Текст книги "Таємне Товариство Брехунів"

Автор книги: Леся Вороніна

Розділ 19
У жодному куточку Всесвіту не довіряють зрадникам

Заєць упевненим рухом вирвав мікрофон із рук мера і підніс його мені. Я набрав повні легені повітря – і над центральною площею міста пролунали звуки, яких тут не чули ніколи. Свист, завивання автомобільної сигналізації, скрегіт металу, пронизливий вереск і сичання. То була страшна какофонія, яку вміли створювати єдині істоти в космосі – гігантські жаби-синьоморди. А я так добре засвоїв мову хижих прибульців, що тепер без особливих труднощів відтворював усе, що колись почув від них.

– Великий Володарю, – ледь чутно прохрипів мер, – чим я заслужив ваш гнів? Ми ж так старалися, організували цей безглуздий бал, заманили сюди найвпливовіших людей світу, зібрали всіх ваших вірних агентів.

– А де ваш літальний апарат? – запобігливо спитала рудоволоса помічниця мера. – Адже у ваших розпорядженнях йшлося про прибуття потужного космічного десанту…

Тут ініціативу перехопив Заєць і, не даючи агентам синьомордів отямитися, прокричав:

– Мені доручено перекласти слова Великого Володаря з нашої досконалої синьомордівської мови на вашу примітивну й відсталу. Так отож! Ми прибули раніше! Про всяк випадок – адже в жодному куточку Всесвіту не довіряють зрадникам. їх просто використовують, а потім викидають, як непотріб! Але у вас є шанс зберегти своє життя – якщо ви так само слухняно виконуватимете накази. Наш повелитель наказує всім його слугам вийти на сцену! Ви маєте показати свою відданість просто зараз! Вишикуйтеся в колону – кроком руш до свого Володаря!

Сцену з усіх боків оточили члени ТТБ, переодягнені в костюми синьомордів. Крізь вузенькі прорізи в масці я бачив, як з усіх кінців площі до сцени почали рухатися святково вбрані люди. В усіх них на обличчях застигла однакова жалюгідна й запобіглива посмішка, і вони намагалися не зустрічатися поглядами з рештою гостей. У цілковитій тиші майдану чути було лише веселу пісеньку, яку продовжувала виспівувати іграшкова свинка-скарбничка:

 
Любі друзі, що за свято!
Олігархів тут багато,
І банкірів, й депутатів,
Мер для всіх нас —
Рідний тато!
Тож танцюйте і співайте,
І про нас не забувайте!
В кого зайві грошенята —
Треба хутко їх віддати.
В свинки пузо, як барило —
Жертвуйте на добре діло!
 

Гості найбільшого у світі балу спершу почали розгублено переглядатися, потім усміхатися – і, врешті, реготати. їм раптом здалося, що вся ця страшна й безглузда вистава, що відбувається на їхніх очах – лише дурнуватий розіграш, організований для того, щоб розважити гостей. Я зрозумів, що треба негайно рятувати ситуацію, тож схопив мікрофона і засвистів, завищав, засичав і заскреготав з іще більшою силою.

А мій товариш Заєць, скориставшись сум’яттям, що зчинилося на площі, швидко вихопив із рук розгубленого мера плаский пульт управління, за допомогою якого огрядний агент синьомордів мав надіслати їм сигнал про час і місце приземлення, і щосили пожбурив його у бік співочої свинки.

– Лусь! – прозора свинка-скарбничка, жалібно кувікнувши, розлетілася на дрібні скалки, і в повітря злетіли цілі хмари зелених та рожевих папірців.

– Музиканте, зараз саме час ушиватися зі цієї сцени, – прошепотів мені на вухо Заєць. – Я, звісно, люблю увагу глядачів, але на сьогодні з мене досить!

– Слухай, вони нам повірили! – вигукнув я, коли ми з моїм вірним друзякою Зайцем швидко зістрибнули зі сцени й приєдналися до решти членів Таємного Товариства, переодягнених у костюми синьомордів. Наш невеличкий загін щільним кільцем оточив центр площі й приготувався до несподіванок, що чекали на нас попереду.

