Текст книги "За десять відсотків, або Брат Васі"

Автор книги: Олег Чорногуз

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 7 страниц)

КЛАРА. Коли то буде?!.. І що ж ти пропонуєш?

ВАСИЛЬ. Поки що на чужих жінках гроші заробляти...

КЛАРА. З такими «красунями»? Ти бачив їхні пики?

ВАСИЛЬ. А хто на ті мармизи вночі дивиться? Для стриптиз– клубів ноги потрібні, стегна, фігурка... Нижній ракурс...

КЛАРА. Який ще ракурс?

ВАСИЛЬ. Нижній. Я щойно зі стриптиз-клубу. Мені там пояснювали... На стегна, на ноги, на бюст уся увага!.. Вони ж це у «Кантрі-клаб» демонструватимуть...

КЛАРА. У якому це «Кантрі-клаб»?..

ВАСИЛЬ. Ну, клубі по-вашому...

КЛАРА. Ти казав їм про працевлаштування... А ти продавати збираєшся. Сісти в тюрму хочеш?

ВАСИЛЬ. Я й зараз кажу. Будемо працевлаштовувати. Кого в бар, кого в ресторан, кого в «Кантрі-клаб»... Так, Джеку?

ДЖЕК. Ноу проблем! Окей. У мене, соррі, є один знайомий. Екскузьмі, ... українець на Манхеттені. Волтер... Він набирає співробітників...

КЛАРА. Співробітників?

ДЖЕК. Соррі. Співробітниць. В англійській мові, ... соррі, нема ж відмінків, родів... Як в українській. Це мова проста. Екскузьмі... Як ступа.

КЛАРА (з докором). І ви без ступи не можете?

ДЖЕК. Соррі... Я ж не на вас, Кларо. Пліз... Це я до слова...

КЛАРА (до Василя). Бач, собако, до чого ти догавкався?.. Вже мене й чужі люди ступою обзивають. Тепер ти в мене догавкаєшся.

ВАСИЛЬ. У тебе ж прізвище таке... Ступченко... Чого б ото я тоді злився?..

КЛАРА. Ти в мене догавкаєшся... Я тобі обіцяю.

ВАСИЛЬ. А що ти мені, ступо, зробиш?

КЛАРА. На ступі можуть раптом роги вирости. Та на такій ступі, якої ти в природі не бачив...

ВАСИЛЬ. То може ти мені покажеш?

КЛАРА. Можеш уже не сумніватися, якщо й далі обзиватимеш.

ДЖЕК. Екскузьмі! Ви поки що поговоріть між собою. По-сімейному, а я...

ВАСИЛЬ. А ти куди?

ДЖЕК. Соррі... На свіже повітря. Піду, ... пліз, прогуляюсь Києвом. Хочу стати, екскузьмі, ... довгожителем... Набратися повітря свіжого, а то у нас, на Манхеттені, смог, соррі, ... до десятого поверху.

КЛАРА. Купіть собі квартиру на двадцятому...

ДЖЕК. Обов'язково, як тільки бізнес піде. А поки що я пішов...

Він виходить, а Василь і Клара залишаються вдвох.

ВАСИЛЬ. Тепер признавайся... Тільки чесно... Він до тебе руки простягав?

КЛАРА. Чесно? Простягав.

ВАСИЛЬ. І що ти?

КЛАРА. Я йому нагадала, що він брат Васі. І в нас, мовляв, традиції, звички...

ВАСИЛЬ. А він що?

КЛАРА. Він мені нагадав, що американець, і в них таких поганих звичок нема.

ВАСИЛЬ. І почав простягати руки?

КЛАРА. Почав, та я взяла...

ВАСИЛЬ. Що взяла?

КЛАРА. Сковорідку. І сказала: «Будеш протягати руки – простягнеш ноги».

ВАСИЛЬ. А він що?

КЛАРА. Він одразу згадав, що він твій брат і що ти йому про ці традиції та звички нібито вчора нагадував.

ВАСИЛЬ. Хіба він божевільний?!

