Текст книги "Важко бути іншим або історія мого життя (СИ)"

Автор книги: Мар'яна Гаврилюк

сообщить о нарушении

Текущая страница: 3 (всего у книги 6 страниц)

– Ого, що сталося, що ти вже накоїла?

– Це довга історія.

–Ну гаразд, може колись захочеш і розкажеш.

–Ага.

– Ну от ми і прийшли.

Це була невеличка поляна недалеко від дороги, на дворі я побачила лишень одного хлопця який копирсався біля багаття намагаючись його розвести. Він не був схожий на хіппі а навпаки відрізнявся, коротке біле волосся яке завивалося в кучері, біла футболка з символікою якоїсь рок-групи чорні джинси і кеди. Поруч із ним стояв фургон. Їх фургончик нагадував галерею вуличних артів він був яскраво розфарбований і дійсно нагадував хіппі-мобіль.

– Привіт народ, як справи, от привітайтися з нашою гостею.

– О, привіт Адам вже погуляв по лісу? – промовив незнайомець, потім його погляд ковзнув на мене і він промовив, – і тобі привіт красуне, мене звуть Ерік.

– Привіт а мене Мері.

– Дуже приємно.

– Тебе всього-навсього не було декілька хвилин а ти вже знайшов собі дівчину, магія якась, – чую я жіночий голос який лунає з фургона. Наступної митті я бачу силуєти трьох людей які повільно виходять із машини. Дві дівчини і хлопець, їх зовнішність відрізнялася від інших в однієї колір волосся був фіолетовий а в іншої червоний. Вони були стрункі і гарні одягнені одна в джинси і сорочку в клітинку, а інша в футболку і шорти. Хлопець був високим із темно коричневим волоссям чолка спадала йому на очі він був схожим на емо. Одягнений в чорні джинси і футболку на руці був брослет з шипами а на іншій тату, на губі у нього був пірсинг а у вухах невеличкі понелі.

– О, нарешті повилазили зі своїх нір, може допоможете мені з цим багаттям, я його вже декілька хвилин намагаюся розвести – звернувся до них Ерік.

– Ха-ха йому не можна нічого довірити, – промовила до нього дівчина із червоним волоссям.

– Так це точно, – хихикнувши відповіла інша.

– Привіт, мене звуть Меліса, – промовила червоноволоска.

– А мене Сара, а це наш емо-бой Ден.

– Денні, Деніал або просто Ден. Привіт.

– Привіт, дуже приємно познайомитися з вами.

– Нам теж, – промовив Ден.

– Ден у нас новенький лише рік з нами, але ми встигли подружитися, – промовляє Адам.

– Так, вони дали мені нове життя, і переконали що я особливий, до цього я просто вештався вулицями у пошуках себе часто змінював роботу а ще частіше виступав на вулицях, просто грав за для задоволення.

– Так, я пам`ятаю

– Саме Адам з Еріком побачили в мені іскру і переконали подорожувати разом з ними.

– Так-так пам`ятаю як ми вперше зустрілися я ще подумав цей хлопець дивовижний, а його гра на гітарі просто неймовірна не місця йому на вулиці, того ж дня я запропонував приєднатися йому до нас.

– І я погодився, подумав мені нічого втрачати, чому б ні.

– Ого, цікаво. А як ви зібрали команду?

–Я і Ерік з дитинства мріяли подорожувати, і після школи вирішили здійснити нашу мрію, зібрали речі і поїхали. А ідея зробити групу нам прийшла коли до нас приєдналися Сара і Меліса.

– А як же батьки. Що вони сказали не були проти.

– Я і Ерік…ми з не дуже благополучних сімей. Моїм батькам було наплювати на мене. Вони поводилися так наче я для них чужий, зовсім не цікавилися моїм життям навіть на випускний не прийшли, в них було дещо важливіші справи ніж я, наркотики і випивка, ось що вони насправді любили. Мені це набридло я заробив трішки грошей відремонтував цього фургона і вирушив в дорогу.

– Ой, вибач.

– Та нічого, це життя воно жорстоке.

– А як ви зустріли Мелісу і Сару.

– Це вже цікавіша історія. Ми приїхали на один концерт місцевої групи щоб трішки відпочити від дороги і зустріли їх там познайомилися і розповіли нашу історію, їм це сподобалося і вони захотіли приєднатися і подорожувати разом з нами. Ось так почалася наша історія.

–Дуже цікаво. Вам є що розказувати не те що мені, моє життя надзвичайно нудне, школа, дім, серіали, прогулянки з друзями і все.

