Текст книги "Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)"
Автор книги: Юрий Ячейкин
сообщить о нарушении
Текущая страница: 2 (всего у книги 10 страниц)
У хлопцiв дужi руки. Вони можуть нести дiвчат далеко-далеко. Аж до самого обрiю. Туди, де сходить осяйне сонце.
А можуть полетiти високо-високо i зiрвати коханiй зiрку першоу величини, на яку астрономи й досi тiльки заздро поглядають у телескопи. А коли кавалер не скупий, вiн несе дiвчинi цiле зоряне намисто.
– Азазеле, ти мене кохасш? – нiжно шепоче дiвчина.
– Про що й питати! – освiдчусться хлопець. – Ти моя найчарiвнiша комета, що спалахус i розсiюс пiтьму й морок... Ти мов веселка, зiткана з усiх кольорiв сонячного спектру... Ти примхлива гра тiнi i свiтла на казкових планетах подвiйних сонць... Хочеш, я кохатиму тебе цiлу вiчнiсть?
– Ой, правда?
– Щоб мою арфу грiм побив! Щоб моу крила блискавка спалила, коли брешу!
А далi солов'у слухають довгу й тасмничу морзянку поцiлункiв, яку ми можемо передати хiба що найщедрiшою багатокрапкою.
– Що то за хмарка пливе, Азазеле?
– Де?
– А он – понад лiсом...
– Господи! Це ж не хмарина, а божа перина! Не спиться старому, кари на нього небесноу немас! Катасться по парафiу опiвношник!.. Ану, хутенько ховайся за моу крила, щоб Всевидющий не побачив...
А з неба уже гримить Гучномовець:
– Азазеле, де ти?
– Ось я! – озивасться хлопець.
– А що там у тебе за крилами?
– Тiнь моя.
– Гарна тiнь твоя... Вродлива... Викапана праматiр рва... I що ти з нею робиш, Азазеле?
– Славлю iм'я твос!
– Як це?
– А от послухай...
I вiн заспiвав янгольським голосом:
Нiч яка, господи, мiсячна, зоряна,
Видно, хоч голки збирай!..
I сказав Гучномовець:
– Це добре!
Лiг Всевишнiй на теплу перину та й поплив над грiшною землею далi. А хлопець знову вдарив по золотих струнах:
Ой не свiти, мiсяченьку,
Не свiти нiкому...
Ой, давно це було. Вже й того бога немас, а закоханi i досi за небом пильнують...
Вранцi на небi стався шарварок. Херувiмчики вмочували пензлi у веселку i, зазираючи у шпаргалку, сумлiнно мазали на хмарах:
"Солiсти янгольського хору! Всi, як один, вiддамо славоспiви своу Всевишньому!"
"Спасибi, боже, вам за те, що ви нам сонце запалили!"
"Янголятам до 16 вiкiв дивитися на грiшну землю – зась!"
"Слава нашому батьковi рiдному!"
"Пийте божественний нектар!"
"У раймазi с великий вибiр арф та нiмбiв усiх розмiрiв i фасонiв".
"До вiдома солiстiв янгольського хору: _згуртовано здамо крила у небесну чистку_! Строк – три доби".
Навiть на Мiсяць причепили табличку:
"Зривати з неба зiрки суворо заборонено!"
Того ж дня оповiдали першу сатиричну притчу:
"Один янгол запитав другого: "Де ти сьогоднi во славу спiвасш?" – "Я? Нiде, – вiдповiдав той. – А ти?" – "А я – напроти тебе..."
Бiля бочок з нектаром реготали.
Янгол Азазел пустив по свiту свiженький афоризм:
– На бога сподiвайся, а сам не зiвай.
Авторитет Всевишнього хитався.
Другого дня Наймудрiший викликав до себе серафiмiв з трубами i наказав:
– Свистати всiх нагору!
Потiм вiн зачинився у Канцелярiу з головнокомандувачем вiйська небесного архангелом Михаулом.
За годину сполоханi трубними звуками янголи вже юрмилися на подвiр'у Божоу Канцелярiу. Подейкували, що Всевишнiй i головнокомандувач сидять i обговорюють якийсь "блискавичний план". Ходили чутки, що з того сидiння великий грiм буде. У повiтрi пахло озоном...
Блискучий князь Семiазас божився, що такого не було ще з часiв грiхопадiння Адама i рви:
– Пам'ятайте, тодi до дерева пiзнання поставили вартового херуба з вогненним мечем...
– А тепер до дiвчат приставлять?
– Киньте жарти! Ви чули, що утнув Азазел?
– Знову вiн?
– Авжеж! Вiн здав крила у чистку...
– Не може цього бути? Скорiше Азазел вiддасть боговi душу, анiж крила!
