Текст книги "Важко бути іншим або історія мого життя (СИ)"

Автор книги: Мар'яна Гаврилюк

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 6 страниц)

Ми попрямували до торговельного центру, зайшовши всередину я здивувалася від його величини, здавалося що це невеличке місто, там було все і кафе, і магазини, і більярд, і різні розваги для дітей, і навіть невеличкий стадіон для ігор, всередині було гамірно і багато людей всі кудись поспішали, там панував невеличкий хаос. Мої очі розбігалися від побачиного, я роздивлялася це все як маленька дівчинка, яка вперше потрапила в незнайоме місце. Хоч в моєму місті теж були торговельні центри, але такого я ще не бачила. І як тут можна було знайти один одного. Ми прогулювалися по цьому величезному приміщені, а я все ще дивувалася від його розмірів.

– Ось Ерік ходімо, – Адам взяв мене за руку і потягнув за собою, – нарешті ми знайшли вас, ну як все необхідне купили?

– Так, все, – я побачила як Сара і Меліса разом із Деніалом наближаються до нас, в руках в них були великі пакети.

– Нам сьогодні доведеться переночувати в місті, Деніал ти знайшов нам підходяще місце для ночівлі?

– Так, авжеж тут неподалік є дешеві хостели, але досить непогані.

– Добре нам підходить.

– Сподіваюся там є душ, – промовила Сара.

– Там все є повір.

– Гаразд, народ зустрічаємося через пів години біля фургона.

– Окей.

– Зрозуміло.

– Так бос.

Ми разом із Адамом ще трішки погуляли по центру, потім ми вийшли на вулицю і попрямували до фургона, погода стала ще похмурою почався дрібненький дощ. Бальтазар вже прокинувся і нетерпляче виглядав із вікна чекаючи на нас, побачивши що ми наближаємося він зрадів, і щойно Адам відчинив дверцята він стрибнув прямо йому в руки.

– Ого, і частенько він таке виробляє.

– Так, завжди, ну що скучив за нами. – Адам взяв кота на руки і почав гладити його і чесати животик, від цього він тихенько замурчав.

Як по графіку всі прийшли рівно через пів години, поклали накуплені речі у фургон, ми вирушили в хостел який на цю ніч мав замінити нам дім. Приїхали ми досить швидко як і казав Ден він знаходився досить близько біля центру, невеличка тихенька вулиця по якій майже не їхати автомобілі вела до нього, ще одним плюсом для нас було те що біля нього знаходилася автомайстерня. Приїхавши туди ми замовили один багатомісний номер, це – було й дешевше й веселіше. Зайшовши в середину нашого номера ми здивувалися, тут було досить гарно і прибрано, кімната за розмірами була досить простора ніяких двоповерхових ліжок, все культурно і сучасно, цей номер не був схожий на ті придорожні готелі він навіть не був схожий на хостел. Ми забрали свої речі з фургона і пішли назад в хостел. Місця вистачило всім, навіть одне ліжко було вільне, саме там ми поскладали свої речі.

– Гаразд, ви тут розкладайтися, а я віджену фургон до майстерні. Мері!

– Що Адаме.

– Візьми цього красунчика з собою і погодуйте його, – Адам відав мені на руки нашого талісмана, а сам пішов.

– Ходи сюди красунчику, – ми почали разкладати свої речі, мені тут сподобалося єдиним мінусом було те що душ був спільний і щоб його приняти довелося трохи почекати, але я не марнувала часу і за наказом Адама погодувала Бальтазара.

– Я перший в душ! – викрикнув Ден.

– Розмріявся, ти приймеш його тільки після мене, – викрикнула у відповідь Сара.

– Чому ми сваримося, в мене ідея давай підемо разом.

– Ха-ха смішно навіть і не мрій, ти виграв іди першим.

– Як малі діти, – розкладаючи речі промовив Ерік.

Дощ посилювався тому вийти гуляти ми не могли, довело залишитися всередині. Адам повернувся через декілька хвилин весь мокрий від дощу.

– Жах, на дворі така злива.

– Та ми бачимо сеньйоре калюжка, – промовила Анна-Меліса.

– Бррр там холодно, хто там у душі.

– Деніал, – незадоволено промовила Сара.

– І довго він там?

– Кілька хвилин.

– Гаразд наступний я.

– Ей! А мене що не існує, – ще не задоволеніше промовила Сара.

– Притримай коней, тебе що не вчили дівчат пропускати першими. – промовила Меліса.

