Текст книги "Вибрики Золотого Теляти (СИ)"

Автор книги: Юрий Пересичанский

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 5 страниц)

– Це просто неймов╕рно! Я просто не знаю! Я в захопленн╕! Я просто, я нав╕ть не знаю... Та ти, ти, Володю, просто, просто якийсь Ар╕стотель, просто Ейнштейн якийсь, – затинаючись в╕д захоплення ╕ хвилювання, вигукував Славко.

– Парацельс, – стиха, гордовито промовив у в╕дпов╕дь Володька.

– Що Парацельс? – не зрозум╕в Славко.

– А що Ар╕стотель ╕ Ейнштейн? До чого тут Ар╕стотель ╕ Ейнштейн? От Парацельс – це так, Парацельс – це л╕кар такий великий був, ясно тоб╕, знаменитий л╕кар.

– Парацельс, Парацельс, ти Володю Парацельс ╕з Парацельс╕в, ти просто Ейнштейн серед Парацельс╕в, – не тямився з захоплення Славко. – Ти це, мабуть, усе соб╕ зметикував ще тод╕, ще як ми до школи ходили, ще як Радянський Союз був?

– Звичайно, – самовдоволено в╕дпов╕в Володька. – Це ви тут, селюки, все б╕льше хоч на як╕сь, аби начальницьк╕, каб╕нетики заглядувались, а у нас родич в област╕ ще тод╕ х╕рургом працював ╕ як сир в масл╕ купався, в╕н мен╕ ще тод╕ про все це, спасиб╕ йому, ╕ втовкмачив мен╕ в голову. У них, у л╕кар╕в, щоб ти знав, ще тод╕, при радянськ╕й влад╕ весь цей б╕знес буйним цв╕том процв╕тав. ╤ при цьому, ти чув, може, хоч коли-небудь, щоб десь арештували чи посадили за ╜рати якогось л╕каря?

– Щось не пригадую.

– Ото ж бо й воно, – напучував ╕ дал╕ Володька, – вс╕ляких там бариг ╕ фарцовщик╕в т╕льки де прим╕тили, зразу – гоп, ╕ за задн╓ м╕сце, ходи сюди в каталажку, ╕ все. А л╕кар – в╕н людина поважна, в╕н ближньому позбутися недуги допомага╓, в╕н для цього навчений. Завтра допомоги в цього л╕каря може попросити всякий, та хоч би й той же сл╕дчий чи прокурор. Прийде отак прокурор до якогось л╕каря, а л╕кар, може й не скаже, а подума╓, а цього прокурора я знаю, це той самий прокурор, що одного з л╕кар╕в за ╜рати посадив. Розум╕╓ш? ╤ якщо, може, якийсь щасливий пац╕╓нт на знак подяки щось там подару╓ л╕карю, так це таке, це сам Бог вел╕в. Я ж кажу, що л╕кар╕ Бож╕ люди, вони на ц╕й земл╕ найближче до Бога. Я тоб╕ ось ╕ще щось розпов╕м. Зараз, т╕льки ось ще давай вип'╓мо, – в╕н налив коньяк у чарки, ╕ на цей раз з ним разом випив ╕ Славко, не тямлячись в захват╕ в╕д промов товариша. – От, добре п╕шло, а тепер я тоб╕ ще дещо про л╕карськ╕ наш╕ справи по секрету розпов╕м. Слухай сюди. Оце все, що я тоб╕ тут розказував, все це дуже ц╕каво, дуже повчально, дуже гарно, все це на користь л╕карсько╖ пофес╕╖ ╕ все таке. Але все це вже старе, все це вчорашн╕й день, все це спадок нашого радянського минулого, все це прокручували ще наш╕ радянськ╕ л╕кар╕ в радянських л╕карнях. Н╕, ми, звичайно, вдячн╕ нашим радянським попередникам за ╖хн╕й спадок, ╕ вс╕ ц╕ ╖хн╕ напрацювання ми зараз, у в╕льному сусп╕льств╕, можемо поставити на широку, в╕льну ногу. Але ж зараз ми, слава Богу, живемо не в тотал╕тарн╕ радянськ╕ часи, а вже у в╕льн╕й незалежн╕й Укра╖н╕, ╕ в нас зараз не директивна радянська економ╕ка, а в╕льний ринок. ╤ от тоб╕, наприклад, один ╕з зразк╕в сучасних в╕льних ринкових в╕дносин у нас в медицин╕. Тепер у нас в кожн╕й л╕карн╕ на кожному поверс╕ аптека, своя власна аптека, ╕ вс╕ доходи в╕д цих аптек ╕дуть прям╕с╕нько в кишен╕ колективу л╕карн╕. Н╕, ну там ╓ засновники, там ╕ все таке, що належить за законом. Але менше з тим, хай там як, а грошики в╕д цих аптек ╕дуть до л╕карських кишень. ╤ от, наприклад, операц╕я. Я кажу родичам пац╕╓нта. Ага, ще ж про родич╕в, зараз без родич╕в пац╕╓нта н╕куди. Якщо в тебе нема╓ родич╕в, хто ж буде носити за тебе кошти в л╕карню. Сам же пац╕╓нт з операц╕йного столу, чи з реан╕мац╕╖ не поб╕жить за баблом, ха-ха-ха! – зареготав Володька, налив чарки, ╕ вони з╕ Славком знову випили. – Так що, коли в тебе нема╓ родич╕в, як╕ б за тобою доглядали в л╕карн╕ ╕ носили за тебе бабло, все, до побачення, йди в дупу ╕ р╕ж себе сам. Так от, приклика╓ш до себе родич╕в, ну так приклика╓ш, як треба. По психолог╕чному. Сам розум╕╓ш, там п╕дморгнеш, мовляв, ми сво╖ люди, одне одного розум╕╓мо. Завтра, кажеш, у нас операц╕я, ось вам список л╕к╕в, ╕д╕ть в╕зьм╕ть все це в наш╕й аптец╕, т╕льки обов'язвово ж щоб т╕льки в наш╕й. Чому т╕льки в наш╕й? Та з багатьох причин. От, наприклад, хоч би т╕льки через те що нести л╕к╕в доведеться не багато, не мало, а так ящик╕в зо три-чотири, ти що, будеш наймати вантаж╕вку, щоб приперти все це з ╕ншо╖ аптеки? Та й за як╕сть самих л╕к╕в ми, мовляв, у сво╖й аптец╕ в╕дпов╕да╓мо, а що ви там купите в ╕нших аптеках, хто його зна╓, зараз же, мовляв, ст╕льки вс╕ляких п╕дробок, ст╕льки розвелося шахра╖в. А за наш╕ л╕ки ми в╕дпов╕да╓мо. Ось так ось. Та це так, про всякий випадок заготовки пояснень, а так у нас в╕н, пац╕╓нт молодець, дисципл╕новний, радянська школа, сказав йому, давай ст╕льки то бабла – дасть, сказав, купуй т╕льки в наш╕й аптец╕ – буде купувати т╕льки в наш╕й. ╤ от, купить в╕н в наш╕й аптец╕ все за списком, що ти йому написав, припре три-чотири ящики з л╕ками тоб╕ – все, робимо операц╕ю, п╕сля операц╕╖ – хворого в реан╕мац╕ю, а родичам – новий список л╕к╕в, ╕д╕ть, мовляв, знову т╕льки в нашу аптеку, купуйте л╕ки, приносьте, будемо вашого родича дал╕ л╕кувати.

