Текст книги ""Економіка природокористування""

Автор книги: Георгій Черевко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 14 страниц)

Припустимо, що технологія у промисловості призводить до викидів в атмосферу 0,40 г твердої забруднюючої речовини на одиницю вироблюваної продукції, тоді як технологія сільськогосподарського виробництва додає ще 0,50 г на одиницю валового виробництва.

Позначивши через їз поки що невідому загальну кількість «зовнішнього випуску», можна включити у вихідну систему з двох рівнянь (9.1) третє:

(9.5)

Перша складова останнього рівняння показує забруднення, яке здійснюється сільським господарством залежно від валового виробництва цього сектора. Друга складова аналогічно описує забруднення, які створюються обробною промисловістю, як функцію від Хч. Загалом рівняння констатує, що хз, тобто загальне забруднення даного типу, причиною якого є вся економічна система, дорівнює сумі забруднень, спричинених всіма окремими галузями.

Якщо задані розміри кінцевого попиту уі і у<г на сільськогосподарські і промислові продукти, то ця система рівнянь розв'язується не лише для валових випусків Хі і Хч, а й для невідомого валового випуску забруднюючої речовини Хз.

Тоді коефіцієнти, які входять у ліву частину системи рівнянь «витрати—випуск», утворюють матрицю:

Різниця між розв'язком системи (9.5) і розв’язком (9.2> системи (9.1) полягає в тому, що розв'язок розширеної системи виходить з трьох, а не з двох рівнянь, і матриця, обернена структурній матриці (9.4), буде мати розмірність 3Х3, а не 2Х2.

Хід обернення розширеної структурної матриці можна розділити на два етапи. На першому, використовуючи матрицю (9.3), обернену до вихідної матриці нижчого рангу, одержуємо з системи (9.2) обсяг виробництва сільськогосподарських (л'і) і промислових (хч) продуктів, необхідний для задоволення будь-якої комбінації кінцевого попиту на продукцію двох секторів уі та Уг. На другому етапі, підставляючи в останнє рівняння системи (9.5) одержані таким чином величини х та х<г, визначаємо «випуск» забруднюючих речовин, тобто хз.

Якщо виходити з табл. 8, обсяги кінцевого попиту на сільськогосподарську і промислову продукцію становлять і/і=25 і г/.;=70. Підставивши ці значення в праву частину (9.5) і розв'язавши систему рівнянь (9.2), одержимо л:і= =100; л:2=100. Використавши третє рівняння в системі (9.5), знаходимо -<з=90. Це загальне забруднення, яке здійснюється обом-а галузями разом, спільно.

Шляхом аналогічних розрахунків для г/1^25 та У2==0, а потім для комбінації г/і=0 та г/2=70 можна визначити, що 26,83 г забруднюючих речовин з 90 – продукт діяльності сільського господарства і обробної промисловості, які беруть участь у поставках 25 одиниць сільськогосподарської продукції домашнім господарствам, тоді як решта 63,17 г можна віднести на рахунок виробничої діяльності обох галузей, які беруть участь (прямі і непрямі) у по ставках 70 одиниць продукції промисловості кінцевим споживачам. Якщо б кінцевий попит на продукцію промисловості впав із 70 до 35 одиниць, відповідне забруднення зменшилось би з 63,17 до 31,58 г.

Для продовження такого аналізу В. Леонтьєв рекомендує офіціювати в таблиці «витрати—випуск» потоки забруднення.

Внизу першого стовпчика в табл. 10 стоїть число, яке показує, що сільське господарство «виробило» 50 г забруднених речовин і 0,50 г на одиницю сільськогосподарської продукції. Перемноживши коефіцієнт викиду забруднюючих речовин обробної промисловості на її валовий випуск, знаходимо, що «внесок» галузі в забруднення становить 40 г з 90.

Економічна статистика вивчає виробництво і споживання товарів і послуг, які, як передбачається, можуть мати певну позитивну ринкову вартість у конкурентній приватнопідприємницькій економіці. Цим можна пояснити той факт, що виробництво і споживання, наприклад, отрутохімікатів, які застосовуються в сільському господарстві, можна включити в таблиці «витрати—випуск», а виробництво і споживання чадного газу, що утворюється при роботі двигунів внутрішнього згоряння, не включається. Оскільки бухгалтерський облік на приватних і державних підприємствах, який є основним джерелом економічної статистики, не займається такого роду неринковими операціями, їх розміри слід оцінювати опосередковано – шляхом ппове-дення детального аналізу технологічних зв'язків. П'і^те проблема виміру забруднення тісно пов'язана із проблемою обчислення цін та витрат у цій галузі.

