Текст книги "Важко бути іншим або історія мого життя (СИ)"

Автор книги: Мар'яна Гаврилюк

сообщить о нарушении

Текущая страница: 6 (всего у книги 6 страниц)

Адам на цьому не зупиняється, він що сили б’є його в обличчя поки той не втрачає свідомість. Тільки тоді Адам зупиняється, підбігає до мене, його обличчя бліде і сповнене жаху.

– Мері…Мері! Тримайся не…– В далині чутно поліцейські машини які наближаються до нас, звук що раз посилюється Адам щось кричить, але його слова я вже не чую. Все навкруги стає розмитим і чорним я поволі втрачаю свідомість.

Розділ 17

Яскраві промені світла пробуджують мене я розплющую очі перед собою я бачу білу стелю: «Де я. Я на небесах?» повертаючи голову у бік я бачу стомлене обличчя Адама, воно схилилося над моїм ліжком схоже він спить.

– Ні, схоже я ще жива. – тихенько промовляю я до себе.

Від цього Адам розплющує очі і повертається до мене, побачивши що я опритомніла на його обличчі з’являється широка усмішка.

– Мері! Ти жива! – він підводиться з крісла і міцно обіймає мене при цьому цілуючи в щічку.

– Боляче, – пробурмотіла я.

– Ой! Вибач. Потрібно покликати мед сестру, – він вибігає з палати.

Я втомлено скривившись від болю намагаюся піднятися і згадати що сталося… «О ні! Сара» тепер все прояснилося, я все згадала.

– Вона зараз буде, – в палату вбігає Адам. Я з жахом дивлюся на нього.

– А…а Сара…

– Сара.

– З нею все гаразд? – він нічого не промовив лишень сумно поглянув на мене.

– Ні-ні! Лишень не кажи що вона померла! НІ!

– Мері заспокойся…Сара не померла, вона ще непритомна.

– Слава Богу! Що з нею…з нею все гаразд?!

– Заспокойся, тобі не можна хвилюватися.

– Зі мною все гаразд! Відповідай що з нею.

– ЇЇ стан стабільний, лікарі говорять що вже скоро вона опритомніє, всі наші з нею. Вона на другому поверсі.

– С…скільки я тут.

– День.

– Ого.

– Ти пам’ятаєш що сталося?

– Так, якийсь тип напав на Сару, а потім я побігла за ним…а потім ти…

– Добре, все добре.

– А що з ним, ну тим типом?

– Його посадили…

– Доброго дня, – привітавшись люб’язно промовила мед сестра, – бачу стан у вас стабільний пульс у нормі, серцебиття теж, вас щось турбує?

– Ні, нічого лишень голова болить і живіт.

– Це не дивно вас же поранили і у вас невеличкий струс мозку, ви все пам’ятаєте.

– Так.

– Як вас звуть?

– Мері.

– Мері…

– Просто Мері.

– Ви Мері вчора потрапили в дуже погану пригоду, я вражена вашою хоробрістю, але на далі я раджу вам уникати таких суперечок, залиште це поліції.

– Добре…а коли мене випишуть.

– Ха-ха, яка швидка, вже сьогодні цілком можливо що вас випишуть. Але одна порада будьте дуже обережними із швами.

– Гаразд, дякую я можу провідати свою подругу?

– Так авжеш. Щось буде турбувати покличте мене, – з цими словами вона вийшла.

А в коридорі за прозорими дверима я побачила знайомі обличчя. Вони вмить щойно зхопивши мій погляд, швидко попрямували в палату.

– Мері! – вигукнула Меліса

– Привіт, я такий радий що ти жива! – вигукнув Деніал.

– Привіт, спасибі тобі ти дуже хоробра! Я радий що ти ціла і жива, – стомлено але з посмішкою на обличчі промовив Ерік.

– Бальтазар теж би радий тебе побачити, але сюди не пускають з тваринами. – намагаючись підняти настрій і розвіяти напружену атмосферу говорить Ден.

– Ви були у Сари?

– Так.

– Я теж хочу її побачити.

– Це ми можемо влаштувати. – Меліса підходить до мене і дпопмагає мені підвестися.

Пронизливий біль покотився по тілу, він нього я скривилася.

– От, та потихенько, – наресті я звелася на ноги, Адам міцно схопив мене і ми всі рушили до палати Сари.

