Текст книги "На Кожум'яках"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 4 страниц) [доступный отрывок для чтения: 2 страниц]

ДIЯ ДРУГА

По обидва боки сцени гори: Кисилiвка i Старогородська. На Кисилiвцi сидить подольський хор шевцiв, на другiй горi сидять старогородськi шевці i спiвають.

Вечiр. Мiсяць високо на небi.

ВИХIД 1

Подольський i старогородський хор міщан.

Подольський шевський хор (спiває).

 
Не щебечи, соловейку,
На зорi раненько.
Не щебечи, малесенький,
Пiд вiкном близенько.
 

Старгородський хор (хоче перекричати i починає на половинi куплета, як перший хор ще не скiнчує).

 
Твоя пiсня дуже гарна,
Ти гарно спiваєш;
Ти щасливо спарувався,
Ще й гнiздечко маєш.
 

Подольський хор (ще голоснiше, аж дереться).

 
А я бiдний, безталанний,
Без пари, без хати!
Не досталось менi в свiтi
Весело спiвати.
 

Старгородський хор (ще голоснiше).

 
Менi пугач знадобився;
Стогне, не спiває…
Нехай стогне, нехай стогне
I смерть возвiщає.
 

голос з 1-го хору. А в нас баси кращi; а в вас баси, як побитi горшки.

голос з 2-го хору. Брешете! В нас кращi баси!

голос з 1-го хору. Брешiть самi, старогородськi шевцi. В нас на Подолi у коров кращi баси, нiж у вас.

голос з 2-го хору. Брешете, як ми шевцi! Мiж нами нема нi однiсiнького шевця. Ви самi шевцi!

голос з 1-го хору. У вас баси, як старi циганськi решета. У флоровських черниць багато кращi баси, нiж у вас!

голос з 2-го хору. У нас корови спiвають такими басами, як ви, кожум'яцькi шевцi.

голос з 1-го хору. Бий їх, старогородських шевцiв! (Кидають грудками. З другого хору кидаються так само.) Бий їх, щоб i не наближались до нас. (Збiгають з гори i нападають. Б'ються i пхаються. 2-й хор розбiгається.) Ганяй їх! Бий їх! От такого перцю дали! Будуть вони пам'ятати нас до нових вiникiв.

голос з 1-го хору. Повтiкали старогородськi шевцi, мабуть, до чорта в зуби. Коли б тобi один. Неначе чортяка похапала. А ще казали, що в їх баси кращi. Та в нас баси такi, що i в семiнарiї таких не знайдеш!

2-й голос. А який тепер хор найкращий? Чи семiнарський, чи братський, чи бурсацький?

3-й голос. Я кажу семiнарський.

4-й голос. А я кажу бурсацький.

1-й голос. А я кажу братський.

5-й голос. Ая кажу архiєрейський.

2-й голос. А я кажу митрополичий.

3-й голос. Ба семiнарський.

1-й голос. Ба братський.

3-й голос. Ба брешеш.

1-й голос. Ба не брешу.

3-й голос. Ба брешеш-бо.

1-й голос. Та бреши сам. Хто бреше, тому легше. А хто не йме вiри, тому в спинi дiри!

3-й голос. В семiнарськiм хорi сам Тарас як попре горою: го-го-го! (Показує голосом.) А Кирило! як ревне низом (показує)… гурр! го! го! го! Або Орест як суне октавою (пускає октаву)… рррр… гурррр! аж хори дрижать.

1-й швець. А вгадайте, хто найрозумнiший в Києвi: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?

2-й швець. Я кажу семiнарист.

1-й швець. Я кажу академiст.

3-й швець. А я кажу унiверситант.

Всi до 3-го шевця. О, цей тягне за старогородськими шевцями! Бий його!

3-й швець. Ба справдi унiверситант.

1-й швець. Я кажу академiст.

2-й швець. Ба нi; найрозумнiший семiнарист: семiнариста нiхто на словах не переможе. I баси найкращi в семiнарiї.

1-й швець. Семiнарист то бурсак.

2-й швець. Ба брешеш! Семiнарист найрозумнiший.

1-й швець. Ось тобi за те! (Дає стусана.)

2-й швець Ось тобi здачi!

4-й швець. А хто мiж нашими найрозумнiший?

Всі. Гострохвостий! Гострохвостий! Про це нiчого й голову ламати. Свирид Iванович Гострохвостий! Вiн знається з семiнарськими i митрополичими басами. Вiн найрозумнiший на всi. Кожум'яки, бо так набрався розуму, що як начне говорити, то нiхто нiчого не второпає.

Гострохвостий. виходить i проходжується на сценi.

Всі. (до його). Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! А хто найрозумнiший: чи семiнарист, чи академiст, чи унiверситант?

