Текст книги "Вибрики Золотого Теляти (СИ)"

Автор книги: Юрий Пересичанский

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 5 страниц)

Тепер то Славко згадав, що ще в дитинств╕ таки вже в╕дзначав надзвичайну придатн╕сть профес╕╖ медика до досягнення вс╕лякого добра. Славко тепер згадав сво╖ дитяч╕ роздуми щодо ╖хнього тод╕шнього с╕льського л╕каря Семена Петровича. Точн╕ше Семен Петрович був не л╕карем, а фельдшером. Згадав тепер Славко й те, чому тод╕ оце слово "фельдшер" йому вчувалося як "фельдмаршал". Адже фельдшер Семен Петрович , як на Славкове дитяче розум╕ння, був людиною, в яко╖ кожного дня був день народження. Як це могло бути? Дуже просто. Адже на день народження тоб╕ завжди приносять вс╕ляк╕ подарунки, але в звичайно╖ людини це бува╓ т╕льки один раз на р╕к, а от м╕сцевому "фельдшеру-фельдмаршалу" Семену Петровичу подарунки несли щодня – отже, вир╕шив був малий Славко, у Семена Петровича, на в╕дм╕ну в╕д ус╕х ╕нших, день народження щодня. ╤, зв╕сна р╕ч, цю щасливу в╕дм╕ну Семена Петровича в╕д ╕нших людей Славко пов'язував з його профес╕╓ю – так що неперес╕чну придатн╕сть заняття медициною до набуття добра маленький метикуватий Пузик в╕дм╕тив уже в ранньому в╕ц╕, але це його тод╕шн╓ в╕дкриття було притлумлене п╕д д╕╓ю б╕льш сильного бажання набути статусу великого радянського начальника, що забезпечило б так╕ можливост╕ гребти добро, як╕ не йшли н╕ в яке пор╕вняння з непоганими преференц╕ями л╕карсько╖ профес╕╖.

Але зараз п╕д д╕╓ю нових чинник╕в Славко знову згадав про сво╖ заздр╕сн╕ думки щодо дол╕ Семена Петровича – адже, що той, зрештою, робив задля щоденого отримання подарунк╕в? Сам Семен Петрович говорив щодо мети його роботи, що найголовн╕ша ╕ найсутт╓в╕ша задача л╕каря – не нашкодити хворому. "Головне – не нашкодь", – раз у раз повторював Семен Петрович, ╕ цю свою найголовн╕шу мету вт╕лював у щоденн╕й практиц╕ якнайретельн╕ше: адже яка шкода недужому могла бути в╕д уважного вислуховування скарг хворого л╕карем ╕ сп╕вчутливого поплескування по плечу цього хворого, мовляв, терпи козак – отаманом будеш, якось воно, може, й пройде. А, в основному, це ╕ все, що с╕льський фельдшер м╕г зад╕яти в боротьб╕ з недугами.

Так що, майже все, чим був зайнятий Сенен Петрович – це з'явитися на робот╕ приблизно десь годин╕ о восьм╕й-дев'ят╕й, виконати свою щоденну головну м╕с╕ю щодо неспричинення шкоди хворим, ╕ п╕сля об╕ду, ситим, добряче нап╕дпитку ╕ з ц╕лою купою подарунк╕в п╕ти вже додому смакувати подарунками й додавати алкогольного градусу.

А додавати алкогольного градусу Семен Петрович ой як любив, виправдовуючи це сво╖м намаганням в такий спос╕б докопатися до ╕стини, ╕ цитував на доказ цього знаменитий латинський висл╕в про те, що ╕стина в вин╕, тобто говорив, точн╕ше, намагався говорити сво╖м неслухняним в╕д алкогольних випар╕в язиком "╕н в╕но вер╕тас", щоправда, часто в його ╕нтерпретац╕╖ цей висл╕в звучав дещо модиф╕ковано, як "╕н медиц╕нус сп╕ртус вер╕тус", а ╕нод╕, коли в нього зак╕нчувався спирт, а серед подарунк╕в не було достатньо╖ к╕лькост╕ як╕сного бухла, то ця латинська мудр╕сть могла зглянутися над б╕долашним Семеном Петровичем ╕ прозвучати як "╕н самогон╕ус вер╕тус". Зрештою, Семен Петрович був не таким вже й дуже вибагливим "фельдмаршалом", хоча й скаржитися на життя йому не було за що.

