Текст книги "Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)"

Автор книги: Юрий Ячейкин

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 10 страниц)

Ячейкин Юрий
Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)

Юрiй Ячейкiн.

Бiблiйнi пригоди на небi i на землi

За столом сидiло двос нечистих.

Це був заляпаний чорниловi автор i забризканий тушшю художник.

Обох непокоуло питання:

– А що буде, коли вченi богослови i не менш вченi лiтературнi ортодокси образяться?

Раптом хтось iз них прочитас цi оповiдки i дасть на них нищiвну рецензiю:

– Брехня! Нiчого цього не було!

Пiсля легких дебатiв пара нечистих вирiшила вiдповiдати, як i належить iстинним атеустам:

– Правильно – брехня! Нiчого цього не було!

Отак! Ясно?

КНИГА ПЕРША. ОДНА СТОРIНКА З ЖИТIЯ рНОХА

"рнох жив шiстдесят п'ять (165) рокiв, i народив Мафусаула. I ходив рнох перед богом по народженню Мафусаула триста (300) рокiв, i народив синiв та дочок. Усiх же днiв рноха було триста шiстдесят п'ять рокiв. I ходив рнох перед богом, i не стало його, тому що бог узяв його".

БИТIр, розд. 5. ст. 21 – 24.

УНIКАЛЬНА ЗНАХIДКА

"Американському туристовi Фреду Куку, що подорожував по святiй землi за iндивiдуальним маршрутом, запала в душу незвичайна фантазiя: вiн вирiшив закинути сiтi у позбавлене життя Мертве море.

– Невже у такому великому морi нiчого нема? – запитував себе практичний мiстер Кук. – Якщо в нашi часи людство перетворюс в гiгантське звалище рiзного мотлоху i непотребу навiть океани, то чому бiблiйнi патрiархи не могли з тiсю ж метою використовувати свос сдине море? Адже нове – це добре забуте старе!

Та закинути сiтi було нелегко – в Мертвому морi не тоне навiть людське тiло. З цiсу ж причини досi не написано жодного детективу, де фiгурував би покiйник з дна тамтешнього моря.

Однак це не зупинило мiстера Кука. Замiсть грузил вiн винахiдливо використав свинцевi злитки, що важили по кiлограму кожен.

Здорова iнтууцiя не зрадила вiдчайдуховi Фреду!

Вилов виявився казковим – старовинний бронзовий глек з печаткою iудейського царя Соломона. У цьому виробi найдавнiшоу металургiу зберiгався документ космiчного значення. Але добряга Фред про це навiть не пiдозрював, бо не володiв жодною iншопланетною мовою.

Ось чому унiкальний глек мiстер Кук продав за 1.000.000 доларiв вiдомому колекцiонеровi-мiльярдеровi мiстеру Джону Б.Портфеллеру, а незрозумiлi папiруси подарував у Нацiональний музей Непотрiбних Речей.

Вiднинi долю документа вирiшував директор музею сер Мак-Огон. Спочатку розлючений сер, що сподiвався одержати рукопис разом з бронзовим посудом, хотiв було викинути папiруси у кошик для смiття. Та в останню мить вiн усе-таки подав знахiдку на експертизу полiглотiв з мовознавчого коледжу. Прочитати прадавнi незграбнi закарлючки виявилося важче, нiж розшифрувати сгипетськi iсроглiфи чи розiбратися в мотузяних часописах майя. Коротко кажучи, наукова експертиза не дала бажаних результатiв.

Тодi сер Мак-Огон передав рукопис у ЦОЦ (Центральний Обчислювальний Центр), звiдки й надiйшла iсторична звiстка, що блискавкою облетiла всю земну кулю:

– Загадковий документ – щоденник анонiмного космонавта з Альдебарана!

– Брати по розуму були на Землi!

– Темнi мiсця Бiблiу висвiтлено!

– Iнтимнi подробицi життя допотопних людей!

– Жахлива доля янголiв небесних!

– Читайте! Читайте! Читайте!!!

Сер Мак-Огон негайно продав сенсацiйний документ вiдомому збирачу старовини мiстеровi Джону Б.Портфеллеру за 2.000.000 доларiв.

Нинi у некорисливого фiлантропа Джона Б.Портфеллера зберiгасться найповнiша колекцiя сувенiрiв епохи ковчегобудування!

Цей вiдомий приватний колекцiонер-ентузiаст з властивими йому енергiсю та впертiстю прочесав драгами усе дно Мертвого моря, яке так довго приховувало своу тасмницi. Але нiчого, окрiм черепкiв рiзних епох та цiлком сучасних уламкiв теперiшньоу високотехнiчноу цивiлiзацiу (найбiльший вилов – iржавi автомобiлi), знайти не пощастило. Ця наполегливiсть мiстера Джона Б. Портфеллера коштувала йому ще 150.000 доларiв.

