Текст книги "За десять відсотків, або Брат Васі"

Автор книги: Олег Чорногуз

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 7 страниц)

Картина третя

З вікна видно хмарочоси. Схоже щось на Манхеттен. За столом сидять троє: Джек, Волтер і Ешлі. Джек розриває конверт, читає листа. Тоді дивиться на приятелів. Несподівано сміється.

ВОЛТЕР. Ти чого?

ДЖЕК. Слухай, Ешлі. Поглянь... (Подає фотокартку).

ЕШЛЕ Гарна дівчина. А чого ти смієшся? «Міс Америка».

ДЖЕК. «Міс Україна». Тут якийсь хлоп собі на голову родича шукає. Навіть світлину прислав. Хоче серйозним бізнесом зайнятися. Може відгукнемось? Ти ж хотів мати зв'язки з Україною.

ЕШЛЕ А світлина тут до чого?

ДЖЕК. Мабуть, для реклами. І не одна. (Передає їм по черзі, ті роздивляються).

ЕШЛІ (замріяно). Гарна дівуля. Де мої вісімнадцять літ?!..

ДЖЕК. Супер!..

ВОЛТЕР. І що він пише?

ДЖЕК. Пише, що в них, в Україні, такого товару навалом. Не дефіцит і дуже прибуткова справа...

ВОЛТЕР (уважніше роздивляється світлини). Отакого товару? Живого?

ДЖЕК. Так, живого. Не мертвого ж! Пише: «ось таких зозульок...»

ЕШЛІ. Яких зозульок?

ДЖЕК. Ну, тих, що перелітають з гнізда в гніздо і в чужих гніздах яйцями бавляться.

ЕШЛІ. А нам ці зозульки для чого?

ВОЛТЕР. Це він так жінок, дівчат називає. (Відбирає в Джека листа). Ось примітка. У пост-скриптумі. Пояснює, що це для конспірації.

ДЖЕК. Він, що – того?.. (Джек крутить біля скроні вказівним пальцем).

ВОЛТЕР. Не знаю. Про це він ні словом не обмовився. Може він і Махтей, але рацію має. Поглянь лише, Ешлі, міс яка!.. (Ешлі ще раз бере в руки фотографію. Роздивляється).

ЕШЛЕ Я б до такої підійти не наважився.

ВОЛТЕР. А це чого?

ЕШЛЕ Гарна ж достобіса!.. Справді «міс Україна».

ДЖЕК. То ти так, Ешлі, ніколи й не женишся. Чи ти чекаєш, що вона сама підійде?

ЕШЛЕ Я чекаю, коли якась видрукує цікаве оголошення.

ВОЛТЕР. Тут є зразок. (Виймає з конверта листочок, читає). «Гарна панна, освічена, безробітна, без поганих звичок, шукає багатого інтелігентного пана...»

ДЖЕК. То як?

ЕШЛЕ Якщо це ось ця леді (показує на фото), то чому б і ні...

ДЖЕК. Я не до тебе, Ешлі. Я до Волтера. То як, Волтере, займемось цим бізнесом?

ВОЛТЕР. А чого... Бізнес є бізнес. Товар ходовий. Висилай йому запрошення.

ДЖЕК. Він нас до себе запрошує.

ВОЛТЕР. А хто поїде?

ДЖЕК. Кинемо жереб.

ВОЛТЕР. Я залишаюсь. Завтра розіграш... Мені треба бути тут... Спробую виграти одну-дві «грін-карти».

ЕШЛЕ Не виграємо – купимо.

ДЖЕК. А чого – це ідея!..

ЕШЛЕ А мені ця леді подобається. Я б і сам би поїхав, так у мене ж літургія... Та й вік не той. Запрошуй її, Джеку, до нас. Ти ж поїдеш?

ДЖЕК. Без жереба?

ЕШЛЕ Я фінансую. Салон для віп-персон...

ВОЛТЕР. Вважай, тобі пощастило. Тобі випав «джек-пот». А ми залишаємося. Фундамент підшукаємо.

ДЖЕК. Який фундамент?

ВОЛТЕР. Ну, хату. Де тих міс розмістити. Дамо оголошення. По гольф-клубах, ресторанах, барах, редакціях часописів, по наших церквах – греко-католицьких, римо-католицьких, ортодоксальних. Москалям щось підкинемо. Вони ж люблять хохлушок.

ДЖЕК. Він і адресу дає. То що, дамо відповідь?

ВОЛТЕР. А чого писати? Ти, Джеку, лети... Ми ж нічим не ризикуємо. Він ризикує...

ДЖЕК. Окрім грошей на дорогу.

ЕШЛЕ Гроші парафіян... Не переймайся. Побачиш країну предків.

ДЖЕК. Я маю трохи подумати?

ВОЛТЕР. А що тут думати? Весь світ зараз цим бізнесом займається. На третьому місці після озброєнь і наркотиків... Що тут думати? Нам його сам Господь Бог послав. Першим рейсом і вилітай. Дев'ять годин і в Києві. Літак «Нью-Йорк-Київ» без посадки в Шеноні. Не політ – мрія.

ДЖЕК. Невже цей Васько такий дурний? Невже і він вважає, що в Америці усі багаті і всім рай на цій землі?

ЕШЛІ. Інші ж вірять. Чому ти вважаєш, що він має бути винятком?

