Текст книги ""Економіка природокористування""

Автор книги: Георгій Черевко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 14 страниц)

де ОПРзм – «змішана» оцінка природних ресурсів; zfn – витрати підприємств (змінні платежі) на використання одиниці природного ресурсу (а); 5і, By,, Вз – витрати майбутніх періодів, які відносяться підприємствами і акумулюються державою (постійні платежі) за використання одиниці природного ресурсу (a); n – розмір запасів ресурсу в натуральному вираженні (т, кг тощо); t – час, через який виникає потреба в витратах В, Вч, В [24, с. ЗО]. Витрати а будуть забезпечувати відтворення витрат підприємств і компенсувати шкоду від експлуатації ресурсів. Витрати а дадуть змогу компенсувати втрату ресурсу, в якому суспільне виробництво має потребу. В цих витратах суспільство має постійну потребу. Держава повинна акумулювати витрати е для вирішення проблем обмеженості ресурсів, їх відтворення тощо. Звичайно, точно визначити розміри цих витрат досить важко, оскільки вони ще остаточно не досліджені. З розвитком економічної науки точність розрахунку витрат в зростатиме. Екологізація ви-рибництва сйриятиме тому, що витрати а і в врешті-решт стануть нерозривними.

Щоб показати переваги такого методу оцінки природних' ресурсів, розрахуємо за умовними даними (табл. 1) вартість сільськогосподарських угідь різними методами, тис. крб: ,

Витрати на освоєння нових земель можна розділити на три групи:

на освоєння боліт, мілководдя, водойм, чагарників, пісків, кам'янистих місць, солончаків, ділянок під дорогами, засипання ярів, будівництво комплексу споруд для захисту земель від ерозії тощо;

на обробіток грунту, хімічну меліорацію, внесення органічних і мінеральних добрив, посів сільськогосподарських культур тощо;

на будівництво і реконструкцію зрошувальних і осушувальних систем тощо.

В міру вичерпання вільних земель для сільського господарства виникає необхідність штучного відтворення грунту. Вже сьогодні існують його замінники (гідропоніка, аеропоніка тощо). Людство в майбутньому буде ширше вишуковувати можливості для задоволення своїх потреб у харчуванні за рахунок повноцінних замінників (наприклад, тих, що вирощуються в морі).

Як видно з наведеного вище прикладу, оцінка освоєних сільськогосподарських угідь за відтворенням землі зн'ачно вища, ніж оцінка, розрахована за «витратною», «рентною» або «змішаною» методиками. Оцінка освоєння гектара землі—47,72 тис. крб *—найбільш реально відображає витрати суспільства на майбутні 10 років. Така оцінка буде стимулювати виробника берегти землю, дасть змогу навіть стримувати розростання міст. Адже включення в кошторисну вартість будівництва промислового підприємства оцінки сільськогосподарських угідь значно збільшить витрати на його спорудження. В результаті .суспільство вишуковуватиме менш цінні землі для будівництва або здійснюватиме реконструкцію застарілих підприємств, які б задовольняли потреби суспільства в тій чи іншій продукції.

Чим більше родючих земель, чим менше їх використо вуеться для несільськогосподарських потреб, тим більший час їх експлуатації в сільському господарстві і. В цьому випадку витрати в будуть зменшуватися, що потягне за собою зниження ціни освоюваного гектара земельних угідь (ОПР). І навпаки, чим менше і, тим більшою буде ОПР. В нашо'му прикладі при t=l0 оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь становить 42,72 тис. крб, а при t=20 становить 37,72 тис. крб. Крім того, в результаті науково-технічного прогресу витрати B1, B2, В3 можуть дещо знизитись, що потягне за собою наступне зниженн-я витрат в, а отже, і ОПР. Водночас з розвитком технічного прогресу дещо збільшиться диференціальна рента, тому зростуть витрати й, відповідно і ОПР.

Оскільки у сільськогосподарський обіг залучаються все бідн'іші землі, а вилучаються частіше родючі (t зменшується), вартість гектара сільськогосподарських угідь для суспільства буде зростати.

Розрахунок t повинен бути диференційований з урахуванням відтворюваності ресурсів.