– Щоб чорти нiмб у Всевишнього вкрали i хулахуп крутили, коли я брешу! Справа у тому, що вiн здав крила не у небесну, а у земну чистку... А там три роки треба чекати! До того ж для нестандартних замовлень у них нема устаткування. З однаковим успiхом Азазел замовив би ум вивести плями на Мiсяцi. Тепер вiн сидить собi у вишневому садочку i Всевишньому дулi крутить... Хитрюща штучка цей Азазел!
Опiвднi з Божоу Канцелярiу, як вихор, вилетiв янгол-охоронець престолу господнього.
– Янгола Рафаула до Всевишнього! – розкотисте гукнув вiн.
Янгол Рафаул миттю пiднявся на своух могутнiх крилах.
Всевишнiй та головнокомандувач вiйська небесного архангел Михаул схилилися над величезною картою свiту.
Архангел рiшуче рубав повiтря рукою:
– З Атлантидою ми покiнчимо одним ударом! Завдяки цьому ми одержимо казковi запаси стратегiчноу сировини – кiлькасот мiльярдiв (а може, й бiльше – я рахувати не мастак) куболiктiв добiрноу морськоу води.
– Як так? – не втямив Всевишнiй.
– Згадайте майбутнiй закон майбутнього Архiмеда, – скоромовкою пояснив генерал i у захватi продовжував: – Далi ми вийдемо на рубежi рвропи. Це класичний стратегiчний плацдарм, не скористатися яким було б просто грiшно!
– Подалi вiд грiха, Михайле! – суворо застерiг Всевишнiй.
– Слухаюсь! В рвропу ми вторгнемося двома могутнiми потоками – з норда й зюйда. Розрiжемо бiлий континент одним ударом i вiзьмемо в залiзне кiльце штормiв. Найбiльшi пункти опору безжалiсно оточимо з усiх бокiв! Одрiжемо вiд усього свiту! Накрисмо! Знищимо з лиця Землi! Кiлька надпотужних стомегатонних блискавок довершать справу! I тут ми одержимо прекрасний стратегiчний плацдарм, не скористатися яким було б просто грiшно...
– Дивись у мене, Михайле!
– Слухаюсь! Це Африка, яку з'сднус з Азiсю лише вузенька нiкчемна смужка суходолу. Ситуацiя, про яку справжнiй стратег може тiльки мрiяти! Ми розрiжемо цю смужку одним рiшучим ударом, розiрвемо материки i кинемо на Африку штормовi хвилi потопу! Кiлька днiв буде досить, щоб торпедувати i пустити чорний континент на дно. I тодi перед нами у всiй своуй первозданнiй красi вiдкристься прекрасний стратегiчний плацдарм...
– Не вийти на який було б просто грiшно!
– Слухаюсь! Перед нами жовтий материк – Азiя! На цей момент блиск-кригу вона опиниться в глибокому оточеннi... Про глибину я зараз точно не скажу, бо рахувати не мастак.
– Я гадаю, що з Азiсю ми покiнчимо одним ударом! – задумливо мовив Всевишнiй. – Сотнядруга добiрних блискавок, i вiд континента не залишиться й гадки!
– Генiальне рiшення, Ваша Блискавичнiсть! Тодi нам залишасться дрiбниця – безпощадно зламати хребет Америцi i покiнчити з червоним континентом одним ударом! Ось коли втiлиться у життя вiковiчна мрiя стратегiв про свiтове панування! Шкода тiльки, що про це втiлення у життя вже нiхто з живих не дiзнасться...
– Ну, це вже моя турбота, – заспокоув засмученого генерала Всевишнiй i ще раз кинув орлиний погляд на план блиск-кригу. – Але ми забули про Австралiю, Михайле! Я не бачу плану вторгнення на цей прекрасний плацдарм!
– Ет! – недбало махнув рукою головнокомандувач. – Самi подумайте, що таке Австралiя? Та потопити уу – це ж вам раз плюнути...
– Блискуче рiшення! – схвалив Всевишнiй i почепив на груди генерала орден Святого Духа.
В цю урочисту мить до покоув влетiв янгол Рафаул i вправно спiкiрував до нiг стратегiв.
– Господи, ось я! – вiдрапортував вiн, падаючи навколiшки.
– Бачу, сину мiй, – по-батькiвськи мовив Всевишнiй. – Нiчого синочок вимахав, слава менi, справжнiсiнька довбня... Як хлопець, Михайле? Впорасться?
– Бугай здоровий – мусить! – гаркнув бравий генерал.
– Слухай, сину мiй, слово мос i волю мою. Зараз пiдеш до скарбницi. Там тобi випишуть пiдйомнi для термiнового вiдрядження на Землю. Злови лиходiя Азазела i заточи цього бунтiвника, що мене забув, у печеру, яку обладнано в пустелi Додосл. А перед тим добряче поскуби його! Щоб з нього пух i перо полетiло! Ну, нi пуху нi пера! А для моух розбещених овечок ми iншу кару придумали...
I стратеги знову схилилися над блискавичним планом.
