Текст книги "Диво"
Автор книги: Даніела Стіл
сообщить о нарушении
Текущая страница: 7 (всего у книги 10 страниц)
Розділ 10
Літак із Парижа сів у Сан-Франциско з невеликим запізненням, о першій ночі. Меггі проспала більшу частину польоту й не була дуже стомлена, коли Квінн розбудив її, як вони приземлялися. Квінн заповнив її митну декларацію і простяг їй, а вона сонно посміхнулась йому. Їй було сумно знов повертатись додому, і Меггі пошкодувала, що вони відмовились переночувати в Парижі. Тепер ця подорож видавалася просто сном. Але вона добре знала, що Квінн зайнятий. Йому треба багато чого зробити перед від’їздом, до того ж він хотів уладнати справи з заповітом Джейн до вересня, що було нелегко, і Меггі це знала. Вона була в курсі його справ і просто пораділа, що він узяв її показати свій вітрильник.
У цю пору доби вони швидко пройшли митницю та взяли таксі. Коли вже були на півдорозі додому, він глянув на неї. Їм не було чого робити вдома, та йому й не хотілося. Він хотів доспати цю ніч разом із нею, але йому й досі щось заважало робити це у його або її будинку. У його домі ще й досі відчувалася присутність Джейн, і Квінн розумів, що так і буде, поки він не виїде.
– Не хочеш переночувати на борту «Моллі Б»? – спитав він із посмішкою, обіймаючи її, і вона кивнула. Вона також не хотіла лишатися на самоті цієї ночі, бо дедалі дужче звикала до нього й сумувала за ним у ті ночі, коли вони спали окремо. Але Меггі знала, що скоро муситиме звикати до цього. І немає значення, як сильно їй подобається спати з ним, і бути з ним, і кохатися – все одно він скоро піде.
– Я б хотіла цього, – щасливо відповіла вона. Вона знала, що назавжди запам’ятає дні, які вони провели разом на борту «Моллі Б».
– Ми можемо ще й завтра вранці поплавати. Я зустрічаюсь із моїм адвокатом тільки о пів на п’яту.
Коли вони приїхали, корабель був під замком, але Квінн мав ключа від дверей і від сигналізації. Команда була на борту, але всі, звичайно ж, спали. Перший помічник стояв на вахті, він і доніс їхні речі до каюти Квінна й запропонував їм щось поїсти, але вони не були голодні.
Відтак прийняли душ і лягли в ліжко, і Меггі ближче пригорнулась до нього, а він обійняв її.
– Дякую за чудову подорож, – прошепотіла вона. – Сподіваюсь, ти і твій «Нічний політ» будете дуже щасливі одне з одним.
Квінн хотів сказати їй, як багато важить для нього її благородство, але з певних причин не зробив цього. Він не знав, що сказати їй. Проте знав, що був закоханий у неї, але це нічого не змінювало, і він не хотів подавати їй марних сподівань або ілюзій. Він боявся, що коли скаже їй про всі свої почуття, то вона з надією подумає, що він зможе залишитись або повернутись до неї, а він знав, що цього не буде. Квінн відчував, що має якісь зобов’язання стосовно Джейн лишатися самотнім, мандруючи по світу. Після всього того, що він зробив і не зробив у своєму житті, він вважав, що не має права на щастя з Меггі. Вона була досить молода, щоб знайти собі когось іншого, жити повноцінним життям і забути його.
Він ніколи їй цього не говорив, але його непокоїло й те, що він був на двадцять років старший за неї. За віком Меггі могла б бути його дочкою, що здавалось йому кумедним. Квінн ніколи не відчував різниці у віці, але в нього позаду було його життя, діти, його кар’єра, шлюб, і він знав, що має спокутувати свої гріхи. Дозволити собі зв’язок із жінкою в півтора рази молодшою за нього, тягати її за собою по світу видавалося йому проявом такого самого егоїзму, як це було із Джейн. І то було б таке саме егоцентричне життя, якого йому не могла вибачити Алекс. Він вважав, що поводиться правильно, не зв’язуючись із Меггі і нічого не обіцяючи їй. Вона мусить якомога швидше забути його. Його голова повнилась думками про неї, серце мліло від теплих почуттів до жінки, яка лежала поруч, але він не сказав нічого.