– А як же вс╕ т╕ л╕ки, як╕ в╕н вже купив? – не втримався в╕д питання Славко.

– А вс╕ т╕ л╕ки вже тю-тю. Вс╕ т╕ л╕ки вже давно знову в наш╕й р╕дн╕й аптец╕. Зрозум╕в? Благо, носити ╖х нам далеко не треба. Зрозум╕в? Ха-ха-ха! – зареготав Володька. – Зрозум╕в? В╕н купу╓ три-чотири ящики л╕к╕в, приносить ╖х нам, ми беремо ц╕ л╕ки, в╕дносимо ╖х в нашу аптеку, й пот╕м спок╕йн╕с╕нько знову посила╓мо його купувати ц╕ ж л╕ки в нашу ж аптеку, ╕ так щодня! Ха-ха-ха!... Зрозум╕в?

– Та я то зрозум╕в, – почухав Славко потилицю. – А як в╕н сам, ну цей ваш родич вашого пац╕╓нта, в╕н що такий вже зовс╕м, що н╕чого не розум╕╓, що в╕н вчора т╕льки купив ус╕ ц╕ л╕ки, а сьогодн╕ його знову посилають за л╕ками, в╕н що зовс╕м такий тупий?

– А от тому, що в╕н не тупий ╕ все прекрвсно розум╕╓, тому в╕н ╕де й слухняно купу╓ вс╕ т╕ л╕ки за списком, як╕ ти йому написав. Зрозум╕в? Я все розум╕ю, в╕н все розум╕╓, ми все розум╕╓мо. Зрозум╕в?

– Та якось, – знову почухав потилицю Славко.

– Добре, поясню╓мо для особливо обдарованих. В╕н розум╕╓, що таким чином ми йому просто пропону╓мо дати нам хабар, ╕ просто да╓ нам таким чином хабар, от ╕ все. Зрозум╕в?

– А-а-а-а-а-а! – ляснув себе з ус╕╓╖ сили долонею по лоб╕ Славко. – Оце так! Зрозум╕в! Це як ото у Гоголя "борзим╕ щ╓нкам╕". Насправд╕ так наче н╕хто н╕кому н╕чого й не давав. А що, йому запропонували купити л╕ки для хворого, в╕н ╕ купив – свята справа. ╤ н╕хто н╕кому н╕чого не давав – а бабосики до вас в кишеню перекочували. Здорово! Розум╕ю! ╤ руки чист╕, ╕ рильце в пушку. Розум╕ю! Який же ти молодець, Володько! Який же ти просто, ну не знаю що й сказати. Ще вчора я був як те щеня, тикався в ус╕ кутки, щось намагався прояснити для себе. Так все стало якесь незрозум╕ле, – язик у нього почав уже запл╕татися, видно, коньяк вдарив уже добряче в голову ╕ йому. – А тут ти. ╤ отак от, раз мен╕ все, як на блюдечку. Дивись, що й до чого. Дивись, як люди живуть. От, як треба. Володько, дай я тебе об╕йму, дай я тебе поц╕лую, якби не ти, то я не знаю, – пол╕з Славко ц╕луватися, мало не перекинувши столу.

– Добре, добре, – в╕дсторонив його сво╖ми кремезними ручиськами Володька, – пот╕м будемо ц╕луватися. Бачу, з тебе, друзяко, будуть люди.

– Завдяки тоб╕, Володю, завдяки тоб╕. Ти, я не знаю, ти просто, не знаю, як ╕ сказати. Ти, зна╓ш, ти просто Бог.

