Текст книги "Вибрики Золотого Теляти (СИ)"

Автор книги: Юрий Пересичанский

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 5 страниц)

Annotation

– Так-то воно так, та от т╕льки тр╕-╕-╕шечки не так (Шельменко-денщик) – А от ╕ не тр╕шечки. Все зовс╕м, зовс╕м не так. От бува╓, дивишся – наче людина як людина, а придивишся – глип! – а воно депутат! Отак╕ от, куме, дивертисменти й пертурбац╕╖. Н╕-╕-╕, все зовс╕м, зовс╕м не так... (Дядько Сид╕р, кум Петра)

Пересичанский Юрий Михайлович

Пересичанский Юрий Михайлович

Вибрики Золотого Теляти (Сатиричний роман. Частина перша)

ЮР╤Й

ПЕРЕС╤ЧАНСЬКИЙ

ВИБРИКИ

ЗОЛОТОГО ТЕЛЯТИ

САТИРИЧНИЙ

РОМАН

*

– Так-то воно так, та от т╕льки тр╕-╕-╕шечки не так... (Шельменко-денщик)

– А от ╕ не тр╕шечки. Все зовс╕м, зовс╕м не так. От

бува╓, дивишся – наче людина як людина, а

придивишся – глип! – а воно депутат! Отак╕ от, куме,

дивертисменти й пертурбац╕╖. Н╕-╕-╕, все зовс╕м, зовс╕м не так...

(Дядько Сид╕р, кум Петра)

*

ЧАСТИНА ПЕРША.

1.

Не раз чув в╕д ╕нших саркастичн╕ зауваження, та й сам, з╕знатися, частенько зверхньо в╕дпускав насм╕шкуват╕ поблажлив╕ коментар╕ щодо настирливо╖ звички деяких письменник╕в розпочинати сво╖ твори з докладно╖ б╕ограф╕╖ головного героя, його батьк╕в, д╕д╕в, родич╕в, знайомих... В╕дкрива╓ш отак книжку, частина перша «Дитинство» – ╕ почалося: от, мовляв, народився Петро Петрович Цибулька тод╕ то й там то, пот╕м п╕шов до школи, одружився, мав батька, мат╕р, д╕да й бабу, ╕ п╕шло й по╖хало, ╕ так дал╕, ╕ так дал╕... Але ж, як можна оминути б╕ограф╕ю головного героя ╕ його предк╕в, якщо ╖хн╓ родове пр╕звище Пузики, можливо й не таке вже занадто епатажне, все ж справля╓ певне ком╕чне враження, викликаючи якийсь гумористичний настр╕й, котрий п╕дштовху╓ до зац╕кавленост╕ витоками саме такого пр╕звища; а якщо покопирсатися в ╕менах предк╕в нашого головного героя, то можна в╕днайти, наприклад, таке ╕меннячко, як Насерпуд(?!). Так, так, саме Насерпуд. Хтось може не пов╕рити, сказати, що я вигадую, що такого ╕мен╕ взагал╕ бути не може. Запевняю вас, може. ╤ взагал╕, д╕йсн╕сть може перевершити найнеймов╕рн╕ш╕ фантаз╕╖ найб╕льшого вигадника. ╤ хай вас схож╕сть цього ╕мен╕ з ╕менем якогось старозав╕тного Навуходоносора не вводить в оману даремною над╕╓ю, що я просто помилився, якось переплутавши ╕мена. Н╕, це був саме Насерпуд. А ось вам ╕ ще один доказ неймов╕рно╖ вигадливост╕ дивовижно╖ д╕йсност╕ – Насерпудового батька взагал╕ звали Запердоном. Так, так – Запердон. ╤ в цьому випадку схож╕сть ╕з, наприклад, старорежимним ╕м"ям Сарпедон – теж просто сп╕взвуччя. Отже, Насерпуд Запердонович! Насерпуд Запердонович Пузик – як вам?

А вже Запердонового батька, тобто Насерпудового д╕да звали ... Ой, н╕. Н╕, н╕, н╕. Не можу. Якби, наприклад, ╕м"я Запердонового батька було вимовлене в як╕йсь теле– або ж рад╕опередач╕, то воно б звучало так: "П╕-╕-╕-╕-╕...", ╕ зовс╕м не тому, що цього Пузика нарекли на честь знаменитого математичного числа "3,14...", а тому, що ╕м"я цього достославного предка сучасних Пузик╕в, з огляду на сучасн╕ ж лексично-етичн╕ норми, звучить як звичайн╕с╕нька нецензурна лайка ╕ зг╕дно з правилами телерад╕омовлення ма╓ бути просто, так би мовити, "зап╕кане". А оск╕льки, якби це ╕м"я заф╕ксувати чорним по б╕лому в друкованому вигляд╕, то "зап╕кати" це вже н╕як не вдалося б, ╕ автору цього ф╕ксування, тобто мен╕, ц╕лком можливо, довелося б в╕дпов╕дати за зл╕сне хул╕ганство. Але можете мен╕ пов╕рити на слово, що ╕м"я цього Пузика було не менш "благозвучним", ан╕ж ╕м"я його онука Насерпуда Запердоновича.

