Текст книги "Елєонора (збірка)"

Автор книги: Едґар Аллан По

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 5 страниц)

Моя жінка звертала кілька разів мою увагу на сю білу латку. Як я вище згадав, в сьому лежала одинока ріжниця між сим дивним котом й попередним убитим Плютом. Читач, здаєть ся, пригадує собі, що ся відзнака, хотяй покривала майже ціле погруддє, спершу була ледви видна лише в зарисах. Але поволи та ледви замітно – мій розум довго намучив ся над сим, щоби собі се уявити – латка виступала щораз виразнійше. Вкінці вона стала замітною і з близька. Вона представляла предмет – страх мене збірає назвати се, що було головною причиною моєї відрази і страху. Я хотїв увільнитись від сеї потвори, але не мав відваги! Сей пружок представляв – вже вкінці скажу – осоружну та страшну річ. Се був мотуз...

О, сумне і страшне почуттє сорому, негідної кари, душевної муки та смерти! І справді тоді я був дуще нещасливий; мов нещастє переходило всякі можливі границі людського горя! А нерозумне сотворіннє (одно з його роду я з погордою усунув зі світа) спричинило стільки горя та муки мені – чоловікови, сотвореному на образ й подобу Бога! Ох! я вже більше ніколи не зазнав благодатнього спокою ні в день, ні в ночі! Через цілий день не опускало мене звіря ні на хвилину. В ночі зривав ся я в невисказаній трівозі з страшних снів, щоби лише відчути на свойому лиці віддих того страшного сотворіння, того нічного страховища, якого ніякою силою не можна скинути з себе, щоби лише вічно чути на своїх грудях той тягар!

Під тягаром сих мук заниділа в мині і та незначна скількість добрих змагань, котрі ще менї лишились. Тепер стали невідступними товаришами моєї душі тільки злі думки, найстрашнійші та найгірші образи! Моє насупленне змінилось у ненависть до цілого світа, до всього, що е в світі, до цілого людства! Моя тиха, терпелива, усіми опущена жінка була найчастійше нещасною жертвою наглих, частих, непогамованих вибухів моєї скаженини, якій я віддав ся цілком сліпо.

Одного дня ся бідна страждальниця пішла за якимсь ділом за мною до пивниці старого дому, куди ми перепровадились через нашу бідноту. Кіт, що ішов також за мною по стрімких сходах, причинив ся до сього, що я мало не упав стрімголов в долину. Се вивело мене з рівноваги. Я вхопив сокиру і був вже забув про дитячу боязнь, що дотепер звязала була мені руки. Я замахнув ся на кота так влучно, що був би з певностію в одній хвили положив бідне звірятко трупом. Та моя жінка вхопила мене за руку і перешкодила мені в сьому. Се довело мене до справді чортівської люти – я вирвав ся з її рук і затопив сокиру глибоко в череп – своєї жінки. А вона бідна, не зойкнувши, упала нежива на землю. Як лише поповнив я се страшне убійство, то взяв ся сейчас до того, щоб скрити десь трупа. Я знав добре, що ні в день, ні в ночі не зможу його усунути з дому, так щоби не викликати сим підозріння у сусід. Всякі думки приходили мені до голови. Раз думав я посічи тіло на кавалки, а відтак спалити його. Опісля хотів викопати на нього яму в пивниці. То знов розважав над тим, чи не ліпше було би кинути його до керниці, що стояла на подвірю, або веліти слузі винести його з дому, як якусь річ, під позором, що вибираюсь в дорогу. Вкінці впав я на отсю гадку, яка видала ся мені найлучшою з усіх попередних: Я постановив трупа замурувати в стіні пивниці, як то після переказів робили середновічні черці з тілами своїх жертв*. Пивниця надавала ся до переведення такого пляну. Її стїни недавно щойно витинковані при вогкій погоді єще зовсім не повисихали. Крім того одна стіна висунулась на перед, а за нею знаходив ся якийсь димар, чи щось подібного. Я не сумнівав ся, що мені пощастить ся без труду виймити цегли в сьому місці, всадити трупа і знова замурувати як слід, щоб нічиє око не доглянуло щось підозрілого. І я не завів ся. Мені легко удалось якимсь кавалком зеліза виняти каміннє та цегли. Я вложив осторожно тіло трупа в середину муру і без труду виповнив ним цілу яму. Незвичайно обережно забрав я пісок і глину та зробив з сього підмастку, що нічим не ріжнилась від давної, і осторожно вигладив новий мур. Коли я скінчив свою роботу, почув в собі якесь задоволеннє, що всьо пішло гаразд. На мурі не було навіть найменшого значка, який вказував би, що стало ся щось страшного. З найбільшою старанністю позмітав я з землі румовище*, опісля з повним вдоволеннем оглядав своє діло і так сказав сам до себе: «Бодай тепер моя праця не пішла на марно!»