– Добре, добре, – трохи аж наче н╕яков╕ючи, запишався Володька в╕д Славкових, хоч ╕ п'яних, але все ж таких при╓мних сл╕в. – Добре. Якщо ми вже так добре порозум╕лися, розпов╕м тоб╕ для прикладу ╕ ще дещо. От у Радянському Союз╕ медицина була безкоштовна, то вона ╕ зараз у нас безкоштовна.

– Та невже?

– Так, так, пов╕р мен╕. Наша незалежна Укра╖нська держава за Конституц╕╓ю демократична, тобто народна, соц╕альна там, ╕ все таке, – п╕дняв до гори вказ╕вного пальця Володька. – ╤ в Конституц╕╖ ж ц╕й сам╕й ╕ написано про те, що кожен громадянин нашо╖ держави ма╓ право на безкоштовне медичне обслуговування. Стаття така ц╕ла спец╕альна в Конституц╕╖ ╓ – от. А що це означа╓? А це означа╓ те, що з державного бюджету кожн╕й л╕карн╕ вид╕ляються кошти. Кошти ц╕ вид╕ляються на зарплати, на харч╕, на л╕ки, на обладнання ╕ все таке. ╤ якби ти т╕льки знав, ск╕льки можна заробити на цьому. Тут ╕ вс╕ляк╕ оборудки з усякими закуп╕влями, ╕ в╕дкати, ╕ ф╕рми-прокладки, ╕ п╕дставн╕ ф╕рми, ╕ прокрутка грошей в банках, ╕ конвертац╕йн╕ центри – та Господи Боже, тут так╕ можливост╕, просто безмежн╕ можливост╕! ╤ це ще не все, далеко не все, що в╕дкрива╓ безмежн╕ можливост╕ перед нормальним п╕дпри╓мливим господарником з б╕знесового боку. А що б ти ще сказав про можливост╕, як╕ в╕дкриваються перед тобою в медицин╕, як перед чолов╕ком, тобто я маю на уваз╕, з боку задоволення тво╖х статевих забаганок щодо ж╕ночо╖ стат╕, просто кажучи, щодо задоволення тво╖х сексуальних потреб. Тут перед тобою, знову ж таки, в╕дкривають просто неймов╕рн╕ можливост╕. Ти, Славко, не ображайся, але з тво╓ю, м'яко кажучи, не надто вже видатною зовн╕шн╕стю, ти навряд чи зм╕г би коли-небудь розраховувати на такий вже усп╕х у ж╕ночо╖ стат╕. А в л╕карн╕ ти, як той султан у гарем╕. Тут тоб╕ ╕ молоденьк╕ л╕карки, та й зр╕л╕ вже зам╕жн╕ й досв╕дчен╕ теж, за╓ш, не промах, ╕ медсестрички, ╕ молоденьк╕ практиканточки з ус╕ляких навчальних заклад╕в. От хоч би взяти оцих останн╕х. Одну таку ╕стор╕ю про практиканточку мен╕ особисто розпов╕дав м╕й знайомий х╕рург. Практиканточки, вони що, ╖м оц╕ночку треба отримати за практику. А ти ╖╖ береш за ручку, заводиш до себе в каб╕нетик, от мовляв, тоб╕ треба гарненьку оц╕ночку – у мене ╖х ╓, але й ти ж, сама розум╕╓ш, що ти не даром отрима╓ш цю оц╕ночку. ╤ береш тод╕ так долонею проведеш по личку ц╕╓╖ практиканточки, пот╕м по ши╖, пот╕м нирнеш за пазуху, а грудочки в не╖ так╕ тенд╕тн╕, молоденьк╕, тугеньк╕, – Володька аж облизав сво╖ масн╕ губи ╕ ковтнув слину. – А дал╕ все нижче ╕ нижче. Дал╕ погладиш ╖╖ н╕жки, ╕ прямо п╕д ╖╖ коротеньку суконьку – гульк. А вона що, вона сидить ╕ н╕чичирк – ╖й же потр╕бна оц╕ночка. А дал╕ п╕шло й по╖хало, ти ╖╖ ╕ так ╕ сяк, ╕ спереду й ззаду, ╕ в ус╕ д╕рочки. Уявля╓ш? Ти т╕льки уяви соб╕. А для медсестрички дати л╕карю – так це просто святий обов'язок. Як тоб╕ таке, друзяко?

– Ух ти, – Славков╕ аж перехопило подих в╕д захвату, – як смачно ти розпов╕да╓ш. Тепер я розум╕ю вже повн╕стю, що таке медицина. Медицина – це Клондайк, це просто рай на земл╕. Та який там Клондайк, куди там тому недолугому ╖хньому Клондайку. Який тай рай. Це просто рай серед раю, особливий нев╕домий ще нав╕ть самому Богу рай. Та-а-ак!... Медицина – це просто неймов╕рна штука! Розум╕ю.