ЧАСТИНА ПЕРША. ОЙ НЕ ЗНАВ КОЗАК...
"I зробив Ной все; як наказав йому
(господь) бог, так вiн i зробив".
БИТIр. розд. в. ст. 22.
1. ХОБI ПАТРIАРХА НОЯ
Праведний Ной був на диво вiруючою людиною: вiн вiрував навiть у прогнози погоди. Такого дивака i в нашi освiченi часи знайти важкувато, а тодi, коли ще й у згадцi не було синоптикiв, i поготiв.
Власне, i часопис "Небесний кур'ср" Ной передплачував лише для того, щоб за легким снiданком смакувати чергове метеопророкування. У цiй справi старий був справжнiм гурманом. Вiн не хапався, як отой холерик, одразу за вiщування погоди, а майстерно роз'ятрював свiй апетит гострими приправами, за якi йому правили постiйнi рубрики "Пригоди" та "Хронiка життя вищого свiту".
Свосу звички праведний Ной не ламав вже щось 500 рокiв. У цiй галузi вiн був свосрiдним рекордсменом.
От i цього бiблiйного ранку старий почимчикував у затишний садочок, вмостився в качалку, завбачливо замотав шию густою патрiаршою бородою, щоб, бува, не схопити нежить, i розпочав традицiйну газетну естафету.
I ось якi чудасiу вiн вичитав.
2. ВIКОПОМНI СВIДЧЕННЯ ДОПОТОПНОт IСТОРIт
З часопису "Небесний кур'ср".
"СПIЙМАЛИ НА ГАРЯЧОМУ"
Вiсник з твердi земноу поспiшас возрадувати наших дорогих читачiв свiженькою й пiкантною пригодою.
Цiсу ночi правоохоронець порядку в чинi молодшого серафима янгол Рафаул, що чергував за графiком, спокiйно й безшелесне облiтав свiй регiон спостереження.
Коли раптом (ох, цi "раптом"!) його нашорошенi вуха вловили якийсь пiдозрiлий шепiт. I це – серед ночi! Коли поряднi люди сплять! Це насторожило пильного янгола. Анi секунди не вагаючись, вiн смiливо кинувся у кущi.
Виявлясться (ох, цi "виявлясться"!), що пiд покровом ночi безкрилий янгол Азазел цiлувався з гарненькою дiвчиною. Навiть уявити собi важко! Таке падiння? I кого? Небожителя!..
– Ану, розiйдись! – з природженою ввiчливiстю запропонував чемний молодший серафим Рафаул цiй безсоромнiй парi. Погодьтеся, нiякий суд з такою невимушеною легкiстю не вирiшус справ про розлучення.
Але зловредна парочка вiдмовилась!
– Котися до бога! – брутально образив Азазел молодшого серафима Рафаула пiд час виконання службових обов'язкiв. Милосердному слузi божому нiчого iншого не лишалося, як затримати обох порушникiв на мiсцi злочину.
Як пiд час слiдства з'ясувалося (ох, цi "з'ясувалося"!), колишнiй янгол Азазел вступив зi свосю коханкою в злочинну змову з пiдступною метою розхитати вiру в божi приписи. Вони намагалися довести, нiби райського блаженства можна вкусити i пiд земним кущем. Але хто повiрить у таку нiсенiтницю? Та останнiй злидень засвiдчить, що краще ночувати у хатi, нiж просто неба пiд кущем. Самi подумайте: а раптом пiде дощ?
Пiсля нетривалого судового засiдання порушникiв покарано на довiчний строк i обох ув'язнено в печерi Додосл. Суддi зустрiли цей вирок з великим задоволенням.
Янг БРЕХУНЕЛ.
ГЛЯДАЧ СХВАЛЮр
У театрi "Одного Глядача" вiдбулася прем'сра новоу музичноу комедiу "Ех, яблучко!" Картини райського життя дихають життсвою правдою, хоч дещо i переобтяженi нежиттсвими образами Адама i рви. Хвилюють свосю емоцiйною силою сцени грiхопадiння, вiдтворенi в оголенiй реалiстичнiй манерi. На жаль, сцени вигнання з раю мають дещо декларативний присмак. Демагогiчнi натяки, що лунають в монологах Спокусника, зайвi. Але в цiлому суворий Глядач схвалив нову виставу.
Сер ТЕАТРАЛ.
МЕТКИЙ ГЕНЕРАЛ
Учора в рай-мазi видавали мiсячнi пайки райських яблучок. Ще зранку утворилася величезна черга. Коли за пайкою прийшов головнокомандувач вiйська небесного Михайло Архистратиг, черга вже губилася за рогом базовоу хмари. Але генерал не розгубився. Вiн дав коротку команду:
– Крррю-гом!
Таким чином архангел Михаул ще раз продемонстрував свiй талант тонкого стратега i, як i належить хороброму воуновi, опинився на чолi.