– Гаразд-гаразд. Саро ти далі, а я потерплю, все одно нам цілий день тут сидіти.

Так і справді ми застряли тут на цілий день, дощ то ставав то посилювався але остаточно припинятися він не хотів. Нарешті майже всі приняли душ, я вирішила приняти його останньою. Ось і моя черга я взяла рушник змінний одяг і попрямувала в душ. Вийшовши звідти я побачила таку картину Ерік і Ден витягнули гітари, а всі оточили їх.

– Ого, а що це ви тут збирайтеся робити? Хочете влаштувати концерт.

– Типу так, – промовив Адам.

– Все одно нічого робити і щоб не було нудно ми вирішили трішки розважитися, – продовжив Ерік.

– Давай з нами, – запропонував мені Ден, – я впевнений ти знаєш слова пісні Highway To Hell.

– Ні, ви що в мене жахливий голос.

– Та годі тобі тут всі свої.

– Ну давай, а то я ображуся, – промовив Адам.

– Ні, вибачте.

– Давай чувак, – промовила Сара, – я теж не вмію співати, будемо разом вити як тюлені.

– А хіба тюлені виють?

– Ще й як, ти що мені не віриш.

– Ну гаразд вмовили.

– І так 3..2..1. – Ерік з Деніалом почали грати.

Спочатку я вагалася, а потім все ж наважилася промовити слова пісні, ми разом синхронно почали співати хтось голосніше хтось тихіше. Всі веселилися і ось пісня закінчилася і Ерік запропонував заспівати і ще одну пісню яку всі також добре знали 21 Guns Green Day гарна спокійна пісня одна з моїх улюблених. Співаючи її я знову згадала той день коли я потрапила на їх концерт: «цікаво я ще їх побачу» подумала я.

– Стоп!

– Що таке? Адаме, – поцікавився Ерік.

– Ви це чули?

– Що? – всі одночасно промовили.

– Мері ти ж круто співаєш.

– Я? ти не помилився.

– Так, ми це помітили, а я то думав щось сталося. – промовив Ерік.

– Ви знущайтеся я жахливо співаю.

– Та ні, зовсім ні ти чудово співаєш.

– Так Меліса права, – підтвердила Сара.

– Еріку ще раз приспів програй але тепер всі замовкли я хочу чути тільки її, – наказав Адам.

– Що? Ні-ні.

– Так-так сестричко не соромся, – підбадьорив мене Деніал.

– Ну гаразд.

Ерік знову програває приспів всі замокли і тільки мій голос було чутно, не знаю що вони там задумали, але як на мене я співала не дуже гарно. Я проспівала куплет всі дивилися з захопленням на мене.

– Вау-у-у круто, – нарешті пісня закінчилася і тривожливу тишу порушив голос Меліси.

– От бачити я казав, казав ти талант Мері.

– Я? Ха-ха не смішіть мене.

– Не хочеш з нами виступати?

– Ні, ви що я боюся публіки.

– Та що їх боятися вони такі ж люди як і ти, – промовив Ден.

– Ага і це каже людина яка облажалася в перший день виступу, до твого відома я пам’ятаю як ти теж боявся публіки, – згадуючи промовила Меліса.

– Але ж я переборов це!

– Так-так вже при третьому виступі він все ж наважився виступити з нами на сцені і не облажатися.

– Так, я теж пам’ятаю, – продовжила Сара.

– Може й колись ти заспіваєш з нами. – сказав Адам.

– Так, може колись.

– Ну що народ яка наступна пісня?

– Може досить, поглянь на двір Адаме дощ майже перестав, ходімо перекусимо і погуляємо по місту, – запропонувала Сара.

– То чого ми чекаємо ходімо.

– Так вперед в мене тут ще одна справа попереду. – повідомила Сара.

– Що за справа. – поцікавився Ерік.

– Мені потрібно змінити імідж.

– Знову?

– Ага, Мері ти зі мною? Може тобі теж потрібно імідж змінити.

– Ні, не потрібно але за компанією піду.

– Мене не забудьте, – промовила Меліса шукаючи підходящі речі для прогулянки.

– Отже хлопчики в один бік, а дівчатка в інший, домовилися.

– Так, зустрінемося в кафе на розі 21 Б. Це тут неподалік.

– Окей.

Дощ вже зовсім перестав поки ми збиралися, але похмурі хмари ще кружляли над містом.

Розділ 14

Річмонд насправді був гарним містом, річка Джеймс протікала майже посередині міста переділяючи його на дві частини, а велетенський міст з’єднував їх.

