Текст книги "Создание эффективной системы связей с общественностью в местных органах государственной власти и местного самоуправления"
Автор книги: Сергей Чебаненко
сообщить о нарушении
Текущая страница: 1 (всего у книги 6 страниц)
С Е Р Г І Й Ч Е Б А Н Е Н К О
СТВОРЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ ЗВ`ЯЗКІВ
З ГРОМАДСЬКІСТЮ В МІСЦЕВИХ ОРГАНАХ
ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
Ця книга стане надійним помічником і порадником для людей, що прагнуть до ефективної організації взаємних комунікацій між громадськістю та органами місцевої влади і місцевого самоврядування.
У книзі детально описано одну з можливих систем ефективної взаємодії громадянського суспільства з владними структурами в Україні. Книга буде корисною для громадських і політичних діячів, працівників комунікаційних органів місцевого самоврядування і місцевих органів державної влади.
ВІД АВТОРА
Взагалі я не збирався публікувати цю книгу. Точніше, збирався, але дещо пізніше, після того, як розширю і конкретизую її розділи.
Але у 2007 році я захищав свою магістерську роботу з державного управління в одній аж надто поважній академії. Мою магістерську роботу було побудовано саме на матеріалах цього дослідження.
Все йшло нормально. Вже були написані рецензії, відгук від сусідньої кафедри, отримана довідка про впровадження на практиці результатів роботи.
Аж раптом керівництво академії забажало одержати всю роботу – як і роботи інших слухачів – в електронному вигляді.
Аж раптом один з рецензентів побажав теж мати у себе електронну копію моєї праці, прозоро натякаючи, що він пише свою власну дослідницьку роботу і деякі мої висновки можуть бути аж надто корисні у складі його дослідження.
Аж раптом після захисту моєї роботи один з членів державної комісії тихесенько спробував піти з аудиторії, прихопивши з собою додаток (аналітичну записку) до моєї роботи.
Я, любі друзі, нічого не маю проти взаємного наукового обміну. Але хочеться, щоб отримані мною результати все ж таки використовували з посиланням на першоджерело.
У цій роботі немає нічого видатного з точки зору власне науки. Таке собі досить примітивне дослідження з проблем зв`язків з громадськістю на рівні місцевого самоврядування. Але це моя робота. І мені дуже не хочеться, щоб її просто вкрали.
Тому я і вирішив опублікувати цю книгу.
Сергій Чебаненко
ВСТУП
За останні два десятиліття Україна пройшла шлях від республіки у складі Радянського Союзу до незалежної демократичної держави. Поступовий перехід від тоталітарної до авторитарної, а потім до демократичної системи управління державою спричинив кардинальні зміни в системі відносин влади і народу.
За часів радянської тоталітарної системи влада фактично формувалася самою владою. У період з 1917 по 1936 рік, за часів диктатури пролетаріату, у періоди “воєнного комунізму”, “нової економічної політики” і побудови сталінської моделі соціалізму формування влади, попри існування системи виборів у Ради різного рівня за участю трудових колективів, йшло за ініціативами партійного апарату Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків). Саме партійний апарат ВКП(б) на всіх рівнях фактично формував владу рад, шляхом висунення перевірених кандидатів від непорушного блоку комуністів і позапартійних. Усі незгодні з такою системою керування державою нещадно репресувалися каральними органами – “каральним мечем партії”. За такої системи комунікації між владою і народом будувалися за дуже простою схемою: рішення щодо практично всіх питань політичного і соціально-економічного існування країни приймалося вузьким колом партійних керівників. За допомогою друкованих засобів масової інформації, а наприкінці тридцятих років двадцятого століття і радіо, рішення партійно-державних органів доводилися до відома населення, а практичним утіленням рішень у життя займалася чисельна армія партійних і державних працівників – чиновників. За таких умов керування суспільством “зворотній зв`язок” по лінії “народ – влада” цікавив партійне керівництво тільки з огляду на те, наскільки повно і чітко виконувалися рішення, прийняті на верхівці системи управління радянським суспільством.
Після прийняття 5 грудня 1936 року “найдемократичнішої у світі” сталінської Конституції систему керування радянським суспільством було незначно модифіковано у частині формування рад за рахунок прямих виборів. Але фактично система “влада – народ” залишалася на тому ж комунікаційному рівні.