Таблиця 11 Макроекономічна таблиця «витрати—випуск» із включенням витрат праці

Звичайна структура таблиці «витрати—випуск» на рівні окремого регіону містить рядок «добавлена вартість». Вона відображає в грошовому вираженні заробітну плату, амортизаційні відрахування, податки та інші витрати, які понесла кожна виробнича галузь додатково до платежів за продукти, одержані з інших виробничих галузей. Більшу частину цієї добавленої вартості становлять витрати використаної робочої сили, капіталу та інших первинних факторів виробництва і вона залежить від фізичного розміру витрат цих факторів та їх цін. Наприклад, фонд заробітної плати галузі рівний загальній кількості людино-годин, помножений на ставку заробітної плати з розрахунку на одну людино-годину.

У табл. 11 у вихідну макроекономічну таблицю «витрати—випуск» включено рядок «витрати праці».

В опис «рецептури» виробництва з табл. 10 можна, таким чином, включити коефіцієнти витрат на робочу силу обох галузей, виражених як в людино-годинах, так і в грошовій формі.

Вище було показано, як загальний розв'язок вихідної системи рівнянь «витрати—випуск» (9.2) можна використати для визначення валового виробництва сільськогосподарської і промислової продукції {х та х^}, необхідної для задоволення будь-якої заданої комбінації поставок цих продуктів кінцевим споживачам (уі та і/з). Витрати на робочу силу можна одержати шляхом множення відповідних коефіцієнтів трудових витрат {ті та /Па) на валове виробництво кожного сектора. Сума цих добутків і дає витрати на робочу силу у всій економіці

Таблиця 12

Витрати на одиницю продукції (випуску)

Прийнявши сгавку заробітної плати рівну одній грошовій одиниці за годину* (далі – гр. од.), знаходимо (табл. 12), що платежі за первинні фактори у розрахунку на одиницю валового виробництва продукції становлять 0,90 гр. од. у сільському господарстві і 20 гр. од. в промисловості. Це означає, що ціни одиниці сільськогосподарської продукції (zi) і одиниці промислової продукції (za) повинні бути такими, щоб після покриття всіх витрат, пов'язаних з витратами сировини, матеріалів тощо, які визначаються відповідною «рецептурою» виробництва, сільське господарство і промисловість принесли добавлену вартість (у розрахунку на одиницю продукції) відповідно

Після розв'язання цієї системи для невідомих цін, виходячи із заданих значень добавленої вартості Аі і Аг, система матиме наступний загальний вигляд:

(9.8)

Для Аі=0,90 гр. од.; А2=2,0 гр. од. одержуємо рі= =1,9 гр. од., р2=3,5 гр. од. Перемноживши кількості одиниць сільськогосподарської і промислової продукції у першому і другому рядках табл. 11 на відповідні ціни, можна одержати відому таблицю «витрати—випуск», в якій всі операції показані в грошових одиницях.

* Оскільки в прикладі розглядається умовна економіка, то й грошові одиниці умовні.

У межах описаної відкритої системи «витрати—випуск» «будь-яке зменшення або збільшення «випуску» забруднюючих речовин відбувається за рахунок або змін кінцевого попиту на товари і послуги, або змін технологічної структури однієї або кількох галузей економіки, а також за рахунок певної комбінації цих двох факторів.

За допомогою моделі «витрата-випуск» економіст може пояснити і навіть передбачити вплив будь-яких змін технології на «випуск» забруднюючих речовин (так само як і на випуск усіх інших товарів і послуг). Він може визначити, як зі зміною технології змінюється попит на первинні фактори виробництва у різних галузях і масштабах всієї економіки. Більше того, економіст може, використовуючи задані коефіцієнти добавленої вартості, оцінити вплив таких змін на ціни різних товарів і послуг.

Якщо розглядати взяту для прикладу спрощену економіку з. двома галузями в світлі поставлених питань і прийняти, що почався якийсь процес переробки забруднюючих речовин (або попередження їх утворення), і що цей процес вимагає витрат в 2 людино-години праці (або 2 гр. од. добавленої вартості)' і 0,20 одиниць промислової продукції на 1 г попередженого викиду забруднюючих речовин будь-якої з названих галузей, комплексна структурна матриця набуде нового вигляду (табл. 13).