А от вже самого головного героя нашо╖ опов╕д╕ звали, гр╕х Бога гн╕вити, ц╕лком пристойно, нав╕ть дещо славно – В"ячеслав. Хоча В"ячеславом в╕н ╕ був лише у "Св╕доцтв╕ про народження", а так взагал╕ то Славко, але й Славко – теж непогано. Славкового батька ж звали, хоч теж не зовс╕м звично для сучасного вуха, але досить пристойно Гервас╕╓м. А от ╕м"я батька самого Гервас╕я, тобто Славкового д╕да, я вже наводити не буду з етичних м╕ркувань, аби зайвий раз не шокувати читача, адже Насерпуда Запердоновича, я думаю, ц╕лком достатньо, аби якнайнаочн╕ше показати фатальну неприхильн╕сть дол╕ до славного роду Пузик╕в. З якого ж дива зла доля так позбиткувалась над цим родом, вишукавши на кв╕тучому пол╕ людських ╕мен так╕ р╕дк╕сн╕, просто таки ун╕кальн╕ будяки, аби ув╕нчати ними Пузик╕в? Звичайно, вдача й талан людини не залежить в╕д його ╕мен╕, як, наприклад, злагода в с╕м"╖ не залежить в╕д помешкання, в якому вона живе, але, якщо на фасад╕ помешкання написано: "Запердон"...

Отже, Пузики та ╖хн╕ ╕мена. Щодо пр╕звища Пузик, то тут, мабуть, кожному стане зрозум╕лим ╕ без зайвих об╜рунтовувань, що причиною саме такого найменування цього достославного роду була наявн╕сть у ╖хнього давнього прапрапращура досить таки огрядненького черевця, яке й було благополучно успадковане чи то вдячними, чи не дуже вдячними нащадками разом ╕з пр╕звищем.

Щодо дивних же й вельми неблагозвучних ╕мен у представник╕в славного роду Пузик╕в, то ця досить невт╕шна прикр╕сть пос╕ла ╖х теж, як це не дивно, знову ж таки завдяки ╖х огрядненьким черевцям. Вся справа в т╕м, що ╕мена в т╕ далек╕, майже легендарн╕, часи, коли р╕д Пузик╕в розростався на безмежних просторах тод╕ ще царсько╖ Рос╕╖, новонародженим давали ╕мена священики приход╕в ╓дино правильно╖ тод╕ рос╕йсько╖ православно╖ церкви, тобто попи, або ж батюшки. А черевця в тих батюшок, як ╕ належало ╖м за ╖х статусом, були значно, значно сол╕дн╕шими нав╕ть за дуже огрядн╕ черевця Пузик╕в, а ╕нод╕ ц╕ поп╕вськ╕ черева досягали таких неймов╕рних об"╓м╕в, що виглядом сво╖м не залишали н╕ в кого жодного сумн╕ву у в╕ков╕чн╕й незрушност╕ великодержавних основ самодержавства, народност╕ ╕ православ"я. А тому й називалися ц╕ поп╕вськ╕ черева не просто животами, чи там пузами, як у якихось Пузик╕в, а поважно, нав╕ть сакрально нар╕калися утробами, нав╕ть Утробами!

╤ щоб п╕дтримувати ц╕ утроби у в╕дпов╕дному до ╖х статусу стан╕, треба було, зв╕сно, якнайчаст╕ше наповнювати ╖х достатньою к╕льк╕стю харчового довольства, постачання якого якраз ╕ було священним обов"язком простих селян, таких, як т╕ ж сам╕ Пузики. Але ж ╕ в самих Пузик╕в черева були, хоч ╕ не такого великодержавного кал╕бру, як у поп╕в, але теж черевами н╕вроку, ╕ потребували ц╕ селянськ╕ животи теж немало харчу, а якщо взяти до уваги, що харч цей Пузикам доводилося добувати, на в╕дм╕ну в╕д поп╕в, у пот╕ чола тяжкою селянською працею, то в╕дривали Пузики цей политий потом кусень хл╕ба в╕д свого власного рота, щоб напхати ним бездонн╕ поп╕вськ╕ утроби, ясна р╕ч, з дуже, дуже великою неохотою. Та й, що там гр╕ха та╖ти, були Пузики таки прижимистими й скупуватими, та просто таки жад╕бними скнарами були Пузики.

Одне слово, конфл╕кт виявився очевидним, неминучим ╕ нездоланним. Особливо╖ ж гостроти ця суперечн╕сть набувала п╕д час ус╕ляких д╕йств, як то похорони, в╕нчання, входини й тому под╕бн╕ под╕╖, як╕ вимагали не т╕льки присутност╕ на них батюшки, але й оф╕ц╕йного ним освячення тако╖ под╕╖, що в свою чергу повинне було бути оплаченим, тобто винагородженим. До найсильн╕шого ж драматизму, що п╕д╕ймався нав╕ть аж до траг╕чного звучання знаменитого шексп╕р╕вського "бути, чи не бути", цей конфл╕кт доходив у мить появи на св╕т нового Пузика, адже народження тягло за собою хрестини, насл╕дком чого була поява ╕мен╕ у новонародженого. ╤ тут вже без батюшки не можна було об╕йтись н╕яким чином. ╤ тут вже була, як кажуть, найпрям╕ша залежн╕сть: чим б╕льший, дорожчий, смачн╕ший могорич отримував батюшка на хрестини – тим благозвучн╕ше ╕м"я отримував хрещеник. Тобто, чим б╕льший шмат в╕дривав би п╕д час хрестин котрийсь ╕з Пузик╕в в╕д свого власного черева на догоду поп╕вськ╕й утроб╕, тим благозвучн╕ше ╕м"я отримував би нащадок цього Пузика – ╕ навпаки. Здеб╕льшого ж завжди в╕дбувалось оте саме "навпаки": чим скуп╕ший шмат на хрестинах д╕ставався батюшц╕, тим дивн╕ше й непристойн╕ше ╕м"я отримував новохрещений Пузик.

