Текст книги "За десять відсотків, або Брат Васі"
Автор книги: Олег Чорногуз
Жанр:
Комедия
сообщить о нарушении
Текущая страница: 6 (всего у книги 7 страниц)
Картина четверта і остання
Василь, наспівуючи, повертається до Джека додому. Крізь велике єдине вікно видніються заводські і фабричні труби. Все в диму.
ВАСИЛЬ. Джеку, хай! (Подає Джекові руку, обнімаються). Скільки літ, скільки зим!
ДЖЕК. Хеллоу, Василю, брате!..
ВАСИЛЬ. Слухай, що це за нора?
ДЖЕК. Моя нова хата у Бронксі. Манхеттен не на мою фінансову кишеню...
ВАСИЛЬ. Я привіз нову групу дівчат.
ДЖЕК. Дуцик, Круцик, Пуцик?
ВАСИЛЬ. Не смійся... Як Вольтер каже – веррі велл і веррі гуд... Супер. 90 на 60 і знову 90. Тільки одна 98 знизу. Секс-бомба... Спец– замовлення. Спеціально для Вольтера. Він у захопленні. Ну, а як ти тут без мене? До речі, а де моя Клара? (Оглядається).
ДЖЕК (удавано здивовано). Клара?!
ВАСИЛЬ. Так, Клара. Вона на кухні? У ванні?
ДЖЕК (заперечливо хитає головою). Ноу.
ВАСИЛЬ. Що «ноу»? Ти сам?
ДЖЕК. Сам?
ВАСИЛЬ. А де моя Клара?
ДЖЕК. Вона з моїм братом Ешлі поїхала...
ВАСИЛЬ. Куди поїхала, з яким Ешлі?..
ДЖЕК. З моїм старшим братом.
ВАСИЛЬ. І скільки років твоєму старшому братові?
ДЖЕК. Вісімдесят п'ять.
ВАСИЛЬ. Вісімдесят п'ять?.. То що ж це виходить: як їй через тридцять вісім років стукне сімдесят шість, то йому сто дев'яносто?..
ДЖЕК. Але він добре зберігся... Та й яких у світі чудес не буває?!
ВАСИЛЬ. І що він тобі сказав?
ДЖЕК. Сказав, що раніше він боявся, щоб йому жінка, борони Боже, не сказала «ні»...
ВАСИЛЬ. А тепер?
ДЖЕК. А тепер боїться, щоб не сказала «так».
ВАСИЛЬ. Він так і сказав?
ДЖЕК. Так і сказав. Він же священик. Тож передай, мовляв, Василеві, нашому брату, що тепер його сестра в церкві стане матушкою.
ВАСИЛЬ. Якою матушкою?
ДЖЕК. Церковною.
ВАСИЛЬ. А що я робитиму?
ДЖЕК. Він сказав, що Василь ще молодий, і може тим часом зайнятися бізнесом. А йому бізнесом займатися пізно. Тож він хоче зайнятися Кларою.
ВАСИЛЬ. У вісімдесят п'ять років?
ДЖЕК. Ну а що тут такого? Він уже дорослий.
ВАСИЛЬ. І вона за такого вийшла заміж?
ДЖЕК. А де ти бачив жінку, яка б відмовилася вийти заміж за мільйонера?
ВАСИЛЬ. То твій брат і справді мільйонер?
ДЖЕК. Так, Ешлі – мільйонер.
ВАСИЛЬ. І Ешлі твій брат?
ДЖЕК. Авжеж.
ВАСИЛЬ. А чого ж ти досі мовчав про це? Чому ти мене з ним не познайомив?
ДЖЕК. Я тебе знайомив. На Манхеттені. Він стояв згорблений поруч Волтера. Ти просто забув. Я тоді говорив. Може англійською. А ти мене, певно, не зрозумів. Тепер ти відчув, як корисно знати іноземні мови... Чим більше мов, тим ти багатший.
ВАСИЛЬ. Ти мені зуби не заговорюй. Вони у мене не болять. У мене вже болить серце!.. І куди вони поїхали?
ДЖЕК. У Кентуккі.
ВАСИЛЬ. У Кентуккі? Які Кентуккі?
