Текст книги "За десять відсотків, або Брат Васі"

Автор книги: Олег Чорногуз

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 7 страниц)

ВАСИЛЬ. Яких наук?

ФУЦИК. На-а-у-ко-о-вих на-а-ук.

ВАСИЛЬ. Зрозуміло, ма-мадам. А ви українка?

ФУЦИК. А-а що, по-по о-облич-ч-чю не-не-е видно? То по паспорту видно.

ВАСИЛЬ. По вашому, мадам?

ФУЦИК. По-по моєму.

ВАСИЛЬ. Цікаво. Покажіть, мадам. Давно паспорта не бачив з графою... Так-так. (Роздивляється уважно паспорт). Так тут теж нічого не видно.

ФУЦИК. Я-як н-не-не видно? Т-та-там н-на-написано...

ВАСИЛЬ. Що написано, мадам?

ФУЦИК. Що-що я – я у-у-к-країнка.

ВАСИЛЬ. Де, покажіть? (Подає їй паспорт, Фуцик роздивляється).

ФУЦИК. А й с-си-си-правді не-не на-на-писано.

ВАСИЛЬ. А ви хіба до цього свого паспорта не читали?

ФУЦИК. А-а чо-чого йо-його чи-читати? Я-я пи-пишу. Я кан– ди-ди-дат наук. Ви ме-ме-не ро-розумієте?

ВАСИЛЬ. Кандидата зрозуміти важко. Як усіх вчених, але ми намагаємось. Але нам довідка потрібна.

ФУЦИК. Я-я-ка д-до-до-відка? Що я-я к-кан-кан-д-дидат?

КЛАРА (через скло у комірчині). Що ти кандидат у міжнародні повії і продаватимуть вони тебе за десять відсотків. Якщо тебе ще хтось там купить. З таким носом...

ВАСИЛЬ. Не звертайте уваги, мадам. Вона у нас консьєржка. Так ви українка, мадам?

ФУЦИК. А-а де-де я ту-ту д-до-до-відку ві-візьму?

ВАСИЛЬ. У пана Поровського.

ФУЦИК. Я-я-кого П-по-по-ровського?

ВАСИЛЬ. А нам звідки знати? Тут перед вами одна жінка заходила. Також на платну роботу просилася. Казала, що Поровський такі довідки видає. Він по одній бані в Україні, мадам, визначає, де українка, а де...

ФУЦИК. П-п-по-по я-я-кій б-ба-ба-а-ні?

ВАСИЛЬ. По церковній, мадам. Золотій з голубим обідком... Знайдете пана Поровського, візьмете довідку. Розлучитеся з чоловіком і тоді...

ФУЦИК. Щ-щ-щ-що-о? Я-я-к ц-це роз-роз-лучитися з чоловіком? Я-я ж йо-йо-го ті-ті-льки знайшла. З-з-з дитиною.

ВАСИЛЬ. Знайшли, мадам, то покладіть назад туди, де знайшли. Може його рідна дружина розшукує. Мама. Не можна чужих речей собі привласнювати... Чи вас в академії не вчили?

ФУЦИК. Я-я-кій а-а-кадемії?

ВАСИЛЬ. Ну, десь ви ж купили той диплом чи теж знайшли...

ФУЦИК. Н-ну, з-з-зна-а-єте... Ц-це вам т-так не п-п-пройде... Я-я-я-а... (І пішла).

Заходить наступна. Без стуку. Бере зі стола сантиметр, яким Василь вимірював фігури клієнток і мовчки, без слів, витягує з-за столу Василя. Починає його обміряти.

ВАСИЛЬ (спантеличено). Що ви робите, мадам?

ЖІНКА № 7. Я тобі не мадам... Стій! Не крутись.

ВАСИЛЬ. Що ви з мене хочете?

ЖІНКА № 7. Стій, кажу!.. Я зараз тебе обміряю.

ВАСИЛЬ. Що ви обміряєте? Що ви обміряєте? Це ми жінок обміряємо.

ЖІНКА № 7. У нас тепер емансипація. Тож не на словах, а на ділі – рівність, свобода, демократія. Вловив?

ВАСИЛЬ. Нічого я не вловив, мадам...

ЖІНКА № 7. Так от вловлюй: плечі – 50 сантиметрів, талія – 90, кормозапарник – усі 120...

ВАСИЛЬ. Який кормозапарник, мадам?

ЖІНКА № 7. Тобі не подобається слово «кормозапарник», а мені – твоє «мадам». То я скажу точніше – інкубатор з яйцями... І після цього ти ще нас обміряєш? Шукаєш талію... Ти он у себе в штанях пошукай. Вона в тебе вся в матню опустилася... Бізнесмени. По знайомству. Тьху!.. Дурні баби. Дурні... Клюють на вудочку. Навіть без гачка... (Виходить).

ВАСИЛЬ (весь упрів). Колюньчику, поки що не клич нікого. Скажи: технічна перерва. (Василь витирає піт із чола).

ВАСИЛЬ. Джеку, ти чого мовчиш? Бачив бабу?

ДЖЕК. Все окей. Веррі гуд. Супербаба...

ВАСИЛЬ. Джеку, ще такі дві баби і вважай мене ти більше в Америці не побачиш.

ДЖЕК. Соррі... Екскузьмі... А ти вже там був?

ВАСИЛЬ. Ніколи.