ВИХIД 2

Ті самі i Гострохвостий.

Гострохвостий. (авторитетно). Ви й того не тямите? Авжеж семiнарист, бо в семiнаристiв найкращi баси. Та що з такими дурнями, як ви, й говорити!

4-й швець. Яка ж у вас, Свириде Йвановичу, чудова жилетка, якi рябi штани! Як зветься ця матерiя?

Гострохвостий. Жилетка з физiчеської матерiї, а штани з матерiї моральної.

3-й хлопець. Яка гарна матерiя! Ряба-ряба, як зозуля. Як менi хазяїн дасть грошi, то собi пошию физiчеський сiртук.

4-й хлопець. А я б собi пошив такi самi моральнi штани, як у Свирида Йвановича.

3-й хлопець. Один Гострохвостий скаже, де найлуччi баси.

Всі. Свириде Йвановичу! Свириде Йвановичу! Ось ходiть до нас: про щось маємо вас спитати.

Гострохвостий. Питайте, то й скажемо.

Всі. У якому хорi тепер найкращi баси?

1-й швець. Еге у братському?

Гострохвостий. Може, у братському, а може, й нi.

3-й швець. А правда, тепер у семiнарському найкращi баси?

Гострохвостий. В братському тепер баси заснадiли, а в михайловському неначе галушками подавились. Найдужчi баси в семiнарiї. Там один Орест стане за десять братських басiв.

3-й голос. Ага! А що! Чи не моя правда вийшла? Там один Тарас як ревне. Недавно вiн був у гостях в мого хазяїна i так спiвав, що наш хазяїн трохи не здурiв, аж на стiну лiз.

Гострохвостий. А все-таки найкращий тепер бас у мiщанському хорi. У Йоньки Шелихвiста така басюра, що нi одна бочка з ним не справиться.

Всі. до 3-го хлопця. А ба, й ти вбрехався, а ба, вбрехався! А що!

Голоси згори. Свириде Йвановичу! А йдiть до нас спiвати.

Гострохвостий. Куди ж пак! Так i полечу оце на гору людям на смiх! Не знав, з ким заходити у патьохи! Отут треба постояти, пiдождати, чи не побачу Оленки. Сюдою дiвчата ходять по воду, сюди виходять пiсень послухати. Коли б вдалося хоч натiшитись до заручин з Євфросиною, бо як заручуся, то тодi годi тобi, Свириде Йвановичу, до дiвчат липнути! Євфросина, здається, вхопить мене в свої пазури; але ж тi пазури в золотi! А тут доконче треба поправити свої дiла, бо лусне цилюрня незабаром. Старого Рябка струсну, то так i посипляться карбованцi. Тодi я позакидаю свої бритви iк чортовому батьковi через голову в Днiпро та й буду купцем. Але ж Оленка, серце моє, любка моя! Коли б хоч углядiти, хоч подивитись! (Ходить взад i вперед.)

Хор (спiває).

 
Вийду на поле, гляну на море,
Сама ж я бачу, що менi горе;
Сама ж я бачу, чого я плачу…
А ще милого хоч раз побачу.
Буду стояти на цiм каменi,
А чи не вийде милий до мене;
Буду терпiти велику муку,
А чи не скаже: дай менi руку!
 

ВИХIД 3

Свирид Iванович Гострохвостий i Оленка.

Через сцену переходять дiвчата з вiдрами; деякi зостаються й слухають хор, балакаючи. З гори сходять кiлька хлопцiв i пристають до їх. Оленка виходить з вiдрами i стає.

Оленка. Як гарно спiвають хлопцi! Стану та послухаю хоч на часок. За тими яблуками, за тiєю бiганиною нема менi цiлiсiнький день просвiтку. Може, й Гострохвостий там сидить на горi та спiває? Боже мiй милий! Нащо ж я його полюбила, коли я знаю, що вiн на мене й не гляне, й слова до мене не промовить!

Гострохвостий. (вглядiвши Оленку). Вона йде з вiдрами! Вона! (Пiдходить.) Добривечiр вам, Оленко! (Скидає шляпу, кланяється i подає руку.)

Оленка (засоромившись). Доброго здоров'я! (Подає йому руку.) Ой, не давiть так здорово! Ой, як ви мене злякали, що я й нестямилась! (Важко дише. Тихо.) Боже мiй! Серце моє трохи не вискочить з грудей.

Гострохвостий. Може, ви втомились, несучи вiдра? Дайте, я вам трошки пiднесу. (Хоче взяти вiдра.)

Оленка. Що це ви? Чи то можна, щоб ви несли вiдра?

Гострохвостий. Нiчого; тут нiхто не бачить. Для вас я готовий не тiльки що вiдра нести, для вас я перенiс би усю криницю до вашої хати.