ВОЛТЕР. Якщо треба, вони й кредит візьмуть і за свої гроші приїдуть. Ти їм тільки запрошення вишли.

ДЖЕК. Тоді я полетів...

ВОЛТЕР. І не роздумуй.

ДЖЕК. А як він захоче до нас? За наші кошти?

ВОЛТЕР. На перший раз йому на дорогу скинемося. Побачимо, який товар привезе.

ДЖЕК. Тоді диктуй адресу. Яка там? Напишемо листа.

ВОЛТЕР. Для чого? Телеграму дамо. Хай зустрічає.

ЕШЛІ. Ти раніше квиток замов.

ДЖЕК. Я вже замовив.

ЕШЛІ. Коли?

ДЖЕК. Як тільки листа прочитав.

ЕШЛІ. Ну, ти й пройдисвіт! Що ж ти з себе «міс Україну» корчиш?!

ДЖЕК. Так я сам загорівся. Дуже мені дівуля сподобалася. Я про таку все життя мріяв.

Картина четверта

Та ж сама картинка. Клара бере альбом. Роздивляється і раптом починає кричати.

КЛАРА. О Господи. А де ж мої фотографії? Я десь читала, що одна бабуся вислала на конкурс краси свої фотографії, коли вона ще дівкою була, і перемогла. Невже десь і в нас конкурс об'явили, а цей мій божевільний вислав туди мої фото. Ні, з цим Василем, мабуть, і я скоро стану Гогеном.

Заходить Василь – її чоловік.

ВАСИЛЬ (поправляє дружину). Не Гогеном, а Ван-Гогом.

КЛАРА. Ти ж сам казав, що Гоген божевільний був?

ВАСИЛЬ. У натхненні помилився. Тепер вичитав. Божевільним був Ван-Гог. А Гоген, як ти, нормальним.

КЛАРА. Ну, спасибі тобі. Перший раз, собако, за десять літ спільного життя ти мені комплімент сказав. Отже, я нормальна. Якщо так, то скажи, де мої фотографії з альбому?

ВАСИЛЬ. Вислав...

КЛАРА (здивовано). Куди вислав?

ВАСИЛЬ. У Нью-Йорк.

КЛАРА. Куди, куди?

ВАСИЛЬ. У Нью-Йорк, на Манхеттен. Там конкурс краси об'явили.

КЛАРА. Який конкурс краси? Ти що – ненормальний?!

ВАСИЛЬ. Я родичу кілька фотографій вислав.

КЛАРА. Якому родичу? Для чого? Собако...

ВАСИЛЬ. Ступо квадратна! Це ж бізнес... Для реклами. Кожний бізнес реклами вимагає. Реклама – рушій торгівлі. Де ми кращу фотографію візьмемо? У Шерон Стоун? Вона нам як закатає гонорар.

КЛАРА. А я? Не закатаю?

ВАСИЛЬ. Десять відсотків дамо. За експлуатацію. У кілька разів збільшимо.

КЛАРА. Відсотки?

ВАСИЛЬ. Фотографії. Це ж реклама.

КЛАРА. І що ви там напишете? Така красуня носить вогненні труси у рік китайського собаки?

ВАСИЛЬ. Не іронізуй.

КЛАРА. Хочеш з мене почати?.. Мене, собако, продати?

ВАСИЛЬ. Хто тебе тепер купить? Ми тільки твоєю фотографією двадцятирічної давності клієнтів заманюємо.

КЛАРА (бере руки в боки). Так мене, кажеш, уже ніхто не купить?

ВАСИЛЬ. Навіть за десять відсотків.

КЛАРА. Ах, ти собако.

ВАСИЛЬ. Я тобі не собака, ступо...

КЛАРА. Ти хвіст собачий від бізнесу. Продати мене хочеш?

ВАСИЛЬ. Я б тебе, якщо чесно признатися, і безкоштовно віддав би. Ще сам доплатив би тих десять відсотків.

КЛАРА. Аби мав...

ВАСИЛЬ. Аби мав. А якщо зароблю, то віддам і десяти не пожалію. Та хто тебе таку вогненну з віником візьме?

КЛАРА. А колись же брали.

ВАСИЛЬ. Може, й брали. Коли натурницею у майбутніх Гогенів працювала.

КЛАРА. Ах ти, собако!.. Я тобі вірність берегла. А тепер мені така дяка за це. А таки ж були. Казали: «А чого двічі роздягатися? Попозувала б і в іншому ракурсі». А я їм дулю під ніс, бувало, скручу. І кажу у відповідь: «А такого ти "ракурсу" не хочеш?» (Вона підходить до Василя і скручує дулю). Отож ти, собако, такого «ракурсу» не хочеш? Отак ти мою жіночу мужність оцінив? Мій принцип вірності і сімейної честі... Не принцип, а...

ВАСИЛЬ. Не треба, не уточнюй. Мені зараз не до граматики. Що на язик упало...

КЛАРА. То ти так оцінив?

ВАСИЛЬ. Оцінив же. Фотографію за кордон вислав. Красуватимешся там, як Шерон Стоун чи як наші красуні – Ольга або Наталка Сумські. Кому яка подобається. Або як Ані Лорак, Таня Горобець. Не з Вєркою ж Сердючкою тебе рівняю.