– Так недовго й до старцювання з торбою! – пожартував мiльярдер-дотепник, що завжди, незважаючи на втрати, перебував у доброму гуморi. Попутно вiн купив у арабських шейхiв кiлька нафтових концесiй за таку суму, що важко й казати...

Нижче ми друкусмо розшифрованi ЦОЦом уривки з щоденника, якi золотими лiтерами (загальна вартiсть ух становить 3.150.000 доларiв) вписанi в славну iсторiю людства".

З журналу "ТУДЕИ-СЮДЕЙ"

ЩОДЕННИК КОСМIЧНОГО АНОНIМА З АЛЬДЕБАРАНА

1. ЧЕТВЕРТА ПОДОРОЖ ПО ТРЕТIЙ ПЛАНЕТI

"...Виявлясться, земляни, як двi краплi Аш-два-о, схожi на корiнних альдебаранцiв. Або навпаки: дивлячись як дивитись.

Генiальний супернавiгатор Циркуль Кут безупинно повторюс:

– А що я казав!

I справдi, його надприродне передбачення вразило всiх нас. Правильно старi альдебаранцi кажуть: око бачить далеко, а розум ще далi.

Сьогоднi симпатична, як земнi дiвчата, астроконсульт Кра Суня, синхрофазотронний роботтлумач Кi Бер i я вирушили в четверту подорож по цiй чарiвнiй планетi.

У дорозi Кi Бер, що вiдзначився тут неабиякою пам'яттю навiть на мiсцевi анекдоти, оповiдав веселi iсторiйки з життя першолюдей Адама та рви, а також ухнього Всевишнього патрона. Та найбiльш дотепними, несумнiвно, були анекдоти на космогонiчнi теми Сотворiння Свiту. Веселiших нiсенiтниць досi нам чувати не доводилось...

Ми й незчулися, коли дiсталися до мiста. Уже пiд його мурами нас чекала вражаюча дивовижа. На глиняному пагорбi, серед суходолу, височiли ребра фантастичноу споруди. Виявлясться, це будували водоплавний ковчег! А тут же навiть ручая поблизу нема...

Як i минулого разу, ковчегобудiвники-рiзнороби Сiм та Iафет були захопленi свосрiдним iнтелектуальним змаганням – грали в пiдкидного дурня. Старший виконроб Ной, зрозумiло, зранку подався на чергову виробничу раду в парафiу "Головколодапостачзбуту". Тiльки Хам старанно, у потi чола свого, здобував хлiб свiй на стапелях.

Мешканцi мiста зустрiли нас привiтно й радiсно. Звiдусiль лунали вiтальнi вигуки тубiльцiв:

– Цирк приухав!

Весело верещали малюки:

– Цирк! Цирк! Цирк!

Очевидно, так ухньою мовою звучало iм'я генiального супернавiгатора Циркуля Кута. Безумовно, своуми космiчними звитягами вiн заслугував славу i на цiй, третiй вiд мiсцевого свiтила, планетi.

Найдопитливiшi з тубiльцiв пiдходили ближче i, мило нiяковiючи, запитували, хто кого покладе на лопатки – наше одоробало (так, очевидно, звучало ухньою мовою слово "робот") чи ведмiдь, якого водив по риночку на ланцюгу старий циган. Ми щиро посмiялися з цих нехитрих жартiв.

– Наш могутнiй Кi Бер, – нарештi поблажливо пояснив я, а робот переклав, – покладе ведмедя одним щиглем.

– А Великого Ога подужас?

– А хто ж вiн – цей Великий Ог?

– Ог – гiгантопiтек, що сидить у шинку.

– Завжди сидить? – одразу зацiкавився я.

– Звiсно, завжди.

– Але чому?

– Бо такий великий, що в дверi не лiзе.

– Як же вiн у шинок потрапив?

– Хтозна! Може, навколо нього будували...

– А далеко цей шинок з Огом?

– Та ось тутечки, за рогом...

Ми усi трос – Кра Суня, Кi Бер i я – не гаючись анi хвилини, швидким кроком рушили по вказаному маршруту, щоб якнайскорiше поглянути на Великого Ога, славетного мiського гiгантопiтека.

2. СЛIДАМИ НЕРОЗГАДАНОт ТАрМНИЦI

Ми – усi трос – розхвилювалися. Ще б пак! Адже нарештi матимемо змогу поспiлкуватися з iстотою, прямо причетною до жагучоу тасмницi, з якою ми стикасмося буквально на кожному кроцi. Рiч у тiм, що за мiсцевими уявленнями велетнi – дiти земних жiнок, якi спарувалися з янголами небесними.

Ох, цi янголи! Завдали нам клопоту...

Оповiдають, нiби янголи небеснi – прегарнi хлопцi. Поширився навiть стiйкий вираз – "янгольське личко". Вони дуже чуттсвi i вправнi у любощах, чим скоряють жiночi серця. А головне – вони мають крила!