ДЖЕК. Так штат американський називається. Столиця – Франкфорт.
ВАСИЛЬ. При чому тут столиця?
ДЖЕК. А вони там живуть.
ВАСИЛЬ. Як живуть?
ДЖЕК. А як живуть чоловік з дружиною?
ВАСИЛЬ. Як кіт з собакою.
ДЖЕК. Ну, в них до цього ще не дійшло. Вони всього тиждень як взяли шлюб...
ВАСИЛЬ. Який шлюб? Де?
ДЖЕК. У Лас-Вегасі. Вони там розписалися.
ВАСИЛЬ. Як розписалися?
ДЖЕК. Чорнилом. У присутності попа.
ВАСИЛЬ. Якого попа?
ДЖЕК. Ну священика по-вашому.
ВАСИЛЬ. А як же тепер я?
ДЖЕК. Я ж тобі, Василю, якось уже казав, що тобі купимо нову. За десять відсотків. У нас же бізнес по продажу жінок. Вибереш собі хоч «міс Америку», хоч «міс Україну». А сподобаються чорняві дівчата, то «міс Нову Гвінею» чи «міс Гонолулу»... Головне, щоб нова була. Ще не зіпсована, як ти кажеш, клімаксом. У тебе ж бізнес. Широкий асортимент. Вибереш собі гарну дівчину з гарними ногами, а попросиш у неї руки, за це віддаси їй своє серце. Так усі роблять. Чоловіки ж дурні – їм подобаються ноги, а вони просять руки.
ВАСИЛЬ. Я ж Кларі за її серце обіцяв колись половину земної кулі.
ДЖЕК (сміється). Тепер мій брат пообіцяв їй другу половину. Західну. Отже, в неї нині ціла земна куля під ногами...
ВАСИЛЬ. Як він міг на ній одружитися? Він же зовсім її не знає.
ДЖЕК. Аби знав, то, мабуть, не одружився б.
ВАСИЛЬ. Ти ж дав мені слово...
ДЖЕК. Я його дотримав... Тобі слово, а братові – сестру.
ВАСИЛЬ. Яку сестру? Вона ж моя дружина!..
ДЖЕК. Василю, ти ж мені сам радив, щоб я Клару усім рекомендував як твою сестру, і я так само сказав братові. Я ж не міг братові брехати – він же священик. Живе за Божими заповідями. Тепер Ешлі вважає, що ми всі справжні родичі.
ВАСИЛЬ. Але ти йому сказав, що в нас, українців, родичі між собою не одружуються.
ДЖЕК. Так, я йому сказав.
ВАСИЛЬ. А що він?
ДЖЕК. Він сказав, що це дуже добре. Він став твоїм родичем і спокійний за своє майбутнє.
ВАСИЛЬ. Слухай, Джеку, не жартуй зі мною. Що ти цим хочеш сказати?
ДЖЕК. Що вона тобі вже братова, а я їй нібито шурин.
ВАСИЛЬ. Яка братова?
ДЖЕК. Ну, мого брата Ешлі дружина.
ВАСИЛЬ. Моя Клара?
ДЖЕК. Чому твоя? Його Клара. Вже його. Вони в Лас-Вегасі без свідків розписалися. Там це робиться за одну годину. Це ж Техас...
ВАСИЛЬ. А я?
ДЖЕК. А що ти? Хочеш з кимсь розписатися? Ми тобі знайдемо тут українку. У Лас-Вегасі за годину й розпишемо. По всіх статтях.
ВАСИЛЬ. Ти збожеволів!.. Вона ж не моя сестра.
ДЖЕК. Я знаю. Але й ти не мій брат. Отже, ми не родичі. І все стає на свої місця. Чужі між собою можуть одружуватися.
ВАСИЛЬ. О Господи... Джеку... Собака!..
ДЖЕК. Яка собака?
ВАСИЛЬ. Це я про себе. Добре, що хоч свого Джека в Барбоса не перейменовував. Ні!.. Таки ти собака, Джеку. О Господи... Собака!..
ДЖЕК. Не собака. Ешлі – мільйонер. Тож не переживай так. Він заплатить належні тобі десять відсотків. Навіть без укладеного контракту. Він джентльмен. Ешлі має в Кентуккі дві ортодоксальні церкви.