– Ти ще молода встигнеш, все попереду, – промовив Ден.

– І це сказав хлопець якому дев`ятнадцять. Ти сам ще дитина, – в розмову втрутилася Сара.

– Ха-ха…ти наче дуже доросла, – незадоволено промовив Ден.

– Мені двадцять один!

– Почувайся як в дома а я відійду на хвилинку, – промовив Адам.

– Ерік! Ти колись розведеш це багаття.

– Так! Зараз.

– Я допоможу тобі.

– Не потрібно я сам.

– Ерік!

– Не лізь до мене я сам!

– Ти впертий бовдур через тебе ми залишимося без вогнища сам будеш від мене комах відганяти.

– Я сам, я зможу.

– Не зважай на Еріка з Мелісою вони завжди так, відколи я їх знаю, – промовив до мене Ден.

– Справді.

– Так. А взагалі ми дружні.

– І це правда, – в розмову втручається Адам.

– Вони це по дружньому.

На перший погляд могло здатися що вони божевільні ну а якщо познайомитися з ними ближче ти зрозумієш що так воно і є. Хоча вони були трішки божевільними, але я помітила одну особливість, вони надзвичайно дружні як сім`я.

– О! нарешті я розвів це чортове багаття, – з радістю в голосі кричить Ерік.

– Та невже, нарешті.

– Я ж казав що я зможу.

– Молодець за це тобі премію вручити треба.

– Хах! Так звичайно.

– Ти прям флеш, так швидко упорався.

– Ха-ха, твій сарказм тут недоречний.

– Ууу… наш хлопчик образився.

– Та пішла ти.

– Я теж тебе люблю слнечко.

Після цих слів Ерік пішов у фургон. А ми просто сиділи і розмовляли, все ж я не пожалкувала що пішла разом з Адамом. Вони справді були крутою командою. Ми розмовляли знайомилися ці люди виявилися дуже приємними. Я не помітила навіть як швидко проминув час було вже пізно і я хотіла вже йти додому, але тут Ерік виходить з фургона з гітарою у руках.

– Чуваки, зацініть я нову мелодію придумав і пісню до неї.

– Та невже, а я то думала ти так сильно образився що вже не вийдеш звідти, а ти пісню писав. Одне я можу сказати, тобі нічого не можна довірити але ти класні пісні пишеш, – промовила Меліса.

– Ха! Дякую буду вважати це за комплімент.

– Вибач, ти все ж таки не бездарний.

Наступні декілька хвилин ми сиділи біля вогнища і слухали нову пісню Еріка. Вона була як на мій погляд чудова, спокійна мелодія приємно гармоніювала з текстом. Я просиділа в компанії цих рокерів-хіппі десь дві години, було вже пізно і мені потрібно було іти додому, але так хотілося залишитися з ними ще хоча б на хвилину але не тут то було я чую як мій телефон дзвонить, це була мама, я трішки відійшла і підняла трубку.

– Мері! – чую я сердитий голос мами, – ти де вештаєшся скільки там можна сидіти бігом додому.

– Гаразд мам я вже іду, – після цих слів я поклала трубку і повернулася до компанії щоб попрощатися.

– Ти вже йдеш?? – промовив Адам.

– Так, на жаль. Бувайте.

– Ти що вже покидаєш нас, – промовив Ерік, – ні не йди нам так весело, залишайся з нами.

– Я б з радістю залишилася але мушу йти, бо мама ще один скандал влаштує.

– Ну гаразд, бувай Мері нам було приємно познайомитися з тобою.

– Мені теж, бувайте.

– Я тебе проведу додому, – промовляє Адам.

– Гаразд.

От ми вже на дорозі і повільним кроком йдем дорогою до мого дому. Вечір був прохолодним роса вже повільно спадала на траву подекуди ще співали птахи і нічні цвіркуни.

– Ми розмовляли про все, а я досі не знаю назву вашої групи.

– Солодка отрута (sweet poison).

– Солодка отрута?

– Так.

– Гарна назва.

– Я радий що тобі подобається. Ти так і не розповіла за що ти покарана, ось ми йдемо і щоб не було нудно давай розповідай, мені цікаво.

– За те що пропустила екзамен а натомість пішла на концерт.

– І це твоя довга історія?

– Так, –хихикнула я.

– Ха-ха, а на який концерт?

– Green Day.

– Що справді?! Я теж там був.

–Та невже.

–Так, а я то думаю чому мені твоє обличчя здається знайомим. Це ж тебе і ще двох людей викликали на сцену так, я не помиляюся.