Для відтворюваних ресурсів (ліс, риба тощо) слід врахувати природний приріст (ПП) і об'єм видобутку (ТP) на рік. При цьому Tр>ПП, інакше через t років при Тр=const відтворювальний ресурс зникне. В цьому випадку ів буде розраховуватись за формулою

де У – загальні запаси відтворювального ресурсу.

Для сучасного суспільства характерний другий випадок, коли для деяких відтворювальних ресурсів Гр<:ЛЯ. Наприклад, на сьогодні вирубування лісу в світі відбувається зі швидкістю, яка значно перевищує природний приріст деревини. Це означає, що суспільство змушене буде відтворювати деревину штучним шляхом або шукати її замінник.

У випадку невідтворюваності ресурсів через tH років при T´p=const і запасі ресурсу V´ останній буде вичерпаний. В цьому випадку tn буде розраховуватись за формулою

Знаючи час, /в або tn, протягом якого буде вичерпаний той чи інший природний ресурс, суспільство зможе координувати, виробничу діяльність-підприємств у масштабі країни.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що таке природні ресурси?

2. В чому полягає історичність категорії природних ресурсів?

3. Яка різниця між природними ресурсами і природними умовами і який між ними взаємозв'язок?

4. В чому полягає соціально-економічний характер категорії природних ресурсів?

5. Утилітарні і неутилітарні форми ставлення людини до природи – в чому їх суть і значення?

6. Що відносять до ресурсів для простого відтворення доіндустріаль-ного суспільства?

7. В чому особливість використання природних ресурсів в індустріальному суспільстві?

8. Коли природні ресурси перетворюються у складову продуктивних сил суспільства?

9. В чому полягає роль класифікації природних ресурсів?

10. Що відносять до невідтворюваних природних ресурсів?

11. В чому полягають особливості охорони і використання невідновлюваних природних ресурсів?

12. Що відноситься до відтворюваних природних ресурсів? S3. В чому полягають особливості охорони і використання відновних природних ресурсів?

14. За яких умов відтворювані ресурси можуть перейти в розряд невідтворюваних?

15. Що є головним в охороні і раціональному використанні відтворюваних природних ресурсів?

16. Що відноситься до вичерпних природних ресурсів?

17. Що відноситься до невичерпних природних ресурсів?

18. У чому полягають особливості охорони і раціонального використання вичерпних і невичерпних природних ресурсів?

19. Що відноситься до потенціальних природних ресурсів?

20. Що відноситься до реальних природних ресурсів?

21. Що лежить в основі економічної класифікації природних ресурсів?

22. Що лежить в основі природної класифікації природних ресурсів?

23. Яку роль відіграють термодинамічні принципи у взаємозв'язку різних природних ресурсів?

24. Що таке кадастр?

25. Які існують види кадастрів?

26. Що викликає необхідність розглядати природні ресурси як економічну категорію?

27. Що таке оцінювання з позицій формальної логіки?

28. Що таке оцінка?

29. В чому суть ідеї релятивізму в оцінюванні природних ресурсів?

30. Що є предметом оцінки в процесі оцінювання?

31. Як формуються критерії оцінки в процесі оцінювання?

32. В чому полягає історичний характер оцінок природних ресурсів?

33. У чому суть економічної оцінки природних ресурсів в умовах товарно-грошових відносин?

34. У чому суть вартісної, трудової, енергетичної оцінок природних ресурсів?

35. В чому суть рентної та витратної оцінок природних ресурсів? Недоліки та переваги кожної з них.

36. Методика розрахунку агрегатованого показника оцінки природних ресурсів.

37. Як впливає функціональний стан землі на її оцінку як природного ресурсу?

38. Як проводиться оцінка лісових ресурсів?

39. Як проводиться оцінка водних ресурсів?

40. Які витрати включаються в змішану методику оцінки природних ресурсів?

41. Як впливає час експлуатації природних ресурсів на їх оцінку?

42. Як розраховується час експлуатації відтворюваних і невідтворюваних природних ресурсів?

4. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ

4.1. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ

Відтворення ресурсів природи, її охорона вимагають суттєвих матеріальних витрат, економічна і соціальна ефективність яких повинна бути достатньо високою для того, щоб суспільство могло їх собі дозволити. В зв'язку з цим виникає проблема економічної та позаекономічної оцінки впливу людини на природу. Проблема ця досить багатогранна, оскільки включає область взаємного проникнення і взаємодії природи і суспільства, а методика оцінки результатів цієї взаємодії ще недостатньо розроблена.

