батьків Єви.

– Так, але це крайній варіант, – промовила Єва, – я дізналася, що вони на тиждень їдуть в подорож, а за мною і за будинком пригляне бабуся. Її буле легко переконати в чомусь.

– Тобі що, шість років, щоб за тобою доглядати?

– Ні! Але батьки наполягають на цьому. Бояться, що я влаштую вечірку і розгромлю наш дім, що ж поробиш такі вони.

– Ти розгромиш будинок. Не сміши, – я помовчала я потім додала, – Цікаво, мушу визнати чудовий не складний план, особисто я за план Б, – жартівливо продовжила я.

Поки ми зацікавлено говорили, автобус вже під’їхав до школи. Ми почали виходити з нього. Почувши перший дзвінок, який повідомляв нам про те, що до першого уроку залишилося п`ять хвилин, ми поспішили в клас. Як я рада, що сьогодні в нас три перших уроки були разом. А після оцих трьох уроків, мали бути два уроки фізкультури, тому можна вважати, що сьогодні у мене лише три уроки. Сьогодні можна буде швидше піти додому.

Два уроки проминули швидко, але третій не поспішав. Я майже кожної хвилини дивилася на годинник: «Коли вже той дзвінок пролунає.» – подумки промовляла я. І ось, коли до дзвінка залишилась одна чортова хвилина, я згадала Біллі Джо Армстонга і його фразу – «one fukcing minyte!!».

Перерва. Час обідати. Всі миттю попрямували в їдальню. Коридор став наповнюватися людьми, і, здавалося, що от-от школа лусне, а в столові не буде місця де розвернутися. Ми не часто обідали в їдальні, чесно кажучи їжа там була просто відстійна. Тому ми віддавали перевагу закусочній «The Black Road», яка знаходилася за кілька метрів від школи. Це було маленьке затишне місце, в стилі хай-тек із м’якими величезними диванами. Також, там була й літня тераса. На заміну м’яким диванам прийшли дерев’яні крісла і круглі столи. Завжди охайний заклад заманював багато відвідувачів. Не було й дня коли б тут не метушилися величезні черги. Ми знали адміністратора цього закладу вже давно, можна сказати, що ми були друзями, і тому він завжди тримав вільний столик для нашої компанії. Прийшовши туди, ми замовили смажену картоплю, три великих бургера і колу. Все як завжди. Коли ми поснідали, я пішла додому, не бажаючи сидіти ще на двох уроках фізичної культури.

Розділ 6

Наступні два тижні я описувати не буду, вони проминули нудно, без пригод, натомість опишу два останні дні перед концертом.

Це був прекрасний теплий день, сонце яскраво світило, ми з друзями після уроків пішли на пляж обговорювати подальші дії.

– Ну що ж, залишилось всього-на-всього два дні, ви готові? – поцікавилася я.

– Авжеж готові, – підтвердили Єва з Джеком.

Ми все ж таки вирішили зупинитися на плані Б, так ми любимо ризик. Цікаво, що нам за це буде…може нас виженуть зі школи? Хоча залишився всього два тижні до закінчення, тому сумніваюся.

Після уроків ми як завжди покрокували на пляж. Погода була теплою і вже тиждень пекуче сонце зігрівало прохолодне весняне повітря Вірджинії. На пляжі людей побільшало і навіть деякі сміливці наважувалися купатися, в іще прохолодній воді.

– Це неймовірно. Я досі не вірю, що вже за два дні ми побачимо наших кумирів.

– Це наче сон, – промовила Єва, дивлячись в морську даль.

– І я про це, – відповіла я.

Джек ввімкнув спокійну музику групи – LifeHouse ми вмить замовкли, і, із великим задоволенням слухали приємний голос вокаліста. Мені надзвичайно подобалися вони і їх спокійні пісні. Слухаючи LifeHouse ти наче поринаєш в якийсь інший світ. Магічний світ, де панує лише спокій.

***

П`ятниця, один день до концерту, як же важко прокидатися так рано, і чому саме екзамен в суботу, учителі напевно вирішили познущатися з нас. Та ще й ці підготовки і лекції після уроків, через них всі поверталися додому дуже пізно.