КЛАРА. Ну, спасибі. Ну, дякую...

ВАСИЛЬ. Будь ласка, перепрошую. Я помчав? У клуб-стриптиз. Там керівництво нашими трусами зацікавилося.

КЛАРА. Оце якраз для них. Їм ще прокладок з крильцями до цих трусів купіть... І метеликів з розпущеними крильцями домалюйте. Якраз і будуть труси від Мадонни.

ВАСИЛЬ. Ти все насміхаєшся. А мені серйозно сказали кілька екземплярів привезти.

КЛАРА. На виставку?

ВАСИЛЬ. На яку виставку? На оглядини. Для примірки.

КЛАРА. Ти їх попери спочатку, щоб у розмірі зменшилися, як у бабусь на старості літ унітази...

ВАСИЛЬ. Поговори мені, поговори...

Василь вибігає. Клара залишається сама. Бере віника в руки.

КЛАРА. Оце б і його вимела. Хоч в Америку. І це ж треба – вийти за Махтея заміж!.. А були ж женихи... Один тепер з них уже академік. Галузевий... (Підмітає). Господи, хоч би ті стриптизерки труси з тим вогненним собакою забрали. Ні за що хліба купити. (Хтось стукає в двері. Клара відчиняє. На порозі з'являється листоноша).

ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Телеграму з Америки чекаєте?

КЛАРА. З Америки? О Господи!..

ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. А чого ви так дивуєтеся? З Америки. З самого Нью-Йорку. Видно, від родича. Марченко Марченку пише. Ось і зворотна адреса. Телеграма термінова. Завтра й родича зустрічайте. Треба ось тут (подає зошит) розписатися. Щастить людям!.. В Америці родичі є.

КЛАРА. Дуже дякую вам. Дрібних у мене нема. Так я вам трусами віддячу. Маєте дружину, донечку?

ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. І дружину, і дві донечки.

КЛАРА. То я їм усім по дві пари.

ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО (з подивом і легким острахом роздивляється). Гарні ж які! Як Третьяковська галерея. Мабуть, не наші?!

КЛАРА. Американські. «Гуманітарка». Учора з Борщагівки передали...

У дверях з'являється Василь.

ВАСИЛЬ. Здрастуйте!

ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Здрастуйте!

ВАСИЛЬ (підозріло дивиться на незнайомого типа з трусами в руках і з сумкою через плече). Якісь проблеми?

КЛАРА. Васю, танцюй!..

ВАСИЛЬ. Труси продала? (Ще раз зміряв очима листоношу з трусами в руках).

КЛАРА. Танцюй, тоді скажу...

ВАСИЛЬ. Не мороч голови. Кажи вже.

КЛАРА. Ні, танцюй...

ВАСИЛЬ. Спочатку скажи, а тоді затанцюю.

КЛАРА. Ось листоноша. Він нам телеграму приніс. Від родича. З Америки. Танцюй, Васю...

Василь вихоплює телеграму, підтанцьовує по кімнаті.

ВАСИЛЬ. З чоловіком розплатилася?

КЛАРА. Так, трусами...

ВАСИЛЬ. Це добре... Сьогодні нам просто манна з неба, і в стриптиз-клубі обіцяли усі труси забрати...

ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Гарні ж які... Усі в картинках...

ВАСИЛЬ. Отак і мені директриса стриптиз-клубу сказала. Публіці можуть сподобатись.

КЛАРА. Васю, танцюй... Телеграма ж від Марченка.

ВАСИЛЬ. Так ти не жартуєш?

КЛАРА. Які жарти?.. Ось дивись... З самого Нью-Йорку... Василю Марченку.

Василь знов бере телеграму, читає і раптом підстрибує, співаючи.

ВАСИЛЬ. Ой ляля, ой ляля... Є папір від короля... Ой ля-ля. Ой ля-ля... Я ж казав – прийде здаля...

ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Ви поет?

ВАСИЛЬ. Поет від бізнесу, дорогий. Бізнес – це також поезія. Натхнення. Нема натхнення – нема бізнесу.

ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Ви б мені того ... пораду дали... Я хочу також родича за кордоном розшукати...

ВАСИЛЬ. Так от, пишіть листа... Каліграфічним почерком. Америка. Нью-Йорк... Містеру... Як ваше прізвище?

ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Херасим'юк-Римаренко.

ВАСИЛЬ. Герасим'юк?

ЛИСТОНОША. Ні, Херасим'юк. Читаю по літерах. Перша – Хриса...

ВАСИЛЬ. Далі не треба. Так і пишіть: Херасим'юку.

ЛИСТОНОША. А ім'я? Своє ім'я писати?

ВАСИЛЬ. Хриса? Не треба. Вони там усі наші імена перехрещують. Івана на Джона. Дмитра на Джека, Женю на Ешлі – і пішло, і поїхало. Ой ля-ля, ой ля-ля, покохала короля... Так що просто пишіть Херасим'юку-Римаренку. Тільки містеру Херасим'юку окремо, а містеру Римаренку окремо і нікакіх каков... Може, по якісь лінії і хтось відгукнеться... Ой, ля-ля, ой, ля-ля покохала короля...

ЛИСТОНОША. Вибачте. Я ще раз вас переб'ю...

ВАСИЛЬ. Тільки не навпіл. Жартую. Слухаю вас. Ой ля-ля...

