Текст книги "За десять відсотків, або Брат Васі"

Автор книги: Олег Чорногуз

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 7 страниц)

Олег Чорногуз

За десять відсотків, або Брат Васі

(Комедія)

Дійові особи

ВАСИЛЬ, або МАХТЕЙ – український бізнесмен.

КЛАРА, або ВІРА – його дружина.

КОЛЮНЬЧИК – студент.

ДЖЕК, або ДМИТРО,

ЕШЛІ, ВОЛТЕР – американці українського походження.

ВАСИЛИНА, ГНИПІДКОВА, ДУЦИК,

ПУЦИК, КРУЦИК, ФУЦИК, ЖІНКА №7 – жінки, що бажають виїхати до Америки – віковічної мрії кожного українця.

ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО – листоноша.

ДЖЕК-ДРУГИЙ – кімнатний собачка.

ДІЯ ПЕРША

Картина перша

До квартири наближається Клара. Відчиняє двері, з яких валить дим, хапає віника, навстіж розчиняє вікно.

КЛАРА. О Господи!.. Колись і цю хату таки спалять. Господи, від чого воно так чадить? Задихнутися можна. Всю планету закоптили. Чи щось підсмажували... Чи щось пригоріло... Що вони тут смалили? (Розганяє дим віником, сідає на підвіконні). Ну й смердить! Можна вчадіти! Поки той бізнес вигорить, то я за цим димом на небо піду. А казав, собака, скоро в хаті грішми запахне... А це чим тхне? (Бере якусь тканину на підвіконні, принюхується). Що воно таке? Розцяцьковане... Ієрогліфи якісь... Та ще й димить по скаженому.

О Господи! Коли вже цей бізнес закінчиться? Коли він, собака, якусь роботу людську для себе знайде? Це ж треба стільки у мене було тих кандидатів у женихи, а я за цього баламута заміж вийшла... Чи це воно в усіх жінок світу так, чи тільки у мене, нещасної? У сусідів чоловіки, як чоловіки, а в мене... бізнесмен.

У дверях з'являється величезна, наче фура, купа білої тканини чи паперу. Ця вся величезна маса грізно наближається до хазяйки і притискає її майже до стіни. Клара б'є ту фуру віником і починає кричати.

КЛАРА. О Господи!.. Людоньки, рятуйте! Якась душогубка на мене суне!..

По той бік фури чути голос.

ВАСИЛЬ. Дурна, не кричи. Сусіди позбігаються... (Жінка лупцює віником по фурі). І не бий віником товар. Це погана прикмета. Знову бізнес прогорить.

КЛАРА. О Господи! Це знову ти... Зі своїм черговим бізнесом. А цього разу що за ліфчики привіз?

ВАСИЛЬ. Це не ліфчики...

КЛАРА. Я вже не питаю, що за товар, я хочу знати, звідки все це добро?

ВАСИЛЬ. З американської «гуманітарки».

КЛАРА. О Господи!.. У нашій кімнаті ще тільки американської «гуманітарки» не вистачало.

КОЛЮНЬЧИК. Василю Івановичу, (подає голос сива голова, що з'являється з-за фури з якимось чорним причандаллям у руках), а куди ваш апарат пристроїти?

КЛАРА. Його апарат можете у музей історичних цінностей здати. Він у нього за цим бізнесом уже і не доїться, і не стріляє. О Господи! Де ти, собако, взявся на мою голову? А були ж такі женихи... Один з них навіть у президента працював... (Знову замахується віником, Василь кричить з-за фури).

ВАСИЛЬ. Двірником. У телекомпанії...

КЛАРА. Хай двірником, але ж не бізнесменом. Хоч чесним був...

КОЛЮНЬЧИК. Василю Івановичу, в мене вже руки болять. Куди цей апарат поставити? Я вас питаю...

ВАСИЛЬ. Став на підвіконні, якщо нема куди.

КЛАРА. Тільки не на підвіконня. Ви останню шибку розтрощите... (Хоче вдарити віником по сивій голові).

ВАСИЛЬ. Не бий, не бий. Це не моя голова. Це голова мого нового партнера...