– Саме так, а ті двоє що були зі мною то мої друзі.

– Круто, Біллі ще так сподобався ваш плакат що він забрав його собі, вам дуже пощастило.

–Так! Це було незабутньо. Так, саме пощастило з місцями, бо якби ми не були так близько до сцени він би нас точно не помітив і ми б так і стояли у натовпі.

–Ага, може.

І тут я знову чую що мій телефон дзвонить, і знову мама…

– Алло мам.

–Ти йдеш додому чи як, що ти собі дозволяєш! Ти ж покарана.

– Я вже близько біля дому зараз буду.

– Все! Мені це набридло завтра я відвезу тебе до школи і привезу назад, нікуди ти мені ходити не будеш.

– Ну мам.

– Щоб через п`ять хвилин була вдома! – після цих слів мама поклала трубку.

– Чорт! Гррр…чому моє життя повний відстій

– Ей! Не кажи так в тебе ще пів життя попереду, може воно не виявиться такими відстійним.

– Спасибі втішив. От ми і прийшли це мій будинок.

– Гарний і справді недалеко від лісу.

– Ага, ну що будемо прощатися. Може ще десь зустрінемося.

– Обов`язково зустрінемося я вцьому упевнений, ну бувай.

–Бувай.

На цій ноті ми обійняли один одного і попрощалися. І от я знову вдома, мама у вітальні з Нілом дивилися якусь передачу по телевізору і щойно двері відчинилися і я увійшла почався ще один скандал, я була втомлена майже не чула що говорить мені мама лишень чула обривками слова які доходили до мого втомленого мозку і тіла.

– Ти бачила яка година де ти була весь цей час, знову десь вешталася з тим Джеком?! – мені ще вистачило сил відповісти мамі, я була просто розлючена але стримувала гнів.

– При чому тут Джек, я вирішила прогулятися лісом.

– Хто тобі дозволяв, я ж казала забереш записи і додому.

– Можна я вже піду у свою кімнату?

– Ні я ще не закінчила!

І знову довелося ще декілька хвилин вислуховувати маму. І ось в розмову втручається Ніл, і мама поволі заспокоюється і я нарешті іду до своєї кімнати геть від цього кошмару. Переодягаюся і моментально засинаю.

Розділ 9

Цього ранку я на диво рано прокинулася, була шоста година а спати вже не хотілося. Погода була похмура як і мій настрій. Незнаючи що робити я пішла на кухню, заварила собі чай і пішла в кімнату ввімкнула ноутбук і зайшла на свою сторінку.

Перевірила повідомлення, ніхто крім Джека мені не написав він кинув посилання на сайт де був звіт про концерт різні фото і відео. Гортавши їх я нарешті натрапила на фото, там де ми красувалися на сцені разом з вокалістом і їх групою, а прогортавши ще я знайшла дивовижну фотографію, там де ми вкінці всі обійняли Біллі, це було прекрасно я знову захотіла повернутися туди в той день. І я знову почала сумувати. Всі фото там де були ми я зберегла на ноутбук, потім лягла на ліжко і просто сиділа дивлячись на стелю. Почувши що мама вже прокинулася я попрямувала на кухню за нею.

– Доброго ранку мам, – від несподіванки мама здригнулася.

– Мері, ти чого так рано прокинулася.

– Не могла спати, я хотіла вибачитися за вчерашнє.

– Гаразд, вибачення приймаються, але більше так не роби. От мені цікаво що ти робила в лісі аж дві години.

– Мам ти знову починаєш.

– Ні просто цікаво.

– Я просто сиділа і слухала музику.

– Весь час?

–Так.

–Ну гаразд, що хочеш на сніданок?

– Можна млинців?

– Так, звісно.

– Може допомогти тобі.

– Як хочеш, але це не пом`якшить твоє покарання. Наступні пів години ми з мамою готували сніданок, як же я скучила за цим, ми разом все гаразд ніхто ні на кого не злиться ми просто гутуємо їсти і все.

– Ммм… що це так гарно пахне.

– Ніл ти вже прокинувся.

– Доброго ранку Ніл.

– І тобі Мері. Що це ви готуєте.

– Млинці, ми з мамаю самі готувала.

– А я не отруюся.

– Ніл! Ти мені не довіряєш і так недооцінюєш, все я образилася.

–Мері та годі він же жартує.

– Так, не ображайся це ж був жарт, впевнений вони дуже смачні.

Поснідавши мама відвезла мене до школи, ще два чортових тижні і я буду вільна.

Під’їхавши до школи я побачила як Джек з Євою стояли на дворі і щось обговорюють.