ВАСИЛЬ. Які церкви?
ДЖЕК. Ортодоксальні. Так в Америці православні називаються. Він має свій мільйон і ти матимеш свої сто тисяч.
ВАСИЛЬ. Сто тисяч?
ДЖЕК. Так, це і є від мільйона десять відсотків. П'ять тобі, п'ять мені. Я з ним по-братськи домовився. Бач, ти її хотів даром віддати, а ми ще з тобою по п'ятдесят тисяч на ній заробили.
ВАСИЛЬ. А тобі за що?
ДЖЕК. Але ж це я Клару прилаштував. Як домовлялись. Вигідно видав заміж відповідно з нашою угодою. Продаємо за десять відсотків, і як співзасновники фірми суму прибутку ділимо пополам. А ти за неї більше хотів? Вона ж навіть не має вищої освіти. Це вигідна оборудка. Не знаю, як їй, а тобі пощастило.
ВАСИЛЬ. Але вона не моя сестра.
ДЖЕК. Я знаю. Скільки разів ти це будеш повторювати? І чого ти так побиваєшся за чужою людиною? Аби вона була й справді твоя сестра, я просив би за неї двадцять відсотків.
ВАСИЛЬ. О Господи! І хто ж я тепер: вдівець чи покинутий, розлучений?
ДЖЕК. Швидше за все ощасливлений. Ти ж сам казав: «Я тебе, Кларо, безплатно віддав би, якщо тебе якийсь дурень взяв би». Цим дурнем виявився мій глибоко релігійний брат. Йому якраз потрібна сестра.
ВАСИЛЬ. Яка сестра?
ДЖЕК. Сестра во Христі. Я не точно висловився. Матушка.
ВАСИЛЬ. Клара – матушка... Баба з віником?
ДЖЕК. Ну, тепер ходитиме з панікадилом. Не переживай так, Василю. Ми ж є з тобою як-не-як бізнесмени. Бізнес, як карти – то виграв, то програв. Підуть справи у фірмі добре, ми тобі, повторююсь, нову купимо...
ВАСИЛЬ. Кого нову?
ДЖЕК. Дружину, Васю... І не бальзаківського, як ти казав, віку, а ще без клімаксу. Таку, що ще в роботі не була...
ВАСИЛЬ. У чому не була?
ДЖЕК. Ну, в роботі. Як автомашина. Тільки з конвеєра. З гарантією... Фірма гарантує.
ВАСИЛЬ. О Господи...
ДЖЕК. Невже ти й справді так за нею побиваєшся, що весь час її цитуєш? Як якогось класика.
ВАСИЛЬ. О Господи. Ти вже, як вона.
ДЖЕК. Ні, це ти, як вона. Я ж у свідки Господа постійно не кличу.
ВАСИЛЬ. А ж ти цьому своєму богомільному хоч казав, що я твій брат, а вона моя сестра і що в українців родичі між собою не одружуються? У нас, мовляв, традиції, звичаї...
ДЖЕК. Я йому все це спочатку відверто казав. Але мій брат, як ти кажеш, богомільний, запитав Клару, попередивши її, щоб не брехала... І вона йому не збрехала. Клара сказала, що вона тобі не сестра, а я тобі не брат. Вона все зробила по заповіді...
ВАСИЛЬ. По якій заповіді?
ДЖЕК. По заповіді Мойсея...
ВАСИЛЬ. Якого Мойсея? Що ти мені голову морочиш? У мене й так все запаморочилося в голові. Ти ж сам казав – у бізнесі все має бути чесно..
ДЖЕК. Я й зараз кажу чесно. Як заповідав Мойсей: не бреши своєму ближньому...
ВАСИЛЬ. Хто такий цей твій Мойсей? Брат, сват, партнер?
ДЖЕК. Мій брат казав, що це такий дуже розумний поводир був у євреїв. Він їх по пустелі пекучій водив.
ВАСИЛЬ. А вони хіба усі сліпі були?
ДЖЕК. Не знаю. Я з ними по пустелі не ходив. Брат розповідав, що той Мойсей тьму-тьмущу євреїв сорок років водив по пустелі, щоб вони потроху вимирали. Ніби він у такий спосіб з їхнього єства рабів вичавлював.
