Текст книги "Диво"
Автор книги: Даніела Стіл
сообщить о нарушении
Текущая страница: 9 (всего у книги 10 страниц)
Розділ 13
Квінн зателефонував Алекс із кімнати для відпочинку першого класу, і вона відповіла йому сонним голосом. У неї була перша ночі, і він швидко повідомив її, коли прибуває і номер рейсу з Лондона. А потім побажав їй добраніч і поклав слухавку. Він був схвильований, що знову побачить дочку, і порадів з її вагітності. Він знав, що Джейн також була б рада за неї. Але коли він сидів, чекаючи свого літака, то його думки були не про Джейн. Тепер він міг думати тільки про Меггі, і лише зараз він починав розуміти, як важко буде йому залишити її. Зовсім не так легко, як це здавалося йому спочатку. Тепер він має відірвати її від себе, як пов’язку від рани. Протягом багатьох місяців він оберігав своє серце від минулого, а розлука з нею знову оживить його. Але він знав, що не має вибору. Якщо Квінн відкладе свій від’їзд, буде ще гірше, і він усе одно не зможе взяти її з собою. Він знав, що зробить зле, якщо раптом таки візьме її. Адже він присягся бути вірним пам’яті Джейн, щоб спокутувати свої гріхи перед нею й бути самотнім. І був певен, що саме тому лихий сон нарешті відпустив його. У нього заплямована совість, але зрештою йому не забракло сили поклястися: він виконає те, що пообіцяв їй, – інакше повік не позбудеться почуття провини. Він потребує усамітнення на борту корабля для себе, щоб вільно відбути життя, – саме в такий спосіб, як він говорив Меггі спочатку. Передусім він потребував свободи. І відчував, що не має права на постійного супутника. Тож має від’їхати. А Меггі мусить повернутись до свого життя, друзів, до тих, кого знала раніше, до викладацької роботи. Він не може тягати її за собою по світу і має робити так, як попередив: покинути її, як би болісно це не було для них обох. Але вперше в житті Квінн почав питати себе: наскільки сильно він хоче цієї свободи?
Коли він сів у літак до Лондона, йому стало легше і він сказав собі, що то, певне, дається взнаки його вік, якщо він так міцно прив’язався до неї, і буде краще для них обох, якщо вони припинять стосунки. Якоюсь мірою він розглядав свою любов до неї як вияв слабкості. А він не міг собі дозволити розслаблення.
Квінн спав у літаку, що з ним траплялось нечасто. А в Лондоні пересів на літак до Женеви, мало не спізнившись на нього. Він прилетів туди о п’ятій дня за місцевим часом і тільки-но вийшов з літака, як побачив Алекс. Її біляве волосся було довге, як у Меггі. І він був вражений, коли враз збагнув, що Меггі виглядає так само молодою, як і вона. Батько був дуже зворушений, коли побачив її вагітною, бо ніколи не бачив її в такому стані – ні коли вона чекала Крістіана, ні Роберта. Дочка повільно рушила йому назустріч, а хлопці, дуже схожі на неї, йшли на кілька кроків за нею з рюкзачками. Обидва біляві, кумедні, вони весь час штовхали один одного і сміялися.
Коли Алекс побачила батька, її очі стали серйозними.
– Як ти долетів? – спитала вона, не пориваючись бодай якось доторкнутись до нього. Дочка не виявила бажання ні поцілуватись із ним, ні прогорнутись до нього. Навіть не простягла йому руки, коли вони наблизились. Він не бачив її від похорону Джейн. І тоді вона від’їхала, навіть не попрощавшись із ним. Це була їхня перша зустріч відтоді.
– Добре виглядаєш, – сказав Квінн, посміхаючись до неї. Він ледве тамував у собі бажання стиснути дочку в обіймах, але знав, що ініціатива має йти від неї, або принаймні вона має зробити якийсь жест.
– Дякую, тату, – відповіла вона, і сльози наповнили її очі, а його погляд ніби затуманився. А потім Алекс обняла його, і батько пригорнув її, як це робив, коли вона була дитиною, чого вона вже не пам’ятає. – Я сумувала за тобою, – сказала вона, тамуючи схлип.
– І я також… дитино моя… і я також…
І поки вони обіймалися, хлопці стояли коло них і почали смикати маму. Тільки-но Квінн звільнився від її обіймів, як онуки взяли його за руки і почали засипати тисячами запитань. Його здивувало, що обоє хлопців говорили англійською зі швейцарським акцентом. Хорст і Алекс розмовляли з ними французькою, і, незважаючи на акцент, їхня англійська звучала абсолютно вільно. Він усе ще тримав Алекс за руку, відповідаючи на запитання дітлахів.