╤ коли Славко пор╕внював долю Семена Петровича з долею, наприклад, свого батька, який за сво╖ ненастанн╕ щоденн╕ труди в пол╕ з ранку й до ноч╕ мав лише коп╕йчану зарплату й добрячого копняка п╕д зад в╕д радянсько╖ влади, то зв╕сно, що не м╕г не в╕дзначити досто╖нств л╕карсько╖ дол╕. А тепер, п╕сля роз'яснювально╖ роботи Володьки Васильченка, то й погот╕в. Тепер Славко загор╕вся такою непереможною х╕ттю до медицини, що нав╕ть не звернув уваги на надзвичайно заманливу пропозиц╕ю, яку зробив йому, а точн╕ше не напряму йому, а його батьков╕ Гервас╕ю щодо Славка ╖хн╕й сус╕д дядько ╤ван, котрий до того ж був ╕ще й якимось ╖хн╕м далеким родичем ╕ кумом Гервас╕я.

Так от, син дядька ╤вана Роман влаштувався на роботу в правоохоронн╕ органи, ╕ не просто в правооохоронн╕ органи, а в м╕л╕ц╕ю, ╕ не просто в м╕л╕ц╕ю, а в саму сам╕с╕ньку дорожну авто╕нстпекц╕ю, тобто в ДА╤! ╤, за словами дядька ╤вана, його син Роман м╕г би посприяти щодо влаштування туди в ДА╤ й Славка Пузика, адже таке влаштування друз╕в, знайомих ╕ родич╕в, як╕ б "не п╕двели", заохочувалось нав╕ть ╕ начальсвом Романа. А Роман вже, мовляв, нав╕ть розпов╕в сво╓му начальству про Славка Пузика, що той надзвичайно зд╕бний колишн╕й комсомолець ╕ в╕дданий радянсько-комун╕стичний патр╕от, тобто для роботи в ДА╤ надзвичайно п╕дходитиме. А вже щодо роботи в ДА╤, так тут дядько ╤ван не шкодував н╕яких захопливих опис╕в. Вс╕ ж знали, що нав╕ть ще в часи Радянського Союзу да╕шники жили на широку ногу, як вареники в масл╕ купалися; як тод╕ про них казали в народ╕, да╕шники пасуться на асфальт╕, а он як╕ вгодован╕. Щоправда, тод╕ да╕шникам все ж таки дещо заважали жити конкуренти з прокуратури, КДБ та ╕нших структур, а тепер, за словами дядька ╤вана, настала повна свобода, воля, демократ╕я ╕ все таке ╕нше, так що жити да╕шникам тепер можна не те що на широку, а на якнайширшу, просто таки на панську ногу.

– От ран╕ше при Союз╕, як було, – простор╕кував дядько ╤ван перед Пузиками про да╕шн╕ справи, – зупиня╓ да╕шник когось там на автомоб╕л╕, почина╓ там всяк╕ приск╕пки придумувати, мовляв, а чому там у вас не так, а чому оце не отак, а сам тим часом ╕ дума╓, як же його здерти сво╖ законн╕ дек╕лька карбованц╕в, дума╓, кого це в╕н зупинив, може це якийсь шп╕он з прокуратури, або з КДБ, абощо, одне слово, важкувато давався тод╕ хл╕б да╕шникам, хоча й тод╕, гр╕х Бога гн╕вити, жили да╕шники непогано. А тепер що, тепер все, тепер демократ╕я, свобода, воля, н╕яких тоб╕ перепон, зупиня╓ тепер да╕шник когось на дороз╕, ╕ все, в╕дразу п╕дходить – давай, каже, мен╕ сто, дв╕ст╕, триста карбованц╕в, ск╕льки треба, ст╕льки й каже, а у в╕дпов╕дь н╕хто н╕ чичирк, в╕ддають грошики ╕ ╖дуть соб╕ дал╕. Та що там, да╕шник може три шк╕ри з кого завгодно здерти, може нав╕ть штани з тебе зняти – ╕ ╖дь дал╕ голяка, зум╕в машину купити, знайдеш грош╕ й на нов╕ штани. Отак от вони тепер живуть.

– А як же там тепер прокуратура, КДБ ╕ таке ╕нше? – поставив п╕д сумн╕в слова сус╕да Гервас╕й Пузик.