ВАСИЛЬ (спантеличено). Як вичавлював?
ДЖЕК. Гадаю, як сік з винограду... Я, Василю, не Мойсей. Що ти мені задаєш такі важкі питання? Я бізнесмен, як і ти. Мені так брат розповідав. А ще казав, що та пустеля була в довжину і в ширину трохи менша Манхеттена. Це ніби вчені довели.
ВАСИЛЬ. І як він таку масу народу водив такою маленькою територією?
ДЖЕК. По колу.
ВАСИЛЬ. Осліпнути можна. Це ж пустеля. Пісок і сонце.
ДЖЕК. От і я кажу. Вони, видно, сліпли і вмирали. А хто вижив у тому пеклі, тих він вивів на вулицю...
ВАСИЛЬ. На яку вулицю?
ДЖЕК. Соррі, я українець і вже американського походження. Тож трохи рідну мову, пліз, призабув. Він вивів їх на широку дорогу...
ВАСИЛЬ. Ти б так і сказав. І що було далі з тими євреями?
ДЖЕК. Ну, вони після того, як напекли голови в тій пустелі, всі від Мойсея розбіглися. Хто куди. Тепер їх Шарон[2]2
Аріель Шарон, у 2001-2006 роках прем’єр-міністр Ізраїлю. (Примітка упорядника інтернетної публікації).
[Закрыть] збирає по всьому світу. Назад хоче повернути у ту пустелю. Ніби вони там прописані були і коли розбігалися, не виписались. Словом, за усіма ними досі громадянство збереглось, де б вони не жили – в Америці чи Україні. Тепер та пустеля – земля обітована.
ВАСИЛЬ. І що ж далі?
ДЖЕК. Чого ти мене питаєш? Запитай он у Мойсея. Не я ж водив їх по пустелі?..
ВАСИЛЬ. Ти мене зараз водиш за носа. Не мороч мені голови і не забивай мені баки тим Мойсеєм. Хіба в мене нема вже свого клопоту? Я за твого брата питаю. Де моя рідна дружина? Ви її вкрали, вбили? Тільки не бреши.
ДЖЕК. Незабаром Волтер привезе...
ВАСИЛЬ. Що привезе?
ДЖЕК. Наших десять відсотків...
У цей час несподівано на порозі кімнати з'являється Волтер.
ДЖЕК. А ось і Волтер.
ВАСИЛЬ. Ах, це ти?
ДЖЕК. Він повернув?
ВОЛТЕР. Так, повернув.
ДЖЕК. Сто тисяч?
ВОЛТЕР. Соррі, Джек... Екскузьмі, ні...
ДЖЕК. Як «ні»?
ВОЛТЕР. Соррі... Джек... Соррі, Васіл... Він повернув... Клару.
Німа сцена, пауза.
ДЖЕК. Як Клару? А наших десять відсотків?
ВОЛТЕР. Соррі, Джек... Екскузьмі, Васіл. Вона священика обізвала собакою.
ДЖЕК. І як це трапилося?
ВОЛТЕР. У першу шлюбну ніч він взявся за Біблію, а за Клару забув... Сказав, що в нього амнезія пам'яті. Коли вона його розбудила, то він нагадав їй про свій поважний вік... Ну, щоб вона на все життя запам'ятала, що йому вже 85 років. Тоді вона зіскочила з ліжка, як ужалена, стала на коліна і, звертаючись до Бога, промовила: «О Господи! Раніше мала бізнесмена, а тепер вийшла за... попа!»
ДЖЕК. І що брат Ешлі?
ВОЛТЕР. Він обізвав її... ступою.
ДЖЕК. А вона його?
ВОЛТЕР. А вона, соррі, у відповідь: «Ах ти, собако!..» Після цього він викликав мене і передав мною Клару...
ВАСИЛЬ. Передав Клару?
ВОЛТЕР. Так, її.
ВАСИЛЬ (перелякано). Як передав? Вона хіба вже не жива? Де ж Клара?
ВОЛТЕР. Я фігурально. Мені на руки... Тобто в руки... З цими бабами зв'яжешся – обидві мови забудеш.