– Ну все мам бувай.

– Бувай я за тобою приїду.

– Гаразд. Я піднялася з місця і швидким кроком попрямувала до них, але зупинилася згадавши слова Євиної мами. І що мені тепер робити іти чи ні, не встигла я все роздумати як я помітила що Єва з Джеком самі до мене наближаються.

– Привіт. – привітався Джек.

– Привіт Мері, – Єва підійшла до мене і обійняла.

– І вам привіт.

– Ти чому до мене вчора не прийшла мама не відпустила.

– Емм… ну…так.

– Ну нічого іншим разом прийдеш.

– Так…звісно.

– Що з тобою ти якась дивна сьогодні.

– Та я просто не виспалася от і все.

– А-а-а… ну тоді зрозуміло ну все зустрінемося на перерві я побігла на математику.

– Гаразд.

– Ходімо в нас література разом.

– А що розклад поміняли?

– Так трішки, учителька англійського захворіла, тому і переміняли. А ти сьогодні дійсно дивна. Спочатку прямувала до нас а потім різько зупинилася наче привида побачила, при Єві поводилася якось напружено, а коли вона пішла тобі якось легше стало.

– Я просто не виспалася. От і все.

– Ні не все, я ж бачу що щось не те з тобою, що сталося.

– От все ти помічаєш.

– Я ж тебе знаю набагато краще.

– Я вчора ходила до Єви а її мама вигнала мене.

– Ого, чому ви ж завжди так добре ладнали.

– Через концерт, вона стверджує що я зіпсувала її слухняну доню, і що тепер через це вона не отримає червоного диплома.

– Да-а весело у вас там.

– І не кажи, а ще вона сказала щоб я не наближалася до неї і не спілкувалася, щоб я забула про нашу дружбу.

– Не переживай все буде добре, я впевнений що все налагодиться.

– Дякую за підтримку.

– Не варто я ж твій друг, а тепер ходімо на урок, дзвінок вже давно пролунав.

–Ходімо.

Ми запізнилися на урок учитель трішки був розлючений на нас ми вибачилися, швидко сіли на місця витягнули підручники і далі слухали промову учителя. «Як же я хотіла знову зустріти їх вони надзвичайно класні, а може і справді якось непомітно піти на їх концерт» подумки я згадувала вчорашній день.

– Мері, ти мене слухаєш?

– Так звісно,я слухаю вас містере Конрат.

– То про що я тільки но розповідав?

– Ну ви розповідали про життя і творчість Стівена Кінга.

– Ні, я про це розповідав на початку уроку а тепер я розповідаю про його роман «Сяйво» слухайте а не блукайте в своїх думках. Я знаю що це кінець навчання і вам вже байдуже на уроки і через два тижні ви закінчити її але я прошу, зосередитися на уроках.

– Гаразд, вибачте.

– До речі ти читала цей роман?

– Так.

– І про що в ньому ідеться?

– Ну, там розповідається про те що молодий американець влаштовується на роботу в готель «Overlook» на зиму сторожем разом із дружиною і сином, один робочий попереджає сина цього молодого чоловіка Денні щоб не заходити в кімнату 217, а ще цей як його там…власник готелю розповідає одну історію про родину які теж працювали тут, але сталося непередбачуване чоловік вбив свою дружину і двох дочок а потім і сам застрелився, але це не зупиняє цього молодого чоловіка і він погоджується там працювати. Потім коли вони засиляються в готель там відбуваються дивні речі…

– Так, досить я бачу що ти читала можеш сідати і слухай.

– Гаразд.

Фух пронесло, добре що я читала цей роман, так тепер з серйозним обличчям дивимося на вчителя і слухаємо його.

Урок закінчився, пролунав дзвінок і учні повільно почали виходити з класу ми вийшли майже останіми, ми ідемо по коридору і все би було добре але на зустріч нам йдуть компанія еліти.

– О ні, тільки не це.

– Що таке.

– Поглянь хто іде, навпроти нас.

– Не зважай на них.

Ми спокійно проходимо повз, і в цю мить Джош навмисне штовхає мене, з моїх рук випадають підручники.

– Ей! Ти що робиш, я ж тобі нічого не зробила.

– Обережніше невдахо.

– Невдахо! Ти як мою подругу назвав кретин!

– Джек заспокойся все нормально.

– Ні, не нормально.

– Ой, ти що образився Джек, я нічого такого не зробив я ненароком.

– Може коли б ти так багато не їв то б не штовхав людей своїм пузом.

– Джек заспокойся.

– Що! Ти назвав мене товстуном.