Літак до Голландії відлітав за годину, і він запропонував піти до найближчого ресторану поїсти морозива. Онуки зраділи: на думку хлопців, це була чудова ідея. Обидва вимовляли по тисячу слів за секунду, і Алекс посміхалась, ідучи поряд із батьком. Вона була така молода й гарна, їй пасувала вагітність, і на якусь мить йому захотілося, щоб Меггі познайомилась із нею. Він був певен: вони б сподобались одна одній.
– І ти виглядаєш дуже добре, тату, – відповіла вона йому компліментом на комплімент, поки їла морозиво разом зі своїми дітьми. Квінн замовив собі чашку кави, він відчув утому від далеких перельотів та двох пересадок, а також через різницю в часі. Та коли батько глянув на неї, то відчув: зник увесь той гнів, який вона тримала протягом такого тривалого часу. Він не знав, як воно так сталось, але радів із того зникнення.
За півгодини він із хлопцями сів у наступний літак. Вони мали бути в Амстердамі о сьомій тридцять, а за дві години – на борту корабля. Він уже попередив команду про їх прибуття, і старша стюардеса збиралась допомагати йому приглядати за дітьми. Квінн відчував вдячність до Алекс і, сідаючи в літак, знову запевнив її, що все буде гаразд і порадив їй відпочивати без дітей у товаристві її чоловіка. Відтак пообіцяв їй, що коли хлопці сумуватимуть за домівкою, то він привезе їх раніше. Коли він востаннє кинув на неї погляд, Алекс махала їм рукою й витирала сльози з очей.
Протягом усього польоту дід весь час мав приділяти увагу хлопцям і був вдячний за ті розваги, які передбачалися під час польоту. Там були книжечки для розфарбовування й олівці, їм також принесли по склянці фруктового соку. А хлопці весь час сміялися. Хоч онуки не бачили його більше року, проте дуже швидко подружились із ним. Вони хотіли знати все про його новий вітрильник. Дід же мав відповідати на їхні запитання чітко й доступною для дітей мовою.
Коли вони сіли в Амстердамі, їх зустріли капітан і перший заступник, а також Тем Хаккер. Вони привезли з собою причіп на колесах, і по дорозі до човна перший помічник весь час розважав хлопців. Онуки були вражені розмірами корабля, а стюардеса махнула їм з верхньої палуби, запрошуючи до вечері.
Квінн був дуже задоволений тим, що побачив, запитував про тисячі деталей, і відповіді Тема цілком задовольняли його. Сам Хаккер і обидва його сини вирушали з ним на морські випробовування. У них був намічений курс, а також список маневрів, які запланував Квінн і які має виконати на своєму шляху «Нічний політ». До своєї каюти він дістався близько півночі, сів і, позіхаючи, почав набирати номер Меггі.
– Ну, як твої справи?
У неї була десь третя дня, і вона чекала його дзвінка. А коли це сталося, Меггі трепетно ловила кожне його слово.
– Це просто неймовірно! Вони поводяться так, ніби бачать мене щотижня, і їм подобається на кораблі.
Квінн зазирнув до їхньої каюти, щоб глянути, як вони там, і почув сонне дихання. Ніби хтось відімкнув їх від джерела енергії, і тепер їхні батареї заряджалися наново. Дід сподівався, що завтра внуки встануть на світанку.
– А як «Нічний політ»? – спитала Меггі схвильовано.
– Краще, ніж можна собі уявити.
Він хотів би, щоб Меггі побачила вітрильник, але знав, що цього не трапиться, так само, як і вона це знала. Одного разу вона бачила його, і він пообіцяв привезти їй багато фотографій із морських випробувань.
Вони проговорили десь із півгодини, і Квінн розповів їй усі деталі. Корабель був розкішніший, ніж він сам очікував. Тепер, на воді, він виглядав просто неймовірно. Вони ще не хрестили його, але збиралися зробити це, коли він повернеться в жовтні. Тем Хаккер збирався влаштувати невеличку церемонію, його дружина хотіла бути хрещеною матір’ю. Квінн хотів попросити про це Алекс, але їй було б важко приїхати з Женеви.
– А як Алекс? – спитала обережно Меггі, а Квінн відповів із посмішкою в голосі.