КЛАРА. О Господи. А я ледь безневинного чоловіка по голові не вмастила.

ВАСИЛЬ. Помовч. Це не чоловік. Це студент. Студента посоромилася б.

КЛАРА. Оце студент? З такою сивою головою? (З-за фури виглядає тільки сива голова).

ВАСИЛЬ. То в нього від наук усяких. Не те, що в тебе.

КЛАРА. Я й кажу... Видно, перевчився. У бізнес, як ти, собако, пішов? О, Господи, врятуй і помилуй!

КОЛЮНЬЧИК. Тітко, тихо. (Це студент – сива голова). Дайте слово сказати.

КЛАРА. Кажи. Це ж не на лекції. Хто тобі не дає?

КОЛЮНЬЧИК. Я не сивий. То сивина ось від оцього американського товару. Він у під'їзді звалився на мою голову. (Струшує чуба). Якийсь порошок. Від молі чи антимолі...

КЛАРА. Для молодого чуба всамраз... У голові, як знайдете...

КОЛЮНЬЧИК. Не в голові, а на голові.

КЛАРА. А яка різниця? Тепер ця антимоль, о Господи, і в головах заводиться. А ви ще й у мою кімнату завезли. Що я з цією «гуманітарною» робитиму? Їстиму? Хоч розв'яжи цю фуру. Покажи дружині, що ти цього разу привіз!

ВАСИЛЬ. Витягни і сама подивись...

КЛАРА. О Господи. Ти ж єдине вікно, собако, цим товаром затулив. За цією «гуманітарною» нічого не видно. У кімнаті, як у нашому під'їзді вночі.

ВАСИЛЬ. А ти увімкни світло.

КЛАРА. А ти лампочку купив? Остання перегоріла.

ВАСИЛЬ. Колюньчику, відсунь товар від вікна. Хай Клара гляне на товар лицем. Покажи їй один екземпляр із першої партії.

КЛАРА. Так це вже друга партія?

ВАСИЛЬ. Першу артистам цирку відвезли і там відштампували... Чуєш, димом пахне? Якщо товар піде, буде й третя. І четверта. У нас партій багато... Усім «гуманітарна» потрібна. Для народу. Для електорату. Як вони кажуть...

КЛАРА. О Господи... Він ще й партії обслуговує...

ВАСИЛЬ. Колюньчику, не слухай її. Витягуй товар. Хай дивиться і замовкне. Уже голова від неї болить.

Колюньчик витягує щось біле з «гуманітарки», подає Кларі. Та бере, розтягує її перед вікном, від якого Василь трохи відтягнув фуру. Клара крутить, як білим прапором, предмет і так, і так. Роздивляється.

КЛАРА. Нічого добрати не можу. Що воно таке? Велике і незграбне.

ВАСИЛЬ. А ти придивись краще.

КЛАРА. Роздивляюсь, а що це таке, убий – не второпаю.

ВАСИЛЬ. Що ти на них дивишся, ступо квадратна!.. Одягни, приміряй. Якраз на тебе.

КЛАРА. Що «одягни»? На що?

ВАСИЛЬ. Труси одягни. На себе.

КЛАРА. Оце труси?

ВАСИЛЬ. Так, труси. Дамські.

КЛАРА. І ти мені кажеш – «одягни». При студентові...

ВАСИЛЬ. Студент сліпий. Він не бачить.

КЛАРА. Як сліпий?

ВАСИЛЬ. Отак, сліпий. Ти що, ніколи сліпих не бачила?

КЛАРА. О Господи. Він уже інвалідів експлуатує.

ВАСИЛЬ. Він не зовсім сліпий. Тільки тимчасово.

КЛАРА. Як це сліпий тимчасово?

ВАСИЛЬ. Я на його окуляри у під'їзді наступив. Точніше, вони йому з носа злетіли. Під мій лівий черевик.

КЛАРА. О Господи. Нам ще цього не вистачало. Мабуть же достобіса дорогі.

ВАСИЛЬ. Американські. З попередньої «гуманітарки».

КЛАРА. Нам ще тільки американських окулярів не вистачало. О, Господи!