Зібравшись ми першим ділом попрямували до перукарні, Сарі як за її словами набрид її імідж і вона вирішила перефарбуватися в блондинку і підстригтися. Мені чомусь не подобалися блондинки, але її стерпіти я могла адже вона була веселою і гарною людиною.

Коли ми прийшли в перукарню черги не було, але все ж ця процедура вимагала багато часу. Нам з Мелісою стало нудно вже через десять хвилин перебування там, і ми вирішили прогулятися.

– То як тобі наша компанія? – поцікавилася вона.

– Мені дуже весело з вами, за цей час ви для мене стали родиною.

– Я теж дуже рада що ти з нами. Ми приємно людина і співрозмовник.

– Спасибі ти теж?

– Ось що я тобі скажу подорожі не для слабаків, бували й дні що ми не мали що їсти.

– Ого!

– Так-так бувало таке, а в зимку ми взагалі не подорожуємо ми зупиняємося в якомусь місті, шукаємо тимчасову роботу і живето там доки сніги не розтане і не потеплішає, ми це називаємо зимні канікули.

– Цікаво, але все одно тобі не вдастся мене залякати я з вами назавжди,– хихикнула я.

– А я так сподівалася... – я вилячилася на неї від здивування, Меліса хихикнула і продовжила

– Не треба так здивовано дивитися на мене, я ж жартую ти б бачила свій вираз обличчя коли я це сказала.

– Ха-ха, я вже налякалася що ти вигнати мене хочеш.

– Та жартую я,нікого виганяти ми не збираємося. А ти чому так кардинально змінила своє рішення? І чому тебе в школі хочуть вбити.

– Я дещо зробила дуже впливовим людям в школі, і вони вирішили помститися. Але мушу визнати я розважилася, вони цього заслужили.

–І що ти їм такого зробила?

Я розповіла їй про наші пригоди з Джеком, по її виразу обличчя можна було сказати що вона була здивована, і після моєї розповіді вона сказала лишень одне.

– Молодець так їм і потрібно, ти в нас погана дівчинка.

– Так я така, – ми почали сміятися.

– Цікаво Сара ще довго, – ми підійшли до перукарні щоб поглянути чи ще довго вона там.

– Ще десь хвилин десять. – повідомила нам перукар.

І ми знову вийшли і почали прогулюватися, раптом Меліса зупинилася.

– Ти не хочеш зробити тату?

– Ти це серйозно?

– Так. Ходімо.

– Ну гаразд.

Ми попрямували через дорогу в тату салон, він був невеликим за розмірами, оточений з двох боків магазином і кафе. В середині він був розписаний різними настіними малюнками в тому числі і зразками тату, в будівлі грав важкий метал, придаючи ще більше моторошності цьому місцю. Ми вмостилися на досить зручних стільцях і почали вибирати ескізи для майбутнього тату.

– Ну що Мері вже вибрала?

– Так. напевно.

– І що це?

– Ось. – я показала Мелісі ескіз малюнка, невеличке тату птахів на зап’ясті.

– Чудовий вибір.

– А ти що?

– Ось, хочу цього красунчика собі на шию, – показуючи малюнок скорпіона промовила вона.

– Круто.

– Ага.

– Наступний, – промовляє працівник тату салону.

– Ну все наш час настав. Ти перша пропускаю тебе.

– Спасибі Мелісо.

Я попрямувала до столика де робили тату, на вигляд цей тип був схожий на холоднокровного маньяка, але щойно він відкрив рота всі здогадки розвіялися, він був дуже люб’язним зі мною, і навіть щоб я не хвилювалася трішки пожартував.

– Ви вперше робите тату.

– Так. – відповіла я незнайомцю.

– Гаразд, постараюся бути ніжним.

Щойно голка торкнулася мого тіла я відчула неприємний пронизливий біль: «тримайся Мері ти зможеш» підбадьорювала я себе думками. Це продовжувалося хвилин десять я думала що вже не витримаю і втрачу свідомість, але мене вмить відволік телефонний дзвінок. Меліса кваплячись взяла трубку. З розмови я зрозуміла що телефонувала Сара, після закінчення розмови Меліса поклала трубку і вийшла на вулицю. Я відчуваю як біль припенився, нарешті мою тату було зроблено. Працівник обережно витер залишки чорнила і загорнув мою руку харчовою плівкою. Я обережно піднялася із крісла і побачила що і Сара і Меліса вже тут, новий образ Сари дуже підходив їй, коротко підстрижене волосся світло русого кольору, все ж повністю блондинкою вона не хотіла бути.

