Текст книги ""Економіка природокористування""

Автор книги: Георгій Черевко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 14 страниц)

Бездефіцитний баланс гумусу можна забезпечити, поліпшуючи якість й ефективність застосування гною для біологізації землеробства, що визначає виробничу систему, яка частково чи повністю заперечує використання хімічних речовин (мінеральних добрив, пестицидів, регуляторів росту). Вона грунтується на використанні таких агротехнічних прийомів, як сівозміни, застосування гною, сидератів, рослинних решток та органічних відходів не-сільськогосподарського походження, вирощування бобових культур, біологічні методи захисту рослин тощо. Прихильники такого землеробства керуються ідеєю біологічної циклічності органічної речовини у природі.

Вчені екотоксикологи встановили, що чим вищий вміст у грунті гумусу, тим менша токсична дія важких металів. У присутності кальцію більшість важких металів (мідь, цинк, кобальт) переходить у малорухомий стан, рухомість інших (молібден) зростає. Чим більша ємкість поглинання, тим менша дія важких металів.

За останні десятиріччя способи внесення добрив майже не змінились. При мінімальних обробках грунту є потреба у розробці нових методів, які б забезпечили найвищий коефіцієнт їх використання, знизили витрати на придбання добрив і запобігли забрудненню навколишнього середовища. Потребують удосконалення традиційні способи внесення гною врозкид з наступним приорюванням: навіть при ретельному виконанні усіх операцій він нерівномірно розподіляється по поверхні ї вглиб орного шару.

Особливо важливим є використання органічних добрив у регіонах, де широко застосовують .ґрунтозахисну систему землеробства і де неможливо забезпечити глибоке загортання органічних добрив у грунт.

Регулювати родючість можна з допомогою більш досконалої обробки грунту, яка сприяє скороченню темпів мінералізації гумусу. Наприклад, зменшення глибини розпушування і частоти обробки грунту спричинює сповільнення темпів мінералізації гумусу, тому потреба в органічних добривах зменшується при цьому на 25% [ЗІ].

Хімізація не є єдиним засобом інтенсифікації сільського господарства. Наша країна серйозно відстає від світової науки у розробці біологічних методів.

Один з основних засобів у біозахисті є трихограма – рід паразитичних комах родини хальцид, яких успішно використовують у боротьбі проти совок, метеликів, плодожерок, листокруток. Водночас у нашій країні досі невідомий повний набір видів цього роду.

У боротьбі з бур'янами використовують рослиноїдних комах, перспективність яких полягає у високій специфічності відносно рослин-господарів, що практично гарантують неможливість переходу їх на інші види. Вже такі комахи (гербіфаги) застосовуються дроти осоту польового, багатьох видів будяків, васильків, молочаю, хрестоцвітних, жовтеців, березки, грициків, хвоща, пирію повзучого, гострецю, навіть амброзії.

Важливим елементом інтегрованого захисту рослин є біологічний метод, який включає застосування комах і ентомофагів, яких штучно розмножують у лабораторних умовах та на біофабриках, а також мікробіопрепаратів промислового і господарського виробництва. У 1993 p. з допомогою біологічного методу захищено 14% посівів сільськогосподарських культур відкритого грунту, які підлягали хімічній обробці проти шкідників. Значно зменшилося застосування хімічних засобів захисту рослин проти шкідників зернобобових культур. Завдяки застосуванню бактероденциду проти мишовидних гризунів скоротилося застосування хімічних зооцидів на 15—18%. Облік мікроспоріозу, ентомофторову й ентомофагів на капустяних метеликах допомагає обгрунтовано відміняти хімічні обробки на хрестоцвітних культурах. Таку регламентацію хімічного методу проводять на посівах гороху, пшениці, при прогнозуванні ентомофторову горохової зернівки і гранульозу сірої зернової совки.