Коли Меггі прокинулася вранці, він уже встав і одягся. Вони залишили порт о восьмій, і «Моллі Б» одразу вийшла в море. Стояла ясна червнева днина, і Меггі було дивно усвідомлювати, що минулу ніч вона спала в Амстердамі. Жінка посміхнулася сама до себе, думаючи про це, як про чарівний сон, і вийшла до Квінна на палубу в халаті й нічних шкарпетках.
– Господи, котра година? Де я? – вигукнула вона, примружившись на сонці.
Її скуйовджене волосся лежало на спині саме так, як він любив. Вона виглядала ненабагато старшою, ніж його дочка, та й насправді була такою. Меггі була старша за Алекс лише на вісім років, але здавалася старшою на ціле покоління. Вона багато страждала у своєму житті, особливо в останні роки, що зробило її значно досвідченішою, набагато мудрішою, більше здатною на співчуття, ніж його дочка.
– Зараз десята ранку. Ми в Сан-Франциско, в бухті, просто перед собою ти можеш бачити міст Золоті Ворота, а я Квінн Томпсон, – піддражнив її він.
– Привіт. А я Меггі Дартман, – вона підхопила гру. – Чи не зустрічала я вас в Амстердамі? Чи не є ви власником славетного «Нічного польоту»? Чи я все це бачила вві сні?
Усе це справді видавалося сном, який зараз уже минув.
– Вам щось наснилося, – запевнив він її.
Стюардеса запитала Меггі, що вона хоче на сніданок, і Меггі усміхнулась від думки, якою розпещеною вона стала. Вона обернулася до Квінна з посмішкою.
– Загалом, я звикла їсти на сніданок яєчню з ковбасою.
– Не спокушай мене сніданком, краще вечерею, – посміхнувся він.
– Слушне рішення, – погодилась вона, коли стюардеса подала їй капучино, зварене саме так, як вона любила. Команда «Моллі Б» була просто неймовірною. Треба буде знову призвичаюватись до буденного життя, коли Квінн поїде. А втім, їй бракуватиме людини, а не розкішних сніданків.
Квінн уже почав набирати команду на свій «Нічний політ». Серед матросів був один італієць, двоє французів, решта семеро – британці. Капітаном він запросив до себе Джона Барклі, капітана з «Вікторі», після листа, якого він отримав від нього у квітні, де той запитував, чи не має містер Томпсон місця для нього. Барклі з цікавістю спостерігав за будівництвом «Нічного польоту». Квінн запропонував йому місце капітана по факсу, підтвердивши запрошення телефонним дзвінком. Капітан мав прибути до Амстердама з усією командою безпосередньо перед вересневими випробуваннями. Він домовився з усіма заздалегідь.
Весь час Меггі сиділа поряд із Квінном біля штурвала «Моллі Б», вони спустилися на палубу лише о третій, щоб він вчасно міг зустрітись із повіреним. І, перш ніж зійти на берег, вони домовились провести наступну ніч на її борту. Що більше часу вона проводила з ним, то важче їй буде проводжати його на початку жовтня. Він збирався повернутись до Сан-Франциско востаннє після випробувань, а потім уже від’їхати назавжди. Але вона не дозволяла собі думати про це й пообіцяла йому, що не плакатиме, коли він їхатиме, тож мала намір дотримати своєї обіцянки, як би важко й болісно не було їй прощатися з ним назавжди. Квінн був тим подарунком долі, який неждано ввійшов у її життя, а коли цей дар доля в неї забере (а вона знала, що так воно й станеться), вона хотіла залишитися вдячною й чемною. Це було єдине, про що Квінн просив її, і вона була винна йому саме це або, принаймні, відчувала, що винна. Здавалося, така була її доля – втрачати тих, кого любила, відпускаючи їх зі свого життя, хоча й платила за це дуже високу ціну.
– З тобою все гаразд? – тихо спитав її Квінн, коли один із членів команди віз їх додому, і вона кивнула. – Ти така мовчазна. – Він відчував: її мовчання щось означає, і так воно й було, але вона не збиралася ділитись із ним своїми думками про його від’їзд.
– М-м… – тільки й промовила вона з посмішкою. – А як ти?
– У мене все добре. – Він усе ще був під враженням від побачення з «Нічним польотом», яке так надихнуло його. – Так не хочеться зустрічатися зараз із повіреним… Я маю повернутись о сьомій.
Вони залишили речі на кораблі, Меггі не мала що перепаковувати. Отож вона нічого не робила, чекаючи, поки він звільниться й приїде по неї. Її життя зараз було дуже просте, хоч вона знала, що незабаром, коли у вересні повернеться до роботи, буде завантажена значно більше. Вона мала розпочати працювати саме тоді, коли Квінн повернеться після випробування в морі.