– Вау-у тобі личить.

– Спасибі Мері.

– Ну що зробила тату?

– Так. – я показала їм свою руку.

– Таке маленьке, але тобі личить. – промовила Сара.

– Так, тепер моя черга.

Мені вже не було так моторошно, обдивившись це місце знову, я почувалася комфортніше, рука все ще поболювала, здавалося що по руці стікає гаряча лава. Хвилин п’ятнадцять робили тату Мелісі, в цей час хлопці вже почали хвилюватися і зателефонували дізнатися де ми і що робимо, почувши де ми вони заспокоїлися і сказали що вже в кафе чекатимуть на нас.

– Я також вже все ходімо. – підходячи до нас сказала Меліса.

Розплатившись ми попрямували до кафе, на дворі знову почав йти невеличкий дощ…

***

– Привіт скучили за нами?

– Так дуже, вау Саро класно виглядаєш.

– Спасибі Еріку.

Ми вмостилися, зробили замовлення і взялися їсти.

– До речі класні тату, – промовив Адам, – от пам’ятаю як я зробив своє перше тату, мені було років п’ятнадцять, мати як побачила такий скандал влаштувала.

– Покажеш? – поцікавилася я. Адам розстібнув сорочку і показав на грудях своє перше тату.

– Ось воно. – на грудях в нього було зображено схематично дракона, воно одночас було і простим і гарним.

Пообідавши ми пішли в хостел, погода знову псувалася і ми не хотіли намокнути, годинние показував п’яту. Адам з Еріком пішли дізнатися як там наш фургон, а ми попрямували в середину, і вже піходячи туди ми почули жалісний м’явкіт, то був Бальтазар ми про нього зовсім забули. Ми відчинили двері і не встигнули увійти як Бальтазар кулею вибіг на двір Ден побіг за ним. Через кілька хвилин в кімнату увійшов Деніал, а за ним ішов задоволено Бальтазар.

– Я ледь встиг прослідкувати за ним.

– Потрібно було взяти його з собою.

– Ти права Мері наступного разу візьмемо, він бідолаха мабуть голодний піду погодую його.

Деніал пішов годувати кота, а ще через кілька хвилин всередину зайшли Адам з Еріком.

– Чудова новина вже завтра з ранку можна буде забрати фургон, – повідомив нам Ерік.

– І ще одна чудова новина, завтра якщо ми вчасно доберемося до Вашингтона округ Колублія то зможемо виступити там.

– Супер!

– Чудово.

– Вітаю.

– Там має відбутися один весняний фестиваль, але одна група не змогла приїхати і тому нас запросили, – промовив Ерік.

– Так, за нашими підрахунками якщо ми прокинимося рано десь о п’ятій шостій ранку то цілком можемо встигнути. – продовжив Адам.

– Скажіть мені одне, ви так завжди рано прокидайтеся? – поцікавилася я.

– Інколи, якщо є важливі справи ось як тепер, нам випала така нагода, виступити в самому Вашингтоні. – відповів Адам.

Наступні три години група репетирувала виступ, а я просто сиділа і насолоджувалася цим. Після репетиції Сара і Ерік пішли взяти нам щось перекусити після того як всі повечеряли ми пішли спати, адже завтра потрібно бути бадьорими.

Розділ 15

Крізь сон я чую гучну знайому мелодію пісні, від цього я розплющую очі піднімаюся з ліжка і бачу таку картину Ерік з Деніалом в самій білизні грають соло на гітарі намагаючи розбудити всіх. Я піднімаюся дивлюся на годинник, ледь стримуючи сміх.

– Ви що з глузду з’їхали всього лише п’ята ранку!

Ерік і Ден припиняють грати.

– Так! Табір юних рокерів прокидайтеся попереду в нас довга дорога, – з посмішкою на обличчі промовляє Ерік.

– Еріку хворий ти маньяк, дай поспати ще хвилин десять, – сонним голосом промовляє Меліса.

– Не можу люба вставай, бо я пристосую до тебе і всіх хто не слухається важку артилерію.

– Ха-ха, налякав.

Після цих слів Ерік підбігає до ліжка Меліси і починає лоскотати її, вона вмить підводиться і біжить геть, наступною жертвою Еріка була я.

– Еріку не треба я не відповідаю за свої дії…Еріку ні! – він стрибає на мене зверху і починає лоскотати, я пручаюся намагаюся вирватися але все марно.