Один із шляхів підвищення ефективності захисту сільськогосподарських культур від шкідливих організмів і зменшення забруднення навколишнього середовища пестицидами – використання засобів, створених на основі біологічно активних речовин, якими є регулятори росту, розвитку, розмноження і поведінки живих організмів. Проти комах-шкідників винайдено і перевірено в дослідах регулятори росту (інгібітори синтезу хітину), регулятори розвитку і розмноження (гормональні та антигормональні препарати), регулятори поведінки (феромони й антифеданти). З цих речовин на практиці застосовуються феромони комах, які використовуються для нагляду за шкідниками в садах і на виноградниках, що дає змогу в 2—3 рази зменшити хімічні обробки. У масштабах країни скорочення лише на один обробіток внаслідок застосування феромонних вловлювачів економить значну кількість інсектицидів, дає змогу визначити найефективніші строки хімічних обробок або при чисельності шкідників, нижчій за економічну межу шкідливості, відмінити їх ефективність боротьби за рахунок оптимізації строків обробок підвищується на 20—30% [ЗІ].

Серед протиерозійних заходів слід виділити новий технологічний спосіб обробки грунтів, особливості якого полягають у зменшенні кількості і глибини обробітку, суміщенні деяких операцій за рахунок збереження на поверхні землі рослинних решток і стерні, змив і втрати поживних речовин при цьому зменшуються в 5—10 разів. Мінімальна обробка дає змогу ефективно боротись з ерозією за рахунок зменшення щільності грунту, підвищення його гумусованості, поліпшення ґрунтового балансу поживних речовин і вологи. Особливо істотні результати спостерігаються в засушливих південних районах України. Поряд з удосконаленням процесу землеробства мінімальний обробіток дає змогу мати економічний ефект: енергетичні витрати зменшуються в 2—3 рази, собівартість знижується на 15– 20%, підвищується врожайність. Водночас ця технологія поширена недостатньо. Причиною такого становища є нестача відповідних машин і механізмів.

Невиправдано різко скоротились земельні масиви, використовувані під пар. Збільшення площ під пар зумовлене удосконаленням агротехніки, посівів інтенсивних сортів, зростанням урожайності. Для деяких засушливих районів приріст урожайності зернових по чистому пару становив близько 80%

Багато цінних угідь вибуває через виділення значних територій під об'єкти промисловості, інфраструктури міст. За всю історію людське суспільство втратило 200 млн га природних угідь для аграрного використання. Нині щороку для несільськогосподарських потреб відводиться 5—7 мли га, для індустріальних цілей вилучено близько 50 млн га, придатних для сільського господарства. На перспективу для несільськогосподарських користувачів потрібно 19 мли га, в тому числі 30% сільськогосподарських угідь. Найбільші масиви втрачаються при будівництві гідроелектростанцій, торфяних і гірничорудних розробках. Площі таких земель у 100 разів перевищують власне площу, зайняту розробками. Надалі з сільськогосподарського обороту вилучатиметься ще більше земель, оскільки зростає видобуток вугілля і руди відкритим способом, будівництво залізниць і автомобільних шляхів, аеродромів, сховищ, меліоративних систем тощо. Для забезпечення мінімальних потреб сільської місцевості в дорогах з твердим покриттям їх треба побудувати близько 400 тис. км.

Науково-технічний прогрес, розвиток промисловості передбачають інтенсивне використання природної сировини, збільшення видобутку корисних копалин, що призводить до вилучення з сільського господарства значних земельних угідь, видозмінює цілі ландшафти. Ерозія грунтів на великих земельних територіях особливо велика при відкритому способі видобутку корисних копалин. Згідно з прогнозами, видобуток цим способом буде збільшуватись. Відповідно зростає й обсяг рекультивації земель, тобто відновлення родючого шару грунту, рельєфу території, гідрогеологічних умов, порушених діяльністю людини. Рекультивація земель є однією з найважливіших проблем землеробства. З допомогою рекультивації відновлюються землі, що вийшли з обігу. Значний вплив порушених земель на навколишнє середовище пояснюється тим, що на поверхню виносяться токсичні породи, запилюється атмосфера, з.міню-' ється режим ґрунтових вод, включаючи глибокі підземні, утворюються значні маси ґрунтового шару, що накопичується у так званих відвалах. Причому з сільськогосподарського обігу вилучаються не лише землі, з яких безпосередньо добуваються корисні копалини, а й площі для складування пустої породи. В Україні площа рекультивованих земель з 16,3 тис. га в 1980 p. зросла до 22,0 тис. га в 1986 p. і зменшилась до 19,2 в 1990 p. та 7,9 в 1993 p. *

Рекультивація земель складається з двох етапів: гірничотехнічного та біологічного. Гірничотехнічний етап передбачає зняття та складування родючого шару грунту,. планування поверхні, формування схилів, спорудження шляхів, гірничотехнічних і меліоративних споруд, а також покриття спланованої території родючим шаром грунту. Біологічний стан рекультивації включає комплекс агротехнічних і фітомеліоратнвних заходів, спрямованих на відновлення ландшафтів і відтворення родючості земель для використання їх у сільському чи лісовому господарстві [10, с. 59J.