Мiсце проживання янголiв – небеса. I хоч жодного з них ми не бачили, вони стiною повстали на завадi Контакту. З того часу, як ми прилетiли, ми досi не змогли порозумiтися з мешканцями планети. Нам нiхто не вiрить, що ми прибули з глибин Всесвiту!

А все чому? Бо ми, як i мiсцевi люди, нiяких крил за плечима не масмо. А далi – логiка проста: якщо крил нема, то й лiтати не можемо.

Цей опiр лiнивоу, iнертноу думки ми нiяк не могли здолати. Коли на цю тему заходила мова, то ми почували себе, м'яко кажучи, безсоромними хвальками й самозванцями. А якщо казати не м'яко, то – пришелепуватими брехунами.

Як нам шляхом ретельних опитiв пощастило дiзнатися, янголи розподiляються на десять iсрархiчних категорiй:

кадошiми, або пресвятi (вони ж – архангели);

офамiми, або швидкокрилi;

оралiми, або найдужчi;

шасмалiми, або променистi;

серафiми, або iскрометнi;

малахiми, або посланцi;

елохiми, або господнi;

бен-елохiми, або дiти божi;

херувiми, або бикоподiбнi;

iшiми, або натхненнi.

[Папа римський Григорiй i "Великий" "святiйшою булою", не питаючи божого дозволу, це "небесне воунство" рiшуче реорганiзував. За його "вказiвкою" янголи розподiленi на три адмiнiстративнi ступенi з трьома чиновними званнями в кожному: перший ступiнь – серафiми, херувiми i престоли; другий – янголи сили, влади i панування; третiй – янголи початку, архангели i рядовi. "Генералiв"-архангелiв папа розжалував у "сержанти", а бичкiв-херувимiв нагородив генеральськими еполетами. Цiкаво: за що?]

тхнiй патрон, що стоуть над усiма, ходить в божеському ранзi. Iм'я його – Всевишнiй.

Ось чому ми так поспiшали до шинку. Нарештi вiдкрисмо досi не розгадану нами тасмницю! Пiдстави для таких сподiвань були грунтовнi: шинок тут вiдiграс функцiу iнформацiйного центру. А Великий Ог (мало того, що вiн сам янгольського походження) у цьому центрi сидить безвилазно! Та нас чекало чергове прикре розчарування.

Ледве ми побачили Великого Ога, як енциклопедист Кi Бер одразу науково визначив його мiсце в класифiкацiйнiй системi:

– Тваринний вид – викопний п'янтозавр, пiдвид – гiгантопияк.

З одного погляду було ясно: на грунтi хронiчного алкоголiзму у Великого Ога розвинулася так звана "слонова хвороба", яку науковцi називають бiльш прозаучно "гiгантизмом суглобiв".

– Навiщо вам це чудисько? – запитали ми шинкаря.

– Для реклами, – вiдповiв той. – А реклама, щоб ви знали, рушiй торгiвлi! От ви – ледь прочули про Ога, як одразу прибiгли до мене у шинок. Аж захекалися...

Що й казати, шинкар мав цiлковиту рацiю!

3. КНИГА МIСЦЕВОГО IНТЕЛЕКТУАЛА

Засмученi, ми нi з чим повернулися на Диско-Лiт.

– Так, проблема виявилася дуже складною для розв'язання, – замислено мовив Циркуль Кут, коли вислухав наш невтiшний звiт.

– Що ж тепер робити? – розгублено заклiпала блакитними очима, що уй вельми личило (я аж замилувався), Кра Суня.

– Що нам робити? – перепитав Циркуль Кут i з притаманною йому мудрiстю виголосив: – Наполегливо долати тимчасовi труднощi!

– А як? – дiловито запитав я, готовий до нових всесвiтньо-iсторичних звитяг у встановленнi контакту мiж двома космiчними цивiлiзацiями.

– Слiд розшукати мiсцевого iнтелектуала, – вiдповiв супернавiгатор.

– Ха-ха-ха! – науково прокоментував його зухвалий намiр Кi Бер в регiстрi iржаво-саркастичних модуляцiй.

– Де ж ми шукатимемо цього унiкума? – спалахнула нiжним рум'янцем ентузiазму (я аж вдруге замилувався) Кра Суня.

– Здасться, я його вже намацав, – iнтригуюче мовив Циркуль Кут.

– Невже? – дружно вигукнули ми усi трос в один голос.

– А ось послухайте, – запропонував Циркуль Кут. Вiн натиснув на пультi кнопку, що з'сднувала з iнформбюро Диско-Теки, i попрохав:

– Будь ласка, дайте уривок, який я вам замовив.