– Зовсім інша жінка. Можливо, та, якої я зовсім не знав. Гадаю, дочка пробачила мені. Принаймні вона була дуже мила і добра. Я на таке не заслуговую, але вдячний їй.
Це Меггі спонукала його навести мости й запросити її, і він безмежно радів. Її ніжні руки торкнулися тисячі сторін його життя, і те, що вона зблизила його з Алекс, було для нього найважливіше. Квінн і сам не усвідомлював, наскільки він сумував за дочкою. Побачивши її, він ніби якоюсь мірою знову побачив Джейн. Алекс вражала подібністю до своєї матері, хіба що була трохи вища на зріст.
– Ти заслужив це, – запевнила його Меггі, і він згадав, що сказав їй, прощаючись в аеропорту. – Дякую за те, що ти сказав мені, – її голос звучав так, ніби вона й досі була зворушена тими словами. Освідчення стало найкоштовнішим дарунком, який він міг для неї зробити, єдине, чого вона хотіла.
– А що я сказав? – він жартома удав із себе забудька й приліг на ліжко, розмовляючи з нею. Він сподівався на ще кілька тижнів із нею у Сан-Франциско. То буде ще й випробування його свободи. Він жертвував коханням, яке знайшов із Меггі, збираючись сплачувати той борг, який ще й досі був винен Джейн.
– Ти сказав, що любиш мене, – нагадала вона йому, – тож тепер не можеш забрати назад ці слова.
– Це вийшло мимоволі, я не збирався говорити.
Це нічого не змінювало. Він усе одно збирався покинути її. Але знав, що кохатиме цю жінку, навіть якщо й учинить так, і хотів, щоб вона зрозуміла це. Він не бажав бути недобрим до неї та зміцнювати їхній зв’язок перед тим, як урвати його, але водночас усвідомлював, як багато все це важить для нього. І єдине, що Квінн міг зробити для неї, – сказати ці слова. Він і справді кохав її, і вона була щаслива дізнатись про це.
Вони ще трохи поговорили, а потім поклали слухавки. А за десять хвилин він уже спав у своєму новому ліжку. Хоч і був дуже втомлений, проте задоволений своїм новим домом на борту «Нічного польоту». Це була його теперішня оселя.
Розділ 14
Морські випробування йшли надзвичайно добре. Усі системи виявили себе навіть іще краще, ніж очікувалось. Його онукам дуже сподобалось. Досвідченість команди перевершувала його сподівання. Тижні летіли, як хвилини. Квінн не міг повірити, як швидко лине час, декілька разів він телефонував Меггі до Сан-Франциско. Вона сказала йому, що дуже втомлюється у школі й почувається збентежено, бо давно відвикла від викладацької роботи і від того, якими шибайголовами бувають учні. Одначе її голос звучав щасливо й по-діловому, і вона казала, що не може дочекатись його повернення. Квінн змушував себе телефонувати їй менше, ніж йому хотілося. Він розумів, що тепер повинен потроху віддалятись від неї, інакше остаточний розрив буде надзвичайно болісним. А цей час швидко наближався. Він знав, що іноді бачитиметься з нею, та й сам не мав наміру повністю розривати зв’язок і збирався час від часу телефонувати їй. Але Квінн напевне не збирався тісно пов’язувати своє життя з нею. Це була угода, яка існувала від початку, і він хотів, щоб вони обоє виконали її. Більшою мірою Квінн переслідував власні інтереси, аніж інтереси Меггі. Але він усе ще передчував, як проведе з нею останні два тижні у Сан-Франциско. То мав бути їхній прощальний дар одне одному.
Йому вкрай не хотілося залишати корабель, коли настав час, і хлопці аж плакали, прощаючись із командою, але Квінн пообіцяв, що вони можуть плавати з ним стільки, скільки їм дозволятимуть їхні батьки. Він відчув увесь сенс і фатальність життя, коли зійшов із ними на берег і зрозумів, наскільки Роберт схожий на Дуга. Вони відрізнялися тільки кольором волосся. Джейн завжди говорила, що Роберт схожий на Квінна, але коли він добре розгледів свого онука, то зрозумів, що і його син був схожий на Джейн, хіба що його волосся було такого ж кольору, як у Квінна. Але тепер у нього було таке враження, ніби риси синового обличчя були від матері. І вперше за двадцять чотири роки батько зрозумів, як сумує за ним. Він нарешті дозволив собі відчути це. Тими днями йому відкрилося все, що він ховав у собі. Квінн мало не заплакав знову, коли побачив Алекс, яка чекала на нього в аеропорту.