ДЖЕК. Соррі, пліз... Чого ж тоді кажеш «більше»?

ВАСИЛЬ. Бо сам поїдеш. З їхніми довідками про розлучення... (Витирає піт із чола). Ну й баба! Ну, баба! Як студент каже – фути-нути! Оце баба!

КОЛЮНЬЧИК. Фути-нути. І ви вже й мене передражнюєте. Вам жінок мало?

Заходить Клара.

КЛАРА. Оце б тобі таку, Махтею...

ВАСИЛЬ. Не називай мене так.

КЛАРА. Нема чого свого справжнього імені соромитися. Теж мені українець... Махтей і є Махтей... Як його не називай... Оця тобі ступу показала... Не квадратну, а в квадраті... Так що молися на мене... Бачив, які баби бувають?.. А ви регочете, Джеку... Ось її в Америку візьміть... Вона вашого Буша-маленького...

ДЖЕК. Соррі, пліз... Молодшого. Буша-молодшого.

КЛАРА. Не перебивайте, коли українка говорить. Буша маленького... Так вона його у свої труси запхне і не подивиться, чи вони від Берлусконі...

ДЖЕК. Соррі... Від Версаччі...

ВАСИЛЬ. Колюньчику, вийди й скажи, що на цьому прийом закінчено.

КОЛЮНЬЧИК. Фути-нути... Збожеволіти з цими бабами можна. (Виходить. Василь встає, розглядає офіс).

ВАСИЛЬ. І офіс, як офіс...

ДЖЕК. А жінки!.. Соррі... Помилуй і спаси!..

ВАСИЛЬ. Українки ж! Ти ще хочеш українок?

ДЖЕК. Ноу, ноу!

ВАСИЛЬ. Може й правильно, що ту графу Верховна рада ліквідувала. Я їх тепер без п'ятої графи визначатиму. На око. Ну, й мадами. Громи з блискавкою...

ДЖЕК. Козачки. Веррі велл... Демократки...

ВАСИЛЬ. Усі поголовно. Гени козацькі. Козаки на війні воювали, а ці вдома командували. Підростаюче покоління виховували. Такі нікому спуску не дадуть. По своїй знаю.

КЛАРА (замахується віником). Ану помовч, собако...

ДЖЕК. Суцільний тоталітаризм! (Сміється, упавши в крісло).

ВАСИЛЬ. Демократія. Демократія – це жахливо. Вона розділяє народи і сім'ї на партії і блоки.

ДЖЕК. Так світовий уряд вимагає... Права людини... захищає.

ВАСИЛЬ. Цікаво, а хто захищатиме право нації? Ти випадково, Джеку, не знаєш? Що там твоя Америка каже?

ДЖЕК. Америка, як і Росія, каже – розділяй і владарюй.

ВАСИЛЬ. То може українок не братимемо?

ДЖЕК. Тобі, Васіл, видніше. Соррі... Це ти з України, а не я...

ВАСИЛЬ. А може їм той ваш демократичний клімат і підійде? Треба висадити...

ДЖЕК. Що висадити?

ВАСИЛЬ. Ну, не картоплю ж. Десант...

ДЖЕК. Який десант?

ВАСИЛЬ. Десант українських жінок на Американському континенті.

ДЖЕК. А-а, ну що ж, давай... Спробуємо, повоюємо.

КЛАРА. Бачу, підібрали легіон, десантники?

ВАСИЛЬ. Підібрали. На чолі з тобою.

КЛАРА. А чого, я покомандую. Вас у сердюки візьму.

ВАСИЛЬ. А я що казав?

КЛАРА. Знову, собако, щось погане про мене?

ВАСИЛЬ. От бачиш?.. (До Джека). Інакше не назве. Я вже не кажу, як Колюньчик, що в мене також є ім'я.

КЛАРА. Колись було. А тепер не ім'я, а нова професія – бізнесмен. Так що тепер і я їду з вами.

ВАСИЛЬ. Хто це вирішив?

КЛАРА. Я вирішила... Ми, слава Богу, також живемо у вільній і ні від кого не залежній країні. Кого мені ще питати?

ВАСИЛЬ. Тільки через розлучення.

КЛАРА. А я й не заперечую. Такого Васька, як ти, і в Америці знайду.

ВАСИЛЬ. В Америці Васьків нема.

КЛАРА (дивиться на Джека). Знаю – на Джеків перехрестилися.

ВАСИЛЬ. Ти чув, Джеку?

ДЖЕК. Та чув. Не глухий. Це натяк на мене?

КЛАРА (до Василя). То що, чоловіче? Заява за тобою.

ВАСИЛЬ. Яка заява?

КЛАРА. Паперова. Або береш мене в Америку, або гуд бай і дівоче прізвище...

ВАСИЛЬ. Хіба що фіктивно. А там побачимо.

КЛАРА. А чого це фіктивно? Ти ж сам казав: «Хто тебе там, ступо квадратна, візьме?» А як візьме, то ти ще тому, доплатиш 10 відсотків. Цікаво, з яких прибутків? Хіба що з трусів від цього... Берлусконі.

ДЖЕК. Соррі... Від Версаччі.

КЛАРА. Я вже вам казала, щоб хоч мені не морочили голови. Вони такі від Версаччі, як я від Берлусконі. То що – розлучаємося?

ВАСИЛЬ. Я сказав – фіктивно. А ти що, Джеку, скажеш?