Оленка (спокiйно). Не треба менi вашої помочi. Донесу й сама, як здужатиму…

Гострохвостий. Для вас, для вас я готовий цiле Днiпро перенести у вашу хату.

Оленка. Перенесiть для своєї Євфросини. Таких помагачiв менi не треба. (Одходить з вiдрами.)

Гострохвостий. (доганяє й бере її за руку), Коли б ви знали…

Оленка. Я нiчого не знаю. (Одпихає його руку.) Йдiть собi до своєї Євфросини або до тих баришень, що були в гостях у Євфросини, а мене, бiдної, не зачiпайте.

Гострохвостий. Тi всi баришнi не вартi однiєї вашої брови. Ви найкраща панна на всi Кожум'яки. Вам нема тут рiвнi на цiлий Київ.

Оленка. Яка я панна! От Євфросина, то панна: вона убирається в шовковi сукнi; їй мати купила золотi сережки; в неї на головi пiвпуда кiс. Ото так панна! Ви з мене смiєтесь. Йдiть собi до Євфросини.

Гострохвостий. Коли б ви знали, якi ви гарнi, яке у вас гарне личко, якi очки (заглядає), то ви б не говорили того. Правда, вам нiхто не казав в вiчi, що ви гарнi?

Оленка. Може, ваша й правда, але ви будете сватати Євфросину.

Гострохвостий. I хто вам наговорив оце? Божусь вам i присягаюсь перед братською чудовною богородицею, що се все брехня. Бодай я покалiчився i навiть зарiзався своїми ж бритвами, коли цьому правда. Я вас, Оленко моя дорога, люблю i бiльше нiкого не буду любити!

Оленка (тихо). Боже мiй! А що, як вiн правду каже? Я аж умлiваю. (голосно) Не так ви увивались коло Євфросини, не так ви говорили до неї, щоб я вам пойняла вiри. Ви зо мною говорите просто, а з Євфросиною говорили по-вченому, бо ви її любите.

Гострохвостий. Але ж божуся вам, присягаюсь! Нехай мене святий хрест поб'є, нехай мене покарає братська богородиця! Ще не вiрите?

Оленка мовчить i задумується.

Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канавi, в оцiм болотi! Ще не вiрите?

Оленка думає.

Нехай мене кожум'яцькi собаки загризуть! Щоб я до своєї хати не дiйшов, щоб моя цилюрня згорiла цiєї ночi, коли я брешу, коли я вас не люблю! Ще не вiрите?

Оленка (тихо до себе). Боже мiй, який вiн гарний! Я ще зроду не бачила нiкого такого гарного, одколи бiгаю з кошиком по Києву. Серце моє, серце моє бiдне! Не вдержишся ти в грудях.

Гострохвостий. Ще не вiрите?

Оленка. Я рада б вiрити, та ви дуже розумнi, як усi кажуть, а я дуже бiдна й проста. Коли б я була багата, я б вам повiрила.

Гострохвостий. Навiщо вам те дороге убрання, коли вашi очi, вашi брови красять вас лучче од Євфросининих золотих сережок. Виходьте до мене тихенько од матерi сюди хоч щовечора. Добре?

Оленка. Як моя мати довiдаються про те, битимуть ломакою так, що я не потраплю, куди втiкати.

Гострохвостий. То скажiть своїй матерi, що я буду сватати вас, що я буду женитись iз вами. (Тихо.) Ой, страшна ж її мати! Ще як попаде мене в свої лапи, то витрясе з мене душу. (Оглядається на всi боки)

Оленка. Чи вже ж тому правда? Хiба ж я вам рiвня?

Гострохвостий. Оленко моя! Серце моє! (обнiмає її) Я впаду отут серед шляху перед тобою на колiна, бо я люблю тебе.

Оленка (кладе йому руки на плечi i припадає на плече). Свириде Йвановичу! Я люблю вас, як ще нiкого так не любила.

ВИХIД 4

Оленка, Свирид Іванович i Горпина Корніївна.

Горпина (шукає когось i придивляється до Оленки i Гострохвостого), Невже ж се моя Оленка обнiмається i цiлується з якимсь волоцюгою! Бач, де вона! А я її жду та жду! (До Оленки.) Чи се ж тобi не стид та не сором обнiматись з хлопцями? Та це Свирид Iванович! Та це Гострохвостий! То це той великорозумний, що дурить отого старого дурного Рябка та й його великорозумну Євфросину! От так-так! Сього я од вас уже не сподiвалась! (Кидається до Оленки.) Чого ти тут стоїш iз ним серед улицi? (Присiкується.) А ти, поганко! Та в тебе ж ще на губах молоко не обсохло, а тобi вже з хлопцями цiлуватись!