Важливою складовою частиною розробки оцінок впливу на природу є значення системи показників, причому розв'язання різнорідних соціально-економічних завдань вимагає застосування різних видів оцінок.

Економічна оцінка – це оцінка змін в економіці, що виникають при певному впливі внаслідок порушення основних функцій природи, тобто вона відображає вартість заходів на підтримання оптимального стану природної, соціальної і господарської підсистем та вартість збитків від антропогенних впливів. Об'єктом економічних оцінок мо–жуть бути всі види наслідків господарської діяльності (екологічні, соціальні, господарські), але тією мірою, якою вони здійснюють вплив на економічне життя суспільства. Серед різних видів економічних оцінок стану природного середовища частіше використовується оцінка екологічних витрат, що є сукупністю народногосподарських витрат, викликаних з допущеним рівнем екологічних порушень.

Здійснення природоохоронних заходів, як і будь-яких інших соціальних заходів, вимагає витрат, але їх нездійснення також тягне за собою витрати. Ці витрати є двома важливими складовими екологічними втрат. Перша складова – витрати на природоохоронні заходи в місці потенцiйного виникнення екологічних порушень. До них належать витрати на попередження забруднень, ерозійні заходи; тощо. Друга складова – економічні збитки від екологічних порушень, що виникають внаслідок відмови від природоохоронних заходів (або недостатніх масштабів їх здійснення). Вони складаються з витрат на компенсацію сировинних втрат з газами, що відходять, твердими відходами, стічними водами, а також із витрат на попередження і ліквідацію несприятливого впливу на реципієнтів (об'єкти, яким завдаються збитки), і в цілому на природне середовище, що проявляється в зниженні цінності ландшафтів (рекреаційної, середовищезахисної), погіршенні умов роботи людей, підприємств, техніки, втратах робочого часу пов'язаних з підвищеною захворюваністю, погірще;%няіУ[ умов життя і умов утримання комунально-побутового господарства [22,с.232].

Основними реципієнтами забруднення навколишнього природного середовища є:-1) населення; 2) об’єкти житлово-комунального господарства; 3) сільськогосродарськi угіддя; 4) лісові ресурси; 5) елементи основних фондів промисловості і транспорту; 6) рентні ресурси; 7) рекреаційні ресурси.

Крім того, можуть виникнути небажанi для суспiльства зміни в структурі і спеціалізації господарств, пiдвищення міграційності населення тощо. Toмy eкономiчна оцiнка екологічних витрат Е обчислюється за формулою

Е=Вз+Збф

де Вз—витрати на здiйcнeння пpиpoдooxоpoнниx зaxодiв; Збф – фактичні збитки, що завдаються господарству i населенню після проведення або в результаті непроведення природоохоронних заходiв у вартiсному вираженнi.

Якщо самі природоохоронні витрати (перша складова екологічних витрат), як правило, функціонально (детерміновано) залежать від масштабів і характеру попереджувальних екологічних порушень i тому визначаються з найбільшим ступенем достовiрностi, то економічні збитки не піддаються однозначному визначенню і розглядаються у вигляді діапазону можливих значень для різних комбінацій параметрів, що характеризують об'єкти, на які діють екологічні порушення (чисельність і віковий склад населення, характер його зайнятості, забезпеченностi харчуванням, вартість основних фондів тощо). Цi витрати можуть не збігатися за місцем і часом, їх виникнення з екологiчними порушеннями, що їх викликали. Тому економічні збитки є за своєю природою стохастичною величиною, яка піддається обчисленню лише з тим чи іншим ступенем ймовірності. В цьому полягає головна трудність визначення вказаної компоненти екологічних витрат. Складові економічної оцінки перебувають між собою у функціональній залежності (при збільшенні витрат за однією з цих складових можна добитися зниження витрат за іншою) і взаємно доповнюють одна одну.

При цьому залежно від специфіки регіональних умов, наявності трудових, матеріальних ресурсів основні напрями природоохоронної діяльності можуть бути визначені як такі, що закріплюють сучасний стан ландшафтів і використання ресурсів, що допускає зниження якості середовища яа рівні, який не є нижчим за нормативний.