ЛИСТОНОША. У них же імена є?

ВАСИЛЬ. У кого в них?

ЛИСТОНОША. Ну, в тих Херасим'юків, Римаренків...

ВАСИЛЬ. Вони гадають, що є. А насправді нема. Але я гадаю, що вони пам'ятають, як їх в Україні звали. Тільки не забудьте свою зворотну адресу вказати. (Дивиться на телеграму, цілує). Ось зворотна адреса і в мене. (Ще раз цілує бланк телеграми). Ум-м!.. (Відриває губи від телеграми). Ще Манхеттеном пахне... Ой ля-ля, ой ля-ля... Вийду я за короля... Дмитро таки відгукнувся.

ЛИСТОНОША. Тут написано: «Джек Марченко».

ВАСИЛЬ. Правильно, по-їхньому Джек. По-нашому Дмитро. О Господи!... Я ж тобі розповідав, Кларо, що його на Манхеттені зустрів...

Листоноша задкує і щезає по той бік дверей, по дорозі сам до себе говорить: «Щасливі ж люди!... Ось рознесу швиденько пошту і собі напишу. І щастить же людям!.. Родича знайшов. Ой, ля-ля... І придумав же пісеньку. Поет!.. Від бізнесу. Це ж і я міг поетом стати, аби голову на плечах мав». Клара його проводить до дверей. Притискує палець до губ, а потім листоноші підкидає ще кілька пар трусів і махає рукою.

КЛАРА. Гуд бай, пане! Гуд бай!.. Мабуть, доведеться американську мову вчити...

Навшпиньках повертається назад. А Василь тим часом підстрибує по кімнаті.

ВАСИЛЬ. Діма, Дімочка...

КЛАРА. Українською – Дмитро.

ВАСИЛЬ. Правильно, Кларо, по-нашому Дмитро, Дмитрик. Мій любесенький, я ж тебе бачив у сні. У таких картатих штанцях, піджачку картатому. Щоправда, трохи іншого кольору, ніж штанці. З краваткою в золоту крапочку. У капелюшку з чорним, ні! – золотим обідком. Боже мій, Діма-Дімочка!.. Український Дмитрик, американський Джек... Ти ж, Кларо, коли він приїде, дивись, нашого собачку Джеком не називай. На Барбоса його перейменуємо. Боже, Діма-Дімочка. Наш український Дмитрик, американський Джек. Це ж треба... З того світу таке щастя звалилося!.. Кларо, Кларочко, ступочко ти моя ненаглядна, перейменуй нашого песика по-нашому. Не називай його більше Джеком. Гість може образитися. Він же з самої Америки. Ми йому завтра й паспорт випишемо. Обов'язково випишемо.

КЛАРА. І на яку кличку ми будемо нашого Джека перейменовувати?

ВАСИЛЬ. На нашу. Рідну. На Барбосика. Заробимо грошей і в школу пошлемо, паспорт вручимо. Щоб усе чин чином. Назвемо таки по-нашому – Барбосиком. Бо ще закордонні родичі образяться. Діма-Дімочко... А ти, Кларо, казала: «Нема у нас родичів за кордоном». Бач, ще трохи лишилося українців по світах. Не всіх совєтська влада вибила і голодом заморила. Не всіх. Діма-Дімочко, по-нашому Дмитрик... (Підтанцьовує).

КЛАРА. Читай уже читай. Що він там пише? Може якогось долара у конверт в поклав.

ВАСИЛЬ. Ти що? Якого долара? Який конверт? Це ж телеграма.

КЛАРА. Жаль. Краще б листа прислав. Поклав би туди якогось долара. Як-не-як, а родичі ж.

ВАСИЛЬ. Розмріялась... У нас же все просвічують. Як на рентгені. Навіть душу. Совєтська ж влада привчила. Воно ще у наших душах довго сидітиме. Пильні дуже. Господи, Кларо, беру твій вислів напрокат.

КЛАРА. Який вислів?

ВАСИЛЬ. Ну, оце твоє: «О Господи». О Господи, таки знайшовся родич. Ти його, о Господи, нам на щастя послав. Треба й собі міняти це дернувате старомодне ім'я. Як міг мене батько Махтеєм назвати...

КЛАРА. Передбачливий був.

ВАСИЛЬ. Замовкни. Читаю: «Дорогий брате по татовій лінії і моєму дідусеві по кузині з Отави...» Ти чула?.. У нас ще й в Отаві є родичі. Це ж Канада. Онтаріо, Вінніпег, Квебек... Що я там ще знаю? А Монреаль. Вони пишуть Монтреаль..

КЛАРА. Читай, не коментуй. О Господи. Знову запалився. Скільки в тебе тієї сонячної енергії. Ці овени мене зі світу зженуть. Читай уже вголос. Уголос. Мені ж також цікаво.

ВАСИЛЬ. Ти коментуєш і ображаєш мене. Начебто Овен у твоїх очах не що інше, як баран.

КЛАРА. О Господи, з ким я свою долю зв'язала? Дай адресу цього манхеттинця. Може й він у такому ж критичному віці, як я. Вийду за нього заміж, аби тільки тебе вже не бачити...

ВАСИЛЬ. А чого, це ідея!..

