Текст книги "Диво"

Автор книги: Даніела Стіл

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 10 страниц)

Спати він більше не міг, услухаючись до ранку в рев буревію навкруги, а дощ періщив до самого ранку. Прокинувшись на світанку, він узув черевики, накинув плащ і вирішив обійти навколо будинку й подивитись чи є ще пошкодження. Дірка в даху була потворною, кілька віконниць зірвано і два великих вікна розбито. Усюди валялись уламки й бите скло, гараж було дуже пошкоджено й затоплено. На щастя, суто випадково він поскладав коробки з речами, які збирався берегти, на дерев’яні столи, тому ніщо з паперів та інших реліквій не постраждало. Весь наступний ранок він переносив їх до кухні. Вітальня мала вигляд зони стихійного лиха. Ще вночі він зсунув килими й меблі на середину й постелив простирадла та рушники, щоб збирати дощову воду, яка стікала крізь дірку в стелі. Частина вітальні еркером виступала перед будинком, і в неї влучила гілка дерева, через що старі гарні панелі обдерлися зі стін. Він довідався з ранкових газет, що щонайменше десять людей загинуло, більшість із них було вбито струмом пошкоджених ліній електропередач або поваленими деревами, сотні мешканців штату були поранені. Тисячі опинились без даху над головою, вони юрмились по спортивних залах шкіл, нижні поверхи яких були затоплені. Той буревій був просто гігантський.

Коли Квінн черговий раз переносив речі з гаражу в кухню, то побачив, що спричинило вночі другий і третій гучні звуки. У сусідському саду впало два дерева. Вони були менші за те, яке повалилось у нього, проте, падаючи, призвели до серйозних пошкоджень. Він побачив невеличку чорняву жінку, яка з сумом і жахом дивилась на наслідки стихійного лиха й раптом побачила Квінна, який саме підійшов.

– Мій дах пробило дерево десь о четвертій ранку, – сказав він обережно, – я чув ще два гучних гуркоти: то, певно, падали дерева у вашому саду, – продовжив він, і жінка кивнула. Дерева були чималі, все це дуже вражало. – У вас великі пошкодження?

– Я ще не все оглянула, але це виглядає просто жахливо! Будинок протікає, як сито, у кухні просто Ніагарський водоспад!

Жінка була налякана та стурбована. Квінн навіть не знав її імені, знав тільки, що цей будинок було продано невдовзі після того, як Джейн померла, але ніколи не бачив нікого з родини, яка купила його, та й ніколи не цікавився, хто вони, і зараз це все мало цікавило його. Проте він щиро співчував сусідці. Здавалось, вона сама вирішує всі свої проблеми, і ця думка змусила його згадати Джейн: дружина, коли його не було, з усім управлялась сама, самотужки долаючи негаразди й біди. Квінн подумав, що, певне, чоловік цієї жінки з такого ж тіста, як і він – людина, яка багато працює далеко від домівки, він навіть не приїхав на Новий рік. Квінн також нерідко зустрічав Новий рік на самоті в готельному номері. Очевидно, чоловік цієї жінки такий самий.

– Я маю кілька порожніх відер, якщо вам потрібно, – Квінн запропонував свою допомогу. А що ще можна було вдіяти в такій ситуації на Новий рік? Неважко було зрозуміти, що всі майстри штату матимуть у понеділок вранці безліч замовлень.

– Мені потрібен тесля. Я тільки в серпні переїхала, і мене запевнили, що дах міцний. Я б зараз послала їм фотознімок кухні. Вона так виглядає, ніби хтось зверху увімкнув велетенський душ.

Буревій поламав чи не половину її вікон. Її будинок постраждав дужче, ніж Квіннів, бо був не такий капітальний. Протягом останніх десяти років він кілька разів переходив від одних господарів до інших. Квінн не звертав ні найменшої уваги на те, хто там жив, хоча Джейн робила якісь спроби привітати нових господарів. Але він ніколи не бачив ні цієї нової сусідки, ні її чоловіка навіть мимохідь. Дощ усе ще лив, а вітер завивав, хоча й не так жахливо, як опівночі. Пошкоджені будинки виглядали як після ураганів на Карибах або тайфуну в Індії. Це було аж ніяк не схоже на Сан-Франциско.