Залежно від стратегії виділяють наступні модифікації економічних оцінок. Якщо внаслідок природоохоронних заходів досягнуто нормативної якості середовища, тобто повністю забезпечується відтворення середовищної і ресурсної функції природи, тоді

Е=Вз, (4.2)

наприклад, при зниженні забруднень внаслідок певних заходів до рівня ГДК або при використанні земельних угідь на рівні гранично допустимого навантаження.

У випадку, якщо природоохоронні заходи не проводяться, економічна оцінка збігається з можливими економічними збитками і має вигляд Е=3бмот, де Зб.мож – можливі економічні збитки [22, с. 233].

Якщо природоохоронні заходи є багатоцільовими, то в економічній оцінці враховується додатковий економічний ефект від їх проведення. До багатоцільових належать, наприклад, роботи по лісовідновленню, які не лише збільшують продуктивність лісів та забезпеченість лісовими ресурсами, а й дають змогу, попередити виникнення і розвиток прискореної ерозії. Запровадження маловідходної технології знижує масштаби забруднення середовища і забезпечує більш повну утилізацію матеріально-енергетичних ресурсів. У цьому випадку економічна оцінка має вигляд

Е=Зз+Збф—∆Е, (4.3)

де ∆Е – додатковий економічний ефект від природоохоронних заходів, багатоцільових за своїм призначенням [25, с. 233],

Економічно оцінити господарські наслідки можна, як правило, лише частково. Так, при погіршенні умов праці ї відпочинку через деградацію ландшафтів можна одержати економічне вираження на основі обліку його непрямого. впливу на суспільну продуктивність праці.

Через нероз робленість вартісної оцінки наслідків господарської діяльності недостатньо відображаються в економічній оцінці різного роду зміни в ландшафтах. Наприклад, важко знайти вартісне вираження доцільності збереження певної кількості видів флори і фауни в кожній природній зоні, хоча, безумовно, від цього змінюється такий. показник, як урожайність сільськогосподарських культур. Часто економічна оцінка буває утруднена через значний розрив у часі між впливами і їх негативними наслідками, через невизначеність масштабів і термінів їх прояву, а також через те, що в оцінці не знаходить відображення фактор незворотності руйнування природного середовища, особливо унікальних природних ландшафтів. Крім того, екологічні наслідки набувають звичайно економічної значущості лише при обмеженості природних ресурсів, оскільки природні комплекси виступають не лише як фактор середовища, а й як джерело ресурсів. За таких умов на відтворення ресурсів необхідні додаткові витрати праці.

Виходячи з викладеного матеріалу, доходимо висновків:

1) усі види збитків, заподіяних навколишньому середовищу в процесі виробництва, повинні бути заміщені, по можливості їх необхідно передбачати (принцип відтворення навколишнього середовища); 2)крім заміщення уже заподіяних і попередження можливих збитків (просте відтворення), необхідно піклуватися про цілеспрямоване формування і поліпшення навколишнього середовища (розширене відтворення), що також вимагає додаткових витрат.

З цих положень випливають такі актуальні питання:-1)питання розмірів збитків і витрат на охорону і формування навколишнього середовища. Питання дуже складне. Збитки, які обчислюються у вартісній формі і завдаються відновлюваним і невідновлюваним природним ресурсам., називаються економічними. Збитки, які завдаються здоров'ю і умовам благополучного існування людей, – це соціальні збитки. Далеко не завжди можна назвати конкретного винуватця і справжній масштаб шкоди (наприклад, винятково складно кількісно виразити шкоду, заподіяну здоров'ю громадян внаслідок споживання забрудненої води або забруднення повітря). В таких випадках слід рахуватися з можливими помилками у визначенні справжніх збитків або необхідних витрат;

2) хто повинен відшкодовувати фактичні або можливі збитки? Чи це повинен бути виробник, звичайно, конкретний винуватець завданої шкоди,' чи споживач, для якого призначені вироби, і який, до речі, крім самого акту споживання, активно бере участь у забрудненні навколишнього середовища продуктами своєї життєдіяльності? Чи це повинно бути населення конкретного міста, чи регіону, чи суспільство в цілому? Тут не може бути однозначної відповіді. Відшкодовувати збитки (нести витрати) повинен їх безпосередній винуватець, тобто забруднювач, у виробництві – це підприємство. Тим не менше, підприємства не завжди згідні збільшувати витрати на охорону середовища. Суспільство (держава) примушує їх до цього юридич-но або економічно, з допомогою системи стимулів і заохочень.

