Текст книги "Мисливці на снігу. Вірші і поеми"

Автор книги: Костянтин Москалець

Батькові

 
Над нашою хатиною малою
Господнє Літо хутко перейшло,
І Міста, про яке писав Павло,
Не видно за осінньою імлою.
 
 
І ми перемовляємся з тобою
Двома-трьома словами – про тепло,
Про те, що літа наче й не було.
Так само, як життя; й не спим обоє
 
 
Чекаючи пробудження від сну,
В якому повно смерті й туману,
Безсоння – і безсмертя – і любові…
 
 
Цей сон тече і тчеться з людських слів,
Та, вірячи апостолу Павлові,
В густій імлі щезають журавлі.
 

Мамі

 
Ця несподівана довго очікувана
тиша свідомості
тиша Пречистої Діви Марії світанку
Матері Божої Сніжної
Матері Божої Матіївської —
і гарних думок про незнищенність
м и н у щ о с т і
тиша лілей на Орловому озері
 
 
коли я відмовляюся
від холодного вина
аж до повернення в Царство
 
 
цієї тиші дитинства
омофору з ледь прив'ялими пахощами
і білосніжністю
маминого робочого халата
 
 
цієї тиші і чистоти
не було ніколи
тому що вона
є
вічно
 

 
Угорі весняна лампа
і зелене полум'я в небесах
зорана земля і бездомна
вечір буйний у бутті
стихне
сам
 
 
і загасне полум'я
скло зелене трісне
і вечірні коні
стануть зовсім темні
 
 
як весна
або
Одкровення
 

Нові поезії

 
В тремкому полум’ї' весни
згорять сніги, дотліє крига.
Допишеш ти свої листи
і дочитаєш книги.
 
 
Піднімеш голову, зирнеш —
і вибухнуть зіниці:
у світі є сонця, жінки,
і птиці.
 

1989

 
Моя кохана спить, а за вікном
Сади стоять, облиті молоком.
І губи її ніжні, навісні
До себе посміхаються вві сні.
 
 
А ніч тече, прозора і легка,
Ледь світиться у темряві рука.
На голому смаглявому плечі —
Слід кольору багряної парчі.
 

 
Є тільки дикої яблуні квіт, вельон біло-рожевий,
впала вона вже давно, але все ще триває життя —
лежачи квітне, ніким не помічена, в хащах,
квітне для себе, а бджоли спивають нектар
і таїну бережуть, повертаючись після причастя.
 
 
О, зроби нам гніздо, заховай і його в пелюстках,
крізь усі палімпсести призахідних хмар незліченних
научи нас читати найперше, єдине мовчання,
що записане в небі притомності рунами.
 

Пам 'яті Володимира Кашки

 
Знову осінь, брате мій.
Час відтворення подій,
Час квитання.
Де ти заразі?Угорі
Зорі сходяться горіть.
Ти завжди відповідав
На усі мої питання.
 
 
Чай заварений стоїть,
Сиґаретка мерехтить.
Рільке. Вечір.
І бентежиться, тремтить
Черемшини гола віть,
Наче йдеться про любов
Та про інші вічні речі.
 
 
Я тут свічку запалив
І вина тобі налив.
(Золотого…)
Довго-довго так сидів,
Тільки ти – не відповів.
Не така вже й новина,
Але що кому до того…
 

Мамі

 
Весняна мжичка. Снігу вже нема,
І я сиджу у теплому покої,
Де крокуси у чарці із водою
Біліють від темна і до темна.
 
 
І любо пити ритуальний чай
До крокусів, до постатей в альбомі,
Фіксуючи краплини однотонні
І поволоку ніжну на очах.
 
 
Моя старенька мамо, певна річ,
Старáнно ритмізована омана
І шепітлива та прозора манна
Не приведуть тебе у глупу ніч,
 
 
Коли не буде місця для очей,
Коли ці квіти безпорадні згаснуть,
Коли я проклену надію власну,
І віру проклену, і що там ще…
 
 
Але надійде на світанку сон,
Легкий, немов пилок жовтогарячий,
І я побачу: ти, далека, плачеш,
Торкаючись до ран моїх перстом.
 

 
Знаєш, мабуть, я знаю таке, що сприймають як дотик дівочий.
Пояснити його? Передати комусь? Чи продати,
підкорившись невільним засадам свобідного ринку
у кривавому світлі Покрови, без тебе…
 
 
Це вагання перед народженням, спроба втиснути лад
у контекст осяйного хаóсу, дати правила хоті, потреба
научити слова бути знову твердими – як речі
у примарному світлі Покрови, у передзим’ї.
 
