Текст книги "Важко бути іншим або історія мого життя (СИ)"

Автор книги: Мар'яна Гаврилюк

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 6 страниц)

– Отже, зустрінемось о першій в мене вдома, підготуємо все і вирушимо в путь, – сказала Єва.

– Гаразд.

– В мене тут ідейка з`явилася, – промовила Єва.

– Яка? – поцікавилися ми.

– А давайте плакат намалюємо.

– Чудова ідея, Єво, – промовив Джек.

– Ага, – погодилася я.

– Мері, ти ж в нас круто малюєш, – промовила Єва.

– Не так вже і круто…

– Та годі тобі, я ж бачила твої малюнки, вони просто прекрасні як для самоучки.

– Ну, дякую за комплімент.

– От ти і намалюєш плакат, з мене ватман.

– Добре, – погодилася я.

– От мені одне цікаво, як наші батьки відреагують на те, що ми зробимо, – сказав Джек.

– Зараз ми не можемо це передбачити, потім будемо знати, коли повернемося.

– Відчуваю, буде великий скандал.

– І нам буде гаплик, – сказала Єва з сарказмом у голосі.

– Ага, це точно, – погодилися ми з Джеком.

Вийшовши з автобуса, ми попрямували на уроки. Перший урок в мене був з Євою – англійська. Другий філософія з Джеком, а третій література у всіх разом. Ми з Євою попрямували в кабінет. На диво, урок англійської проминув швидко, і не був таким нудним, як завжди, на відміну від філософії. Старий вчитель, містер Вернар, щось промовляв про філософію людини та її світосприйняття, я його майже не слухала, на уроці було так нудно, що я мало не заснула. Дивлячись на Джека, я зрозуміла, що і йому нудно, не було нудно лишень одному учневі – ботану Дереку Макфаєру, він активно щось записував у зошит.

Мої вії повільно почали заплющуватися, я поступово поринала в сон. Аж раптом, крізь сон я чую чийсь милий голос: «Мері, Мері прокидайся»

– Мері!

– Га, що, я не сплю, ні.

– Вже перерва, ходімо.

– Так, я іду-іду.

Я піднялася з крісла і попрямувала за Джеком. Невже я заснула? Це не дивно, дивно те, що містер Вернар не помітив цього. Та я щасливчик! Уявляю, щоб би було, якщо б він мене помітив. Годину десь точно я б вислуховувала його лекції.

– Привіт, народ, як ви, як урок? – зустріла нас Єва.

– Урок настільки був цікавим, що Мері заснула, – з сарказмом в голосі промовив Джек.

– Що, справді?! – поцікавилася руда.

– Так, – відповів їй Джек.

– І не потрібно тут ля-ля він сам винен не можна бути такою занудою.

– Ха-ха-ха-ха! – засміялися ми гуртом.

– Це ще добре, що він мене не помітив, тоді б мені було не так весело.

– Ага, точно, і ти б ще годину вислуховувала його лекції, потім би знову заснула і знову все по кругу.

– Як день сурка, ти Джек людина анекдот.

– Гаразд друзі ходімо вже обідати.

Чомусь цього разу нам захотілося пообідати в їдальні, і це була наша помилка. Все б було добре, але ви ж знаєте мене: зі мною має відбутися якась дебільна пригода, інакше це не я. І ось це сталося. Я спокійно підходжу до каси розраховуюся і «БЛІН!». Ні, невже знову Белла. Я не побачила її, тому повертаючись, я прокинула свій піднос з їжею на неї.

– МЕРІ! – закричала не людським голосом вона, і гомін в їдальні вмить перетворився на тишу, дехто навіть побоявся ворухнутися.

– Белло? Чорт, Белло, я…я не хотіла, я ненароком. Просто не побачила тебе, вибач.

– Кольт, якщо ще раз щось таке утнеш, тобі до випускного не дожити, зрозуміла?!

– Так, вибач.

– Якщо я ще раз побачу тебе ближче ніж на метр від мене, ти поплатишся!

– Так…так вибач, – і щойно я гадала що це вже кінець і всі розійдуться мирно, аж раптом я побачила компанію еліти що наближається до мене, і чому я дивуюся, це ж я.

–Так-так що тут у нас, – промовив Джош, – Мері сонечко, що ти в біса зробила!

– Нічого.

– Нічого? Тоді чому моя подруга вся брудна.

– Емм…ну...

– Ая-ай-яй, непорядок, – після цих слів Джош вихопив піднос в одного із учнів, і жбурнув у мене, я миттю покрилася їжею. Цього йому було не достатньо, і він так сильно штовхнув мене, що я впала і ледь не вдарилася головою об підлогу.