– Так, з тебе досить, – після цих слів Ерік підбігає до ліжка Сари і теж робить те саме.

Нарешті всі прокинулися. Переодягнувшись я помітила що Адама ніде немає.

– А де Адам?

– Він біля фургону, ходімо поснідаємо тут кафе неподалік.

– Я не хочу їсти, Саро.

– Добрий ранок всім, – наближаючись до нас на фургоні вигукує Адам, – немає часу ходити по кафе збирайтеся ми вирушаємо, поснідаємо в дорозі.

Через пів години ми зібрали речі і вирушили в дорогу, але до цього ще заїхали до одного придорожнього кафе і замовили трішки їжі в дорогу. У фургончику смачно пахло гарячою кавою, картоплею фрі і тістечками.

– Народ ви тільки уявіть, яка нам випала нагода, це один із наймаштабніших концертів, в якому беруть участь не дуже відомі рок-групи. – тишу порушує Адам який в цей час був за кермом.

– Так, це неймовірно все ж таки ми щасливчики. – промовляє Денні

– Ага.

У Вашингтоні ми мали бути о шостій вечора, саме в такій годині мав розпочатися концерт. Ми їхали по шоссе 95, надзвичайна природа міста оточувало нас. За вікном пропливали дерева і житлові райони. О третій ми нарешті добралися до Округу Колумбія, ми не планували тут залишатися на довго, виступивши ми мали поїхати далі.

– Ось ми на місці.

– І це той заклад де ми маємо виступати? – поцікавилася Сара.

– Так, той самий заклад.

Перед нами бовваніла велика споруда розтягаючись десь метрів на тридцять, вона була двохповерхова з незвичайним дизайном все нагадувало 80-ті роки.

– Ого, а вона й справді велика. – зауважила я виходячи з фургона.

– Так. – підтвердив Адам, і обійняв мене. І ми рушили вперед.

– Ну що підемо туди чи як? – промовив Ерік.

– Так ходімо, – відповів Адам.

І вся наша компанія попрямувала в середину. В середині будівля булл ще прекраснішою ніж зовні, високі стелі що не характерно для клубів красувалися над нами, великий просторий коридор з м’ягкими диванами для відпочинку, величезна сцена розляглася в кінці будівлі, в середині вже були люди і досить багато, вони підготовляли приміщення для сьогоднішнього виступу. На вході нас зустрів касир. Такий собі непримітний, він був невисоким, худим з чорнявим волоссям і сірими очима, на вигляд йому було років тридцять.

– Можу я чимось вам допомогти? – поцікавився він.

– Так, я хочу поговорити з адміністратором, він сказав що ми можемо замінити одну із груп яка не прийшла.

– Так звичайно, як вас відрекомендувати? – він взяв телефон що лежав в нього на столі і приклав його до вуха.

– Група Sweet Poison.

– Гаразд. Доброго дня тут прийшла група Sweet Poison, вони хотіли поговорити…так…ага добре, – поклавши трубку він сказав, – через хвилину він прийде попросив вас зачекати тут в коридорі, можете присісти.

– Так, дякую.

Ми попрямували до диванів, які красувалися під високими стінами будівлі. Ми присіли, Меліса з Деніалом про щось розмовляли, а інші просто роздивлялися все навкруги.

– Подобається? – від несподіванки ми здригнулися.

Перед нами постав невисокий хлопець в діловому костюмі.

– Так. – промовила я.

– Привіт Адаме, Еріку радий вас бачити.

– Привіт Кларку і я радий бачити тебе.

– Ви що знайомі? – поцікавилася я.

– Так звісно ж, чи ти думаєш що незнайомий дядько просто зателефонував нам і попросив виступити.

– Ми з Адамом знайомі вже багато років, пам’ятаю як ви вперше виступали в мене в клубі.

– Так, то був невеличкий клуб в цьому окрузі, то був початок твоєї кар’єри, – у розмову увірвався Ерік, по його виразу обличчя було видно що він не радий бачити Кларка.

– Так, і ось я піднявся, це я успадкував від батька, ходімо я вам все покажу, – промовив Кларк жестом запрошуючи нас прогулятися з ним клубом.

– Це було старе занедбане казино, – продовжив він, – мій батько успадкував його від свого батька, його мало не знесли рік тому, але я запевнив батька що не варто. Довелося багато повозитися з його реконструкцією, але результат того вартий.

– Так справді вартий! – скривившись промовив Ерік.

– Еріку ти що досі злишся на мене, та забуть ти її. Це було давно.