А до того ж ╕ще й ота просто таки неймов╕рна плодовит╕сть Пузик╕в – то якщо б на догоду каверзному бажанню дати черговому новонародженому Пузику якесь панське ╕м"я, кожного разу Пузик-батько в╕дривав би в╕д власних потреб в╕дпов╕дний шмат добробуту вс╕╓╖ с╕м"╖, так в╕д знаменитих черев роду Пузик╕в не залишилось би й сл╕ду вже через дек╕лька покол╕нь. ╤ чим би тод╕ вони виправдовували сво╓ власне пр╕звище? Дуже дивно було б побачити отакого соб╕ якогось худющого дядька з пр╕звищем Пузик. Але Пузики, ясна р╕ч, н╕коли не ущемляли сво╖ власн╕ черева на догоду, хоч ╕ важлив╕шим з державного погляду, але все ж чужим поп╕вським утробам, а тому й надал╕ Пузики гордо носили сво╖ незм╕нн╕ родов╕ черева разом з пр╕звищем, хоча й доводилося ╖м за це розплачуватися тими, не зовс╕м гарними, а здеб╕льшого зовс╕м негарними ╕менами, якими ╖х нар╕кали невдоволен╕ батюшки. Звичайно, знаходилися серед односельц╕в так╕, що були не проти зайвий раз уколоти гостреньким кпином котрогось ╕з Пузик╕в з приводу його незвичного йменнячка, але Пузики з цього приводу лише поблажливо посм╕халися у в╕дпов╕дь, вдоволено погладжуючи сво╖ тлустеньк╕ животики – мовляв, балакайте, балакайте, а жирок у наших черевцях зав'язу╓ться. Та врешт╕, н╕ орати, н╕ с╕яти, н╕ збирати урожай Пузикам аж н╕як не заважали ╖хн╕ ╕мена, якими б незвичайними вони комусь не здавались.

От, наприклад, хоч би взяти одне з незл╕ченних в╕дгалужень плодовитого роду Пузик╕в, оце саме в╕дгалуження предк╕в Славка Пузика. Коли у Славкового пращура, того самого Запердонового батька, ╕м"я якого ми вже домовились не згадувати через його явну нецензурн╕сть зг╕дно до сучасно╖ лексиколог╕╖, народився черговий нащадок чолов╕чо╖ стат╕ ╕ постала потреба його охрестити, то постала, зв╕сно, й потреба нести за це батюшц╕ подарунок. ╤ вже з самого вечора напередодн╕ хрестин свого нащадка пращур Славка Пузика почав готувати цей самий подарунок батюшц╕.

Основною частиною цього дарунку мала бути досить пристойна сума гр╕шми, яку належало передавати в таких випадках Господу Богу за посередництва батюшки, тобто в╕ддаючи ц╕ грош╕ просто таки попов╕ в руки. ╤ хоча вс╕х, зв╕сна р╕ч, брали велик╕ сумн╕ви в тому, що ц╕ грош╕ до останньо╖ коп╕╓чки потрапляли прямо до кишен╕ Бога через руки батюшок ╕ до цих рук не прилипала якась дещиця, а деяк╕ високомудр╕ в╕льнодумц╕ взагал╕ висловлювали сумн╕в у так╕й вже нагальн╕й потреб╕ Бога в ╖хн╕й останн╕й коп╕йц╕, грош╕ все ж несли батюшкам справно й пок╕рно, як ╕стинно в╕рноп╕ддан╕.

А кр╕м грошей треба було п╕днести Господу Богу ще й продуктовий наб╕р, так званий могорич, тобто треба було принести батюшц╕ випивку й закуску, та не просто випивку й закуску, а так, щоб батюшка м╕г добряче бухнути й нарепатися добрячими харчами принаймн╕ на добу. Адже, як були переконан╕ батюшки, не бува╓ багато ╖ж╕ – бува╓ т╕льки поганий апетит, тобто слабка в╕ра в шлунок, а значить, треба просто щиро в╕рити в шлунок – ╕ н╕як╕ проноси й закрепи не стануть на завад╕ поступу до в╕чного блаженства. Отже, цей натуральний додаток селянського п╕дношення переходив до Бога вже не через поп╕вськ╕ руки, а через поп╕вськ╕ утроби – ╕ те, як саме в╕дбувався в цьому випадку розпод╕л вжитого харчу м╕ж Богом ╕ попом, залишалося великою та╓мницею, як кажуть, в╕домою т╕льки Богу. Людям же було в╕домо лише те, що залишки такого розпод╕лу п╕сля попа були точн╕с╕нько такими ж самими як ╕ п╕сля звичайних людей.