ДЖЕК. А я що? Вам видніше. Самі розбирайтесь.

КЛАРА. Між ступою і собакою. Так, Джеку? Ви це хотіли сказати?

ДЖЕК. Я хотів сказати, що справді, якщо вже у вас не склалося... То може на певний період і варто розлучитися... Хоча б фіктивно... А там...

ВАСИЛЬ. Де там?

ДЖЕК. Ну, в Америці... Поживете, адаптуєтесь і там побачите.

КЛАРА. Я згодна... Там справді побачимо. Так що доплюсовуй до свого «легіону» й мене. І по руках. Джеку, перебивайте. За свідка будете. (Подають один одному руки, Джек перебиває). Що, дочекався, собако?

ВАСИЛЬ. Не починай.

КЛАРА. А то що буде? Ступою квадратною обізвеш?

ВАСИЛЬ. Прошу, не починай.

КЛАРА. А я вже вільна.

ВАСИЛЬ. Будеш. Фіктивно.

КЛАРА. Ми всі фіктивно... вільні: і ти, і я, і він... (Показує на Джека).

ВАСИЛЬ. Я все зрозумів. Тоді я побіг. У стриптиз-клаб... (Вискакує на вулицю. Клара за ним).

КЛАРА. Ти мене, собако, залишаєш на цього американця?

ВАСИЛЬ. Ти ж вільна. А він – українець.

КЛАРА. Українець?

ВАСИЛЬ. Так, американець українського походження.

КЛАРА. Можливо, але він же мужик.

ВАСИЛЬ. Ти так гадаєш?

КЛАРА. А ти?

ВАСИЛЬ. А мені звідки знати? Я ж тобі не жінка-чоловік.

КЛАРА. Але я жінка.

ВАСИЛЬ. Ну й що з того?

КЛАРА. А як почне клеїтися?

ВАСИЛЬ. Нагадай йому про українські звичаї, традиції.

КЛАРА. Які саме? Їх багато...

ВАСИЛЬ. У нас брати до сестер у ліжко не лізуть.

КЛАРА. Але він брат по твоїй лінії! Моє дівоче прізвище не Марченко. А Ступченко...

ВАСИЛЬ. Так це ти знаєш, але він же не знає...

КЛАРА. А як поцікавиться? Я ж йому збрехати не зможу. Він як не як – наш гість...

ВАСИЛЬ. Але перш за все він мій брат.

КЛАРА. А якщо не подивиться на традиції, звичаї? У них же, американців, ніхто тих традицій не дотримується... Ти бачив, якими він очима дивився на мене?.. З-під тих окулярів... Від Берлусконі.

ВАСИЛЬ. Від Версаччі. Тоді нагадаєш йому, що він брат Васі. А я твій чоловік, і повторюю: в нас, українців, родичі до родичів не липнуть...

КЛАРА. А як скаже, що він тобі ніякий не родич...

ВАСИЛЬ. А віник у руках для чого?.. Скажи, що, мовляв, оголосимо... персона нон грата і нікакіх каков. Ну, я побіг... Маю угоду підписати. Зі стриптиз-клабом.

КЛАРА. Може зі стриптиз-клубом?

ВАСИЛЬ. Яка різниця?! Так Джек каже. Їм наші труси дуже сподобалися.

КЛАРА. Американські?

ВАСИЛЬ. А я що кажу?

КЛАРА. Ти кажеш: «наші».

ВАСИЛЬ. Я ж образно. Від Версаччі. Ну, я побіг... А ти мені тут дивись... (Біжить).

ДІЯ ДРУГА

Картина перша

Клара повертається до кімнати. Джек лежить на ліжку. Вдає, що читає газету. Побачивши Клару, схоплюється.

ДЖЕК. Соррі, екскузьмі... Я лежу, як у себе вдома...

КЛАРА. Нічого, нічого, Джеку. Лежіть, лежіть. Ви ж не гість, а можна сказати, родич. У вас такий важкий день був. А де студент?..

ДЖЕК. Ван-Гог? Колюньчик?.. Помчав у майстерню... Світло і тіні... Веррі вел...

КЛАРА. А ви лежите?

ДЖЕК. Лежу. (Дивиться на Клару поверх окулярів). Може б і ви, Кларонько, прилягли?!..

КЛАРА. Дякую. Я не так втомилася. Тільки слухала ваші теревені...

ДЖЕК. Може біля мене приляжете, сонечко ви наше?..

Клара несподівано зупинилася. Розтулила рота, почала ковтати повітря.

КЛАРА. О Господи... Це я чую, чи мені тільки почулося? Мабуть, щось нервове. Перевтомилася. Ці дві роботи і цей собака таки мене доведуть...

ДЖЕК. Перевтомилися, голубонько. Перевтомилися, зозулечко. Вам треба відпочити. Приляжте, моя люба. (Джек встає, підходить до Клари, бере її за стан. Вона здивовано дивиться йому в очі).

КЛАРА. Це ви?

ДЖЕК. Це я.

КЛАРА. З Америки?

ДЖЕК. З Америки.

КЛАРА. З Манхеттена?

ДЖЕК. З Манхеттена.

КЛАРА. Брат Васі?

ДЖЕК. Брат Васі.

КЛАРА. Ущипніть мене.

ДЖЕК. За що?

КЛАРА. За будь-що. Аби я прокинулася.