Гострохвостий. От i не обсохло. зовсiм вже обсохло!

Горпина (соваючи кулак пiд самий нiс Оленцi). Постривай же ти, погана дiвчино! Я тобi дома обiрву отi патли на головi! Бери вiдра! Йди додому та зараз лягай спати. Щоб i твого духу тут нiколи не було! Щоб твоя нога тут не була! (Пхає Оленку; Оленка одходить з вiдрами й плаче.)

ВИХIД 5

Горпина й Гострохвостий.

Гострохвостий. Менi здається, що пхати й бити дочку свою вам зовсiм не приходиться…

Горпина. Цить, бо я тобi очi видеру! (Показує нiгтi.) Нащо ви зводите мою дитину з пуття? Га? Вiн думає, як убрався у рукавички та в шляпу, то вже має право знущатись над нами, бiдними! То це тi великорозумнi, що говорять по-писаному? Ти думаєш, що я така дурна, як Рябко, як Євфросина! Я за свою дочку готова очi видерти, готова тут галасу наробити на всю улицю!

Гострохвостий. Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть та послухайте, що я маю казати. (Тихо.) Оця горлата баба наробить такого крику, що й Євфросина почує. (голосно.) Горпино Корнiївно! Се! Се!.. От послухайте мене! (Хоче утекти.)

Горпина (доганяє, хапає його руками i кричить). Не пущу! Не втечеш! У мене одна дитина, як одно сонце на небi! Не пущу! Дай менi одвiт, нащо ти зводиш з розуму мою Оленку, коли сватаєш Євфросину? Нащо вам здалася моя Оленка? (Гострохвостий пручається. Горпина кричить.) Не пручайтесь, не пущу! Гвалт! Гвалт! Полiцiя! Полiцiя! Квартальний!

Гострохвостий. Ой, пропав я! Їй-богу, репетує бiсова баба так, що розбудить всю улицю. (голосно.) Горпино Корнiївно! Бога ради, не кричiть! Я чесний чоловiк! Я зроблю все, що ви скажете!

Горпина (кричить ще дужче). Полiцiя! В полiцiю його! Я знаю вас, паничикiв! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите бiдних дiвчат. Ой боже! Певно, вже моя Оленка не вперве вибiгла до сього проклятого брехуна, що вмiє тiльки по-письменному брехати. Ой, згубив же вiн мою єдину дитину! (Плаче.)

Гострохвостий. Їй же богу, вперве! Клянусь вам, божусь вам i присягаюсь, Горпино Корнiївно, що вперве! Ви думаєте, що i в мене таки душi немає, що в мене бога нема? Нехай мене покарають всі печорськi святi, нехай мене покриє лаврський великий дзвiн, коли я брешу!

Горпина. Докажи! Докажи! Бо я не вiрю твоєму одному слову. В твоїх словах нема правди. Твої слова – гнилi яблука! Божися! Присягайся! Iди до церкви, присягни перед богом!

Гострохвостий. Я ще ж таки, борони боже, не вбив чоловiка, щоб йти серед ночi до церкви присягати.

Горпина. Божися, присягайся, бо ти згубив мою дитину, їж святу землю, то я повiрю. На, їж! (Бере жменю землi.)

Гострохвостий. (смiється). Хiба я вовк, щоб їв землю.

Горпина. Їж! На, їж, то повiрю.

Гострохвостий. (регочеться). Чи ви, Горпино Корнiївно, при своєму умi! Батьковi своєму понесiть, нехай покуштує, яка земля на смак.

Горпина. То вiн ще глузує над нами, бiдними сиротами! Зводить з ума мою Оленку, ще й знущається над нами! Полiцiя! Полiцiя! В полiцiю його, сибiрного! В тюрму! В Сибiр його! Там йому мiсце!

Гострохвостий. (тихо). От здурiла баба зовсім. Наробить менi шкандалу на всі Кожум'яки, не можна буде завтра й очей людям показати. (голосно.) Не кричiть, бо…

Горпина. Що бо? Га? Що то за бо?… Кричу, бо маю право! Полiцiя! Квартальний! Десяцький! Сюди! В'яжiть його, берiть його!

ВИХIД 6

Горпина, Гострохвостий й Оленка.

Оленка вертається, ставить вiдра, прожогом вибiгає на сцену, ридає i кидається до матерi.

Оленка. Мамо! Не зачiпайте, бо я люблю його! Свирид Йванович любить мене. Мамо! Прошу вас, благаю, не зачiпайте!

Горпина. Щоб я його так пустила, пiймавши на гарячому мiсцi? Нiзащо в свiтi! Нiзащо! Не була б я Горпина Скавичиха, щоб я таки не постановила на своєму. Коли зачiпаєш, то зачiпай чесно, не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобi не iграшка.