Відтак став оглядатись за котом, що спричинив мені тільки горя! Я постановив змести його з сього світа. Коли-б він був під сю хвилю накинув ся мені під руки, то його судьба була би тут рішена. Та хитре звіря, занепокоєне наглим вибухом мойого гнїву, – здаеть ся, оминало мене. Годі звалювати, а навіть представити собі, якої розкоші зазнав я через те, що не бачив того осоружного кота. І ось за весь час, від коли він появив ся в мойому домі, переспав я здорово та спокійно першу ніч, хотяй сповнене убійство придавлювало мою душу. Вже минав другий, і навіть третій день, та чортівське звіря непоказувало ся. І знов відітхнув я спокійнійше. Здаєть ся, страх прогнав з хати сю потвору! Я вже більше його не бачив і був тому щасливий.

Свідомість злочину трохи непокоїла мене. На кілька питань про жінку, відповів я зовсім спокійно. Заряджено навіть слідство, але – річ природна – нічого не відкрито. Я вже мав запевнений супокій на будуче.

Четвертого дня по сьому убипстві з'явилось несподівано в моїм помешканню кількох панів з поліції і знов взялись старанно перешукувати ціле помешканнє. При сьому заховував ся я зовсім спокійно*. Мене не могло нічого вивести з рівноваги, бо я був сильно переконаний, що вони не віднайдуть місця, де був схований труп. Урядники приказали мені при ревізії іти за собою. Перешукували кождий куточок, кожду шпаринку. Вкінці по раз третій, чи четвертий війшли до пивниці. Я навіть не здрігнув ся, а серце било ся зовсім спокійно як у того, що не почуває ся до ніякої вини. Я пішов до пивниці і ходив за ними від одного кута до другого. Заложивши руки, ходив я супокійно сюди і туди. Урядники заспокоїлись і вже хотіли відійти. Радість мойого серця була так велика, що я не міг її укрити. Мене зібрала охота поглузувати собі з них і сим впевнити їх про мою невинність. «Мої панове, – сказав я при виході з пивниці, – тішить мене дуже, що ви переконали ся, що ваше підозріннє було безпідставне. Тепер побажаю вам доброго здоровля, а на будуче будьте трохи чемнїйші. При сім скажу вам ще, що сей дім є сильно збудований!»

Серед шаленої охоти сказати щось зухвале, я сам не знав, що говорю.

«Мушу признати, що сей дім є сильно збудований. Сі мури – може хочете відійти, мої панове? – сі мури є кріпко збудовані!..

Тут з дивною радістю штурклув я палицею, котру случайио мав в руках, так сильно об мур саме в се місце, де було сховане тїло моєї жінки, найлюбійшої мойому серцю женщини, що...

Але, ох! хай Бог змилує ся наді мною та увільнить мене з кігтів мойого вічного ворога! Ще не розійшов ся по пивницї відгомін мойого стукання, коли з нутра, як з гробу, залунала відповідь. Був се крик, спершу придушений і перериваний, як плач дитини. Опісля перемінив ся в голосний, безпереривний вереск, зовсім неприродний і не подібний до людського голосу. Виттє, якесь захрипле наріканнє, як колиб чортівський регіт змішав ся зі страшним накликуваннєм смертельного страху...