– От тепер порядок, – промовив він і пішов геть.

Компанія еліти синхронно повернулася і вийшла з їдальні. В цей момент до мене підбігли друзі, і допомогли мені піднятися.

– Як ти, все гаразд? – першим запитав мене Джек.

– Так, все нормально.

– Ходімо звідси, – взявши мене за руку Джек попрямував до виходу.

Що я можу сказати? Джош – рідкісний тип кретинів, він завжди діставав мене морально. Через це я його ненавиджу. Взагалі, компанія еліти вважає себе крутішими за інших, а насправді це просто купка дебілів, з купою  грошей.

Після того як я почистила свій одяг, ми попрямували до старого дуба, на наше містечко. Я поринула в свої думки, обдумуючи сьогоднішню пригоду, що трапилася зі мною. Я навіть не почула, коли пролунав дзвінок.

– Ходімо, Мері, вже урок, – повідомила мені Єва.

– В мене немає настрою, я прогуляю його, а ви йдіть, добре?

– Ні! Ти підеш на урок, сьогодні в нас тема Стівен Кінг, ти не можеш її прогуляти, – сказав Джек.

– Ні, це ти не можеш її прогуляти, а я можу: Стівен Кінг – найулюбленіший письменник Джека, він просто марить ним.

– Ну, Мері, заради мене ходімо.

– Ну, гаразд, якщо ти так просиш я піду.

Ми всі дружньо пішли на урок, він не був нудним, навпаки він був веселим. Цілий урок розмовляли лишень дві людини Джек і вчитель. Не заперечую того факту, що я теж люблю читати, але з Кінга я прочитала всього лишень дві книги «Сяйво» і «Ловець снів». Мені було весело спостерігати за Джеком, вчителем і їх діалогом.

Урок закінчився, і це, напевно, був найвеселіше урок за сьогодні.

– Мері! Ходімо швидше, бо на автобус запізнимося, – повідомила Єва.

– Ні, друзі, не сьогодні, я хочу прогулятися, тому піду пішки.

– Добре, але ось тримай ватман, я його нещодавно придбала.

– Добре, нехай щастить, зустрінемося завтра о першій в тебе дома.

– Окей, бувай, – попрощався Джек зі мною і обійняв, я здивувалася.

– Все буде добре, ми зробимо це, – пошепки промовив Джек і пішов геть.

На душі все ще вирувала буря образ від сьогоднішнього дня і пригод, рука ще поболювала. Я не пішла одразу додому, а попрямувала в місце, де я почуваюся вільною – ліс. Цей невеличкий за розмірами ліс знаходився неподалік від мого дому. Там віяло спокоєм і свободою. Ввімкнувши в плеєрі свою улюблену пісню, я почала роздивлятися це величне, як на мій погляд, місце. Спокійним кроком я прогулювалася ним десь годину, а коли втомилася пішла додому.

– Мам! Я в дома, – вигукнула я на весь дім. Мама була на кухні і щось готувала.

– О! Мері, ти вже вдома?

– Так…ммм, так смачно пахне.

– Дякую, я старалася, роздягайся і мершій їсти.

Я послухалася маминого наказу, і пішла в кімнату, миттю переодягнувшись, я попрямувала на кухню.

– Як справи в школі?

– Нормально, а Ніл вдома?

– Ні, його не буде він поїхав у відрядження. Тому ми і сьогодні так рано прокинулися, та поїхали на озеро.

– Аа-а-а, зрозуміло.

Повечерявши, я повернулась в свою кімнату. Проте, майже всю ніч не спала, бо малювала плакат. Мушу визнати, що вийшло непогано. Я його так і не домалювала. Очі самі вже заплющувалася, і я зрозуміла, що з мене досить: «Завтра домалюю», – подумала я і лягла спати.

Розділ 6

Ранок суботи виявився досить теплим і сонячним, лишень подекуди пливли самотні хмаринки яких ганяв легенький вітерець.

– Мері, Мері прокидайся.

– Що?...вже ранок.

– Так! Ранок ти що знову цілу ніч серіали дивилася?

– Я, та ні мам.

– Ех, краще б до екзамену готувалася я тебе вже хвилину намагаюся розбудити.

– Та не дивилася я серіали.

– Іди їсти і бігом до школи, сподіваюся ти не забула що сьогодні в тебе останній екзамен?