Балансові співвідношення витрат і випуску для розширеної таким чином системи можна описати наступними чотирма рівняннями:

0,25 Х[—0,50 -^2=(/і (сільське господарство);

–0,15 д-і+0,85 л-2—0,20 Хз=уг (промислова продукція);

0,50 Хі+ 0,40 Хг—Хз=Уз (забруднюючі речовини); (9.9)

–0,90 Хі—2 д-2—2 лсз+АЇ=г/4 (праця).

Змінні:

Хі – випуск валової продукції сільського господарства;

л-2 – випуск валової продукції промисловості;

Хз – загальний обсяг перероблених забруднюючих речовин;

М – відпрацьований робочий час у виробничих галузях

і секторах кінцевого попиту;

Уі – кінцевий попит на сільськогосподарські продукти;

(/з – кінцевий попит на промислові продукти;

Уі – загальний обсяг неперероблених забруднюючих

речовин;

(/4 – час, відпрацьований у домашніх господарствах та

інших секторах «кінцевого попиту». Прийнято, що г/4=0.

Таблиця 13

Макроекономічна структурна матриця

Тепер замість опису повної переробки всіх забруднюючих речовин третє рівняння містить у своїй правій частині г/з – обсяг неперероблених забруднюючих речовин. На відміну від інших елементів заданого вектора кінцевого споживання, на забруднюючі речовини не існує «попиту», в кращому випадку можна сказати, що їх терплять. У системі (9.5), яка описує утворення забруднюючих речовин, але абстрагується від процесів їх переробки, змінна Хз означає загальний обсяг неперероблених забруднюючих речовин, який в системі (9.9) позначається як уз.

Загальний розв'язок цієї системи рівнянь для невідомих х, виходячи з заданих у, запишеться наступним чином:

хі= 1,498 г/і+0,625 г/г– 0,154 г/з+0,000 г/4 (сільське господарство);

Х2= 0,461 г/і+1,412 г/2– 0,291 уз+ 0,000 г/4 (промисловість);

Jf3==0,77 г/і+0,637 t/2—1.094 у з +0,000 г/4 (забруднюючі речовини);

М=4,037 г/,+7,014 (/2—3,276 г/з+1,000 г/4 (9.10) (праця).

Квадратна матриця коефіцієнтів системи рівнянь (9.10) обернена до матриці коефіцієнтів системи рівнянь.

Перше рівняння показує, що кожна додаткова одиниця сільськогосподарської продукції, яка постачається кінцевим споживачам (тобто домашнім господарствам), викличе збільшення валового випуску сільського господарства (л-і) на 1,498 одиниць, тоді як поставка кінцевим споживачам додаткової одиниці промислової продукції – збільшення валового випуску сільського господарства на 0,825 одиниць.

Наступний елемент того ж рівняння описує зв’язок між

валовим випуском сільськогосподарських продуктів (л:і) і обсягом неперероблених забруднюючих речовин, які дістаються кінцевим споживачам, тобто уз.

Коефіцієнт 0,154 означає, що зменшення загального обсягу забруднюючих речовин, який дістається кінцевим споживачам, на 1 г потребує збільшення сільськогосподарського виробництва на 0,154 одиниць.

У цілому третій стовпчик коефіцієнтів структурної матриці (кожен з яких перемножується з (уз) показує, яку ціну доводиться платити за зменшення кінцевого виходу забруднюючих речовин. Про сільське господарство вже була мова. Промисловість повинна буде виробити 0,291 одиниці продукції. Галузь, що переробляє забруднюючі речовини, повинна буде додатково переробити 1,094 г забруднюючих речовин, щоб знизити рівень їх кінцевого виходу на 1 г (оскільки галузі, які беруть участь у переробці забруднюючих речовин, насправді самі забруднюють навколишнє середовище).

Перший і другий коефіцієнти в правій частині третього рівняння показують, як загальний обсяг переробки забруднюючих речовин Хз залежить від обсягу сільськогосподарських і промислових товарів, які купують кінцеві споживачі, за умови, що обсяг неперероблених забруднюючих речовин (уз) не змінюється. Нарешті, останнє рівняння показує, що повні витрати праці (прямі і непрямі), необхідні для зниження г/з на 1 г, становлять 3^75 людино-років. Відповідно витрати на забезпечення додаткової поставки кінцевим споживачам одиниці сільськогосподарської продукції становлять 4,037 людино-годин, а ще однієї одиниці промислової продукції – 7,014 людино-годин.