Гірничотехнічну рекультивацію здійснюють підприємства, організації та установи, в розпорядженні яких перебуває земельна ділянка, біологічну рекультивацію – землекористувачі за рахунок коштів підприємств, організацій та установ, що виконували на цих землях роботи, пов'язані з порушенням ґрунтового покриву. Тому насправді роботи з гірничотехнічної рекультивації земель виконуються, а передбачена сума грошей за біологічну рекультивацію, згідно з проектно-кошторисною документацією на будівництво об'єкта, перераховується землевласнику та землекористувачу, який повинен виконати ці роботи. На практиці дуже часто землевласники та землекористувачі біологічної рекультивації не виконують, що позначається на відновленні біологічної продуктивності порушених земель, а отже, й на терміні окупності рекультивованих земель, який в середньому становить 7—25 років [10, с. 60].

Темпи рекультивації земель в деяких областях України з різних причин були недостатніми для своєчасного відтворення, що й затримало повернення їх колишньому землевласнику і землекористувачу для дальшого використання за призначенням (табл. 3). Наприклад, на гірничо-хімічному комбінаті в Дніпропетровській області добувається 45% марганцевої руди від загального її виробництва в нашій країні. Для видобутку руди комбінату відведено 11,2^тис. га землі, з яких сільськогосподарські угіддя займають 10,5 тис. га, а рілля – понад 8 тис. га. Марганцева руда залягає тут на глибині до 80 м, тому на видобуток 1 т руди припадає 17 м3 породи.

Щоб всю порожню породу складати у відвали заввишки 60—65 м, потрібно буде вилучити з обігу 11 тис. га чорноземних земель. Але, 'як показав досвід, втрати родючого грунту можна звести до мінімуму, якщо родючий чорноземний шар грунту складувати окремо, наступний шар суглинку та лесу з глибини до 20 м використати для лісонасаджень, а породу найнижчого горизонту (з глибини 40—80 м), зовсім непридатну .для землеробства, використати для заповнення порожніх кар'єрів. При цьому застосовують двоетапну систему рекультивації. Оскільки в засипаних кар'єрах з часом земля осідає, виникає необхідність проведення другого етапу рекультивації. Після проведення робіт першого етапу відновлені землі передаються сільськогосподарським підприємствам у тимчасове користування (3—5 років) для посіву багаторічних трав. На другому етапі рекультивації площу повторно планують, -покривають шаром чорнозему товщею 0,5 м. Такий грунт потребує внесення добрив. Урожайність багаторічних трав на сіно на рекультивованих землях становить 45 ц/га, однорічних – 27,5, озимої пшениці – 34,5, кукурудзи на зерно – 38,2, кукурудзи на силос – 287 ц/га. Термін окупності капітальних вкладень на рекультивацію земель—10 років. Отже, цей природозахисний захід є ефективним не лише з екологічного, а й з економічного боку.

Основні напрями використання порушених земель після проведення рекультиваційних робіт: 1) сільськогосподарське використання, що зумовлює необхідність створення нових ділянок ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних сільськогосподарських насаджень; 2) лісове використання, включаючи створення лісів промислового та цільового призначення (ґрунтозахисні та водоохоронні насадження); 3) водогосподарське використання (створення водоймищ різноманітного призначення – для розведення риби та птиці, організації спорту, відпочинку, зрошування тощо); 4) рекреаційне використання (парки, зони відпочинку тощо); 5) використання під житлове та промислове будівництво; 6) віднесення цих земель у держзапас тощо [10,с.59].