– Ні…вже іду, – я ледь-ледь прокинулася, мені так лінь було вставати з теплого ліжка, що я хвилин шість просто крутилася і була схожа на тюленя який викинувся на берег. Годинник показував одинадцяту дня. Я вирішила не чекати до першої, тому поснідавши і взявши все необхідне для нашого плану я пішла до Єви.

***

– Сюрприз!

– Мері, що ти робиш тут так рано ми ж домовлялися на першу?

– Та знаю, я просто вирішила прийти швидше я ще плакат не доробила,може впустиш мене?

– О! так проходь, Мері не ображайся але в тебе вигляд як у зомбі.

– Знаю я малювала плакат.

– Цілу ніч?

– Ні.

– А виглядає наче цілу.

– Ха-ха, ну що вперед доробимо цей плакат.

– Так вперед, Джек сказав мені що під’їде за нами. Ніяких проблем не виникло все іде по плану.

– Добре.

– Покажи плакат?

– Тримай.

– Вау…та він прекрасний, і не треба казати що ти не художник, бо це шедевр.

Наступні дві години ми з Євою доробляли плакат, розважалися і слухали музику.

На годиннику рівно перша і як по плану не спізнившись ні на хвилину прибув Джек. В честь свого приїзду він посигналив. Нам було так весело що ми навіть не помітили як швидко проплинув час. Почувши що Джек вже приїхав ми миттю скочили з місця на зустріч йому.

– Привіт, – привітався Джек з нами, – як справи? Ну що готові до пригод?!

– Так звісно готові! – одночасно вигукнули я і Єва.

– Проходь, – промовила Єва запрошуючи Джека в дім

– Потрібно все ще раз перевірити, чи ми щось не забули, – промовив брюнет.

Наступні шість хвилин ми перевіряли наш багаж. Переконавшись що ми все взяли, поспішили до авто. Поклавши всі речі по місцям ми вирішили ще трішки погостювати у Єви і випити чаю з печивом. Допивши чай ми вирушили в дорогу.

– Єво ви вже їдете? – виходячи з дому промовила бабуся Єви міс Річерсон до нас.

– Так бабусю, будемо пізно не хвилюйся.

– Нехай щастить вам дітки.

– Спасибі міс Річерсон.

Ми розсілися помісцях: я сіла позаду, а Єва з Джеком попереду, ввімкнули музику і помчалися на зустріч пригодам.

– Ти що розповіла бабусі про наш план? – промовила я до Єви.

– Та ні, просто я сказала їй що ми після екзамену їдемо на пляж, і що там буде вечірка в честь закінчення екзаменів.

– І так приз за найкращий обман отримує Єва Річерсон.

– Ха-ха ну дякую Мері.

– Ні, справді це геніально.

В дорозі нам не було нудно ні на хвилину, ми веселилися як могли. Перед очима пропливали будинки, а легенький вітер приємно лоскотав обличчя. І по дорозі нам в голови прийшла геніальна думка викрасти Green Day, звісно ж це був жарт і ми б так ніколи не поступили...

Я люблю кудись їхати, дорога мене манить, як би я мала можливість все життя подорожувати я б не впустила її. Незнайомі міста, люди, кожного дня якісь нові пригоди на нових місцях.

– Чорт, доведеться трохи тут зависнути…погляньте які затори, – повернулася я до реальності почувши незадоволений голос Джека.

– О чорт, і на довго ми тут застрягли?

– Не знаю, побачимо.

– А скільки кілометрів ми вже проїхали? – запитала я.

– Десь кілометрів десять. А що?

– Та ні, нічого я просто замріялася.

Ми простояли в заторах десь хвилин десять. Я вже втратила надію що ми коли-небуть приїдемо до місця призначення, аж раптом на диво ця величезна зміюка з ряду машин почала рухатися. Вже через декілька хвилин ми їхали по майже порожньому шоссе. Навкруги розтяглися височенні будівлі і дерева, вітер лоскотав обличчя розвіюючи гаряче повітря від асфальту… Чим раз людей ставало все більше і більше. Всі про щось говорили і жартували.

– Ну що ви готові?

– Я так хвилююся ми майже приїхали – радісно промовив Джек.

– Так і це помітно, погляньте навкруги скільки фанатів з символікою групи, – підтримала розмову Єва.

– Це так круто, в такі моменти ти не почуваєшся самотньо – сказала я.

– Так, аж не віриться.

Нарешті ми доїхали до місця призначення, народу було так багато, що ми не знали де припаркувати машину. Вулиці просто були заповнені людьми і машинами, нарешті від’їхавши достатньо далеко Джек все ж знайшов вільне місце для паркування.