Визначивши всі необхідні технологічні коефіцієнти «витрати—випуск», процеси утворення і переробки всіх виді» забруднюючих речовин можна аналізувати як с,кладову частину економічних процесів, якою вони і є.

Ці процеси можуть, таким чином, враховуватися в до–слідженнях регіональних і багаторегіональних економічних систем, багатогалузевих економічних прогнозах і, зокрема, при оцінці впливу очікуваних змін у технологіях, як і в усіх інших видах аналізу з використанням моделі «витрати—випуск».

9.3. ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ

Надзвичайно високий рівень сільськогосподарської осво-єності території України, деградацію земельних угідь і збідніння агроландшафтів, обмеженість у зв'язку з цим придатних для ведення сільського господарства земель слід розглядаїи як головні фактори, що зумовлюють можливе падіння врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності праці чи навіть стагнацію цих показників на найближчі 10—15 років. Це зумовлює необхідність розробки і впровадження в усіх зонах країни екологобезпеч-них інтенсивних систем землеробства, розрахованих на одержання високої віддачі при мінімальних витратах енергетичних та інших ресурсів, а також реалізації системи заходів по оптимізації структури сільськогосподарських угідь та консервації їх значної частини з метою оздоровлення природного середовища.

Для нашої країни надзвичайно важливими в умовах переходу до ринку є проблеми економного і високоефективного витрачання всіх виробничих ресурсів (зокрема – енергетичних), різкого підвищення техніко-технологічного рівня сільськогосподарського виробництва. Ці питання мають бути в центрі уваги сучасної науково-технічної політики.

Проблема загострюється зараз кризою забезпечення енергоносіями, яка має як економічний, так і екологічний аспекти. Так, низька ефективність використання енергетичних потужностей сільського господарства зумовлена значною мірою необгрунтованою практикою формування, їх складу. Результати проведених досліджень свідчать про те, що, наприклад, трактор Т-150К понад 50% часу в рік використовується на транспортних роботах, де забезпечується його завантаження в середньому на 40—50%. Протягом року лише на транспортних роботах перевитрати палива одним трактором становлять понад 1 т на умовний еталонний гектар. А трактор К-700 взагалі проектувався як військовий тягач, але чомусь потрапив у сільське господарство. Із 60 найменувань шлейфу робочих машин у задовільній кількості в сільськогосподарських підприємствах є машини 5—6 найменувань, які можуть бути агрегатовані з трактором К-700. Звичайно, про раціональне використання такого потужного трактора, як і про ощадливе використання ним палива, не може бути й мови. Тим більше не потрібна така техніка і переважній більшості фермерів, у господарствах яких економічно вигідніше використовувати трактори класу МТЗ-80 і нижче.

На виконанні цілої низки операцій в сільському господарстві, особливо на дрібних фермах, застосування тракторів є взагалі невигідним через неможливість завантажити їх на повну потужність і високі ціни на паливо. Суттєву роль у вирішенні вказаної проблеми може відіграти

живе тягло.

Як малогабаритний самохідний засіб кінь має значно вищий коефіці-єнт корисної дії, ніж трактор. Використання коней на певних операціях у сільському господарстві навіть в 10—15 разів економічно вигідніше, ніж тракторів, особливо енергонасичених.

Перевищення сукупних експлуатаційних витрат маши-но-тракторних агрегатів визначається двома основними елементами: витратами на паливно-мастильні матеріали;

ремонт і технічне обслуговування. Так, вартість паливно-мастильних матеріалів перевищує вартість кормів на 25%, а витрати на ремонт і технічне обслуговування машино-тракторних агрегатів на 130—160% вищі, ніж витрати, пов'язані з використанням гужового транспорту.

Використання кінної тяги в тваринництві сприяє зберіганню прифермських доріг. Крім того, немає гуркоту двигуна, загазованості повітря, а це, своєю чергою, відчутно сприяє підвищенню продуктивності тварин.

Розрахунки показують, що для великого сільськогосподарського підприємства оптимальною кількістю коней є 1—1,5 голови на 100 та ріллі. Що стосується фермерських господарств, то кожне з них повинно мати хоча б двоє коней. Тим більше, що потреба в кормах для коней не перевищує 2% загальної потреби в кормах для продуктивного поголів'я тварин.