КЛАРА. Майже до такого ступеню, як ти... Ну, по-перше, не обзивав собакою.

ВАСИЛЬ. А по-друге?

КЛАРА. Не запропонував ні руки, ні серця...

ВАСИЛЬ. Таки божевільний...

КЛАРА. Я йому те ж саме сказала: «Ти весь у брата Васю». І він погодився.

ВАСИЛЬ. І що сказав?

КЛАРА. Сказав, що у нього, як у тебе, на першому місці бізнес. А на другому – все таке інше. Що саме все таке інше, він не розшифровував.

У цей час задзеленчав телефон.

КЛАРА. Я візьму трубку. (Хапає слухавку). Слухаю... Як переїхала? О Господи! Джек...

ВАСИЛЬ. Що трапилося?

КЛАРА. Джек потрапив під колеса.

ВАСИЛЬ. О Господи! А хоч живий?

КЛАРА. Не дихає. Колесом переїхала.

ВАСИЛЬ. Нам ще міжнародного скандалу на вистачало.

КЛАРА (заспокоює Василя). Так це не Джека...

ВАСИЛЬ. Як не Джека? А кого ж?

КЛАРА. Собачку нашого.

ВАСИЛЬ. Ах ти, собако, я ж тобі казав перейменуй собаку... Не називай його так... Неприємності можуть бути... От і догавкалася...

У цей час заходить Джек, Клара кидається йому в обійми.

КЛАРА. Слава тобі Господи. Ви живий? Як я вас рада бачити!.. Свідок сам Господь Бог!... У мене вже серце перемістилося з однієї клітки в іншу... (Джек дивиться на Василя, Василь на Джека).

ДЖЕК. Соррі, ... Васю, я нічого не розумію. Я Кларі, пліз, ... чесно сказав, що спочатку, екскузьмі, ... бізнес, а потім...

ВАСИЛЬ. Я знаю. Ти мені справжній брат. Від сьогодні. Мені про все Клара розповіла.

КЛАРА. Ах ти, собако... Хіба ми так домовлялися?..

ДЖЕК. Соррі... Пліз... Ви до кого цього разу, екскузьмі, ... так звертаєтесь?

КЛАРА. Ще ж, слава Богу, не до вас. І більше на мене не розраховуйте. Для мене й одного бізнесмена досить.

ВАСИЛЬ. От бачиш, Джеку, яке воно сімейне життя? А ти хотів одружитися.

ДЖЕК. Хіба був би, ... соррі, ... таким, екскузьмі, ... ідіотом, як ти, брате...

ВАСИЛЬ. Вона тобі і це сказала?.. Що я ідіот?

ДЖЕК. Ноу... Васіл... Соррі... Такого вона не казала...

КЛАРА. Бо не встигла... Ти рано прийшов... Як мені жаль життя... Хай навіть собачого... (Сідає на диван, вдає, що плаче).

ДЖЕК. Кларо, екскузьмі... Ви так не побивайтеся. Розлучіться, якщо він ... пліз... такий, як ви кажете, соррі, ... ідіот.

КЛАРА. Я не за ним плачу... А через нього... Казала ж, мовляв, собако, не випускай собаку на вулицю... Та хіба ж він коли-небудь послухає жінку?.. І так уже двадцять років.

ВАСИЛЬ. А як на мене, то всі п'ятдесят...

ДЖЕК. Пліз... Якщо у вас і справді, соррі, ... таке собаче життя, то хіба воно вартує, екскузьмі, ваших сліз, Кларо?..

КЛАРА. Я вам ще раз кажу, я не за ним плачу... Я за собакою... За нашим песиком, Джеком... Вибачте, за Барбосиком. Навіть не встигла перехрестити. О Господи. Мені за це така й кара. А його нині автомашина переїхала...

ДЖЕК. Соррі... Отого, що розмовляв на двох мовах?

КЛАРА. Того самого...

ДЖЕК. Соррі... Який же він розумний був... Багатий... Екскузьмі... Дві мови знав...