Арх БАХВАЛ.
ГОЛОВНЕ – ПИЛЬНIСТЬ
Янголи Сампсiх та Анагемас до нестями покохали одну дочку людську на iм'я Рахiль. Але вони нiяк не могли з'ясувати, до кого з них Рахiль прихильнiша. Вона охоче хилилася до обох, правда, жодному не даючи переваги. Аби покiнчити з цим непевним станом невагомостi i нарештi розв'язати пiкантну тасмницю, Сампсiх запропонував Анагемасовi:
– Брате мiй небесний! Треба нам випробувати Рахiль. Зробимо так. Коли прийдемо до неу додому, давай удамо, що сваримося, i влаштусмо дуель на блискавках. Але насправдi спопеляти один одного не будемо. Потiм обидва попадасмо, нiби нашi душi вже вiдлетiли до бога.
– I що ж ми цим з'ясусмо? – запитав Анагемас.
– А от що! – вiдповiв Сампсiх. – До якого трупа Рахiль кинеться першого, того трупа вона i кохас дужче.
– Може, ще й поцiлус! – у захватi вигукнув Анагемас.
Так вони i зробили. Прийшли i посварилися. Блискавки! Грiм! Коли на цей гвалт Рахiль вбiгла до кiмнати, до побачила, що обидва коханцi валяються на пiдлозi i не дихають. Дiвчисько кинулося... до шафи.
– Виходь, Атаркуфе! – радiсно покликала вона. – Цi два дурнi повбивали один одного!
Отака-то вiрнiсть у дочок людських...
Янголи, будьте пильнi в iнтимних дiяннях з мальованими красунями.
Нектарiй де АМБРУАЗ.
3. ПРОГНОЗ НА СТО РОКIВ УПЕРЕД
– Чого це слуги божi -до молодят чiпляються? – здивувався було патрiарх Ной. – Ну, кохаються... Одвiку ж так було! Що тут такого? Знайшли що в часопис тулити... Аби патякати та плiтки множити!
I щоб вгамувати розбурханi почуття, вiн вийшов на фiнiшну пряму:
ПРОРОКУВАННЯ ПОГОДИ
Останнiми днями зберiгасться ясна безхмарна погода. Тiльки вночi земну твердь рясно вкривас роса. Але велелюбний Всевишнiй готус людству присмний сюрприз. За вiдомостями Небесноу Служби Хмар у найближче столiття слiд чекати Всесвiтню Зливу. За попереднiми даними розкiшний водоспад триватиме сорок дiб".
– Господи, спаси i помилуй! – заблагав Ной, вражений цим нечуваним прогнозом, що пророкував – не мало не багато – всесвiтнс стихiйне лихо.
А вдень сонце пряжило так, що аж у носi пересихало. Люди посмiялися з явно недоречного прогнозу, та й по тому. Тiльки вiруючий Ной, як то iншi кажуть, не складав гостроу полемiчноу зброу.
– Погода до дощу повертас! – бубонiв вiн, витираючи з лисини ряснi краплi поту.
– Та що ви, батечко! Який дощ у спеку?
– А хiба це спека? От колись була спека! Пригадую, усi льодовики розтанули, а твердь земна до того всохла, що уся перегорбилася... Отаке було! Усiм спекам – спека!
– Так уже нiхто й не пам'ятас, коли це було...
– Нагадаю недавню спеку, будь ласка! Вона лише якихось триста рокiв, як минулася...
– Це ви про яку?
– А про ту, що призвела до перманентного заколоту. Пам'ятаю, сонце до того смалило, що модницi припинили вештатись до перукарень. Вийде молодиця на сонечко, i волосся само кучерявиться. Перманент готовий! А що вже перукарi небо сварили – страх! А потiм вони змовилися мiж собою i гуртом виканючили у Всевишнього перше затемнення Сонця!
– Та коли це було...
– Як то коли? Зовсiм недавно! У нашiй мiсцевостi й досi усi кучерявi, а засмаглi такi, нiби пропеченi... А ви кажете – давно!
А вночi йому приснився блаженний сон. Нiби йому на ювiлей п'ятсотлiття небеснi херувимчики подарували парасольку з непромокальноу чортовоу шкiри. Але тiльки-но патрiарх зiбрався за ту зворушливу турботу подякувати, як якась бiсова душа почала у дверi грюкати. I так несамовито грюкала, що старий прокинувся.
У дверi й справдi хтось нахабно ломився.
– Господи! – простогнав Ной. – I кого це глупоу ночi до мене нечиста сила несе?
– Бога! – пролунало знадвору.
"Ой, лишенько! – жахнувся патрiарх. – Що ж це я з дурного сну ляпнув?"
Тремтячими руками вiн похапливо вiдкинув клямку i впустив несподiваного гостя.
– Господи, ось я! – вичавив з себе.
