Текст книги "Создание эффективной системы связей с общественностью в местных органах государственной власти и местного самоуправления"

Автор книги: Сергей Чебаненко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 6 страниц)

 Процес становлення громадянського суспільства в Україні реально почався ще до проголошення незалежності нашої держави. Фактично ці процеси певний час йшли паралельно – боротьба певної частини суспільства за незалежність України і практичне становлення перших структур майбутнього громадянського суспільства.

 Як правило, перші неформальні об'єднання громадян були дуже малочисельні – не більш кількох десятків учасників.  Проте саме це і дозволяло учасникам таких груп забезпечити достатньо тісне, майже сімейне спілкування один з одним, якого так не вистачало багатьом з них в офіційних громадських організаціях.  Саме таке спілкування, спільне обговорення тих або інших питань, спроби вирішити існуючі у суспільстві проблеми за допомогою нетрадиційних для радянської системи підходів і є основною формою діяльності неформальних об'єднань. У нових структурах немає чіткого розподілу на керівників і підлеглих, всі учасники є активістами спільного громадського руху.  Немає і чітких організаційних структур, статутних положень, що регламентують діяльність організацій. Ця неформальність, одначе, нерідко призводить до міжособистих конфліктів і визначає вкрай низьку організованість нових громадських організацій.

 Однієї з причин виникнення неформальних організацій є більш особисті, індивідуалізовані відношення між їхніми учасниками, що добре видно у порівнянні з холодно-офіційним стилем спілкування наприкінці 80-х років у таких громадських організаціях, як, наприклад, комсомол або Радянський фонд миру. Друга причина появи “неформалів” – криза довіри до офіційної влади, утрата віри в те, що влада має змогу вирішувати ті або інші проблеми, які виникають у суспільстві.  Крім того, соціальна структура суспільства весь час ускладнюється, і офіційні громадські організації просто не встигають за розвитком соціальних процесів.

Після проголошення незалежності України розгорнулося подальше структурування громадських сил.  Продовжувався достатньо складний процес створення громадських організацій, що відбивають у тієї або іншій мірі інтереси нових суспільних груп, у тому числі підприємницьких структур.  

 Аналізуючи сьогоденні процеси політичного життя України, слід виходити зі специфіки пострадянського суспільства, на фундаменті якого відбувається розбудова нових політичних структур. Крім того, істотним за такого аналізу виявляється врахування й інших параметрів.

По-перше, порівнюючи історичні обставини виникнення інститутів представницької демократії в західних країнах із сучасними українськими, необхідно визначити передумови, наявність або відсутність яких обумовлює плин цього процесу. По-друге, необхідно враховувати сучасний стан і особливості розвитку демократичних інститутів там, де вони існують вже давно. Так, “приміряючи” відомі з досвіду західних країн ознаки партій, парламентів, виборів, конституцій, опозицій тощо до вітчизняних реалій, необхідно не тільки зосереджуватись на нормативних моделях або на зразках, які не завжди відображають сьогодення західних суспільств. Насамперед нині вони піддаються дуже серйозним змінам, не враховувати які не можна.

Очікування моменту визрівання наших політичних інститутів до рівня “класичних” моделей характеризує не тільки багатьох вітчизняних теоретиків і практиків, але й західних (тези про “незавершеність інституціоналізації партійної системи”, “початок становлення громадянських організацій”), нібито Україна повинна чекати завершення цих політичних процесів, повторюючи (хай навіть зі своєю специфікою) вже пройдений шлях, який країна тільки розпочинає.