ВАСИЛЬ. Не закручуй язика. Кажи, де моя Клара?
ВОЛТЕР. Вона в коридорі?
ВАСИЛЬ. В якому коридорі?
ВОЛТЕР. Тут за дверима. Соромиться зайти. Тобі, соррі, в очі, Василю, екскузьмі, подивитися.
ВАСИЛЬ. Клара? Мені? О Господи! З якого це часу?!
ВОЛТЕР. З того самого, як вийшла за Ешлі.
Василь кидається до дверей, розчиняє їх. У кімнату ледь не падає Клара. Василь підхоплює її.
КЛАРА (припадає на коліна). Вибач, Васю. Вибач, любий... Я прислуховувалася, що ти про це скажеш... І прихилилась до дверей. І оце ледь не розбилася...
ВАСИЛЬ. Нічого, нічого. Головне, що ти ціла. (Василь її піднімає, заспокоює, обіймає).
КЛАРА. Я до дверей вухо приклала і не чекала, що ти так рвучко відкриєш їх. Вибач.
ВАСИЛЬ. Серденько ти моє, любонько ти моя!.. Я вибачаю...
КЛАРА. Тепер і ти – мій любий... Ти – мій позолочений...
ВАСИЛЬ. Як ти, Кларонько, могла?
КЛАРА. Заради кохання, Васю.
ВАСИЛЬ. Заради кохання?! До цього американського попа?
КЛАРА. Заради нашого з тобою, Васильочку.
ВАСИЛЬ. Не називай мене Васильочком. У мене неприємні асоціації. Та й Джек каже, що це по-московськи.
КЛАРА. У мене після того заміжжя також неприємні асоціації... Він же гладіатор, Васю...
ВАСИЛЬ. Як гладіатор? Цей піп? Ешлі – гладіатор?.. Вольтер же нам інше розповідав.
КЛАРА. Не вір Волтеру, Васю. Піп – справжній гладіатор. Він з мене не знімав труси... Справжні Васю, від Версаччі, а не від Берлусконі...
ВАСИЛЬ (насторожено). А що?
КЛАРА (майже щільно притулюючись до вуха Василя). ... А гладив...
ВАСИЛЬ. У смислі праскою? В смислі прасував?
КЛАРА. Ні, в смислі гладив. По трусах, Васю, і все приказував, яка я ніжна.
ВАСИЛЬ. І що – н-ні разу?..
КЛАРА. Ні разу, Васильку... Тільки на труси ті дивився, прицокував і хвалився, що вони коштують не менше, ніж автомобіль «ролс-ройс». Казав, що вони справді від Версаччі. Уявляєш, Васю, які на мені труси були?
ВАСИЛЬ. Як були? А де поділись? Хіба він таки їх зняв?..
КЛАРА. Ти мене так і не знаєш, Васю. Я їх сама зняла.
ВАСИЛЬ (майже пополотнів). Що?..
КЛАРА. Кинула тим «ролс-ройсом» в обличчя і сказала: «На, подивись!»
ВАСИЛЬ. На що «подивись»? На труси?
КЛАРА. На ярличок з ціною тих трусів. Він же мені постійно нагадував: «Коштують, як "ролс-ройс"»...
ВАСИЛЬ. І ти такі труси викинула?
КЛАРА. Він же священик, Васю. Я ж не могла їх украсти. Він мені постійно на ніч заповіді читав. Він боявся на вісімдесят шостому році свого життя взяти гріх на душу. Хоче одразу в рай.
ВАСИЛЬ. Як ти могла? Як ти тільки могла?!
КЛАРА. Ти про що? Про своїх десять відсотків? Ти мене цим дорікаєш? Чи трусами?
ВАСИЛЬ. Як ти могла за попа заміж вийти?
КЛАРА. Так він же мультимільйонер, Васю. Думай своєю бізнесовою головою, що говориш.
ВАСИЛЬ. Я про це й кажу. І про це також.
КЛАРА. Я привезла. Он у пакуночку. У Волтера.
ВАСИЛЬ. Як привезла? (Обертається до Волтера). Що ж ти мовчиш? Де той пакуночок? Що в ньому?