Я прокинулась від звуку будильника, спустилася на кухню але мами там не було. На столі лежала записка: «Сніданок в холодильнику, ми пішли на озеро, приїдемо ввечері, з любов’ю мама. P.s: будь слухняною, люблю тебе». О, супер. Під словом «ми», мама мала на увазі її з Нілом, Ніл – це теперішній бойфренд мами. Він інколи приходить до нас щоб переночувати або просто провести час з мамою і мною. Мушу визнати, що він – хороший дядько.

Поснідавши, я попрямувала на стоянку, вперше навіть не запізнилася на автобус. Дивина тай годі.

– Привіт, народ, – привіталася я, з Євою та Джеком.

– Привіт, Мері.

– Я тут вияснив, що до місця призначення нам прийдеться добиратися двадцять кілометрів.

– Не так вже і багато, – промовила я.

– Так, – погодилася Єва.

– Тоді нам потрібно виїхати десь о-пів на третю або ще швидше, враховуючи які там будуть затори.

– Отже, зустрінемось о першій в мене вдома, підготуємо все і вирушимо в путь, – сказала Єва.

– Гаразд.

– В мене тут ідейка з`явилася, – промовила Єва.

– Яка? – поцікавилися ми.

– А давайте плакат зробимо.

– Чудова ідея Єво, – промовив Джек.

– Ага, – погодилася я.

– Мері, ти ж в нас круто малюєш. Тому це завдання я довіряю тобі, – промовила Єва.

– Не так вже і круто…

– Та годі тобі, я ж бачила твої малюнки. Вони прекрасні.

– Ну, дякую за комплімент.

– Отже, домовилися?

– Добре, – погодилася я.

– От мені одне цікаво, як наші батьки відреагують на те, що ми зробимо, – сказав Джек.

– Зараз ми не можемо це передбачити, потім будемо знати, коли все закінчиться.

– Відчуваю, буде великий скандал.

– І нам буде гаплик, – сказала Єва з сарказмом у голосі.

– Ага, це так, – погодилися ми з Джеком.

Вийшовши з автобуса, ми попрямували на уроки. Перший урок в мене був з Євою – англійська. Другий філософія з Джеком, а третій література у всіх разом. Ми з Євою попрямували до кабінету. На диво, урок англійської проминув швидко, і не був таким нудним, як завжди, на відміну від філософії. Старий вчитель, містер Вернар, щось промовляв про філософію людини та її світосприйняття, я його майже не слухала, на уроці було так нудно, що я мало не заснула. Дивлячись на Джека, я зрозуміла, що і йому теж нудно. Не було нудно лишень одному учневі – ботаніку Дереку Макфаєру, він активно щось записував у зошит.

Мої вії повільно почали заплющуватися, я поступово поринала в сон. Раптово, крізь сон я чую чийсь милий голос: «Мері, Мері прокидайся»

– Мері! – вигукнув Джек

– Га, що, я не сплю, ні.

– Вже перерва, ходімо.

– Так, я іду-іду.

Я піднялася з крісла і попрямувала за Джеком. Невже я заснула? Це не дивно, дивно те, що містер Вернар не помітив цього. Та я щасливчик! Уявляю, щоб би було, якщо б він помітив мене. Годину десь точно, я б вислуховувала його лекції на тему, як себе правильно вести на уроках. І що вночі потрібно відпочивати, інакше мозок буде втомлюватися і не зможе раціонально сприймати інформацію. А після цього всього він напевно, дасть мені якесь завдання, скоріше всього реферат. Він так завжди робив із неслухняними учнями і тими хто засинав на його уроках.

– Привіт, народ, як ви, як урок? – зустріла нас Єва.

– Урок настільки був цікавим, що Мері заснула, – з сарказмом в голосі промовив Джек.

– Що, справді?! – поцікавилася руда.

– Так, – відповів їй Джек.

– І не потрібно тут ля-ля, він сам винен. Не можна бути такою занудою.

Єва з Джеком розсміялися.

– Це ще добре, що він мене не помітив, тоді б мені було не так весело.

– Ага, точно, і ти б ще годину вислуховувала його лекції, потім би знову заснула і знову все по кругу.

– Так-так.

– Гаразд друзі ходімо вже обідати.

Чомусь цього разу нам захотілося пообідати в їдальні, і це була наша помилка. Все б було добре, але ви ж знаєте мене: зі мною має відбутися якась ідіотська пригода, інакше це не я. І ось це сталося. Я спокійно підходжу до каси розраховуюся і «Бум!». Ні, невже знову Белла. Я не побачила її, тому повертаючись прокинула свій піднос з їжею на неї.