– Приїхати ми приїхали, а от як ми маємо звідси вибиратися?

– Не будь занудою Джек якось виберемося.

– Ну гаразд, вперед.

– Ходімо вже, я більше не можу терпіти. – нетерплячи промовила Єва.

Ми рушили вперед я дивувалася як же багато людей навколо. На щастя черга була малою, тому що більшість фанів вже були в середині або просто сиділи і пили пиво. Ми підійшли до пропускного пункту показали квитки нам на руку вдягнули пропускні браслети і ми пішли в середину до своєї фан зони. Я ще раз в думках подякувала Алексу за квитки і за місця, і вирушила вперед за друзями.

– Здуріти можна скільки тут народу! – крізь шум промовив Джек.

– Так, багато їх тут…

Я вже не чула розмови Джека і Єви я просто стояла в очікувані, коли ж вони з’являться, коли нарешті розпочнеться концерт.

Проминуло хвилин десять Джек і Єва все ще про щось розмовляли. А я все ще чекала, скажу вам чесно хвилини очікування це пекельна мука, від хвилювання ти не знаєш що й робити. Проминуло ще кілька хвилин і ось нарешті, ведучий виходить на сцену і промовляє довгоочікувані слова «Зустрічайте на сцені легендарних Green Day». Мить і всі замовкли, ще мить і я бачу як Тре посідає своє місце, за ним в слід іде Майк і Джейсон, а потім Біллі, всі починають божевільно кричати, в той момент я думала що оглухну, я дивлюся на Джека і Єву вони так щиро і невимушено радіють поглянувши на них в мене на обличчі з’являється широка усмішка і в душі панує тепло і спокій.

– Мері! Мері! Ти можеш в це повірити ми здійснили нашу мрію, – чую я крізь шум Єву.

– Так ми це зробили! – я схопила і міцно обійняла Єву,а потім сама не тямлячи що роблю вхопила Джека і поцілувала його в щічку при цьому обіймаючи.

– Ого я це за що? – від здивування Джек почервонів і мило усміхнувся.

– Зате що ми це зробили!!! – голосно намагаючи перекричати натовп людей говорить Єва і робить те саме що і я. Потім ми починаємо всі гуртом обійматися і стрибати як навіжені при цьому дико волаючи. Нам так весело, і я думаю це винагорода за все те лайно що ми пережили в школі, за ці всі роки навчання, я напевно ніколи не забуду цей день. Як же круто тут, я не можу стримати емоцій, нарешті ми це зробили, ми здійснили нашу мрію. Трішки заспокоївшись ми перестали стрибати, і вже десь на сьомій пісні ми втомилися і вже просто стояли з широкою усмішкою на обличчі і дивилися концерт.

І тут мій погляд кинувся на вокаліста і я помітила що він дивиться на нас, у відповідь я йому усміхнулася він мені теж. Ви тільки уявіть цей момент мені на душі стало так тепло, а серце так шалено билося в грудях ,що мені здавалося ще мить і воно вискочить. Я звернулася до друзів.

– Ви це бачили…бачили!!!!

– Що Саме!?

– Біллі поглянув на нас.

– ЩО! Як я це пропустила?

– Да ти жартуєш, що справді?

– Так! Він поглянув на нас, а потім на мене я йому усміхнулася, а він мені.

– ЩО…Бліііннн крутоо, як ми це пропустили.

В цей момент Єва з Джеком пильно дивилися на вокаліста з надією що він це повторить і знову погляне на нас, і це було не дарма, під час соло він знову поглянув на нас. В цей момент ми всі обійнялися і з широкою усмішкою дивилися на нього він знову усміхнувся нам, і ми знову почали нестримно стрибати і радіти. Не встигнувши і порадіти, як вокаліст показавши на наш плакат усміхнувся і показав великим пальцем вгору. Побачивши це, інші учасники групи теж з цікавістю поглянули в наш бік і теж щиро нам усміхнулися.

– О Боже! О Боже Мері Джек ви це бачили вони всі поглянули на нас.

– Так! Я це бачила.

– Це просто нереально круто!

– Так Джек, саме так!

– Здається їм сподобався наш плакат!

– Так! Саме так!

– Я такий радий емоції просто переповнюють мене.

– Ми теж!!

Ще одне соло і пісня закінчилася,але вокаліст не поспішає оголошувати наступну пісню він зупинився і підійшов ближче до нас. О Боже, що зараз буде я так хвилювалася серце шалено билося, Джек і Єва теж хвилювалися я це помітила, тому що вони ще міцніше схопили мене. Біллі підходить і раптом зупиняється в декількох сантиметрах від нас: «що ж ти виробляєш я зараз свідомість втрачу» подумки промовила я.