Стримуючим фактором забезпечення сільського господарства таким видом енергетичних ресурсів є скорочення в недалекому минулому поголів'я коней. Крім того, серйозною проблемою є забезпечення коней технічним інвентарем – хомутами, сідлами, упряжжю. Важливим лімітуючим фактором є також неукомплектованість господарств кваліфікованими кадрами, що не випадково – з усіх сільськогосподарських вищих навчальних закладів лише в одному є кафедра конярства. Практично ці інститути не готують спеціалістів-конярів.

Перспективним для сільського господарства є розвиток малої гідроенергетики. Інтерес до використання гідроенергетичних ресурсів малих і середніх річок за останнє десятиріччя зріс у всьому світі, що викликано помітним вичерпанням ресурсів великих рік, загостренням вимог до підтримання екологічної рівноваги і охорони навколишнього середовища, труднощами енергопостачання до ізольованих та віддалених від магістральних електромереж споживачів.

Починаючи з 60-х років в Україні інтерес до малих гідроелектростанцій був втрачений, велика кількість їх була законсервована як нерентабельні. Проектування і будівництво таких ГЕС (МГЕС – малі гідроелектростанції, потужністю 50 кВт – 80 мВт; мікроГЕС – потужністю до 50 кВт) було практично припинено, промисловість перестала випускати для них агрегати. Це призвело до втрати нами позицій в області проектування, будівництва і експлуатації МГЕС порівняно з іншими країнами – США, Францією, Японією, Великобританією, Китаєм та ін. В Японії, наприклад, 23,4% виробітку електроенергії всіма ГЕС дають МГЕС та мікроГЕС; практично вся вона йде на потреби сільськогосподарських і пов'язаних з ними галузей.

У Швеції діє 1200 МГЕС, передбачається побудувати ще близько 250 МГЕС потужністю 100—1500 кВт із загальним річним виробітком 400 млн кВт/год. У Франції сумарна потужність МГЕС одиничною вартістю до 8 мВт оцінюється в розмірі 490 мВт. Розглядається можливість спорудження ще 100 МГЕС.

У Непалі за останнє десятиріччя споруджено 600 МГЕС» на яких встановлено дешеві асинхронні двигуни китайського виробництва. За той же час у Китаї збудовано 80 тис. МГЕС. Тут же спроектовано і виготовлено надмалий гідроагрегат потужністю 650 кВт, призначений для задоволення побутових потреб окремої сім'ї у сільській місцевості. Агрегат працює з витратами води 0,025—0,035 їлз/c. Розмір спорядженого регулятором навантаження генератора такого агрегату не перевищує розмірів звичайного термоса. Гідроагрегат інтенсивно експлуатується навіть у США.

В Україні зараз експлуатується 58 МГЕС загальною потужністю близько 90 мВт, які виробляють понад 300 млн кВт/год електроенергії, що еквівалентно економії близько 150 тис. т вугілля, однак цього замало як з точки зору потреб, так і потенційних можливостей. Обсяг гідроенергетичних ресурсів, які можуть бути використані на МГЕС в нашій країні, за наближеною оцінкою становить майже 800 млрд кВт/год (при сучасному використанні лише 0,6 млрд кВт/год).

У результаті досліджень при порівнянні МГЕС з іншими джерелами децентралізованого енергопостачання виявлено такі їх економічні переваги: дешевизна самого обладнання і суттєва економія органічного палива; доступність і поновлюваність дешевого джерела енергії; безпосередня •наближеність до споживача, що виключає необхідність у протяжних лініях електропередач; тривалий термін експлуатації; відносна дешевизна 1 кВт електроенергії; простота експлуатації, що включає можливість повної автоматизації обслуговування; мінімальний негативний вплив на навколишнє середовище. Отож, в умовах ринку їх застосування є обгрунтованим і найдоцільнішим.

У США 1,6% потреби в енергії покривається за рахунок біогазу (суміші метану – до 70%, водню та азоту), у Швейцарії – 2,9%, в Індії – 20%. Теплота згоряння біогазу в середньому – 24,7 МДж/кг, що становить близько половини теплоти згоряння чистого біометану. В Україні поки що біогазове устаткування використовується в окремих випадках, а біогаз дорожчий за природний через незначне його виробництво і використання. Найперспектив-яішою областю використання біогазу в сільському господарстві є теплонагрівні процеси.

