Текст книги " Барабашка ховається під землею"

Автор книги: Всеволод Нестайко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 8 страниц)

Розділ XXXI
Кроки під землею

– Тс-с-с! – приклав Женя палець до губів. – Чуєш?

Вітасик перестав дихати, прислухаючись.

– Ага! – ледь чутно прошепотів. – Ходить!

Вони принишкли біля отих грат-дверей під землею, звідки починався хід у лабіринт підземних печер монастиря.

На дверях висіли три міцні замки різного розміру – великий, більший і найбільший їх власноручно повісив професор Барабаш, який днями мав розпочати офіційне дослідження монастирського підземелля, для чого була створена чимала комісія з учених-археологів і представників місцевих рад.

– Ходить! – впевнено повторив Вітасик.

Чи справді вони чули ті кроки у глибині підземного коридору, чи розбурхана їхня фантазія виказувала бажане за дійсне – хтозна.

– Невже не помилявся Жора Лук’яненко? Невже справді хтось там є? – прошепотів Женя.

– А що? Якийсь ченець, якого залишили стерегти монастирські скарби.

– І живе під землею сімдесят з гаком років?

– А що? Славний кошовий отаман Петро Калнишевський понад чверть століття просидів на Соловках у ямі під землею, а прожив сто тринадцять років. Без суріки.

– Його хоч годували. А цей як?

– Може, там такий склад, що хто його зна… А може, десь за багато кілометрів від села є потаємний вихід, і він час від часу поповнює запаси.

– Ти думаєш, що це звичайна людина?

– Думаю, що ні. Думаю, він володіє якимось надзвичайним екстрасенсорним даром. Інакше як пояснити появу отого кухлика з диким медом?..

Це було нове диво.

Вчора увечері баба Секлета, подоївши корову, понесла ставити молоко у льох і виявила на долівці дерев’яний кухлик із диким медом. Кухлик був старовинний, із різьбленим орнаментом якогось твердого темного дерева (може, навіть мореного дуба). А мед свіжий, запашний. Баба клялася, що в неї такого кухлика ніколи не було.

– Дребедєнь! – сміявся наступного ранку Андрій. – Вигадує баба. Щоб вам було цікаво… Набридло їй у самоті жити. Рада, що ви тут крутитеся. Ви не знаєте тої баби… Її кухлик, я певен.

Але хлопці Андрія не підтримали. Вони повірили бабі Секлеті. Легше всього сказати: «Дребедєнь», – і викинути з голови, не думати.

Баба так щиро дивувалася, так здвигала плечима:

– Ти диви! Знову Рукатий. То забирав, а тепер дає…

Вона наче забула, що забирав Жора Лук’яненко, а не Рукатий.

Та проникнення у льох із підземелля тепер виключалося: пролам був надійно замурований. Закидали землею хід і замуровували той-таки Андрій разом із татом.

Ні! То не була містифікація баби Секлети. Хлопці були певні.

– За день-два нагряне ота комісія, почнуться розкопки, дослідження… І він змушений буде зникнути, – з сумом сказав Женя.

– Ага… Шкода… – погодився Вітасик.

– Ти знаєш, я гадаю, що вони нічого не знайдуть.

– Я тільки-но хотів це саме сказати. Мені теж так здається.

– А все-таки добре було б знати рецепт тієї суріки.

– Але як стати праведником? Це ж і на уроках не побалакай, не прогуляй, не підкажи, не побийся, двійку не схопи…

– Важко, – зітхнув Женя.

– Тс-с-с! – тепер уже Вітасик приклав палець до губів. Вони затамували подих, прислухаючись.

Чулися чиїсь кроки.

У підземеллі хтось ходив…