Розділ 20
Фокус «Чарівний клумачок, або Пастка для синьоморда»

Здається, салют із доларів та євро сподобався гостям балу ще більше, ніж свято феєрверків. Поважні дами у вечірніх сукнях та джентльмени у фраках почали підстрибувати, як пустотливі діти, й на льоту ловити барвисті купюри. І це був найвідповідніший момент, щоб послати НАШ сигнал синьомордам.

– Шановні гості, свято триває! Зараз ви побачите унікальне космічне шоу, яке ми приготували спеціально для нашого балу! – почув я голос президента ТТБ – і водночас моєї рідної бабусі, видатної винахідниці Соломії Джури.

Тієї ж миті посеред площі спалахнув потужний сніп блакитного світла. Він прорізав чорне небо, і весь майдан захоплено загув і вибухнув аплодисментами – у світлі прожектора з’явився космічний корабель синьомордів, схожий на велетенську срібну гусінь. Він беззвучно приземлився точнісінько в центрі сцени. Його обшивка, наче стиглий стручок квасолі, розкололася на дві половинки, і звідти, мов стиглі квасолини, посипалися синьоморди.

– Дивовижно!

– Фантастично!

– Які неймовірні спецефекти!

– Яка досконала лазерна графіка!

Такі вигуки враженої публіки чулися звідусюди. Адже гості балу були впевнені, що їм показують грандіозну виставу, яка й справді має увійти до Книги рекордів Ґіннеса як наймасштабніше видовище за всю історію людської цивілізації. А синьоморди, озброєні смертоносними бластерами, ніяк не могли зрозуміти, чому ці відсталі аборигени зустрічають їх із такою несамовитою радістю. Саме цих кількох секунд вистачило членам ТТБ та їхньому президентові, щоб успішно завершити «лазерну виставу».

– А тепер, шановні гості, ми покажемо вам фокус, який зветься «Чарівний клумачок, або Пастка для синьоморда» – бабусин голос, що лунав над величезною площею, змусив усіх присутніх затамувати подих.

Синьоморди, які ошелешено роздивлялися своїх двійників, котрі стояли навколо сцени, врешті почали щось розуміти. Але було вже запізно, бо краї сцени раптом почали загортатися, підніматися вгору так, що добровільні помічники синьомордів, сам пузатий мер зі своєю рудою помічницею, а головне – корабель синьомордів і весь десант хижих блакитних жаб опинився у велетенському клумаку, краї якого зав’язалися акуратним вузликом. Було важко повірити в те, що складна металева конструкція може ось так легко згорнутись, як звичайний носовичок. – Погляньте, а що це за дивовижа?!

– Певно, це якийсь жарт!

– Дідусь «Запорожець» летить по небу!

– Ой, дивіться, з цього крихітного автомобільчика по мотузці спускається якийсь відчайдушний акробат!

– Він чіпляється здоровенним гачком за вузол металевого клумака!

Я придивився і впізнав у шаленому акробаті, який, висячи над майданом, проробляв усі ті карколомні трюки, нашого хвалькуватого приятеля Жука. Він справді дуже спритно зачепив гаком вузол «клумака», у якому борсалися синьоморди та їхні земні агенти-прислужники, так само вправно здерся по канату нагору, заліз усередину старенького автомобільчика, хряснув іржавими дверцятами і… зник. А разом із Жуком зник і «Запорожець», і «клунок» із синьомордами.

Розділ 21
Я знайомлюся з біороботом Стахом і розумію, що не все класно

– Нічого собі гулянка! – почув я біля себе голос якогось дядечка, що тримав перед собою велику тарілку з тістечками й одне за одним кидав їх до рота. – Бував я на різних забавах, але такого драйву не було ніде!

Я зрозумів, що план бабусі здійснився на всі сто. Публіка сприйняла усі фантастичні події, які відбулися на центральній площі нашого міста, як супершоу з надсучасними спецефектами.