КЛАРА. А ти думав! Українки на сьогоднішній день користуються великим попитом не тільки в арабів чи ізраїльтян, а й на дикому Заході. Преса пише: вони вродливі, роботящі, слухняні...

ВАСИЛЬ. Ну, це вже чорта з два... Це пише той, який з українкою ніколи не одружувався і не нюхав її пороху в порохівниці.

КЛАРА. Перестань коментувати. Читай далі. Що він там ще хоче?

ВАСИЛЬ. Завтра прилітає. Рейсом Нью-Йорк-Київ. Пише: «рідний, зустрічай».

КЛАРА. І чого він так раптово до нас прилітає?

ВАСИЛЬ. Може неодружений чоловік. Жінку хоче. І не просту, а українку. Знає, там у них за них добрі гроші дають.

Клара деякій час мовчить, взявшись у боки.

КЛАРА. Він що, ... того?.. (Крутить вказівним пальцем біля скроні). Ні, таки він і справді Марченко. Яке їхало, таке й здибало. Собака.

ВАСИЛЬ. Не обзивай, не треба. Все-таки як-не-як, а родич.

КЛАРА. Так це ж він твій родич. І як ти собі уявляєш ту жінку?

ВАСИЛЬ. Яку жінку?

КЛАРА. Ну, ту, що ти повезеш йому на продаж...

ВАСИЛЬ. Чому одразу на продаж? На показ. Товар спочатку треба показати. Лицем. А тоді вже продавати. Як сподобається, купить, не сподобається – продасть іншому.

КЛАРА. Може так ти і мене продаси?

ВАСИЛЬ. А чому б ні? Може хоч у рік Собаки собакою не називатимеш.

КЛАРА. І це ти мені кажеш?

ВАСИЛЬ. Я йому скажу. Хай подивиться зблизька, що таке українка. Він ще справжньої українки в очі не бачив і не нюхав.

КЛАРА. Ах ти, собако!..

ВАСИЛЬ. А ти – ступа квадратна...

Картина п’ята

Клара (по-святковому вдягнена) прогулюється біля будиночка з собачкою. На собачці рожевий бантик. Поглядає на годинник. Потім песика бере на руки. Цілує...

КЛАРА. Віднині ти вже не Джеком, а Барбосиком називатимешся. Запам'ятав, Барбосику?.. Ми тобі й паспорт випишемо... І в п'яту графу... Ні, графи не буде. Верховна Рада заборонила... Причепимо ідентифікаційний код. До хвоста...

Почувши незнайоме слово песик раптом закрутив хвостиком.

КЛАРА. Розумненький. Зрозумів. Ми тобі на хвості той код повісимо... І ти зрадів... Молодець... Бо без цього коду ми з тобою і кроку не ступимо... Ах, ти не радієш? (Клара підняла голову). А я вже думала... Ти хазяїна побачив. (Клара відпускає Барбосика від себе. Той біжить назустріч Василеві і якомусь незнайомому чоловікові).

ВАСИЛЬ. Джек, ко мнє...

КЛАРА. Не Джек, а Барбосик.

ВАСИЛЬ. Вибач, Джеку, це я від радощів. Все про тебе думаю. Ну, це ж треба – родич приїхав. Кларо, знайомся. Це Джек. Наш Джек. По-нашому – Дмитро.

КЛАРА. (Клара подає руку). Клара... (Пригинається й робить щось на зразок кніксена).

ДЖЕК. Дуже приємно... Я вас такою і уявляв...

КЛАРА. Можна подумати, що ви колись мене бачили...

ДЖЕК. А як же – бачив.

КЛАРА. Хіба що в сні.

ДЖЕК. Чому вві сні?..

ВАСИЛЬ (намагається перебити їх, поплескує себе по коліну, кличе собачку). Барбос, ко мнє...

ДЖЕК. Соррі.., екскузьмі... А чого це ви до собачки по-московськи?

ВАСИЛЬ. А він у нас російську школу кінчав.

ДЖЕК. А хіба в Україні нема вже українських шкіл?

ВАСИЛЬ. Тепер нема. Раніше ще за Совєтської влади трохи було. Українська незалежна держава ліквідувала...

ДЖЕК. Соррі... Усі до одної?

КЛАРА. Усі. До одної. Поки ми його прилаштували... Весь Київ оббігали...

ДЖЕК. А де ж патріоти?

ВАСИЛЬ. Майже всі за кордон виїхали.

ДЖЕК. Тож у столиці України жодної української школи?

КЛАРА. Жодної. Може десь на периферії якимось дивом ще й збереглася.

ДЖЕК. Соррі... Ви б церковні запровадили. Он мій брат – Ешлі, має дві ортодоксальні церкви. При обох церквах є недільні школи... Усі вчать українську мову. А як же... Щоб не забути.

КЛАРА (дивується). Як недільні? При церкві? Ви туди собак водите?

ДЖЕК. Соррі... Чому собак? Парафіяни дітей водять. Хочуть, щоб діти пам'ятали мову. Нема мови – нема нації.

КЛАРА. Так ви не про собачу школу?

ДЖЕК. Ноу...

ВАСИЛЬ. А ми ж про собачу. У нас собачої школи – жодної на все тримільйонне місто.

ДЖЕК. Соррі... Так ви тому з ним, екскузьмі, по-московськи?

КЛАРА. Ну, звичайно... Він іншої не розуміє...