Він переночував у неї, а хлопці забавляли своїх батьків розповідями про морські пригоди. Не було жодної й найменшої прикрості, і вони довго пам’ятатимуть свою подорож із дідом. Онуки були добре виховані, добре поводились з усіма й виявили себе як емоційні, яскраві та люблячі діти. А наступного ранку, коли він від’їздив, Алекс знову подякувала йому і сказала, як багато значить для неї зустріч із ним. Здавалося, весь її гнів кудись вийшов із неї, наче хвороба, яку він вилікував, дивовижне зцілення, яке дочка пережила після років, коли вони не бачились. Алекс зізналась, що молилася за це.
– Чи буде тобі добре на кораблі, тату? – таке життя видавалося їй самотнім, але ще вчора ввечері він говорив, що це саме те життя, якого він хоче.
– Зі мною буде все гаразд, – запевнив він, – я дуже щасливий.
Тепер він був переконаний у цьому. Протягом останніх трьох тижнів він перебував у стані радісного збудження кожної хвилини, яку провів на борту. Вітрильник повністю виправдав усі його очікування. І його рішення провести на ньому все своє життя видавалося йому правильним, незважаючи на Меггі. Або, можливо, саме через неї. Він відчував, що не має права на нове життя з жінкою, якщо ця жінка не Джейн. Меггі стала його романтичною пригодою, сонячним днем серед злив, а тепер настав час продовжувати самотній шлях. Він був абсолютно певен, що це саме те, чого йому хочеться.
Коли він їхав, то пообіцяв Алекс, що неодмінно приїде до неї, коли в неї народиться немовля. Він може прилетіти з будь-якого місця, де б він не був. На той час він збирався до Африки, хотів провести там зиму, а потім вирушити до інших місць. Протягом багатьох годин вони обговорювали все це з капітаном, і той зробив йому кілька чудових пропозицій. Тепер Квінн думав тільки про це, і якась частина його вже покинула те життя, яке нещодавно він вів у Сан-Франциско.
Меггі відчула це, коли він повернувся. Зовні Квінн нібито був таким самим, яким від’їздив три тижні тому, але всередині нього щось змінилося. Цього не помітно було з вигляду, але вже в першу ніч вона відчула, що частина його ніби втекла від неї. Вона нічого не сказала йому, але він уже не обіймав її з тою пристрастю, як робив це кілька тижнів тому. Орел уже побував у небесах і був готовий відлетіти назавжди й залишити її.
Меггі була неймовірно завантажена у школі, але намагалася знайти час і для нього. Вони знову переїхали на яхту, і як би це не дратувало її, але вона мусила проводити певний час вечорами за перевіркою зошитів. Вона намагалась давати своїм учням якомога менше завдань, поки він іще був із нею, але деяку роботу все одно треба було виконувати. Та й Квінн також мав доробити багато справ. Лише вночі, коли вони лягали спати, вона відчувала, що вони все ще разом і пов’язані одне з одним. Тільки коли Меггі лежала в його обіймах, її почуття до нього ставало відчутнішим, і вона знала: він почуває те саме. Решту часу Квінн ніби був пильним і серйозним. То було важко – дати їй зрозуміти, що він, попри все, їде, але робить усе для того, щоб це було не так болісно. Квінн став уже не тим чоловіком, яким він був протягом років, коли думав тільки про себе. Цього разу він весь час міркував, як завдати їй якнайменше болю. І найменш за все він хотів завдавати болю саме Меггі.
На вихідні вони плавали на яхті, і погода стояла надзвичайна – сонячна й тепла, а бриз був саме такий, який потрібен, щоб іти під вітрилами. Джек приходив вечеряти з ними у п’ятницю і сказав, що йому подобається в коледжі, а Мішель дуже зайнята підготовкою до весілля. Квінн запропонував зафрахтувати для них яхту на медовий місяць, але Джек із жалем відмовився. Мішель це б не сподобалось, бо вона вже одного разу слабувала на морську хворобу, на відміну від Меггі, яка плавала залюбки. Їхній перший тиждень на борту проходив легко й комфортно, Квінн і Меггі приділяли багато часу одне одному. Багато розмовляючи вночі, вони ніби накопичували спогади, щоб зберігати їх упродовж багатьох років, коли вже не будуть разом. Чекання його від’їзду являло собою щось на кшталт запланованої смерті чи похорону. Вони знали, що це наближається, та навіть тоді Меггі відчувала, ніби він збирається відключити її від апарату дихання. І хоча вона завжди знала, що це станеться, але ніколи не чекала, що біль буде таким гострим.