Між тим на початку XXI ст. неможливо повторити той розвиток, який був властивий демократичним системам минулого, за інших історичних обставин. Наприклад, якщо подивитись на умови виникнення громадянського суспільства на Заході, то стає очевидним, що нині таких обставин немає у жодній з країн світу, тим паче в Україні. Своєрідність історичної ситуації в Україні, як і в деяких інших пострадянських країнах, полягає в тому, що усвідомлена розбудова демократичних інститутів після класичної багатолітньої тоталітарної диктатури потребує водночас формування основ громадянського суспільства та відповідних соціальних інститутів. Дуже популярне порівняння сучасних посткомуністичних трансформацій з країнами Латинської Америки, що звільняються від наслідків різних видів диктатур, потребує врахування тієї обставини, що в жодній з цих країн, навіть за особливої жорсткості їх авторитарних режимів, не були зруйновані майже всі способи економічної та соціальної самодіяльності і групової ідентифікації, які історично склалися в них.

А в Україні в складі СРСР задля “великої мети” – побудови безкласового суспільства – цілеспрямованому руйнуванню або тотальному одержавленню піддавались практично всі соціальні спільноти: класові, станові, релігійні, професійні, ідеологічні тощо. Хоча саме вони на межі ХІХ-ХХ ст. ставали структурними підґрунтями політичних систем західної демократії.

Для України ж, так само, як і для Росії, характерним є розвиток механізму соціальної інженерії, що обумовлює їх унікальність. У той же час саме ця особливість уможливлює найбільш сприятливий контекст для найсучасніших факторів, які в інших країнах торують собі шлях крізь уламки спільнот, що існували в минулому. 

 Становлення зрілого громадянського суспільства в Україні вимагатиме багатьох десятиріч, проте деякі його елементи і структури вже сьогодні стають опорою утвердження сильної демократичної влади. Громадянське суспільство структурно являє собою сукупність об'єднань, асоціацій, спілок (професійних, творчих, культурних, освітніх тощо), які пов'язані між собою не вертикально ієрархічними залежностями, а горизонтальною мережею взаємовідносин.  Вплив громадянського суспільства на політичну систему, державну політику і право, правовий статус людини є найважливішим виміром демократії.

 Реалії і динаміка соціополітичного розвитку України кінця 90-х років свідчать про існування “негромадянського суспільства”. В пострадянській Україні, яка потрапила в смугу тривалої економічної кризи і перетворилась на одну з найбідніших країн Європи, сьогодні майже не існує “середнього класу” – соціальної бази громадянського суспільства. Замість нього сформований соціум “середнього українця” як основи суспільства “негромадянського”.

Відсутність в Україні адекватної з точки зору політичної теорії соціальної бази демократії ускладнює політичну демократизацію, перехід до ринкової економіки. З розпадом СРСР, поглибленням економічної кризи і початком реформ “колишній середній клас” (в основі якого була не власність, а інституціональна позиція в державній системі) маргіналізувався при поляризації суспільства. “Новий середній клас” так і не з'явився. Проблема формування соціальної бази демократизації, “нового середнього класу”, заснованого не на відносинах з державою, а на відносинах приватної власності, залишається невирішеною і в сучасній Україні.

З наведених вище фактів очевидно, що реальна побудова громадянського суспільства і його структур почалася в Україні наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття. Процес, який почався у нашій державі п`ятнадцять років тому ще далекий від завершення, громадянське суспільство в Україні робить тільки свої перші кроки.

 

1.4.  Зв'язки з громадськістю в органах державної влади та органах місцевого самоврядування

 

Викладені вище міркування приводять до висновку, що громадянське суспільство є – з точки зору більшості шкіл сучасних суспільних наук – найвищою, ідеальною формою розвитку людської спільноти.

На сучасному етапі розвитку України у суспільстві можуть виникати тільки окремі елементи громадянського суспільства. Ці елементи знаходяться і одночасно є складовою частиною спільноти людей, яку ми назвемо громадськістю.

Громадськість – це велика група або групи чи широкі верстви людей, об`єднанні за різними ознаками: територією, матеріальним становищем, місцем проживання, інтересами, тощо. Подібне визначення цього поняття дається також у праці [32].