– Все добре, ти якась бліда можемо трішки перепочити, – турботливо промовляє Адам

– Все нормально ходімо.

– От і добре, – після цих слів Адам цілує мене в щічку.

Сівши в ліфт ми відправляємося до Сари. Велетенські білі стіни лікарні оточують мене, по шкірі покотилися мурашки, ніколи не любила лікарні, вони чомусь мене лякають. Ось нарешті ми наближаємося до палати Сари, краєм ока через прозорі двері я бачу її, вона лежить непритомно. Відчиняються двері і ми заходимо всередину палати.

– Це ви всі до неї? – здивовано промовила мед сестра побачивши нас.

– Так. – відповідаю я їй.

– Ну гаразд, але не довго. – мед сестра вийшла.

– Ви всі так втомлено виглядаєте ідіть пообідайте, прогуляйтеся на свіжому повітрі, а я залишуся з нею. – промовляю я

– Ні, ми залишимося, – твердо промовляє Адам.

– Ні, справді ідіть. Не виснажуйте себе бо я впевнена Сара захоче побачити перед собою веселі обличчя, а не зомбі.

– Так вона права, – погодився Ден.

– Ну гаразд, ми скоро повернемося.

Я залишилася із Сарою, вона непорушно лежала на ліжку, лишень легені то здіймалися то опускалися.

– Саро як би я могла це передбачити, то б ніколи не залишила тебе саму, – тихенько промовила я.

Через деякий час в палату знову увірвалися Адам, Ерік і Меліса.

– Ну от ми поїли, подихали свіжим повітрям тепер знову тут.

– От зовсім друге діло, ви вже виглядаєте не так стомлено, до речі а де Ден?

– Він зараз буде, прогулюється з Бальтазаром.

– Ну як вона? – поцікавився Ерік, – вона не прокидалася?

– На жаль ні.

– Ну чому саме вона, як би я знав пішов би з нею. Так би нічого не сталося.

– Еріку, – повільно підводячись з крісла промовила я, – все буде добре вона одужає.

– А якщо ні?

– Вона одужає, вона сильна. – підбадьорила його Меліса.

– Я так і не встиг сказати їй… що люблю.

– Еріку! Негайно заспокойся вона виживе…

– Так Еріку послухай Мері.

– От коли вона прокинеться скажеш їй це прямо у вічі, – промовив Адам обнімаючи мене.

– Я так і зроблю, обіцяю. Я її ні на хвилину не залишу саму.

Ми просиділи в палаті Сари ще пів дня вже було пізно сонце сідало за горизонт, але Сара досі була непритомна.

Мед сестра яка обслуговувала мене повідомила що головний лікар вже виписує мене, я зраділа. Вже переодягнувшись в цивільне яке принесла мені Меліса я знову попрямувала до палати Сари. Відвідувачів вже не пускали і ми сиділи в коридорі лікарні, навпроти палати Сари. Якимось чином Ерік попросив залишитися разом з нею на цілу ніч, і йому дозволили. Щоб важко не сидіти в коридорі нам виділили палату в лікарніде ми могли трішки поспати.

Ніч була важкою я майже не спала, кожну годину я підіймалася до палати Сари. Аж перед ранком я заснула міцним сном. Розбудив мене запах гарячого какао, я розплющила очі і побачила перед собою Мелісу і Адама. Вони смакували гарячу каву у палаті.

– Доброго ранку.

– Доброго Мері.

– Як спалося? – поцікавився Адам підходячи до мене.

– Недуже добре. А вам?

– Теж. Ось тримай.

– Вау, какао з круассаном в ліжко як мило, Адаме.

– Не звикай, – він поцілував мене в лоба, – смачного.

– Дякую вам теж.

Ми поснідали і знову попрямували до палати Сари…

– Еріку.

– Що?

– Ось тримай.

– О, Мелісо дуже дякую за каву.

– Ну як вона?

– І досі непритомна.

Ранок виявився теплим на небі не було жодної хмаринки. Ми знову стиснувши кулаки сиділи біля палати Сари. Ерік не відходив ні на крок від її ліжка. Я походжала туди-сюди по коридору, шов вже не так сильно болів, а голова зовсім перестала. Походжавши я зупинилася і спостерігала за Еріком і Сарою. Аж раптом я бачу як її вії починають рухатися. Так! Вона прокинулася. Від радості я завмерла.