Джек її щипає за сідниці.

ДЖЕК. Отак?

КЛАРА. Ще раз ущипніть. Ще раз. (Джек продовжує щипати).

КЛАРА. Не мацайте, а щипайте, а то я ще не прокинулася.

ДЖЕК. Я не мацаю. Я щипаю.

КЛАРА. І це ви брат Васі?

ДЖЕК. Брат Васі.

КЛАРА. І щипаєтесь?

ДЖЕК. Може я не все так роблю. Я ж старий парубок. У мене досвіду нема. Може приляжете.

КЛАРА. А як Вася прийде?

ДЖЕК. Так це не надовго...

КЛАРА. Якщо не надовго, то чого його ото й лягати?

ДЖЕК. Вася так скоро не прийде. Він у стриптиз-клуб побіг... Ми встигнемо.

КЛАРА. Що «встигнемо»? Ущипніть мене ще раз. О Господи. А ти куди дивишся? (Вона дивиться на ікону. Хреститься). Ви хоч ікону поверніть до стіни очима. Він же на нас дивиться. Гляньте, які в нього очі. Який погляд. Це ж гріх. О Господи!.. Не дивіться так. Я ще для себе нічого не вирішила. Хай він спочатку скаже. Дайте мені води. Кров ударила в голову. О Боже, не дивіться так на мене. Я ще не грішниця. Ніколи не думала, що під час цього Бог може так на тебе дивитися і не відвертати від тебе очей...

ДЖЕК (подає їй склянку води). Випийте, моя солоденька.

Клара п'є, хоче тремтячою рукою повернути йому склянку. Вона падає. Розбивається.

КЛАРА. От лихо...

ДЖЕК. Це на щастя, моя зозулько. На щастя...

КЛАРА. Може й на щастя...Тільки це ж моя іменна склянка. Вася на день народження подарував. Подивіться, що з Клари залишилося. Руїна.

ДЖЕК. Нічого подібного, зіронько ви моя, ви гарно збереглися.

КЛАРА. Я про склянку кажу. Там же Вася написав: «Вася плюс Клара. Навіки разом». А тепер що – розрив, як Україна з Росією.

ДЖЕК. А я про конфігурацію подумав.

КЛАРА. Яку конфігурацію?

ДЖЕК. Вибачте, про вашу фігуру.

КЛАРА. А що з моєю фігурою? Вона уже й вам не подобається... Ви насміхаєтеся з мене...

ДЖЕК. Що ви, зозулько моя!.. У вас фігура, як тумба...

КЛАРА (пополотніла). Що?

ДЖЕК. Як золота тумба в овальному залі Білого дому...

КЛАРА. Так я вам і повірила...

Джек підходить, намагається її обійняти.

КЛАРА. Не треба... І руки прийміть... Вася казав: «Головне, не звикай до чужих рук».

ДЖЕК. Але ці руки можуть стати вашими руками, солоденька ви моя. В обмін на серце.

КЛАРА. Що? Моє серце на оці ваші руки? Гадаєте, якщо я фіктивно розлучилася, то вже насміхатися наді мною можна?!

ДЖЕК. Я ж не насміхаюся, кохана ви моя. То я від хвилювання. У мене зараз таке хвилювання, неначе я божеволію.

КЛАРА. Так одружіться на мені...

ДЖЕК. Так я ж сказав, що тільки божеволію. Але ще не зовсім божевільний.

КЛАРА. Я це помітила. Були б божевільним, то... одружилися б.

ДЖЕК. Таке хвилювання, таке хвилювання... До божевілля доходить...

КЛАРА. У мене також хвилювання.

ДЖЕК. Яке там у вас?.. У вас тільки склянка розбилася. А в мене серце розбите... Ще тоді, на Манхеттені... Як тільки я побачив вашу фотографію. Міс ви моя, Україна... Де та склянка?.. Хай і я втамую свою спрагу.

КЛАРА. На що ви натякаєте? Яку ще спрагу? Ви гадаєте, що вам ось так легко упаде манна з неба? Це вам хіба пустеля Мойсея? І не смійте навіть думати про це...

ДЖЕК. Але, люба ви моя, який мужчина, коли залишається сам на сам з жінкою, думає про щось інше, ... крім манни небесної?.. А особливо, коли він голодний...

КЛАРА. Я теж голодна. Але ж терплю.

ДЖЕК. Я десь читав, що жінки від природи терплячіші.

КЛАРА. То може підігріти вам українського борщу? Він утамує голод.

ДЖЕК. Венера ви моя. Я не про борщ думаю. Я борщ і сам підігрію. А ви зараз підігріли моє охололе за десять років перебування на кам'яному Манхеттені колись гаряче серце. Воно там стало, як камінь... А тепер, коли я побачив вас, воно ожило. Як оживає людина після, здавалося б, смертельної автомобільної аварії.

КЛАРА. Ви вже забалакуєтесь. Відхиляєтесь, як колись нас учили в школі, від генеральної лінії партії.

ДЖЕК. А я про що? Я теж про партію. Коли ми будемо удвох, складемо таку партію, що всі скажуть: оце справжні партнери!.. Красунечко ви моя незрівнянна!..

КЛАРА. Ви знов насміхаєтеся з мене?..

ДЖЕК. Ви ж писана красуня. Такої Ван-Гог і той же Гоген не намалюють. Таку тільки створити природа може.