ВАСИЛЬ. Залиш Господа в спокої. Не експлуатуй його. Він все одно тебе з-за цієї фури не почує. Краще на труси подивися.

КЛАРА. При студентові?

ВАСИЛЬ. Та не ті, що на тобі, а ті, що в тебе на руках.

КЛАРА. О Господи, так це ти справді труси привіз? Жіночі?

ВАСИЛЬ. Не чоловічі ж... Там прорізу нема. Чи тобі вже теж, як студенту, повилазило?

КОЛЮНЬЧИК. Дядьку, не ображайте, а то вийду з партнерів по бізнесу.

КЛАРА. І ти, студенте, бізнесмен? О Господи. А хто ж учитися і працювати у цій державі буде?

ВАСИЛЬ. Помовч. Краще скажи – товар сподобався?

КЛАРА. Якого ж він розміру?

ВАСИЛЬ. Це безрозмірні. Як колготки.

КЛАРА. Вони ж десь вісімдесят другого розміру.

ВАСИЛЬ. При одяганні зменшуються! Це ж американські. Одягаєш і зменшуються...

КЛАРА. О Господи. Зведеш ти мене зі світу. Без трусів. Аби не клімакс, кинула б тебе і пішла світ за очі. Навіть за бомжа.

ВАСИЛЬ. Життя після клімаксу тільки починається. Учені так пишуть...

КЛАРА. Такі звихнені, як ти.

ВАСИЛЬ. Оноре Бальзак писав.

КЛАРА. Тільки не у нас з тобою. Та й ти не Оноре.

ВАСИЛЬ. Я Ніцше... (До студента). Колюньчику, ти там акуратно розвантажуй товар. Її не слухай. Тобі до бальзаківського віку ще далеко.

КЛАРА. До клімаксу також.

ВАСИЛЬ. Розвантажуй, Колюньчику, розвантажуй. Коли хочеш мати своїх десять відсотків.

КЛАРА. І ви оце йому вірите? Десять відсотків!.. За десять відсотків я й сама цю фуру розвантажила б. Так не буде ж їх.

ВАСИЛЬ. Помовч.

КЛАРА. Не помовчу!

ВАСИЛЬ. Помовч, ступо!

КЛАРА. Не помовчу, собако! Не дури себе і дітей.

Колюньчик мовчки розвантажує. Кладе товар на ліжко, на підлогу. Нарешті у кімнаті з'являється з-за «гуманітарки» Василь. Позаду нього довготелесиіі Колюньчик.

КОЛЮНЬЧИК. А цей апарат куди?

ВАСИЛЬ. Клара візьме.

КЛАРА. Сам візьми. Що ти мені оцю залізяку підсовуєш?

ВАСИЛЬ. Це не залізяка. Це наш хліб.

КЛАРА. У залізі?

ВАСИЛЬ. У металі і фарбі.

КЛАРА. О Господи. Ще й фарбувати будеш?.. Цікаво, а що?

ВАСИЛЬ. Труси.

КЛАРА. Ні, я таки повішусь на цьому вісімдесят другому розмірі.

ВАСИЛЬ. Помовч. (До студента). Колюньчику, покажи роботу апарата.

КЛАРА. Ти що, здурів? Якого апарату?

ВАСИЛЬ. Тобі тільки одне в голові. Це зовсім інший апарат. Сам студент придумав. Працює на електриці і вручну.

КЛАРА. О Господи! З ким я зв'язала свою нещасну долю?..

ВАСИЛЬ. Колюньчику, показуй роботу апарата. Не звертай на неї уваги. Вона все життя плаче, але щоб уже пішла від мене, так ніколи. Вірить, що я таки стану мільйонером. Он Філіпп Моріс з чого починав?.. З пачки сигарет. Можна сказати, з диму... Рокфеллер – з пляшки нафти. Пускав дим ув очі – продавав як ліки...

КЛАРА. А ти із жіночих трусів?.. Прозорих. Можна сказати, шириною у горизонт.

ВАСИЛЬ. Не передражнюй. З чогось же колись починати треба.