КЛАРА. А я що кажу?.. Не те, що мій бізнесмен...

Картина друга

Та ж сама картина. З вікна видно хмарочоси. Схоже щось на Манхеттен. За столиком перед готелем «Лис Микита» сидять Ешлі, Волтер і п'ють з високих склянок, очевидно, содову. У цей час до них підходить Джек, Василь, Клара, з ними Дуцик, Пуцик, Фуцик і Круцик. Волтер і Ешлі підхоплюються.

ВОЛТЕР. О Джеку!.. Хау ду ю ду?

ДЖЕК. Хай, Володько!

ВОЛТЕР. Ноу Володька... Волтер.

ДЖЕК. Окей, Волтер. А це Василь.

ВОЛТЕР (подає руку Василеві). Базіль. Базіль... Окей. Спік ін інгліш, Базіль?

ДЖЕК. Ноу спік ін інгліш.

ВОЛТЕР. А це?

ДЖЕК. Клара – сестра Базіль...

ВОЛТЕР. Веррі велл... Веррі гуд... Міс Україна...

КЛАРА. Сенк'ю, містер Волтер.

ВОЛТЕР. Спік інгліш, Клара?

КЛАРА. Ноу, спік інгліш, Волтер.

ВОЛТЕР. Окей. А ці, соррі, що за леді?

ДЖЕК. Пуцик, Фуцик, Дуцик, Круцик...

ВОЛТЕР. Ієс... Сістер?

ДЖЕК. Ноу, сістер. Приїхали разом...

ВОЛТЕР. О разом... Веррі гуд. Я плачу... Манні-манні!

ДЖЕК. Десять відсотків.

ВОЛТЕР. Окей... Десять відсотків. Від суми?

ДЖЕК. Від твого майна, Волтере.

ВОЛТЕР. Ноу проблем! Окей. Леді Фу-цик – Хіна?

ФУЦИК. Не зрозуміла?

ДЖЕК. Не валяй дурня, Волтере. Говори з ними українською.

ВОЛТЕР. Я питаю – китаянка?

ДЖЕК. Ні, не китаянка. Як ти, Волтере. Юкрейн.

ВОЛТЕР. О Юкрейн!.. Веррі гуд... Веррі файн. Я беру.

ДЖЕК. А цих – Круцик, Пуцик, Дуцик?

ВОЛТЕР. Ноу проблем... Веррі велл... (Розглядає фігури, обходить їх ззаду). Веррі гуд... Супер... Ноу проблем.

ДЖЕК. Як домовлялися, Волтере.

ВОЛТЕР. Окей... Слово джентльмена. А леді Клара? Веррі гуд...

ДЖЕК. Я тобі вже сказав: леді Клара – сестра Василя...

ВОЛТЕР. О Базіль... Веррі велл... Клара – веррі гуд... Двадцять відсотків.

ДЖЕК. Ноу, Волтер... Клара, сестра Василя...

ВОЛТЕР. Окей, Джек. (Волтер бере під руку Джека, відводить його в сторону). Гарна баба... Я плачу гарні гроші. Чому ти не можеш її продати? Василь – лопух.

ДЖЕК. Василь – Махтей.

ВОЛТЕР. Тим краще. Ми цього Махтея обкрутимо.

ДЖЕК. Він її любить... Ні за які відсотки не продасть...

ВОЛТЕР. Ешлі дає добрі гроші... Стартовий капітал.

ДЖЕК. Ні, Волтере... Передай Ешлі – нічого не вийде... Він її ні за які бакси не продасть.

ВОЛТЕР. Тоді для чого він її сюди привіз?

ДЖЕК. Показати Америку, Нью-Йорк, Манхеттен.

ВОЛТЕР. Давай його обкрутимо?..

ДЖЕК. Волтере, він нам потрібний... У нього ж там головний офіс. У Києві... Товару навалом. Ми не можемо втрачати клієнта.