За територіальними ознаками громадськість може бути світовою, громадськістю держави, громадськістю певного регіону або міста.

Саме з громадськості і виростає поступово з удосконаленням суспільних відносин громадянське суспільство. Поняття “громадськість” виникає на достатньо розвинутих з соціальної точки зору етапах розвитку суспільства, коли люди, які складають це суспільство, починають оцінювати себе як єдину людську спільноту хоча б за якоюсь ознакою.

Теоретичне визначення поняття PR (public relations) як зв'язків органів державної влади і місцевого самоврядування з громадськістю є питанням  досить складним. 

По-перше, в світовій науці існує багато підходів та тлумачень самого поняття зв'язків з громадськістю (їх, наприклад, деталізовано у праці [38]). Ця різноманітність підходів базується на великій кількості наукових шкіл, які займаються вивченням самої системи зв'язків з громадськістю. Наприклад, один з найвідоміших у світі фахівців з РR Сем Блек визначав зв'язки з громадськістю  як мистецтво і науку досягнення гармонії шляхом взаєморозуміння, що ґрунтується на правді й повній поінформованості [29]. Іншу думку висловив Р. Хірроу, котрий визначив РR як одну з функцій управління, що сприяє встановленню і підтримці спілкування, взаєморозуміння, прихильності й співпраці між організацією та її громадськістю. Головне, що з цих та інших визначень видно, що головною метою РR є досягнення довіри, згоди й поваги між учасниками комунікаційних процесів у системі взаємодії  держави і громадянського суспільства (про це більш детально йдеться у праці [29].

По-друге, методи зв'язків з громадськістю досить часто розглядаються у суспільстві як тільки інформаційний вплив на громадськість для досягнення конкретної певної мети, майже ототожнюючи всю систему PR ледве не з рекламою товарної продукції, або – у кращому разі – реклами адміністративних послуг влади у системі відносин держави і громадянського суспільства.

Місцеве самоврядування – це особлива форма представницької влади територіальної громади. Саме місцеве самоврядування бере на себе весь тягар вирішення міських проблем у соціально-економічній, господарській і побутовій сферах і використання громадських об'єктів з метою задоволення спільних потреб жителів міста. Орган місцевого самоврядування є по своїй суті органом  колективної відповідальності. Таке позиціювання органу місцевого самоврядування вимагає ділового партнерства та співробітництва між громадськістю та обраними до складу місцевої ради депутатами, між територіальною громадою і службовцями місцевого самоврядування.

На думку автора даного дослідження, система зв'язків з громадськістю є насамперед складовою частиною загальної теорії комунікацій. Тому її можна описати певними системними поняттями.

По-перше, системним поняттям зв'язків з громадськістю є програмний процес побудови всієї системи PR. Попередньою умовою форми контакту з громадськістю є аналітична робота, яка забезпечує змістом і робить цілеспрямованим наступний зв'язок із громадськістю. Етапами цієї підготовчої діяльності є: аналіз, дослідження і формування проблеми, підготовка програми дій, координація й виконання запланованої програми,  моніторинг події, внесення можливих змін, контроль за результатом та  підбиття підсумків.

Програмний характер зв'язків з громадськістю накладає на систему PR певні умови:

–       кожний орган державного управління і місцевого самоврядування повинен розгортати свою сітку комунікацій згідно з власними можливостями;

–       комунікації будуються відповідно до закономірностей масових інформаційних процесів;

–       у системі державного управління зв'язки з громадськістю виступають як засіб опосередкованого управлінського впливу;

–       ефективність зв'язків з громадськістю залежить від того, наскільки регулярною є діяльність суб'єкта управління в цьому напрямі. 

По-друге, зв'язки з громадськістю будемо розглядати як форму контактів держави або органів місцевого самоврядування з громадськістю. З цієї точки зору зв'язки з громадськістю є вагомим внеском у вдосконалення всього процесу державного управління. Інститут політичного управління у вигляді зв'язків з громадськістю виконує роль механізму для завоювання та утримання влади і політичного впливу.