КЛАРА. З чого ти тільки не починав: і з цвяхів, і з дощок, і з шпалер, і з томатів, і з карамельки...

ВАСИЛЬ. Замовкни!.. Я шукав свою нішу.

КЛАРА. Яку нішу?

ВАСИЛЬ. Не ту, що ти подумала. Бізнесову нішу. Колюньчику, увімкни апарат. Кларо, подай йому свої труси.

КЛАРА. Ті, що на мені? Ті, що на ногах?

ВАСИЛЬ. Ті, що в руках.

КЛАРА. І що ж вийде?

ВАСИЛЬ. Побачиш. Тільки про всяк випадок відійди. На метрів два...

КЛАРА. Ви зовсім збожеволіли з цим бізнесом. Що ви хочете робити?

ВАСИЛЬ. Мовчи, дивись – побачиш.

Колюньчик бере труси. Закладає в апарат. Натискає кнопку. Щось клацнуло, вибухнуло і задиміло. Кімната наповнилася димом. Труси начебто загорілися. Клара перелякано кидається в протилежний куток кімнати. Перелякана хапається за голову.

КЛАРА. О Господи!.. Слава Богу, жива. Вони цим бізнесом мене вб'ють і квартиру спалять.

ВАСИЛЬ. Не панікуй. Апарат випробуваний на людях. Працює, як ваги в аптеці. Колюньчику, виймай і показуй мадам.

КЛАРА. Не називай мене так.

ВАСИЛЬ. Я люблю так. Не те, що ти мене обзиваєш собакою.

Колюньчик виймає з апарата труси. Подає Кларі.

КОЛЮНЬЧИК. Ще теплі. Можете одягати.

КЛАРА. Що одягати?

КОЛЮНЬЧИК. Труси.

КЛАРА. Оце труси? Господи!.. А це що за собака на них? Господи, червоний пес у чорних окулярах стягує труси з якоїсь дами. Ви збожеволіли!..

КОЛЮНЬЧИК. Це тепер так модно. Труси від Мадонни...

КЛАРА. А собака чого червоний?

КОЛЮНЬЧИК. Не червоний, а вогненний. За китайським календарем. Рік Вогненного Собаки.

ВАСИЛЬ. Наймодніші труси року. Одягни.

КЛАРА. При студентові?

ВАСИЛЬ. Одягай через голову. А ти що, хіба ніколи не роздягалася перед студентами? Перший раз чи що? Ти ж в Академії мистецтв працювала. Натурницею.

КЛАРА. Коли це було... Та й фігура не та. Я можу й так одягти. Але щоб собака труси з дами знімав... Перший раз бачу. Студенте, що ти на це скажеш?

КОЛЮНЬЧИК. У мене ім'я є.

КЛАРА. Це ім'я чи прізвище?

ВАСИЛЬ. Яка тобі різниця? Одягай.

КЛАРА. Гаразд, гаразд, Колюньчику, не ображайся. Краще скажи: жінки люблять, коли з них штани знімають?

КОЛЮНЬЧИК. Це не по моїй лінії. Вам видніше...

Клара тим часом приміряє труси. Через голову.

ВАСИЛЬ. Тобі тільки одне в голові. Одягла? Ну, як?

КЛАРА. Та начебто гріють. Хоч у кімнаті нічим дихати.

ВАСИЛЬ. Тоді, Колюньчику, розвантажуємо і за роботу.

КЛАРА. За яку роботу?

ВАСИЛЬ. Труси штампувати будемо. З собакою на зворотній стороні. Тепер це модно. Труси від Мадонни.

Картина друга

За столом сидить Василь. Дивиться в стелю, тоді на папір і щось пише. Заходить Клара.

КЛАРА. Ось я тобі газети з оголошеннями принесла. Фірмам потрібні молоді чоловіки. До сорока років. Оплата від 300 до 500 доларів.

Василь здивовано дивиться у бік Клари, але немов кудись за обрій. Крізь неї.

ВАСИЛЬ (питає Клару). Ти мене бачиш?

КЛАРА. Начебто бачу.

ВАСИЛЬ. Тоді скажи – я схожий на ідіота?