– Бачу! – мовив Всевишнiй i суворо запитав: – Чи ти молив вранцi спасти тебе i помилувати?
– Я, о господи!
– Так от: ти – сдиний, хто склав таке розумне й завбачливе молiння. А тепер слухай i запам'ятовуй.
4. ДОБРА НАРАДА – НЕ ДЛЯ НАРАДА
На порядку денному сiмейноу ради: що зробити, щоб себе не втопити?
Присутнi: Ной, Сiм, Iафет, Хам.
З коротким вступним словом виступив патрiарх Ной:
– Сини моу! Ви вже знасте з пророкування погоди, що протягом найближчого столiття станеться вiкопомна подiя – Всесвiтнiй Потоп. Не буду вiд вас приховувати: минулоу ночi менi були спущенi згори додатковi вказiвки. Нашiй невеличкiй, але згуртованiй навколо мене сiм'у дано надлюдьске завдання – у рекордно стислi сроки спорудити цiльнодерев'яну плавучу базу за габаритами 300 на 150 на ЗО лiктiв. Для чого потрiбен такий великий ковчег? Щоб пiд час вiкопомноу подiу врятувати на ньому вiд неминучоу погибелi усякоу тварi по парi. Якi будуть думки i пропозицiу?
Сiм. Батьку i брати! Давайте без зайвоу панiки подумаймо, чи буде це величне завдання нам пiд силу, якщо ми вiзьмемо за мiру довжини, наприклад, лiктi Хама?
Хам. До чого тут я?
Сiм. А до того, милий братику, що лiктi у тебе довжелезнi, немов сажнi.
Ной. Що ж ти пропонусш, сину мiй?
Сiм. Я пропоную обрати за мiру довжини лiктi малогабаритнi. Чого ми цим досягнемо? Поперше, достроково виконасмо почесне завдання! По-друге, збережемо не один куболiкоть цiнного будiвельного матерiалу. По-третс, цi високi виробничi показники забезпечать нам премiу та iншi вияви матерiального i морального заохочення.
Хам. Оце утяв!..
Ной. Хаме, припини неорганiзованi вигуки! Слово для виступу надасться Iафетовi. Пiдготуватися – Хаму.
Iафет. Батьку i брати! Високе звання ковчегобудiвника возвеличус...
Хам. Кого?
Iафет. ...накладас...
Хам. Що?
Iафет. ...i кличе!
Хам. Куди?
Ной. Востаннс попереджую: Хаме, припини!
Iафет. Ми, славнi ковчегобудiвники, творимо пiсляпотопну iсторiю, бо споруджусмо перший у свiтi плавучий зоопарк за промовистими габаритами 300 на 150 на ЗО. Всi – на вахту! Всi, як один, будемо працювати i бога не забувати! Але не слiд також забувати i святу молитву. Та однiй людинi не пiд силу i трудитися, i молитися у рекордно стислi строки. Ось чому я смiливо вiдкидаю недоречну зараз скромнiсть, яка може тiльки зашкодити загальнiй справi, i з усiсю вiдповiдальнiстю даю вам слово: весь молитовний клопiт я беру на себе! Невтомно молитимусь з ранку до вечора за всю будiвельну бригаду. Нашим виробничим гаслом хай буде: один – за всiх, всi – за одного!
Ной. Слово для виступу надасться Хамовi.
Хам. Нарештi... Батьку i брати! Я чув тут дивнi слова. Деякi промовцi, бачу, ладнi замiсть ковчега влiзти в бочку з-пiд оселедцiв. А деяким надмiру пишномовним базiкам я хочу нагадати: скiльки поклонiв не бий, а лобом цвяха не заб'сш! Хочу звернути увагу зборiв на iнше, а саме на батькiв дороговказ – узяти всякоу тварi по парi" Але чи вiдомо шановним зборам, скiльки на землi усього сущого?
Сiм. А звiдки нам знати?
Iафет. Регламент!
Ной. Помовч, Iафете! Хам дiло каже...
Хам. Дозвольте познайомити збори з деякими науковими пiдрахунками. Тiльки ссавцiв на землi iснус близько 3500 видiв. Додайте до них ще 8600 видiв пернатих, пiдкиньте до загальноу цифровоу купи 5500 видiв рептилiй та амфiбiй, насипте туди ж 750 000 видiв рiзних комах i 300.000 павукоподiбних, подвойте усi цифри, i ви матимете 1.595.200 пасажирiв. А я не рахував ще членистоногих, молюскiв, хробакiв, слимакiв та iнших нижчих безхребетних! Та на них усiх цiлоу ескадри ковчегiв за вiдомими вам габаритами буде замало! рдина втiха у тому, що нам не треба сушити голову над рибами: земля i так перетвориться на суцiльний акварiум...
Голоси. Непогрiшимий помилився! Треба негайно сповiстити Всемилостивого! Хай пiдкаже нам Наймудрiший!