А протягом другого тижня передчуття кінця мимоволі спричиняло тертя й напруження між ними. Інакше й бути не могло. Меггі став щоночі снитись Ендрю, у нічному кошмарі їй ввижався Чарльз, і вона прокидалась із криками. А Квінн практично не міг допомогти їй. Єдине, що він міг зробити, – це змінити плани та скасувати свій від’їзд, але Меггі ніколи цього не вимагала. Одначе дні минали, і вона відчувала, що з неї висмоктується повітря й саме життя. Упродовж їхніх останніх вихідних Квінн відчував увесь тягар того, що він чинить із нею, хоч вона жодного разу не промовила йому ні слова. Він знав, що має покинути її, і в одну з божевільних хвилин він мало не покликав її з собою. Але в нього був обов’язок перед Джейн. А Меггі потребувала повернення до справжнього життя, де будуть люди, друзі, робота. Він не може дати їй усе це на своєму кораблі. А якщо він таки візьме її з собою (ця думка таки спокушала його), він порушить свою обіцянку Джейн. Він усе це сказав Меггі, коли вони сиділи на кормі під вітрилами. Вона виглядала пригніченою, нещасною і більше не мала змоги приховувати це.
– Не можу повірити, що Джейн вимагала б цього від тебе, – сказала Меггі, дивлячись у море й почуваючись так, ніби розсіюється її власний попіл. – Я читала її вірші, присвячені тобі. Вона кохала тебе, Квінне. І не хотіла б твого нещастя.
Але – дивна річ – він сам не хотів! Йому було сумно від думки, що він покидає її, але в тому був для нього певний сенс: іти назустріч самоті й свободі до майже чернечого життя, яке він обрав сам. Йому потрібна пауза й душевний спокій. У нього немає більше душевних сил розпочинати нове життя будь із ким, та він і не заслужив цього. Його попередній досвід був не найкращий, – так принаймні вважає він сам. І він не воліє псувати життя Меггі й не хоче ризикувати. Квінн занадто покохав її, щоб робити їй боляче. Вони обоє багато настраждались у житті. Тому хотів покинути її, впевнений, що робить її щасливою. Вони добре ставились одне до одного, і він більш нічого від неї не хоче, та й сам не може дати їй більше, ніж це. Їхнє кохання було прекрасним. А тепер цьому підходить кінець. У понеділок він летить до Голландії. Їм лишилися тільки останні вихідні. У п’ятницю вони вечеряли з Джеком, і двоє друзів попрощались, обмінявшись міцними обіймами й могутнім рукостисканням.
У неділю Меггі ходила судомно мовчазна. Вона ледь могла говорити. Та їм і не було чого казати одне одному. Все вже було сказано тисячі разів, у тисячі способів. Вона б хотіла отримати у дар щось на зразок віршів Джейн. Але відчувала у своєму серці тільки біль і агонію втрати, які навідувались до неї занадто часто протягом її життя.
Квінн лежав поряд із нею на палубі й тримав її за руку. Вони лежали так уже дуже довго, і команда, знаючи, що, власне, відбувається, не турбувала їх. Він замовив розкішну вечерю з шампанським та ікрою, але Меггі майже не торкнулась її. І невдовзі вони рушили до своєї каюти. І там жінка заплакала й поглянула на нього очима, які краяли його серце. Він мало не пошкодував, що повернувся до неї після випробувань. Це було занадто тяжко для них обох, і він думав, що зробив помилку, повернувшись до Сан-Франциско, адже це стало фактично додатковою жорстокістю щодо неї. Одначе, так чи інакше, кінець буде неймовірно тяжким.
Перш ніж вони лягли, Меггі, стоячи перед ним у нічній сорочці, вимовила слова, яких він так не хотів почути:
– Квінне, прошу тебе, візьми мене з собою.
– Я не можу, Меггі. Ти це знаєш, – сумно відповів він.
– Ні, не знаю. Це все не має для мене жодного сенсу. Я не розумію, чому ми мусимо це робити.
Сльози текли тихими патьоками по її щоках.
– Ми погодились на це з самого початку, – нагадав він їй. – Ти ж знаєш.
– То було тоді, а зараз усе по-іншому. Тоді ми ще не знали, що покохаємо одне одного. Я кохаю тебе, Квінне.