КЛАРА. Як оце дивишся за обрій, то як дві краплі води.

ВАСИЛЬ. І ти справді гадаєш, що я зі своїми даними на когось у цьому капіталістичному світі працювати буду? Я що – гірший від інших?

КЛАРА. Василю, але час показав, що з тебе ж такий бізнесмен, як з мене Ані Лорак. Чим ти вже тільки не торгував: і окулярами, і томатами, і бюстгальтерами, і курячими лапками, і карамельками, і трусами. Нічого ж не вийшло. А тут поглянь, яку тобі роботу пропонують. Які гроші!.. Ти хоч глянь. (Подає йому газету, але той сердито відмахується).

ВАСИЛЬ. І не подумаю...

КЛАРА. Не будеш, так не будеш, а як там труси?

ВАСИЛЬ. Які труси?

КЛАРА. Жіночі труси. Ті, що собака вогненний в чорних окулярах стягує їх з дамських сідниць.

ВАСИЛЬ. Не йдуть. Не той розмір і не той коленкор. Не та фарба. Не ті асоціації. Зрозуміла?

КЛАРА. Не зрозуміла.

ВАСИЛЬ. А що ж тут розуміти? Кожна баба візьме в руки, погляне на труси і назад кладе. Каже, партнер подумає, що там не фарба Гогена, не світло і тіні, а місячні. Дурень – студента послухав!.. Рік Собаки, китайський пес!.. (Знущально). Червоний, як вогонь. На дракона схожий. А на практиці ось що вийшло... І «гуманітарну» не продали і американські труси закаляли...

КЛАРА. Казала ж вам, дурням, василька намалюйте, тільки ж не зеленого, а синього... Як небо влітку. Як у студента-художника «пензлик». Труси з молотка пішли б. Яка баба відмовиться від «пензлика»?

ВАСИЛЬ. Не мороч мені голови. Дай подумати, як цю помилку виправити. Може труси в стриптиз-клуб відвезти?.. Стартовий капітал потрібний. Інвестор. А що, якщо?.. Це ж ідея!

КЛАРА. Яка ідея?

ВАСИЛЬ. Не твоєї жіночої голови діло. Це ж ідея!.. (Тримається за голову, бігає по кімнаті). Кларо, це ж ідея! Дай сюди альбом!.. Сімейний альбом. (Бере альбом, дивиться, тоді підбігає до Клари, цілує).

КЛАРА. Припадочний, що трапилося?

ВАСИЛЬ. Архімед!.. Придумав! Шерше ля фам... Шукайте жінку. Жінку шукайте!

КЛАРА. Ти що, вже... того?.. Дах від твого бізнесу поїхав. Яку жінку? Що за шерше ля фам? О Господи. Чоловік зовсім з глузду з'їхав. Був же в мене один знайомий лікар з Павлівської лікарні. Художник. Все кричав: «Я Гоген, я великий Гоген...» Поки не посадили...

ВАСИЛЬ. Що ти мелеш? Куди посадили? У нас свобода слова. У демократичній державі живемо. Слава Богу, не в Росії ж.

КЛАРА. У палату посадили. У божевільню. Тепер він там не лікує, а малює. Як ви на трусах. І все кричить: «Я Гоген...» Господи, а цей уже з себе Архімеда вдає...

ВАСИЛЬ. Замовкни. Я пишу.

КЛАРА. Що це ти пишеш? (Заходить іззаду, читає: «Багатий американець українського походження шукає українку з вищою освітою...»)

ВАСИЛЬ. Відійди. Я не люблю, коли в мене стоять за спиною в хвилини натхнення.

КЛАРА. Ти що – поет?

ВАСИЛЬ. Поет від бізнесу. У бізнесі, як і в поезії, є також своя романтика.

КЛАРА. О Господи. Яка це дурна, з вищою освітою, клюне на твого багатого американця, навіть якщо він українського походження?!

ВАСИЛЬ. А ти завтра-післязавтра побачиш. Прийдуть учительки. Медички. Інженери... Їм же там копійки платять.

КЛАРА. І для чого це тому американцю українського походження саме українка?