Значна частина території України належить до зони середньої інтенсивності сонячної радіації. Це дає змогу використовувати для отримання електроенергії геліоустановки. В теплий період року геліоустановки з плоскими колекторами можуть працювати 4 місяці на півдні України та в Криму, 3,5—4 місяці – в центральній, південно-східній та степовій зонах, 3 місяці – в західній та північній частинах. Ефективними, як свідчить досвід, є геліоустановки з досить значною – до 60 м2 площею приймальної поверхні. Аналіз вартісних та конструктивних характеристик діючих установок показує, що основною областю застосування геліоустановок поки що слід вважати гаряче водопостачання на одноконтурних установках сезонної дії. Стримує використання геліоустановок для одержання енергії в Україні відсутність їх серійного вітчизняного виробництва.

Для паралельної роботи з енергосистемами і електропостачання автономних споживачів економічно доцільно використовувати вітроустановки. Розрахунки свідчать, що з варіантів водопостачання, які передбачають централізовану систему електропостачання, дизельні двигуни, пересувне насосне устаткування на базі автомашин та вітроенергетичні установки, останній варіант є найекономнішим.

Застосування одного комплекту дає змогу зекономити близько 400 л бензину, або 1200 кВт/год електроенергії.

Отже, в умовах дефіциту в Україні традиційних джерел енергії потреби сільського господарства в ній значною мірою можуть бути задоволені за допомогою нетрадиційних енергоносіїв, використання яких, до того ж, значно знизить навантаження на природне середовище, поліпшить економічну ситуацію.

Розглядаючи проблему екологізації суспільного виробництва і його структурної перебудови в умовах ринку, не можна не звернути увагу на вдосконалення структури сільськогосподарського виробництва. Йдеться про оптимізацію та раціоналізацію співвідношення між рослинництвом і тваринництвом, а також про структурні зрушення в останньому. З точки зору антропотехногенних навантажень на природу тваринницькі галузі (особливо – свинарство і скотарство), за даними В. Трегобчука, в теперішньому їх вигляді є eкологодестабілізуючими, надто природоресурсомісткими. Вони забруднюють водойми і повітряний басейн, прискорюють деградацію земель і, по суті, належать до найбільш загрозливих.

Для виробництва тваринницької продукції, яка сьогодні має досить невелику питому вагу в харчовому раціоні населення України, використовується майже дві третини посівних площ і 7 млн га пасовищ і сінокосів, що разом становить 68% всіх сільськогосподарських угідь і 54% загальної території України. Сумарні витрати енергії на виробництво одиниці свинини є в 15 разів, а яловичини – в 10—11 разів більшими, ніж на виробництво одиниці свіжих овочів чи фруктів.

Водомісткість виробництва м'яса у перерахунку на середньодобове його споживання на душу населення майже вдвічі перевищує середньодобову фактичну норму водопостачання на господарсько-побутові потреби населення. Отже, тваринницька продукція є досить землеводо– і енерго-місткою. Пошук шляхів принципових зрушень у стратегії харчування в напрямі зниження питомої ваги тваринницької продукції в структурі продовольчого раціону і рекомендації по обмеженню споживання м'яса є неактуальними. Адже ринок України в цьому плані є абсолютно не насичений. Однак щоб задовольнити попит населення в продуктах тваринництва і забезпечити екологічні параметри ведення галузі, необхідно її інтенсифікувати. Для цього доцільно зменшити на 15% середньорічне поголів'я тварин в Україні з одночасним підвищенням їх ефективності. Слід відмовитися від намагання вийти на світові рівні споживання тваринницької продукції, оскільки у високорозвину-тих країнах вже спостерігається зворотна тенденція – підвищення в харчовому раціоні питомої ваги свіжих овочів і фруктів, інших продуктів, що виробляються переважно з рослинницької продукції. Розвиваючи фермерські господарства, необхідно орієнтувати їх на переважне виробництво м'яса птиці і яловичини як менш енерго– і ресурсомістких, на підвищення продуктивності молочного скотарства і збільшення випуску дієтичних молокопродуктів. Необхідно також посилити дію законів про охорону навколишнього середовища. .