– Та я ж тоб╕ кажу, – в╕в сво╓╖ дядько ╤ван, – тепер же вже свобода й демократ╕я, в╕льне сусп╕льство, тобто що головне, що тепер саме-саме найголовн╕ше, що тепер над ус╕м пану╓? Закон! Закон – от що тепер найголовн╕ше. Закон над ус╕м пану╓. ╤ вс╕ повинн╕ виконувати цей закон. А хто закон цей представля╓, хто може говорити в╕д ╕мен╕ закону? Правильно, правоохоронн╕ органи, тобто та ж сама м╕л╕ц╕я, т╕ ж да╖шники, та ж прокуратура, КДБ ╕ все таке ╕нше, тобто вс╕, хто сто╖ть по цей б╕к закону, ╕ вс╕м ╖м треба жити й жити непогано, жити якомога краще, так що нема╓ н╕якого резону вс╕м тим, хто сто╖ть по цей б╕к закону м╕ж собою сваритися. Там вже вони вс╕ на найвищому р╕вн╕ м╕ж собою домовились не заважати один одному, щоб кожен на сво╖й д╕лянц╕ в╕льно м╕г заробляти на тих, хто не працю╓ в правоохоронних органах, тобто на тих, хто сто╖ть по той, по ╕нший б╕к закону. Адже ж повинно якось винагороджуватись те, що ти кожного дня ╕ кожно╖ ноч╕ захища╓ш закон ╕ вс╕х тих, хто сто╖ть по той, по ╕нший б╕к закону, тобто п╕д захистом цього закону; повинн╕ ж вс╕, кого ти захища╓ш в╕ддячувати тоб╕ за те, що ти, можна сказати, кожного дня ризику╓ш життям, аби захистити простолюд?Так що все по справедливост╕. ╤ тепер вс╕, вс╕ хто при влад╕, ╕ правоохорнц╕, ╕ вс╕ ╕нш╕ начальники, вс╕ пом╕ж собою порозум╕лись ╕ домовились н╕ в якому раз╕ не ставати один одному на завад╕, а лише допомагати один одному обдирати, тобто заробляти грошики. Воно, звичайно, ╕ ран╕ше при комун╕стах так було, але тод╕ ще знаходились ус╕ляк╕ вискочки, як╕ могли свого ж товариша п╕дставити ╕ втопити, аби самому вислужитись, просунутись по служб╕ ╕ зайняти м╕сце погубленого товариша. А тепер н╕, тепер, я ж кажу, демократ╕я, тепер один закон для вс╕х, тепер порядок, тепер вс╕ як один, один за вс╕х, ╕ вс╕ за одного, хай тепер спробу╓ т╕льки з'явитись якийсь там п╕дступний виродок, котрий би захот╕в свого ж товариша п╕д удар п╕дставити – зразу ж такого витурять у три ши╖ ╕з влади назавжди, а то ще й посадять у в'язницю. Тепер уся влада, як один кулак, спробуй т╕льки не виконай, що тоб╕ влада наказала – такого отрима╓ш гостинця в╕д цього кулака, що б╕льше н╕коли не захочеш владою нехтувати. Так що вс╕ справно в╕ддають представникам влади все, що т╕льки в╕д них влада вимага╓, ╕ збирати цю данину можна зовс╕м, зовс╕м безпечно. Вс╕ найнижч╕ ╕з владоможц╕в збирають призначену на кожного з них контрибуц╕ю, залишають дещицю соб╕, й в╕ддають вищим певну суму, т╕ вищ╕ в╕ддають ще вищим, т╕ ще вищим, ╕ так аж до самого найвищого. От, наприклад, м╕й Ромка кожного дня повинен в╕ддати з назбираного за робочий день прибутку сво╓му безпосередньому начальнику дв╕ст╕ долар╕в, ╕ соб╕ ж звичайно теж у Ромки залиша╓ться, себе ж н╕як не можна обд╕лити теж. А той його начальник сво╓му начальнику теж повинен в╕дстебнути дещицю – ╕ так дал╕ аж на самий верх. ╤ зрадник╕в там у них н╕яких не може бути – не хочеш працювати як треба по-людськи, хочеш сво╖м товаришам свиню п╕дкласти, ╕ди геть ╕з системи на в╕льн╕ хл╕би, а то й до в'язниц╕. Так що тепер там зовс╕м безпечно, повний закон ╕ порядок пану╓. Все тепер там чесно, як каже м╕й Ромчик, все "по чесноку", або ж "усе пучком". Так що про вс╕ляк╕ п╕дступи з цього боку можеш не турбуватись, Гервас╕ю, – урезонював дядько ╤ван Славкового батька, котрий був би вже й не проти, аби його син зажив добробуту на нив╕ захисту закону ╕ порядку, та й сам Славко слухав розпов╕д╕ сус╕да ╤вана про досягнення його сина Романа не без прихильност╕ й захоплення. – Кажу ж тоб╕, що см╕ливо можеш поблагословити Славка на службу в органа, там в╕н точно вже хл╕ба без масла н╕коли не ╖стиме. Туди аби т╕льки попасти, спершу у п╕шаках походить, а дал╕ видно буде. Славко, в╕н же в тебе, Гервас╕ю, метикуватий, там т╕льки в п╕шаках пооб╕треться, пошлють його на навчання, осв╕ту отрима╓, а дал╕ як почне л╕зти нагору – не зупинеш. А чим вище там, тим б╕льший куш тоб╕ будуть щодень в╕дст╕бати. Так що довго роздумувати не раджу, см╕ливо хай Славко йде в ДА╤. А там Роман уже св╕й, уже в╕н тепер там прапорщик, ╕ за Славка слово замовить. Так не роздумуйте, не пожал╕╓те.