Головними елементами зв'язків з громадськістю є:

–       консультації, які формуються та базуються на вивченні і використанні людської поведінки;

–       вивчення громадської думки, очікувань та поглядів соціальних груп і суспільства в цілому;

–       напрацювання рекомендацій, підготовка рішень і розпоряджень для здійснення необхідних заходів органів державної влади і місцевого самоврядування у комунікативній сфері;

–       дослідження конфліктів і усунення небажаних непорозумінь з боку зовнішнього середовища;

–       створення умов сприяння та досягнення взаємоповаги і соціальної справедливості, форм співіснування і взаємодії власних та суспільних інтересів;

–       визначення цільових груп, стосовно яких приймається те чи інше політичне рішення.

Зв'язки з громадськістю поступово стають одним з найбільш важливих елементів діяльності органів влади і місцевого самоврядування. Сьогодні вони є невід'ємною частиною ефективного управління будь-якою організованою діяльністю. Система зв'язків з громадськістю передбачає налагодження двостороннього спілкування держави і громадянського суспільства для встановлення спільного комунікативного простору, досягнення взаєморозуміння, яке базується на достовірності, компетентності та повноті інформації. 

По-третє, об'єктом зв'язків з громадськістю є комунікативний простір – контактний простір суб'єктів і об'єктів, у якому і відбуваються різні контакти органів влади і місцевого самоврядування з громадянським суспільством. Предметом зв'язків з громадськістю є механізми, які впливають на ефективність комунікацій і на прийняття певної моделі поведінки великими й малими соціальними групами. Тому у загальному контексті державного управління під зв'язками з громадськістю слід розуміти розгалужену систему впливу на громадську думку для формування бажаної поведінки різноманітних суб'єктів. З огляду на це зв'язки з громадськістю  розглядаються, насамперед, як одна з практичних технологій сучасної соціальної політики

По-четверте, системним поняттям зв'язків з громадськістю є комунікативний контакт.  Будуючи систему зв'язків з громадськістю, треба досить чітко уявляти те коло осіб, на які буде направлено систему зв'язків з громадськістю в цілому, і коло засобів, за допомогою яких можна сподіватися побудувати ефективну систему PR. Крім того, однією з головних функцій зв'язків з громадськістю органів державного управління та органів місцевого самоврядування  мають бути зусилля, спрямовані на подолання перешкод, які заважають нормальним і конструктивним стосункам між державними службовцями або службовцями органів місцевого самоврядування і громадянами. 

По-п`яте, робота у галузі зв'язків з громадськістю у системі державного управління повинна враховувати наступні особливості:

–       громадська думка змінюється, тому її недостатньо один раз сформувати, з нею потрібно працювати постійно;

–       громадська думка досить часто змінюється більшою мірою подіями, а не словами;

–       думка громадськості визначається її інтересами.

За наведеними у попередньому розділі канонами будується вся система зв'язків з громадськістю у розвинутих демократіях. Втім, на пострадянських теренах РR-акції і кампанії набули специфічних рис, що різнять їх від аналогічних заходів за кордоном. Вміння і навички у сфері зв'язків з громадськістю тісно пов'язані з діяльністю журналістів, рекламістів, працівників спецслужб. Саме тому першими фахівцями у сфері зв'язків з громадськістю на пострадянських теренах стали представники цих професій з усім своїм попереднім досвідом. Однак в умовах тоталітарного суспільства журналісти й інші фахівці займалися переважно пропагандою та агітацією, що згодом істотно вплинуло і на розвиток зв'язків з громадськістю в пострадянській Україні. Тому нині і у нашій країні, і на території країн СНД в цілому часто, говорячи про зв'язки з громадськістю, насправді мають на увазі пропаганду,  дезінформацію або рекламу. Аби уникнути зміщування цих понять, їх необхідно розмежувати.