ВОЛТЕР. Десять відсотків. Ти ж мене спочатку не про пакунок – про Клару питав... (Подає пакуночок). Тут десять відсотків. Вам від Клари.
ВАСИЛЬ. Від Клари? (Обертається до Клари, знову обіймає її, цілує). Серденько ти моє!.. Від тебе мені десять відсотків?
КЛАРА. Так, Васильку. Любий ти мій!.. Ти ж так усе своє життя бився над тим бізнесом... Шукав свою нішу. Бізнесову...
ВАСИЛЬ. І що?
КЛАРА. Це тобі за те, що ти мене не проміняв ні на кого. Двісті тисяч дарую!..
ВАСИЛЬ. Ти? Звідки?
КЛАРА. Любий мій, Васильку... Я ж за мультимільйонером замужем була. Тут десять відсотків від двох моїх мільйонів...
ВАСИЛЬ. Від яких твоїх? Де ти взяла два мільйони?
КЛАРА. Васильку, ми ж розлучилися, як і одружилися. У Лас– Вегасі.
ВАСИЛЬ. І ти?.. І тобі?..
КЛАРА. Так, серденько. У Кентуккі закони, як і в Україні. Все майно навпіл. З мільйонером. Як я тепер тебе люблю, Васильку!.. Позолочений ти мій! Ну просто кохаю!.. (Обіймає, цілує. Джек дивиться на них, підходить до вікна, розчиняє його навстіж. У кімнату валить дим з вулиць Бронкса).
ДЖЕК. Ви гляньте на цю закохану парочку!.. А ще вчора жили як кішка з собакою. Це ж треба було розлучитися, щоб так знову полюбитися!..
ВАСИЛЬ. Що ти там муркотиш?
ДЖЕК. Та думаю... Тепер плакали мої десять відсотків. (Зачиняє вікно).
ВАСИЛЬ. Це ж яких твоїх десять відсотків?
ДЖЕК. Ну за те, що заміж віддав Клару. За сеньйора Ешлі...
ВАСИЛЬ. По-перше, не за сеньйора, а за попа. По-друге, то й що?
ДЖЕК. Як що? Ти ж казав: «Якщо мою Клару хтось візьме, то я ще й доплачу десять відсотків».
ВАСИЛЬ. Так це, коли хтось візьме. А ти ж повернув?
КЛАРА. Ах ти, собако...
ВАСИЛЬ. Кларонько, серденько! То я тоді так казав спересердя. Як ти всерйоз собакою мене називала... Золотце ти моє!.. Я тепер тебе і за сто відсотків нікому не віддам. Золота рибонька ти моя...
КЛАРА (звертається до Волтера). Волтере, а чого ви мовчите?
ВОЛТЕР. Чекаю, поки ви налюбуєтесь одне одним. Ви ж стільки не бачилися.
КЛАРА. Не чекайте, а вручайте.
Після цього Волтер розчиняє кейс-валізку і подає Василеві "дипломат" з грішми. Василь здивовано дивиться на Волтера, тоді переводить очі на Клару, несміливо бере.
ВАСИЛЬ. Не розумію?! А це що за гроші?
ВОЛТЕР. Від його святості, від сеньйора Ешлі.
ВАСИЛЬ. Мені? Від святості? Від самого сеньйора Ешлі?
ВОЛТЕР. Так, вам.
ВАСИЛЬ. За що?
ВОЛТЕР. За Клару?
ВАСИЛЬ. Це можна зрозуміти, як за її тимчасову оренду?
ВОЛТЕР. Можна й так сказати... А втім, щоб ви її забрали назавжди і ніколи його святості, сеньйору Ешлі, екскузьмі, ... не повертали.
Німа сцена. Клара і Джек прикривають роти руками, ледь стримуються, щоб не пирснути сміхом. Василь якийсь час мовчить, обводить поглядом усіх присутніх.
ВАСИЛЬ. Це що, жарт? Ви наді мною насміхаєтесь?
ВОЛТЕР. Це правда, містер Васіл. Веррі велл. Веррі гуд. (Вручає Василеві "дипломат").
ВАСИЛЬ. І скільки ж тут?