Народногосподарський результат рекультивації порушених земель включає-такі результати:

виробничий – одержання продукції з відновленої площі. При відшкодувальному природокористуванні він визначається приростом показника економічної оцінки земельних угідь. Якщо відповідні оцінки відсутні, розрахунок робиться за відтвореною продуктивністю відповідних земель внаслідок рекультивації, визначеною в витратах на відповідну продукцію з рекультивованих земель;

соціально-економічний – створення сприятливих умов для життєдіяльності людини та функціонування екологічних систем у районі розміщення об'єктів рекультивації. У зв'язку з різнобічністю проявів соціально-економічних результатів і різного ступеня їх залежності від напряму рекультивації вони об'єднуються в дві групи: середовищезахисні та середовищеполіпiуючі.

Середовищезахисний результат рекультивації, який прирівнюється до відшкодованого збитку, завданого навколишньому середовищу внаслідок порушених земель, визначається природно-технічними умовами порушених земель, їх розміщенням у різних природних зонах, організацією та засвоєністю території, ускладненням конфігурації господарських угідь тощо. Територія, що зазнає негативного впливу від. порушення земель – зона впливу – визначається для кожного об'єкта рекультивації.

Результат поліпшення стану навколишнього середовища регіону при рекультивації, відповідно до санітарно-гігієнічних, естетичних, рекреаційних та інших вимог, враховується соціально-екологічним коефіцієнтом, диференційованим за типами порушених земель, природними зонами, напрямами рекультивації. Крім того, вноситься поправка на

освоєність території.

Аналогічно народногосподарському визначається госпрозрахунковий результат рекультивації. Для підприємств, які використовують рекультивовані землі, госпрозрахунковий виробничий результат визначається приростом прибутку від реалізації продукції та послуг, що їх отримують з

цих земель.

Поширенню передових методів рекультивації порушених земель заважає відсутність науково обгрунтованих _її організаційних, економічних та юридичних основ. Останнім часом у районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва спостерігається збільшення в структурі сільськогосподарських угідь питомої ваги ріллі та зменшення природних земельних угідь. Загальновідомо, що продуктивність ріллі значно вища, ніж природних кормових угідь. Проте повне розорювання земель неминуче супроводжується порушенням природної рівноваги, а природні кормові й лісові угіддя сприяють її збереженню і відновленню. Забезпеченню оптимальних екологічних умов, захисту грунтів від руйнування і деградації, які відбуваються під впливом водної та вітрової ерозії, сприяє дотримання оптимальних пропорцій між ріллею і природними кормовими угіддями.

Проблемою запобігання забрудненню грунтів займається багато науково-дослідних інститутів. Складено рекомендації щодо вдосконалення технології розробки покладів корисних копалин і виробництва, а також сільськогосподарського освоєння встановлених площ, проведено дослідження з рекультивації порушених територій, однак вони ще не зкоординовані. Рівень використання відходів промисловості, а отже, збереження значної кількості продуктивних угідь від їх складування може бути значно вищим. Потрібно впроваджувати замкнутий цикл технології виробництва з мінімальною кількістю відходів. Передовий досвід показує, що комплексне використання відходів, збагачення вугілля і шахтної породи підвищує економічну ефективність використання видобутої сировини. Пальне, яке міститься у відходах, можна газифікувати і використовувати з енергетичною метою, а мінімальну частину – як сировину для виробництва будівельних матеріалів і добрив.

Проводячи протиерозійні заходи, слід особливу увагу приділяти приміським районам. Щоб запобігти подальшому погіршенню грунтів, треба знижувати кількість промислових викидів в атмосферу, особливо в періоди несприятливої метеорологічної ситуації. Незадовільний стан грунтів у зонах розсіювання промислових викидів позначається на сільськогосподарському виробництві. Так, в умовах перевищення середньорічної гранично допустимої концентрації пилу в повітрі відповідно в 2 і 5 разів втрати вирощуваної продукції становлять 1,5 і 6,5%.

Слід розв'язувати питання поліпшення роботи цілих заводів з переробки осадів стічних вод на якісне органічне добриво. Внесення осадів стічних вод рекомендується під оранку не частіше одного разу на 2—3 роки. У перший рік слід вирощувати зернові, технічні та інші культури, крім овочів. Картопля, вирощена в таких умовах, має підвищений вміст міді, свинцю, нікелю, хрому та ін. Деякі автори пропонують знезаражувати ці осади внесенням їх у грунт за допомогою гідробуру. Осад попередньо центрифугують, фугат вносять у грунт, а знезаражену частину піддають термічній обробці і вивозять на поля. Розміри майданчиків для мулу при цьому зменшуються до мінімальних. Зрошувану фугатом площу рекомендується використовувати під сіножаті та пасовища. Новий спосіб зменшує забрудненість грунту яйцями гельмінтів на 80—100%.