ВОЛТЕР. Окей... Але пам'ятай: Ешлі платить великі гроші... Його матушка розбилася в автокатастрофі. Він без церкви і жінки довго жити не може...

ДЖЕК. Скажи цьому попу, хай потерпить.

ВОЛТЕР. Він не може терпіти... Він фотографію її під подушку спускає... Соррі, ховає...

ДЖЕК. Нагадай йому, що великий піст почався... Скоромне...

ВОЛТЕР. Окей, Джеку. Але пам'ятай – мене «міс Україна» цікавить...

ДЖЕК. Волтере... Вона не продається...

ВОЛТЕР. Він дає добрі манні...

ДЖЕК. Ноу... Я й сам не проти...

ВОЛТЕР. Окей! У тебе ще є товар?

ДЖЕК. Готуємо наступну партію. 90 на 60 і на 90...

ВОЛТЕР. Веррі гуд. (Повертаються до групи).

ВАСИЛЬ. Ну як, Вольтере... Зер гут?

ВОЛТЕР. Що є «зер гут»?

ВАСИЛЬ. Це я по-німецьки. Шпрехаю... Товар вищого класу?..

ВОЛТЕР. О так!.. Веррі гуд... Веррі вел! Але я хотів бачити товар, як у вас кажуть в Україні, товар лицем...

ВАСИЛЬ. Це ж як, без трусів чи що?

ВОЛТЕР. Ноу, без трусів. У трусах... Але без джекід.

ВАСИЛЬ. Окей. У трусах, але без решти одягу. Ти хочеш побачити бюст?.. Можеш не переживати. В усіх бюст, як у Леніна...

ВОЛТЕР. Ноу Ленін... Бюст і гірл... По-вашому у дівчат...

ВАСИЛЬ. У них, як ти кажеш, усе веррі вел.

ВОЛТЕР. Супер... Стриптиз-клаб. Кабаре. Мені треба багато сістер. Юкрейн. Веррі гуд?

ВАСИЛЬ. Будуть тобі «веррі гуд».

ВОЛТЕР. Твоя сістер? (Показує на Клару).

ВАСИЛЬ. Ієс, моя сестра.

ВОЛТЕР. Веррі велл. Я беру. Фігура. Стегна. Груди!..

ВАСИЛЬ. Ноу, Вольтере... Моя сістер.

ВОЛТЕР. Супер-клас, ... віп-персон.

ВАСИЛЬ. Сенк'ю, Вольтере...

ВОЛТЕР. Ноу проблем... Веррі гуд... Сістер. Супер. (Шепче Василю на вухо). Я беру. Двадцять відсотків.

ВАСИЛЬ. Я її навіть за всі сто не продам, Вольтере... Дякую, але Клара не продається...

ВОЛТЕР. Монна Ліза... Ель-Греко... Окей... Ноу проблем... Ще сестри ієс?

ВАСИЛЬ. Будуть, Вольтере...

ВОЛТЕР. Як Монна Ліза Ель-Греко?.. Я беру. Багато беру. Юкрейн – супер! Популлі. Дежав'ю. Оранж лайв. Сістер.

ВАСИЛЬ (до Джека). Що він каже?

ДЖЕК. Він каже, що сьогодні українки дуже популярні в світі. І особливо в Америці після помаранчевої революції. З ними усі хочуть жити і брати їх собі в сестри.

ВАСИЛЬ. Тільки в сестри?

ДЖЕК. Ну-у... Це поки пройдуть випробувальний термін. Такий закон в Америці. Раніше емігранти проходили карантин на острові Свобода. А тепер...

ВАСИЛЬ. Я зрозумів. У «Кантрі-клаб»... Скажи йому, що привеземо через тиждень дві інших... сістер. Ноу проблем.

ДЖЕК. Я йому так і сказав і тобі нагадую: українки – ходовий товар. Беруть з руками і з ногами.

ВАСИЛЬ. Я вже зрозумів: зі стегнами і грудьми.

ДЖЕК. Ну, не можемо ж ми брати без рук... Вони ж не Венери Мілоські?! Ти сам розумієш. А кому потрібна сестра без стегон, без грудей?..