– Ну й костюмчики ви собі вибрали – уві сні таке побачиш, то злякаєшся! – продовжував вихваляти вечірку балакучий дядечко. – Я коли побачив, як приземляється ота летюча квасолина, то на якусь хвилину навіть злякався – таким реальним це все здавалося. Аж урешті до мене дійшло, що такого просто не може бути. Тільки я не зрозумів, навіщо було розбивати свинку-скарбничку? Хоча, мабуть, організатори встигли підмінити справжні гроші на фальшиві папірці… Щоб було іще прикольніше! Я собі взяв одного папірця на пам’ять.

Я відчув, як тисне маска синьоморда, та й увесь блакитний камуфляж уже час було скидати. Тож я простягнув веселому дядечкові руку, на якій ще й досі була надягнута рукавичка у вигляді пазуристої лапи з перетинками, й сказав:

– Вечірка справді убойна! Дякую, що завітали!

Чоловік усміхнувся, хотів іще щось сказати, та раптом його очі почали злипатися, він широко позіхнув і осів на землю.

– Це почав діяти сонний порошок, який шеф-кухар підсипав у тістечка, – почув я ввічливий голос. Озирнувся й побачив невисокого лисого як коліно чоловіка в уніформі. На комірі його білої куртки я роздивився крихітний жовтий значок-метелик. – Погляньте, вже майже вся публіка поснула. Добре, що ночі тепер теплі.

Я обвів поглядом величезний майдан – справді, розкішно вбрані дами й кавалери полягали просто на бруківку й поринули в глибокий сон. Ті ж, кого снодійне ще не зморило, позіхали і ось-ось мали відключитися.

– Як класно, що все вже позаду! – сказав я лисому чоловікові і вже зібрався скинути страшну маску з синьою жаб’ячою мордякою, але він зупинив мене:

– Та ні, шановний Климе Миколайовичу, нічого класного немає. І ще нічого не закінчилося!

– Заждіть, я звідкись знаю ваш голос! – до мене раптом дійшло, що саме так зі мною розмовляв… механічний помічник із бабусиного часольоту, замаскованого під старенький «Запорожець».

– Так, ви правильно здогадалися: ми зустрічалися під час переміщень у часопросторі. Я, за дорученням пані Соломії, мав інструктувати вас та ваших товаришів.

– Але ж я завжди вважав тебе… тобто вас… просто механічним пристроєм…

Хай йому біс! Я не знав, як звертатися до цього суб’єкта. Він явно не був людиною, але й приладом, що монотонно видає інформацію, його теж не можна було вважати.

– Я з радістю розвіяв би ваші сумніви, але це не в моїй компетенції. Скажу лише, що виникли деякі непередбачувані обставини. Тепер мій потужний штучний інтелект та вся інформація, якою наділила мене пані Соломія, вміщений у цю людиноподібну оболонку. Отже, я – біоробот. Щоб вам було зручніше, можете називати мене Стахом. А тепер нам час повертатися до секретного штабу. Всі члени ТТБ уже там. Бракує лише вас та ще однієї особи. Чому? Власне про це йтиметься на засіданні штабу.

Розділ 22
У ТТБ з’явився зрадник?

Уже знайомим шляхом ми спустилися до підземної торгівельної галереї й увійшли до салону, де продавалася надсучасна електроніка. Тепер мене вже не дивувало, що велика скляна вітрина салону на час засідання ТТБ перетворилася на мапу. Тільки зараз це була не мапа зоряного неба, а детальна карта Землі. Точніше, однієї її частини – пустельного узбережжя Червоного моря, де мені зовсім недавно довелося побувати.

– Климе, підходь ближче і сідай, – покликала мене бабуся. – Ми саме радимося, і твоя інформація буде для нас важливою. Адже ти спілкувався з Жуком ще сьогодні вранці й, можливо, помітив якісь зміни в його поведінці.

– А що трапилося? Я думав, що операція із захоплення синьомордів та їхніх агентів відбулася успішно. Ми їх усіх надурили, як ти й запланувала. А потім Жук зробив отой карколомний фокус – спустився з часольоту, упіймав на гачок клунок із синьомордами і зник у невідомому напрямку на очах здивованої публіки.