Гострохвостий. Ви на мене, Горпино Корнiївно, i се й те, i сяк i так, i сякий i такий, а ви не знаєте, що я хочу сватати Оленку.

Горпина. Дурiть уже дурного Рябка та великорозумну мою небогу Євфросину, а нас, убогих, не пiддурите.

Гострохвостий. Їй-богу, правду говорю вам… Ви менi не вiрите? Ви думаєте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вiрте менi, я чоловiк чесний. I божусь, i присягаюсь, що не пiддурюю. Бодай я завтрiшнього дня не дiждав, бодай я завтра повiсився на своїх ремiнних пасах, в своїй хатi, коли ви менi не вiрите. Щоб я вас пiддурював? Я ходжу до Рябка так, як ходять знакомi до знакомих, а женитись не женюсь. Горпино Корнiївно! Чи можна ж рiвняти Оленку до Євфросини? Подумайте ви.

Горпина. О, вже що правда, то правда. Моя Оленка… (До Оленки.) Геть одiйди… (До Гострохвостого.) Як гляну на базарi на свою Оленку, то нема кращої од неї не то що мiж нашими мiщанками, але мiж тими баринями, що вештаються по базарi. Таки така гарна, хоч води з лиця напийся! I бiс її зна, в кого вона вдалась.

Гострохвостий. Авжеж не в вас… В неї голосок, як у флоровських черничок, а в вас такий бас, як у нашiм шевськiм хорi у Йоньки Шелихвоста, їй-богу!

Горпина. Ну й прирiвняв.

Гострохвостий. Так я незабаром до вас i на заручини.

Горпина. Про мене, й просимо; тiльки, здається, у вас нi за собою, нi перед собою… так, як i в нас. Тiльки й добра, що бритви та язик у ротi, як бритва.

Гострохвостий. Не думайте так, Горпино Корнiївно! В мене, ви самi знаєте, i Оленка знає, своя цилюрня…

Горпина. Мабуть, тiльки що цилюрня. Та вже бог iз вами. Коли вам моя Оленка сподобалась, то й приходьте до мене в гостi. В мене швидко будуть гостi, бо я в четвер iменинниця; обiцялись i напрошувались таки самi мої куми з Кожум'як, з Старого Києва і навiть Печорська. Для кумiв я вже не пожалiю хлiба-солi.

Гострохвостий. То буде пир на ввесь мир.

Горпина. Хоч не на ввесь мир, та все-таки буде пир. Приходьте, може, й погодимось, коли у вас язик не такий, як вашi бритви.

Гострохвостий. Добре-добре. (Тихо.) Яка ж краса Оленчина. Для її краси варт навiть пану Гострохвостому оцi вiдра занести до хати. (голосно.) Вiзьму ж я вiдра, щоб вам, Оленко, було додому йти легенько. (Бере вiдра на плечi i крекче. Тихо.) Ой, обшмульгаю ж я собi плечi! Се надибав лихо ко-жум'яцьке! Коли б ще яка чортяка не вглядiла та не розбрехала на ввесь Подол, коли ще сама Скавичиха завтра не розбреше на ввесь Київ.

Пiсню на горi ледве чуть.

 
Хлопче молодче, який ти ледащо,
Задумав женитись, сам не знаєш нащо;
Будеш гiрко плакать, долю проклинати,
I кулаками сльози утирати!
 

Пiсня замирає.

Горпина. От таки й Горпина Скавичиха дiждалась, що її дочцi Оленцi такi паничi носять вiдра з водою!

Завiса падає.

ДIЯ ТРЕТЯ

Просторна Горпинина хата. Збоку – дверi в пекарню. Коло груби завiшенi пiчурки; в однiй пiчурцi-здорова макiтра з пирогами, в другiй пiчурцi – пляшки з настойками. День.

ВИХIД 1

Гострохвостий.

Гострохвостий. (входить). Нема нiкого. Що це за диво! Де се вони подiвались? А казала вчора Скавичиха, що в неї буде пир на ввесь мир… Може, збрехала? Але ж я носом чую десь смачнi пироги. (Ходить по хатi й нюхає.) Їй же богу, десь пироги пахнуть, та ще й недалечке. (Нюхає кругом стiн.) От уже надiлив мене бог своїми дарами: окрiм розуму доброго, маю до того доброго носа. Ой, пироги пахнуть, та не знаю де! (Знаходить пiчурку, одслоняє заслонку.) Ось де вони! Повнiсiнька макiтра! Що бог дасть, а вже попробую: не видержу! (Хапає два пироги в обидвi руки i їсть. 3 пекарнi чуть голос Педорi.)