– Саме так, чи ти вважаєш що це твої м`язи.

– Ах ти ж покидьок.

– Справжній покидьок так це ти!

– Джек!

І тут починається, Джош першим вдаряє Джека той у відповідь теж вдаряє його по морді, вони починають битися, інші учні оточили їх на пів кругом кричать вболівають кожен за свого улюбленця. Я кричу щоб вони припенили, навкруги гамін, крики незрозумілий хаос. Якийсь черговий учень який чергував на поверсі зірвався з місця і кудись побіг, через хвилину з`являється директор школи, і мені на душі стає вже спокійніше.

–Ви двоє припеніть негайно!

Учні з футбольної щкільної ліги, нарешті розбороняють їх. Все скінчилося.

– Мері, Джек, Джош до мене в кабінет негайно!

– А чому я.

– Без питань Кольт ти теж до цього причетна, бігом.

І от ми направляємося всі троє до кабінету директора, всі дивляться на нас, звісно ми ж зірки сьогоднішнього дня. І ось ми заходимо до кабінета директора, він вже чекав на нас, щойно ми зайшли всередину нас зустрів сердитий погляд директора, наче сканером він проводить ним ножного їз нас.

– Ви що собі дозволяєте?!

– Він перший почав!

– Мері замовкни, – прововив Джош з насмішкою.

– Як ти смієш так розмовляти з моєю подругою!

– Так, ще тут влаштуйте біку.

– Тихо, заспокойтеся! Говоріть по черзі, Мері що сталося.

– Ми з Джеком спокійно йшли а він мене штовхнув.

– Я не бачив тебе ти така непомітна.

– Це все через твоє пузо, може схуднеш трішки і тоді щось будеш бачити, товстунчику.

– Як ти мене назвав.

– Джек, Джош! Припеніть, як малі діти, ви що і тижня спокійно без пригод прожити не можете, – і тут погляд директора падає на мене, – спочатку концерт, так-так Мері я про вас з Джеком кажу, а тепер це. А що далі ви влаштуєте!... І що потім сталося.

– Він обізвав Мері невдахою, а потім я назвав його товстуном і він вдарив мене.

– Це правда Джош.

– Так, але…

– Мері, Джек я попереджаю вас ще одна така витівка і я вас вижену незважаючи на те що це майже кінець навчального року, ви вільні ідіть звідси.

– А…а я.

– А ти залишайся.

– Але чому….

Після цих слів ми миттю вибігли з кабінету.Фух, та ми щасливчики обійшлися лишень попередженням, але тепер потрібно бути надзвичайно обережним, бо якщо еліта дізнається про те що нас можуть вигнати за ще одну біку вони цим обов`язково скористаються.

– От кретин, ненавиджу його.

– Я теж повір.

– Ходімо вже на урок.

Попереду ще три уроки, не знаю як я їх переживу бо мені сьогодні надзвичайно пощастило, зараз хімія разом із Беллою, Саймоном і Тайрою.

І ось я йду до кабінету, заходжу сідаю на своє місце, як добре що і вчитель теж вже був на своєму місці, сподіваюся вони не посміють мені заподіяти шкоди перед учителем. Цей урок пройшов спокійно без пригод Белла, Саймон і Тайра щось обговорювали і навіть не звертали увагу на мене. Щойно продзвенів дзвінок і вчитель повідомив що можна вже йти я блискавною рванула із кабінета. Вийшовши на вулицю я побачила Джека, Єви не було біля нього.

– Джек, зачекай на мене. Ну як ти почуваєшся.

– Нормально.

– Поглянь на мене, – він повернувся – ого Джек у тебе розбита губа брова і синець під оком і ти кажеш що все нормально.

– Жити буду, ходімо в Black Road.

–Ходімо…стривай а Єва.

–Єва? Вона потім підійде до нас.

– Ну гаразд.

Ми пішли до нашого улюбленого місця до Black Road, на диво сьогодні відвідувачів було не багато, наш столик уже чикав на нас.

– Привіт народ.

– Привіт Джо.

– Що будете замовляти.

– Як завжди.

– Оуу…Джек що в тебе з обличчям.

– Нічого, просто невеличкий конфлікт.

– А-а-а…ну гаразд а де Єва.

– Вона зараз підійде, її замовлення теж виконай.

– Гаразд.

– Щось сьогодні народу мало, – намагаючись підтримати розмову промовила я.

– Так, дійсно.

–А от і Єва іде.

–Привіт народ…о боже що в тебе з обличчям?

– Це Джош постарався.

– То це ви, були?

– Ага.

