Текст книги "Слуга з Добромиля"

Автор книги: Галина Пагутяк

сообщить о нарушении

Текущая страница: 15 (всего у книги 15 страниц)

Добромиль, 1649 рік

Увечері Антось виліз із пивниці й розпалив огнище у дворі Слуги з Добромиля. Чекав, коли прийде господар і принесе вина. Той прийшов і приніс ще й кошик з харчами. Ніч була зимна, але вогонь зігрівав їх, стріляючи іскрами в темносинє небо, всіяне зірками.

– Завтра сюди прийдуть майстри і відбудують мою хату. Я чув, що є доми, що стоять триста-чотириста літ, і нічого їм не стається.

– Треба вам, пане Слуго, купити собі антипка.

– Та я купив учора, в дітисьок, але він від мене втік, бо я сіллю торгував і знову торгувати буду.

І додав:

– Якщо Бог так захоче.І мій пан не пошле мене кудись далеко. Бувають часи неспокійні, бувають страшні, а от миру на сій землі не видати. А все ж я відбудую дім.

– Таке життя, – похитав головою Антось й надпив з пляшки вина. – Але й добре ж!

– Із самої Франції привезене.

– Я хотів спитати вас, пане Слуго..І не одне питання, а два, бо вони мене те так, що тривожать, а просто цікавлять…

– Питай!

– Хто вбив пана Купця з Перемишля?

– Двоє: молодий Юрко Мнішків і Самозванець. Старий наказав лже-царевичу встромити кіл в серце, а той був ліворуким і встромив у правий бік замість лівого. Однак, він був дхампіром, тобто сином опиря і відьми, як і я, тому й згубив Купця. Але спершу Юрко втяв голову шаблею. Я се взнав від Маринки, у тюрмі, коли скінчилось її недовге царювання.

– А золоту бляху де ви знайшли?

– Вона мені віддала, Маринка. То був її шлюбний презент від старого Мнішка. Я розповів їй, що бляха приносить нещастя тому, кому вона не належить. Вона жила ще з двома по тому, як вбили Грицька. Чую, що він ще вернеться, сей вовк у овечій шкурі….

– Так просто віддала?

– Хотіла, щоб заграв я їй пісню смерті.Хотіла від мене трутки. Але я не дав їй нічого. Окрім поради: молити Бога про спасіння душі…Бо смерті й отрути довкола повно.І вона прокралась навіть у мене всередину. Я бачив, як вовки поїдали вмерлих із голоду й холоду, й подумав, що се не світ Божий. Але потім…

– Що потім?

– Побачив, як зірки відбиваються у воді, й збагнув, що се мені знак. Розумієш?

– Нє, – відповів Антось і аж трохи відсунувся від Слуги з Добромиля.

Львів, 2005–2006 роки.