– Я збираюся зателефонувати до пожежного управління й попросити їх настелити на дах брезент. Чи не хотіли б ви, щоб вони також глянули на ваш будинок? – запропонував він.

Здавалося, це єдине, що можна було зробити, і вона вдячно кивнула йому, мокра й шокована. Ці руїни навкруги надзвичайно гнітили, і всі мешканці їхньої вулиці тільки те й робили, що по можливості відсували повалені дерева, розбирали завали і підв’язували все, що могли. А буревій усе ще лютував.

– Я не певна, що брезент захистить, – сказала вона, сумна й пригнічена. Вона ніколи не потрапляла в таку ситуацію, так само, як і Квінн. І він чомусь подумав, що за цих обставин Джейн діяла б значно краще за нього. Але тепер він мусить сам дати цьому раду.

– Вони принаймні скажуть, що вам робити. Я попрошу їх узяти кілька шматків брезенту про всяк випадок. – Раптом він «заднім числом» пригадав правила хорошого тону. – Перепрошую, – мовив він, простягаючи вологу руку через низький паркан і водночас тримаючи коробку під лівою пахвою, – мене звуть Квінн Томпсон.

– Меггі Дартман, – відповіла вона, твердо стискаючи його руку.

Жінка була невеличка на зріст, її руки були тендітні й вишукані, проте потиск міцний. Її довге темне волосся було заплетене в косу й лежало на спині, звисаючи сплутаними пасмами навколо обличчя, змокле під шаленою зливою.

На ній були джинси та штормівка з каптуром, хоча виглядала вона промоклою до кісток, і йому мимоволі стало шкода її. Вона була дуже бліда, а її великі зелені очі дивились зажурено. Однак ніхто не винен у тому, що сталось, – його будинок також постраждав.

– Погано, що вашого чоловіка немає поряд, – промовив він їй співчутливо, висловивши вголос свої припущення. На вигляд їй було десь під сорок або й трохи за сорок, а поряд не видно дітей – факт, який припускав можливість, що вона навіть молодша і ще не виходила заміж. До того ж у такі лихі години всі виглядають старшими за свій вік. Вона якось дивно глянула на нього, коли він заговорив про її чоловіка, ніби збираючись щось сказати, а потім передумала. За хвилину Квінн залишив її й пішов телефонувати до пожежного управління. До цієї служби дзвонили сотні людей у подібному стані, проте йому пообіцяли, що приїдуть затягти його дах брезентом за годину або й за дві. Він, як і збирався, згадав про свою сусідку і, коли ніс із гаража останню коробку, сказав їй, що хтось із пожежного управління приїде, аби допомогти їй. Жінка тим часом саме відтягала гілляку від дверей свого гаража.

– Дуже дякую вам, – сказала вона й кивнула.

Меггі виглядала як мокра кішка, і йому захотілося запропонувати їй старий плащ Джейн, який він збирався віддавати на «секонд хенд», але не зробив цього. До того ж жінка, вочевидь, не була зовсім безпорадною і за хвилину пішла до свого будинку. На якусь мить йому здалося, наче вона йшла плачучи. Квінн подумки запитав себе, скільки разів Джейн плакала, коли вирішувала різноманітні невідкладні справи без нього. Повертаючись до свого будинку і думаючи про це, він почувався винним, як ніколи.

Розділ 4

Працівники пожежного управління затулили брезентом дірку у Квінновому даху, і, як і обіцяв, він направив їх до сусідки, яка мешкала поряд. Пізно ввечері буревій ущух, але пошкодження по території штату були величезними. Як і решта потерпілих мешканців міста, у понеділок він почав викликати майстра, щоб відремонтувати дах. Він знайшов його ім’я у записнику Джейн у кухні. Майстер аж розреготався, коли Квінн зробив виклик.

– Подивимось, – почувся чоловічий голос, у якому звучала надзвичайна втома, проте, певне, то був якийсь добродій. – Ваш виклик – сорок восьмий за цей ранок. Гадаю, я зможу прийти до вас десь у серпні.