– Взагал╕, щодо тепер╕шнього стану медицини, якщо коротко, – Володька трохи подумав, – мулька така, що б╕дн╕ у нас не хвор╕ють. Б╕дн╕ у нас можуть бути або здоровими, або мертвими. А яке ти ма╓ш право хвор╕ти, якщо в тебе нема╓ грошей на л╕кування? Якщо ж у тебе нема╓ грошей ╕ ти захвор╕в, то й хвор╕й соб╕ на здоров'я, аж до переможного гаплика. Б╕дний – або здоровий, або мертвий. Що ж до багатих, то багат╕ у нас в свою чергу, не можуть бути здоровими. Бо якщо ти накопичив грошенят, то куди ж ╖х ╕ще й витрачати, як не на покращення свого здоров'я. ╤ якщо вже якийсь багат╕й потрапить якось нам до рук, ми вже н╕коли його без д╕агнозу не випустимо. Ми в нього знайдемо сто, дв╕ст╕, тисячу болячок! Т╕льки л╕куйся, л╕куйся ╕ л╕карев╕ плати – а як же, л╕карев╕ ж треба на щось жити, щоб тебе л╕кувати. Одне слово, доки в тебе ╓ грош╕, доти тебе й будемо л╕кувати. А зак╕нчилися в тебе грош╕, то ти вже не багатий, ти – б╕дний. А б╕дн╕ у нас, що? Б╕дн╕ у нас або здоров╕, або мертв╕. Все, до побачення! Ха-ха-ха!... Б╕дн╕ у нас завжди здоров╕, а багат╕ у нас завжди хвор╕. Х╕ба ж це не справедлив╕сть, ╕ не просто справедлив╕сть, а найвища Божа справедлив╕сть. А ще справедлив╕ша ця найвища Божа справедлив╕сть в╕д того, що ми л╕кар╕ в╕д цього всього завжди ма╓мо хл╕б ╕ до хл╕ба. Бог за нас. Я ж тоб╕ казав, що ми, л╕кар╕, насправд╕ Бож╕ люди, ми з Богом друзяки, б╕знеспартнери, ми з ним на ти. Ми з Богом не те що на одн╕й ноз╕, не те що трима╓мо його за бороду, ми з Богом ходимо просто в обн╕мку. Ось. А тому й користу╓мося, як т╕ султани, улюбленц╕ Бож╕, вс╕ма вигодами, користями ╕ насолодами св╕ту божого.

– От т╕льки, ти зна╓ш , Володю, – стишив Славко голос ╕ перейшов на таку соб╕ конф╕денц╕йн╕шу, нав╕ть, можна сказати, ╕нтимн╕шу нотку, – я оце слухаю, слухаю тебе, ти все оце якось про Бога, та про Бога якось. Та я н╕як не втямлю, це ти так, для красного сл╕вця, чи воно й справд╕, кажуть, що Комун╕зма знову на Бога зам╕нили, чи що? Н╕, н╕, ти не подумай, я, звичайно ж в це не в╕рю! Який там ще Бог може бути, Бога ж не ╕сну╓. Я розум╕ю. Але подейкують...

– Ха-ха-ха!.. – лунко розсм╕явся Володька. – От село, от село! Темнота селюцька. Ха, Бога не ╕сну╓! Та ти зовс╕м уже те╓ то як його, – покрутив в╕н вказ╕вним пальцем б╕ля скрон╕. – Бога не ╕сну╓. Та ти сам то себе чу╓ш, що ти зморозив. Бога не ╕сну╓. Темнота селюцька забита. Це комун╕зма вже якраз ╕ не ╕сну╓. А от Бог якраз вже й ╕сну╓. Бог тепер т╕льки й ╕сну╓ вже, зрозум╕в?

– Та якось воно, – розпачливо знизав плечима Славко.

– Добре, слухай сюди, малий, – Володька налив соб╕ чарку, забувши про Славка, в╕дразу ж цю чарку перехилив, ╕ не закусивши, витер рота долонею, й в╕дразу продовжив. – Що таке комун╕зм, ╕ що таке Бог? Що таке комун╕зм супроти Бога? Комун╕зм, в╕н що, комун╕зм, в╕н н╕ те , н╕ се. Комун╕зм – це так, гран╕тна скеля, порядок, абстракц╕я, у комун╕зма нема╓ н╕ почутт╕в, н╕ жалост╕, н╕ сп╕вчуття. Комун╕зма ти хоч проси, хоч не проси – в╕н п╕дв╕в тебе до ст╕нки, ствол тоб╕ до потилиц╕ притиснув, на курок натиснув, бац, ╕ до побачення. Хоч тебе одного, хоч з тво╖ми родичами й сус╕дами разом, хоч вас десяток, хоч сотня, хоч ц╕лий народ, хоч м╕льйон м╕льйон╕в вас, комун╕змов╕ однаково – в╕н п╕дв╕в цей м╕льйон до ст╕нки, натиснув на гашетку, ╕ все, до побачення. Хоч на гашетку натиснув, хоч голодом заморив, хоч заживо спалив – йому все одно, в нього там в циркуляр╕ записано "вороги народу", ╕ все, до побачення. ╤ н╕чим ти цього комун╕зма не вблага╓ш, н╕чим, н╕чим не розжалобиш, бо комун╕зм – це стих╕я, потоп, голод, пожежа, в╕йна. Розум╕╓ш? А от Бог, Бог – це зовс╕м, зовс╕м ╕нше. Бог, в╕н як ╕ людина, т╕льки набагато, набагато ого-го, – Володька розв╕в руки в сторони, показуючи розм╕ри Бога, як рибалка показу╓ розм╕р сво╓╖ здобич╕. – Зрозум╕в? Без Бога, як то кажуть, не до порога, зрозум╕в? Бог, в╕н завжди вислуха╓, допоможе, пробачить. Зараз без Бога н╕куди. Зараз кругом т╕льки з Богом.

– А як же райкоми, обкоми парт╕╖, Центральний Ком╕тет парт╕╖ , врешт╕-решт?