 
Хай живе самоціль: безкінечні листи до душі,
що живе без мети, п’є вино насолод і страждань,
чи мандрує містами зі снів, різні мови вивчає і тужить
на безлюдних вокзалах Дамаску, вночі…
 

 
Осінній вечір крив ліси соснові
І келію в облозі цвіркунів;
Сотався понад нами вічний спів,
І дім буття ставався у розмові.
 
 
А замість тих, споріднених по крові,
Я друга мав старого в однині —
І зірка відбивалась у вікні,
І вірші на столі лежали нові.
 
 
Весною чай жасминовий наш пах,
До цвіркунів приєднувався Бах,
До сполохів – тендітні сарабанди.
 
 
І ти сказав тоді: «Візьми цей тон,
Створи легкий і чистий, мов троянди,
Ажурний, ніби сніг, сонетний сон».
 

 
Ти жайворонок Сніг,
Пташа нічного чату,
Що тане і тремтить,
Сідаючи до рук;
Ти не питай мене,
Навіщо був початок,
Бо все-таки я не
Усевідущий Google.
 
 
Одна із міріад
Історій Інтернету,
Легесенький роман,
Збережений у кеш
Сумного серця, де
Всі хакери й поети
Тримають і пусте,
І найдорожче теж.
 
 
Хай жайворонка пух
Жаркий і невагомий
Закутає тебе
У ніжні кубла сну;
Нехай фонема «у»,
Бездумна і бездомна,
Торкається до губ,
Яких я не торкнув.
 

 
Вітер сади гойдає, милує, непокоїть.
Світлом холодним світить вервиця під рукою.
 
 
Краплі доопадають, галки позамовкали,
Люди пішли додому, двері позамикали.
 
 
Наче й не жаль нічого в сутінках після зливи —
Сливи цвітуть і можна мокнути разом з ними.
 
 
Серед імли і піни є незворушні стіни —
Келія, трохи чаю в заварничку із Хіни.
 

І

 
Червоне серце місячної панни
цей хлопець третій день сидить без чаю
а потім чай привозять лиш натомість
собачий біль катує зуби не вщухає
 
 
зелене серце сонячної панни
ці діти безпритульні і голодні
намети розбивають на майданах —
бо нова революція іде не біля церкви
бо в церкві моляться за успіх революції
 
 
і зоряної панни серце чорне
сором’язливі руки та полюції
дівчата в котрих почалися демонстрації
їм наказали припинити мають рацію
 
 
а ти в цей час урочий плив
сховавшися у трюмі пив
а потім пісяв і курив
на митниці у Дуврі
 
 
відринутий від себе сам —
ні псам ні небесам —
я думав що ж нормальний сон
Ла-Манш туманний Альбіон
а он
 
 
три панни у кутку
три серця на однім шнурку
культурний кнур колишній поліцай
сховав за спиною нагай
гадюка
 
 
це місце темне як смола
рука тремтить вона пила
бо T. С. Еліот помер
він може у раю тепер
зате його ровесник Хвунт [6]6
  «Зате його ровесник Хвунт…»: мається на увазі американський поет Езра Павнд, одноліток T. С. Еліота (1885 р. н.), чиє прізвище Pound в англійській мові пишеться так само, як і назва англійської грошової одиниці – фунт стерлінгів – pound.


[Закрыть]
усе ще поміж нами тут
і ти часу не гай поете —
попереду свята Ельжбета [7]7
  «…попереду свята Ельжбета…»: у вашингтонському шпиталі святої Ельжбети для розумово хворих злочинців Езра Павнд перебував з лютого 1946 до травня 1958 р.


[Закрыть]
пиши сховавшися на сіні
«Jefferson airplane and/or Mussolini» [8]8
  «Jefferson airplane and/or Mussolini»: синтез двох назв – книги Езри Павнда «Джеферсон і/або Муссоліні» (1935) та відомої рок-групи «Аероплан Джеферсона».


[Закрыть]
 
 
тим часом Лондон ледь не плаче:
«чи не дали ми братця маху?» —
зрезиґнувала місіс Татчер
бо їй сказали: «Йди ти нах…»
 
 
О місіс Татчер місіс Татчер!
твоя сукенка голуба
її я більше не побачу
а так хотілось… не судьба!
 
 
а тепер кинь їм кістку
кинь їм цю чистоту
ти ж бо знаєш: вони не можуть
залишатися брудними дуже довго
ностальгія за індульгенціями
неминуща
«індульгенції повинні бути
пекла бути не повинно» —
скандують багатотисячні натовпи
серед ночі
 
 
і от – чистота:
диснеївського кролика
донька вбирає в твої окуляри
в мамині коралі
веде його за лапку до ріки
барвисті камінці кидати в чисту воду
 
 
:»цей камінець – сорока
полетіла сорока!»
:»цей камінець – баранчик
полетів баранчик!»
:»цей камінець – місяць
полетів місяць!»
:»а цей камінець – зоря
полетіла зоря!»
 