– Вау, – промовляє він до нас, – цей плакат справа ваших рук? Я завмерла навіть не могла поворухнутися в цей момент я і тільки думала « О Боже! Це він до нас?! Сам Біллі Джо Армстронг звертається до нас? Ні напевно це сон» Тишу порушив Джек.

– Так, – тремтячим голосом промовляє він.

– Ого молодці! Так піднімайтеся на сцену нехай народ побачить вас, – після цих слів ми обмінялися здивованими поглядали і виконали наказ вокаліста. Піднятися на сцену нам допомогли охоронці.

– Як вас звуть, – знову звернувся до нас Біллі.

– Я Джек, а це мої подруги Єва і Мері.

– Дуже приємно мене звуть Біллі ну ви і так це знаєте, а чи може ні?

– Так знаємо, – нарешті наважилася сказати я.

– Молодц,і – викрикнув Майк.

Ми почали сміятися.

– Так,я і не сумнівався, а тепер запитання до зали: «є тут люди які не знають як мене звати?», якщо є то прошу вийти тому що тут вам не місце, тільки велика зелена сім’я має право тут знаходитися, – промовив вокаліст до натовпу, звісно ж це був жарт і нікого не вигнали. Біллі підійшов до мене і майже пошепки промовив, – а ви подаруєте цей плакат нам. Я так само тихо відповіла.

– Так.

– Ви чули народ цей плакат наш! – голосно з усмішкою на устах відповів Біллі.

Вони забрали наш плакат. Ми вже хотіли спускатися на свої місця аж раптом Біллі промовляє до нас.

– Ей ви куди, не так швидко,залишайтеся. Вокаліст оголошує наступну пісню це була наша улюблена пісня з альбому Аmerican idiot ,а саме Holiday ,а ми просто стоїмо на сцені і розважаємося не вірючи в своє щастя. Фанати нестримно волають і підспівують. Нарешті пісня закінчується, ну чому саме на таких крутих моментах час іде так швидко. Ми не знали що робити чи залишатися чи іти. І тут приходить порятунок, вокаліст промовляє.

– Джек, Мері, Єво – невже він запам’ятав наші імена, чорт круто я його люблю. – я хочу щоб ви залишилися ще на сцені, ще одна пісня а потім ви вже можете піти на свої місця.

– Окей! – погодилися ми.

Наступною піснею була «Are We The Waiting» спокійна і душевна пісня. Ми взялися за руки і під її ритм спокійно почали рухати руками піднімаючи їх вверх. Ми почали підспівувати і Біллі дав знак іншим щоб і вони робили те саме,натовп вже не так шалено поводився вони просто підспівували нам і групі. Це було надзвичайно, світло погасло лишень маленькі прожектори освічували сцену,а потім багато маленьких вогників вмить спалахнули там де стояли фанати, я хочу щоб цей момент ніколи не закінчувався. Невже це трапилося з нами ми на сцені разом із нашими кумирами підспівуємо і насолоджуємося цим прекрасним моментом, я й досі не могла в це повірити.

Але як ви знаєте всі прекрасні моменти вмить закінчуються, так було і цього разу пісня закінчилася, але після цього був неочікуваний поворот Біллі підійшов до нас і обійняв подякувавши нам ми у відповідь подякували йому за все ще хвилин три ми стояли і просто обіймалися це було незабутньо це беззаперечно найкращий день у моєму житті потім ми спустилися на свої місця. Концерт ще мав іти годину, всього лишень годину для когось це багато а для мене мало, ось наша мрія здійснилася а що далі…екзамени, школа, випускний. Я не хотіла повертатися туди в реальний світ мені так добре тут, і самі думки про це змушують мене сумувати. Дивлячись на Єву і Джека я відволіклася від цих думок, ми знову веселилися і раділи підспівуючи музикантам.

І ось ми чуємо такі небажані слова вокаліста «Це остання пісня»

Ну чому, чому так швидко. Останньою піснею була «Wake Me Up When September End» надзвичайно прекрасна і зворушлива. Біллі посв’ятив її своєму померлому батькові. Я не можу передати як це було прекрасно і душевно, його голос тремтів я просто не змогла стримати сліз. Мені було сумно я слухала а сльози так і котилися по моєму обличчі, усвідомлюючи що це кінець я ще сильніше почала плакати, Єва і Джек побачили мене і обняли ми стояли і вже не слухали нікого крім Біллі, по обличчі Єви також покотилася сльоза…

Ось і все концерт закінчився і наша мрія також. Ми вийшли, посидівши ще десять хвилин перед входом і потім попрощавшись з цим прекрасним моментом і з цим незабутнім днем, він завжди буде жити в наших серцях. Ми їхали і просто мовчали а в машині грала прекрасна музика Green Day. Потративши десь годину ми вже виїхали з цих велечезних заторів які супроводжували нас від місця проведення концерту, було вже пізно ми були втомлені і водночас щасливі. Повний місяць і вуличні ліхтарі освічували нам дорогу, ніч на диво була теплою. Мої очі повільно почали заплющуватися, і я заснула.