Квінн застав Джека у своєму домі, той завершував якусь роботу на кухні й виглядав дуже смутним.
– Щось сталося? – запитав Квінн, наморщивши лоба, і Джек похитав головою. Він виглядав жахливо.
– Усе закінчено.
– Закінчено що? – перепитав Квінн, шукаючи свою папку з правничими документами.
– Усе закінчено, – повторив Джек.
Квінн зупинився й поглянув на нього.
– Усе?
Обидва довго мовчали. Він провів тут шість місяців і не тільки залишав по собі бездоганний до найменших дрібниць будинок, але й навчився добре читати.
– Усе зроблено, – підтвердив Джек. – Ми зробили це.
– Ні, – відповів Квінн із посмішкою, дивлячись на чоловіка, який став його другом і кому він став не тільки другом, а й учителем. – Ти зробив. І не забувай цього. – Він перейшов через кімнату, йдучи йому назустріч, і потис йому руку. – Ми відсвяткуємо це.
– Чи можу я й надалі приходити до вас на вечері у п’ятницю? – Він навіть не міг уявити, що більше не зустрічатиметься з Квінном щодня.
– У мене краща пропозиція. Давай поговоримо про це вранці. Чому б тобі не прийти на сніданок? – Раптом він згадав, що збирався провести ніч на кораблі разом з Меггі. А вдень він збирався плавати. – Чекай, я щойно згадав, що мене завтра не буде. Чому б тобі не прийти на вечерю у п’ятницю на корабель?
Джек знав, що вітрильник стоїть у порту яхт-клубу.
– Чи можу я взяти з собою Мішель?
Дівчина, з якою він віднедавна зустрічався, стала його близькою подругою, вони були нерозлучними. Квінн сподівався, це в них несерйозно – він збирався зробити йому серйознішу пропозицію.
– Звичайно. – А потім Квінн дещо згадав: – Чи знає вона про те, чим ми з тобою займалися?
Квінн хотів присоромити його в разі, якби вона не знала.
– Ви маєте на увазі наші уроки читання? – Квінн кивнув. – Я розповів їй про це. Я боявся, що Мішель перестане мене поважати, але вона лише сказала, що це чудово.
– Вона вже починає подобатись мені. – Квінн ще не бачив її, але знав, що це станеться у п’ятницю.
– А як Амстердам?
– Чудово. Все йде повним ходом. Корабель виглядає прекрасно, – мовив він і додав, наче повідомляючи якусь суто чоловічу таємницю: – Я брав Меггі з собою.
– Я так і подумав. Її не було цілий тиждень. Хоча точно я не знав.
Двоє чоловіків обмінялись виразними поглядами, і в очах Джека було єдине мовчазне питання, проте Квінн зрозумів його.
– Ні, – він похитав головою. – Ні. Нічого не змінилось. Вона все розуміє. Я їду.
Джек зітхнув, глянувши на нього. Протягом цих шести місяців він багато чого навчився від Квінна, але зараз гадав, що саме Квінн потребував уроку.
– Такі жінки не зустрічаються щодня, Квінне… Що б ви не планували, ви не повинні втратити її.
– Я ніколи не мав її, – спокійно відказав Квінн. – Так само, як і вона не мала мене. Люди ніколи не мають одне одного. – Джейн ніколи не мала його, ніколи, принаймні поки була жива. А він знайшов її, тільки коли втратив. Він був повністю готовий втратити те, що знайшов із Меггі, і взяти з собою все краще у своїх спогадах. Йому й не потрібно більше. Він був у цьому переконаний. – Я застарий, щоб бути романтиком, – сказав Квінн, ніби намагаючись переконати в цьому самого себе, – або щоб бути прив’язаним до жіночої спідниці. Вона це розуміє.
– Гадаю, ви відкидаєте щось таке, чому нема ціни, – уперто повторив Джек, і Меггі була б глибоко зворушена, якби почула його.
– Я збираюся повернути це, Джеку. Це велика різниця. – Джек похитав головою, а Квінн підхопив свою папку й посміхнувся йому. – Побачимось у п’ятницю.
Це буде за два дні, і Квінн чекатиме цього дня. Він не збирався скасовувати їхні п’ятниці й подумав: цікаво, чи приводитиме Джек свою Мішель щоп’ятниці і чи збережеться їхнє тріо. Хоча Квінн і не проти був прийняти її до їхньої групи, проте він також полюбляв інтимність їхнього тріо, але все буде так, як вирішить Джек.