КЛАРА. Ви це серйозно кажете?

ДЖЕК. Я це серйозно кажу... Ви як у Ботічеллі... «Народження весни»... Так у нього картина називається... Красунечко, ви моя!

КЛАРА. О Господи... Доведете ви мене до гріха... Невже все це серйозно?

ДЖЕК. Більше, ніж серйозно. Вродливиця ви моя...

КЛАРА. А він же мені, собака, каже, що я вже на ступу схожа...

ДЖЕК. Неправда. Повірте моєму слову. Слову джентльмена...

КЛАРА. Він мені вбиває в голову, що десять років тому була кубинською гітарою, а тепер – українська ступа. Так і каже: «Ти глянь на себе в дзеркало. Де твоя талія? Де твій корсет? Ти – ступа квадратна!» Хіба я можу більше терпіти?

ДЖЕК. І я так само... І в мене вже терпець уривається... Зозулечко ви моя... Ви мені сьогодні навіть у сні приснилися...

КЛАРА. Не повірю, якщо ви мене не переконаєте...

ДЖЕК. І що я маю робити?

КЛАРА. Одружіться на мені.

ДЖЕК. А якщо я це зроблю, то що буде?

КЛАРА. Василь збожеволіє від ревнощів.

ДЖЕК. І що це вам дасть?

КЛАРА. Він захоче знову зі мною одружитися і вдруге полюбить. Так мені казав один вчений-психолог.

ДЖЕК. А чому він на вас не одружився?

КЛАРА. Хто?

ДЖЕК. Отой психолог? Заради експерименту.

КЛАРА. Так він же теоретик. А я практика шукаю.

ДЖЕК. Але я вас майже не знаю. Мені треба перед цим серйозним кроком у моєму житті трохи пожити, придивитися, зважити.

КЛАРА. Так тоді ви на мені й не одружитися. Якщо будете так довго думати. Та ще й зважувати... А хіба не бачите й так, яка я працьовита?..

ДЖЕК. Я це помітив ще по приїзду з Нью-Йорку... А Василь ще й відчув. Ви постійно з віником...

КЛАРА. Тож тепер, я зрозуміла, і ви хочете відчути?

ДЖЕК. Так, серденько... Але не віник... Для цього є голова студента і плечі Василя.

Джек падає перед нею на коліна, обіймає її за стан.

КЛАРА. Я бачу – чоловіки всі однакові... Щойно просив моєї руки, а як я йому її подаю, він вже хапає мене за ноги.

ДЖЕК. Це правда, зозулечко ви моя. Я й сам не знаю, чому чоловіків такими створив Господь Бог – побачать у жінки ноги і одразу хапають її руками і... просять... її серце...

КЛАРА. Мабуть, бояться продешевити. Серце ж значно дорожче ніг.

ДЖЕК. Це правда.

КЛАРА. А жінки зовсім інші...

ДЖЕК. Я знаю... Вони менш вибагливі, якщо в чоловіка, крім ніг, ще є гроші...

КЛАРА. Я не заради ваших грошей...

ДЖЕК. Я відчуваю. Бо у мене їх нема...

КЛАРА. Але я ж цього не знала...

ДЖЕК. Тому я вас одразу попереджаю...

КЛАРА. Ви надзвичайно чесний. А мій Махтей не такий...

ДЖЕК. Який Махтей?..

КЛАРА. Як злюсь, то я так Василя називаю...

ДЖЕК. І що?

КЛАРА. Він брехун з брехунів. Як захотів мене взяти, то казав, що дуже багатий.

ДЖЕК. То ви хочете, щоб і я це сказав?

КЛАРА. Я хочу сказати, що насправді він голий, як бубон.

ДЖЕК. Це ззовні, але в нього дуже душа багата. На різні ідеї.

КЛАРА. Ви це теж помітили?

ДЖЕК. Неозброєним оком.

КЛАРА. А я тоді була сліпа.

ДЖЕК. Значить, по-справжньому кохали... Ви мені саме за це, серденько, і подобаєтесь.

КЛАРА. Не треба. Я вже окуляри ношу.

ДЖЕК. Так ви їх на хвильку зніміть. Вони нам тільки заважатимуть.

КЛАРА. Чорта з два!.. Я двічі підряд не збираюся сліпнути.

ДЖЕК. Ви мені не вірите, моя незрівнянна. Аврора ви моя ранкова!.. (Намагається схопити її за талію). Венера Мілоська...

КЛАРА. Тільки без рук...

ДЖЕК. Як же без рук можна?..

КЛАРА. Я про Венеру кажу... Мілоську. Вона без рук...

ДЖЕК. Але ви з руками? У вас такі гарні руки. Пальчики з ямочками. Усмішечки під колінцями. (Знову намагається її обійняти). Зіронько ви моя. Ранкова!..

КЛАРА. Перестаньте, Джеку. Не забувайте – ви ж брат Васі... Що ви собі надумали?!

ДЖЕК. Кажіть на мене просто: Діма, Дмитро. Я ж не американець. Я тільки вдаю з себе такого.

КЛАРА. Як не американець?

ДЖЕК. Це тільки для вас, сонечко моє. Тільки для вас. Я сам недавно з Крижополя по грін-карті у той Нью-Йорк приїхав. А тут лист. Від Васі. Дай, думаємо, зі своїм напарником Волтером відгукнемося на лист брата Васі. Закрутимо українсько-американський бізнес. Усі в цьому світі якось вижити хочуть.