Хам. Батьку i брати! Та хiба Непогрiшимий визнас своу прикрi помилки? Таж вiн визнас лише одностайне схвалення! Ну, прийде до Божоу Канцелярiу наш науково обгрунтований запит, то й що? Невже ви вважасте, що з нашого грому та дощ буде? Аж смiшно! Ось що буде: бог-отець кивне на бога-сина, мовляв, той роззява. Бог-син звинуватить в огрiхах бога-духа святого. А той знову припише усi прорахунки боговi-отцю. I коло замкнеться! Ми тiльки даремно згасмо час у цiй знеособленiй невеселiй каруселi.
Ной (понуро). До чого ти ведеш, сину мiй?
Хам. Ось до чого. Перше: мiряти моуми лiктями. Друге: усяких тварiв, сущих в рiдинi або водоплавних, з рахункiв скидасмо i за борт кидасмо. Третс: тварин-гiгантiв, бiльших за слона, спишемо у допотопнi, щоб майбутнi палеонтологи на хлiб мали. Iнакше – нiяк! У одного диплодока черево таке, що наш ковчег... Якщо спаде ще якась путня думка, внесемо у генеральний план евакуацiу в робочому порядку. Ото й усе!
Пропозицiу синiв Носвих були поставленi на тасмне голосування. Бюлетенi кидали у мiсткий дзьоб пелiкана. Пiсля пiдрахунку голосiв з'ясувалося: за пропозицiю Хама було подано 2 (два) голоси, проти – I (один), утримався I (один). Таким чином, переважною бiльшiстю голосiв були ухваленi пропозицiу Хама.
5. НАРОДЖЕННЯ МIФА ПРО ЛАБIРИНТ
Статистики пiдрахували, що в середньому людина робить за день двадцять тисяч крокiв. Але навiть сучасне Центральне статистичне управлiння не мас жодних цифрових даних про те, скiльки крокiв робить людина, якщо вона, примiром, просить дозволу будинкового управлiння поставити у своуй квартирi тимчасову перегородку. Перша i остання спроба розв'язати цю тасмницю була зроблена ще в допотопнi часи.
Щоб пiдрахувати отi кроки, один прадавнiй облiковець наважився на вiдчайдушний крок.
Цей смiливий дослiдник з письмовим проханням куболiктя дров в однiй руцi та рахiвницею в другiй хоробро кинувся в iсрархiчнi хащi виробничоу парафiу "Головколодапостачзбут" (скорочено – "Колода").
Тиждень про героя не було нi слуху нi духу. Але його ще чекали з трудовою перемогою.
Ще через тиждень вiдчайдушного дослiдника звiльнили з роботи за прогул.
Через мiсяць у часописi "Небесний кур'ср" з'явилася об'ява: "Шукасмо сина, чоловiка i батька".
Найманi родиною жертви статистичноу науки приватнi пошукувачi збилися з нiг...
Несподiвано з "Колоди" вiдрядили термiнового гiнця по "швидку допомогу". Поширилися чутки, нiби якийсь надто вразливий вiдвiдувач з'ухав з глузду i тепер ломиться в усi келiу, хоч на кожнiй с табличка: "ПРИЙОМУ НЕМА!".
А якщо цьому психовi, що почувас себе на волi, потрапляс до рук хтось з парафiяльних головколодникiв, вiн штемпелюс ух краденою печаткою. Отець-кадровик одразу вiдреагував наказом:
"ОСIБ З ПЕЧАТКОЮ ВВАЖАТИ НЕДIЙСНИМИ".
Перед "Головпостачзбутом" швидко рiс натовп вуличних гаволовiв. Батько мiста про всяк випадок пiдняв на сполох дружину. Вулицями посунули наглядачi на бронтозаврах. За порядком спостерiгали й з птеродактилiв.
Один нажаханий колодник, що потрапив до "недiйсних", схвильовано дiлився останньою новиною, не добираючи з переляку поштивих до зверхникiв слiв:
– Нашу головну колоду псих заклинцював у дверях i зараз намагасться пробитися дiркоколом. Верещить на всю губу, мов свиня недорiзана...
Iнший свiдок повагом оповiдав:
– А ще ранiше той псих пiдшив жрицю з передпокою до фолiанта з вхiдними та вихiдними паперами. Вiд нещасноу дiвчини поодверталися всi уу залицяльники. То вони обiцяли носити уу на руках, а тепер того фолiанта й з мiсця зрушити не можуть. Слабаки!..
Коротко кажучи, весь натовп з непiдробною цiкавiстю чекав з'явлення психа народовi.
Нарештi вiн з'явився в оточеннi дванадцяти дужих приборкувачiв.
Його несли на руках.
Псих, розмахуючи Великою Круглою Печаткою, звернувся до присутнiх гаволовiв з полум'яним закликом:
– Я всевладний Параграф Перший! На колiна, вiрнопiдданi параграфи! Бо всiх кину за графи!