– Сподіваюсь, ви жартуєте, – в’їдливо відповів Квінн. Йому було не до жартів. Він не звик розв’язувати проблеми такого штибу. Що б не трапилось у будинку, навіть щось дуже масштабне, все це автоматично ставало проблемою Джейн. А тепер це був його клопіт, і йому це не подобалось. Він телефонував до майстрів більше десяти разів, поки додзвонився. Кожен, хто постраждав від цього буревію, несамовито прагнув полагодити все якомога швидше, і Квінн, звісно, не був винятком.

– Якби ж то я жартував, – відповів чоловік із будівельної компанії. – Не знаю, як ми все це встигнемо зробити.

Він дав Квіннові телефони чотирьох фірм – усі, як він сказав, дуже відомі й шановані. Те саме робили для нього й інші майстри, коли він телефонував їм. Вони не тільки називали йому номери знов-таки відомих фірм, але й дали приватний телефон молодого теслі, який кілька місяців тому пішов із фірми, але дуже добре робить свою справу, тому, власне, вони дуже рекомендують звернутись до нього. Швидше за все посередницькі фірми були так само завантажені, як і ті, хто їх порекомендував. Він усе ще не знайшов покрівельника і, дуже роздратований, зателефонував молодому теслі, якого йому порекомендували. Квінн починав розуміти, що полагодити будинок – це справа далеко не легка.

Говорив автовідповідач, і він залишив стислий опис пошкоджень, пояснивши, що трапилось. А відтак той тесля погодився прийти й поглянути, що трапилось, наступного ранку, але попередив Квінна, що виконання цієї роботи триватиме добрих шість-вісім тижнів. Виходить, Квіннові ще довго доведеться жити з діркою у вітальні, затуленою брезентом. Він збирався провести свої останні місяці в Сан-Франциско зовсім не так.

Була восьма вечора, коли молоденький тесля перетелефонував йому. Його голос звучав сухо й по-діловому, він вибачався, що телефонує так пізно. Пояснив, що працює з наслідками буревію від раннього ранку. Квінн був вдячний йому за дзвінок. Хлопець запропонував прийти завтра о сьомій ранку, і Квінн сказав, що йому це підходить.

– Завтра я маю швиденько зробити роботу для свого друга. Вибито вікно у їхній спальні, а в них немовля. Я завітаю до вас по дорозі до них, якщо ви не заперечуєте, щоб я прийшов так рано. Я б хотів закінчити з їхніми вікнами, перш ніж розпочинати велику роботу.

– У вас уже є домовленість на ще одну велику роботу? – Цілий день Квінн чув, що в людей після буревію треба робити ремонт тривалістю від трьох до шести місяців, і це дуже засмутило його. Адже він не міг навіть і думати про продаж будинку, поки наслідки шторму не усунені.

– Ще ні. Сьогодні я зустрічався з вісьмома чи дев’ятьма потенційними клієнтами, але не уклав жодної угоди. Не люблю брати на себе більше роботи, ніж можу зробити. А багато людей почуваються краще, якщо довіряються великій фірмі, коли на них працюватиме велика команда. У мене є троє помічників, я їх запрошую, якщо треба, але по можливості виконую роботу сам. У такому разі я за все відповідаю сам, і ціна тоді нижча, хоча робота йде повільніше, проте не набагато. До того ж так я не виправляю чиїхось помилок. Чому б нам не зустрітися завтра вранці й вирішити, чим я зможу бути вам корисним.

– Мабуть, це мене влаштує, – мовив Квінн, відчуваючи полегшення. Він був готовий зустрітись із ним навіть о п’ятій ранку. Йому подобалось, як хлопець розмовляв. Він видавався прямим і щирим, чесним і відповідальним. Його звали Джек Адамс. І тоді Квінн сказав йому про свою другу проблему: потрібен покрівельник.

– Я знаю одного непоганого хлопця, з яким я працював у Сан-Хосе. Зараз зателефоную йому й довідаюсь, як у нього з роботою. Він міг би під’їхати за пару тижнів. Завтра я переповім вам щодо нього.

– Чудово, – Квінн подякував йому й поклав слухавку. Було б дуже добре, якби він зміг довірити всю роботу цьому чоловікові, якому, здається, можна довіряти. А може, він іще й зможе довести цей будинок до ладу, щоб підготувати для продажу?