– Подумайте про те, що я вам сказав, – крикнув Джек йому навздогін, а Квінн проігнорував його й щільно зачинив двері.
Розділ 11
Мішель і Джек з’явились у порту в п’ятницю рівно о сьомій, а Меггі та Квінн уже чекали на них. Команда подала їм шампанське, а корма була прикрашена ліхтариками й повітряними кульками. Все виглядало так, ніби тут готується вечірка. Квінн і Меггі також одягли на себе прикраси. Вони нічого не сказали Джекові, але для нього це було щось на кшталт випускного вечора. Квінн приготував для нього диплом і вписав у нього його ім’я, поставив дату, а відтак звернувся до нього як до успішного школяра. Джек збагнув, що саме відбувається, і був зворушений до сліз, коли наприкінці вечері Квінн вручив йому диплом. А Меггі мала можливість поспілкуватись із Мішель і була рада відзначити, що та сподобалась їй.
А коли Квінн вручив Джекові диплом, який виписав для нього, очі обох чоловіків зволожились. Квінн потис хлопцеві руку, поклав другу йому на плече, і його очі наповнилися слізьми, коли він обняв його.
– Це все так чудово… мій друже… так чудово…
Джек був такий зворушений, що навіть не міг як слід говорити. Він лише кивнув. Більше ніхто за все його життя не був таким добрим до нього, хіба що Меггі. Обоє стали для нього дорогими друзями, і він знав, що ніколи не забуде Квінна, бо той відкрив йому незвідані обрії. Його життя змінилось безповоротно. Мішель мовчки дивилась на них і поцілувала Джека, коли той сів поряд із нею. Вона з благоговінням дивилась і на Квінна, і на Меггі. А їм дівчина видалась дуже молоденькою. Їй було тільки двадцять чотири, але важливо було те, що вона глибоко закохалась у Джека і дуже захоплювалась ним.
Після чергового келиха шампанського Квінн запросив Джека пройтися по палубі, поки дві жіночки розмовляли. Меггі відчувала, ніби розмовляє з дочкою. Мішель тільки-но закінчила медучилище, а Джека сприйняла як щасливий сон, котрий справдився.
Джек із Квінном пішли до верхньої палуби, а потім довго сиділи й мовчки дивились на зорі. Тепер Квінн хотів поговорити з Джеком.
– У мене є одна думка, якою я хочу поділитися з тобою, – розпочав Квінн, запалюючи сигару й дивлячись на попіл, який полетів у темряву. – Це, чесно кажучи, пропозиція, яку ти, я думаю, приймеш. – Звучало так, ніби це було щось цікаве для Джека, а вірніше, для них обох, якби він погодився. Квінн розраховував на нього, і то був найбільший дар, який він міг йому запропонувати. – Я зараз набираю команду на мій новий корабель. Усі вони приїдуть у вересні на випробування, і я збираюся попросити тебе… або запропонувати тобі… Я сподіваюсь, ти приєднаєшся до нас.
– На час випробувань? – Джек виглядав ошелешеним, а Квінн розреготався низьким і задоволеним сміхом.
– Ні, мій друже. Як член команди «Нічного польоту». Ти міг би зійти на борт як учень матроса. А якщо ти вивчишся ходити під вітрилами так само швидко, як ти вчишся усього іншого, то невдовзі станеш капітаном.
– Ви це серйозно? Я маю на увазі щодо команди?
На якусь мить Джекові захотілося спакувати валізи й піти за своїм улюбленим учителем, але хлопець швидко повернувся до реальності й розчаровано глянув на Квінна.
– У тебе все вийде. Я знаю, ти все зможеш. – Квінн неправильно зрозумів те, що побачив на його обличчі. – Це може стати справою твого життя.
– Знаю, що може, – спокійно відповів Джек, – або могло б. Але я не можу, Квінне.
– А чому ні? – Квінн був вражений і вельми розчарований. Він очікував, що Джек подумає на цю тему й нарешті спокуситься. Він, зрештою, й радий був би, але Квінн змінив життя Джека більшою мірою, ніж він сам усвідомлював. Можливо, навіть більшою мірою, ніж хотів того.