З гучномовця залунав зразково вiдрегульований баритон без шморгання та астматичних хрипiв:

"Оскiльки значно збiльшилася кiлькiсть людей, то з'явилися серед них дуже гарнi дiвчата. I найбiльш яснолицi янголи покохали ух, внаслiдок чого ступили на шлях збочень. I надихнулися вони, i мовили:

– Пiдемо на Землю i оберемо собi жiнок помiж найчарiвнiшими дочками людськими".

– Як це романтично! – зiтхнула Кра Суня i млосно зашарiлася (я аж втретс замилувався).

А баритон не вгавав:

"Тодi Семiазас, якого Всевишнiй поставив князювати над найблискучiшими янголами, мовив ум:

– Цей намiр прекрасний, але я побоююсь, що ви не наважитесь здiйснити його. Доведеться менi самому народити дiтей вiд чарiвних дочок людських.

Та всi заприсяглися:

– Дасмо слово здiйснити наш намiр! I хай буде проклятий той, хто його порушить.

I посдналися вони присягою. I було ух двiстi душ попервах. I трапилося це в той час, коли жив Iаред, батько рноха.

I подалися вони з небес разом i зiйшли на гору Хермонську, гору присяг. I ось iмена двадцяти найзатятiших помiж ними: Семiазас, Атаркуф, Арасiел, Хобабiел, Хорамам, Рамiел, Сампсiх, Закiнел, Балкiел, Азакiел, Фармар, Амарiел, Анагемас, Фаузаум, Самiел, Сарiнас, Евмiел, Тирiел, Юмiел, Сарiел. Вони та iншi, i багато хто ще узяли жiнок в дружини в роцi 1170-му по сотворiнню свiту. I вiд шлюбiв цих народились велетнi...".

– Ах, як це зворушливо! – зiтхала i млiла Кра Суня, а я нею невтомно милувався.

– Що це? – запитав сухар Кi Бер.

– Книга мiсцевого iнтелектуала рноха, – пояснив Циркуль Кут.

– Хiба такий iснус насправдi? – здивувався я.

– Ось це я й доручаю вам з'ясувати, – мовив генiальний супернавiгатор.

– Докладемо всiх зусиль! – щиро зобов'язалися ми в один голос.

4. НАДIт I СУМНIВИ

Для нас не становило жодних труднощiв з'ясувати, що сдиний придатний нам рнох очолюс поважну установу з дикою назвою "Головблажзабез". Наш корабельний синтетичний Мо-Зок без особливих труднощiв розшифрував уу як "головну парафiю по забезпеченню блаженством".

Але чи вiн i с той дотепний iнтелектуал, якого намацав генiальний Циркуль Кут?

Чи насправдi саме вiн написав гостросюжетний апокриф про iнтимнi пригоди янголiв на Землi?

Бо чи до лиця солiдному патрiарховi найвищого чину вдаватися до фривольних i сумнiвних лiтературних вправ?

Щось тут не те...

Однак нас окрилювало надiсю пряме посилання в рукописi на Iареда, батька Автора. А наш рнох з "Головблажзабезу" i був сином того Iареда. Я наголошую на цiй обставинi тому, що мався ще один рнох – син карного злочинця Кауна.

Родовiд блажзабезiвського рноха поки що в iсторiу нiчим не уславився. Тут, на Землi, щоб понiжитись у променях слави, треба або вибити когось, або вчинити щось вкрай аморальне, або верзти такi дурницi, якi б всiх навiки вразили свосю непрохiдною глупотою. I тодi, о диво, це старанно занотовусться до мiсцевого часопису – Бiблiу.

Примiром, узяти рiд Кауна, первiстка прабатькiв Адама i рви. Нащадкiв у нього вже досить багато: рнох, Iрад, Мехiаель, Мафусал, Ламах, вiд якого на сьогоднi сущi сини Iавал, Iувал, Тувалкаун та дочка Ноема. А зажили гучноу слави з усього цього генеалогiчного древа лише двос – Каун. та Ламах.

З Кауном все ясно: вiн прирiзав, мов баранця, рiдного брата Авеля. А от з Ламахом – складнiше.

Ламах примудрився уславитися подвiйно – аморальнiстю i дурiстю. Вiн укладався спати одразу з двома дружинами – Адою та Цiллею. Вiд кожноу мав по двос дiтей. А молов таке, що вуха в'янули!..

– Жони Ламаховi.! – якось заволав вiн, що й занотовано в Бiблiу. Уважте слова моу: я вбив мужа i згубив отрока! Якщо за Кауна вiдплата буде всемеро, то за Ламаха в сiмдесят разiв всемеро.

– Фi, як огидно! – з такою гидливою вiдразою закопилила рожевi губки Кра Суня, що я аж замилувався.

– Паталогiчний потяг до злочину, – поставив непомильний науковий дiагноз далекий вiд емоцiй Кi Бер.