Одне слово, ф╕нансово-матер╕альн╕ стосунки м╕ж попами та ╖хн╕м небесним начальством хоч дуже ц╕кавили селян, все ж так назавжди й залишалися священною н╕ким не розгаданою та╖ною. Головне ж, ця та╓мниця н╕яким чином не зв╕льняла в╕д обов"язку постачання харчами священних поп╕вських утроб.

╤, як вже було зазначено, й пращур Славка Пузика, не маючи н╕яко╖ змоги в╕дмовитися в╕д обов"язку п╕дношення, напередодн╕ хрестин звечора почав готувати цей подарунок батюшц╕. В╕дклав в╕дразу досить пристойну суму гр╕шми, поливши при цьому сл╕зьми кожен, ран╕ше вже политий потом п"ятак, котрий тепер мав так легко перейти в чужу кишеню.

Пот╕м склав у кошик приготован╕ його дружиною на╖дки: пляшку гор╕лки, смажену курку, к╕льце ковбаси, шмат сала, пироги ╕ ще дек╕лька смаколик╕в, як╕ для самих Пузик╕в були справжн╕ми дел╕катесами, бо поласувати хоча б одним ╕з таких блюд вони могли х╕ба що на якесь велике свято. Ясна р╕ч, що п╕д час складання смачного, запахущого кошика з кожним новим вдиханням цього райського "благовон╕я" ╕ з кожним новим поглядом, кинутим на цю незр╕внянну ╖ст╕вну красу щасливий Пузик-батько ставав усе менш ╕ менш щасливим в╕д в╕дсутност╕ нав╕ть якогось натяку на в╕дпов╕дь на г╕рке запитання про те, як м╕г Господь Бог допустити таку величезну несправедлив╕сть, що вся оця ╖ст╕вна краса ╕ велич, добута тяжкою працею, безповоротно проходить як повз власний рот Пузика старшого так ╕ повз роти вс╕х його домочадц╕в.

А треба сказати, що домочадц╕в у не так╕й вже й велик╕й осел╕ цього щасливого батька було не так вже й мало, адже окр╕м дружини, з допомогою яко╖ й з"явився на св╕т новонароджений Пузик, Пузик-батько разом з╕ сво╓ю дружиною вже мали досить таки багато д╕тей як чолов╕чо╖ так ╕ ж╕ночо╖ стат╕, точну к╕льк╕сть яких ми не будемо тут наводити, адже ╖х точну к╕льк╕сть навряд чи знали й сам╕ Пузики-батьки: не вс╕ д╕ти в т╕, малознайом╕ з медициною, часи виживали, й з╕брати вс╕х ╖х в одному м╕сц╕ одночасно, щоб перерахувати, було неможливо.

Але все ж точно можна сказати, що д╕тей у цих Пузик╕в було багато, ╕ б╕льш╕сть ╕з них з╕бралася в хат╕ п╕д час священного д╕йства складання кошика з на╖дками на хрестини свого новонародженого братика. ╤, я думаю, н╕хто не сумн╕ва╓ться в тому, з якими почуттями вс╕ ц╕ маленьк╕ й вже не дуже маленьк╕ Пузики спостер╕гали за неймов╕рним видовищем, вдихали прекрасн╕ запахи, лел╕ючи в сво╖х дитячих мр╕ях незд╕йсненну казку споживання цих ласощ╕в ╕ не встигаючи ковтати слину.

Коли ж кошик з на╖дками був уже складений ╕ накритий вишитим рушником, то погляд Пузика старшого вже не був поглядом щасливого батька, адже перед ним був уже не кошик для хрестин новонародженого, а н╕би маленька труна з останками новопреставлених шлунково-кишкових мр╕й. В╕д╕рвавши ж нарешт╕ св╕й сумний погляд в╕д кошика, Пузик-батько озирнувся на сво╖х домочадц╕в, зустр╕вши такий же невт╕шний сум на кожному з ╖хн╕х облич; пот╕м взяв кошик, в╕дн╕с його в с╕ни й сховав там в╕д гр╕ха подал╕.

– Охо-хо-хо-хо-хо-о-о... – пророче прор╕к, сповнений смутку за недосяжним кошиком, стар╕йшина-Пузик; пот╕м перехрестився на образ Божий, ╕ сповнившись ще б╕льшого смутку в╕д усв╕домлення, що н╕, н╕коли, н╕коли в св╕т╕ цьому не зд╕йсниться недосяжний ╕деал хрумко╖ шк╕рочки смажено╖ курки, дивлячись на ╕кону, додав ще б╕льш жал╕сливо ╕ пронизливо: – Ехе-хе-хе-хе-хе-хе-е-е...