Чи варто оповiдати, що це був загадково зниклий i пошукуваний вiдчайдуха-облiковець?
Пiзнiше цю легендарну подiю так довго переоповiдали i з такими неймовiрними подробицями, що вона перетворилася в мiф про страхiтливий лабiринт, де вхiд с, а виходу нема, i де в похмурих закапелках никас моторошний, кровососний Монстр. I щороку те страховисько вимагас все нових жертв...
А кроки середнього прохача так i лишилися не обчисленi: нi в кого iз статистикiв нестало вiдваги, щоб пiти по слiдах героя.
Це зробив старий Ной.
Але вiн, на жаль, не був облiковцем.
6. ХОДIННЯ НОЯ ПО МУКАХ
Правду кажучи, Носвi страшенно поталанило: в парафiу "Головколодапостачзбуту" саме був оголошений Тиждень боротьби з тяганиною.
Кожного бадьорили i надихали гасла:
ДIЙ ЗА ПРАВИЛОМ: ЗАЙШОВ I ОДРАЗУ ВИЙШОВ!
КОЖНIЙ СПРАВI – ОДНУ ХВИЛИНУ!
ПАМ'ЯТАЙ: ЩОБ СКАЗАТИ "НI", ПОТРIБНА ЛИШЕ МИТЬ!
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
I справдi. Тиждень боротьби з тяганиною був у розпалi.
В асортиментнiй келiу Ноя зустрiли по-дiловому:
– Вам чого?
– Дерево гофер для будiвництва ковчегу.
– Верф у вас с?
– А що це таке?
– А я звiдки знаю?
– Чого ж питасте?
– Про верф у вашому проектi сказано.
– То що ж менi робити?
– Спочатку зайдiть з вашим замовленням у конструкторське бюро за технологiчними розрахунками.
У бюро Ноя зустрiли по-дiловому:
– Ковчег? 300 на 150 на ЗО? Цiкава iдея... Стапелi збудували?
– А що це таке?
– А ми звiдки знасмо?
– А що ж менi робити?
– Зайдiть з вашим замовленням до плановикiв. Нехай спочатку iдею запланують. Поза планом нiяка iдея не пiде...
У плановiй келiу Ноя зустрiли по-дiловому:
– Ковчегобудiвник? Дуже перспективна професiя! Можна сказати престижна! Обов'язково слiд поставити ковчег на рейки залiзного графiка! Але ми планусмо на твердiй матерiальнiй основi. А де основа? Вказiвка с матерiального забезпечення нема. Вiдтак вам лишасться одне – зайти до постачальникiв.
У келiу постачання Ноя зустрiли по-дiловому:
– Що вас цiкавить?
– Дерево гофер для будiвництва ковчега.
– Смiливий задум! Але спочатку зайдiть до келiу збуту – хай дадуть згоду!
У келiу збуту Ноя зустрiли по-дiловому:
– Вам чого?
– Згоду для келiу постачання.
– Назвiть артикул!
– Який ще артикул?
– А менi звiдки знати, який вам потрiбен артикул? Ми будусмо чи ви?
– Та менi не артикул, а дiлову деревину – дерево гофер для будiвництва ковчега.
– Невже ви гадасте, що я всi дерева пам'ятаю? З .мене задосить знання артикулiв! Отож, зайдiть до келiу номенклатури i там запитайте про артикул.
У келiу номенклатури Ноя зустрiли по-дiловому:
– Чого вам тут треба?
– Артикул для келiу збуту.
– А ум навiщо?
– Щоб дати згоду для келiу постачання.
– Та ви нас не заплутуйте! Кажiть прямо: що вам потрiбно?
– Артикул!
– Та який артикул?
– Дерева гофер згiдно з вказiвкою Всевишнього про будiвництво ковчега.
– Здурiти з вами можна! Такого артикула нема! I дерево гофер не iснус! Ходять тут усiлякi...
– Але за проектом Всевишнього...
– Ми вам людською мовою кажемо: Всевишнiй за тiсю штурмiвщиною забув дерево гофер сотворити! По валу вiн план таки дав, а от по номенклатурi не додав...
– Не може цього бути!
– Ха, не може бути! Та вiн навiть наших пращурiв сотворив некомплектноу Добре, що вчасно схаменувся. А то довелося б вам тепер до мавп звертатися...
– Що ж менi робити?
– Вам, дiду, слiд замовити реальний будiвельний матерiал. Порадьтеся у келiу промбудматерiалiв.
До пiзньоу ночi чекали батька сини Носвi. А сам патрiарх знесилено звалився в якомусь глухому закапелку "Головколоди" i згорнувся клубочком на нiч, щоб зранку ринути до келiу промбудматерiалiв. Уже не було жодних сумнiвiв, що його там зустрiнуть по-дiловому: боротьба аж буяла...