– А от вони то якраз зараз ╕ ╓ найближче до Бога, не враховуючи, звичайно, поп╕в, як╕ зрештою теж при комун╕зм╕ п╕д парткомами ходили ╕ в КДБ служили, й оф╕церськ╕ звання мали, але не про них зараз мова. Все оце радянське парт╕йне начальство, воно ж найперше якраз ╕ перекинулося в╕д комун╕зму до Бога. А ти як хот╕в? Вони ж уже ст╕льки вс╕лякого народного добра в цього свого комун╕зма натирили, що по саме н╕куди вже. ╤ ти що, дума╓ш комун╕зм ╖м пробачив би колись це? Дзузьки! У комун╕зма ж т╕льки "Крим╕нальний кодекс" ╕ революц╕йна доц╕льн╕сть, ╕ все – дул╕ в╕н тоб╕ що пробачить. А в Бога любов, мил╕сть, милосердя, всепрощення. Зрозум╕в? Накрав там загальнонародного добра на м╕льйони, прихватизував завод╕в, фабрик ╕ пароход╕в, п╕шов п╕сля цього в храм Божий, в╕дстебнув Господу нашому якусь дещицю там, припуст╕мо якийсь процент там в╕д прибутку – ╕ все, вважай себе в╕льним в╕д в╕дпов╕дальност╕, як кажуть, ╕ сов╕сть чиста, ╕ в кишен╕ повно, ╕ вс╕ задоволен╕, ╕ вовки сит╕ ╕ в╕вц╕ ц╕л╕, ╕ все таке ╕нше. Та це зараз кругом так, не т╕льки серед колишнього парт╕йного начальства, а серед ус╕х, в кого ╓ щось у кишен╕ й кому ╓ що втрачати, серед ус╕х, так би мовити, д╕лових людей. Та хоч би й узяти тих же самих братк╕в-рекетир╕в, до яких ти збирався, або й ╕ншу бандоту, хоч би взяти, наприклад, тих же к╕ллер╕в...

– Кого, кого? – не зрозум╕в Славко

– К╕ллер╕в. К╕ллер, – пояснив Володька, – це така тепер популярна ╕ модна, дуже затребувана профес╕я. К╕ллер – це по-англ╕йському. Звичайно, на нашу мову воно не дуже добре переклада╓ться, бо по-нашому к╕ллер – це вбивця. Але не в назв╕ ж справа, справа в корист╕ й потр╕бност╕ профес╕╖. А без к╕ллера зараз н╕куди, дуже корисне й поважне заняття, я тоб╕ скажу, а тому й не назива╓ ╖х н╕хто вбивцями, а т╕льки по англ╕йському к╕ллерами – ╕ звучить красиво, ╕ присмаку кров╕ н╕якого, романтично нав╕ть якось звучить. Та Бог з ним, ми не про назву, а про справу. От треба, наприклад, к╕ллеру виконати якесь сол╕дне замовлення на л╕кв╕дац╕ю якогось конкурента: п╕шов в╕н завалив когось, тобто я хот╕в сказати, виконав свою роботу, а пот╕м не кудись там ╕де, а т╕льки до храму Божого, в╕дстебне там в╕д сво╓╖ оплати якусь дещицю Богу – ╕ все, до побачення, в╕н чистий ╕ спок╕йний, з чистою, так би мовити, сов╕стю може насолоджуватися сво╖ми грошима. ╤сус Христос, в╕н же теж пробачав там, нав╕ть уже на хрест╕ коли вис╕в, якомусь злочинцю, чи то вбивц╕, чи то граб╕жнику.

– Та я розум╕ю, що з╕ сво╓ю власною сов╕стю кожен може завжди сам порозум╕тися, – не вгавав Славко, – хоч з допомогою Бога, хоч ╕ без тако╖ допомоги – це його власна справа, чиста в нього сов╕сть, чи не дуже. Розум╕ю, що з допомогою Бога воно, може, й легше порозум╕тися з власною сов╕стю, але ж як це може допомогти порозум╕тися з законом ╕ з "Крим╕нальним кодексом"?

– Ха-ха-ха... – знову не зм╕г Володька втриматися в╕д см╕ху. – Я ж кажу, село, забите село. Бог, в╕н же не лише всеблагий ╕ всепрощаючий, в╕н ще ж ╕ всемогутн╕й. ╤ якщо ти не в╕риш у всемогутн╕сть Бога, то не можеш взагал╕ в╕рити ╕ в його ╕снування. Бог, в╕н же д╕╓ кругом, в усьому, ╕ в тих же правоохоронних органах, правоохоронн╕ органи, вони ж теж, врешт╕, п╕д Богом ходять, ╕ за тво╖м проханням ╕ молитвою Бог обов'язково пом'якшить позиц╕ю цих самих правоохоронних орган╕в щодо тебе. Тим паче, що жертвувати Богу ти можеш, взагал╕ то, т╕льки за чийогось посередницва, чи то за посередництва священник╕в у храм╕ Божому, а чи то й за посередництва того ж самого чиновника, службовця, чи прац╕вника правоохоронних орган╕в. От, наприклад, не заплатив ти там податок, причому не заплатив ти нав╕ть не через свою там жад╕бн╕сть , чи ще щось таке, а через те, що за тепер╕шн╕ми законами заплатити вс╕ податки в тебе просто не вистачить вс╕х тво╖х прибутк╕в. От, значить, не зм╕г ти, не заплатив вс╕х податк╕в, приходить до тебе податк╕вець, а ти через посередництво цього податк╕вця береш ╕ переда╓ш Богу певну суму грошей...