ВИХIД 2

Гострохвостий i Педоря.

Педоря (з пекарнi). А хто там? А кота! А тпрус, псявiро! Простягає пироги. (Вбiгає i розставляє руки.)

Гострохвостий. Ти б сказала: кицю, кицю! На тобi пирiжка! А то прискаєш, аж губи бренькають, неначе струни.

Педоря. Що це ви робите? Кого вам треба? Хто ви такий?

Гострохвостий. (запихаючись пирогами). Потривай, бо пельку заткнув начинкою… А як тебе звуть?

Педоря. Кого вам треба! Хто ви такий?

Гострохвостий. А як тебе звуть?

Педоря. Як крупи деруть. (Видирає з рук пирога.) Оце лишенько! Було шiстдесят пирогiв. Сама хазяйка полiчила. Скажуть, що я поїла… (Кричить у вiкно.) Тiтко Горпино, тiтко! Було шiстдесят пирогiв, а теперечки тiльки п'ятдесят вiсiм. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й узяло два пироги. (Гострохвостий бере знов два пироги. Педоря кидається до його, однiмає макiтру.) Оце якась московська пеня вшелепалась у хату! Геть же! Не берiть, бо пироги лiченi! Тiтко Горпино! Вже тiльки п'ятдесят шiсть…

Гострохвостий. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Моргає й женихається.)

Педоря. Та Педоря! Одчепiться од мене та не зачiпайте вирогiв.

Гострохвостий. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе непогана! А признайся, чи багато тiтка Горпина понапiкала та понаварювала?

Педоря. А вам нащо?

Гострохвостий. На те, що треба. Чи й запiканка й варенуха є? Га? Чи не ковтнути трохи, га?

Педоря. Оце вже й бiс його видав так робити. Щось улiзло в хату, поїло пироги, ще й горiлку вип'є, а на моїй шиї все те окошиться. Тiтко Горпино! Та йдiть-бо сюди!

Гострохвостий. (п'є горiлку нахильцi з пляшки). Та потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свiй чоловiк в сiм домi.

Педоря. Та й своїм не припадає горшки дерти. Полiз по горшках, наче котяка. (Виходить.)

ВИХIД 3

Горпина й Гострохвостий.

Горпина (входить). Хто тут улiз у хату? Чого це Педоря репетує? Чи це ви, Свириде Iвановичу?

Гострохвостий. Це я, мамо! Добридень вам в вашiй господi. Поздоровляю вас з сьогоднiшнiм днем, з святими вашими iменинами та й з пирогами. (Кидається до Горпини й цiлується з нею.) Дай вам господи щастя й здоров'я, й чого ви тiльки просите в бога!

Горпина. Та годi, годi! Як була я молодиця, цiлували мене в лиця, а тепер… Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас i не сподiвалась; думала, що випустила вас з рук, так i навiки втеряла.

Гострохвостий. Погано робили, коли так думали. А я покинув своє дiло, а до вас таки приблудився, ще й пирогiв ваших покуштував. Тут ваша Педоря незгiрше вас, трохи менi не провалила ганчiркою голови!

Горпина. О, Педоря зубата! Сiдайте ж, будьте ласкавi, коли ви зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалакаємо любенько.

Гострохвостий. А от я й прийшов. А ви ж менi вчора не вiрили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других наших паничiв. Нi, Горпино Корнiївно! Свирид Йванович не з такiвських. Не на те мене розуму багато в головi, щоб дурити дiвчат.

Горпина. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте менi, старiй бабi. Я, бачте, чула, як ви увивались коло моєї небоги Євфросини, та вже собi iнакше мiркувала…

Гострохвостий. Горпино Корнiївно! Хiба ж я слiпий? Хiба ж менi баньки бiльма заслiпили? Хiба ж я не бачу, що таке Євфросина, а що таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви, Горпино Корнiївно!

Горпина. Коли ви вже прийшли до мене з чесним словом, то й менi нiчого таїтись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала Євфросину десятою улицею. Дарма, що вона менi доводиться небога. Тiльки я в хату до їх, вона вже задере до стелi носа та й нюхає сволоки (передразнює), взявшись у боки: "Тiтко! Од вас гнилицями тхне". Куди ж пак, який делiкатний носичок причепив господь до пики!

Гострохвостий. О, що носичок, то носичок! Певно, не такий, як у Оленки.

Горпина. Такi носички, як у Євфросини, тiльки коло байдакiв. Мабуть, у тих паничiв баньки на потилицi, що не бачать її носичка. Якби я оцими своїми руками взяла Євфросину, я б їй утерла того носа! Я б її приборкала.