Рiд же рноха йде вiд третього сина Адама та рви, якого нiхто вже й не пам'ятас, бо за ним нема нiякого злочину. Хоч i важко було, та дiзналися його звали Сiф. Так само поглинула плебейська безвiсть його нащадкiв рноса, Каунана, Малелеула та Iареда. Аристократизм без пролиття кровi неможливий.

I от що найдивнiше: обидва роди живi i досi у повному складi, починаючи вiд Кауна i Сiфа, яким минуло вже понад дев'ять сотень рокiв. Правда, синтетичний Мо-Зок радить скорочувати вiк патрiархiв у десять разiв. А набавляють вони собi рокiв, щоб зажити бiльшоу суспiльноу ваги як люди з багатющим життсвим досвiдом. Знову ж таки – це допомагас керувати. Недарма головна настанова всiх без виняткiв iнструкцiй складасться з двох слiв:

– Слухайся старших!

5. ЧИСТИЛИЩЕ ПЕРЕД СВЯТ-МIСЦЕМ

Головна кумирня по забезпеченню блаженством своуми архiтектурними особливостями нагадувала канцелярську мегатумбу. З деяким хвилюванням ми переступили уу порiг: це була перша установа на дивнiй планетi, яку ми наважились вiдвiдати.

У прийомному чистилищi стояв крижаний холод i мертва тиша, хоч вздовж стiни нерухомо стояла досить довгенька черга. З облич закам'янiлих вiдвiдувачiв ясно читалося, що всi вони – великомученики.

Стiна перед ухнiми очима була шикарно орнаментована промовистими штампами на всi випадки службового життя:

ЗАЙДIТЬ ЗАВТРА!

РЕМОНТ!

ЗАЧИНЕНО НА ПЕРЕОБЛIК!

ЙДЕ НАРАДА!

ПРИЙОМУ НЕМА I НЕ БУДЕ!

ПЛЮВАТИ ЗАБОРОНЕНО!

Подейкують, що одного разу щось наплутали i табличку "Зачинено на переоблiк" почепили на громадську вбиральню. Але це трапилося в iншiй спархiу i до мосу космiчноу оповiдки нiякого стосунку не мас.

Гарненька жриця гадючим поглядом гiпнотизувала чергу великомученикiв. Не маю сумнiву, що якби в цьому чистилищi з'явився гiгантопiтек, вона б вмить перетворила його в занюханого пiгмея. Та на мене, що пройшов спецiальний психотерапевтичний гарт, уу моторошнi чари не дiяли.

– Абра кадабра! – ввiчливо сказав я.

Та не встиг робот-тлумач перекласти на людську мову мос альдебаранське привiтання, як зi жрицею сталася дивовижна метаморфоза.

Дiвчина легко пiднялася з-за столу, привiтно посмiхнулася i привселюдно сотворила чудо: вiдчинила дверi до святоу святих – особистоу кумирнi патрiарха найвищого чину.

Великомученики остовпiли.

– Пане рнох, – нiжно проворкотiла ця спритна особа, – до вас iншомовна делегацiя...

– Хай заходять!

– Прошу! – усмiхнене мовила вона i зачинила за нашими спинами дверi.

6. ПIД ПЕРСОНАЛЬНИМ НIМБОМ

Патрiарх рнох нiжився пiд ласкавими променями персонального нiмбу, явно розрахованого на iсрархiчний вирiст його носiя. Зараз нiмб був патрiарховi не за розмiром. Пiд ним вмiстилося б з пiвдюжини таких носiув, як рнох, але самого патрiарха це, очевидно, анiтрохи не турбувало, а навпаки тiшило.

Трiйко штатних лакуз курили свосму владицi густий фiмiам. На вилогах хитонiв були написанi iмена кожного з них – Гог, Магог i Демагог.

– Абра кадабра! – привiтався я.

– Здоровенькi були! – негайно переклав Кi Бер.

– Привiт, привiт, – кисло озвався патрiарх.

– Арба дакарба акра бакра Альдебаран! – гордо повiдомив я.

– Ми посланцi планетноу системи Альдебарана, – переклав робот.

– А тепер ви опинилися в системi сонцесяйного рноха, – солодко проспiвав Гог.

– Ми летiли багато свiтлових рокiв, щоб зустрiти братiв по розуму, старався ретельний роботтлумач.

– Звернiться в адресний стiл, – флегматичне порадив Демагог. – Там вам слiд вказати рiк народження братiв, ухню стать, iм'я та по батьковi, з якого колiна вони походять...

– Ми вже зустрiли ух! – захоплено вигукнула розбурхана першим офiцiйним контактом з людьми Кра Суня.

– Нашiй радостi немас меж, – дещо стриманiше виголосив я обов'язкову контактну формулу.

– То чого ж ви вдерлися до мене? – раптом набурмосився патрiарх. Командировочнi посвiдчення ви могли вiдмiтити i в канцелярiу...

– Ви нас не зрозумiли, – розгублено пролопотiла Кра Суня. – Ми прибули тунелем субпростору з позачасовими феноменами на пi-мезонному зорельотi!