Й хоча вечеря того вечора була досить багатою як на б╕дняцький рац╕он Пузик╕в – було вдосталь хл╕ба, варена картопля з ол╕╓ю й молоко – все ж це не йшло н╕ в яке пор╕вняння з казковим кошиком. ╤ вл╕гшись спати, старший Пузик, не зважаючи на втому, не м╕г в╕дразу заснути через муки, як╕ йому завдавали чудесн╕ марення про казковий кошик. Коли ж в╕н нарешт╕ заснув, сон його був дуже коротким ╕ сповненим тими ж самими мареннями, як╕ перекочували з д╕йсност╕ в сновид╕ння. Пузик-батько прокинувся ╕, не в змоз╕ й надал╕ терп╕ти ц╕ муки, потихеньку встав, вийшов у с╕ни ╕ п╕шов у напрямку, де в╕д гр╕ха подал╕ був схований кошик спокуси. Але як би далеко в╕д гр╕ха не було щось сховане, далеч╕нь ця – лише п╕дбадьорення й заохочення для гр╕ха, аби т╕льки розпалити гр╕ховне бажання. Нан╕вець спокушений нечистим духом батько витяг з╕ схованки кошик, в╕дпив з пляшки дек╕лька добрячих ковтк╕в гор╕лки й понадкушував ус╕ призначен╕ для хрестин ласощ╕ в над╕╖, що батюшка в церковн╕й сут╕н╕ не догледить, що пляшка не зовс╕м повна, в курки не дуже ц╕ле стегенце, а ковбаси трохи не вистача╓, щоб повн╕стю завершити к╕льце.

Вдовольнивши таким чином, як почуття соц╕ально╖ несправедливост╕, так ╕ свою стражденну плоть, Пузик-батько заснув митт╓во, спав до самого ранку не прокидаючись ╕ без будь-яких сновид╕нь. Прокинувшись же зранку, в╕н не п╕шов в╕дразу за схованим в╕д гр╕ха подал╕ кошиком, в╕дтягуючи мить видобування кошика з╕ схованки вс╕лякими начебто б╕льш нагальними справами не т╕льки через в╕дчуття власно╖ провини, а й спонукуваний деякими ╕ншими м╕ркуваннями – так як ╕ уникав прямого погляду в оч╕ сво╖х домочадц╕в теж не т╕льки через докори сумл╕ння, а й через т╕ сам╕ ╕нш╕ м╕ркування.

Коли ж, нарешт╕, невблаганна мить настала, ╕ Пузик старший таки змушений був уже д╕стати запов╕тний кошик, то т╕льки-но взявши до рук цей кошик, в╕дразу зрозум╕в, що т╕ його ╕нш╕ м╕ркування й п╕дозри мали п╕дстави. Так, так, адже ц╕ хрестини в незл╕ченн╕й родин╕ Пузик╕в були, ясна р╕ч, не першими, далеко не першими. ╤ все, ясна р╕ч, повторилося знову, як завжди. Пузик-батько вн╕с кошик ╕з с╕ней до хати, поставив його на ст╕л ╕ окинув ус╕х, з╕браних там домочадц╕в, вже не якимось провинним поглядом, а поглядом якогось язичницького бога-громовержця, поглядом, п╕д яким ус╕ домочадц╕ могли т╕льки провинно схилити голови в оч╕кування якогось страшного вироку.

Головний же Пузик т╕льки на мить п╕дняв рушник, яким був накритий кошик, ще раз переконавшись, що все було як завжди, адже, ще т╕льки взявши цей кошик до рук ╕ в╕дчувши його вагу, н╕як не можна було не зрозум╕тити, що кошик цей позбавився значно╖ частки в╕д т╕╓╖ ваги, яку в╕н мав п╕сля того, як до нього востанн╓ вноч╕ нав╕дався найстарший Пузик, аби поласувати вм╕стом кошика.

Все було як завжди: зв╕сна р╕ч, що минуло╖ ноч╕, вл╕гшись, так би мовити спати, жоден з чисельних нащадк╕в стар╕йшини роду Пузик╕в нав╕ть ╕ не подумав насправд╕ засинати, н╕хто нав╕ть ╕ не подумав н╕ на мить склепити оч╕. Вс╕ лежали п╕д ковдрами з в╕дкритими очима, принишкло вслухаючись в н╕чну тишу, аби не про╜авити запов╕тну мить, коли вже Пузик-батько тихенько, аби н╕кого не розбудити, п╕дн╕меться з постел╕ й так же тихенько, н╕ для кого не пом╕тно вийде в с╕ни, аби, як це було завжди перед хрестинами, понадкушувати з╕бран╕ в кошику ласощ╕; пот╕м повернеться на сво╓ м╕сце ╕, вдоволений, засне мертвим сном аж до ранку. Вс╕ ж нащадки вдоволеного Пузика-стар╕йшини, д╕ждавшись коли той засне, в ч╕ткому й суворому порядку старшинства, починаючи з найстаршого й зак╕нчуючи наймолодшим, який вже вм╕в ходити, Пузиком-нащадком, виходили в с╕ни й кожен надкушував свою законну частку на╖дк╕в з кошика, захованого в╕д гр╕ха подал╕, хоча саме м╕сце схову, власне, н╕коли в╕д хрестин до хрестин не зм╕нювалось ╕ було вс╕м добре в╕доме.