Основними рисами зв'язків з громадськістю як форми комунікації є:

–       достовірність інформації і її аргументоване доведення як форма переконання аудиторії з наголосом на розповідну форму викладу інформації, що ґрунтується на фактах об'єктивної реальності;

–       широке охоплення зацікавленої аудиторії і акцент на вирішення широкомасштабних завдань, орієнтованих на довгострокову перспективу;

–       різноманітність уживаних форм зв'язків з громадськістю.

Що ж стосується пропаганди, то її можна визначити як систематичну діяльність, направлену на формування потрібного емоційного ставлення аудиторії до інформації, тобто відверте маніпулювання процесом сприймання аудиторії з метою підштовхнути людей до яких-небудь дій, котрі за інших обставин вони б не здійснили [58]. Класичними прикладами є нацистська пропаганда, яка обґрунтовувала нелюдське ставлення до слов'янських народів їх неповноцінністю, радянська пропаганда, яка, наприклад,  виправдовувала вторгнення в Афганістан інтернаціональним обов`язком. Активно так званою “чорною пропагандою” користуються спецслужби, котрі розповсюджують заздалегідь брехливі свідчення для досягнення того чи іншого результату, про що йде мова у праці [43]. Головною метою пропаганди є контроль над інформацією і подання її у потрібному, часто неабияк спотвореному світлі.

На відміну від зв'язків з громадськістю і пропаганди, реклама зазвичай направлена виключно на комерційний ефект. Рекламу можна визначити як платну форму агітації через засоби масової інформації на користь якого-небудь товару, марки, фірми, якої-небудь справи або людини. Головною метою реклами є спонукання людини до здійснення купівлі товару чи послуги.

Якщо чітко розмежувати основні поняття зв'язків з громадськістю, пропаганди та реклами, то можна дійти висновку, що соціально-психологічними особливостями зв'язків з громадськістю в Україні і в цілому на пострадянських теренах якраз є підміна PR пропагандою та рекламою (наприклад, про це йдеться у праці [41].

Серед цих особливостей можна виокремити такі: 

–       акцент на досягнення швидкого ефекту з якого витікає  коротка тривалість РR-акцій та кампаній;

–       нав'язливий і агресивний характер РR-заходів, який має на меті стимулювання аудиторії до конкретних комерційних і політичних дій;

–       переважний вплив на емоційну сферу аудиторії за якого будь-яка позитивна інформація про організацію або особу прирівнюється до реклами;

–       феномен “чорного РR”, що ґрунтується на широкому і безпринципному використанні пропаганди, компроматів, дезінформації й наклепу (докладніше про це йде мова у праці [39]).

Складовими формування іміджу органів державного управління і органів місцевого самоврядування повинні бути різні форми зв'язку із громадянами, суспільними об'єднаннями, політичними партіями й суспільством у цілому. Детально ці форми буде розглянуто у другому розділі даної роботи.

На місцевому рівні всю інформацію, що її постачають комунікаційні служби для задоволення інформаційних потреб членів територіальної громади, можна розбити на види:

–       економічна інформація включає відомості про господарчу діяльність міських підприємств і установ (у тому числі і комунальних), стан економіки держави, регіону, міста, окремих районів та інших територіальних утворень на території міста (наприклад, органів самоорганізації населення), про державне регулювання економічних процесів. Сюди ж включаються відомості про фінансову політику в місті, виконання бюджету, перспективи фінансового розвитку міста. До цієї ж категорії відноситься і інформація про результати діяльності підприємств різної форми власності, функціонуючих на території міста, або про розподіл та використання бюджетних коштів районними у місті радами тощо. Така інформація не просто інформує членів територіальної громади про стан міських фінансів, але й підвищує економічну грамотність громадян, допомагає їм краще орієнтуватися в економічній політиці міста, регіону і держави;