Деякі поступові зміни почалися тільки після смерті Й.В.Сталіна у березні 1953 року. Двадцятий з`їзд розпочав половинчасті реформи політичної системи. Партійне керівництво відмовилося від найбільш одіозних засобів управління радянською державою, і насамперед, – від політичних репресій. Ці зміни і науково-технічна революція, яка розпочалася у 50-х – 60-х роках, привели до істотної зміни у системі комунікації влади і народу. З одного боку ці зміни були зумовлені соціальними змінами у суспільстві, деякою “демократизацією” керування суспільством. З іншого боку розвиток науки і техніки відкрив нові галузі передачі інформації між владою і народом (насамперед, це стосується стрімкого розвитку телебачення і систем телефонного зв`язку). Але самодостатність влади з точки зору її формування незалежно від волі народу зумовлювала все той же “одноканальний характер комунікації: згори – донизу” [40].
Громадська думка вивчалася і за часів радянського періоду існування України. Як стверджується у праці [58], “по лінії партійних комітетів та спеціальних служб збиралася інформація щодо суспільних настроїв. Йшла вона під грифом “таємно” або “цілком таємно”, споживали її, знову-таки, лише перевірені на предмет лояльності до режиму представники найвищої політичної еліти суспільства”.
Тільки з проголошенням генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим нової політики “перебудови і гласності” у 1985 – 1988 роках ситуація почала поступово змінюватися. У радянському суспільстві – і в Україні зокрема, – розпочалися трансформаційні процеси. Поступово партійно-політичний і радянський апарат почав втрачати монополію над засобами масової інформації і над інформаційним простором в цілому. Бурхливий розвиток аудіо– та відеотехніки, а потім і персональних комп`ютерів з множильною технікою зумовив ріст системи непідконтрольних владі комунікацій. Радянська влада так і не змогла пристосуватися до нових умов[21,48].
Після остаточного краху партійно-радянської системи у серпні 1991 року і проголошення державної незалежності України постала проблема побудови системи публічних комунікацій між владою і народом у молодій українській державі (ці процеси висвітлено у працях [37,58,22]). У червні 1996 року було прийнято Конституцію України, за якою джерелом влади є народ. Оскільки народ тепер безпосередньо формує владу на всіх рівнях за “демократичними правилами”, виникла необхідність щоб рішення влади підтримувало і саме “джерело влади” – народ, постала потреба вести діалог між владою і народом у всьому спектрі публічних комунікацій.
Актуальність теми роботи. Нова ситуація у сучасному українському суспільстві стала вимагати і побудови нових моделей публічних комунікацій. Працівникам органів влади і місцевого самоврядування сьогодні потрібні новий досвід спілкування, нова психологія взаємодії з суспільством. Зі свого боку і суспільству тепер потрібні нові засоби комунікації з владою. Ця дослідницька робота й присвячена питанням створення ефективної системи зв`язків з громадськістю.
Метою дослідження є вироблення практичних рекомендацій щодо створення системи ефективних зв`язків з громадськістю в місцевих органах державної влади і в органах місцевого самоврядування.
Мета дослідження зумовлює такі завдання:
1. Узагальнити основні теоретичні питання щодо визначення таких понять, як “громадянське суспільство” і “громадськість” в Україні на сучасному етапі її розвитку.
2. Встановити особливості розвитку громадянського суспільства в Україні за останні півтора десятиліття – після проголошення незалежності України – з точки зору розбудови ефективної системи зв`язків з громадськістю.
3. Надати теоретичне визначення системи зв`язків з громадськістю на рівні органів місцевого самоврядування і місцевих органів державної влади.
4. Проаналізувати, чи можна створити ефективну систему зв`язків з громадськістю, спираючись на діючу систему законодавства України.
5. Проаналізувати на прикладі Луганської міської ради і її виконавчих органів ступінь готовності органу місцевої влади до ефективних комунікацій з громадськістю.
6. Проаналізувати можливість використання в реальних умовах України існуючих різновидів систем зв`язків з громадськістю.
7. Виробити практичні рекомендації щодо розбудови ефективної системи зв`язків з громадськістю на рівні органів місцевого самоврядування і місцевих органів державної влади.
У вітчизняній науковій літературі ще не досить повно сформульовані основи розбудови ефективної системи громадських комунікацій і системи зв`язків влади і громадськості. Більш того, досить поверхово розглянуто і питання про стан сучасного суспільства в Україні, про відповідність його критеріям громадянського суспільства, про практичні способи громадських комунікацій на лінії взаємодії влади і народу.