– Я збираюсь учитись у коледжі. Я хочу колись отримати диплом. Зараз я беру участь у програмі для архітекторів. Збирався розповісти вам про це під час вечері, але забув, бо був такий схвильований своїм дипломом. У мене попереду довга дорога. Я хочу одного дня стати архітектором. Без вашої допомоги я б ніколи про це й не подумав. Адже я розпочинаю дуже пізно. Тож тепер не можу втрачати рік, подорожуючи з вами по світу, хоча, чорт забирай, мені б дуже хотілося. – Він говорив це абсолютно щиро.
– Якби я знав, то не вчив би тебе читати, – палко відповів Квінн із сумною усмішкою, у якій світились і гордість, і водночас розчарування. Він так хотів, щоб Джек поїхав із ним! Як він був переконаний, що Меггі брати не варто, так само хотів бачити Джека під своїм крилом як матроса. Одначе плани Джека справили на нього враження. Джек навіть ніколи не говорив йому, що подав документи до коледжу.
– Я буду вчитись там дуже довго, поки зможу закінчити його. Можливо, мені на той час виповниться сто років. Але я все одно збираюсь учитися на вечірньому й заробити стільки балів, скільки зможу. До того ж маю продовжувати працювати. Однак, – він якусь мить вагався, – Мішель і я тільки-но заручились. Ми збираємось одружитися на Різдво.
– Господи, який ти заклопотаний! І коли це сталося? – Квінн був справді дуже здивований і засмутився з приводу того, що має відмовитись від своєї мрії взяти Джека з собою. Це було б для нього щось ніби пливти на кораблі разом із сином. Але він мусить поважати право Джека здійснювати свої власні мрії.
– Це сталося того тижня, коли ви були в Голландії.
– Гаразд, тоді мої вітання вам.
Він простяг свою руку й потис Джекову і раптом відчув біль утрати, ніби його син іде з дому і не лише збирається до коледжу, а й одружується. Але Квінн мав прийняти цю ситуацію, і двоє чоловіків рушили назад до жінок. Квінн із сумом глянув на Меггі. Вона ще не знала, про що він просив Джека, але по його очах вона бачила, що все йде не так, як йому хотілось би.
– Третій мушкетер з нашого клубу п’ятничних вечер має для нас важливе повідомлення, – урочисто сказав він, намагаючись грайливою поведінкою притамувати щойно відчуте зніяковіння й випиваючи шампанське за чотирьох. – Наш Джек не тільки збирається навчатись у коледжі, – сказав він Меггі, яка слухала із непідробним зацікавленням, – він збирається ще й після закінчення отримати диплом державного зразка. А ще – він і Мішель збираються одружитись на Різдво.
Молодий наречений зашарівся, коли Квінн вимовив ці слова, а Меггі аж скрикнула з радості. Вона поцілувала спочатку Джека, вітаючи його з досягненнями, а потім їх обох із приводу заручин. А Квінн підбадьорював себе новим келихом шампанського та бренді. Молода пара пробула з ними до першої, а потім від’їхала. Коли вони лягали в ліжко того вечора, Квінн виглядав сумним. Меггі вже зрозуміла причину зажури.
– Ти хотів запропонувати йому місце в команді на твоєму кораблі, правда? – лагідно спитала вона, поки Квінн одягав піжаму.
– Звідки ти знаєш? – він глянув на неї з подивом, а потім ліг на свою подушку.
– Я знаю тебе. Я подумала, про що ти міг би з ним говорити. Це було б непогано для нього, але, розумієш, ти сам відкрив йому інші обрії. Те, чим він збирається займатись, – це чудово для нього. Ти дав йому те, що було йому потрібно для кращого життя, якого він ніколи б не мав, якби не зустрів тебе. Кращого, ніж ходити під вітрилами.
Вона посміхнулася Квіннові, відчуваючи до нього більше любові, ніж будь-коли. Вона любила і його вразливість, і шляхетність, і його добре серце, попри все. В іншому розрізі його життя він не був видний людям саме з цього боку. Але то був чоловік, якого вона знала і якого кохала, і він же став учителем Джека. Це не той чоловік, якого знали його колишні партнери по бізнесу, і навіть не той чоловік, якого знала Джейн і ненавиділа власна дочка. Той Квінн, яким він став зараз, слухався передусім свого серця і, попри свою величезну владу й силу, міг скоритись і в результаті ставав величнішим, аніж був раніше.
– Ти розчарований? – спитала вона його.
– Егоїстична частина мене – так, розчарована, але я водночас і радий. Гадаю, навчання в коледжі піде йому на користь. А як тобі Мішель? Вона сподобалась тобі?