7. ВIДЧАЙДУШНЕ РIШЕННЯ ХАМА
Тиждень кiнчався, а про батька – нi слуху нi духу. Пiшов i як у воду впав.
Завбачливий Iафет заходився писати некролог, щоб заробити грошi. Iстинно сказано: нема бiди без добра.
Практичний Сiм подався до батьковоу кошари, щоб визначити, скiльки удокiв запросити на поминки.
Лише Хам пiшов шукати грiшне тiло необачного патрiарха.
Хам – яке щастя! – знайшов батька ще живого. Це сталося наприкiнцi робочого дня. Патрiарх, мов храмовий жебрак, канючив перед зачиненими дверима прийомного чистилища:
Сонце низенько,
Вечiр близенько,
Зглянься на мене,
Мов серденько!..
Крiзь обшитi вогнетривкою дiдьковою шкiрою дверi чистилища почувся обурений голос сторожовоу вiдьмочки:
– Я ж вам вже чортi-скiльки казала: прийому нема i не буде! Тиждень боротьби з тяганиною закiнчився! Слiд було вкладатися у вказанi строки!
– Серденько мос...
– От же зловреднi цi старички!..
– Ходiмо додому, тату, – похмуро сказав Хам.
Удома Ной, знесилений тижневою боротьбою з тяганиною, розпачливо оповiдав:
– Сини моу! Я вибив з цих колодникiв дев'ятнадцять резолюцiй, виканючив сорок один пiдпис i вимолив тридцять шiсть штампiв та печаток рiзноу конфiгурацiу – трикутних, чотирикутних, прямокутних, круглих та овальних, малих i великих. Менi лишалося вполювати лише пiдпис головколодника, аж тут – о лишенько! – тиждень боротьби закiнчився. Тепер оголосили мiсячник боротьби за удосконалення прийому вiдвiдувачiв. А вже удосконалюють зовсiм страх! Хоч у стiну головою бийся. Та хiба допоможе? Тiльки гулi наб'сш. Поки не удосконалять, прийому не буде...
– Тату! – раптом звiвся на ноги Хам. – Благословiть на подвиг, тату!
I з цими словами вiн рiшуче взяв зi столу проект ковчега, що вiд химерноу сумiшi пiдписiв, кольорових резолюцiй та рiзнокалiберних печаток i штампiв нагадував дивовижний мистецький шедевр, що й не снився навiть абстракцiонiстам.
– Невже пiдеш? – ще не вiрячи, запитав Ной.
– Пiду! – твердо запевнив Хам.
– Дорогий братику, – розчулився Iафет, – коли що, не хвилюйся, я на твiй похорон складу зворушливу промову.
– А я. Хаме, – розбурхався й Сiм, – на поминки заколю твого кабана! Щоб твоя жiнка з тим о доробалом клопоту не мала... Чи, може, ти дозволиш засмажити ще й своух поросяток?
8. ЦИРКУЛЯР ДРУГИЙ
Мабуть, в очах Хама таки було щось дике. Щось таке, що одразу насторожувало i породжувало в серцi невиразний неспокiй. Вiд таких очей слiд або тiкати, або негайно на них реагувати.
Чарiвнiй вiдьмочцi, що всевладне панувала в прийомному передпокоу тутешнього патрiарха, тiкати було нiкуди. Бiльше вiд того – навiть протипоказано: вона виконувала тут обов'язки каменюки на шляху. Кожен, хто ломився до святая святих, мусив на нiй обламатися.
Тому-то вона – ледь зазирнула в очi Хама – негайно й рiшуче вiдреагувала:
– Книга скарг знаходиться у схованцi на десятому поверсi. Сходи на ремонтi. Ключ вiд схованки давно загублено, бо якась нечиста сила викинула його у смiттспровiд.
Як.правило, опiсля такоу заяви ошелешений вiдвiдувач задкував до дверей, оббитих вогнетривкою шкiрою (уу шляхом дуже хитромудрих комбiнацiй вимiняли у пеклi на рiчний запас дров). Але цей прохач замiсть заголосити дурним базарним криком лише осяйно всмiхнувся, нiби почув дотепний жарт.
Вiдьмочка глянула на нього ще з бiльшою пiдозрою. Воiстину якийсь ненормальний! Ти йому про загублений ключ, а вiн тобi – зуби вискалюс. Точно псих! I не iнакше!
– Ви довго будете заважати менi плiдно працювати? – запитала вона з емоцiйнiстю придорожнього стовпа.
– I багато таких, що вам заважають? – не реагував на уу промовистi натяки Хам.
– Трапляються, – вiдрубала язичком, мов сокирою, вiдьмочка.
– Та що ви кажете?
– Що знаю, те й кажу. Недавно був тут один чокнутий. Його не долiкували i випустили, а вiн до нас з претензiями прийшов. Якщо народився дебiлом, то це вже невилiковно. Ви часом не з його родичiв?