Тому об`єктом дослідження є існуюча в Україні система зв`язків з громадськістю на рівні місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Предмет дослідження – практична робота органів місцевого самоврядування і місцевих органів державної влади у сфері комунікаційних відносин.
Практичне значення отриманих результатів. Розбудова системи ефективних зв`язків з громадськістю має велике значення для практичної діяльності органів місцевого самоврядування і місцевих органів державної влади. Розвиток комунікаційних відносин між владою і народом дає можливість більш повно сформулювати і втілити в життя соціально-економічні заходи органів місцевої влади, вирішити шляхом діалогу між владою і народом ті проблемні питання, які раніше, здавалось, було вирішити неможливо.
Розробки, виконані в першому і другому, а особливо – у третьому розділі цієї дослідницької роботи, вже почали використовуватися у практичній діяльності інформаційних і аналітичних підрозділів виконавчих органів Луганської міської ради (з середини минулого року) і вже дали позитивний ефект з огляду взаємодії органів місцевого самоврядування з громадськістю і територіальною громадою в цілому.
Так, наприклад, після дев`яти років “плідного обговорення” саме з використанням нової системи взаємодії органу місцевого самоврядування з ініціативними представниками громадськості влітку було створено громадську комісію по доопрацюванню існуючих проектів статуту територіальної громади міста Луганська, вироблено єдиний проект, який і було прийнято на засіданні Луганської міської ради 5 вересня 2006 року.
Значно – у кілька раз – збільшилася і кількість “круглих столів” політичних партій та громадських організацій, громадських слухань, які були проведені співробітниками Луганської міської ради за останні півроку. Такі засоби зв`язків з громадськістю вже дали свої результати. Розроблено у взаємодії з громадською організацією “Політсоціум” загальну концепцію реформування житлово-комунального господарства у місті Луганську. По результатам проведення громадських слухань 19 жовтня 2006 року було створено громадську групу по перевірці прийнятих Луганською міською радою тарифів на комунальні послуги, зусиллями якої вперше у історії Луганської територіальної громади було виконано альтернативний перерахунок існуючих у місті тарифів на комунальні послуги.
Крім того, із середини 2006 року було введено нову комплексну систему інформування територіальної громади міста Луганська. У рамках цієї системи значно покращилось інформування населення міста щодо діяльності Луганської міської ради та її виконавчих органів. Тепер щотижня у міській раді проводяться прес-конференції і брифінги за участю керівників міста, почав працювати сайт Луганської міської ради, збільшилась кількість роз`яснювальних матеріалів щодо практичної діяльності органів місцевого самоврядування на сторінках місцевої преси.
Втілення в життя тих рекомендацій, які даються у третьому розділі цієї дослідницької роботи, дозволить перейти до розробки комплексу нових напрямків у сфері практичної розбудови ефективної системи зв`язків з громадськістю.
Апробація результатів роботи відбулася підчас проведення серії “круглих столів” і громадських слухань у Луганську восени – взимку 2006 – 2007 років. Проблеми підвищення ефективності зв`язків з громадськістю обговорювалися автором на науково-практичних конференціях, які були проведені Луганським обласним відділенням Асоціації міст України 19 вересня 2006 року і на науково-практичному семінарі громадського об`єднання “Міський монітор” 16 – 17 грудня 2006 року.
Крім того, проблеми, що їх розглянуто у цьому дослідженні, висвітлювалися в численних публікаціях автора у міських і всеукраїнських засобах масової інформації, в авторській книзі “Політичні партії України, політичні партії на Луганщині” [58] тощо.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СТВОРЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ ЗВ`ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ В МІСЦЕВИХ ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
Розгляд проблеми створення ефективної системи зв`язків з громадськістю в місцевих органах державної влади та місцевого самоврядування неможливий без розгляду суто теоретичних питань щодо відношення і взаємодію суспільства і держави в цілому, щодо визначення питання, що являють собою власне громадські комунікації і як вони будуються. У цьому розділі буде окреслено теоретичне підгрунтя даного дослідження і вироблено основні напрямки проведення дослідження всієї системи зв`язків з громадськістю в зазначених вище сферах.
1.1. Сучасна наука про відносини і взаємодію суспільства і держави
Головним напрямком сучасних політичних процесів в Україні за останні півтора десятиліття є поступовий розвиток демократії в нашій країні і загальний процес демократизації всього українського суспільства. Серед багатьох факторів демократичних перетворень в молодій українській державі головними можна вважати соціально-економічну модернізацію суспільства, розвиток загальної політичної культури, створення середнього класу і становлення громадянського суспільства (більш детально про це йдеться у працях [25,14]).