Отже, теоретичного і практичного вирішення вимагають три питання:

1) визначення розмірів заподіяних збитків;

2) розробка систем стимулів і заохочень раціонального природокористування;

3) розробка методики визначення ефективності заходів по охороні природи.

4.2. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ЗБИТКІВ, ВИКЛИКАНИХ ПОГІРШЕННЯМ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Існує низка методика визначення збитків (в основному, пов'язаних із забрудненням) навколишнього середовища. В ких з різним ступенем повноти враховуються витрати, що виникають внаслідок забруднення середовища, пропонуються способи визначення і методи розрахунку в натуральному вираженні, наводяться деякі залежності між ступенем забруднення середовища і розміром шкоди, заподіяної цим явищем.

Однак грошовий вираз збитків визначається досить суперечливо – одні методики його пропонують визначати за втратами валової продукції, інші – за приведеними витратами на заходи для ліквідації наслідків забруднення і на відтворення продукції, що втрачається, треті – за зміною економічної оцінки забрудненого ресурсу тощо.

В існуючих методиках недостатньо уваги приділяється визначенню ефективності капітальних вкладень.

Як уже зазначалося вище, шкоду природному середовищу насамперед завдає виробнича діяльність підприємств. Шкода, якої завдає суспільству, наприклад, забруднення природного середовища, виражається не лише в недоодержанні продукції, втратах основних фондів, але і в нематеріальних цінностях. Неможливо оцінити, чим обернеться для людства втрата мальовничих місць відпочинку, окремих представників фауни і флори.

Збитки, яких зазнає суспільство, можна класифікувати за галузями народного господарства; компонентами середовища; елементами процесу праці (предметами праці, знаряддями праці, робітниками). Межі між економічною шкодою та іншими її формами дуже умовні. В кінцевому підсумку будь-якій формі шкоди (моральній, естетичній тощо) можна дати матеріальну оцінку. Зростання витрат часу на лікування, різні види самообслуговування (прибирання, прання тощо) і пересування до місць відпочинку зменшують фонд вільного часу суспільства. Це викликає міграцію населення в екологічно «чисті» райони.

Втрати сільського господарства від забруднення природного середовища можуть проявлятися в зниженні урожайності, продук-тивності худоби тощо. Згідно з дослідженнями, проведеними вченими, на землях, забруднених пилюкою (пилом), урожайність основних сільськогосподарських культур знижується на 15—30%, а термін служби устаткування скорочується на 20—30%. Збитків природному середовищу завдають не лише забруднення, а й вирубування лісів, організація судноплавства, інтенсивне ведення сільського господарства та інша виробнича діяльність.

Отже, економічні збитки проявляються в багатьох формах на всіх рівнях народного господарства.

Є багато визначень і методик визначення збитків. Послуговуючись ними, треба пам'ятати, що не можна соціально-економічні збитки зводити лише до матеріальних. Еколого-економічні збитки відображають можливі народногосподарські втрати від природокористування і є сумою додаткових витрат на відтворення і встановлення окремих видів ресурсів у певному регіоні до рівня, якого вони сягали перед здійсненням природоохоронних заходів.

Слід мати на увазі, що збитки – -це не реальні матеріальні блага, не створена вартість, а матеріальні блага і вартість, які могли б бути створені в процесі експлуатації навколишнього середовища. Тому збитки – це не частина сукупного суспільного продукту. Збитків зазнають передусім люди. Виходячи з цього, під еколого-економІчними збитками слід розуміти різницю між сукупним суспільним продуктом, який міг би бути одержаний на основі раціонального використання природного середовища, і сукупним суспільним продуктом, одержаним при нераціональному його використанні. Саме недоодержаний сукупний суспільний продукт суспільство змушене– компенсувати. А збитки на рівні госпрозрахункового підприємства можуть проявлятися у витраті ресурсів, збільшенні витрат, зменшенні чистого доходу, отже, слід розмежовувати збитки суспільству і збитки госпрозрахункового підприємства від нера-ціонального природокористування.

Витрати, спрямовані на компенсацію збитків – непродуктивні, а спрямовані на попередження економіко-еколо-гічних збитків – продуктивні. Перші – «пасивні» витрати. Другі – «активні». Добре, якщо активні випереджають пасивні.