ВОЛТЕР. Ще рівно двісті тисяч доларів. Це десять відсотків від того капіталу, який на цей день після офіційного одруження і розлучення з леді Кларою у його святості сеньйора Ешлі залишався. І вам побажання, Василю. Від його святості сеньйора Ешлі. Він доручив мені це вам сказати усно...
ВАСИЛЬ. І що ж він тобі сказав усно?
ВОЛТЕР. Він передав: «Візьми, Волтере, ці гроші і передай Василеві за "оренду" Клари, бо вона така, що із своїх грошей може Василю не дати ні цента»...
КЛАРА. Ах ти, собако... Попик нещасний... Він мене ще й за авантюристку має?.. Сам же на мені женився. У Лас-Вегасі.
ВАСИЛЬ. Кларо, помовч. Вольтер говорить.
КЛАРА. Мовчу, серденько, мовчу. Я ж казала, що собака людині щастя приносить. Ми собі нового песика, Васю, купимо. Породистого. Назвемо його... (Дивиться пильно на Джека).
ДЖЕК. Що ви на мене так дивитися?
КЛАРА. Не дивлюсь, а думаю, як того породистого песика назвати...
ВАСИЛЬ. Кларо, серденько, помовч. Вольтер говорить.
ВОЛТЕР. Не Вольтер, а Волтер. Можна й Уолтер.
ВАСИЛЬ. Вибачте, Вольтере. Це в мене м'яке полтавське «ель». Говоріть, Вольтере.
ВОЛТЕР. І він мені ще додав, мовляв, дає ці додаткові десять відсотків братові Васі, аби він йому ніколи ні за які гроші, не доведи Господи, не повернув назад Клару...
КЛАРА. Ах ти, собако!.. Піп-гладіатор з Кентуккі... Мультимільйонер нещасний...
ВАСИЛЬ. Золотенька ти моя, Кларусю, серденько, помовч.
КЛАРА. Любий мій, позолочений мій, мовчу. Хай патякає далі...
ВОЛТЕР. Його святість сеньйор Ешлі усно ще додав, що сеньйорина Клара віднині і на віки вічні призначена самим Господом Богом пану Василеві, а не йому. Бо те, що його святості сеньйору Ешлі призначено Богом тут, на грішній землі, вона, тобто сеньйорина Клара, в їхньому спільному житті могла б скоротити з максимуму до мінімуму.
КЛАРА. Ах ти, собако!.. Не вір жодному його слову, Васильку. Він, коли мене гладив і лапав, усе сюсюкав: «Матушко ви моя!.. Вас сам Бог сотворив для мене на небі і опустив з неба на це широке двоспальне ліжко».
ВАСИЛЬ. Золотце, помовч... А що ще його святість сеньйор Ешлі усно сказав?
ВОЛТЕР. А більше нічого й не сказав...
ВАСИЛЬ. Я не про це. Він більше нічого від мене за цих десять відсотків не вимагає?
ВОЛТЕР. Ні, він тільки розповів, що йому напередодні цього дійства з пані Кларою...
КЛАРА (червоніючи). Ніякого дійства не було...
ВАСИЛЬ. Золотце моє, помовч.
КЛАРА. А ти що, мій позолочений, хотів, щоб було?
ВАСИЛЬ. Я до Вольтера звертаюся... Що той Ешлі ще сказав.
ВОЛТЕР. Так от його святість сеньйор Ешлі розповів, що йому приснився Божий сон. Начебто з неба до нього прилетів ангел і протрубив йому в ліве вухо, оскільки на праве сеньйор Ешлі не чує...
ВАСИЛЬ. І що той сурмач йому повідомив?
ВОЛТЕР. Так той ангел вам, Василю, через його святість сеньйора Ешлі порадив зайнятися серйознішим бізнесом, ніж постачання на американський ринок жінок... Бо жінки вас знову підведуть або до монастиря, або, соррі, до «казенного дому»... Так що вибирайте щось одне з двох.
ВАСИЛЬ. А сеньйор Ешлі, його святість, окрім того янгола, що мені порадив?
ВОЛТЕР. Також порадив торгувати не жінками, а димом. Як Філіпп Моріс. Той починав з цигарок.
ВАСИЛЬ. Щоб я торгував після всього цього цигарками?