На ранок, таким чином, в╕д святкових пригощань у кошику залишались, як то кажуть, р╕жки та н╕жки, ╕ Пузик-батько, прокинувшись, мав завжди смутн╕ й болюч╕ передчуття щодо катастроф╕чного зменшення вм╕сту кошика за н╕ч, що, врешт╕, завжди, на превеликий жаль ╕ здивування, справджувалось. Все було як завжди, за винятком х╕ба що вм╕сту пляшки з гор╕лкою. Адже за час╕в, доки найстарш╕ з Пузик╕в-нащадк╕в були ще у в╕ц╕, який виключав ц╕кав╕сть до пляшки з╕ смердючою г╕ркою р╕диною, вм╕ст пляшки з гор╕лкою на ранок був таким же сам╕с╕ньким, яким його залишав п╕сля себе Пузик-батько. Але з часу, коли найстарш╕ з нащадк╕в стали вже лобуряками, яких самих пора вже женити, ╕ смердюча й г╕рка р╕дина стала для них солодкою й запашною, вм╕ст пляшки на ранок ставав усе меншим ╕ меншим. От ╕ зараз пляшка стала набагато б╕льш неповною, н╕ж вноч╕, як вона стала набагато б╕льш неповною, ан╕ж на ранок перед минулими хрестинами, з чого Пузик-батько зробив висновок, що, очевидно, ще один з його лобуряк дор╕с до переоц╕нки смакових якостей гор╕лки, а т╕, котр╕ вже ран╕ше д╕йшли до цього, все б╕льше входили в смак – хоч пляшка й була ще не зовс╕м пустою, але те, що сиротливо плюскало на самому дн╕, навряд чи язик повернувся б назвати могоричем.

Батьк╕вський погляд найстаршого з Пузик╕в, як ╕ завжди в таких випадках, був нищ╕вним, можна нав╕ть сказати спопеляючим, але жодного слова, як ╕ завжди, промовлено не було. П╕д спопеляючим поглядом батька ╕ тягарем нависло╖ гн╕тючо╖ тиш╕ вс╕ покаянно схилили голови в щирому усв╕домленн╕ вс╕╓╖ глибини сво╓╖ провини, ╕ в такому ж щирому усв╕домленн╕, що перед наступними хрестинами вся ця ╕стор╕я точн╕с╕нько повториться, в╕д чого каяття було ще щир╕шим ╕ глибшим.

Пров╕вши таким чином безмовну, але в╕д цього н╕трохи не менш зрозум╕лу, повторювану з року в р╕к, пропов╕дь, Пузик-батько, скориставшись схиленими головами домочадц╕в ╕ настановою народно╖ мудрост╕ – а саме: "згор╕ла хата – гори й сарай" – непом╕тно для вс╕х взяв капшучок ╕з гр╕шми, призначеними на пожертву, в╕двернувся й тихенько переправив монети з цього капшучка до себе в кишеню, залишивши Богов╕ дв╕ монетки. В╕н би залишив ╕ одну, але одна не могла б дзвен╕ти, тобто, що одна, що н╕ одно╖ не видавало б жодного звуку – ╕ це на мить наштовхнуло на думку не залишити жодно╖ монети, але ця святотатна думка була в╕дразу ж в╕дкинута, ╕ в капшучку було таки залишено дв╕ монетки для дзвону, який би пот╕шив вухо батюшки, а отже й самого Бога, принаймн╕ на час, допоки монети не будуть висипан╕ з капшука.

П╕сля вс╕х цих, повторюваних з року в р╕к перед кожними хрестинами, ритуальних д╕йств, процес╕я Пузик╕в, очолювана батьком, рушила до храму Божого. Але м╕сце оч╕льника процес╕╖ старший Пузик почав скоро втрачати, опинившись невдовз╕ в самому к╕нц╕ колони, а пот╕м ╕ зовс╕м в╕дстав. Пояснивши сво╖ д╕╖ нагальною необх╕дн╕стю справити малу ф╕з╕олог╕чну потребу, Пузик-батько сховався за найближчим кущем, де, почасти п╕д д╕╓ю усв╕домлення недовершеност╕ зд╕йсненого вноч╕ акту встановлення соц╕ально╖ справедливост╕, почасти п╕д д╕╓ю народно╖ мудрост╕ – "згор╕ла хата – гори й сарай" – в╕н швиденько вихопив з кошика пляшку, вихилив одним ковтком залишки гор╕лки, справедливо розсудивши, що сво╖м недоречним жал╕бним плюскотом в сут╕н╕ храму ц╕ залишки лише видаватимуть неповноту пляшки. Пот╕м в╕н надкусив залишене в╕д курки, уже надкушене куряче стегенце й, по╓днуючи корисне з при╓мним, доки справляв малу ф╕з╕олог╕чну потребу, скоренько пережував ╕ ковтнув курятину ╕ втерся рукавом, аби не залишилося натяк╕в на ╕стинн╕ мотиви його повед╕нки.

Наздогнавши свою родину, сповнений г╕дност╕, в святковому настро╖ батько знову очолив процес╕ю, яка все наближалась ╕ наближалась до храму Божого. А треба сказати, що м╕сцевий батюшка Онуфр╕й, ще напередодн╕, т╕льки-но почувши про народження чергового Пузика, був опанований р╕зноман╕тними, переважно не вельми позитивними й оптим╕стичними почуттями з приводу наступних хрестин новонародженого Пузика, адже це були вже не перш╕, далеко не перш╕ хрестини Пузик╕в, як╕ цьому батюшц╕ доводилося проводити.