– Про вас тепер всі говорять, тепер ви зірки школи.

– Справді?

– Ага Мері, круто Джошови теж перепало він із таким здоровеним фінгалом ходить.

– Це я постарався, ми тобі замовили те що і завжди.

– О! добре спасибі.

Ми поїли і пішли назад до школи. Ще два уроки і додому добре що ці два уроки в нас були разом і погано те що компанія еліти теж там буде. Ми зайшли до класу учитель ще не прийшов і це було погано, невже знову доведеться вислуховувати образи від цих критинів.

– О! погляньте хто прийшов наш герой дня.

– Замовкни Саймон а то …

– А то що вмажеш мені як і Джошови, ой боюся.

–Ти нариваєшся падла.

–Ти кого падлою назвав ти лох!

–Джек спокійно, спокійно, – намагалася заспокоїти я його.

–Мері все під контролем… хто є в цьому класі лох так це ти!

– Що…– і слава богу що в цей момент зайшов вчитель, тому що я не знаю що б сталося як би він не прийшов.

– Клас! що тут відбувається а ну бігом посідали на місця. Я вам маю щось повідомити, учитель хімії поїхав у справах і у вас не буде останнього уроку.

– УРА-А-А! – гуртом зашумів клас.

– Ура, чи не ура, але тепер у нас урок так що сіли і замовкли пишемо нову тему!

– Успіху Джеку після уроків я тобі надеру зад, – пошепки звернувся Саймон до Джека.

– Ми ще побачимо хто кому зад надере.

– Джеку, – я краєм вуха почула їх розмову, – вони не варті цього заспокойся.

– Заспокоїтися? – вже голосніше промовив Джек, – я не можу я…

– Хто там розмовляє! А ну тихо.

О Боже що ж це буде, вперше в житті я не хотіла щоб цей нудний урок закінчувався. Учитель щось промовляв всі записували тільки я одна сиділа як статуя в очікуванні дзвінка.

І ось він лунає, що ж зараз буде…. Аж раптом в мій мозок прилетіла одна ідея.

– Клас можете бути вільні, урок закінчено, – після цих слів я швидко блискавкою вхоплюю Джека за руку і вибігаю разом з ним.

– Що…що ти в біса робиш.

–Тихо, швидко за мною, – я швидким кроком наближаюся до виходу а потім швиденько йду з Джеком як найдалі від очей цих покидьків. Єва теж йде за нами.

– Мері, Джек зачекайте куди ви так поспішаєте, – нарешті ми зупинилися на досить людному місці неподалік від школи на автостоянці, все тепер ми у безпеці.

– Мері! Що ти собі дозволяєш, я б показав цим покидькам де раки зимують.

– Джек вони цього не варті. Тебе ж вижинуть зі школи, вони тільки цього і чекають.

– Джек послухай вона права.

–І що мені робити.

– Нічого дожити спокійно до випускного і…

– Так і…– сигнал машини перервам мою промову, ми бачимо що Євина мама стоїть навпроти нас сердито дивлячись на мене з вінка автомобіля.

– Єво! Вже час додому. – гукає вона.

– Вибачте народ мені вже потрібно йти, тепер мама щоразу буде забирати мене після школи, бувайте і Джек послухай Мері.

– Бувай.

– Бувай Єво. Єва сіла в машину а ми з Джеком залишилися на стоянці роздумуючи що далі робити.

– Моя мама теж незабаром приїде за мною.

– Ваші мами що зговорилися.

– Не знаю, напевно.

–Що будемо робити далі.

– Не знаю хоча…– і тут в мій мозок знову прилетіла ідея, – ні не варто погана ідея.

– Що…Мері, а ну розповідай я знаю що твій мозок здатний придумувати хороші ідеї.

– Ну…гаразд, я думаю нам потрібно помститися але не помітно.

– Хм…хороша ідея, хороша ідея.

– Як в книжці, Джона Гріна «Паперові Будинки» ти її читав.

– Так, я її недавно прочитав, Мері!

– Що?

– Ти геній.

–Спасибі, то який в нас план.

– Сьогодні буде вечірка в Елісон і думаю вся компанія еліти буде там тусуватися отже їх кімнати вільні.

– Ти що хочеш прокрастися в їх будинки, мушу визнати я тебе недооцінювала.

– Довірся мені я вже дещо придумав.

– І що же.

– Це сюрприз. – Знову сигнал машини на цей раз це була моя мама і мені вже було потрібно йди.

–Джек!

– Сьогодні в дванадцятій годині ночі я приїду за тобою, чекатиму тебе на подвір`ї біля будинку. Дивися не проспи.