–       правова інформація дає уявлення про норми, рішення, розпорядження органу місцевого самоврядування і його виконавчих органів;

–       політична інформація – та, яка відображає події, факти, процеси зі сфери політичного життя міста. Це насамперед інформація про проведення виборів до органів місцевого самоврядування (вибори міського голови, депутатів міської і районних у місті рад), органів законодавчої влади (депутатів Верховної Ради України), інформація про проведення референдумів тощо. Також до політичної інформації відноситься також інформація про діяльність місцевих осередків політичних партій (і особливо у тому її аспекті, який пов`язаний з діяльністю органів місцевого самоврядування);

–       статистична інформація дає кількісну характеристику подій, явищ, які відбуваються в економічній, політичній, соціальній, культурній та інших сферах життя Луганська;

–       соціологічна інформація відображає ставлення окремих громадян та соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів;

–       культурна інформація висвітлює досягнення у галузях культури і мистецтва. Це повідомлення про фестивалі, концерти, конкурси, виставки, семінари, олімпіади тощо, які проводяться за участю органів місцевого самоврядування і членів територіальної громади;

–       спеціальна інформація міститься у виступах керівників міста (вітання зі святами, проблемні матеріали тощо), повідомленнях працівників управлінь, відділів, комітетів міської ради, матеріалах прес-конференцій, аналітичних довідках про стан соціально-економічної і громадсько-політичної ситуації у місті тощо.

Дуже важливим фактором у системі розбудови зв'язків з громадськістю є створення у системі органів влади або органів місцевого самоврядування спеціального органу (відділу, управління) або навіть декількох структур – комунікаційних органів, – на які буде покладено основний масив роботи по розробці стратегії і тактики комунікацій з громадськістю. Набутий досвід роботи автора даного дослідження в органах місцевого самоврядування свідчить, що оптимальним є співпраця у галузі практичної побудови зв'язків з громадськістю структур:

–       з прогнозування і розробки системи зв'язків з громадськістю (наприклад, управління з питань внутрішньої політики);

–       з розробки інформаційних повідомлень (наприклад, прес-служба);

–       з оперативного відстеження діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування (наприклад, служба телевізійної і радіоінформації).

Практична побудова взаємодії цих структур буде детально розглянута у третьому розділі цього дослідження.

Формування системи зв'язків з громадськістю органів державного управління і органів місцевого самоврядування можливе лише за наявності політичних і фінансових передумов. По-перше, лише при стабільній політичній владі можливе ефективне функціонування державного апарату і апарату органів місцевого самоврядування. По-друге, побудова зв'язків з громадськістю органів державного управління і органів місцевого самоврядування неможлива без їх надійного і повного фінансового забезпечення. 

Як свідчить набутий автором даного дослідження досвід, для побудови ефективної системи зв'язків з громадськістю необхідно розділити сам процес побудови на етапи (ця методика описана також у праці [30]):

І. Розробка стратегій зв'язків з громадськістю.

1. Обгрунтування стратегій зв'язків з громадськістю:

а) дослідження суспільного середовища, на яке будуть спрямовані комунікативні зусилля;

б) визначення головних напрямів, на яких буде розгорнуто комунікативні зусилля.

2. Опрацювання стратегії зв'язків з громадськістю:

а) пошук пріоритетних напрямів комунікативних зусиль;

б) визначення “образів” органу державного управління або органу місцевого самоврядування, які існують у свідомості громадськості і які треба створити у майбутньому.

II. Розробка тактики зв'язків з громадськістю та її реалізація.

1.      Створення конкретної технології впливу на громадськість:

а) проведення збору інформації (наприклад,  місцеве чи регіональне опитування, технологію якого детально описано у праці [36];

б) вибір дати початку комунікативних зусиль, ключових дат для перевірки комунікативних дій та їх корекцій.