ВАСИЛЬ. Для збереження національної ідентичності.

КЛАРА. Чого, чого?

ВАСИЛЬ. ... Збереження української ідентичності. Простими словами кажучи, ти іноземних проблем не розумієш.

КЛАРА. А він в Америці її зберігатимете?

ВАСИЛЬ. В Америці. В Україні ж ідентичність відмирає. Почалася культурна революція. Кожна виходить за кого хоче і де хоче. Кожна третя їде то до Туреччини, то до Німеччини, то в Ізраїль, то в Об'єднані Емірати. Діаспора хоче зберегти українську ідентичність, українську мову, українську культуру, українську духовність, традиції, звичаї батьків. Як у Канаді, або в Австралії чи в Америці.

КЛАРА. А куди ж дінеться Україна, українська земля?

ВАСИЛЬ. Її продадуть. Глобалізація ж наступає. Продадуть олігархам за копійки.

КЛАРА. Ти так і рідну жінку продаси. Зі своїм бізнесом!

ВАСИЛЬ. Я ще не олігарх.

КЛАРА. Ага, «ще»... А якщо труси не підуть у продаж оптом і в роздріб? То й рідну дружину продаси?

ВАСИЛЬ. Тільки за контрактом.

КЛАРА. Як за контрактом?

ВАСИЛЬ. А так, як усе сьогодні продається. Згідно з діловими стосунками.

КЛАРА. Ах ти, собако!..

ВАСИЛЬ. Ах ти, ступо!.. Я ж жартую. Але якщо обзиватимешся... То я за себе не ручаюсь.

КЛАРА. А я де буду. Ти про мене говориш, як про неживий предмет.

ВАСИЛЬ. Якщо ж це живий предмет і він не погодиться...

КЛАРА. А як погодиться?

ВАСИЛЬ. Тоді укладаємо угоду між двома сторонами: жіночою з однієї сторони, чоловічою з іншої сторони. Описуємо майно, складаємо її вартість. Все це оцінюємо і підписуємо контракт.

КЛАРА. А тобі що від того?

ВАСИЛЬ. Свої законних десять відсотків. Від оцінки загального майна. На прожиття і автомашину вистачить. А так не маємо права. Права людини...

КЛАРА. Права людини!.. А де ж права нації? Права країни?..

ВАСИЛЬ. Це на порядку денному у всесвітнього уряду не стоїть. Тепер захищають тільки людину.

КЛАРА. Ту, що найбільше верещить? На всю планету...

ВАСИЛЬ. Можливо.

КЛАРА. А націю?

ВАСИЛЬ. А нації мовчки вмирають: під культурний секс. Майстерне вбивство. Оп'яніння від наркотиків, знищення духовності і все таке інше...

КЛАРА. А чого ж ти, грамотію, не пишеш у своїх оголошеннях: «Багата американка українського походження шукає українця для збереження ідентичності»?

ВАСИЛЬ. А для чого?

КЛАРА. Може і я тебе комусь би продала. Для ідентичності. Не за десять, а хоча б за п'ять відсотків.

ВАСИЛЬ. Будеш багато балакати, я тебе даром віддам, ще й своїх десять відсотків заплачу.

КЛАРА. Від вартості трусів?

ВАСИЛЬ. І не більше. Або й цього не візьму.

КЛАРА. Ну, собако!..

ВАСИЛЬ. Ну, ступо!.. Ти у мене дособачишся. Я тобі це обіцяю.

КЛАРА. Продаси?

ВАСИЛЬ. Продам. Якщо тебе хтось купить.

КЛАРА. Ти б себе спочатку комусь продав.

ВАСИЛЬ. На нашого брата нема попиту. Багаті американки самі вийшли за багатих американців.

КЛАРА. І що?

ВАСИЛЬ. Що «і що»?.. Забули своє походження. А жаль...

КЛАРА. Чого жаль?

ВАСИЛЬ. Жаль, що американки українського походження не відгукуються на наші об'яви.

КЛАРА. А то б ти і себе продав?

ВАСИЛЬ Тільки за те, аби ти мене собакою щодня не обзивала.