– Тобто да╓ш хабара, – вставив Славко.

– Якого ще хабара? – обурився Володька. – Якого ще такого хабара? Я ж тоб╕ кажу, що ми вс╕ п╕д Богом ходимо, вс╕ зрештою служимо Богу, особливо ж чиновники, адже вони все ж таки слуги народу, а значить ╕ слуги Бож╕, а отримують вони за сво╖ труди коп╕йчану зарплату, за яку неможливо прожити нав╕ть самому, а в нього ж ╕ще й с╕м'я, дружина, д╕ти, ╕ все таке, от ти й жертву╓ш через посередництво цього чиновника Богу, водночас допомагаючи й самому цьому чиновнику – як не крути, а це таки богоугодна справа. ╤ Бог тоб╕ за цю твою пожертву, ясний хр╕н, обов'язково в╕ддячить, пом'якшивши серце податк╕вця, який допоможе тоб╕ впоратися з непосильним тягарем податк╕в. Зрозум╕в таки нарешт╕?

– Та начебто так, – не дуже впевнено в╕дпов╕в Славко. – А ти от що скажи, що тепер ╕ вс╕х Лен╕них з п'╓дестал╕в поскидали, вс╕ вулиц╕ й площ╕ ╕мен╕ Лен╕них поперейменовували, раз вже така бодяга з Богом п╕шла? А в нас чомусь поки що н╕чого такого, вс╕ Лен╕ни на сво╖х м╕сцях.

– ╤ правильно вони на сво╖х м╕сцях. Вони кругом на сво╖х м╕сцях. Це ж наша ╕стор╕я. А як же?

– Так а як же? Лен╕н ╕ Бог, комун╕сти ╕ церква – це ж найб╕льш╕ вороги, це ж у комун╕ст╕в церква – оп╕ум для народу. Це ж Лен╕н писав, що чим б╕льше ми поп╕в та монах╕в розстр╕ля╓мо, тим краще, це ж комун╕сти ст╕льки розстр╕ляли священик╕в, ст╕льки церков знищили, а тепер що, поряд стоятимуть церква, в як╕й служать Богу, ╕ пам'ятник Лен╕ну? – все б╕льше дивувася Славко.

– Так, звичайно, – н╕трохи не збентежившись, в╕дпов╕в на це Володька, – стоятимуть поруч, а що ж тут такого. Стоятимуть поруч, та ще й не просто так стоятимуть поруч, а стоятимуть поруч на площ╕ Лен╕на, головн╕й площ╕ м╕ста, отак. Що ж поробиш, така вже в нас, бач, ╕стор╕я, н╕чого не поробиш. ╤з п╕сн╕, як то кажуть, сл╕в не викинеш.

– ╤ все ж таки, – н╕як не м╕г втямити Славко, – як же це все ж таки можна по╓днати? Взагал╕ то хоч хтось, хоч якось поясню╓, як все це можна по╓днати?

– Дуже просто, – так же спок╕йно в╕дпов╕дав Володька, – все дуже просто. Ти зна╓ш, хто насправд╕ був першим у св╕т╕ комун╕стом? Ти н╕коли не дотумка╓ш до такого сво╖ми др╕мучими селюцькими м╕зками. Наш╕ колишн╕ в╕дпов╕дальн╕ радянськ╕ й парт╕йн╕ прац╕вники, тобто колишн╕ комун╕сти, тепер╕шн╕, так би мовити, неоф╕ти, тобто, щоб ти знав, це новонавернен╕ християни, так вони тепер стверджують, що найпершим комун╕стом був ╤сус Христос! – в╕н зробив багатозначну паузу, аби дати Славков╕ час усв╕домити таку неймов╕рн╕сть.

– Та невже? – т╕льки й спром╕гся вичавити з себе наскр╕зь вражений Славко.

– Саме так, – п╕дтвердив сво╖ слова Володька. – Найпершим комун╕стом, кажуть наш╕ кап╕тал╕стичн╕ комун╕сти, був саме ╤сус Христос. А воно виявля╓ться й справд╕ в цьому щось таки ╓. Про це в ╖хн╕й ц╕й Б╕бл╕╖ так все й прописано, ╕ про те, що Христос цей був завжди за б╕дних ╕ проти багатих, ╕ про те, як в╕н пропонував багатим в╕ддати вс╕ сво╖ статки б╕дним, мотивуючи це тим, що, мовляв, легше багатому у верблюже вухо прол╕зти, ан╕ж у царство небесне, чи щось я вже точно не можу пригадати, – у все густ╕ших коньячних випарах думки в його голов╕ поверталися все пов╕льн╕ше, – можливо, це саме з верблюдом не можна пролазити через це вухо в царство небесне, адже верблюд – це ж теж багатство. Точно не пригадаю.

– А як же це разом з верблюдом можна л╕зти у вухо цього самого верблюда? – п╕дкошений алкоголем язик Славка вже досить таки сильно запл╕тався.

– Ой, та грець ╕з ним, ╕з цим верблюдом, – в╕дмахнувся Володька. – Головне, що цей ╖хн╕й ╤сус Христос був найпершим комун╕стом, ╕ якби в╕н з'явився, наприклад, в Рос╕╖ в одна тисяча дев'ятьсот с╕мнадцятому роц╕, то в╕н би разом з рос╕янськими комуняками розстр╕лював цих московських поп╕в, цих кап╕тал╕стичних пос╕пак, розстр╕лював би ╖х направо й нал╕во, як собак бешених, ╕ церкви б разом ╕з комуняками руйнував. Зрозум╕в? Отак от. ╤ селян би голодомором нищив, ╕ по концтаборах би м╕льйони невинних мордував. Отак от. Комун╕ст, в╕н ╕ ╓ комун╕ст, що з нього взяти... Ясно?