– Та воно то так, я б то й не проти. Тим паче, як ти тут, куме ╤ване, все розтлумачив. Я б то ╕ не проти, – чухав потилицю Гервас╕й Пузик ╕ скоса дивився в б╕к свого сина Славка, чи не захот╕в би той в╕дкинути сво╖ забаганки щодо т╕╓╖ незрозум╕ло╖ медицини ╕ п╕ти на стежку для вс╕х зрозум╕ло╖, як "дв╕ч╕ по два – чотири", роботи в ДА╤.

А що ж сам Славко? А Славко лише соп╕в у дв╕ сво╖ носов╕ д╕рки, потупивши оч╕ долу. Ясна р╕ч, заманлив╕ перспективи безпечного ╕ стаб╕льного поповнення кишен╕ на широк╕й дороз╕ захисту закону н╕як не могли залишити байдужим чутке до набуття добра серце Славка, як не могла б залишити байдужим голодного миска св╕жозвареного запашного борщу. Та велика медицинська мр╕я все ж н╕як не могла в╕дпустити чутливу душу нашого героя, який н╕ за як╕ да╕шн╕ пряники все ж не м╕г в╕дмовитися в╕д всепереможного гуман╕стичного потягу до л╕карського служ╕ння справ╕ порятунку недужих.

– Та я розум╕ю, – продовжив сво╖ умовляння дядько ╤ван, витлумачивши мовчання ╕ вагання Славка по-сво╓му, – звичайно, ╓ й б╕льш тепленьк╕ й заманлив╕, б╕льш прибутков╕ м╕сця. М╕й Ромка, до реч╕, теж спочатку хот╕в був улаштуватися або в податкову ╕нспекц╕ю, або на митницю, там, звичайно, гребти щодня можна не те що лопатою – екскаватором! Митники й податк╕вц╕, взагал╕, кажуть, ╖здять на роботу не на легкових автомоб╕лях, а на вантаж╕вках, бо по зак╕нченн╕ робочого дня всю ту гот╕вку, яку вони нагр╕бають за день, вивезти з роботи можна т╕льки на вантаж╕вц╕! Але туди потрапити дуже важко, там, щоб влаштуватися на роботу, так╕ суми треба заплатити, що не п╕дйомн╕ не те що для твого, Славку, батька, чи для мене, хоч у мене й б╕льш╕ в грошах можливост╕, а й нав╕ть для якогось колишнього секретаря райкому парт╕╖! Там так╕ суми називають, що я нав╕ть повторювати ╖х боюсь. Та й в ДА╤ щоб Ромку влаштувати я чотири тисяч╕ долар╕в в╕ддав, хоч просили п'ять, а я виторгував тисячу! А тепер тоб╕, ти т╕льки подумай, Славку, так пощастило, що ╖м там у ДА╤ терм╕ново людина знадобилася, причому така, на яку можна покластися, за яку хтось м╕г би вже поручитися з╕ сво╖х, а Ромка вже в них св╕й. Так що, сказали, давай п'ятсот долар╕в, ╕ все – вважай себе зарахованим. П'ятсот долар╕в! Всього п'ятсот долар╕в, ти хоч уявля╓ш, що це таке? Та це просто даром! Хоча тв╕й батько й каже, що йому й таку суму в╕дразу не д╕стати, та ми вже з ним домовилися, я йому позичу, ми ж сво╖ люди, якось порозум╕╓мось, розплатимось, ти ж там у ДА╤, я думаю, дуже скоро заробиш. Та й мо╓му Романов╕ буде спок╕йн╕ше там на робот╕ мати поряд земляка, та ще й родича, та ще й такого над╕йного й метикуватого як ти, Славку. А про те, щоб якесь б╕льш злачне м╕сце пос╕сти, так це в╕д тебе н╕куди не втече. М╕й Ромка теж, до реч╕, не збира╓ться засиджуватись все життя в ДА╤, каже, п╕днакопичить грошенят в ДА╤, набуде певно╖ д╕лово╖ репутац╕╖, знайомих в р╕зних органах заведе ╕ спробу╓ таки зд╕йснити свою мр╕ю щодо митниц╕ або податково╖. А ти чим г╕рший, Славку, в╕д ╕нших? Не переймайся, все в тво╖х руках, головне, потрапити туди, в органи, у владу, у цю владну миску, в як╕й ус╕ купаються, як вареники в масл╕, ╕ з яко╖ н╕хто й н╕коли не випада╓, якщо поводиться правильно. Так що ви скажете, Гервас╕ю, Славку? – упевнений в нев╕дпорност╕ сво╖х аргумент╕в, звернувся до сво╖х родич╕в дядько ╤ван.