Розділ 7

– Розбуди її.

– Ні, поглянь як вона красиво спить, – чую я крізь сон голоси, так не хочется розплющувати очі, але все ж я змушую себе це зробити. Прокинувшись я відчуваю що ми вже не їдемо а стоїмо на місці.

– О, поглянь вона і сама прокинулася.

– Привіт. Ти заснула, – промовляє до мене Єва.

– Так, напевно, а чому ми не їдемо?

– Ми вже приїхали. – звертається до мене Джек.

– Як вже приїхали? Так швидко.

– Так ми вдома… ти всю дорогу спала, саме тому не помітила як швидко проминув час.

– Ні, невже ми знову дома я хочу назад…

– Я теж.

– І я.

– Ну все народ розбігаємося по домівках, вже пізно. – промовив Джек.

– Ммм так не хочется повертатися.

– Так Мері ти права, але що ж поробиш доведется.

– Ну гаразд Джек, Єво до завтра. Солодких вам снів.

– Спасибі і тобі.

– О, до речі я дізнався що вже завтра будуть фото і відео з концерту.

–Круто, ну все бувайте. – ми обійнялися на прощання, я вийшла з машини і попрямувала додому непоспішаючи.

Ще декілька хвилин я простояла на вулиці, біля дому спостерігаючи як машина Джека швидко віддаляється і моментально перетворюється на маленьку цятку…

Я заходжу в дім тихенько відкриваю двері, знімаю жакет і піднімаюся до своєї кімнати, мама здається спить. Ура, значить можна спокійно лягати спати, а завтра нас очікує великий скандал.

Ранок виявився прохолодним, ранішня роса приємно виблискувала на сонці, по небу пливли поодинокі сіро-білі хмаринки.

– Мері! Мері! Прокидайся і спускайся на кухню у мене до тебе серйозна розмова! – чую крізь сон як мама кричить на весь будинок. Ну ось починається.

Одягнувшис я спускаюся на кухню лінимили кроками, вмить я вхоплюю сердитий погляд мами. Мій смертний час настав.

– Доброго ранку!

– Доброго мам.

– Я маю з тобою серйозно поговорити…чому ти не прийшла на екзамен?!

– Ну…я..

– Де ти була, і чому ти вимкнула телефон знаєш як я переживала, які думки в мене були…я так хвилювалася.

– Але ж я написала смс що буду пізно і щоб ти не хвилювалася.

– Да! Всього одна смс мала мене заспокоїти я вже думала в поліцію телефонувати.

– Ну…мам.. я жива і здорова, все добре.

– Добре! ... ти знаєш я розмовляла з директором, тебе мало не виключили зі школи, де ти була!

– Я…ем… була на…концерті.

– Що! на якому це концерті.

– Ну…Green Day.

– І через це ти пропустила екзамен?!

– Ну…так.

– Ти покарана на місяць!

– Ну мам…

– Я ледь не померла хвилювалася, тебе мало не вигнали зі школи а вона на якийсь концерт ходила. Можеш мені подякувати бо як би не я то б тебе давно уже вигнали, а екзамен будеш писати в той день коли буде перездача, тому дивися не провали його бо іншого шанцу не буде. Іди готуйся.

– Я хотіла до Єви сьогодні піти.

– Ніяких друзів, марш в кімнату готуватися я перевірю.

Ну що ж залишається тільки одне змиритися і виконати наказ мами. Не хотілося її ще більше злити тому я тихенько попрямувала в свою кімнату і пішла готуватися. Через декілька хвилин я чую як мама швидкими кроками піднімається до моєї кімнати.

– Мері!

– Що, я вчу.

– Виявляється ти мені не все розповіла.

– Та здається все.

– Та невже, дзвонила мама Єви. Вона сказала що Єва також не була на екзамені, так розповідай хто ще був з вами.

– Ну Джек і все.

– Так і знала це все він, він вас підмовив тільки він на таке здатний.