ВАСИЛЬ. У школі йому сказали: «гаварі по-чєловєчєскі»..

ДЖЕК. Соррі, екскузьмі, і він заговорив?

ВАСИЛЬ. Та ні, я заговорив.

ДЖЕК. А Барбос?

КЛАРА. Барбос поки що вивчає... Але уже всі слова розуміє...

ДЖЕК. Окей, Барбосе, вивчиш, мене навчиш... (Гладить собачку, песик загрозливо вишкіряється у відповідь).

КЛАРА. Тепер цю мову в нас усі вчать... Москва наполягає і якась п'ята колона. Кажуть, у нас московська мова в Україні стане міжнаціональною. Європейська хартія так вимагає...

ВАСИЛЬ. Може зайшли б до хати? З дороги ж... Пообідали б...

ДЖЕК. Ноу... Пообідав. Я в літаку, знаєте, ... сервіс – супер!.. Вино, горілка, ром, закуски – рибні, м'ясні. Веррі велл... Україна – веррі гуд.

КЛАРА. Я бачу, ви добре розмовляєте українською. Отже, мені не доведеться запрошувати перекладача?!

ВАСИЛЬ. Перекладачки.

КЛАРА. Яка різниця? Один любить попа, інший – попадю. Не поправляй мене. Це колись було. А тепер так, як я сказала.

ВАСИЛЬ. О, ці українки, Джеку...

ДЖЕК. Окей... Я знаю. Я є вдівець.

КЛАРА. Вдівець?

ДЖЕК. Ноу, пліз, чоловік, соррі, без дружини. Сенк'ю.

КЛАРА. Слава Богу. А я вже гадала, що ваша дружина вмерла, чи ви її, не доведи Господи, як в американському кіно показують, пробачте, вбили або зарізали. Під вигідну страховку. Там у вас, у Нью-Йорку...

ДЖЕК. Ноу, ноу!.. Не вбив. Соррі, не зарізав.

КЛАРА. Повісили?

ДЖЕК. Ноу, ноу. Соррі... Не повісив.

КЛАРА. Що ж ви з нею зробили? В ополонці втопили?

ДЖЕК. Ноу, ноу. Я... Її просто, екскузьмі, у мене не існувало....

КЛАРА. А-а, ви просто її не любили?..

ДЖЕК. Ноу. Соррі...

КЛАРА. А як же ви з нею жили?

ВАСИЛЬ. Що ти пристала до чоловіка? Так, як ми з тобою.

КЛАРА. А ти, собако, помовч. Не тебе ж питаю. Американця!.. Вас, Джеку. Мені цікаво, невже й американці так зі своїми дружинами живуть, як кішка з собакою?

ДЖЕК. Ноу. Тобто ... ієс...

КЛАРА. То як же ви з нею жили?

ВАСИЛЬ. Не муч гостя. Жив, як усі живуть. Своїх не люблять. Чужих кохають.

КЛАРА. Замовкни. Я не тебе розбещеного питаю, а Джека.

ДЖЕК. Ай-м, ... соррі.. Я дружини... Ну, як вам українською спік ... сказати ... ніколи не мав. У мене бізнес.

КЛАРА. Зрозуміло. Ви їх продавали. Покористуєтесь і продаєте. Чисто по-американськи.

ДЖЕК. Ноу, соррі ... не продавав...

КЛАРА. Тоді я нічого не розумію.

ВАСИЛЬ. Поживеш з ним. Він трохи українську підучить – розберешся.

КЛАРА. На що ти натякаєш? Ти ж мені весь час кажеш, що в українців традиції. Звичаї.

ВАСИЛЬ. Так то в українців, а він стовідсотковий американець. Українець у третьому коліні. Може він цього не знає... Так, Джеку?

ДЖЕК. Ієс, Васіл... Ієс.

КЛАРА. А в українок ти вважаєш, що їх нема?

ВАСИЛЬ. Кого їх?

КЛАРА. Традицій, звичаїв...

ВАСИЛЬ. Я цього не казав.

КЛАРА. Тож на що ти натякав, коли казав: «поживеш з ним, тоді побачиш»?

ВАСИЛЬ. Ноу, ієс.

КЛАРА. О Господи... Поліглота вдома тримаю.

ДЖЕК. Хто є, соррі, екскузьмі, поліглот?..

КЛАРА. Оцей собака мій...

ДЖЕК. Поліглот, соррі, собака? Дог?

КЛАРА. Ноу, собака-дог. Поліглот ієс – чоловік.

ВАСИЛЬ. Я чую і ти вже поліглотка?

КЛАРА. Що ти цим хочеш сказати?

ВАСИЛЬ. А те, що вже мене мої закордонні родичі собакою називають. (Василь звертається до Джека). Ти б, Джеку, краще про свої плани розповів.

ДЖЕК. Окей. Мої плани знайти, пліз, дружину. Українку. Заповідав фатхер, соррі, батько.

ВАСИЛЬ. А на такій, як я взяв, не боїшся одружитися? Собакою весь час називатиме.

КЛАРА. Ти ж сам казав – рік Собаки. Собака приносить щастя... Я тобі щастя бажаю.

ДЖЕК. Ноу, українки ієс – гарні, є працьовиті, ієс...

ВАСИЛЬ. Ти так думаєш?

КЛАРА. Кінь думає. У нього голова велика...