Гострохвостий. Вiрю вам, вiрю, Горпино Корнiївно! (Тихо.) Чи не бiсової ж п'яти баба! А що, як Євфросина скинулась на цю свою тiточку! Але ж розум, але ж панський тон, але ж золото, золото! Ой-ой-ой, мiй милий боже! (Зiтхає. голосно.) А я прийшов до вас, Горпино Корнiївно…

Горпина. Щоб пирогiв наїстись?

Гострохвостий. Борони боже! Що це з вами! Я прийшов сватати Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.

Горпина. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо маю свої норови й примхи.

Гострохвостий. То одженiть їх чи свяченою водою, чи кропилом або чим там треба.

Горпина. Еге! Бабськi норови не чоловiчi: не сплоха одженеш i кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?

Гострохвостий. Ой, Горпино Корнiївно, Горпино Корнiївно! Чи вже ж вам од бога не грiх? Чи вже ж ви менi й досi не ймете вiри? Але ж ваша дочка Оленка… то ж краса на ввесь Київ. (Тихо.) Коли б прийшла, хоч подивився б на тi оченята!

Горпина. Мою Оленку не грiх хвалити своїй матерi. Тiльки, бачте, раз те, що тепер паничi дурять молодих наших мiщанок, а друге те, що в вас, здається, нi перед собою, нi за собою! Еге так?

Гострохвостий. А чи ви ж лазили в мої кишенi? А що, як там так i забряжчать карбованцi?

Горпина. Карбованцi чи забряжчать, чи нi, а п'ятаки, може, й забряжчать.

ВИХIД 4

Гострохвостий, Горпина i Оленка.

Горпина. Де це ж ти в гаспида так барилась? Ти не знаєш, що тебе тут дуже треба.

Гострохвостий. (йде назустрiч Оленцi). Мiй вам низенький поклiн i шанування! Де се ви так забарились? (Подає Оленцi руку.)

Оленка. Добридень вам.

Гострохвостий. Доброго здоров'ячка, доброго здоров'ячка. Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Менi здається, що я слухаю найкращих дискантiв у концертi у семiнарiї, як зачую ваш голосок.

Горпина. Та й умiє ж тобi прикласти й приказати – незгiрше, як наша Євфросина. Ще й недавно познакомились з Євфросиною, а вже перейняли од неї язичка…

Гострохвостий. То ще невiдомо, хто од кого перейняв язичка. (Гордо.) Вмiємо ми говорити й без вашої Євфросинки. Ми не ходимо по хатах позичати розуму та язика. Маємо доволi й свого.

Оленка. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербi грушi, а на осицi кислицi.

Горпина. А це що? Це так матерi? Це вже й ти, мабуть, учора позичила язичка у Євфросини? Гляди лишень менi! Ще ти в моїй господi; я ще тобi втру носа…

Гострохвостий. Не встигнете, Горпино Корнiївно, втерти носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнiм ротом, не з пустими словами, а з словом розумним i вченим. Ви менi не йняли вiри вчора ввечерi, а от я i справдив своє слово; бо моє слово, слово Свирида Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до вас свататись.

Оленка. То ви покинете Євфросину?

Гострохвостий. Нехай вона сниться кому iншому, тiльки не менi. (Бере Оленку за руку.) Я тiльки вас нiколи не покину: (Тихо.) Коли б чорт винiс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Якi ж у неї очi! Так i печуть, так i голять, як аглицькi бритви. Хоч трохи пограюсь з гарною дiвчиною.

Оленка. А я думала, що ви глузуєте з мене.

Гострохвостий. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, нiж я маю жити без вас.

Оленка. Ой, яка я щаслива! Я нiколи не була така щаслива в матерi.

Горпина. Оце! А чого ж тобi ще треба було в матерi? Оце так! Ще не встигла винести ноги за мiй порiг, а вже нахваляється.

Гострохвостий. Хоч не винесла ноги за порiг, та швидко зовсiм винесе.

Горпина. Куди ж пак! Стане великою панею!

Гострохвостий. А чом би пак i не панею? Та я вберу Оленку так, що їй позавидує не тiльки що Євфросина, але найбагатiша купчиха! Я почеплю їй на голову такого капелюха з бiлими стрiчками, таку коафюру, що вам i не снилося нiколи.

Оленка. Лучче з червоними стрiчками. Яка там краса в бiлих стрiчках: i сорочка бiла, i капелюх бiлий i стрiчки бiлi.

Гострохвостий. I ваше личко бiле. А яку я вам стругну сукню! З чистого шовку!

Оленка. Я про шовковi сукнi нiколи й не думала! Вони менi нiколи й не снились!

Гострохвостий. Я вам куплю золотi сережки! Я вам ушкварю такi сережки, що перед ними i Євфросининi потемнiють.