Одним із заходів запобігання негативним наслідкам від створення великих водосховищ є дамбування мілководдя з метою осушення рівних підвищених ділянок. У зв'язку з цим постає питання, якою мірою затоплені грунти зберегли свою попередню родючість. Ґрунтовий покрив мілководних ділянок до затоплення дніпровськими водосховищами був строкатий, хоч переважали грунти високого і середнього рівня родючості, малородючі грунти займали лише 25% території. Після затоплення кольматація грунту мулистим матеріалом спостерігається на дуже обмеженій площі під постійним шаром води. А по всій осушеній зоні, наприклад, Кременчуцького водосховища, вона охоплює глибини до 3 м, спостерігаються процеси руйнування (деградації) грунтів, які супроводжуються виносом мулистого матеріалу, його компонентів [ЗІ].

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що означає раціональне землекористування?

2. Що таке охорона земельних угідь?

3. Які основні заходи передбачають раціональне використання і охорона земель?

4. Що являє собою земля як природний ресурс і засіб виробництва в сільському господарстві?

5. Що включає єдиний земельний фонд країни?

6. Як розподіляються земельні фонди України за користувачами і за видами господарського користування?

7. Як впливають природні умови зон України на склад сільськогосподарських угідь?

8. Як розподіляються в Україні сільськогосподарські угіддя за родючістю і видами грунтів?

9. Які є основні причини деградації грунтів?

10. Які є основні фактори забруднення земельних угідь у сільському

господарстві?

11. Які є масштаби розвитку меліорації в Україні?

12. Які є небажані побічні наслідки меліорації в сільському господарстві?

13. Як практично позначається на сільському господарстві ерозія грунтів?

14. Як позначається на сільському господарстві забруднення грунтів

промисловими відходами і викидами?

15. Що відноситься до заходів по поліпшенню використання та охорони земельних угідь у сільському господарстві?

16. Що таке рекультивація земель і з яких етапів вона складається?

17. Якими е основні напрями використання порушених земель після проведення рекультиваційних робіт?

18. Що включає народногосподарський результат рекультивації порушених земель?

19. Чим визначається середньозахисний результат рекультивації земель?

20. Що включають виробничий та соціально-економічний результати рекультивації земель?

21. Які дві групи питань передбачають раціональне використання і охорону земельних ресурсів?

22. Що таке грунт?

23. Що таке трансформація земельних фондів?

24. Які є відмінності в структурі сільськогосподарських угідь природно-економічних зон України?

25. Як розподіляється посівна площа щодо використання продукції за продовольчим і фуражним напрямом?

26. Як впливає на забрудненість сільськогосподарських угідь застосування різних видів отрутохімікатів?

27. Які є біологічні способи боротьби зі шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин і тварин?

28. Які є побічні наслідки застосування пестицидів у сільському господарстві?

29. Шо таке транспортне забруднення грунту?

30. Назвіть економічно доцільні протиерозійні заходи?

31. Що стримує поширення передових методів рекультивації порушених земель?

7. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНА ВОДНИХ РЕСУРСІВ

7.1. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Розвиток продуктивних сил України супроводжується прискореними темпами водоспоживання. Так, за 1960– 1993 pp. воно зросло з 15,9 до 36 м3 (або в 2,3 раза), в тому числі безповоротне – з'5 до 14 км3. Причому слід підкреслити, що сумарні водні ресурси країни становлять 83,5 км3, у тому числі в маловодний рік – 49,8 км3. Стік річок, який формується в Україні, досягає тільки 41,7 км3, у тому числі у маловодний рік —'25 км3. Отже, майже -80% річкового стоку, що формується в Україні, використовується в народному господарстві. Водночас багато води не можна використовувати в народному господарстві через її надмірне забруднення. Щороку до річок і водойм скидається 18—19 км3 відпрацьованої води, з яких 4—5 км3 недостатньо або й зовсім не очищені. Понад 80% водних ресурсів України радіоактивне забруднені.