ВАСИЛЬ. Замовкни!

ДЖЕК. Айм, соррі... Я...

КЛАРА. Ноу, ви... Він. (Клара показує на Василя, а тоді докірливо каже йому). Чоловік щось збирався гарне сказати. А ти перебиваєш. Хай чоловік говорить.

ДЖЕК. Я не є чоловік. Я джентльмен...

КЛАРА. О Господи... Ще цього не вистачало. (Обурюється. Повертається у бік глядачів). Джентльмен. Одного «джентльмена» вже маю. (До Джека). А я вже розмірялась. А ви тільки джентльмен...

ВАСИЛЬ. Тобі що на умі? Дай чоловікові висловитися.

КЛАРА. Він уже висловився. Він джентльмен... Ти джентльмен.

ДЖЕК. Так, айм ... я... ієс... джентльмен.

КЛАРА (до глядачів). О Господи... Знайшов чим хвалитися. І скільки раз це можна підкреслювати?! Чи це може він для мого каже. Боїться. Чи боїться, що мій Махтей з дому не поїде? Та він через свій бізнес і Атлантичний океан вплав перепливе і не втопиться. (До Джека прихильно). Джеку, говоріть, не слухайте його, собаку.

ДЖЕК. Що є собака? Собака є дог?

КЛАРА. Дог, дог.

ДЖЕК (поплескує Василя по плечу). Гуд дог. Ти гарний дог!

ВАСИЛЬ. Це не про мене. Дог є собака.

ДЖЕК. Айм ... соррі... Я розумію. Великий собака. Гарний собака.

ВАСИЛЬ (до Клави). Догавкалася. Казав, не гавкай при чужих людях. Не слухала. Тепер сама йому поясни, що й до чого.

КЛАРА. Я по-твоєму гавкаю? То я вже собака... А якщо я собака і не чоловічого роду, то хто я по-твоєму?

ВАСИЛЬ. При чім тут граматика? Нас із Джеком бізнес цікавить. Не сунь свого носа хоч у наш бізнес... Біжи краще Джеку кави приготуй. Він каву любить. З молоком...

КЛАРА. Може ту каву йому ще й у ліжко подати?..

ДЖЕК. Ноу, ноу, в ліжко... Спочатку бізнес, а тоді, соррі, ... кохання...

ВАСИЛЬ. Догавкалася... Оце твій язичок...

КЛАРА. Та сідайте вже, Джеку, бо в ногах правди нема... Я вам каву зараз принесу...

ВАСИЛЬ. Почнемо, Джеку, з бізнесу...

ДЖЕК. Окей... Веррі гут... (Заходять до кімнати-офісу. Джек зупиняється біля купи трусів).

ДЖЕК. Соррі, екскузьмі... Що то є?

ВАСИЛЬ. Бізнес...

КЛАРА. Який у біса бізнес?!.. Труси від Мадонни...

ДЖЕК. Ноу... Соррі... від Мадонни?.. Соррі... Тепер у моді подібні товари від Версаччі... Ім'я, фірма, популізм, стиль... Все... окей?...

ВАСИЛЬ. Можна і від Версаччі...

КЛАРА (подає Джекові каву). А чому не від Берлусконі?

ДЖЕК. Ноу від Берлусконі... Хто такий, соррі, ... Берлусконі?

КЛАРА. Також італієць...

ДЖЕК. Версаччі є кутюр'є... Стиль... Мода... Фірма... (Робить наголос на другому складі у слові «фірма»).

КЛАРА. Яка різниця?.. Берлусконі чи Версаччі?.. Вони такі Вер саччі, як і Берлусконі. Їх все одно на Борщагівці шиють. Кустарним способом. А продають як американську «гуманітарну».

ДЖЕК. Соррі... Від Версаччі – веррі гуд... Це зараз модно... Вся багата Америка від Версаччі носить...

ВАСИЛЬ. А чого – це ідея!.. Був оце на базарі, так усі кажуть: від Версаччі... Сорочки, майки, окуляри... Треба подумати...

ДЖЕК. Екскузьмі... А чого тут думати? Пліз... Штампувати треба...

КЛАРА. Там уже нема місця... Вони їх заштампували знизу догори... Тут листоноша приходив... Від вас телеграму приносив... Казав, що не труси, а ціла Третьяковська галерея... Музей Західного мистецтва...

ВАСИЛЬ. Треба нашого Гогена викликати... Той десь присобачить...

КЛАРА. Може на спині у того вогненного собаки?..

ВАСИЛЬ. Тобі все собаки в голові...

КЛАРА. Тоді на васильку.

ВАСИЛЬ. Не вмер Данило, так болячка задавила... Хай художник думає – у нього голова студентська... (Витягує мобілку, телефонує). Колюньчику, любий, кидай в біса ту науку... Теорія грошей не дає. Дає практика... Вилітай з пари зі швидкістю паровоза і дуй сюди... Є ідея... Американець придумав... Димить... Вибач, горить... Одна нога на парі, друга біля трусів... Біля пончиків не затримуйся... У нас тут обід... Для гостя приготували. А він у літаку поїв. (Показує Кларі на торбинку). У мікрохвильовій підігріємо. (До Джека повертає голову). Студент голодний... З третьої пари тікає...

Забігає захеканий довготелесий як жердина студент.