– Мам! Неправда ми самі пішли і Джек тут ні до чого, чому ти його так не любиш. Це взагалі була моя ідея.

– Мері!... – раптом нашу «милу розмову» перервав двірний дзвінок, ура я врятована, – ми ще не договорили.

Мама пішла відчиняти двері, а я за нею глянути хто там прийшов. Це був Ніл я зраділа, може після розмови з ним мама охолоне.

– О, Мері привіт.

– Привіт Ніл.

– Як у тебе справи?

– Добре.

– Досить розмов Мері іди готуйся до екзамену в свою кімнату.

– Добре вже іду, рада тебе бачити Ніл.

– Я теж радий, а чому так грубо.

– Вона покарана.

– За що? Що вона такого накоїла, вона ж просто ангел.

– Хи, ну дякую Ніл.

– Зараз Ніле я все тобі розповім, а ти іди і готуйся.

Я знову пішла в свою кімнату готуваться, але натомість я ввімкнула ноутбук, прийшов Ніл мама буде зайнята тому можна трішки посидіти в інтернеті.

–Так-так поглянемо о Єва і Джек теж онлайн, – я вирішила написати їм.

Мері Кольт:

Привіт народ, ну як справи у вас?

Джек Rock Forever:

Нормально, мої батьки навіть мені нічого не сказали, лишень чому я не взяв їх з собою.

Мері Кольт:

В тебе круті батьки.

Джек Rock Forever:

Так я знаю.

Єва Річерсон:

Привіт народ. Так у Джека і справді круті батьки хотіла б і я собі таких.

Мері Кольт:

А що сталося??

Єва Річерсон:

Мої як дізналися, такий скандал влаштували тепер мене нікуди не відпускають я сиджу в кімнаті і вчуся.

Мері Кольт:

Аналогічно, моя мама теж скандал влаштувала, мене покарано на місяць.

Джек Rock Forever:

Ого, нічого собі… то ми можемо забути про прогулянки і розваги разом.

Єва Річерсон:

Ага, мабуть так.

Мері Кольт:

Єво, я може сьогодні до тебе завітаю, як випаде така можливість.

Єва Річерсон:

Гаразд буду чекати.

Джек Rock Forever:

Мері якщо хочеш я до тебе зайду а потім разом підемо до Єви.

Мері Кольт:

Вибач Джек але ти знаєш що моя мама не долюблює тебе, не хочу її ще більше злити.

Джек Rock Forever:

Ага, ну тоді гаразд, ще зустрінемося.

Мері Кольт:

Так звісно.

Єва Річерсон:

О до речі Джек, ти ж говорив що вже сьогодні будуть фото і відео з концерту

Джек Rock Forever:

О, точно я й забув, зараз зачекайте я кину вам посилання.

Мері Кольт:

Ну гаразд народ, я вже пішла мама як побачить що я в інтернеті сиджу і не вчу ще один скандал влаштує.

Єва Річерсон:

Гаразд.

Джек Rock Forever:

Удачі тобі.

Мері Кольт:

Спасибі, і вам удачі.

Вимкнувши ноутбук я плюхнулася на ліжко, через стіну я слухала емоційну розмову мами і Ніла. Тепер потрібно щось вигадати щоб мене відпустили до Єви, так мозок думай-думай… О придумала.

– Мам, я піду сьогодні до Єви.

– Я ж казала що ти покарана, ніяких друзів!

– Так знаю, але це на рахунок екзамену мені потрібно взяти в неї деякі записи до підготовки.

– Ну якщо так, то можеш іти але не довго.

– Добре, люблю тебе мам, – Ура, та я геній…

Розділ 8

На дворі стояла гарна погодка тому погулюватися по вулицях міста було одне задоволення. Ось уже видніється дім Єви я підходжу і дзвоню у двірний дзвінок. Двері відчиняє місіс Річерсон.

– Доброго дня місіс Річерсон, а Єва вдома.

– Ні!

–Але ж я з нею розмовляла вона сказала що дома.

–Для тебе ні! Щоб я більше не бачила тебе тут і близько не підходь до моєї дочки.

– Але…чому?

– Чому! Ти маленька погань Єва вчилася на відмінно а через тебе і цього Джека її мало не вигнали зі школи, тому облиш її, забуть про неї, вона для тебе померла як і ваша дружба, все -це кінець.

– Але..ж .

– Ніяких але ж, все я сказала облиш її дай нормально закінчити школу. Більше не приходь сюди.

– Мам хто там прийшов?

– Ніхто помилилися будинком.

– Єв…

– Мовчи! Мері все, тобі зрозуміло іди геть звідси.