КЛАРА. А я оце все слухаю вас і все гадаю, а де ото від вас «сорті» поділося, «пліз», «екскузьмі», «веррі вел»?..

ДЖЕК. Сонечко ви моє...

КЛАРА. Не кажіть так. А то я зараз заплачу. Я вже двадцять років не чую від свого собаки таких слів. Все ступа і ступа, а найласкавіше у нього (як гарний настрій) – каналізаційна труба.

ДЖЕК. Зоря ви моя ранкова!.. Авророчка. Венера Мілоська...

КЛАРА. Я Клара. А за паспортом Віра. Кажіть: Віра, Вірочка. Як Вася у молодості. Коли залицявся. А потім на Клару перейменував. Каже, хай по-городському буде.

ДЖЕК. Ви моя Віра, Надія і Любов. Як Господь Бог. У трьох лицях.

КЛАРА. Ви залицяєтесь до мене? О Господи... А я гадала, ви такий вихований... Ну, й чоловіки! Всі в цілому світі чоловіки однакові... Рідний чоловік за поріг, а він уже до жінки руки простягає...

ДЖЕК. Я ж з любов'ю. Кохання ви моє...

КЛАРА. Не треба. Ви ж Василю дали слово, що ви його брат. А він, знаєте, у мене язичник. Убив собі в голову, щоб Бог не один, а багато. І всі біди у нас від того, що ми, українці, від своїх богів відмовилися, а тепер молимося чужому і нас так усіх трясе. Як оце вас. Чого ви й справді так труситесь?..

ДЖЕК. Трясе мене, зіронько ви моя ранкова, не від богів якихось там язичників, а від вас, моя богине ранкова... Авророчко, Венерочко Мілоська...

КЛАРА. Називайте мене по-нашому. Воно зручніше і лагідніше. Не так слух ріже. Ве-не-роч-ко!.. (Перекривлює). У мене тоді всякі неприємні асоціації в голові.

ДЖЕК. Які саме?

КЛАРА. Вам ще скажи... Ми так у селі корів називали: Венера, Аврора. А потім голова райкому заборонив. Сказав, що Венерою корову можна називати, а Авророю – зась. Бо то совєтський символ... Від її пострілу совєтська влада пішла.

ДЖЕК. Якого пострілу?

КЛАРА. Аврориного. Вона якраз чогось такого наїлася...

ДЖЕК. Люба ви моя...

КЛАРА. Ще не ваша... Ще не ваша... Тільки без рук!.. Я вас прошу. (Джек її цілує в щоку). Ну, ви й нахаба! Ви ж брат Васі...

ДЖЕК. Не брат я йому, не брат... Тільки ж ви не відвертайте від мене свого гарненького личка. (Знову цілує).

КЛАРА. Почекайте... Не поспішайте так. Дайте я хоч умиюся.

ДЖЕК. Ви мені і не вмита подобаєтесь... Я не простягатиму рук... Витягніть тільки губи... Заплющте свої голубі оченятка... Не дивіться так на мене.

КЛАРА. Як же я із заплющеними оченятками бачитиму ваші губи і витягуватиму свої?..

ДЖЕК. Віронько ви моя! Голубонько... Ось так, ось так... Я тут. (Притягує її ще ближче до себе).

КЛАРА. Тільки без рук... Я вам сказала – без рук. Мені Вася наказав: «Головне – не звикай до чужих рук». От я й боюся звикнути... А що як до кінця не збожеволієте і не візьмете?

ДЖЕК. Візьму... Ви тільки дозвольте. Він же вас не кохає?

КЛАРА. А ви вже кохаєте?.. Ви вже кохаєте? З першого погляду?

ДЖЕК. Чому з першого? Уже з другого... Перший раз мені брат Вася не дозволив... Нагадав – у нас, мовляв, українців – традиції, звички... І ми маємо про них твердо пам'ятати...

КЛАРА. От бачите... А ви мене за повію маєте... Я і з другого разу не віддамся. Так і знайте.

ДЖЕК. А з третього?

КЛАРА. І з третього ще подумаю... Все залежить від вашої поведінки...

ДЖЕК. У мене поведінка буде стовідсотковою... Хіба ви зараз уже цього не відчуваєте? (Обіймає). Люба ви моя! Голубонько! Аврора ранкова...

КЛАРА. Чорта з два!.. Вдруге я не осліпну.

ДЖЕК. Але чому, серденько ви моє? Зоре моя ранковая!.. (Знову цілує). Аврора моя світанкова...

КЛАРА. У вас хіба інших слів нема для української жінки, окрім цієї Аврори? Вас що, заклинило? В одному місці... Та й стоїте ви якось так, наче вкопаний у землю...

ДЖЕК. А чим вам не подобаються такі імена як Аврора ранкова?

КЛАРА. Мій дідусь колись так корову називав...

ДЖЕК. І коли це було?

КЛАРА. У тридцять сьомому.

ДЖЕК. І що?

КЛАРА. Що-що?.. Забрали і корову, і дідуся... Без права листування...

ДЖЕК. Зіронько ви моя, зозулько лісова, я вас, як ніхто, розумію. У нас в сім'ї таке ж горе. Дідусь свого собаку Ріббентропом назвав. У тридцять дев'ятому. Так потім моєму дідусеві довго пояснювали, що він друг Молотова...