– З неба! – бiльш дохiдливе пояснив я, до краю спрощуючи повiдомлення.

– А довiдка у вас про це с? – з байдужим, аж сонним виразом на обличчi запитав Магог.

Я ошелешено замовк.

На нас дивилися, мов на iдiотiв.

Кi Бер вiд безсилоу лютi скреготав усiма своуми блоками.

В прекрасних очах Кра Сунi блищали сльози. Але я тiсу митi навiть забув (сам не знаю, як це зi мною сталося) помилуватися цiсю вишуканою чарiвницею. Замiсть того я зловiсно просичав:

– Амба карамба!

Робот-тлумач не вважав за потрiбне перекладати отi моу цiлком приступнi для розумiння слова.

7. НЕСПОДIВАНКА ЗА НЕСПОДIВАНКОЮ

– А ви не гарячкуйте, – зупинив мене патрiарх. – Ми не такi дурнi, як ви думасте, i розумiсмо, що ви прилетiли до нас, а не до мавп.

– Мавпи вам добових не випишуть i номер у готелi не замовлять, нахабно пояснив Демагог.

– Ми розумiсмо також, – вiв далi патрiарх, – що, коли с в наявностi зорелiт, значить, хтось таки прилетiв. Але ми не впевненi, чи це ви прилетiли, чи хтось iнший. Не знасмо також, звiдки ви або якiсь iншi з'явилися. Де гарантiя, що ви або якiсь iншi прилетiли саме з Альдебарана, а не, скажiмо, з Сiрiуса? Такоу гарантiу у нас нема, бо у вас – нi довiдок, анi посвiдчень... Це ж несерйозно, громадяни! Ну, що я з вами тепер робитиму?

Ми пригнiчено мовчали, переможенi його залiзною логiкою.

– Ну то що, довго будемо в мовчанку грати i марнувати дорогоцiнний час вiдповiдальних працiвникiв? – уже ласкавiше пробурчав рнох, милуючись нашою цiлковитою безпораднiстю. – Скiльки, кажете, мандрували?

– Краба аба!

– Ну, от бачите... Пару мiсяцiв ще витримасте, нiчого з вами не станеться. Вiдпочивайте, набирайтеся свiжих сил... А ми тим часом влаштусмо науково-теоретичну балаканину з питання прийому космiчних заблуд без довiдок та командировочних посвiдчень. Мабуть, я сам, особисто, докладу всiх зусиль, щоб це питання поставити...

Остання його заява запалила кабiнетних блюдолизiв на схвальний спiв.

– Руба! – гукнув Гог.

– А то й ребром! – помiрковано додав Магог.

– Та ще й загострено! – захоплено верескнув й мерзотник Демагог.

Патрiарх розчулено засвiтився, як i його безрозмiрний нiмб.

– Iдiть собi з богом, – помахав вiн нам ручкою. – I наступного разу записуйтесь на прийом у загальну чергу великомученикiв. У нас, знасте, демократичнi правила прийому вiдвiдувачiв. Однаковi для всiх...

Коли ми навшпиньки залишали святилище патрiарха "Головблажзабезу" пана рноха, я ще встиг почути солоденький шепiт:

– Правильно ви ух – цих лiтунiв...

– Звалилися на нашу голову...

– Ота бiлява – натягла на себе "балон" i вже думас – цяця!

– Ваша правда, хлопцi! Хоч би вчасно попередити про свiй прилiт, щоб ми встигли вiдповiдно пiдготуватися. А то ж навiть жалюгiдноу промовки у нас нема... Ач, якi швидкi!..

Коли ми вийшли з мегатумби на двiр, Кра Суня засмучено мовила, нi до кого не звертаючись:

– Невже цей задерев'янiлий нiмбознавець спромiгся на зворушливий твiр про янгольську любов?

– Ха-ха-ха! – з iржавими модуляцiями прокоментував Кi Бер уу риторичне запитання.

– А хто ж тодi? – озвався я. – Хтось iз трiйцi лакуз постарався за шефа?

– Ха-ха-ха! – вже з модуляцiями металевоу труби вiдповiв робот. – Це ж в якому куточку Всесвiту, у якiй планетнiй системi ви бачили творчо обдарованих пiдлабузникiв?

Безумовно, наш несхибний робот мав цiлковиту рацiю!

– А яка твоя гадка, Кi Бере? – поцiкавився я.

I тодi робот висунув смiливу, але суто наукову гiпотезу, що мiстила в собi уже чимало реальних фактiв:

– Iнок написав – рнох пiдписав.

– Для чого це Iноковi?

– Щоб мати хоч дещицю вiд безрозмiрного патрiаршого блаженства.

А я ж одразу вiдчував: щось тут не те...

8. КАТАСТРОФА

Генiальний супернавiгатор Циркуль Кут перебував у похмурiй задумi.