– Та ні, дещо пішло зовсім не за планом, – тихо промовила бабуся й оглянула всіх присутніх, які вже встигли познімати костюми синьомордів, набули свого звичного людського вигляду й розташувалися на пластикових складаних кріслах у проходах між вітринами.

До мапи нечутно підійшов лисий біоробот Стах, підняв руку, як зразковий учень першого класу, і бабуся зрозуміла, що він просить слова.

– Я не знімаю відповідальності з себе. Член ТТБ на прізвисько Жук увів мене в оману, приклавши до пускового пристрою часольоту точну силіконову копію відбитку долоні іншого члена ТТБ – Клима Миколайовича Джури на прізвисько Музикант, на яку був запрограмований даний літальний апарат під кодовою назвою «Запорожець».

– Стаху, у нас мало часу, говори по суті, – різко обірвала біоробота бабуся Соля. – Що було далі?

– Вищеназваний Жук налаштував навігатор часольоту на центральний майдан, потім спустився по канату до невпізнаного мною об’єкту у формі великого клумака і, підчепивши його спеціальним гачком, повернувся до салону автомобіля. Після цього Жук, якого я ідентифікував як Клима-Музиканта, визначив подальший маршрут. Але під час спуску-підйому по канату з його руки зісковзнула силіконова плівка з відбитком долоні Музиканта. Тож я викрив підміну, встиг катапультуватися, трансформувавшись у біоробота. Так мене запрограмувала пані Соломія. На жаль, я не встиг заблокувати пульт управління, і часоліт відбув у наперед визначеному напрямку.

– Інакше кажучи, серед членів ТТБ був зрадник, – різко підсумувала довгу і плутану промову Стаха бабуся Соля. – До того ж він виявився найздібнішим брехуном. Адже, у мене не було навіть тіні сумніву щодо його відданості нашій організації.

Розділ 23
Мене виручають власні вуха

– Заждіть! Здається, я знаю, куди полетів Жук і навіщо він захопив із собою клунок із синьомордами! Сьогодні вранці, коли я літав на часольоті до Червоного моря, щоб забрати звідти Жука і Зайця, ми випадково провалилися у підземний палац. Там стояли фігури давньоєгипетських богів, а ще прозорі капсули із застиглими істотами, схожими на людей-велетнів. І це були зовсім не мумії – вони мали такий вигляд, наче щойно заснули. Заждіть… там було щось іще… дуже важливе…

Я напружив пам’ять і подумки перенісся до загадкового підземелля.

– Знак синьомордів! Так-так, в останню мить, коли ми звідти відлітали, я побачив його на гладенькій стіні усипальниці!

– Про яку усипальницю ти говориш? І що за знак на стіні? А головне: чому ти одразу ж не розповів мені про це? – з підозрою запитала пані Соломія, яка, здається, зовсім забула про те, що перед нею стоїть рідний онук, якому ще сьогодні вранці вона пекла пиріжки й варила борщ.

– Я просто забув! Спершу ота блакитна потвора ляпнулася просто на нашу клумбу. Потім, коли я спостерігав за виступом Зайця і Жука, мене мало не захопили агенти синьомордів. А коли ми прибули в село, виявилося, що синьомордівський десант збирається захопити Землю вже цієї ночі…

– А може, у них із Жуком змова? – запитала струнка чорнява жінка в окулярах, у якій я впізнав телеведучу популярної програми «Побрехенька», і мало не наскрізь пропекла мене поглядом.

– Та ви що! – виступив наперед Заєць. – Хіба ви не знаєте, що саме завдяки Музикантові сьогодні ввечері ми заманили в пастку не лише агентів синьомордів, а й самих хижих блакитних жаб разом з їхнім космічним кораблем?! Ви чули, як він імітував синьомордівську мову, що в усіх аж вуха позакладало!

– А у мене саме це і викликає найбільшу підозру! – не хотіла відмовитися від своїх звинувачень жінка. – Надто добре він ту мову знає!

– Годі! Так ми почнемо підозрювати одне одного й сперечатися, аж поки синьоморди захоплять Землю, і всі ми перетворимося на їхніх рабів.