– Гаразд, Джеку!

– Що?

– А як же Єва.

– Ми її не будемо в це вплутувати. Це буде нашим невеличким секретом все бувай.

–Бувай.

В невеличкому шоці я сідаю в машину.

– Привіт люба.

– Привіт мам.

– Як школа.

– Нормально.

– А що з цим Джеком, чому в нього синець під оком і губа розбита.

– Нічого, просто в школі сьогодні був невеличкий конфлікт.

– От я говорила тобі, не вештайся з цим розбишакою.

– Ну мам він не розбишака,– «ага не розбишака, ну що Мері готуйся до війни з елітою» подумала я.

Розділ 10

Прийшовши додому я випила дві кружки кави, щоб не проспати, потім щоб марно не гаяти час ввімкнула фільм і почала дивитися, після перегляду фільму я не знала що вже робити, ще якийсь фільм я не хотіла дивитися і щоб не заснути я знову пішла на кухню і зробила собі каву, потім повернулася до кімнати, годиннику показував десяту, мама вже збиралася лягати спати, а я щоб не заснути ввімкнула музику. Але як мені стало відомо потім, це не допомогло бо через декілька хвилин я заснула. Мої очі повільно почали заплющуватися, я намагалася боротися з цим, навіть кава не допомогла я втомилася боротися зі сном і здалася.

Крізь сон я чую якийсь шум вже розплющивши очі я зрозуміла що це дзвонить мій телефон, я швидко намагаючи перебороти сон підняла трубку то був Джек.

– Мері, привіт ти що забула про наш план вже все готово, я чекаю тебе біля будинку виходь.

– Джек, вибач я заснула вже іду. Я швидко збираюся надягаю чорні джинси чорну кофту і того ж кольору кеди. Обережно спускаюся сходами безшумно, і ось я нарешті надворі. Джек вже чекав мене біля машини. Я швидким кроком підбігаю до нього.

– Привіт.

– Привіт, ти чого так довго.

– Я одягалася.

– А що це за прикид на тобі, збираєшся вступити в секту готів.

– Ні, я ніндзя, а взагалі це камуфляж щоб мене ніхто не помітив.

– Ха-ха ну ти й даєш.

– Ну що…

– Та нічого залазь в машину, – сівши в машину я помітила на задньому сидінні якісь коробки й контейнери.

– Що це Джек.

– Що саме.

– Ці коробки.

– А-а-а це сюрприз для наших «любих друзів»

– І що там.

– Потім побачиш, а нашою першою зупинкою буде вечірка в Елісон. Дорогі пасажири пристибніть паски безпеки ми вирушаємо.

Ніч була похмурою і здавалося що от-от піде дощ. Повівав ледь помітний теплий вітерець, ми їхали по майже пустому місту лишень подекуди з`являлися машини, людей теж майже не було тільки істині любителі прогулятися вночі траплялися нам по дорозі. І от вже чутно гучну музику ми майже приїхали.

– Джеку, а ти не боїшся що нас можуть помітити, тут багато народу.

– Ні не боюся, всі розважаються і ніхто не зверне увагу на нас, тим паче всі напевно вже п’яні, і ти ж ніндзя тебе точно не помітять.

– Ха-ха дуже смішно, заспокоїв.

–Та не хвилюйся ти, – от ми вже доїхали, серцебиття прискорилося від хвилювання, в моїй голові пропливали думки, а якщо нас помітять що тоді нас же прибють, мені точно не дожити до випускного.

– Все приїхали, виходь.

– Ні, я не хочу, я краще тут посиджу посторожу машину.

– Мері! Зберися все буде добре я ж з тобою.

– От саме від цього мені і страшно.

– Все ходімо, – Джек вийшов з машини відчинив задні двері і забрав деякі коробки звідти, я ще досі сиділа в машині переборюючи свій страх, зараз або ніколи давай Мері не будь боягузкою надерем всім зад.

– ТАК! Надерем всім зад, – з такими словами я вилізаю із машини.

– Мері.

–Що я вже іду!

–А обов’язково кричати? Нас можуть почути.

–Вибач.

– Так, гаразд допоможи мені візьми цю коробку.

– Гаразд, емм… Джеку тут щось ворушиться що це вбіса таке!

– Мері, краще тобі не знати ти ще більше почнеш панікувати, не хвилюйся вони тебе не з’їдять.

– Не з’їдять? Та що там таке.

– Поки що не відкривай, і постарайся заспокоїтися.

– Я спокійна!