– Так давно, але образа досі залишилася.

– А що сталося? – тихенько запитала я.

– Я тобі розповім, – промовила Меліса збавляючи темп. Так щоб ніхто нас не почув.

– Ерік, – продовжила вона, – був закоханий в одну дівчину яка працювала в клубі Кларка.

– Не просто дівчину, а Лору Робертсон, – підхопила розмову Сара.

– Так от, коли ми приїхали сюди на осінь.

– Так захотів Адам, він хотів відпочити трішки від подорожей.

– Так, дуже добре що ти підказуєш, але я тут розповідаю.

– Гаразд мовчу-мовчу.

– Так от, коли ми приїхали сюди він якось одного дня зустрів її і потім марив нею цілий тиждень, а Адам як раз домовився з Кларком про виступ, щоб заробити трішки грошей. З Адамом він подружився, а то з Еріком ні, коли все було добре і після виступу ми відпочивали Ерік побачив її, вона працювала на Кларка в його клубі.

– І його накрило.

– Саро!

– Все мовчу.

– Він почав зустрічатися з нею, все було б добре як би одного дня Ерік не застукав їх за цим самим ділом.

– Так і було це не уявляєш де…

– Саро! Вони займалися цим на барній стійкі в клубу, після роботи заклад зачинився але Лора і Ерік домовилися зустрітися там, ну і він зайшов туди і виявив таку «приємну» картину.

– Жах…

– Ага, і після того вони розсталися, а вона поїхала до рідного міста і більше не поверталася сюди.

– Дівчатка не відставайте, бо ще загубитися. – люб’язно звернувся до нас Кларк.

– Не хвилюйся не загубимося, – з фальшивою усмішкою промовила Сара.

– Який же він хвалько все ж таки, – підходячи до нас промовив Ден.

– Ага, не те слово. – відповіла Сара.

– Вибачте але я піду на вулицю, – промовила я.

– Я з тобою.

– І я.

– Дівчатка зачекайте на мене я теж з вами.

Ми вийшли на вулицю подихати свіжим повітрям.

– Цей заклад гарний, уявіть лишень скільки сюди прийдуть людей, ми станемо знамениті.

– Так, Саро сподіваємося саме на це, – промовила Меліса.

– Потрібно підготуватися, зробити репетицію, якщо чесно я хвилююся, – говорить Ден.

З середини виходять Ерік і Адам.

– Ну не знаю Адаме може не варто?

– Ще й як варто.

– Не подобається він мені, і цей заклад.

– Заспокойся, забуть старі образи і просто виступай на публіку, чим більше людей дізнаються про нас тим краще.

– Ну гаразд…

– Все гаразд хлопці? – поцікавилася Сара.

– Не все, Ерік не дуже хоче тут виступати.

– Еріку! Чому.

– А тому що не подобається цей тип мені.

– Ну заради нас. Еріку будь ласка, – промовила Сара.

– Гаразд але лишень заради вас, – Ерік підійшов до Сари і обійняв…

Хлопці відчинили задні дверцята фургона і почали виносити інструменти.

– Барабани там для всіх одні, пому не варто брати їх. – повідомив нам Адам.

– Так. Дівчата, а ви поки що погуляйте тут неподалік, – запропонував нам Ден – поки ми тут розберемося з інструментами.

– Гаразд.

Ми відійшли, від будівлі зазляглася стежина яка вела нас на задній двір, там було щось на кшталт невеличкого парку, ми присіли на одну з лавок.

– Ну що Мері не сумуєш за домом, родиною?

– Ні Мелісо не сумую, ви моя родина.

– Приємно це чути.

– Я вже так звикла до вас що не уявляю життя без вас.

В цей момент Меліса обняла мене, а Сара про щось замислилася вона сиділа нерухомо дивлячись в одну точку.

– Саро…Саро!

– Що?

– Про що задумалася.

– Та так ні про що.

– І це ні про що це – Ерік.

– Ні..

– Так, я знаю.

– Так-так, а з цього місця докладніше.

– Ну що тут розказувати.

– Сарі…

– Мелісо замовкни! Негайно.

Сара почала закривати рота Мелісі, а Меліса з усіх сил пручалася, і з рота в неї вилітали лишень шматочки слів. Ви тільки уявіть цю картину дорослі двадцятирічні дівчата поводяться як малюки, намагаючись закрити рота один одному щоб зберегти таємницю.

– Так, все слухай поки я тримаю її, Сарі подобається…

– Не смій… – виривається з полону Меліси Сара і намагається щось заперечити.