– Та ясно то воно ясно, – в черговий раз почухав Славко потилицю. – От т╕льки, оц╕ тво╖ новоявлен╕ кап╕тал╕сти й християни, колишн╕ наш╕ комун╕сти, як╕ вважають ╤суса Христа найпершим у св╕т╕ комун╕стом ╕ ходять у церкву молитися цьому самому ╤сусу, тобто вважають його сво╖м авторитетом, чому ж тод╕ вони так осатан╕ло кинулися гребти колишн╓ всенародне добро, в╕дриваючи останн╕й шматок хл╕ба в╕д голодних рот╕в пролетар╕ату. Адже, зважаючи на ╖хн╓ поклон╕ння комун╕сту ╤сусу Христу, все повинно було б бути зовс╕м ╕накше.

– Х-хе, – зверхньо глянув Володька на Славка. – Розум╕╓ш, людина гр╕шна, так ╕ в святому письм╕ написано. Та, врешт╕, ╕ в тому, що вс╕ хочуть забезпечити сво╓ життя якнайл╕пше, нема╓ н╕чого дивного. Звичайно, в цьому забезпеченн╕ життя часто багато хто перегина╓ палицю. Але ж що головне, головне вчасно покаятися. От ╕ йдуть вони до ╤суса Христа покаятися, бо ж в╕н вчив прощати ╕ сам прощав, хоч ╕ того ж злочинця, який вис╕в поряд з ним на хрест╕. Але тут ще ╓ одна заковика, ╤сус Христос, в╕н хоч ╕ ма╓ силу ╕ владу прощати, адже в╕н теж якось там Бог наче, в╕н все ж таки ще й людина, ╕ зрештою син Бога, а ╓ ж ╕ще ╕ його батько, тобто сам Господь Бог власною персоною, тобто батько, або ж Отець Небесний, а по ╖хньому пахан. От до цього небесного пахана вони насправд╕ ╕ йдуть до церков. Бо кожен з них обов'язково в╕дст╕ба╓ певну суму сво╖х доход╕в якомусь земному паханов╕, а тим б╕льше треба в╕дстебнути певну суму небесному паханов╕, щоб той не лише дозволив тоб╕ провертати певн╕ прибутков╕ оборудки, але й поблагословив тво╖ труди. Отак, значить, прийшов до церкви, покаявся, попросив вибачення за сво╖, можливо, не дуже гарн╕ вчинки, в╕дстебнув свою частку небесному паханов╕ в його небесний общак, ╕ все – можеш ╕з чистою сов╕стю йти дал╕ красти, тобто робити б╕знес. А Отець небесний, в╕н точно вже не комун╕ст, це його синочок ╕з комун╕стами злигався, а татко наш небесний н╕, в╕н, як ╕ годиться, л╕берал, тобто неол╕берал...

– Кого, кого в╕н об╕брав?

– Н╕кого в╕н не оббирав, н╕кого н╕ до чого в╕н не примушував. Вс╕ й так йому добров╕льно все несуть. Для чого йому когось оббирати. До нього й так все наше нов╕тн╓ панство несе свою частку внеску ╕ просить за це посприяти у справах. ╤ вс╕ люди бачать, як ти до церкви ходиш, з╕ св╕чечкою сто╖ш, на церкву сво╖ кревн╕ грошенята жертву╓ш, а значить будуть за тебе на виборах голосувати, бо як же не проголосувати за таку святу людину. Та ще й попи, зв╕сно, за тебе слово замовлять, та ще як виборцям ти добрячого могоричу п╕дкинеш. Одне слово, вс╕ карти в тебе в руках, ти т╕льки банкуй, ╕ влада завжди буде в тебе в кишен╕. А влада, брате, це такий казковий гаманець, з якого чим б╕льше ти береш, тим б╕льше в ньому ста╓ – чар╕вний такий гаманець. Зрозум╕в?

– Та, мабуть, таки зрозум╕в щось, – покивав головою Славко. – Я зрозум╕в, що ти, Володьку, не даремно там у м╕ст╕ крутився, як ти тут усе розтлумачив, як у тебе язик п╕дв╕шений, як тоб╕ кажуть, що мовляв щось тут не те, а ти раз-два, слово туди два слова сюди – ╕ все вже так, як треба, нав╕ть набагато краще, н╕ж так, як треба. Я не знаю, як воно нин╕ у нас тепер, а от якби ран╕ше, то я впевнений, що був би ти просто таки видатним парт╕йним прац╕вником рангом не нижче обласного р╕вня, та що там обласного р╕вня, бути б тоб╕ членом Центрального Ком╕тету парт╕╖, та що там членом, ти м╕г би бути й першим секретарем Центрального Ком╕тету! Ось що я тоб╕ скажу!