– З вашого звiту менi важко щось второпати, – нарештi сказав вiн. – Це ж треба – нiяк не можемо налагодити Контакт! I це з iстотами, якi подiбнi до нас, як двi краплини Аш-два-о!

Ми усi трос – астроконсульт Кра Суня, роботтлумач Кi Бер i я – скрушно зiтхнули.

– На перший погляд, – вголос розмiрковував Циркуль Кут, – в усiх цих подiях вiдсутня елементарна логiка. Але оманлива вiдсутнiсть логiки лише свiдчить про те, що ми погано вивчили логiчнi закони людського мислення. А ви не припускасте, може, це якийсь ритуальний обряд або вiдгомiн язичництва? – з надiсю запитав вiн.

Ми мовчки вбили очi долу.

– Коротко кажучи, – махнув у безнадiу рукою Циркуль Кут, – нехай ситуацiю проаналiзус Мо-Зок.

Ми й не знали, що стоумо на порозi страшноу й непоправноу катастрофи.

Коли в аналiзаторi почали прокручувати двосторонню розмову космiчних цивiлiзацiй, що вiдбулася в святилищi патрiарха "Головблажзабезу", Мо-Зок спочатку побуряковiв, потiм позеленiв, нарештi набрав зловiсного кольору фiолетового змiщення в свiтловому спектрi. А тодi нараз ще й затрусився, нiби його лихоманило короткими замиканнями.

Вiдтак натужно забелькотiв:

– Бюррр... юррр... бюррро-у-у-у... крррат!..

I нарештi в останньому зусиллi розумовоу агонiу провив, як пес, на мiсяць:

– ...-и-и-и-изм!

Нашi серця стривожено затрiпотiли: Мо-Зок раптом заговорив дикою, незрозумiлою мовою, на яку його нiхто й нiколи не програмував!

Стало цiлком ясно: разом з фiолетовим змiщенням Мо-Зок зсунувся iз здорового глузду. Тепер його електрони закрутилися в непередбачених комбiнацiях. Логiчнi ланцюжки порушились.

До того ж вже наступного дня з "Головблажзабезу" прибув термiновий посланець з спростуванням в однiй руцi i розпискою на його одержання в другiй. Спростування було коротким, але рiшучим:

"Вельмишановний пане Циркуль Куте!

Цим листом офiцiйно сповiщасмо Вас, що Ваш так званий Синтетичний Мозок насправдi с брехун i наклепник.

З приязню б'ю Вам чолом!

ПАТРIАРХ НАЙВИЩОт СВЯТОСТI рНОХ.

Вiрно: ГОГ, в.о.ДЕМАГОГА"

Як не прикро, а нам доведеться негайно повертатися на Альдебаран. Тiльки там, у гарантiйнiй майстернi старого Кон Структора, ми зможемо приборкати бунтiвнi електрони Мо-Зку.

9. ДОДОМУ!

Мiж тим час минав.

В парафiу патрiарха рноха скликали науковотеоретичну балаканину з питання прийому космiчних гостей без довiдок та командировочних посвiдчень. В гострих дебатах з блискучими промовами виступили Гог, Магог i Демагог. Вони запропонували виявити в цьому кардинальному питаннi наукову обережнiсть та розсудливiсть. Внаслiдок цих розумних пропозицiй наукова думка не ухвалила нiякого рiшення. Натомiсть порекомендувала створити ревiзiйну комiсiю, щоб на реальних фактах перевiрити, чи це ми прилетiли, чи якiсь iншi, i звiдки ми або якiсь iншi прибули – з Альдебарана чи з Сiрiуса. Повноважним головою комiсiу одностайно було обрано патрiарха рноха.

Отже, ця загадкова людина летить з нами...

На борт зорельота вiн прибув з двома грубезними валiзами. В одну напхав добовi та готельнi, а в другу – довiдки на всi можливi й неможливi випадки життя в системi Альдебарана чи Сiрiуса.

На урочисте зiбрання з нагоди закриття нашого прильоту збiгся велелюдний натовп.

Серед присутнiх я впiзнав пристаркуватого карного татя Кауна, святiйшого розпусника Ламаха з обома дружинами, найстарiших молодикiв Еноса, Iрада, Мафусала, Каунана та Малелеула, славних ковчегобудiвникiв Сiма, Iафета та Хама на чолi зi старшим виконробом Носм, меткого шинкаря з Великим Огом, так несподiвано осиротiлих лакуз Гога, Магога i Демагога, череду великомученикiв пiд наглядом гарненькоу жрицi з гадючими очима, а ще..."

ВIД ВИДАВЦЯ

На цьому рукопис космiчного Анонiма, на превеликий жаль, уривасться.