Тієї ночі Квінн уперше ліг спати в те ліжко, яке він ділив із Джейн, не почитавши її віршів і щоденників. Він просто заснув, подумавши, як би довести цей дім до пуття, сподіваючись, що Джек Адамс – саме той чоловік, який йому потрібен.

Він прокинувся о шостій, відчуваючи, що добре виспався, одяг джинси, грубий светр, узувся і зійшов униз, щоб зробити собі чашку кави. Він саме допив другу чашку, коли Джек Адамс подзвонив у його двері рівно о сьомій. Він виглядав охайним, чистим, зосередженим. У нього було коротке темне волосся й великі сині очі, які дивились чесно, дружньо, по-доброму. Квінн запропонував йому чашку кави, але той відмовився, бо хотів перейти до справ якомога швидше й надати господареві будинку інформацію, що саме він може зробити для нього. Йому сподобався голос Квінна по телефону, і між цими двома чоловіками одразу виникло порозуміння. Квінн вів його з вітальні до гаража, де все навколо будинку було розбито, розкидано, зруйновано і пошкоджено. У Джека не було з собою блокнота й ручки, що стурбувало Квінна, проте, здавалось, він запам’ятав кожну деталь побаченого, продемонструвавши Квіннові свою пам’ять із дивовижною точністю. Якщо його праця буде настільки ж доброю, наскільки гострий його розум, то Квіннові суто випадково надзвичайно пощастило.

Джек Адамс – симпатичний хлопець, на вигляд десь близько сорока років. Він такий же високий, як і Квінн, і такий само худорлявий. І взагалі, між ними можна було помітити якусь дивну подібність, коли вони йшли навколо будинку й заходили в нього, але жоден з них не усвідомлював їх зовнішньої схожості. Коли вони йшли поряд, то виглядали як батько й син. А втім, Квіннове волосся вже посивіло, хоча раніше було темне, як Джекове, і обидва були подібної статури, однаково рухались і, обговорюючи проблеми ремонту, майже однаково жестикулювали. Фактично Джек був того самого віку, якого мав би бути Дуглас, якби він лишився живим. Йому було тридцять п’ять років, а Дугові було б тридцять шість. І взагалі він був дуже схожий на того чоловіка, яким міг стати Дуг, якби дожив до цих літ. Але це зовсім не спало Квіннові на думку. У його зоровій пам’яті Дуг навіки лишився тринадцятилітнім.

– Як довго все це триватиме? – твердо спитав Квінн, коли вони повернулись до будинку і цього разу Джек погодився випити чашку кави. Роботи було більше, ніж здалося спочатку, до того ж Квінн запропонував йому ще й додаткову роботу – підготувати будинок для продажу. Після буревію в нього було з десяток різноманітних пропозицій, але йому сподобалась можливість виконати до кінця одне велике замовлення. Його друг із Сан-Хосе погодився зробити дах і міг розпочати за пару днів, що дуже потішило Квінна. Джек викликав довіру до себе, він міг переконати клієнта, що його справа – в надійних руках. І його самовпевненість, і його ерудиція викликали у Квінна бажання якомога швидше доручити Джекові свої справи, якщо тільки той погодиться.

– Весь обсяг робіт? – Джек звузив очі, думаючи про це, а потім відпив гарячої кави, якою його почастував Квінн. – Певне, десь три місяці, може два, залежно від того, скількох хлопців я покличу на допомогу. Наразі мені необхідно двоє, принаймні на початку роботи. Закінчувати я вже можу сам, залежно від того, що ви хочете доробити для продажу. Можливо, перші два місяці ми працюватимемо втрьох, а потім або я сам, або двоє протягом третього місяця. Як це вам подобається? – спитав Джек спокійно.

– Схоже, мені це цілком подобається. Чи ви врахували й покрівельника? – Квінн не хотів ставати чимось на зразок бригадира проекту, але Джек і не збирався доручати йому це, та й у цьому не було потреби. Молодий тесля був цілком компетентний у цих питаннях, і люди, яких він запрошував, любили працювати з ним.