 
крихітний апокаліпсис на березі Бистриці
маленька панночка із кроликом:
«покажи нам мадам Сезанн»
 
 
в домі повішеного
з розмови про хор Верьовки
переходять на бесіду про імажизм
цікаві порівняння Ісідори Дункан
з Гільдою Дулітл а потім
відеофільм де так само дві жінки
кохаються з білим песиком
«ОМ!» – проказує стрижений Іван
і першим не дивиться на екран
де дві жінки все одно кохаються
з білим коником
«ОМ!» – повторює стрижена Ленокс
якій поки що не загрожує клімакс
і відвернувшися від екрана
уважно дивиться на Івана
ом-данá-ом-дáна-ом
 
 
кінець уже забаві
гоббітів і хронопів
погашено у каві
недопалки коноплі
спіймали відхідняк
і каца [9]9
  «…і кацау піймали…»: фразеологічний зворот, означає допитися до білої гарячки, збожеволіти через надуживання алкоголю.


[Закрыть]упіймали
хотіли приручити їх
тому не відпускали
але то є звірюки
дурні й несамовиті
кусаються за руки
літають у повітрі
візьми одеколон
і розведи водою
вони втечуть як сон
квапливою ходою
 

II

 
це золото і пурпур храму
це сипле білий сніг
це зрізана троянда в сріблі
це істина яка сміється
мені в обличчя:
 
 
це водопади крові скелі круки
це храми золоті і чорні хмари
і хвилі дощу всеочищуючого
залишаються вранці
вишневі пелюстки в калюжах
вільготний запах зламані галузки
пісок який тримає пташині
і коров’ячі сліди
це те за що мене не люблять
і бояться
це синій і весняний дим
пожежа в котрій плавляться шиби
полум’я відсвічене в келихах з вином
знання вистраждане як зубний біль
і це зубний біль
любов до гарних ножів
любов до смерті
 
 
це все що приходить у віщих снах
це те що приходить як безсоння
як білі хмари що летять
повз місяць до світання
доки я пам’ятаю про неможливість
попереднього і майбутнього існування
наступає тиша після пожежі
її можна почути навіть тоді
коли мене вже нема бо я вийшов
із тиші в тишу переходжу покоями
сиплеться сніг за вікном знайомим
спалахи і дзеркала мовчазні
достовірна сила
до мене ніхто не наблизиться
бо мене немає для них
доки горить лампа
доки пише перо
доки падає сніг
 

III

 
четверта ранку тихий рок і теплий плед
я випросив у тебе трохи рому
лишилося півпачки сиґарет
 
 
а решта невідома
 
 
гравці твоє волосся розплетуть
і Дюрер у старій пінакотеці [10]10
  «…і Дюрер у старій пінакотеці…»: Стара пінакотека в Мюнхені має кілька робіт Дюрера, в тому числі і славнозвісний його автопортрет (1500).


[Закрыть]
розкаже щó лишається на серці
 
 
а що з собою на Вкраїну не беруть
 
 
усе таке пречисте і пусте
побачимось у снах або у віршах
і може все складеться щасливіше
 
 
тоді коли п 'ять років перейде
 

IV

 
співай стрижена співай [11]11
  «…співай стрижена співай…»: ідеться про солістку популярної у 80-х роках групи «Eurythmies» Енні Ленокс.


[Закрыть]
відбувай ритуал і перуки міняй
міняй довгі ноги і руки
бухарі наші про тебе не знають
вони по крапках собі блукають
зараз так важко дістати чорнила
 
 
але ти все одно співай мила
 
 
вони в підземці блюють їм погано
колишні художники і бітломани
їх лягаві в’яжуть по яйцях періщать
а вони знай повторюють «Харе Крішна»
 
 
а ти співай стрижена не замовкай
кожен по-своєму ловить кайф
давай сержанте всіх відмикай
і відпускай
в рай
 
 
а в раю море кіру
кольору вина
кольору твоїх очей
стри-же-на
і під кожним кущем
чути твій голос —
то грають в раю
маги фірми «Фаллос»
 
 
яка ідилія!
 

V

 
«зуби мої зуби
заболіли з ночі
біжу до шпиталю
вилізают очі»
 
 
так співають косівські Гуцули [12]12
  «…так співають косівські Гуцули…»: «Гуцули» – одна з найперших українських рок-груп, з Косова.