ВОЛТЕР. Ні, щоб ви робили гроші з диму.
ВАСИЛЬ. З якого диму?
ВОЛТЕР. З небесного... Соррі, з того, що з труб іде. Заводських чи фабричних... Он бачите? (Показує на вікно).
ВАСИЛЬ. Що ви мені обидва димову завісу в очі пускаєте. Який янгол?
ВОЛТЕР. Кажу, соррі, ... небесний. Той, що прилітав до його святості сеньйора Ешлі і від імені Бога попередив: «Якщо люди й надалі так коптитимуть небо, то Бог відмовляється влаштовувати вам Страшний суд і навіть нізащо не повторить навіть "Содом і Гоморру". А ще сказав, щоб ми на самообслуговування переходили.
ВАСИЛЬ. І що мені робити далі?
ВОЛТЕР. Ангел сказав, що Всевишній нібито дуже закашлявся і ледь від того диму не задихнувся. Перестав ураз і говорити, і думати, і діяти. Тільки на мигах показав, мовляв, щось робіть з цим димом уже самі, якщо на цій землі жити хочете...
ВАСИЛЬ. А де тепер той янгол?
ВОЛТЕР. Поки що в реанімації. Намагався піднятися до себе на небо, так теж ледь не задихнувся і втратив орієнтацію. Зараз лежить у госпіталі. Але американці обіцяють його за допомогою фірми НАСА невдовзі запустити в космос через дірку в стратосфері.
ВАСИЛЬ. А що ж Господь Бог?
ВОЛТЕР. Він сказав наостанок: «Передайте Василеві як бізнесмену, щоб він надалі думав і працював над новими ідеями в ім'я Бога. В крайньому разі хоча б заради себе...»
ВАСИЛЬ. Він що до мене й справді звертався?
ВОЛТЕР. Очевидно. Так його святість брат во Христі Ешлі сказав: «Передайте братові Васі, хай димом торгує. Це дуже вигідний бізнес і грошей більше, ніж від жінок. За десять відсотків можна мільярдером стати. Стільки того товару на землі».
ВАСИЛЬ. А куди ж я той всепланетарний дим діватиму?
ВОЛТЕР. А це вже ваша проблема. Ви ж бізнесмен. Сідайте і працюйте над новими технологіями... У вас он скільки ідей крутиться в голові... А може, вам теж якийсь сон присниться. Бог підкаже. Ви тільки його гарненько попросіть. Через молитву.
ВАСИЛЬ. А це гарна ідея!.. Слухай, а може, разом? З тобою, Вольтере, з Джеком... (Дивиться на купу грошей, тоді розриває перев’язану пачку, починає перелічувати купюри). Га-а? По руках? Разом?..
ДЖЕК. Що разом?
ВАСИЛЬ. Ловитимемо...
ДЖЕК. Кого ловитимемо?
ВАСИЛЬ. Той дим, що йде...
ДЖЕК. Соррі... Звідки йде і куди?
ВАСИЛЬ. Ну, трубами – з землі на небо. Бо й справді якось незручно перед... Богом.
ДЖЕК. О Господи! Правду Клара сказала – мовляв, з ким ти зв'язався, Боже?! Тільки поглянь сюди. Опустись нижче і подивися на нас, дурнів. Господи, молю Тебе! Змилуйся над нами, поглянь хоч одним оком на нас, грішних перед Тобою...
Раптом голос з неба самого господа Бога, якого ледь-ледь видно було на далекому обрії. Лише самі розпливчасті контури його.
ГОСПОДЬ БОГ. Хлопці, не можу. їй-богу, не можу... Ви так уже закіптюжили Землю, що за димом нічого не видно... Я вже втратив і сам усяку орієнтацію...
Клара затуляє обличчя руками. Василь, Волтер і Джек, взявшись за голову, падають на коліна, піднімають руки догори, дивляться на небо і водночас волають.
ВАСИЛЬ, ВОЛТЕР, ДЖЕК, КЛАРА (хором). О Господи! Помилуй нас, грішних... Ми й справді не відаєм, що творимо на цій Землі... Спасай і рятуй!.. Бо прийшов кінець. Всесвітній, екскузьмі, кінець виставі...