У сільському господарстві залежно від функціонального використання вода може відігравати як роль предмета праці, так і роль засобів праці. Людина шляхом створення меліоративної мережі, каналів та інших гідротехнічних споруд забезпечує водозабір і доведення води до полів. Тут вода служить предметом праці. На сільськогосподарських угіддях робітники, використовуючи водні ресурси, формують обсяги і якість урожаю. В цьому випадку вода

виступає, вже як засіб праці.

На сучасному етапі водні ресурси відіграють все важливішу роль в аграрному секторі економіки. Це зумовлено багатьма обставинами: необхідністю збільшення продуктивності сільського господарства, несприятливими агрокліматичними умовами в багатьох сільськогосподарських районах, диспропорціями в співвідношенні земельного потенціалу і можливостей щодо його забезпечення водними ресурсами та іншими факторами.

При аналізі сільськогосподарських аспектів використання водних ресурсів передусім треба звернути увагу на їх взаємодію з землею. Вода входить до складу грунту і є одним з важливих елементів, що визначають його родючість. У зв'язку з цим біологічна продуктивність земельних ресурсів значною мірою залежить від вмісту вологи в грунті.

В більшості регіонів світу і в нашій країні реалізувати земельну родючість неможливо без додаткової гідрорегуляції, тобто додаткового залучення води або її відведення. Це стосується насамперед аридних, засушливих земель. У цих регіонах земля виступає як необхідна, але недостатня умова ведення сільського господарства. Тільки зрошення в такому випадку дає змогу виявити закладені в землі природні особливості як резервуару продовольства. В зв'язку з цим водні ресурси відіграють все важливішу роль у всій сукупності засобів виробництва, що функціонують в аграрній сфері і пов'язаних з нею галузях. На значній частині сільськогосподарських угідь земля і вода виступають як двоєдиний засіб виробництва.

Зростання значення водних ресурсів для світового сільського господарства багато в чому пов'язане з негативними природними та антропогенними впливами. Внаслідок антропогенної діяльності 2 млрд га перетворено в пустині та несільськогосподарські землі, що перевищує сучасну площу землі, яка обробляється в світі (1,5 млрд га). З наявних сільськогосподарських угідь близько 60% потребує зрошення.

Споживання води в сільському господарстві представляє собою тим вагомішу статтю сумарного водоспоживання народного господарства і населення. Збільшення витрат водних ресурсів на аграрні потреби за останній час і настійна необхідність подальшого нарощування водомісткості сільського господарства зумовили високу динамічність використання водних ресурсів. У світі загальне водоспоживання зросло за останні 20 років вдвічі. Передбачається, що до 2000 p. цей показник становитиме 6 тис. км3, що вдвічі перевищує рівень 1975 p. Найбільший абсолютний приріст середньорічного водоспоживання спостерігатиметься в 1990—2000 pp. [15, с. 97—981.

Приблизно 90% аграрного водоспоживання пов'язано із зрошенням сільськогосподарських культур, решта води витрачається на обводнення пасовищ, на фермах, в населених пунктах тощо. Площа зрошуваних земель України з 2 млн га в 1980 p. збільшилась до 2,6 млн га в 1993 p.

Особливістю використання водних ресурсів у сільському господарстві є значна питома вага безповоротного водопостачання. Цей показник перевищує 80% води, що забирається, тоді як в інших галузях народного господарства він значно нижчий – наприклад, безповоротне водоспоживання в комунальному господарстві і в промисловості майже на порядок нижче.

Основним інструментом використання і управління водними ресурсами в сільському господарстві є меліорація. Вона стала важливим напрямом поліпшення якості землі. підвищення її родючості. Найпоширенішим типом меліорації є гідротехнічна – зрошувальні та осушувальні заходи. Використовуються також хімічна, агролісомеліоративна, культуртехнічна та інші види меліорації.