– Я про все подбаю, містере Томпсон. Це моя справа. Від вас вимагатиметься лише виписувати чеки. А я триматиму вас у курсі того, що ми робитимемо.

Джек був достатньо розумний і добре висловлювався, між обома чоловіками одразу виникла взаємоповага. Квінн потребував його допомоги, і його порекомендували знайомі. А щодо Джека, то йому Квінн сподобався. ДжековІ заздалегідь здавалось, що Квінн поставиться до нього добре. Він був бізнесменом, і певне, добрим бізнесменом, бо це було видно за три кілометри. Легко було побачити, що він уміє працювати з людьми, а також Джек помітив, що Квінн не хоче обтяжувати себе дрібницями. Саме це й підходило Джекові. Йому стало цікаво, чи є в нього дружина, з якою йому доведеться мати справу. Навкруги було повно фотокарток милої жіночки середніх літ, але Квінн не згадував її. Він сам вів справи – певне, так йому було зручніше. Але Джек не хотів утручатись у чужі справи, тож і не ставив особистих питань. Квіннові це також сподобалось. Джек Адамс цікавився тільки справами – так само, як і він.

– Коли ви зможете назвати ціну? – спитав Квінн сухо. Він добре знав, що, якби він робив замовлення великій фірмі, це коштувало б йому купу грошей. Але цей хлопець молодий, він працює на себе – отже, не загне божевільної ціни. Квінн принаймні так міркував. Джекові ж була потрібна робота, і, здається, його влаштовувала перспектива роботи на цього бізнесмена.

– Я зможу підрахувати до обіду, – відповів Джек, поставивши чашку і глянувши на годинник Він хотів полагодити вікна для свого друга сьогодні, щоб бути вільним для великої роботи. – Ви правильно ставите питання. Я назву суму до цього вечора. Я маю знайому, яка робить для мене паперову роботу. Це залишає мені час для відпочинку та інших справ. Я сьогодні зателефоную їй, і ми з нею прийдемо до вас, коли я закінчу ту роботу. Це вас улаштує?

– Цілком. Вона може послати мені факс, якщо так простіше. – Він простягнув Джеку папірець із номером факсу, а Джек приклеїв його до своєї кишені й простяг Квіннові руку.

– Сподіваюсь, ми будемо співпрацювати, містере Томпсон.

– Я також сподіваюсь, – просто відповів Квінн і посміхнувся. Йому подобалось у Джекові все: його погляд, манери, зовнішність і те, як він говорив про свою роботу. Джек Адамс став для нього ніби променем світла після буревію, який пронісся над Сан-Франциско.

За кілька хвилин Джек вийшов із його дому і від’їхав у своїй вантажівці.

Відчувши неймовірне полегшення, Квінн вирішив зателефонувати Тему Хаккеру в Голландію, щоб спитати про те, як просуваються справи з його вітрильником. І, сам не знаючи чому, він раптом подумав: «Чи любить Джек ходити під вітрилами і чи знає про це бодай щось?»

Розділ 5

Джек Адамс прийшов наступного дня, як і обіцяв, і робота розпочалась охайно й належним чином. Напередодні він переслав Квіннові факсом точний кошторис. Справу було вирішено й угоду укладено. Джек привів двох кремезних хлопців, і вони одразу стали до роботи. Вони вітались із Квінном або лише кивали йому, коли він проходив повз них, але всі справи вирішувались тільки з Джеком. А наприкінці тижня з’явився покрівельник. Як виявилось, дерево завдало більшої шкоди, ніж вони думали спочатку, і покрівельник разом із Джеком та Квінном порадились та вирішили, що робити. Передбачалась велика робота, але Квінн не мав вибору. Дах треба було лагодити, і Квінн не збирався робити це в найдешевший спосіб. Він хотів, щоб це було зроблено якнайкраще, – байдуже, скільки це коштуватиме, хоч він і збирається відтак продавати будинок. І Джек поважав його за це, та й за інше також. Він швидко побачив, що з Квінном Томпсоном дуже приємно працювати за умови, якщо бути з ним абсолютно чесним і відверто розповідати про все, що трапляється і що ти думаєш із цього приводу. Чого він не любить, так це перекручення фактів і брехні, а також людей, які ухиляються від своїх обов’язків. Але серед тих, кому Джек Адамс доручав роботу, таких не було. Він був професіоналом і кожні кілька днів інформував Квінна про хід робіт.