Подібне виттє може счинитись лише в пеклі, коли прокляті конають у вічніх судорогах, а чорти ріжними голосами виють разом з ними. Було би зайвим описувати се, що діяло ся підчас сього в мойому серці. Безсильно заточував ся я від одної стіни до другої. Урядники зі страху остовпіли і в першій хвилі затримали ся на сходах без руху. Але опісля двадцять сильних рук взяло ся до муру. Мур розвалив ся, а перед очима присутних стояв труп вже сильно зіпсований та облитий кровю. На його голові сидів осоружний кіт з широко роззявленим, червоним ротом та з одним оком.

Він довів мене до сього осоружнього убійства, а його зрадливий голос віддав мене в руки ката. Я замурував його правдоподібно разом з трупом.

Перекл. Федір Белей.

_________________________

Примітки

Ця збірка новел Едґара Алана По була надрукована 1912 року у найстарішій українській друкарні, у Львові, в котрій ще у XVI столітті друкував перші книги руською мовою Іван Федорович.

Передмову до збірки написав публіцист Федь Федорців (псевдонім Б. Данчицький).

Коментарі, викладені нижче, додані упорядником даної інтернетної публікації 2019 року.

ПЕРЕКЛАВ ПЕТРО КАРМАНСЬКИЙ – На заголовній сторінці перекладачем вказаний Петро Карманський, що може ввести читача в оману, начебто він переклав усі новели даної збірки. Насправді Петро Карманський переклав чотири тексти, ще два – Михайло Кобєрський (причому один із них у співавторстві з якимось таємничим Д. Г.), і один – Федір Белей, а вірша «Зачарована палата» у другій новелі переклав Дмитро Йосифович. Перекладено тогочасним галичанським діалектом української мови, котрий відрізняється від сучасної літературної. В даній інтернетній публікації в основному збережений правопис публікації 1912 року.

«Елєонора» (Eleonora). Вперше твір був надрукований 1842 року у щорічному американському (філадельфійському) альманасі “The Gift: A Christmas and New Year's Present” («Подарунок: Різдвяний та Новорічний презент»), під заголовком «Елєонора: притча». 24 травня 1845 року «Елєонора» була перевидана у нью-йоркській газеті “Broadway Journal” з доданим автором епіграфом, котрого не було у першому виданні.

Sub conservatione formae Specificae salva anima. Raymond Lully. – Епіграфом новели «Елєонора» є рядки Раймонда Луллія (1235-1315) – іспанського поета, схоласта, алхіміка. Переклад з латини: «Поки зберігається певна форма, душа ціла».

«несказаного сяєва» – «Несказане сяєво» (або «світло несказанне») – слова з рядка «Гімну порам року» англійського поета Джеймса Томсона (1700-1748).

«agressi sunt mare tenebrarum, quid in eo esset exploraturi» – вступають до моря пітьми, щоб дізнатися, що там (латин.).

… вважати їх напевно великанськими сирійськими зміями… – Йдеться про давньосірійські міфи.

… з областий Гесперу… – Геспер – вечірня зірка, що сходить на заході, Венера.

… у піснях кобзаря Скіраза… – Тобто поета з Шіраза. Мається на увазі Сааді (1184-1291), перський поет, який народився й помер у місті Шіраз.

Заглада дому Юшер (The Fall of the House of Usher). В інших українських перекладах – «Падіння дому Ашерів». Вперше опубліковано у вересні 1839 року у філадельфійському журналі “Burton’s Gentleman’s Magazine”.

Серце його схоже на завішену бандуру, що дзвенить при иайлекшому подуві. Беранже. – Епіграфом новели «Заглада дому Юшер» є рядки з вірша «Відмова» (“Le refus”) французького поета П'єра-Жана Беранже (1780-1857).

Очодоли – очниці, очні ями.

… при огляданню рішучо палких, а при тім реалістичних задумів Фуселього. – Мається на увазі Фюзелі (Фюсслі) Йоганн Генріх (1741-1825) – швейцарський художник-романтик, що жив і працював в Англії.

Духи двигались ритмічно Під шездар солодкий тон. – Шездари – галичанський діалектизм, що означає цитру. Цитра – струнний музичний інструмент. На Русі різновид цитри називався гуслі. Але в англійському оригіналі твору та інших українських його перекладах йдеться не про цитру, а про лютню.