Відношення збитків (3) від нераціонального природокористування у вартісному виразі до всього створюваного суспільного продукту (ССП) – рівень розвитку охорони навколишнього середовища, а також ступінь негативного впливу виробничої діяльності на природу (К).

 (4.4)

При цьому К залежатиме від структури ССП. Чим менше екологічно небезпечної^ продукції виробляється суспільством, тим менше збитків, а отже, і показник К. В ідеалі К→0. Це стане можливим, коли буде створена принципово нова екологічна технологія.

Економіко-екологічні збитки залежать від різного роду факторів, які можуть збільшувати або зменшувати їх.

Чим вищий рівень розвитку продуктивних сил, токсич-ніший забруднювач, вищий ступінь використання середовища, тим більше збитків буде завдано вибуттям природного ресурсу. Наприклад, інтенсифікація сільськогосподарського виробництва сприяє підвищенню врожайності культур. Звідси збитки від втрат кожного гектара родючої землі будуть з часом зростати.

Збитки залежать і від галузевої структури народного господарства. Так, втрата 1 кВт-год електроенергії для суспільства колись і тепер неоднозначна. Якщо раніше для задоволення енергетичних потреб суспільства добувалось. більше вугілля, газу, то зараз структура енергобалансу інша (збільшується частка гідроатомної енергії).

Збитки залежать також від властивостей самого середовища і ступеня його використання. В Азовському морі риби більше, ніж в Чорному, її більше в Азовському морі виловлюється. Тому і збитки від зливу однієї і тієї ж кількості нафти з корабля в Азовському морі більші.

Чим триваліший період, протягом якого здійснюється несприятливий вплив на природне середовище, тим біль-'ие збитків завдається суспільству.

Велике значення має встановлення конкретного розміру збитків. Методика розрахунку досить недоскон-ала. Економічні збитки завжди є нижчими порівняно з реальними (неврахована частина становить ЗО—40%). Частина їх не враховується через неможливість при сучасному розвитку економічної науки у .вартісній формі виразити всі види натуральних збитків з точки зору витрат майбутньої праці. Не вироблена також методика визначення збитків, що завдаються земельним водним ресурсам. В одних джерелах їх пропонують оцінювати за втратами валової продукції, в других – за приведеними витратами на ліквідацію наслідків забруднення і на відтворення втраченої продукції, в третіх – за зміною економічної оцінки забрудненого ресурсу.

Однак загальний розмір економічних збитків, його точний прогноз у майбутньому абсолютно необхідні, – для визначення коштів на заходи з охорони природного середовища в країні, а також для оцінки раціонального природного користування на госпрозрахунковому підприємстві.

В основу методики визначення еколого-економічних. збитків слід покласти оцінку природних ресурсів. Адже, ло суті, збитки пов'язані з нераціональним використанням природних ресурсів, а часто і з їх незворотною втратою. Тому і'і оцінку слід ппзпачатп через ціну відтворення втраченого (або такого, що втрачається) ресурсу. Така оцінка може лягти в основу плати за нераціональне природокористування

∑З = ЕОС – ЕОН (4.5)

При цьому ЕО = ВЗ + ЗбФ, (4.6)

де Вз – витрати на здійснення природоохоронних заходів; Збф – фактичні збитки, що завдаються господарству і населенню після проведення або через непроведення природоохоронних заходів, у вартісному виразі.

4.3. ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Економічні стимули, які могли б змусит» підприємства турбуватися про охорону природи і зменшення збитків, поки що недостатні. Але й ці кошти спрямовувати на охорону природи підприємствам невигідно, оскільки в результаті їх проведення підвищується собівартість виробництва продукції, зростає обсяг основних фондів. Водночас багато очисних споруд перевантажені, стоки перебувають у незадовільному стані, відбувається їх змішування з різними шкідливими речовинами, що призводить до синергізму і за-труднює очищення. Необхідним є загальне підвищення культури виробництва, поліпшення збереження сировини і матеріалів, правильна експлуатація устаткування.