– Ерік! Хух.

– Все я з тобою не розмовляю..

– Погляньте хто образився, ну Саро…

– Не чіпай мене.

– Так, це ж чудова новина.

– Справді, але як не старайся все марно.

– Що?

– Я йому навіть не подобаюся.

– Звідки ти це знаєш? Може ти йому подобаєшся.

– Якщо так то чому він поводиться зі мною як із своїм другом.

– Ну-ну Саро…

– От тобі добре в тебе є Адам.

– Ха-ха Адам. В нього музика на першому місті…

– Не правда, він говорив що ти йому дуже подобаєшся, і що він не зустрічав подібних дівчат…

– Це справді так. – підтвердила Меліса.

– Ага… – хотіла Сара ще щось добавити як тут нашу розмову перервав голос Еріка.

– Ось де ви, ходімо вже все готово, можемо репетирувати.

Ми попрямували назад в клуб. Поки група репетирувала я тим часом прогулювалася з Бальтазаром по місту, височенні будинки і просторі парки оточували нас.

Грозові хмари ще не добралися до міста тому погода була гарною. На дворі було тепло і навіть вітру не було.

«мяу»

– Що таке хлопчику ти голодний. – почула я м’явкіт прогулюючись парком, поки ми йшли повз будку де продавали ход доги.

Я взяла два ход доги один собі, а один Бальтазарові, він приємно замурчав і швидко з апетитом ласував гарячий ход дог.

Ми прогулювалися десь годину, тому я вирішила вже піти до клубу, адже через пів години вже мали виступати групи.

Розділ 16

Підходячи до клубу я побачила як натовп вже зібрався біля входу і чекає коли ж їх впустять. Я попрямувала з Бальтазаром на руках всередину. Мене зупинив той самий касир.

– Куди зібралися, пропускати будуть вже через декілька хвилин.

– Я хотіла взяти ключі від фургона в друга щоб залишити цього красунчика там, – промовила я показуючи на кота, – вони виступають сьогодні тут.

– Всі так кажуть, але на жаль я не можу вас пропустити.

В цей час до нас підходить Кларк.

– Генрі пропусти цю дівчину в середину.

– А…але ж…

– Вона приїхала з однією із груп.

Генрі послухався наказу свого боса і впустив мене.

– Вибач за це непорозуміння…

– Та нічого.

– Щоб такого більше не трапилося, ось надягни це.

Кларк подав мені пропускний білет, я надягнула його на шию. Потім попрямувала за куліси, груп які мали виступати було багато, поглядом я знайшла знайомі обличчя і попрямувала до них.

– Привіт народ, я от що хотіла, дайте будь ласка ключі від фургона, потрібно цього красунчика вкласти спати.

– Привіт, так от тримай.

– Спасибі Адам.

– Я скоро повернуся.

– Так, але швидше тому що ми виступаємо другі по списку. – після цих слів Адам обняв мене і поцілував.

– А це на щастя, – продовжив він.

Я усміхнулася і пішла до фургона.

– Так, ну що котику іди спати, ти ж втомився за сьогодні.

Він помурчав ще декілька хвилин, потім побігав по салоні вмостився і ляг спати, я тихенько вийшла. На вулиці вже було чутно музику, концерт розпочався.

Я швидким кроком попрямувала всередину, весь натовп з двору опинився всередині, але люди ще приходили, їх ставало все більше й більше. Намагаючись пробратися крізь шалений натовп я нарешті добралася ближче до сцени. Посидівши там хвилин десять я попрямувала за куліси. Цього разу без жодних проблем.

– І ще раз привіт!

– Привіт ну що вклала нашого талісманчика спати? – поцікавилася Меліса.

– Так, але це не було просто він ще декілька хвилин пустував.

– Ха-ха, так це характерно для його.

– Ну що ви готові?!

– Так, але мені щось страшнувато так багато народу зібралося ми ще не виступали на такій публіці.

– Заспокойся Денні все буде добре, – після цього я його обійняла, не встигла я розірвати обійми як Сара, Меліса, Адам і Ерік почали обіймати нас. Теплі обійми тривали секунд п’ятнадцять.

Нарешті ведучий оголошує ім’я наступної групи.

– Ну все, нехай щастить.

– Спасибі Мері.

– Дякую сестричко.

– Спасибі. Так! Ми порвемо цей зал.

Всі почали виходити на сцену, але Адам не поспішав він підійшов до мене і ще раз поцілував.