Таким чином, не було дивним, що прих╕д процес╕╖ Пузик╕в для хрестин свого новоявленого члена роду не викликав у м╕сцевого батюшки такого вже святкового п╕днесення. Не було дивним ╕ те, що сам обряд хрестин отець Онуфр╕й розпочав нав╕ть не заглянувши до кошика, який був поставлений Пузиком-батьком, аби не доводити й так з╕псований настр╕й до стану повно╖ нев╕дпов╕дност╕ до священного обряду. Але перед тим, як проголосити ╕м"я новохрещеного, отець Онуфр╕й все ж в╕дкинув з кошика рушник ╕ уважно подивився на вм╕ст кошика, при чому, чим довше в╕н придивлявся до цього вм╕сту, тим наочн╕ше було видно, як скам"ян╕ле обличчя батюшки м╕ниться вс╕ма кольорами райдуги, але зовс╕м не тому, що настр╕й його був райдужним.

– За-пер-дон, – п╕сля довго╖ паузи, витрачено╖ на вивчення вм╕сту кошика ╕ пов"язаний з цим виб╕р ╕мен╕ новонародженому, задумано примружившись, промовив нарешт╕ батюшка. – Запердон, – повторив в╕н, скрипнувши зубами.

– Сарпедон? – почувся тихенький голос Пузика-батька у нависл╕й п╕сля сл╕в батюшки мертв╕й тиш╕ храму. – Сарпедон? – ще тих╕ше й безнад╕йн╕ше перепитав в╕н, кидаючи на батюшку благальний погляд.

– За-пер-до-о-он! – повернувшись до Пузика-старшого, вибухнув у в╕дпов╕дь батюшка криком, який фатальним громом пролунав п╕д куполом храму. – За-пер-до-о-он! – ще раз пов╕льно повторив в╕н по складах, наближаючись до Пузика-батька й роблячи по одному кроку на кожен склад слова. – Запердон. – вже тих╕ше й спок╕йн╕ше, але в╕д цього лише б╕льш злов╕ще промовив в╕н над самим вухом старшого Пузика, котрому належало бути найщаслив╕шим ╕з людей, але його безнад╕йно схилен╕ голова й плеч╕ й розпачливо опущен╕ руки доводили ц╕лком протилежн╕ почуття.

Отак з"явився на св╕т ╕ отримав сво╓ ориг╕нальне ╕м"я Запердон, майбутн╕й батько Насерпуда. ╤ приблизно така ж сама ╕стор╕я повторювалася в род╕ Пузик╕в впродовж усього того часу, допоки московська православна церква, будучи найнад╕йн╕шою опорою рос╕йського самодержавства, повною м╕рою користувалася сво╖м статусом – в цей час народився ще й д╕д нашого Славка, д╕д, ╕м"я якого ми й не приводимо якраз тому, що народився в╕н в т╕ достославн╕ самодержавн╕ часи.

А треба сказати, що Пузики в╕дзначалися не т╕льки плодовит╕стю, а ще й тим, що цю свою плодовит╕сть вони збер╕гали протягом всього життя аж до майже похилого в╕ку, так що час м╕ж народженням найстаршого й наймолодшого з д╕тей в с╕м"╖ якогось ╕з Пузик╕в-батьк╕в був дуже значний, ╕ можна сказати, що м╕ж покол╕ннями Пузик╕в пролягали ц╕л╕ ╕сторичн╕ епохи. Особливо пом╕тним це стало останн╕ми часами, коли теч╕я ╕сторично╖ р╕ки значно прискорилась.

Так, наприклад, д╕д нашого головного героя Славка народився ще в епоху всевладдя поп╕в, а тому й отримав сво╓, не згадуване тут нами з етичних м╕ркувань, ╕м"я. Батько ж Славка Гервас╕й народився, коли його батько, тобто оцей самий Славк╕в д╕д був уже в досить поважному в╕ц╕, в часи, коли ╓дино можливим насильницьким способом у московськ╕й ╕мпер╕╖ владу захопили б╕льшовики, всерос╕йський самодержець був перейменований ╕з царя на генсека, а роль московського православ"я перебрала на себе компарт╕я. Московськ╕ ж попи, позбавившись всемогутньо╖ самодержавно╖ п╕дтримки, на додачу були ще й жорстоко пересл╕дуван╕, як смертельн╕ конкуренти, новоявленою владою, але все ж не в╕дразу втратили св╕й вплив, користуючись забобонами селян, як╕, не зважаючи на ате╖стичну пропаганду й прям╕ заборони, все ж ╕ надал╕ хрестили д╕тей, в╕нчалися й молилися, тобто справляли дореволюц╕йний рел╕г╕йний культ зам╕сть того, щоб служити культов╕ новопризначеного б╕льшовицькою владою божества п╕д дивною назвою Комун╕зм.

Так, наприклад, коли народився батько Славка Гервас╕й, радянська влада комун╕ст╕в, вже давно й беззаперечно опанувала простори колишньо╖ царсько╖ ╕мпер╕╖, але батько Гервас╕я, будучи на час народження свого останнього сина людиною вже дуже л╕тньою, майже похилого в╕ку, яка народилася ще за царських час╕в, н╕як не м╕г знехтувати обрядом хрещення свого новонародженого сина.