– Вона дуже мила й по вуха закохана в нього. – Насправді вона видалась Меггі надто молодою, але в певному сенсі Джек був таким самим. Вони були однаково невинні й наївні, і Меггі думала (або принаймні сподівалася), що вони будуть щасливі.
– Потрібно ще багато чого, – мудро зауважив Квінн і підкреслив: – Треба ще багато чого, щоб жити в шлюбі.
Тепер він почав дуже цінувати мистецтво бути чоловіком для жінки, – те, що він свого часу робив так погано, а тепер дуже добре це усвідомлював.
– Мабуть, таки потрібно, – по-доброму підтвердила Меггі, – та, напевне, що напочатку потрібно найбільше, так це довіряти собі та одне одному.
– Я знаю себе занадто добре, щоб коли-небудь іще раз довіритись собі, – сказав він, повертаючись і дивлячись на неї. – Одначе я довіряю тобі, Меггі, – вимовляючи ці слова, він дивився на неї зворушливо, наче з глибини свого серця.
– Ти маєш рацію, якщо довіряєш мені. І я довіряю тобі, Квінне. Повністю. – Коли вона промовила це, він подумав, що хоче сказати їй не робити цього.
– Не думаю, що це розумно з твого боку. А що, як я зроблю тобі боляче? – Він знав, що так буде, коли він залишить її. Але Меггі охоче розпочала їхні стосунки, знаючи, які правила гри і яким буде фінал.
– Боляче ти мені не зробиш, – чесно сказала вона, – принаймні свідомо. Мені буде сумно, коли ти поїдеш, дуже сумно. Я це знаю. Але ти не зробиш мені боляче – це велика різниця. Ти не брехав мені, не виставляв себе у неправдивому світлі, ти не робив нічого такого. А саме це завдає людині болю. Все інше – то житейські нещасні випадки, яких ніхто не може передбачити і яким ніхто не може запобігти. Що буде, те й буде. Не можна дати ніяких гарантій, що і як складеться між двома людьми, Квінне. Ти можеш тільки намагатися робити найкраще. – Але його вбивало й роз’їдало зсередини усвідомлення того, що він не робив цього. А тепер нічого не можна змінити, годинник назад не піде. Джейн робила все якнайкраще. І Меггі так само, він добре усвідомлював це, знаючи її. А він не робив. І чоловік Меггі не робив. І все, що лишалося Квіннові, – це жити з цим. Він ніколи не зможе викинути зі своєї пам’яті той біль, якого він завдав тим, хто любив його. І він не хотів, щоб Меггі стала ще однією причиною його мук, навіть коли вона сама того хоче. Він бажав для неї більшого, навіть якщо для того треба було захистити її від самого себе. Квінн вважав, що не вартий її кохання. Так само відчував, що не був вартий кохання Джейн. Її щоденники і той біль, який він прочитав у них, були свідченням того. – Не будь таким суворим до себе, – сказала Меггі, пригортаючись до нього в темряві.
– А чому? Не будь такою благородною зі мною, – зажурено відповів він.
Йому було сумно, що Джека з ним не буде. Сумно, що він лишає її. Він думав, цей вітрильник подарує йому радість, але яхта, здається, стане знаком не перемоги, а поразки, коли він відпливе назавжди. Квінн знав, що не зміг дати Джейн те, що міг би, а зараз збирається зробити те саме з Меггі. Вона б хотіла, щоб вони пожили разом той короткий час, що їм залишився. І вона робила саме те, про що він просив її: кохати його тимчасово, а потім, саме силою почуття до нього, відпустити його. То був би вияв найвищої любові, і вона хотіла дати йому саме це. Він знав: це занадто – просити про таке, виявляючи максимальну чесність, – це занадто.
– Я кохаю тебе, Квінне, – прошепотіла вона, дивлячись на нього.
До кімнати продерлося срібне місячне сяйво, і він міг чітко побачити її обличчя, ніби викарбуване на тлі суцільної темряви. Він мовчки лежав поряд із нею, обнімаючи її. Він прагнув сказати їй те саме у відповідь, бо відчував це у своїм серці й хотів, щоб вона про це знала. Але слова, які хотілося вимовити, міцно застряли в його горлі і не мали змоги вийти з його вуст. І, поки він обіймав її, відчуваючи її волосся на своїй щоці, сльоза скотилася з його ока й повільно потекла по щоці.