– Що ж, – самовдоволено посм╕хнувся Володька, – не стану заперечувати, даремно часу я не втрачав, проштуд╕ював я нов╕тню нашу систему всю наскр╕зь, як кажуть, в╕д "а" до "я", ╕ можу тоб╕ сказати, що особливо вже такого нового в ц╕й систем╕ н╕чого й нема╓. Звичайно, назива╓ться багато чого тепер по новому, але суть, власне залишилася та ж сама. А от що я тоб╕ найголовн╕ше скажу про тепер╕шн╕й стан речей, так це те, що коли хочеш ти досягти чогось в будь-як╕й сфер╕, чи то в медицин╕, чи то в б╕знес╕, чи то в як╕й ╕нш╕й профес╕╖, якщо хочеш чогось досягти, то конче необх╕дно тоб╕ або мати якусь дуже близьку й дуже волохату лапу у влад╕, або самому пробиватись у владу. Хоча, власне, так воно було й ран╕ше, ╕ в цьому теж н╕чого особливо нового нема╓. Я от соб╕ вир╕шив, що кров з носу, що б там не було, чого б це мен╕ не коштувало, а я обов'язково буду пробиватись особисто у владу, обов'язково стану якимось депутатом, можливо, й не найвищого рангу, а депутатом буду – ╕ це мен╕ в медичних мо╖х справах дуже буде допомагати, т╕льки так можна тепер досягти повного усп╕ху. А щодо нового в тепер╕шньому житт╕, так слухай сюди, малий. От ти торочив тут мен╕ про в╕дпов╕дальних парт╕йних прац╕вник╕в ус╕ляких ранг╕в, про обкоми, райкоми, ЦК ╕ весь цей в╕дст╕йний мотлох ╕ непотр╕б, нема╓ вже н╕чого цього, все, нема╓ н╕яких райком╕в з обкомами, нема╓ н╕яких ЦК. Слухай сюди, те, що колись було райкомами, тепер назива╓ться районними державними адм╕н╕страц╕ями, те, що було обкомами, тепер назива╓ться обласними державними адм╕н╕страц╕ями, а от, наприклад, перший секретар центрального ком╕тету парт╕╖ по тепер╕шньому назива╓ться Президентом Укра╖ни. Зрозум╕в? Ще там щось напридумали, вс╕ляк╕ там "ВАТ", "МММ", абощо, та це так, др╕бниц╕, т╕льки щоб туману напустити, а взагал╕, то в основному все ╕нше так ╕ залишилось як ╕ ран╕ше. Зрозум╕в?

– Зрозум╕в, Вовчику, зрозум╕в, ох як зрозум╕в тепер я, – Славк╕в погляд св╕тився щирим захопленням. – Я зрозум╕в, ще вчора я був н╕ким, н╕чог╕с╕нько не м╕г второпати в цих нових часах, як╕ мене так лякали нев╕дом╕стю, а тепер бачу, що н╕чого страшного, як, власне, й н╕чого особливо нового нема╓. ╤ в╕дродив у мен╕ над╕ю ти, Володю, друже. Ох, який же ти, Вовчику! В мене просто нема╓ сл╕в в╕д захоплення! Ти такий, такий, просто неймов╕рно, який ти. Ти, Володю, обов'язково будеш тепер╕шн╕м великим начальником, як вони тепер, ти казав, називаються забув... А!.. Депутатом обласно╖ адм╕н╕страц╕╖ ти будеш, не менше. Та що там обласно╖, першим секретарем, тобто я хот╕в сказати президентом, ось ким ти будеш. Президентом!

– Та це ти вже, брате, щодо президента трохи переб╕льшу╓ш, – заперечив Володька, але з надзвичайно вдоволеним виглядом. – Хоча в тому, що я проб'юся у владу ти правий. Обов'язково проб'юсь. А з Г╕пократом, як ╕ з Богом, ми завжди порозум╕╓мось. ╤ за це треба випити, – в╕н взяв пляшку, перехилив ╖╖, але з пляшки н╕чого не витекло – Володька потряс ╖╖, щоб переконатися, що пляшка порожня, а пот╕м встав ╕ п╕шов за новою пляшкою.

Так вони вдвох пропиячили ц╕лу н╕ч ╕ п╕шли додому т╕льки п╕д ранок. Славко, п'янючий в дим, зал╕з до себе в хату трохи не навкарачки ╕ впав замертво на л╕жко. Таким п'яним, ╕ взагал╕ п'яним в╕н прийшов оце додому чи не вперше. Славко взагал╕ був байдужим до алкоголю, а останн╕м часом так ще й наполегливо займався спортом, готуючись до рекетирсько╖ кар'╓ри. Так що Славк╕в батько був наст╕льки здивований таким станом свого нащадка, що нав╕ть не став його пот╕м в╕дчитувати, а лише сп╕вчутливо запропонував Славков╕, розбитому похм╕ллям, розсолу. Вдячний Славко випив з половину трил╕трово╖ банки живодайного розсолу, а пот╕м зам╕сть того, щоб ╕ти займатися спортивною п╕дготовкою, заявив батькам, що тепер в╕н хоче стати л╕карем ╕ йде до б╕бл╕отеки за книжками, щоб готуватися до вступу в мед╕нститут, чим знову здивував батька з мат╕р'ю наст╕льки, що вони нав╕ть не спромоглися запитати у Славка, чим викликане таке його раптове р╕шення, а т╕льки в подив╕ перезирнулися.

6.

Зайве розпов╕дати, з якою фанатичною посвятою гарячий прихильник вс╕лякого добра Славко Пузик кинувся в полум'я беззастережного служ╕ння л╕карськ╕й справ╕. Збоку здавалося, що п╕сля Г╕пократа навряд чи був якийсь ескулап б╕льш в╕дданим свят╕й справ╕ допомоги недужим, ан╕ж Славко Пузик, який готовий був тепер на все, аби т╕льки йому вдалося стати на медичну стежку – так в╕н почав гризти гран╕т науки, аби не зр╕затися на екзаменах.