Президент ТТБ доторкнулася рукою до скляної стіни, і зображення морського берега почало наближатися. Ось уже я побачив піщаний грот, у якому ховав свого «Запорожця», коли ходив дивитися на змагання з фрідайвінґу. А потім саме тут наш часоліт провалився в загадкову підземну усипальницю. Тепер на цьому місці зяяла глибока вирва, над якою височів якийсь дивний предмет… Зображення стало чіткішим, об’ємнішим, і ми впізнали «чарівний клумачок» – зав’язану у вузол металеву конструкцію, яка ще недавно була величезною сценою, на якій відбувалися найголовніші події нинішньої ночі.

– Погляньте! – вигукнула підозрілива телеведуча. – Синьоморди прорізали отвір у металевій пастці, в яку ми їх заманили. А он і зручний трап від їхнього космічного апарату, який вони використали, щоб спуститися в підземелля… І після цього ви стверджуєте, що вони не здогадувалися, куди прямують?! Що все це випадковість, і про підземну гробницю вони не знали?!

– Схаменіться і не перетворюйте наші збори на сенсаційне телешоу, – спокійно промовила бабуся, намагаючись вгамувати знервовану жінку. – Хочу нагадати, що зараз ви не в ефірі. А щодо Музиканта, то я йому вірю. І не тому, що він мій рідний онук. Він справді нічого не знав про підступні плани Жука і зовсім не збирався приховувати від нас важливу інформацію. А щоб у цьому переконатися, варто просто поглянути на нього!

І пані Соломія – видатна вчена-винахідниця, президент ТТБ, а водночас моя бабуся, яка знала мене як облупленого, навела знервованій жінці неспростовний аргумент на мою користь:

– Бачите, зараз він розгублений і засмучений, але він точно каже правду. Річ у тім, що у Клима Джури є одна особливість, про яку не може знати навіть ведуча такої чудової передачі, як ваша. Розумієте, я маю свої секретні способи, за допомогою яких завжди можу перевірити хлопця. Коли мій онук намагається щось приховати або збрехати, в нього червоніють вуха.

Усі члени ТТБ, як за командою, повернули голови в мій бік, пильно поглянули на мої дещо відстовбурчені вуха, і тут-таки переконалися, що я кажу чистісіньку правду – вуха були абсолютно нормального кольору.

Розділ 24
Що ми знаємо про давньоєгипетських богів?

– Нічого не вдієш, – зітхнула бабуся, – вороги захопили наш часоліт, тож доведеться діяти на відстані, так би мовити, брати віртуальну участь в операції «Антижаб-2», яка ще далеко не закінчилася. На щастя, завдяки супутниковому зв’язку я зможу спостерігати в режимі онлайн за всім, що відбуватиметься в підземеллі, й давати необхідні вказівки.

– Пані Соломіє, то, може, ми також долучимося до операції? Он тут скільки підключених компів, а гуртом, як то кажуть, і батька добре бити, не кажучи вже про якогось там зарозумілого запроданця Жука! – запропонував бабусі поважний добродій із професорською борідкою, яку він час від часу посмикував.

Як виявилося, я вгадав – цей дідусь справді був професором, бо саме так до нього звернулася бабуся Соля:

– Пане професоре, ваша допомога буде неоціненною, адже ви фахівець зі стародавніх єгипетських культів. І археологічні розкопки ви проводили саме в цій частині пустелі.

– А я вам зараз покажу місце, де ми знайшли унікальні підземні тунелі. До речі, вони вели саме до цієї частини узбережжя Червоного моря, – професор підійшов до прозорої мапи, зробив кілька ледь помітних рухів, і на карті з’явилася піраміда з дивною усіченою верхівкою, до якої вів глибокий рівчак. – Там і зараз працюють двоє наших найкращих археологів.

Ми з бабусею крадькома перезирнулися, бо впізнали місце, де вже кілька років працювали мої батьки.