ВАСИЛЬ. А для чого їм ще й вища освіта?

ДЖЕК. Так тільки українки в барах і кабаре з вищою освітою працюють. Поголовна ж освіта в українок. Це ж дуже на Заході модно і добре ціниться. Мови знають. Престиж. Диплом міжнародний.

ВАСИЛЬ. Але я чув... Наші дипломи...

ДЖЕК. Ну, то в медицині, юриспруденції. Там своя мафія... Інородців туди ні ногою... Бояться, що ціни на їхні послуги упадуть... Кругова порука... По всій Америці...

ВАСИЛЬ. А ці для кабаре, для барів, стриптиз-клубів – так я зрозумів? Як живий товар?

ДЖЕК. Ноу, Василю... Частину виставимо під українські церкви, клуби, ресторани, редакції... Там теж є замовлення... Серйозний намір...

ВАСИЛЬ. І це довго триває?

ДЖЕК. Ноу... Такий товар довго не залежується. Це дефіцит. Весь час в русі. Особливо в стриптиз-клубах. Приходь і вибирай. Завжди продати можна. Ноу проблем. Бізнес є бізнес. Товар ходовий. (Василь і Джек ідуть до гурту, тоді прощаються і розходяться).

Картина третя

Василь і Клара на квартирі у Джека. Заходить Джек. Вітається.

ДЖЕК. Хай!

ВАСИЛЬ. Хай, хай, Джеку.

ДЖЕК. Як у нас тут справи?

ВАСИЛЬ. Дуцик нам десять відсотків не заплатила.

ДЖЕК. Як?

ВАСИЛЬ. А отак. Показала дулю і змилась. І помахала мені паспортом з під'їзду. Що тепер робитимемо?

ДЖЕК. Помахаємо і їй паспортом з балкона.

ВАСИЛЬ. Як це?

ДЖЕК. А от так. (Джек виймає кілька паспортів з кишені). Паспорти ж у мене.

ВАСИЛЬ. Але ж і в неї є також паспорт.

ДЖЕК. Звичайно. Я і їй вручив паспорт. Дуцик гадає, що вона найрозумніша і найосвіченіша в світі. Тільки не розумніша, Василю, за Джека. Джек – практик, а Дуцик – лише всього теоретик.

ВАСИЛЬ. Кажи швидше. Не філософствуй і не муч.

ДЖЕК. Справжні паспорти, Василю, у мене. А в Дуцик – справжнісінька фальшивка. Я їм радянські паспорти повиписував. З п'ятою графою. У кабаре з китайським прізвищем і без графи українок не беруть.

ВАСИЛЬ. І що ж тепер робитимемо?

ДЖЕК. Складатимемо прайс.

ВАСИЛЬ. Що складатимемо?

ДЖЕК. Прейскурант наших витрат. Сідай і пиши.

ВАСИЛЬ. Сідаю, пишу.

Джек ходить офісом, диктує. Василь пише.

ДЖЕК. Проїзд в один бік вісімсот доларів.

ВАСИЛЬ. Чотириста.

ДЖЕК. Соррі... Я кажу вісімсот. Туди і назад. Скажемо, Дуцик, якщо так поводитиметься – відправимо назад. В Україну. Газети продавати...

ВАСИЛЬ. Окей.

КЛАРА. І ти вже окейкаєш? Кажи, гаразд... Що ви за українці такі? Не встигне два іноземних слова почути – і вже окейкає. Від Волтера зачамрів...

ДЖЕК. Він валяв дурня. Сам учора з України приїхав. Це остання хвиля XX століття. Дуже багато пройдисвітів. Авантюристів. Шахраїв. Чесні – усі працюють. Манхеттен підмітають. Як ми з тобою...

ВАСИЛЬ. А ти хіба також з України?

ДЖЕК. А ти й досі не зрозумів? Тільки в Америці дійшло?