2. План технології:

а) вибір засобів (у тому числі – засобів масової інформації) та визначення найбільш ефективних засобів комунікації;

б) кінцевий план (необхідні й додаткові корисні засоби та методи інформації і комунікації).

Питання щодо практичної реалізації наведених вище стратегічних і тактичних планів зв'язків з громадськістю буде розглянуто у третьому розділі даної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СИСТЕМИ ЗВ`ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ НА РІВНІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ І ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ В УКРАЇНІ

 

2.1. Оцінка чинного законодавства України з погляду розбудови ефективної системи зв`язків з громадськістю на рівні органів місцевого самоврядування і територіальної громади

 

Ефективна діяльність системи органів державної влади і системи органів місцевого самоврядування можлива тільки за наявності надійних  інформаційних (а в цілому – комунікативних) зв'язків між усіма ланками і складовими цих систем. Сьогодні пріоритетними напрямами вдосконалення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування є створення цілісної системи комунікаційних, інформаційних, технологічних та інструментальних засобів, які забезпечують найсприятливіші умови для функціонування інформаційних ресурсів, автоматизованих способів їх обробки й використання заради вирішення соціально-економічних проблем територіальних громад, поліпшення керованості регіональної економікою, зростання продуктивності праці, збагачення духовного життя.

В Україні, на жаль, як у достатньо молодої незалежної держави, ще дуже незначний досвід взаємодії владних інституцій з громадськістю і громадянським суспільством, що поступово розбудовується в нашій країні. Поки що немає і якихось діючих законодавчих актів, якими виключно детермінується порядок взаємодії влади і громадськості. Сьогодні розвиток і вдосконалення системи зв`язків з громадськістю в Україні базується на системі різнопланових кодексів, законів та розпоряджень, у яких так чи інакше піднімається питання, пов`язані з  PR органів державної влади і місцевого самоврядування.

Виникає питання: чи може вся ця начебто розрізнена система законодавчих актів стати основою для розбудови ефективної системи зв`язків з громадськістю на рівні органів місцевого самоврядування?  Чи для вирішення цієї задачі все ж таки  потрібен спеціальний законодавчий акт про комунікаційні стосунки органу місцевого самоврядування і територіальної громади? Для того, щоб відповісти на це питання, зробимо аналіз діючого законодавства саме з огляду на можливість практичної побудови ефективної системи зв`язків з громадськістю органів державної влади на місцях і органів місцевого самоврядування.

Досить вагомо необхідність створення системи зв`язків з громадськістю витікає з деяких міжнародних конвенцій і угод, які підписані і ратифіковані Україною. Так, наприклад, Конвенцією “Про захист прав та основних свобод людини”, яку Україна підписала 4 листопада 1950 року і ратифікувала 17 липня 1997 року (Закон України № 475/97 – ВР), будь якій людині надаються права:

–        “дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади” (ст.10);

–        “на свободу мирних зібрань та на свободу об`єднання з іншими” (ст.11) [12].

Сучасна система міжнародного законодавства не ставить ніяких перепон щодо розвитку ефективної системи зв`язків з громадськістю в Україні – адже ця система міжнародного законодавства і виникла як результат розвитку громадянського суспільства у розвинутих демократичних країнах.

В Основному Законі – у Конституції України [1], особливо в розділі ІІ “Права, свободи та обов`язки людини і громадянина”, – теж гарантовані права громадян щодо суспільних комунікацій. Наприклад, ст. 34 гарантує кожному право “вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб”. Ст.38 надає право громадянам України брати участь в управлінні державними справами і в діяльності органів місцевого самоврядування. Ст.39 надає громадськості можливість проводити масові акції, сповіщаючи про них органи державної влади і місцевого самоврядування. Ст.40 надає право громадянам звертатися до органів державної влади і місцевого самоврядування і отримувати відповіді на свої звернення. Таким чином, вже у Конституції України закладені базові можливості для створення системи ефективних суспільних комунікацій.