КЛАРА. Хто – собака?

ДЖЕК. Ні, Ріббентроп.

КЛАРА. То що ви цим хочете сказати? Щоб ми з вами підписали теж пакт про ненапад?

ДЖЕК. Боронь Боже!.. Ви ж до мене щоночі приходите в сни.

КЛАРА. А що ви у сні можете зі мною зробити?

ДЖЕК. У сні, люба моя, що завгодно.

КЛАРА. Ви – копія мого Василя. Недаром ви так швидко знайшли один одного. І де – той на Борщагівці, а цей – на Манхеттені...

ДЖЕК. Певно, через сон.

КЛАРА. Через сон, через сон... Йому й справді снилося, що ви йшли по Нью-Йорку в картатому костюмчику і до усіх жінок приставали...

ДЖЕК. Цього не може бути!.. Не до всіх, тільки до... одної...

КЛАРА. Я вас, чоловіків, взагалі не розумію. Мій Василь був такий самий. До одруження мені з цим питанням кроку не давав вільного ступити.

ДЖЕК. А тепер?

КЛАРА. А тепер я йому не даю...

ДЖЕК. А чому?

КЛАРА. Бо в нього на першому місці бізнес...

ДЖЕК. Ви знаєте, ми справді з ним брати – в мене на сьогоднішній день також.

КЛАРА. Так чого ж ви мені уже добру годину голову морочите?..

ДЖЕК. Не голову, не голову, люба ви моя... Я вас тільки хотів поцілувати.

КЛАРА. Тож чому вам цього не зробити б при Василеві?

ДЖЕК. Та я хотів так, як у сні...

КЛАРА. То ви ще й збоченець? А казали – не маю шкідливих звичок.

ДЖЕК. Справді не маю: не палю, не п'ю...

КЛАРА. І жінок, вже бачу, не любите?..

ДЖЕК. Жінок люблю.

КЛАРА. Так чого ж ви зупинилися? Передчасно кінчили?

ДЖЕК. Що кінчив?!

КЛАРА. Отак ніжно говорити: «зіронько ви моя», «зозуленько незрівнянная»... «Віра, надія, любов»...

ДЖЕК. Так Василя ж згадав. Згадав, що Вася мій брат.

КЛАРА. Але ж я йому не сестра!

ДЖЕК. Я знаю. До сестри я так би не приставав. Мені Василь нагадував, що в українців звичаї, традиції...

КЛАРА. Коли то було?!

ДЖЕК. Вчора, перед тим як збирався залишити нас удвох...

КЛАРА. І чого ж не залишив?

ДЖЕК. В останню хвилину щось на нього ніби найшло...

КЛАРА. Так, як оце зараз на вас?!

ДЖЕК. Точнісінько! Він сказав: «Джеку, ти мені там дивись і постійно пам'ятай, що я тобі брат. А рідний брат до братової жінки... Ну, ти сам розумієш?.. Ні за які гроші! Навіть за десять відсотків!»

КЛАРА. Так і сказав?

ДЖЕК. Егеж! Так і сказав.

КЛАРА. От собака! Як собака на сіні. І сам не гам, і другому не дам. То ви його й послухали?

ДЖЕК. Так, учора послухався...

КЛАРА. А сьогодні? Зараз?

ДЖЕК. А сьогодні він нічого мені про звичаї і традиції не нагадував... Сьогодні він думав тільки про бізнес і про труси...

КЛАРА. Які труси?

ДЖЕК. Для стриптиз-клубу.

КЛАРА. Так ви за нього подумали, що вже можна розпускати руки?..

ДЖЕК. От про руки якраз я не думав. А ви хіба так хочете за мене вийти заміж?

КЛАРА. Ще чого!.. Мені недостатньо одного божевільного...

ДЖЕК. Але ж ви... Чи я неправильно зрозумів?

КЛАРА. Звісно, неправильно. По-перше, я йому, собаці, хочу насолити... По-друге, якщо тут не можу насолити, то може хоча б утекти від того бізнесу і бізнесмена.

ДЖЕК. І далеко?

КЛАРА. Хоч на той світ.

ДЖЕК. Я зрозумів – до Америки!.. Авроро ви моя ранковая...

КЛАРА. Я вже вам казала – я не Аврора. Аврора – то наша колишня корова. Це у вас, мабуть, на тому Манхеттені не одна Аврора завелась, бо ви весь час її ім'я повторюєте і заїкаєтесь. Не називайте мене так. Називайте українською. Пестливо... Я вже стільки років таких слів як сонечко, зіронько, рибонько, голубонько не чула. Хіба є на світі краща мова, ніж наша?..

ДЖЕК. Немає, голубонько, зозуленько, сонечко, зіронька ви моя вечірняя, рибонько моя ріднесенька.

КЛАРА. Тільки без цих двох слів – «зіронька вечірняя». Чи ви гадаєте, що я вже стара для цього?

ДЖЕК. Сонечко ви моє, ранкове...

КЛАРА. Вийду за вас заміж, тоді так і називатиме... А зараз не смійте... О Господи... Це ж треба!.. Усе життя так... Як тільки на щось уже остаточно наважишся – Василь тут я тут.

ДЖЕК. Де ви того Василя бачите?..

КЛАРА. Я його чую... На відстані... Он у двері шкрябається...