ВАСИЛЬ. Ну, ти й фрукт, Джеку!.. Чи як тебе раніше звали?

ДЖЕК. Я ж тобі вже казав – Дмитром. Можеш, коли нікого поруч не буде, Дімою називати.

ВАСИЛЬ. Може Дмитриком? Чи ти голубий?

ДЖЕК. Я після цих Дуциків-Пуциків уже синій.

ВАСИЛЬ. То й Волтер такий? Недавно з України?

ДЖЕК. Такий і Волтер. Володька з Мотовилівки. Гадаєш, він не знає української? То він корчить з себе емігранта у третьому поколінні. Два тижні як в Америці. Володька Сівкович. Волтер. Уолтер. Пиши далі...

ВАСИЛЬ. Що писати?

ДЖЕК. Стояли з Дуцик під церквою. Ловили їй багатого жениха. Чотири дні... У дощ, у холод, промерзли – тисячу доларів.

ВАСИЛЬ. Але ж ми стояли тільки один день?! Сонце світило.

ДЖЕК. Пиши, що кажу. У дощ. Ходили навколо гольф-клубу. Три дні – дві тисячі доларів.

ВАСИЛЬ. Ми ж на електровізках для гравців у гольф їздили. Дві години.

ДЖЕК. Я диктую, чи ти?

ВАСИЛЬ. Гаразд, пишу.

ДЖЕК. Ще дві тисячі. Під греко-католицьким собором виглядали женихів у суботу й неділю.

ВАСИЛЬ. Веррі велл.

ДЖЕК. Що таке?

ВАСИЛЬ. Копіюю Володьку. Волтера... Він так гарно вимовляє ці слова. Аж мені захотілося.

ДЖЕК. Зараза. Це у нас, в українців, зараза така. Повторювати іноземщину. А я вже налякався. Гадав, і в тебе дах поїхав. Так... Тепер одяг...

ВАСИЛЬ. Ага... Від Берлусконі.

ДЖЕК. Від Версаччі. Запам'ятай – від Вер-сач-чі. Два че... Від Версаччі – це клас. Ще тисяча триста доларів. Тепер – харчування. Дві тисячі доларів. Є кеш, конто.

ВАСИЛЬ. Який кеш? Яке конто?

ДЖЕК. По-українськи, рахунок. У ресторані «Арізона» розраховувалися готівкою.

ВАСИЛЬ. Який ресторан? Яка Арізона? Ми ж від італійців під деревом піцу холодну їли. Ховалися від дощу.

ДЖЕК. Добре, що ти нагадав. Тоді додамо ще сто доларів. За шкідливість. Ми ж могли там простудитися. Брали напої. Італійське вино (виймає чек) 1848 року – червоне «Гарібальді» і біле «Монах». Перше до м'яса. Друге до форелі.

ВАСИЛЬ. Якої форелі, якого монаха? Чи цього червоного?.. Як ти його називаєш?

ДЖЕК. «Гарібальді».

ВАСИЛЬ. От, от, «Гарібальді». Коли це ми їли і коли це ми пили? Ми ж на піці і хот-догах сиділи...

ДЖЕК. У мене бойфренд у ресторані. Я в нього чеки випросив. Там усе відповідно чеків. Пиши.

ВАСИЛЬ. Пишу.

ДЖЕК. Тисяча вісімсот двадцять три долари і сім центів плюс десять відсотків чайових.

ВАСИЛЬ. Підбивати бабки?

ДЖЕК. Почекай з бабками. Мене дівки цікавлять. Ми ж її цю, Дуцик, ще розважали.

ВАСИЛЬ. На чому розважали?

ДЖЕК. На американській «гірці». Вона ж захотіла побільше адреналіну отримати.

ВАСИЛЬ. Ну й що? Дивилися, як інші катаються.

ДЖЕК. Я кілька чеків підібрав. По двадцять п'ять доларів на атракціон. Всього п'ятдесят. Тепер за калькулятор.

ВАСИЛЬ. І як ти зможеш у неї забрати ці гроші?