Сучасна наука, і зокрема теорія держави і права, дає таке визначення суспільства:
“Суспільство – це продукт взаємодії людей, об`єднаних різноманітними економічними, сімейними, груповими, етнічними, становими, класовими відносинами й інтересами”.
Зазначимо, що це не єдине теоретичне визначення суспільства. Людське суспільство є настільки складною і багатоплановою структурою, що кількість таких теоретичних визначень прямо пропорційна кількості наукових шкіл, які займаються проблемами вивчення суспільства в цілому.
Зазвичай суспільство розглядають як систему суспільних відносин. Основою суспільних відносин є економічні або матеріальні відносини. У суспільстві є, звичайно, і інші відносини, але, на думку багатьох наукових шкіл, визначальними є все ж таки економічні. Такий розгляд суспільства дозволяє більш детально розглянути як еволюцію, так і саму суть суспільних відносин.
По-перше, пріоритет економічних відносин дозволяє підходити до суспільства з історичних позицій і виділяти різні суспільно-економічні формації: рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, соціалістичну.
По-друге, розгляд суспільства як системи суспільних відносин дає можливість виявити специфіку головних сфер громадського життя: економічну, політичну, духовну.
І, по-третє, такий підхід дає можливість визначити суб`єктів соціального спілкування – особистість, етнос, націю тощо.
З точки зору сучасної науки, у неоднорідному у класовому відношенні суспільстві держава виступає специфічним соціальним інститутом. На практиці це означає, що держава уособлює певну відокремлену від усього іншого суспільства групу людей, що виконують функції управління і примусу і складають апарат держави.
Сучасна наука виходить з того, що суспільство і держава нетотожні, але в той же час їх не можна протиставляти. Суспільство виникло задовго до держави і тривалий час обходилось без неї.
Об`єктивна потреба у виникненні держави з`явилася з ускладненням суспільної організації, загостренням у суспільстві протиріч через розбіжність інтересів соціальних груп. Держава виникла як нова форма організації суспільства внаслідок ускладнення суспільних відносин лише на певній стадії його розвитку. Тому вона є продуктом розвитку суспільства.
Держава є соціальним інститутом усього суспільства, що виконує багато функцій, які забезпечують її життєдіяльність, і насамперед – впорядкування і стабілізацію суспільних відносин. Її основне призначення полягає в управлінні соціальними справами, у забезпеченні порядку і суспільної безпеки.
Соціальна структура суспільства сьогодні настільки ускладнилась, що регулююча роль держави конче потрібна в сфері соціальних відносин. Соціальна структурованість і диференційованість взагалі є невід'ємною ознакою громадянського суспільства. Конкуренція й мобільність практично у всіх сферах життя роблять громадянське суспільство збалансованим і стабільним. Будь-які спроби взагалі вилучити конфлікти із суспільного буття є марними й безпідставними: навіть у розвинутих демократіях їх неможливо позбутися цілком і завдання держави полягає в тому, щоб регулювати їх, створюючи рівні умови конкуренції для всіх учасників групових змагань, забезпечувати дотримання встановлених правил взаємодії у суспільстві.
1.2. Поняття і ознаки громадянського суспільства
Головна ознака громадянського суспільства полягає в його відмежованості і відокремленості від державної машини як апарату громадського адміністрування. Громадянське суспільство фактично є альтернативою і контрагентом державного управління з властивими останньому формалізмом, ієрархією стосунків і централізованою директивністю рішень. Це не якесь угрупування у складі суспільства і не якась структурна одиниця, а насамперед спосіб життя людей у стилі приватності. Можна сказати, що громадянське суспільство є сферою людської свободи, життєдіяльністю особистостей поза офіційною регламентацією.
Громадянське суспільство за своїм змістом не збігається із суспільством у цілому, оскільки останнє включає в себе державу. Держава є складовою частиною суспільства. А громадянське суспільство – це та сфера відносин, яка не зазнає прямого втручання з боку держави.
Громадянське суспільство – це система взаємин між індивідами та їхніми об`єднаннями, в якій реалізуються індивідуальні та колективні інтереси, заснована на автономних від надмірного втручання з боку держави засадах, на свободі самореалізації, плюралізмі і багатоманітності в усіх сферах життя, на пріоритеті прав людини.
Зрозуміло, що такі відносини між державою і громадянським суспільством можуть з`явитися тільки тоді, коли і держава, і суспільство будуть знаходитися на високому рівні економічного, політичного, культурного і духовного розвитку.