Слід виявити зв'язок між збитками від забруднення навколишнього середовища і забруднювальною діяльністю підприємства. Важливо визначити гранично допустимі викиди, за перевищення яких підприємства і його керівники повинні нести матеріальну відповідальність. Для підприємства гранично допустимий викид – набагато конкретніша норма, ніж гранично допустима концентрація, джерелом якої може бути забруднення середовища з різних підприємств. Плата за забруднення, що знімається з підприємства, повинна бути такою, щоб спонукати його до повного використання як коштів, що виділяються централізовано, так і коштів самого підприємства. Зменшення забруднення середовища повинно бути вигідним підприємству до тих пір, поки викликані цим витрати будуть меншими від плати за забруднення. Значить, плата за забруднення природного ресурсу повинна бути досить високою, виходячи зі збитків, які завдаються народному господарству.

Доцільно в цьому плані розрізняти нормативні збитки, які відповідають нормальним умовам виробництва і підлягають усуненню за рахунок виділених централізованих коштів або кошторису самого підприємства, і понаднормативні збитки, які є наслідком недоліків господарювання. Такі збитки повинні відшкодовуватись за рахунок фондів матеріального заохочення.

Плата за забруднення середовища або інші форми

•псування природних ресурсів повинна виконувати такі

•функції: сприяти перенесенню збитків, пов'язаних із забруднен-яям середовища, на винних;

узалежнювати розмір прибутку і фондів матеріального заохочення від ефективності природоохоронної діяльності; спонукати підприємства до зниження збитків шляхом ефективного освоєння коштів на спорудження і діяльність природоохоронних об'єктів.

Якщо механізм регулювання природокористування базувати лише на директивне встановлених нормативах і державних стандартах, що визначають гранично допустимі норми порушень навколишнього природного середовища, то таке несистемне побудоване управління буде до певної міри прихованою формою субсидіювання безгосподарсько-го природокористування. Адже дотримуючись встановлених середніх «меж», підприємства вже не матимуть ніяких витрат на заміщення збитків, що завдаються навколишньому середовищу. Ці витрати або лягають на плечі невинних у збитках представників народного господарства загалом, або ж не покриваються взагалі. Типовою є ситуація, коли в районах з високою щільністю населення розміщуються все нові і нові підприємства, і хоч кожне з них може дотримуватись санітарних норм та-днших вимог, загальний рівень забруднення навколишнього середовища зростає. Намагання перешкодити виникненню нових виробничих об'єктів часто є безуспішними, оскільки завжди знаходяться аргументи на користь їх створення.

Щоб забезпечити ефективність природоохоронної політики, більшу увагу слід приділити орієнтації економічних інтересів природокористувачів на охорону і раціональне використання природних ресурсів. У цьому випадку усувається суперечність між відомчим підходом окремих підприємств та інтересами всього суспільства, а також відносини в природокористуванні піднімаються на рівень, що відповідає вимогам розвинутого суспільства.

Стимулювання (в цілому) є засобом пробудження інтересів, формою реалізації економічних відносин між людьми в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ, сукупністю розроблюваних суспільством заходів і засобів щодо приведен'ня у відповідність результатів виробництва і винагороди.

Чинні правові норми охорони середовища не відповідають сучасним вимогам. Штрафні санкції не вирішують проблеми, – підприємствам часто вигідніше платити штрафи, ніж споруджувати очисні споруди, оскільки суми штрафів покриваються фінансуванням з державного бюджету і не позначаються суттєво на показниках роботи підприємств. Штраф – це насамперед покарання винного, а не відшкодування збитків, завданих природному середовищу. Відшкодовують же збитки природі не ті, хто спричинив їх, а підприємства зовсім інших галузей народного господарства. Суттєвим недоліком штрафних санкцій є також обмежений характер їх дії, оскільки застосовуються вони в екстремальних випадках, а не як елемент регулювання поточної діяльності підприємства.

Отже, охорона природного середовища – це складна проблема, вирішувати яку потрібно з допомогою правових,. економічних та інших методів, які будуть ефективними, лише взаємно доповнюючи один одного. При цьому вирішальним є вдосконалення саме форм виробничих відносин, економічних методів управління. Економічні методи – це методи, використання яких забезпечує досягнення поставленої мети шляхом впливу на економічні інтереси.

Наприклад, незважаючи на високу ефективність і еко-логічність, біохімічні методи захисту рослин застосовуються поки що обмежено через високі ціни на більшість біопрепаратів. У результаті колгоспи і радгоспи віддають перевагу в боротьбі зі шкідниками сільського господарства .хімічним засобам.