У світі меліоративні землі займають близько 425 млн га. В загальній площі оброблюваних територій питома вага цих земель не перевищує 30%, однак продукція мелю;

рованих угідь становить майже 3/4 вироблюваної в світі сільськогосподарської продукції. Особливо швидко в останні роки зростають площі зрошуваних земель. Вони відіграють провідну роль у формуванні сільськогосподарського балансу світу; займаючи 17% оброблюваних земель, вони дають близько 50% світової аграрної продукції. За даними FAO, близько 70% світових зрошуваних площ зосереджено в Азії, причому 80% з них знаходиться в трьох країнах: Китаї, Індії, Пакистані. В Індії зрошувані масиви перевищують 20% всієї оброблюваної землі, в Китаї – 45%. Великих розмірів набуло використання води в землеробстві в країнах Північної та Центральної Америки. Зрошувані землі переважно використовуються під посіви рису – близько 2/3 всіх площ. Загальна площа зрошуваних

земель досягає 300 млн га.

Меліорація дає змогу елімінувати вплив погодних умов, забезпечити стабільність урожаїв, залучити в сільськогосподарський обіг нові землі, що були неперспективними при традиційних технологіях ведення господарства.

Основною проблемою, що стримує нарощування використання водних ресурсів у сільському господарстві, є дефіцит води. Зараз у світі для потреб аграрного виробництва і промисловості знімається 20% стійкої частини світового річного стоку. При цьому в більшій частині США, майже по всій Західній Європі, в південних районах Східної Європи забір води дорівнює об'єму річного стоку наявних там рік.

Проблема дефіциту водних ресурсів – це насамперед регіональна проблема. Як правило, дефіцит води стає най-відчутнішим із підвищенням ступеня інтенсифікації аграрного виробництва. Якщо в Росії на 1 га сільськогосподарських угідь припадає 18,3 тис. м3 водних ресурсів, то в. Україні – 1,2; в Молдові – 0,3, Казахстані – 0,4 тис. м3.

Реалізація програм меліорації передбачає вирішення низки складних питань, передусім екологічних. Меліоративне будівництво вносить зміни в екологічний баланс великих природних водних систем. Наслідки таких змін для навколишнього середовища як регіонів, звідки береться вода, так і регіонів – споживачів води ще недостатньо добре прогнозуються, а тому домогтися найближчим часом радикальних позитивних змін водного балансу в сільському господарстві не вдається. Отже, найважливішим завданням у найближчі роки стає економія води в цій галузі, її раціональне використання, пошук альтернативних шляхів меліорації земель. Розрахунки показують можливість значної економії водних ресурсів шляхом удосконалення діючих меліоративних систем.

Серед економічних проблем використання водних ресурсів у сільському господарстві, меліорації земель важливе значення мають інвестиційні питання. Переважна частина капітальних вкладень на меліорацію спрямовується на зрошення земель. Порівняння осушувальних меліорацій показує, що останні вимагають значно більше коштів. Нормативи питомих капітальних вкладень у меліорацію коливаються в широких межах і мають значну регіональну диференціацію. В Україні витрати на будівництво зрошувальних систем на 1 га в 1,8—1,9 раза нижчі, ніж у Вірменії. Менше вимагається капітальних вкладень для будівництва осушувальних 'систем, хоч цей вид витрат також значний. В середньому введення в дію одного осушеного гектара вимагає в 3 рази менше коштів, ніж зрошеного.

Слід зазначити, що нормативи питомих капітальних вкладень у водогосподарське будівництво не повною мірою включають у себе витрати, реально необхідні для одержання високої продуктивності поліпшених земель. У загальній структурі інвестицій в меліорацію провідне місце займають вкладення у власне водогосподарське будівництво, а решта витрат припадає на сільськогосподарське будівництво і освоєння – невиробниче будівництво, буд-індустрію, матеріали, устаткування тощо. Між тим, як показує практика, одна з причин низької віддачі меліорованих земель полягає в їх недостатній сільськогосподарській освоєності, лімітуванні коштів на виробничу та соціально-побутову інфраструктуру. Наприклад, важко очікувати високої продуктивності поліпшених угідь без проведення до них якісних доріг, однак вартість доріг з твердим покриттям досить висока.

Очевидно, поряд з вартістю будівництва власне іригаційних систем у структурі інвестицій на меліорацію доцільно повніше відображати і передбачати витрати на сільськогосподарське освоєння. Обсяг капітальних вкладень в освоєння меліорованих земель може не лише досягти розмірів витрат на водогосподарське будівництво, але іноді й перевищувати їх. Особливо значними є капітальні вкладення на ці потреби у господарствах з садово-виноградарською орієнтацією, що пов'язано з великими витратами на закладання садів і виноградників.