I що цiкаво: наукова дискусiя, яку започаткував патрiарх рнох, тривас й понинi. Вiдмiннiсть у темi – дуже незначна. Якщо у допотопнi часи гостро стояло питання "Прилетiли чи не прилетiли?", то тепер вченi мужi не менш гостро сперечаються по темi: "Прилiтали чи не прилiтали?"

Важко переоцiнити всесвiтньо-iсторичне значення знайденого рукопису. По-перше, ми з'ясували одне з найтемнiших мiсць Бiблiу; по-друге, нинi можем зробити реальнiший висновок про причини Всесвiтнього Потопу; по-третс, здогадусмося, чому Всевишнiй позбавив янголiв плотi i перетворив ух у безтiлесних iстот. Але це – зовсiм iнша iсторiя...

Тепер ми твердо знасмо, кого малювали первiснi художники на скелях Сахари, хто залишив у джунглях Амазонки велетенськi кам'янi кулi i хто збудував у Баальбеку циклопiчний стартовий майданчик для зорельота.

Але ми не знасмо, чи прилетять до нас знову смiливi космiчнi мандрiвники з Альдебарана?..

КНИГА ДРУГА. МАНДРИ ПIД ВСI ВIТРИ

"I узрiв господь (бог), що великий занепад людей на землi, i що всi думки i помисли серця ухнi були зло повсякчас.

I розкаявся господь, що сотворив людину на землi, i засмутився в серцi свосму. I сказав господь: винищу з лиця землi людей, котрих я сотворив, вiд людей до худоби, i гадiв i птахiв небесних знищу; бо я розкаявся, що сотворив ух".

БИТIр, розд.6, ст. 5-7.

ПРОЛОГ. ОЙ ЩО Ж ТО ЗА ШУМ УЧИНИВСЯ?

"Коли люди почали множитися на землi i народилися у них дочки, тодi i сини божiу побачили дочок людських, що вони гарнi, i брали ух собi у жони, хто яку обрав".

БИТIр, розд.6, ст. 1-2.

Уся ця прадавня iсторiя почалася з дрiбницi – ординарного наклепу штатного кляузника до Божоу Канцелярiу. Ось вона – вiд першоу лiтери i аж до останньоу крапки.

"Боговi-батьковi

вiд директора театру "Одного Глядача",

херувiма Пiдлабузела.

Адреса помешкання: Третс Небо,

хмарина-перина N 13, райський кущ N 21.

Копiя: боговi-сину.

Копiя: боговi-духу святому.

ЯБЕДА

ЯСНОВЕЛЬМОЖНИЙ ПАНЕ ВСЕВИШНIЙ!

Уклiнно творю Вашiй Високостi янгольськi письмена, сповненi душевноу гiркоти й службовоу розпуки.

Доношу i складаю до Вашого престолу:

а) деякi солiсти янгольського хору живуть воiстину безбожно. Замiсть цiлодобово на арфах грати i осанну Вашiй Високостi спiвати, вони безсоромно волочаться за людськими дочками. А котрi надто нектар та амброзiю полюбляють, то у нетверезому станi на птеродактилях та архiоптериксах гасають, порушуючи правила нашого безхмарного iснування. Уявiть собi. Ваша Високiсть, сатанинську картинку: бовдур з таранею в зубах таранить якусь тиху й мирну хмарину-перину! Жах!

б) внаслiдок злiсних порушень з боку отих волоцюг та бешкетникiв вже неодноразово були зiрванi дуже вiдповiдальнi репетицiу в театрi "Одного Глядача". Порядок i послух як чорт язиком злизав.

в) менi як службовiй i обважнiлiй в обов'язках особi цi грiховодники вiдкрито погрожують страхiтливими карами. Так, примiром, янгол Азазел при свiдках заприсягнувся, що вискубе з крил моух усi пера, аби виявити мос справжнс сство, як безкрилого "гада повзучого" (це його, а не мiй вислiв).

Господи, а як же я тодi доноситиму до Вашого престолу ябеди про поточнi справи та янгольськi виправи? Менi ж нiхто навiть ламаного пера не позичить.

Амiнь!

Херувiм Пiдлабузел.

Власноручно, року 1170 вiд Сотворiння Свiту".

Якби хвацький парубок Азазел не забув свосу обiцянки погадати на крилах Пiдлабузела за й понинi поширеним методом "Любить – не любить", не було б i нiякоу ябеди. А не прийшла б до Божоу Канцелярiу ота ябеда, не почалася б i уся ця iсторiя.

А вiдтак – ось уу початок.

Була така свiтла нiч, якоу нiколи не бувас у детективних романах. У таку нiч хлопцi замiсть газированого нектару п'ють солодкi дiвочi поцiлунки. П'ють i не нап'ються!

I хлопцi срiбними крилами горнуть дiвчат до себе.

Золотi струни арф тчуть чарiвне мереживо небесних мелодiй. Тихо линуть звуки зоряних сфер. Зiрки переморгуються у музичних ритмах.