Саме тому вважається, що “громадянське суспільство – це найвища стадія і форма людської спільності, що включає сформовані добровільно недержавні і неполітичні структури в економічній, соціальній і духовній сферах життєдіяльності суспільства”[58].
Громадянське суспільство за своєю суттю є правовим демократичним суспільством, де фактором сполучення різних інтересів виступають визнання, забезпечення і захист прав людини і громадянина. Ідеям громадянського суспільства про справедливість влади, про свободу і благополуччя особистості відповідають ідеї пріоритету права, єдності права і закону.
Громадянське суспільство включає в себе:
1) сукупність недержавних і неполітичних відношень у суспільстві – економічних, соціальних, сімейних, національних, духовних, моральних, релігійних, виробничих, особистих і ін.;
2) звичаї, традиції, національну самосвідомість, національний менталітет, національну психологію;
3) сферу спонтанного самовиявлення вільних індивідів, добровільно огороджену законами від повного втручання і довільної регламентації їхньої діяльності з боку органів державної влади.
Істотною ознакою розвинутого громадянського суспільства є обов`язкова наявність вільних власників засобів виробництва, а також наявність розвинутої демократії.
Альтернативність ознак та цінностей держави й громадянського суспільства аж ніяк не означає їх взаємовиключного антагонізму. Навпаки, саме ця альтернативність і зумовлює їхню потребу одне в одному. Без держави неможливе громадянське суспільство. Без громадянського суспільства неможлива повноцінна правова держава. Вони – немов дві органічні складові збалансованої соціальної цілісності, дві нерозривні сфери суспільного буття, які завжди перебувають одночасно у нерозривному зв'язку та опозиції одне одному. Саме взаємодія держави з громадянським суспільством остаточно і визначає тип існуючого політичного режиму: тоталітарного, авторитарного чи демократичного.
Демократична держава потрібна громадянському суспільству аби запобігти загрозі руйнування спільноти, що незмінно виникає в її додержавному чи позадержавному стані. При взаємодії громадянського суспільства і держави кожна людина почувається цілком вільною і керується не лише власними інтересами й уявленнями, а мотивами, що визначають її суспільні дії. Держава повинна насамперед захищати особисту свободу людини і її власність, здобуту власною ж працею людей. Демократична держава повинна діяти тільки у чітко окреслених законом межах. Будь-який вихід держави за ці межі може призвести до громадянської непокори. З іншого боку, людям потрібно мати право протистояти сваволі урядів, чинити їм опір і у певній мірі навіть вдаватися до сили для їх повалення, якщо вони стануть на шлях узурпації влади, побудови тиранії, або у випадку неспроможності урядів керувати країною. З огляду на це, не тільки держава потрібна громадянському суспільству, а й, навпаки громадянське суспільство є чи не найпершим чинником, що уможливлює існування демократичної правової держави. Крім того, громадянське суспільство фактично виконує важливу легітимізуючи роль стосовно держави. Адже саме визнання й прийняття суспільством владних структур і настанов надає їм всіх ознак законності, прийнятності, уможливлює їх дієвість і зрештою забезпечує стабільність існуючого ладу.
Слід зазначити ще й те, що складовою частиною громадянського суспільства як царини неформального і нерегламентованого державою життя людей є й позалегітимні, так звані “тіньові” прояви суспільної взаємодії. Насамперед, таким проявом є кримінальний характер деяких суспільних відносин. Відомий дослідник соціальних процесів Карл Попер зазначив з цього приводу: “У числі серйозних недоліків західних суспільств слід згадати злочинність, що проявляється в багатьох формах – наприклад, у зловживаннях свободою ринку” [58]. Можна зробити висновок, що “будь-яка сила та влада мають тенденцію до самозростання і тенденцію до корумпованості, отже, зрештою, тільки традиції вільного суспільства, в тому числі традиція ревного контролю за владою з боку громадян, можуть урівноважувати силу держави за рахунок забезпечення відповідних засобів стримування та контролю, від яких залежить доля усієї свободи”[58].
З огляду на сказане вище, саме держава повинна бути відповідальною за розвиток соціальної кооперації у суспільстві, за дотримання загального порядку, збереження сталих умов господарювання, практичну протидію силам, що загрожують соціальній цілісності суспільства. Порушення збалансованості дій держави і громадянського суспільства призводить або до політики диктату, або до стихії руйнівного хаосу.