– Виба…– і тут переді мною двері зачинилися, я навіть не встигла вибачитися.

В мене на очах з'явилися сльози я не могла збагнути як це можливо, адже ми дружили з самого дитинства і наші сім'ї також. Місіс Річерсон завжди ставилася до мене добре. А сьогодні наче її замінили. Невже один концерт, одна пригода так могла вплинути на неї.

Я була засмучена не знала що робити, куди тепер мені іти додому, але я не хочу щоб мама побачила що я плакала. Піду прогуляюся в місце де мені завжди раді і точно не вижинуть.

Я зірвалася з місця і рванула в ліс, прохожі на вулиці дивно дивилися на мене ніби ще не бачили ніколи людину яка біжить а в мене в голові пропливали думки «Ви блін жартуєте, ви що ніколи не бачили людей які біжать, досить дивитися на мене, може на мені щось написано га! Ненавиджу людей».

***

Ось нарешті я добралася до лісу, як же прекрасно тут, так спокійно ніхто на тебе не кричить тут можна заспокоїтися і зібратися з думками. Походивши по лісу десь хвилин десять я втомилася і вирішила присісти. Знайшовши ідеальне місце для відпочинку я ввімкнула пісню «Red. Not Alone» і прилягла на свіжу зелену траву і почала розслаблятися забуваючи про всі проблеми які оточували мене.

– Red?

Від несподіванки я підскочила з місця і скрикнула, але скоро заспокоїлася. Переді мною з’явився високий гарний хлопець на вигляд йому було років двадцять, в нього було чорне густе волосся, сині гарні очі, одягнений в чорну футболку і джинси, на руці було невеличке татуювання. Він дуже був схожий на Алекса Гаскарта з елементами Адама Гонтьє. І я здивувалася дізнавшись що його теж звуть Адам.

– Воу спокійно, я не хотів тебе налякати.

– Хто ти в біса такий?! Що ти тут робиш?

– Те саме я хотів запитати і тебе.

– Що?! Як ти тут опинився ти що слідкував за мною?

– Та ні… Спокійно, я нічого тобі не зроблю. Мене звуть Адам, а тебе як?

– Мері…Мері Кольт.

– Прекрасне ім’я. А що ти тут робиш, сама в лісі де повно диких небезпечних тварин.

– Неважливо…і взагалі із тваринного світу тут лишень водяться небезпечні змії і вовки.

– Бачу ти знаєшся на тваринному світі, захоплюєшся цим?

– Ні, я просто живу неподалік звідси.

– А-а-а зрозуміло. Ти так і не відповіла на моє запитання.

– Я просто гуляю, а ти що тут робиш?

– А я тут з групою, вирішили відпочити тут в лісі перед концертом, взагалі ми часто подорожуємо і ночуємо на природі в нашому фургончику, краще так ніж в брудних готелях, тут і природа і чисте свіже повітря, а нічне небо просто зачаровує погляд.

– Справді? Круто, я теж би хотіла подорожувати як ви, кожного дня нові місця, люди, природа.

– Так. Це справді круто.

– Ага.

– Вмене з’явилася ідея. Ходімо зі мною познайомишся з рештою.

– Я б з радістю, але мені потрібно зараз вже іти додому, і тим більше я недуже довіряю першому зустрічному якого зустріла в лісі.

– І багато ти зустрічних тут зустрічаєш?

– Ні, ти перший. Тут зазвичай тихо і майже ніхто тут не гуляє.

– Та годі тобі, все буде гаразд, обіцяю якщо не сподобається наша компанія можеш піти додому.

– Обіцяєш?

– Так, можеш мені вірити. А якщо я комусь щось обіцяю я дотримую свого слова.

– Ну гаразд. До речі в якому стилі ви граєте?

– Інді рок, альтернативний рок. В таких собі спокійних стилях. Ми типу хіппі подорожуємо по світу і виступаємо.

Ми рушили з місця, знайшовши дорогу ми попрямували по невеличкій стежині.

– Справді люблю ці стилі, взагалі всі стилі року мені подобаються.

–Так, в тебе прекрасний музичний смак.

–Та невже.

–Рок це – завжди прекрасно.

–Ну тоді добре. Ви що в нашому місті будете виступати?

–Так. Цього тижня протягом двох днів.

– Справді, класно.

– Хочеш приходь і ти, пропустимо безплатно будеш віп-персоною.

– Я б з радістю, але тут є одна проблема.

– Яка?

– Я покарана на місяць, мене не пускають гуляти навіть з друзями.