І коли наприкінці другого тижня він із цією ж метою завітав до Квінна, то застав його за письмовим столом над якимись кресленнями.

– Будуєте собі десь новий будинок? – запитав Джек приязно. Він ніколи не ставив питань, які б не стосувалися справи, а Квінн був настільки зосереджений на папері, що лежав перед ним, що це надзвичайно заінтригувало Джека. Що б не було накреслено, виглядало воно дуже грандіозно.

Квінн поглянув на нього з утомленою посмішкою. Цього тижня він зробив багато канцелярської роботи щодо нерухомості Джейн, і це була марна й депресивна робота. І він вирішив винагородити себе тим, що деякий час попрацює з кресленнями свого вітрильника.

– Це не будинок, Джеку. Це корабель. А ти щось знаєш про кораблі?

– Нічого, – відповів Джек із посмішкою. – Я багато разів дивився на них і навіть спостерігав за змаганнями вітрильників у бухті. Але ніколи у своєму житті не був на борту.

– Ти багато втратив, – сказав Квінн, розвертаючи креслення на столі так, щоб Джек міг побачити їх. Він знав, що той може оцінити ретельність, із якою їх виконано. Бо Джек сам був дуже ретельний. – Він буде готовий восени. Я збираюсь жити на ньому, коли продам будинок.

Джек кивнув, пильно вдивляючись у креслення. Він не ставив запитань, а просто висловлював своє захоплення тим, що побачив.

– Де ви збираєтеся плавати на цьому кораблі? – спитав Джек із цікавістю.

– Всюди. Південь Тихого океану. Антарктика. Північна Америка. Європа. Скандинавія. Африка. Я зможу попливти будь-куди. Я купив його в листопаді за день до того, як повернувся з Європи.

– Він має бути дуже красивим! – вигукнув Джек із захопленням, але без найменших заздрощів. Хлопець дуже поважав Квінна і вважав, що цей чоловік заслужив усе, що має.

– Ще ні, але буде, коли будівництво завершать.

– А де він зараз?

Квінн був здивований, коли почув це питання. Ім’я доку було гордо виписано вгорі сторінки, а слово «Нідерланди» чітко надруковано, але, певне, Джек не помітив його. Квінн припустив, що тесля був просто засліплений винятковим дизайном корабля, щоб помітити це. Квінн уже був глибоко закоханий у свій новий корабель і був переконаний, що кожен, хто побачить судно, розділить його почуття.

– Він будується в Голландії, – відповів Квінн.

– А ви часто навідуєтесь туди? – спитав Джек заінтриговано. Усе, пов’язане з Квінном, було для нього сповнене стилю, елегантності та сили. Цей чоловік здавався йому справжнім героєм.

– Я навідаюсь туди ще до закінчення роботи. Хочу сам передбачити всі деталі.

– А коли ви виставляєте будинок на продаж?

Вони раніше говорили про це, і Джек був у курсі справ, але Квінн не ставив точної дати. Тепер, побачивши плани корабля, Джек зрозумів: від’їзд Квінна не за горами, і скоро це стане реальністю.

– Я виставлю будинок на продаж, тільки-но ви закінчите або трохи по тому, наприкінці травня. Можу припустити, що продам я його протягом кількох місяців. Я хочу виїхати звідси до вересня або до жовтня. Саме тоді має бути готовий мій корабель.

– Хотів би я побачити його. Сподіваюсь, ви й сюди на ньому припливете?

Однак це було саме те, чого Квінн не хотів. Він бажав поїхати якомога далі від своїх безжальних спогадів, від того світу, у якому він жив разом із Джейн. Добре було б відплисти звідси якомога далі, забравши з собою всі спогади. А лишатись у цьому будинку, де він мешкав разом із нею, і в цьому місті, де вони прожили разом майже сорок років, було для нього занадто тяжко. Він погано спав уночі, тужачи за нею і блукаючи по дому. Думати про те, чого він ніколи не зробив для неї або разом із нею, було завеликим тягарем для Квінна. Він потребував зараз чогось такого, що відвернуло б його увагу, і був певен, що саме корабель стане для нього розрадою. Джек уже знав, що дружина Квінна померла. Квінн згадав одного разу про це минулого тижня, і Джек тихо висловив йому співчуття. Він зараз почав потроху розуміти, наскільки самотнім почувається цей чоловік. Квінн також казав, що в нього є дочка, яка живе в Женеві.