Але Славко все так же похнюплено сид╕в ╕ соп╕в, не в змоз╕ перебороти свою в╕ддан╕сть всепереможному поклику до служ╕ння хворим на догоду меркантильним розрахункам щодо прибутковост╕ да╕шно╖ справи.

– Добре, – нарешт╕ завершив дядько ╤ван виклад сво╖х аргумент╕в, мабуть, упевнившись, що вже неможливо б╕льш переконливо довести переваги да╕шно╖ дол╕, ╕ думаючи, що мовчання Славка лише в╕д н╕яковост╕, а його згода – лише справа часу, – добре, подумайте ще, пот╕м скажеш мен╕, Гервас╕ю, що ви надумали. Все одно, вам зараз н╕хто н╕чого кращого не запропону╓, – в╕н кивнув на прощання головою ╕ п╕шов соб╕ геть впевненою ходою, переконаний у нев╕дпорност╕ сво╓╖ пропозиц╕╖.

Але Славко так ╕ не погодився пром╕няти омр╕яного медицинського журавля, який був усе ще в неб╕, на привабливу да╕шну синицю, користь в╕д яко╖ була вже, можна сказати, в тебе в кишен╕. ╤ тут хот╕лося б наголосити на тому, що ми були б дуже несправедлив╕ до нашого героя, якби стверджували, що вс╕ житт╓в╕ р╕шення Славка Пузика визначалися виключно т╕льки меркантильними розрахунками щодо матер╕ально╖ корист╕ прийнятого р╕шеня. Н╕. Зовс╕м, н╕! От, наприклад, хоч би й у ц╕й болюч╕й дилем╕ щодо вибору пом╕ж ДА╤ та медициною величезну роль з╕грала романтична складова Славково╖ душ╕.

Так, так, я не помилився, саме романтика медицинсько╖ перспективи надихнула Славка Пузика в╕дкинути вигоди ДА╤, до яких було т╕льки простягти руку, на догоду ще не зовс╕м визначеним перспективам медицини. Адже на Славка, з його не вельми видатними рисами зовн╕шност╕, справила просто таки непереможне враження романтична розпов╕дь Володьки Васильченка про безмежн╕ можливост╕ безв╕дмовного доступу до дармового д╕вочого т╕ла молоденьких медсестер ╕, особливо, молодесеньких практиканточок. Так що юнацьк╕ мр╕╖ Славка були осяян╕ ореолом ц╕лих гарем╕в ╕з молодесеньких медсестер ╕ практинканток, котр╕ водили хороводи навколо нього, молодого л╕каря.

Х╕ба ж могла цю найромантичн╕шу медицинську перспективу перемогти якась, ╕з цього боку, зовс╕м, зовс╕м не романтична перспектива ДА╤? Звичайно, да╕шник м╕г би безкоштовно користуватись послугами м╕сцевих проституток, але х╕ба ж могли як╕сь вульгарн╕ й небезпечн╕ зв'язки з проститутками пор╕внятись ╕з романтичними стосунками з молоденькими, майже невинними (а, може, нав╕ть незайманими!) практиканточками! В╕д ц╕╓╖ романтики у Славка голова йшла обертом, та що там, у нього просто зривало дах в╕д ц╕╓╖ романтики. Так що, якими б переконливими й нев╕дпорними не були меркантильн╕ аргументи дядька ╤вана на користь ДА╤, непереможна романтичн╕сть медично╖ посвяти н╕яким чином не дозволила Славков╕ з╕йти з л╕карсько╖ стежки.