– Вона прокинулася, – ледь чутно промовила я.

Я з усмішкою на обличчі я відкриваю двері друзі на мене здивовано дивляться.

– Саро!! – Вигукнула я входячи в палату, – ти жива!

Друзі вже все зрозуміли і теж миттю увірвалися в палату. Ерік її міцно обійняв і поцілував потім промовив ці такі теплі слова: «Я тебе люблю» з подиву вона не знала що й робити.

– Так ура! Ти знову з нами. – вигукнув Ден.

– Так я знову з вами, і скільки мене не було, що ви так засумували?

– Аж цілих два дні ми так хвилювалися сестричко, – з усмішкою промовила Меліса.

– Ого.

– Саро, – тихенько промовив Ерік, – ти пам’ятаєш що сталося?

– Т…так.

– Я тебе люблю, – ще раз обійнявши її і поцілувавши промовив Ерік.

Сару не поспішали виписувати, але ми їх благали щоб поскоріше вже піти звідси, оглянувши пацієнтку лікар погодився з нами, і відпустив її вже наступного дня.

– Ну що ж, вона цілком здорова і швидко одужує думаю її можна виписувати, – промовив лікар і вийшов з палати оформлювати виписку.

В цей момент до палпти зайшли Ден з Адамом.

– Дивіться хто прийшов, – витягаючи із під куртки Бальтазара промовив Ден.

– Ха-ха, як ти його проніс сюди? – поцікавилася Сара.

– Легко і просто.

Бальтазар був радий бачити нас всіх по ньому було помітно що йому теж набридло стояти на місті. Він як і ми вже прагнув їхати звідси.

– Ну що ви готові попрощатися з цим моторошним місцем.

– Ну Мері чому зразу моторошним, як на мене воно досить миле. – відповів Адам.

– Я готова! – з ентузіазмом в голосі промовила Сара.

– Тож змиваємося звідси.

Подякувавши лікарям які доглядали за нами весь цей час ми швиденько застрибнули в фургон і помчалися назустріч новим пригодам.

Розділ 18

– Ну що, як гадаєте за скільки ми доберемося до Нью-Йорка.

– Без зупинок за день, а з ними десь за два, – тишу у фургоні порушив Ден і Адам.

Я була надзвичайно рада за Еріка з Сарою вони були ідеальною парою. Тепер вони сиділи на задньому сидінні фургона обіймаючись, а на колінах солодко спав Бальтазар. За кермом була Меліса поряд з нею Ден.

Приємний теплий вітерець пробирався у фургон через вікно, лоскочучи наші обличчя і граючись з волоссям.

– Нарешті ми вибралися з цього міста, – з полегшенням говорю я, ця пригода навчила мене ще більше цінувати життя.

– Ви не уявляєте собі як ми хвилювалися, – за кермом ледь чутно промовляє Меліса.

– Ага, ми мало не втратили вас, – обнімаючи Сару промовляє Ерік.

– Але ж ми живі і здорові.

– Так, і це радує понад усе. – спокійним голосом промовляє Ден.

І тепер ми сиділи у фургоні слухаючи класичний рок, і розмовляючи на різні теми. Всі були щасливі, ця пригода зробила нас ще сильнішими, зробила з нас справжню нерозлучну команду.

– То яке наступне місце ми відвідаємо після Нью-Йорку. – поцікавився Адам

–Може Маямі? – промовила Сара.

– А я хочу в Лос-Анджелес, – промовила я.

– Лос-Анджелес? –здивовано перепитала Сара.

– Так.

– Хороша ідея, – промовила Анна-Меліса

– Отже, наступна зупинка після Нью-Йорку, Лос-Анджелес.

– ТАК! –гуртом вигукнули ми.

Спокійний вітер лоскоче обличчя, попереду нас лише дорога нескінченна і довга. Ми мчимося до міста мрій, до міста тисячі вогнів, до міста свободи, де швидкопливно, пропливає життя, в неспокійному ритмі.

Подорожувати ось чого я хотіла все життя, і до чого прагнула так наполегливо це – було моєю метою, мрією і я здійснила її. І саме тепер я відуваю що означає насправді жити. Відчуй свободу у серці і в душі, відчуй нове життя, борися за свої мрії.