– Та я бачу. Ти десь тут бачиш машину Саймона і Марка.

– Емм… ось вони.

– Пригнися.

– Що там.

– Хтось вийшов і йде прямо до парковки.

– Джек, я ж говорила що нічого не вийде, поки не пізно забераймося звідси.

– Тихо, – то був якийсь хлопець ми його так і не розгледіли, він підійшов до однієї з машин завів мотор і поїхав геть.

– Фух, пронесло.

– Так, ходімо ми не можемо втрачати а ні хвилини, – ми підійшли до машини Саймона, Джек витягнув з кишені якийсь пристрій і прикріпив його до дверець авто, дверцята в машині вмить відчинилися.

– Звідки це у тебе.

– Думаєш ти тут одна ніндзя.

– Знову ти зі своїми жартами.

– От тепер можеш відкривати коробку, але тільки за будь яких обставин не панікуй.

– Гаразд постараюся, – я обережно відчинила коробку і побачила що в середині щури, тим часом Джек поклав щось на сидіння авто, – Боже Джек звідки вони в тебе.

– Є один знайомий, дай їх мені, – мої руки почали тремтіти, я обережно відала коробку Джекові, він миттю випустив їх в салон вони почали розбігатися, а почувши що десь поруч їжа побігли до шматків які Джек туди поклав, після цього Джек хутко закрив дверцята і ми побігли до наступної машини.

– Що на цей раз ти вигадав, – після моїх слів Джек відкрив невеличку коробочку в середині якої була баночку з жовтою фарбою.

– Давай перефарбуємо його авто, мені ніколи не подобався цей колір.

– Мені теж, ей а як же сигналізація. Чи ти знову скористаєшся своїм чудо пристроєм.

– Мій чудо пристрій лише відчиняє дверцята машин, і на деякий час блокує сигналізацію ми не встигнемо.

– І що робити.

– Зробимо це надзвичайно обережно, щоб сигналізація не спрацювала.

– А якщо спрацює.

– То змиваємося звідси як найшвидше.

– Все чисто.

– Вперед.

В будинку лунала музина яку добре було чутно аж на подвір’я, всі веселилися, пили, лишень ми з Джеком як ті злодюжки оглядалися навкруги підходячи до машини. Джек витягнув з кишені якийсь клаптик паперу в йому було щось загорнуто, то були щітки від фарби.

– Ну що подруго розважимося.

– Так, – Джек відкрив коробку з фарбою і ми взялися за роботу, звісно ми не збиралися перефарбовувати всю машину, а навпаки ми почали просто бризгати на неї фарбу, закінчивши наше діло ми позбулися доказів і хутко забралися з місця злочину, наступною зупинкою як повідомив мені Джек мав бути будинок Джоша, для нього він приготував особливий подарунок.

– Ти можеш в це повірити, нарешті ми це зробили, ми помстилися.

– Не спіши з висновками, в нас попереду ще чотири пункти призначення.

– І як ти до такого додумався.

– Завдяки тобі ти підштовхнула мені цю ідею.

– То тепер я погана.

– Ха-ха, – погода що раз погіршувалася, нам потрібно було поспішати поки дощ не почався. Ми миттю доїхали до будинку Джоша, адже він близько жив біля Елісон. Цього разу я вже не боялася, я миттю вийшла з машини знаючи що не можна втрачати а ні хвилини. Джек також вийшов ми оглянулись навкруги, перевіряючи чи нікого немає. Здається чисто, лишень я без своїх окулярів в ночі не була впевнена в цьому. Джек впевнено поспішив до будинку Джоша. Добре що його кімната знаходилася на першому поверсі і до неї було легко добратися.

– Що, вже цього разу ти без своїх супер коробок з сюрпризами, – пошепки промовила я до Джека.

– Ні без них в мене є для нього особливий подарунок, – витягнувши з кишені джинсів якийсь пакуночок Джек протягає його мені.

– Візьми.

– Порошок для свербіння.

– Так, – я з усмішкою на обличчі ледь стримуючи сміх іду за Джеком, нам пощастило вікно в кімнату Джоша було відчиненим, ми без проблем забралися в нього. Джек розправляє ліжко Джоша зриває наліпку і висипає весь порошок туди, всі три пачки, я теж слідую за ним.

– Солодких снів Джош.

І з цими словами ми біжимо до авто, Джек заводить мотор і ми вмить опиняємося вже далеко від дому.

– Три вже є, ще три і наша місія виконана.

– Ахахахахахахаха,– нарешті я наважуюся засміятися, – це геніально, ні ну дійсно порошок для свербіння.