Якщо узагальнити все, що було сказано вище, то можна дійти висновку що ознаками громадянського суспільства є:
1) в економічній сфері – насамперед наявність недержавних організацій, кооперативів, орендних підприємств, акціонерних товариств, асоціацій, що базуються на приватній власності;
2) у соціальній сфері – наявність розвинутих громадських організацій і рухів, органів самоврядування за місцем проживання, роботи; наявність недержавних засобів масової інформації, які не є виразником інтересів якоїсь однієї політичної або фінансово-промислової групи;
3) у політичній сфері – існуюча практика вирішення конфліктів у рамках закону і без виявів насильства, а також цивілізований механізм виявлення, формування і вираження суспільної думки;
4) у духовній сфері – реальні, а не тільки декларовані свобода слова, думки, совісті; самостійність і незалежність творчих, наукових і інших об'єднань; зростання ролі людського виміру соціальних процесів; розвиток почуття людської гідності, віри людей у власні сили і можливості;
5) в інформаційній сфері – розвинута, багаторівнева система суспільних комунікацій, двосторонніх комунікацій між державою і громадянським суспільством, між владою і народом.
З огляду на ознаки громадянського суспільства можна виділити й основні його зміст і риси, які зводяться до:
1) поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;
2) зв'язаності законом самої держави і її органів;
3) розмежування ролі державних і недержавних інститутів;
4) верховенства закону у всіх сферах життя суспільства;
5) ефективної форми контролю і нагляду за дотриманням законності;
6) взаємної відповідальності держави й особистості;
7) відділення ідеології від держави.
Платформою існування громадянського суспільства є вірність ідеалам правової держави. Існування громадянського суспільства може базуватися тільки на високій соціально-економічній і політичній культурі. Громадянське суспільство у певному розумінні виступає гарантом горизонтальних суспільних зв'язків, що надають стабільність суспільству.
1.3. Структурна побудова громадянського суспільства
Структуру сучасного громадянського суспільства можна представити у вигляді п'яти основних систем, що відображають відповідні сфери його життєдіяльності. Це соціальна, економічна, політична, духовно-культурна й інформаційна системи.
Соціальна система охоплює сукупність спільностей, що об'єктивно сформувалися, і взаємин між ними. Це первинний, основний пласт громадянського суспільства. В нього входять інститути родини, виховання, освіти, що допомагають людині соціалізуватися. Другий блок складають відносини, що відображають різноманітні зв'язки людини з людиною як безпосередньо, так і в різних колективах (суспільних об'єднаннях за інтересами). Третій блок утворюють відносини між великими соціальними спільностями людей (групами, станами, класами, націями, расами).
Економічна сфера громадянського суспільства являє собою сукупність економічних інститутів власності, виробництва, розподілу, обміну, споживання сукупного суспільного продукту. В цій сфері індивід реалізує свої економічні інтереси.
Політичну сферу громадянського суспільства складає діяльність політичних партій, громадсько-політичних об'єднань, в яких індивіди реалізують свої політичні інтереси і через які вони вступають у політичне життя.
Духовно-культурна система утворюється з відносин, що виникають на тлі духовно-культурних благ, діяльності відповідних інститутів, установ (освітніх, наукових, культурних, релігійних). Громадянське суспільство тісно пов'язане як з державою, так і з правом. Держава покликана створювати найоптимальніші умови для розвитку громадянського суспільства, не втручатись у сферу реалізації приватних інтересів, а розвинене громадянське суспільство, у свою чергу, є соціальною базою демократичної, правової соціальної держави.
Інформаційна система складається з багаторівневих комунікаційних відносин між державою і громадянським суспільством, між владою і народом, а на нижніх рівнях – між органами місцевого самоврядування і територіальними громадами.
Детально про складові частини громадянського суспільства йдеться у праці [54].
У нашій країні у минулому громадянське суспільство було повністю одержавлено і як незалежний від держави суб'єкт не діяло. Громадянське суспільство було деформоване і знаходилося у стадії виродження. Надмірна влада держави придушувала самостійність громадських організацій, виявилася джерелом відчуженості індивіда, його незацікавленості в суспільних справах, пасивності. У тоталітарному суспільстві були майже повністю відсутні умови для проявів громадянського суспільства. Через монополію влади в руках партійних органів, неможливо було підпорядкувати державу суспільству, не відокремівши попередньо партію від держави. Відсутність основ громадянського суспільства не давала можливості окремому індивіду цілком реалізувати себе у всьому масиві суспільних відносин (ці процеси описано у праці [59]).