СТУДЕНТ. Фути-нути... Ледь вирвався з пари... Парую весь...

ВАСИЛЬ (до Джека). Джеку, знайомся – це наш український Гоген.

СТУДЕНТ. Ван-Гог... (Подає руку Джекові).

ВАСИЛЬ. Правильно – Ван-Гог. А це Джек... Ван-Гог, є робота. Доведеться ще ці труси поштампувати.

КЛАРА. І де ви збираєтеся штампувати?

ВАСИЛЬ. У кімнаті. Не на вулиці ж? Це ж секрет фірми.

КЛАРА. Я маю на увазі, де ви того Берлусконі збираєтесь пришпандьорити?

ДЖЕК. Соррі, пліз, Версаччі...

КЛАРА (сердито відмахуючись). Яка різниця?!. Але де?

ВАСИЛЬ. На тильній стороні.

КЛАРА. Тобто на сідницях? Там же собака в окулярах хапає труси і стягує з дами... Місця ж нема.

ВАСИЛЬ. Студент молодий і винахідливий. Він те місце знайде.

СТУДЕНТ (ображено сопе). Пане Василю, у мене є ім'я.

ВАСИЛЬ. Не ображайся, Колюньчику, коли бізнесом займаєшся, ніколи думати. Весь наш час на бізнес іде. А час це – гроші. Мені це й у голові.

КЛАРА. Краще б у тебе десь в іншому місці щось було...

ВАСИЛЬ. А ти тільки про своє, ступо квадратна. Кому що болить... Колюньчику, а може якогось кольорового метелика від Версаччі?

КЛАРА (огризається). Від скаженої собаки чую. Намалюйте краще василька. Жінкам це більше сподобається. Тільки не з опущеною, як у воду, головою. А щоб налитий був, як колосок жита. А поміж житом – свіжий васильок. Як у студента.

СТУДЕНТ. Фути-нути. Знову за своє... Не ображайте мене. У мене є ім'я.

КЛАРА. Не ображайся, Колюньчику. Не можу ж я порекомендувати таке, як у Василя...

ВАСИЛЬ. Не звертай на неї уваги. Намалюй кольорового метелика...

КЛАРА. Що сідає на веселого василька.

ВАСИЛЬ. Ти що і справді знущаєшся з мене?

КЛАРА. А чого тут знущатися чи насміхатися? У моєму становищі чи вдови, а чи покинутої, плакати треба. Усю енергію в чоловіка бізнес висмоктав.

ВАСИЛЬ. Джеку, не звертай на неї увагу. Що ти на неї вилупився? Краще скажи, чого ти мовчиш? Скажи своє вагоме американське слово.

ДЖЕК (знітився). Окей...

ВАСИЛЬ. Це добре сказано. Я також так гадаю, що бізнес вимагає ідей... Пошуків... Натхнення.

КЛАРА. А я думаю, хай студент малює.

ВАСИЛЬ. А я про що? Хай малює. Тільки без зів'ялого василька.

КЛАРА (обурюється). Я ж не кажу про зів'ялого, а про такого, що природнім соком наливається. Поміж пшеницею чи житом виглядає на білий світ веселий васильок... Яка жінка не купить такі труси? Чи не так, студенте?

СТУДЕНТ. Ну, фути-нути... Не називайте мене студентом...

КЛАРА. Добре. Гаразд, я вже знаю – у тебе своє ім'я є.

ВАСИЛЬ. Не те що в мене, собаки.

КЛАРА. А ти хоча б помовчав. Сам винен. Вже десять років гавкаєш на мене. Квадратною ступою обзиваєш... Як ще тебе називати? Чи не так, студенте?

СТУДЕНТ. Ну, фути-нути... Кажу ж не називайте мене студентом, бо я художник.

КЛАРА. А я й кажу – художник зможе, як і студент...

ВАСИЛЬ (несподівано регоче). Га-га-га-га!.. Йому й натурниці не треба шукати. Вона перед ним попозує. Для натхнення.

КЛАРА. Що ти мелеш перед студентом? Хоч би соромився. Я вже своє відпозувала. В Академії мистецтв. Як молодою ... натурницею була...

ДЖЕК (захоплено). Соррі, екскузьмі... Ви і натурницею були?..

КЛАРА (гордовито). Ледь не щодня запрошували... Треба ж було годувати ось цього (киває на Василя)... бізнесмена...

ВАСИЛЬ. Не обзивай...

КЛАРА. Не собакою тебе ж обзиваю, а бізнесменом... Ти б цим гордився... Он і візитку видрукував. Так і підписав: «Бізнесмен». А тепер ще й ображається.

ВАСИЛЬ. Джеку, чого ти мовчиш? Скажи хоч ти два американських слова...

ДЖЕК. Окей, пліз, окей...

ВАСИЛЬ. Щось треба з цими трусами робити... Обіцяли у стриптиз-клуб забрати. Але обіцяного три роки... О, може... як «гуманітарну» віддати?!..

ДЖЕК Ноу... Хай ще повисять... Ієс антураж... До головного бізнесу... Труси – ієс антураж. Труси ієс – захист...

КЛАРА. Від молі і пилюки...

ВАСИЛЬ. Не вставляй своїх п'ять копійок, ступо квадратна. Господи, чого вони за цих українок ще там на Заході побиваються?