– Я також кохаю тебе, Меггі. Але рано чи пізно я почну мучити тебе. – Він хотів додати, що не заслуговує її, але зупинився. У цьому всьому вчувався якийсь фальш. Він усе ще відчував, що має спокутувати свої давні гріхи. Алекс пробачила йому. І Джейн вибачила б, Меггі була певна. Але Квінн не міг сам собі вибачити. А оскільки не міг цього, то й не міг дозволити собі бути щасливим. Він має на самоті спокутувати те, чого ніколи не зможе змінити, і хоче, щоб Меггі це зрозуміла. – Я завжди роблю боляче тим, про кого піклуюсь. Моя дочка, мій син, Джейн… Як я можу все це забути? Ти можеш це зрозуміти чи ні?
В очах Меггі він нагадував Чарльза, який не міг вибачити собі того, що трапилось. Але тоді чоловік звинувачував і її також. Квінн же звинувачував лише себе. Проте, яка б не була причина розставання – чи то Ендрю, чи Чарльз, чи Квінн, – програвала завжди вона.
– Ти не можеш утекти назавжди, Квінне, – сказала вона, і в її очах була мука.
– Можу, – сумно відповів він. – Я тікав у минуле, і це було неправильно. Але зараз я чиню правильно, Меггі, я це знаю. Тобі буде краще без мене.
Це все було так не схоже на нього. Квінн переконаний, що чинить правильно. І то було саме те, чого він хотів. Меггі не могла впливати на нього – він цього не дозволяв.
– Я не хочу кращого життя. Я хочу бути з тобою. Ти не маєш одружуватись зі мною або зраджувати Джейн. Ти можеш навіки залишатись її чоловіком. Я просто хочу бути з тобою. Ти можеш відкинути все це й піти геть? Це повне безглуздя.
Усе це не мало жодного сенсу для неї, бо жінка знала, що він любить її. Але для Квінна визрівало дедалі більше причин покинути її. Саме цього він хотів від себе. Він мав принести цю останню жертву заради тих людей, кому він робив боляче в минулому, і байдуже, якщо Меггі не розуміє цього.
Врешті-решт вона ридала в його обіймах мало не цілу ніч, а вранці вони обоє виглядали так, ніби хтось помер. Меггі зібрала всю свою мужність, щоб одягтись і піднятись за ним до сніданку. Вона сиділа мовчки зі сльозами, що текли по її щоках, а він дивився на неї, осиротілий, так само як і вона. Так погано їй не було відтоді, як помер Ендрю, і в цьому вона вбачала якийсь знак. Її гарного хлопчика забрало в неї життя. А тепер цей чоловік кидає її, тому що кохає.
– Я вірю, ми чинимо правильно, – спокійно мовив Квінн. – Прошу тебе, не роби все ще тяжчим, ніж воно є.
І, сповнена любові до нього, вона кивнула й спробувала взяти себе в руки. Він уже казав їй, що не хотів би, щоб вона проводжала його до аеропорту. І Меггі знала, що не зможе. Він обняв її востаннє й поцілував, намагаючись запам’ятати все. Вона торкнулася його обличчя, перш ніж він посадив її в таксі. Його авто мало прийти за кілька хвилин.
Коли машина від’їхала, Квінн стояв на палубі, дивлячись їй услід. Меггі також не відводила очей від нього. Він підняв руку і помахав їй. Вона послала йому повітряний поцілунок, коли таксі рушило, а коли авто віддалилося від корабля, жінка розридалась – водій мовчки дивився на неї у дзеркальце заднього ряду. Меггі попросила його відвезти її додому й не пішла того дня на роботу. Просто не могла. Сіла в кухні, дивлячись на годинник. І в той час, коли його літак злетів, вона поклала голову на руки й заридала. Так вона сиділа протягом годин, не рухаючись і плачучи. З нею лишалися спогади про ті моменти, які вони провели разом, і тепер вона знала, що дотримає даного слова, як би боляче їй не було. Вона має відпустити його робити те, чого він хоче, незалежно від того, чи має це якийсь сенс для неї. Якщо вона любить його так, як казала йому про це, то він повинен отримати від неї ту річ, яку найбільше хоче, – свою свободу.
Вона довго просиділа з заплющеними очима, думаючи про нього й бажаючи йому бути вільним так, як він хоче. А тим часом його літак повільно зробив коло над бухтою, а потім узяв курс на північ, до Європи. Він глянув униз на міст Золоті Ворота, коли пролітав над ним, і пекучі сльози покотилися по його щоках.