[Закрыть]
які не читали віршів
Гільди Дулітл
і мають досить своєрідні уявлення
про вортицизм
а також три літри самогону
за кулісами і за лаштунками
 
 
плід не може впасти
бо надто густе повітря
співає зелений камінь
беззубий зелений камінь —
 
 
адже я вам сказав
що каміння не має зубів
ні очей
так само й листя
місіс Олдінґтон [13]13
  «…місіс Олдінґтон…»: американська поетка Гільда Дулітл була дружиною Річарда Олдінґтона, англійського прозаїка і поета. Вони розлучились у 1937 році.


[Закрыть]
так само червона тачка
біля білих курчат
із очима
 
 
ой-йой-йой
ой-йой-йой
плід не може впасти
бо співає зелений камінь
і курчата співають під густим дощем:
 
 
ой-йой-йой
ой-йой-йой
 
 
з упертістю старої кішки
художник ще раз починає малювати
одну і ту ж гору
 
 
його мадам уже не тут
її нема в саду
її нема в червоній сукні
її нема в зеленому домі
і в жовтому кріслі нема її
 
 
померзли руки мов гортензії примхливі
мальовані цигани плачуть гірко
і тільки темрявою пахнуть їхні сльози
 
 
один і той самий собор
око всього-на-всього
ось до чого ми дійшли
покажи нам мадам Сезанн
 
 
думкою циганів не поцікавилися
ніхто не поїхав до Saintes Maries-de-la-Mer [14]14
  «…ніхто не поїхав до Saintes Maries-de-la-Mer…»: згадується собор Святих Марій з Моря в Провансі, де, згідно з ранньохристиянською легендою, висадилися на сушу три Марії разом з Лазарем і після навернення Франції померли там та були поховані. Одна з трьох Марій, чорна, стала покровителькою циганів. Щороку в кінці травня там відбувалися великі церковні урочистості, свідком яких був P. М. Рільке у 1909 році.


[Закрыть]
наприкінці травня
пом’яніть у свій час
про їхні страждання
доки ти не забув про неможливість
попереднього і майбутнього існування
доки я пам’ятаю
 

VI

 
палає неба край
світає
і діти прокидаються на площі
 
 
цей неможливий холод шелестить
пожовкле листя сяють очі
мерзнуть ноги
 
 
орда була несамовита
юрба була дурна
відтак найкращих перебито
лунає музика смурна
 
 
слабкіші вирішили здатись
на ласку варварів – і от
ми бачимо що діти
прокидаються на площі
а в ліжках спить народ
 
 
залізь у книжку про любов
 
 
над Темзою туман палають ліхтарі
про що ти кажеш нам поете
 
 
весна так щедро ллється вниз
 
 
незапашна і невидюща
зеленочорнобілосуща
поміж психологічних криз
у книжку про любов заліз
гори вогонь гори вогонь
ми смажим голубів
об’їдки підбираєм на вокзалах
ми ладні їсти кактуси якби
нас і за це не покарали
 
 
гори вогонь гори вогонь
сентиментальна Англія посилки вишле нам
але суворі й справедливі
ми відмовляємося
маючи
все ще маючи наші недоїдки
як солодко горить вогонь
залізь у книжку про любов
 
 
а вона роздягається на майдані
люби її
а вона обливає бензином себе
люби її
вона цнотлива ти розумієш це
і дзвонять телефони
і виють пожежні сирени
і спалахує сірник
ну то люби ж її люби
 
 
вона догорає одна
люби вогонь
вона – це попіл і сажа і кістки
люби попіл і сажу і кістки
 
 
і тоді прийде день
ти зможеш теж
так само
Не that loveth not
his brother
abideth in death [15]15
  «…He that loveth not his brother abideth in death…»: «Хто не любить свого брата, той у смерті пробуває» (1 Посл. Івана, 3.14).


[Закрыть]
 

VII

 
ворона сіла на горіх
чудовий кадр – а не для всіх
ворона кряче
 
 
у церкві дзвони б’ють-гудуть
до церкви каятись ідуть
а Дисней плаче:
 
 
laterna magica усі
деталі пов’язала
тому не дивно
 
 
що там де був колись вівтар
тепер Конфуція нектар
у серце плине
 
 
а те що називали «гріх»
тепер постало як горіх
і сум ворони
тому нехай
усіх-усіх
нас  ж е н ь  боронить
 
 
тому нехай тому нехай
ворони крячуть
тому нехай тому нехай
весь Лондон плаче
тому не х… тому не х…
і місіс Татчер
тому наплюй тому наплюй
на біль собачий
 
 
«Ши цзін» «Лі цзі»
«Шу цзін» «І цзін»
«Чунь цю» і «Cantos»
 
 
земля приватна
і «Rock Drill»
безплідний етос
 
 
три панни Інни
їх серця
переобтяжені добою
 
 
чекай а кáтарсис?
а він
перед тобою
 

1990–1991