Й хоча щедр╕сть ╕ пишнота Пузикових п╕дношень батюшкам не зм╕нилася з╕ зм╕ною влади, батюшки, остер╕гаючись не лояльно╖ до них влади, все ж не наважувались так, як колись, безапеляц╕йно в╕ддячувати ╕менами за в╕дпов╕дн╕ могорич╕ на хрестинах. ╤ коли л╕тн╕й Славк╕в д╕д прин╕с свого новонародженого сина до храму для хрещення, то батюшка, спершу переконавшись, що вм╕ст кошика з могоричем, як завжди, вельми невт╕шний, довгенько думав, вагаючись з одного боку м╕ж бажанням вл╕пити цьому жад╕бному Пузику прямо в його нахабну пику в╕дпов╕дним до могоричу ╕меннячком для його сина, з ╕ншого ж боку м╕ж страхом перед радянською владою, яка, в свою чергу, могла б ул╕пити й самому батюшц╕ по саме н╕куди.

– Гервас╕й, – нарешт╕ визначився батюшка, вир╕шивши, що таке ╕м"я буде в╕дпов╕дним.

– А що, як радянська влада запита╓, що за Гервас╕й, чому Гервас╕й? – хитро примружившись, у в╕дпов╕дь запитав Пузик-батько, намагаючись за природною селянською звичкою за найменшу можливу ц╕ну виторгувати щось найб╕льш варт╕сне.

– А ти скажеш радянськ╕й влад╕, що Гервас╕й схоже на Гельвец╕й, а Гельвец╕й – то колись був такий французький ф╕лософ, який був матер╕ал╕стом, як ╕ комун╕сти, – в╕дпов╕в з деякою зловт╕шною ноткою батюшка, взявши кошик ╕з жалюг╕дним п╕дношенням.

Звичайно, батько Гервас╕я тод╕, зг╕дно з нагальним ╕сторичним станом, за допомогою у справ╕ надання ╕мен╕ новонародженому синов╕ м╕г би звернутися прямо до радянсько╖ влади, м╕г би просто сам придумати ╕м"я, але стан св╕тогляду тод╕шнього селянина все ж ╕ще не дозволяв так в╕дверто нехтувати батюшками на догоду ком╕сарам. ╤ батько Гервас╕я вир╕шив, що нехай вже Гервас╕й, все ж не Запердон. Таким чином в╕н н╕би збер╕г св╕тоглядний паритет, не образивши н╕ дореволюц╕йного Господа, н╕ пореволюц╕йного Комун╕зма, якому, власне до ╕мен новонароджених, на в╕дм╕ну в╕д його попередника, було й зовс╕м байдуже.

– Гервас╕й? – хитро примружившись, звела на Пузика-батька погляд радянська влада в особ╕ голови с╕льради м╕сцевого комун╕ста Степана, коли новонародженого принесли для ре╓страц╕╖ в с╕льраду. – Мабуть, до попа б╕гав за таким ╕меннячком.

– Просто Гервас╕й – то... – почав було батько Гервас╕я згадувати, як батюшка сказав, що Гервас╕й – то схоже на Гельвец╕й, а то був такий французький ф╕лософ, котрий був матер╕ал╕стом, як ╕ комун╕сти, але пам"ять старшого Пузика п╕дводила, ╕ врешт╕, не зм╕гши повторити слова батюшки, в╕н сказав: – Гервас╕й – то був хвранцуцький йолоп, який матерився так, як ╕ комун╕сти.

– Хх-х-е, матер╕ тво╖й ков╕нька, тудить його в закапелок розтудить...(...п╕-╕-╕-╕...)..., – завершила дискус╕ю радянська влада, використавши вперем╕ж ╕з м╕цним перегаром так╕ ж м╕цн╕, доб╕рн╕, заборист╕ всесоюзно-рос╕йськ╕ трьохповерхов╕ матюки, доводячи таким чином ╕стинн╕сть тези про притаманн╕сть матер╕ал╕зму (здатност╕ материтися, тобто матюкатися), як французьким йолопам, так ╕ радянським комун╕стам. – Гервас╕й, то й Гервас╕й, – погодився, почесавши потилицю, Степан ╕ записав ╕м"я новонародженого в "метрику".

А от Гервас╕й вже називав сво╖х д╕тей сам, без будь-якого озирання на церковник╕в – отакий прогрес. Н╕, звичайно, Гервас╕й, так як ╕ незчисленн╕ покол╕ння його предк╕в обов"язково хрестив ус╕х сво╖х д╕тей, не зважаючи на несхвалення, а ╕нод╕ й на прям╕ заборони комун╕стично╖ влади, але приходив в╕н на хрестини вже з готовим, узгодженим з дружиною, ╕м"ям дитини ╕ просто називав це ╕м"я батюшц╕, ╕ батюшка змушений був приймати такий порядок речей – отакий прогрес.

Славко ж народився, коли його батько Гервас╕й був уже в дуже л╕тньому, майже похилому в╕ц╕. Славко, взагал╕, був останн╕м ╕з д╕тей Гервас╕я. Може, тому й таке славне ╕м"я. А вт╕м, хто його зна╓. Народився ж Славко вже в часи, котр╕ за задумом ╕ розрахунками засновник╕в ╕ буд╕вничих Радянського Союзу мали б зак╕нчитися часами повно╖ ╕ остаточно╖ перемоги комун╕зму, яка повинна була б прийти на зм╕ну пер╕оду розвинутого соц╕ал╕зму.