– Можливо, одного дня ви приїдете до Європи й побачите мій корабель, – міркував Квінн, відсуваючи креслення.

Джек розсміявся у відповідь і сказав йому, що для нього подорож до Європи є такою ж неймовірною, як політ у космос на ракеті.

– Гадаю, в мене й тут багато справ. Але, переконаний, ваш корабель просто чудовий, – чемно мовив він, і тоді Квіннові дещо спало на думку. Він швидко перейшов кімнату і з книжкової шафи, де в нього була ціла бібліотека книжок про вітрильники, дістав одну, дуже стару і, мабуть, надзвичайно рідкісну. І цей важкий том він простяг Джекові. То було запрошення вийти в море під вітрилами, а для Квінна ця книга являла собою своєрідну біблію, із якої в дуже давні часи почалося його захоплення.

– Це навчить тебе всього, що ти хотів би довідатись про вітрильники, Джеку. Можеш почитати на дозвіллі.

Джек вагався, коли Квінн простяг книгу.

– Я дуже боюся загубити її або пошкодити…

Ця книга напевне належала до улюблених, вона була в доброму стані і, мабуть, дуже дорога. Йому було незручно брати її почитати.

– Це мене не турбує. Хтозна, може, одного дня ти з другом вийдеш у море під вітрилами. Ця книга навчить тебе всього, що ти муситимеш знати.

Джек обережно взяв книгу з його рук і почав проглядати малюнки. Сторінки рябіли діаграмами й мореплавськими термінами. То була чудова книга, яку Квінн завжди дуже любив. Він дав її Дугові того фатального літа перед тим, як той поїхав до табору. І син вчитувався в неї і навіть вивчив щось напам’ять, аби вразити свого батька – і таки вразив. Це був один із небагатьох випадків їх близького спілкування, що відтак став дорогоцінним моментом спогадів про сина, коли той загинув.

– Ви справді хочете дати мені почитати цю книгу? – спитав Джек, виглядаючи стурбованим.

Квінн посміхнувся й кивнув, і за кілька хвилин Джек пішов, несучи книгу під пахвою. І, хоча то був вечір п’ятниці, він сказав, що прийде завтра вранці. Його помічники працювали тільки п’ять днів на тиждень, але він раніше пояснив Квіннові, що іноді щось дороблятиме сам і на вихідні, це все було зазначено в їхній угоді. Джек узагалі любив працювати сам, підправляючи якісь деталі власноруч. Цей тесля виявився навіть іще добросовіснішим, ніж Квінн міг припустити спочатку, і робота просувалась добре. Він контролював і настилання даху також, і Квінн був задоволений результатом, хоча ще передбачалося чимало роботи. Джек збирався працювати стільки, скільки треба, поки дім не буде відремонтовано належним чином і не буде виставлено на продаж.

Суботнім ранком, тільки-но Квінн прокинувся, він глянув у вікно й побачив надворі Джека. Знову йшов дощ, як, власне, мало не цілий місяць. Але Джек, здавалось, не зважав на це. Він звик працювати й почувався як риба у воді, і єдиною проблемою, що виникала через дощ, була неможливість закінчити дах, поки надворі не стане сухо. Тут мокра погода заважала. Але треба було зробити ще й багато інших речей.

Квінн вийшов надвір, аби привітатись із Джеком, після того як почитав газету й випив кави. Той був у гаражі. Він перевіряв, наскільки добре полагоджено те, що робилось раніше, і коли двоє чоловіків вийшли з гаража, розмовляючи ні про що, Квінн помітив, як його сусідка щосили намагається розпакувати величезний ящик, підставлений під двері її будинку. І, так само, як і тоді, одразу після шторму, вона знову робила все сама. Здавалось, їй абсолютно ніхто не допомагав. Тож, побачивши її, Квінн із докорами сумління, до яких почав звикати, знову подумав про Джейн. Упродовж усіх цих років він жодного разу не подумав, як важко їй жити, коли його ніколи немає поряд. А тепер він думав про неї мало не весь свій час. Ця жінка була живим нагадуванням того життя, яким жила Джейн протягом тих років, коли він працював.