ДЖЕК. Він що – напився?

КЛАРА. Я ключ встромила у замок... З цього боку дверей... Побіжу... О Господи, дожилась! Хоч ключа вийму зі щілини...

Заходить Василь. Вішає ключа на цвяшок.

ВАСИЛЬ (підозріло дивиться на дружину). А чого це ви на ключ закрилися?

КЛАРА. А я боялася, коли б мене хтось не вкрав.

ВАСИЛЬ. Кому ти, стара ступо, потрібна? Хто тепер у тобі щось товкти буде?..

КЛАРА. Ну, ти, собако, колись і догавкаєшся!.. Як вирвусь, то ти мене і в Америці не знайдеш...

ВАСИЛЬ. Не дуже розкочуй губу... Ще треба для цього візу отримати.

КЛАРА. А якщо я там вийду заміж? (Дивиться на Джека).

КЛАРА. За кого?

КЛАРА. За тебе... Вдруге...

ВАСИЛЬ. Це вже я мав би стати ще раз стовідсотковим дурнем?..

КЛАРА. Жаль, що я тоді сліпа була і цього з першого разу не помітила... То може мене хоч продаси?.. Разом зі своїм живим товаром? За десять відсотків?

ВАСИЛЬ. Якби знайшовся якийсь дурень, то я тебе безкоштовно відав би.

КЛАРА. А ти гадаєш, що тих дурнів в Америці менше, ніж у нас?

ДЖЕК. А що, пліз, це ідея! Соррі... Віра має рацію... В Америці...

ВАСИЛЬ (підозріло). Яка Віра? А ти звідки знаєш, що вона Віра?..

КЛАРА. Я йому сказала... Хіба ж це військова таємниця?.. Брат має усе знати...

ВАСИЛЬ. Але ж не до такої глибини.

КЛАРА. А ми ще нікуди й не пірнали...

ВАСИЛЬ. Брат – не кум, а Джек – не брат...

ДЖЕК. То ти мене, Василю, вже не визнаєш за брата?

ВАСИЛЬ. Та ні, Джеку, я так – до слова. Вона ж весь час свого імені соромилася...

КЛАРА. Я? Хіба ти мені не казав, що воно сільське?.. (Передражнює). «Давай по-городському... Клара, Клара...» А сам за паспортом Махтей.

ВАСИЛЬ. Ану перестань!

КЛАРА. Не перестану! Хай і це брат знає.

ДЖЕК. Мені хоч горшком називайте, аби ж люди гарні.

Василь не заспокоюється, нервово ходить по кімнаті. Куйовдить волосся на голові, чухається.

ВАСИЛЬ. А це?.. З якого такого дива ти розповідаєш американцям про наші імена?

КЛАРА. А хіба ці імена мають якесь стратегічне значення?

ВАСИЛЬ. Я тебе питаю, хто тобі дав право розповідати незнайомим, як нас насправді звати?

КЛАРА. Васю, вибач.

ВАСИЛЬ. Не вибачу!.. Ніколи не вибачу...

КЛАРА. Васю, послухай...

ВАСИЛЬ. Не послухаю!..

ДЖЕК. Соррі, Васіл... Я теж, ... пліз, не... Джек. У мене в паспорті Дмитро записано. І це не американська таємниця. Давай по руках?.. (Подає руку).

ВАСИЛЬ. Вибач, почав заговорюватися. Нерви здають. А я вже думав, гадав... (Дивиться на Джека, тоді переводить погляд на Клару). А чого ти так на Віру дивишся?

ДЖЕК. Соррі... Екскузьмі... Як так?

ВАСИЛЬ. А от так!.. В окулярах від Версаччі. Скинь їх і дивись нормально.

ДЖЕК. Так боюсь осліпнути.

ВАСИЛЬ. Уже нема від чого.

КЛАРА. Ах ти, собако! А ще зовсім недавно казав мені: «Я від твоєї, Віронько, вроди на очах сліпну!..»

ВАСИЛЬ. От бачиш, яка в неї ще реакція.

КЛАРА. А тобі що до того? Хіба ти ще здатен ревнувати?

ВАСИЛЬ. Уже ні, але ще болісно реагую...

ДЖЕК. Соррі... А чого тут реагувати? Беремо Клару, пліз, і їдемо до Америки.

ВАСИЛЬ. Я Клару не збираюсь продавати.

ДЖЕК. Я хіба я казав, що ти хочеш її подарувати? Може віддати заміж?!

ВАСИЛЬ. Якщо її ще хтось візьме...

КЛАРА. Ах ти, собако!..

ВАСИЛЬ. Ша-а! Я вже це чув. Я жартую.

ДЖЕК. Соррі, Васіл... Забудь, пліз, про, екскузьмі, продаж. Ми, ... соррі, ... веземо жінок до Америки на працевлаштування.

ВАСИЛЬ. Я розумію... А Клара тут до чого?

ДЖЕК. Пліз, Васіл... Вона теж хоче побачити Америку.

КЛАРА. Так, хочу. Дуже хочу побачити... Манхеттен.

ВАСИЛЬ. Але не одразу ж. Спочатку треба на чужих жінках гроші заробити. Збити стартовий капітал, а тоді вже...

КЛАРА. Що тоді вже?

ВАСИЛЬ. На зароблені гроші зі своїх літаків тобі, Кларо, Атлантику показувати...