КЛАРА. Ти ж сам казав, що цей рік Собаки. Собака людям приносить щастя. Бо він друг людини. Тобто жінки.

ВАСИЛЬ. А чоловіка?

КЛАРА. Я про чоловіка не знаю.

ВАСИЛЬ. Звичайно. Не я тебе, а ти мене собакою називаєш. Отже, я твій друг. Спасибі...

КЛАРА. За що?

ВАСИЛЬ. За жіночу логіку.

КЛАРА. Будь ласка.

Василь знов пересідає за стіл, дивиться в альбом і знову щось пише.

КЛАРА. Тебе що, той альбом так надихає? Що ти на ті фотографії дивишся?

ВАСИЛЬ. Я на тебе дивлюсь, коли була молодою.

КЛАРА. Ну й що?

ВАСИЛЬ. Мов «міс Україна». Як я цього тільки раніше не помічав?

КЛАРА. Може хоч зараз мені вірша напишеш. До альбому. Як Пушкін до Керн.

ВАСИЛЬ. Уже минуло те «чудноє мгновєніє». У Пушкіна між іншим теж. Після першого ж разу, наступного ж вечора, коли те «мгновєніє» само прийшло до нього...

КЛАРА. У вас, мужиків, завжди так... Спочатку...

ВАСИЛЬ (перебиває нервово). Не заважай. Я пишу.

КЛАРА. Що ти пишеш? І справді поезію?

ВАСИЛЬ. Листа до родича.

КЛАРА. До якого родича?

ВАСИЛЬ. Закордонного.

КЛАРА. О Господи. Ти ж усе життя в анкеті писав: «Родичів за кордоном нема»...

ВАСИЛЬ. Совєтська влада вимагала. Я й писав. А тепер розшукую родичів.

КЛАРА. Так у тебе їх і справді ж нема. Ти ж мені сам казав: «От були б у нас родичі за кордоном, ми б, Кларо, з тобою зажили...»

ВАСИЛЬ. Казав. Бо так думав. А вчора мені сон наснився. Ніби я йду по Манхеттену...

КЛАРА. По чому йдеш?

ВАСИЛЬ. По Манхеттену. Це означає: по Нью-Йорку, – а мені назустріч чоловік – моя копія. Одразу з трьома дівчатами. І одразу до усіх трьох залицяється. Весь у мене. Побачив мене і як кинеться до мене... Навіть тих жінок забув.

КЛАРА. Ти ж казав спочатку, що він ішов з дівчатами...

ВАСИЛЬ. Так то спочатку було. А потім вже з жінками і як накинеться на мене.

КЛАРА. На тебе... Чому на тебе?

ВАСИЛЬ. А я звідки знаю? Обійняв мене і питає: «Ти Марченко?» Я кажу: «Я». А він як кинеться мені на груди: «Брате мій! Я ж тебе двадцять років розшукую...», – і як заплаче. Сорочка ось досі мокра. Поглянь.

КЛАРА. О Господи... Таки в тебе не всі дома...

ВАСИЛЬ. А я що кажу... Ще є й родичі за кордоном. Ось побачиш. Вірю: це сон у руку.

КЛАРА. Ти вже зовсім з глузду з'їхав. То я плакала на твоєму плечі, що за тебе, собако, заміж вийшла.

ВАСИЛЬ. Ти ще сміятимешся, коли я тобі одного чудового ранку повідомлю, що лист прийшов від брата.

КЛАРА. Від якого брата.

ВАСИЛЬ. Від Василевого. Тобто від мого.

КЛАРА. Де ж ти його знайдеш?

ВАСИЛЬ. Планета велика. Десь та знайду. Не може бути, щоб серед американців чи канадців жодного Марченка не було... Такого бути не може, бо не може бути. Марченків не менше у світі, ніж Петренків чи Іваненків.

КЛАРА. І оце ти пишеш? На хліб нема, молоко давно закінчилося. Навіть довгограюче, а ти все пишеш і марки клеїш.

ВАСИЛЬ. Пишу, бо пару трусів з «гуманітарки» продав.

КЛАРА. Ну, пиши, пиши, пісатєль...