– Наша експедиція майже розчистила стародавній хід до таємного поховання фараона. Я висунув гіпотезу, що саме там заховані найбільші скарби часів Раннього Царства. Це майже три тисячі років до нашої ери! Ви уявляєте?! – сивобородий дідусь так захопився розповіддю про старожитності, що цілком забув про причину наших термінових зборів. – Ось зараз я швиденько розповім вам про найвідоміших богів Давнього Єгипту.

Ентузіазм старенького професора і непереборне бажання познайомити всіх і кожного зі складною ієрархією єгипетських богів долали будь-які перепони. Навіть моя бабуся відступила під його натиском.

– Так отож, мої дорогесенькі, слухайте уважно і запам’ятовуйте! Хто хоче, може відразу занотовувати… Я диктуватиму за абеткою. Анубіс – головний бог царства мертвих, покровитель бальзамування і некрополів!

Дідусь зробив красномовну паузу, потім натиснув якусь клавішу на пульті, й на екрані з’явилася моторошна постать з вовчою головою.

– Ну й страшидло! – мимоволі вигукнув мій вразливий друг Заєць. – А може, це якась помилка? Невже єгиптяни вклонялися ось таким потворам-мутантам?!

– Юначе, прошу не перебивати! Що ви розумієте в стародавніх уявленнях про красу? Краще погляньте на Апіса – божество родючості з головою бика!

Професор, як міг, спробував зобразити грізного рогатого бика – наставив уявні роги й почав стукати ногою, взутою в масивний черевик фірми «Мартене», об підлогу.

– А це – Бастет, богиня любові та веселощів, вона з головою кицьки!

Поважний археолог грайливо підморгнув, склав губи сердечком і послав слухачам повітряний поцілунок. Дехто із присутніх членів ТТБ, попри всю драматичність ситуації, не витримав і почав підсміюватися – надто вже кумедний вигляд мав підтоптаний бородатий професор у ролі грайливої богині кохання. Та славетний археолог не зважав на реакцію публіки і вів своєї:

– Бес – покровитель сім’ї і материнства, охоронець від злих сил!

Знавець старожитнього Єгипту склав руки на грудях і почав колисати уявне немовля.

Тут президентові ТТБ остаточно увірвався терпець, і вона ввічливо, але твердо зауважила:

– Вельмишановний пане професоре! Нашому світові загрожує смертельна загроза, а Ви нам читаєте лекцію про давніх єгипетських богів…

– Ну як ви не розумієте – все в цьому світі нерозривно пов’язане! І таємниці давньоєгипетських богів, цілком можливо, допоможуть нам здолати синьомордів! Невже ви думаєте, що ця ворожа цивілізація вперше прибула на Землю?! Тож не перешкоджайте, я закінчу бодай коротенький перелік давньоєгипетського пантеону. Тот – бог мудрості й знань, він із пташиною головою ібіса! Сахмет – богиня війни і палючого сонця, вона з головою левиці!

І раптом на величезному екрані-вітрині з’явилася знайома синя мордяка з вибалушеними червоними очима й довжелезним висолопленим язиком, до якого прилипла муха. Я мимоволі зойкнув, а сивобородий професор спокійно пояснив:

– А це – зображення одного з найзагадковіших богів – володаря мороку й смерті, ім’я якому Квакожер! Серед давніх богів Квакожер вирізняється жахливою ненажерливістю й жадобою, він пожирав усіх, кого зустрічав на своєму шляху, і ніхто не міг врятуватися від нього!

– Професоре, я, звісно, не сумніваюся у вашій глибокій обізнаності, – зауважила бабуся, – але скажіть, як же тоді давні єгиптяни могли протистояти цьому непереможному монстрові?!

– Вважалося, що, жодна жива істота в світі, окрім легендарного Сонячного Сфінкса, не могла впоратися з Квакожером. Однак це лише міф… А тепер я хочу розповісти про…

– Годі! Годі! Ми вже почули все, що треба, – врешті урвала бурхливий потік професорової красномовності бабуся Соля. – Ми занотуємо ці важливі відомості трохи згодом, коли врятуємо Землю. А зараз – до роботи!

Усі члени ТТБ по-діловому розташувалися за комп’ютерами і виявляли повну готовність розпочати електронну атаку проти непроханих космічних гостей.