ДЖЕК. Скажу, що повідомлю в імміграційну службу. Або повернуть в Україну, або в тюрму. Хай вибирає: гроші на бочку чи сумку з сухарями на плечі. Це не Україна. Тут нікому не дозволено закони порушувати...

ВАСИЛЬ. Ну ти й пройдисвіт, Джеку!..

ДЖЕК. З ким поведешся, Василю... Ти краще підбивай бабки... Підбив? Скільки?

ВАСИЛЬ. Десять тисяч сто сімдесят три долари нуль сім центів.

ДЖЕК. Гаразд, плюс десять відсотків за адреналін.

ВАСИЛЬ. За що?

ДЖЕК. За порушення угоди. За шкідливість переживання. Доплюсуй двадцять відсотків. Нам якраз припаде по десять. На брата.

ВАСИЛЬ. І хто це заплатить?

ДЖЕК. Волтер.

ВАСИЛЬ. Вольтер?

ДЖЕК. Він же їх узяв на роботу по фальшивих документах. І не в жінки, і не в сестри. І не в стриптиз-клаб, а в бордель.

ВАСИЛЬ. У бордель?

ДЖЕК. Ну, бардачок по-вашому. А для цього у нас поліція... Вона горобців на Манхеттені не розганяє. А преса? А податкова? У цьому світі все в гармонії – від горобця до поліцейського. Людство цю гармонію виробляло віками, Василю. Веррі велл?

ВАСИЛЬ. Веррі вел. Добре, що Клара не чує...

ДЖЕК. Гроші отримаєш і мчи в Україну за новою партією, поки там наших ще понад сорок мільйонів. Вибір широкий і українки в дефіциті. Тут у нас дефолту не буде. Клару поки що можеш тут залишити. (Дивиться на Клару, яка порається на кухні). Звичайно, якщо вона погодиться...

ВАСИЛЬ. Ні за які гроші я тут Клару не залишу.

ДЖЕК. Василю, ми ще не такі багаті, щоб подружжям туди і назад їздити. Хай побуде, адаптується...

ВАСИЛЬ. До чого?

ДЖЕК. До клімату... Мову підучить... Може їй сподобається... Вона ж хоче... (Обертається, гукає до Клари). Так, Кларо?..

КЛАРА. Ви про що? Я нічого не чую. Чайник свистить...

ВАСИЛЬ. Джек хоче, щоб я тебе в Америці залишив.

КЛАРА (гукає). Я не проти.

ВАСИЛЬ (дивиться на Джека). Залишати на тебе?

ДЖЕК. Ти ж сам казав – ми брати. А вона сестра. А в українців між сестрами і братами... Ну, сам розумієш... Нічого не може бути.

ВАСИЛЬ. Так воно то так... Але ж і ти знаєш, і я знаю, і Клара знає, що так воно, та не так...

ДЖЕК. Ну, це тобі вирішувати... Якщо зайві гроші є, то...

ВАСИЛЬ. Та я не про це думаю...

ДЖЕК. А про що ж ти думаєш?..

ВАСИЛЬ. Та про віки... Століття, Джеку, помінялись... Колись жінки свою честь з молоду до старості берегли... Лицарі не переводилися... Я читав... Ну, я при Кларі цього сказати не можу...

ДЖЕК. Клара ж на кухні... Обід нам готує. Говори... Що ти хотів сказати?..

ВАСИЛЬ. А сміятися не будеш?..

ДЖЕК. Та ми ж брати...

ВАСИЛЬ. І нікому не скажеш?

ДЖЕК. Вважай, я – індійська могила.

ВАСИЛЬ. В Америці усе ж є?

ДЖЕК. Усе. Майже, як в Греції...[1]1
  Фраза «У Греції все є» – це знаменитий афоризм із водевілю Антона Павловича Чехова «Весілля». З часом ця фраза пішла в народ і стала улюбленою іронічною приказкою. (Примітка упорядника інтернетної публікації).


[Закрыть]

ВАСИЛЬ. Сміятися не будеш? Тільки чесно?