І поки Квінн думав про це, Джек проліз крізь паркан між двома будинками й рушив їй на допомогу. Він узяв з її рук інструменти і за лічені секунди розкрив коробку, у якій були спаковані якісь меблі. Квінн не встиг і слова промовити, як вони зникли в будинку, з якого хлопець вийшов уже за кілька хвилин. Джек обережно заговорив про неї:

– Не знаю, як ви поставитесь до цього, Квінне… – Вони вже звертались одне до одного на ім’я, і Квіннові це подобалось. Йому подобалось усе, що робив Джек, а понад усе – швидкість і відданість справі, з якими він працював. – Вона спитала, чи не зміг би я іноді виконувати для неї якусь невеличку роботу. Я сказав їй, що маю тривалу роботу тут, а вона знов запитала, чи зможу я щось полагодити для неї в неділю, якщо матиму вільний час. Сам я не проти, бо це мій вихідний, до того ж я так відчуваю, що вона й справді потребує допомоги. Не думаю, що в її домі є чоловік.

– Люди, вочевидь, говорили те саме і про мою дружину, – мовив Квінн, зітхаючи. – А ти сам не потребуєш відпочинку? Адже ти не можеш працювати сім днів на тиждень, бо так недовго й до перевтоми, – сказав він із занепокоєнням у голосі. Він не відчував великого захвату від думки, що Джек працюватиме на неї. Хлопець тяжко працює тут, тож йому треба відпочивати принаймні в неділю, бо в суботу він також працює для Квінна.

– Гадаю, я потягну це, – мовив Джек із легкою посмішкою. – Мені просто шкода її. Недавно я розмовляв із листоношею, він сказав, що торік у неї помер син. Можливо, їй просто потрібна дружня рука.

Квінн кивнув. Із цим він не міг сперечатись. Так само, як і не міг нічого сказати про її сина, висловити співчуття чи щось іще. Він не розповідав Джекові про Дуга: не було потреби, та й не хотілось виглядати сентиментальним. Досить того, що він знає про смерть Джейн. Отже, він і його сусідка мають щось спільне, проте він не хотів цього обговорювати.

– Я не заперечую. Тільки не дозволяйте їй використовувати вас, Джеку, – застеріг його Квінн, і Джек кивнув на знак заперечення. Він хоче тільки допомогти їй, його ніхто ні до чого не змушує. До того ж вона примудрилася сама знайти покрівельника, який робить для неї велику роботу. Але, як ця жінка сказала, у неї є багато дрібних речей, які треба відремонтувати, і за це ще ніхто не взявся. І так само, як і Квінн, вона оцінила, наскільки працьовитим і компетентним є Джек.

– Схоже, вона симпатична жінка. Буває, потрібно допомогти комусь, навіть якщо це й забирає час. Мені нема чого робити у вихідні, крім як дивитись футбол.

А Квінн не робив навіть цього, але він не зізнавався в цьому Джекові.

А наступного дня він бачив, як Джек порався біля будинку Меггі Дартман. Трохи згодом вона покликала Квінна, коли побачила його надворі, й подякувала йому за те, що дозволив Джекові трохи попрацювати на неї у вихідний.

– Це просто чудовий хлопець, – запевнив її Квінн, намагаючись не втручатись у їхні справи. Джек міг робити у свій вільний час що завгодно, а в обід Квінн побачив, що вантажівка Джека від’їхала. Він і справді був порядною людиною.

А наприкінці наступного тижня Квінн згадав про книгу, яку він дав Джекові, й запитав його, чи мав він час почитати її. Джек виглядав дещо зніяковіло, заперечливо хитнув головою й вибачився – мовляв, у нього не було часу.

– Розумію, чого воно так сталося: ти працював шість днів, а в сьомий ще й допомагав моїй сусідці, – Квінн трохи під’юдив його, хоч і з доброю посмішкою, але Джек швидко змінив тему розмови.