Оленка. Я вже звикла думати, що менi не доведеться носити золотих сережок. Мати не справляють i не пускають заробити…

Горпина. Як це ти говориш з матiр'ю? Крутить язиком, неначе в пансiйонi вчилась. Та я тобi…

Оленка. Е, годi, мамо!

Горпина. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе бiльше до Євфросинки. Накадила вона тебе своїм ладаном.

Гострохвостий. Не сердьтесь, Горпино Корнiївно! Не сердьтесь!..

Горпина. Цур тобi, пек тобi! Ти неначе собачої блекоти наїлась. (Виходить.)

ВИХIД 5

Гострохвостий i Оленка.

Гострохвостий. (бере Оленку за руку). Оленко! Щастя моє! Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму вас за оцi ручки щодня, щогодини!

Оленка. Втечу од матерi, а таки буду виходити до вас. Вже менi так осточортiло бiгати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що менi й свiт немилий. Люди гуляють в недiлю, в празник, а менi нема нi празника, нi недiлi.

Гострохвостий. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання поговоримо про що веселiше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте надивитись на вашi брiвки, на ваше личко…

Оленка. Як гляну я на вашi очi, забуваю все своє горе! Я неначе знов народилась на свiт божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як менi легко на душi! Я неначе вперше на вiку одпочила од роботи. (Схиляється на плече Гострохвостому)

Гострохвостий. (тихо сам до себе). Яка тепла в неї душа! Що то якби до сiєї душi, до сього личка та Євфросинине золото, та Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросининi кучерi! Тут моє кохання… та… (голосно.) Красо моя! Серце моє! (Обнiмає Оленку.)

ВИХIД 6

Гострохвостий, Оленка й Горпина.

Горпина (входить). Готуй лишень, Оленко, обiд, бо вже куми йдуть справляти день мого святого янгола.

Гострохвостий. (заглядає в вiкно). Йдуть! Мабуть, сам бог їх несе на повiтрi на крилах. Та й чимала ж череда суне!

Горпина. Мене бог не скривдив кумами. Хвалити бога, не цураються мене, простої, мого хлiба й солi.

Гострохвостий. Я й сам не люблю тих, що цураються хлiба й солi; я так ж люблю таких гордих людей, що їм голови постинав би.

ВИХIД 7

Ті самі, гості й Педоря.

В хату входять міщанки; деякi з кошиками, деякi убранi в празникову одежу.

Міщанки. Добридень вам, Горпино Корнiївно! З днем вашого янгола поздоровляємо вас! Дай вам боже, чого ви тiльки забажаєте собi з неба! А вашiй дочцi пошли боже гарного жениха.

Оленка й Гострохвостий осмiхаються.

Горпина. Сiдайте ж, щоб старости сiдали в мене.

Деякi сiдають.

Гострохвостий. (до гостей). Ой кумки мої, голубки мої, цокотушки мої! От пирiжки, так пирiжки у Горпини Корнiївни! Недурно вас тут повнiсiнька хата! Знаєте й ви, де раки зимують!

Одна міщанка. Та й чи не жартливий же з бiса оцей язикатий панич, та ще й гарний! Не зачiпайте нас, бо як причепимось усi, то мусите нам ставити могорича!

Гострохвостий. А зачiпайте мене! Я дуже люблю, як молодицi мене зачiпають… але тiльки молодi, чорнобривi, такi, що тiльки моргни, та й… гм…

Міщанки. Хи-хи-хи! Оцей панич наговорить три мiшки гречаної вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий i син вдався.

Горпина (до гостей, що стоять). Але чого ж оце ви стоїте? Сiдайте ж у мене, будьте ласкавi. Сiдайте, кумо! Сiдайте, свахо! Сiдайте, кумасю! Прошу покiрно, кумко!

Гострохвостий. Та й кумiв же в вас. Мабуть, ви перехрестили ввесь Київ.

Горпина (кричить у дверi). Педоре! Педоре! А внось сюди столи! Розставляй столи, та серед хати, щоб нам було просторнiше балакати й пити.

Гострохвостий. От i я поможу. (Бiжить i з Педорею вносять один стiл, потiм другий i ставлять їх серед хати.) Та повертайся, Педоре, так прудко, як я! Насилу волоче ноги!

Педоря. За вами похопишся! Не всім такi нiжки мати, якi бог дав пановi.

Гострохвостий. Але в цiй хатi язики! Зiбрались з усiх Кожум'якiв.

Одна міщанка. Ще й з Либедi прибули на помiч, хи-хи-хи!

Горпина. Чого це ти, Оленко, стоїш, неначе привезена невiстка! Застеляй столи та подавай пляшки та чарки. Вже мої кумочки та й заскучали.