ДЖЕК. Чесно. Я вже сказав...

ВАСИЛЬ. Може як в епоху середньовіччя, їй купити труси?..

ДЖЕК (здивовано). Які труси?

ВАСИЛЬ. Ну як тобі сказати?...

ДЖЕК. Від Версаччі?

ВАСИЛЬ. Та ні... Ти ж казав – сміятися не будеш...

ДЖЕК. Я тільки уточнюю...

ВАСИЛЬ. Труси вірності і... честі... Я в одному маркеті рекламу бачив: «У магазин надійшли американські "труси вірності" англійського походження»... Ну такі, як кольчуги у рицарів середньовіччя. З замочком... Замочок на ній, а ключ від трусів – у мене... То я тоді згоден... Я її залишу... Трохи зекономимо... Не виключено – відсотків на десять... Вони не так і дорого коштують.

ДЖЕК. Схвалюю. Це по-бізнесовому... Але ж ти сам казав: «Епоха не та. Тепер же закон діє...»

ВАСИЛЬ. Який закон?

ДЖЕК. Про права людини.

ВАСИЛЬ. Так хіба на жінок він теж поширюється?

ДЖЕК. А ти як гадаєш?.. Та й не відомо, чи Клара погодиться... Труси, як не кажи, металеві... Щось натерти можуть, поки ти приїдеш... Доведеться лікаря викликати... А ти знаєш, яка тут дорога медицина...

ВАСИЛЬ. Але мені сказали, що там усе хутром, ну... натуральним обшито?

ДЖЕК. Нікуди не дінешся. Так природа створила.

ВАСИЛЬ. Та я про труси.

ДЖЕК. А якщо алергія? До хутра... То ж, мабуть, не натуральне. Натуральне дорого коштує...

ВАСИЛЬ. От про це я й не подумав... І ця моя ідея відпадає... А всі кажуть, що я генератор ідей. Що ж, будь, що буде... Що ти, Джеку, скажеш братові Васі?

ДЖЕК. Це вже тобі вирішувати.

ВАСИЛЬ. А як ти гадаєш, її хтось ще візьме?

ДЖЕК. А чого?.. Ти ж узяв!

ВАСИЛЬ. Та коли то було?!

ДЖЕК. На всякий товар є свій покупець. Ти, Василю, не переживай. Якщо треба... Сам казав, що її б і даром віддав. І ще б своїх десять відсотків доплатив. Аби її хтось тільки забрав від тебе.

ВАСИЛЬ. Та ти що? Та я Клару... Ніколи... Не те, що за десять. За двадцять відсотків не віддам.

ДЖЕК. А казав же, що віддасиш даром.

ВАСИЛЬ. То це я в ті хвилини, коли вона мене собакою називала.

ДЖЕК. Нічого не поробиш. Рік Собаки. Як ще тебе називати?.. Та й собака – друг людини. Це в усіх книжках пишуть. А як собакою називає – це, кажуть, на щастя. Дружина від чоловіка відганяє сук і злих духів із тебе. Аби тобі нічого поганого в голову не лізло.

ВАСИЛЬ. Окей... Хай сама вирішує... Вона вже доросла... Але ти не забув, що вона моя сестра?..

ДЖЕК. Та ти що?.. Я це добре пам'ятаю.

ВАСИЛЬ. А ти мій брат?..

ДЖЕК. І це не забув...

ВАСИЛЬ. Тоді дивись мені... А я завтра, мабуть, вилечу... Клич Клару... Хай уже їсти дає... (Джек піднімається, запрошує до кімнати Клару).

КЛАРА. Ну що ви вирішили, бізнесмени?

ВАСИЛЬ. На твій розсуд, Кларо... Залишаю тебе на брата Дмитра... Погуляй... Подивись на Манхеттен... Нью-Йорк... У центральний парк сходи. Тільки ж дивись... Не сама... Тут тобі не Україна... З Джеком...

КЛАРА. Як скажеш, Василю...