Ми чипіли над такими творами: Вервер та Шартроза – Грасета… Подорож Миколи Кліма у підземелле – Гольберґа; Хайромантія (Вороженнє з черт на руці) – Роберта Флюда, Жана d`Inagine і Шамбра; Подорож у синяву небес – Людвіка Тіка… – Ґрессе Жан Батіст Луї (1709-1777) – французький поет-сатирик. У вірші «Вервер» він вельми грайливо розповідає про пригоди папуги, вихованого в жіночому монастирі, в «Монастирі» пише про самотнє життя поета. Голберг Людвіг (1684-1754) – датський письменник, стояв біля витоків нової літератури Данії. «Підземні мандри Клімма» – його сатирично-соціальний роман-утопія. Флад Роберт (1574-1637) – англійський лікар, автор трактатів з алхімії та хіромантії. Д'Ендажіне Жан (XVI ст. ) – автор книг з хіромантії. Делашамбр Марен Кюро (1594-1669) – автор посібника з хіромантії. Тік Людвіґ (1773-1853) – німецький письменник-романтик.

Directorium Inquisitorium – Домініканця Емерика Жірона. – Еймерік Жіроннський (1320-1399) – іспанський інквізитор, автор «Посібника з інквізиції».

декілька місць у Помпонія Меля… – Мела Помпоній (І ст.) – римський географ, автор напівфантастичних описів Африки та її мешканців.

Vigiliae Mortuorum Secundum Chorum Ecclesiae Maguntinae. – Застороги смертним прихильникам Маґунтинської церкви (латин. ).

“Mad Trist” – Лянсельота Каннінґа – «Шалена печаль» сера Ланселота Кеннінґа – найімовірніше, вигаданий По автор і його твір.

… коли я поклав руку на його рамени… – Рамени – плечі.

«Тінь» (Shadow – A Parable). Написано ймовірно у травні 1833 року. Перші публікації: вересень 1835 року – у журналі “Southern Literary Messenger” (Річмонд, Вірджинія); 1840 рік – в авторській збірці «Гротески та арабески»; 31 травня 1845 року – в газеті “Broadway Journal” (Нью-Йорк); 1850 рік – в посмертній авторській збірці «Праці» (“Works”), II том.

(Казка). – Петро Карманський переклав “A Parable” як «Казка». В перекладі Олени Фешовець більш точний варіант – «Притча».

О горе! а однак я іду долиною Тїни. Псалом Давида. – Псалом 23.

… співали пісні Анакреонта. – Анакреонт (бл. 570-478 до н. є.), давньогрецький поет, що оспівував радощі життя.

… пісні сина Тейоса. – Теос – давньогрецьке місто-держава, в котрому народився Анакреонт.

Морелля (Morella). Вперше новела опублікована в квітні 1835 року в «Southern Literary Messenger». Виправлена редакція перевидана в листопаді 1839 року в «Burton's Gentleman's Magazine». Перша публікація включала в себе вірш «Гімн» (Hymn) з 16 рядків, цей гімн за сюжетом співала Морелла. З останнього прижиттєвого видання розповіді (The Broadway Journal 21 червня 1845 роки) гімн був виключений автором і з тих пір публікувався окремо під назвою «Католицький гімн» (A Catholic Hymn). В даному українському перекладі Петра Карманського відсутній епіграф до новели. Епіграфом до цього твору По зробив цитату з діалогу Платона «Бенкет» (в оригіналі, грецькою мовою), котру можна перекласти так: «Собою, лише собою, у своїй вічній єдності».

… прешбурського виховання. – Тобто виховання у місті Пресбурзі, як називали німці Братиславу – столицю словаччини.

… як Гінном змінив ся в Ґегенну. – Біблійна назва пекла «геєнна вогненна» походить від так званої «долини плачу» Гінном неподалік від Єрусалима.

… пантеїзм Фіхтого… – У філософії німецького вченого Йоганна Готліба Фіхте (1762-1814) велике значення мало протиставлення «Я» та «не Я», тобто навколишнього світу, природи, що, на його думку, є джерелом пізнання та руху.

… уміркована Палінґенезія Пітаґорейців… – Палінґенезія – вчення про безсмертя душі (гр.). Піфагорейці – послідовники давньогрецького філософа, релігійного й політичного діяча, математика Піфагора Самоського (VI ст. до н.є.), який вважав числа основою всього сущого. Піфагорейці вірили в метемпсихоз – переселення душ.