У всіх був войовничий настрій, вони були неперевершеними, я ще раз переконалася в цьому. Я забула про все про родину, про школу в думках у мене линуло лишень одне «Вперед! Дорога це наше життя»

Я слідкувала за концертом із-за куліс, натовпу сподобалися Sweet Poison, вони навіжено кричати побачивши їх, а потім за мить в залі стало тихо всі слухали приємний голос Адама і Меліси, соло Дена і Еріка, ритмічність Сари. Всі були в захоплені від них. Коли нарешті вони закінчили вистпати всі сумно зітхнули.

– Так! Ми зробили це.

– Ви бачили це, ми їм сподобалися.

– Так. Я в захваті.

– Ще раз вітаю!

– Ти бачила це Мері! Вони просто замовкли і слухали нас.

– Так Саро я все бачила.

– Це нереально круто! – вигукнула Меліса.

– Як що чесно то я думав що вони закидають нас бляшанками.

– Ти помилився Ден, ми їм сподобалися.

–Так!

– То коли ми вирушаємо? – поцікавився Ерік.

– Я ще хочу трішки залишитися тут.

– Ну гаразд Адаме, але ще трішки.

– Ходімо інструменти поскладаємо.

– Мері ключі в тебе.

– Так, ось тримай Еріку.

Адам, Ерік і Меліса попрямували до фургона, а ми залишилися спостерігати за концертом.

– Я відійду на хвилинку, гаразд, – промовила Сара.

– Так.

– Буду біля чорного входу якщо хтось захоче приєднатися.

– Гаразд.

Сара пішла ми з Денні присіли і далі спостерігали за концертом…

– Щось мені не добре, піду подихаю свіжим повітрям.

– Добре, але швидко вертайся, а то мені тут нудно самому і Сару прихопи.

– Добре.

Я вийшла і стояла біля чорного входу але Сари не було, я подумала що ми розминулися і вона вже повернулася в середину.

– Бу!

– А! Адаме може досить мене лякати.

– Ха-ха, вибач але вираз твого обличчя мене радує. Ти чого тут, а не з іншими?

– Вирішила подихати свіжим повітрям.

– Сару не бачили? – підходячи до нас поцікавився Ерік.

– Ні, не бачили.

– Я іду трішки прогуляюся тут.

– Тут небезпечно Ме…– я ступила два кроки вперед і почула крики повернулася, Сара! Ні! Переді мною постала страшна картина якийсь тип з ножем біжить від тіла Сари, яке лежало на землі.

– Сара Ні!!

Я підбігаю до тіла Сари вона ще дихає, вслід за мною біжать Ерік і Адам їхні обличчя стали блідими, в них застиг жах. Сама не тямлячи що роблю, я блискавкою, з усієї сили зриваюся з місця і біжу за тим покидьком.

Його химерне обличчя назавжди залишиться в моїй пам’яті, я вибігаю за кут і бачу його химерну постать, він збавив темп: «прекрасно він втомився тепер я можу його наздогнати, тепер ти покидьку поплатишся за це» подумки промовляю я, він повертає ще за один кут, я за ним майже наздогнала, ще кілька кроків і він мій я прискорюю темп і вже десь за три кроки від нього, я щосили вириваюся вперед і стрибаю йому на спину, тим самим збиваючи його з ніг.

– Злізь з мене стерво! – кричить він.

Потім він перевертається відштовхує мене, я вдаряюся в стіну, в голові запаморочилося, але я не відступаю. Він притиснув мене до стіни, я сиджу неповорушно в руках в його той самий ніж яким він поранив Сару з нього ще стікає свіжа незасохла кров.

– Ти зробила велику помилку дівчинко! Така гарна, а така дурна, шкода тепер ти не доживеш до свого весілля.

– Та невже! – наважуюся я відповісти йому.

Потім захисний рефлекс спрацювує бездоганно, ще мить і він валяється на землі.

– Стерво!! – волає він від болю.

– А це тобі за стерво покидьку! – вдаряю я його ногою, він ще більше скулить від болю.

В цю мить він набирається сили підводиться, і схоплює мене за руку я падаю головою в низ, але втримуюся руками. Він знову відштовхує мене до стіни я знову вдаряюся головою, з неї починає сочитися кров, він схоплює мене за шию прикладаючи ножа до живота, і в цю мить я відчуваю пронизливий біль в животі.

– Мері!! – підбігає до нас Адам, з усієї сили жбурляє злочинця до стіни він відскакує як футбольний м’яч.