… які розвиває Шеллінґ... – Вчення Шеллінґа – мається на увазі комплекс ідей німецького філософа Фрідріха Вільгельма Шеллінґа (1775-1854) про тотожність природи і свідомості, об'єкта і суб'єкта.

… д. Льоке… – Локк Джон (1632-1704) – англійський філософ, у своїй праці «Міркування про людський розум» доводив, що нема природжених ідей, вони виникають з людського досвіду.

… principium individuationis… – особисте начало (латин.).

… як рожі з Пестум, два рази до року. – Давньоримські поети Вергілій, Овідій, Марціал та інші згадували, що в римському місті Пестумі, славному своїми квітами, троянди цвіли двічі на рік.

… ігру Теоса… – Тобто музикування Анакреонта (дивіться примітку до тексту «Тінь»).

Маска червоної смерти. Уперше цю новелу Едґара Аллана По було надруковано у травні 1842 року в філадельфійському журналі “Lady's and Gentleman's Magazine” під назвою «Маска Червоної Смерті» (англ. “The Mask of the Red Death”) з підзаголовком «Фантазія» (англ. “A Fantasy”). За цю публікацію По отримав гонорар 12 доларів. 19 липня 1845 року виправлена новела була надрукована в нью-йоркській газеті “Broadway Journal” під усталеною нині назвою “The Masque of the Red Death”, котра буквально перекладається як «Маскарад Червоної Смерті».

… гебановий годинник. ― Тобто зроблений з ебенового дерева, котре називають також чорним деревом. З нього виробляли предмети розкоші.

… можна було бачити в «Гернані». ― «Ернані» ― драма В. Гюго, що мала приголомшливий успіх на першій виставі 1830 р. і проклала шлях романтичній драматургії 30-х pp. XIX ст.

В инших кімнатах була велика глота… – Глота – натовп, велике скупчення людей.

Тиша. В оригіналі називається “Silence ― A Fable”. Притча писалася в 1832 році; вперше надрукована 1838 року в The Baltimore Book, під заголовком “Siope – A Fable“. Єдину зміну автор вніс у 1842 році: змінив назву.

Казка. ― Петро Карманський переклав “A Fable” як «Казка». В перекладі Віктора Шовкуна ― «Притча». А Майк Йогансен “Silence ― A Fable” переклав так: «Мовчання – баснь». «Басня» ― най найточніший переклад.

Гірські шпилі дрімають; скалисті яри і печери затихли. Алькман. – Алкман (VII ст. до н.є.) ― давньогрецький ліричний поет, поет xорової меліки, малоазійський раб, жив і творив у Спарті в середині VII ст. до Р.X. Уступ, з якого взято рядки епіграфа, надихнув Ґете і Лєрмонтова на створення відомих ліричних шедеврів. В даному виданні епіграф було надруковано грецькою мовою, а переклад нижче у дужках.

… але ніч потахала… ― Потахати ― зменшуватися. У даному контексті ― ніч підходила до кінця.

… листя, що тремтіло кругом Додони. – Додона – найдавніше, ще догрецьке, святилище в Епірі (північна Греція), що було дубовим гаєм; жерці його віщували за шелестом дубового листя та польотом голубів. У V ст. до Р.Xр. тут був побудований xрам Зевса Феґонайоса («Зевса Дубожителя»).

Чорний кіт (Black Cat). Уперше було опубліковано 19 серпня 1843 р. в щотижневику “United States Saturday Post”.

Плюто – так звав ся кіт… – Плюто (точніше Плуто – Pluto) або Плутон – ім'я володаря «царства тіней», бога підземного світу у давньоримській міфології. Його «аналогом» у іудейсько-християнсько-ісламський міфології є сатана або диявол.

… трупа замурувати в стіні пивниці, як то після переказів робили середновічні черці з тілами своїх жертв. – Йдеться про жертв інквизиції. Черці – монахи, ченці.

… позмітав я з землі румовище. – Румовище – наслідки руйнування, руїна. У даному випадку – шматки цегли.

При сьому заховував ся я зовсім спокійно. – У даному контексті слово «заховувався» вжито в значенні «поводився».