Переведення сільськогосподарського виробництва на принципово нову економіко-технологічну основу, структурна перебудова його з урахуванням екологічних факторів, законів, вимог і нормативів є обов'язковою і вирішальною умовою успішного подолання екологічної кризи, яка в Україні вразила практично всі сфери й складові її природного середовища. Щорічні втрати України від неефективного, нераціонального природокористування становлять до 20% її національного доходу. Це є наслідком нехтування екологічними законами, факторами, критеріями і вимогами в господарюванні і надмірної експлуатації природних ресурсів.

Тепер Україна потребує принципово нової екологічної політики, в основу якої повинна бути покладена вимога обов'язкового дотримання екологічної безпеки життєдіяльності людини. Головною метою такої політики повинно стати забезпечення якнайсприятливіших природних умов життя, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення максимальних доходів підприємців, але не будь-якою ціною.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Чим зумовлюється підвищення актуальності вирішення екологічних проблем в агропромисловому виробництві на сучасному етапі?

2. Які є основні положення -концепції екологізації агропромислового виробництва в нових умовах?

3. Чим зумовлена актуальність екологічної небезпеки в зв'язку з виникненням і розвитком фермерства?

4. Які функції по охороні природи в ринкових умовах доцільно залишити в компетенції державних органів, а які покласти на суб'єктів ринкової економіки в АПК?

5. Як визначається роль, екологізації виробництва в умовах ринкових

відносин?

6. У чому суть моделі Леонтьєва «витрати—випуск» та її зв'язок з економікою природокористування?

7. Чим зумовлюється необхідність розробки і впровадження еколого-

безпечних інтенсивних систем землеробства? •. Які основні шляхи поліпшення екологічної ситуації на сучасному

етапі? 9. Як поєднується екологічний та організаційно-економічно-правовий

аспекти землеволодіння і землекористування? 16. Які екологічні вимоги ставляться до техніки в умовах розвитку

фермерства?

11. Як впливає розміщення виробництва продукції високоінтенсивних культур по території України на екологічні аспекти землекористування?

12. В чому суть економічного аналізу природокористування?

13. Якою може бути роль введення плати за землю у вирішенні екологічних проблем?

14. На що повинно орієнтуватися формування економічного механізму управління охороною навколишнього середовища у сфері АПК?

15. Що повинна стимулювати система платежів за природокористування? •'•

16. В чому суть і значення фонду екологічного захисту?

17. Які альтернативні джерела енергії можуть бути в перспективі використані в Україні?

18. Якою є енергетична ефективність виробництва продукції рослинництва і тваринництва?

19. В чому полягає екологодестабілізуючий характер тваринництва?

КОРОТКИЙ ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

Абіогенні цикли речовин – комплекс атмосферних, геологічних гео хімічних і гідрологічних процесів.

Агрегування – об'єднання показників у групи за якоюсь ознакою.

Агролісомеліорація – система лісоводних заходів по боротьбі з засу хою, суховіями, ерозією грунту та ін. Включає створення захисних лісових насаджень, заліснення пісків, агротехнічні, гідротехнічні, ор ганізаційно-господарські та інші заходи.

Агротехніка – система прийомів вирощування сільськогосподарських культур, технологія рослинницгва. Включає сівозміни, обробіток грунту, внесення добрив, підготовку насіння до посіву, посів і по садку, догляд за рослинами, боротьбу з шкідниками, хворобами і бур'янами, збирання врожаю.

Антропогенні фактори середовища – внесені в природу людською діяльністю зміни, що впливають на органічний світ. Переробляючи природу, пристосовуючи її до своїх потреб, людина змінює середо вище існування тварин і рослин, тим самим впливає на їх життя.

Антропогенний ландшафт – частина природного середовища, розвиток якого постійно підтримується людиною.

Ареал – область розпорсюдження на земній поверхні певних явищ, тих або інших видів (родів, сімей) тварин і рослин, корисних ко палин

Атмосфера Землі – газова оболонка, що оточує Землю. Атмосферою прийнято вважати область навколо Землі, в якій газове середовище обертається разом із Землею. Маса атмосфери близько 5,15-Ю ¹⁵ т. Атмосфера забезпечує можливість життя на Землі і помітно впли ває на жигтя людини.

Біогеоценоз – однорідна ділянка земної поверхні з певним складом живих (біоценоз) і неживих (приземний шар атмосфери, сонячна енергія, грунт) компонентів і динамічною взаємодією між ними (об міном речовин і енергією).

Біологічні цикли речовин – комплекс процесів, що характеризують жит тєдіяльність організмів: живлення і живильні зв'язки, розмноження і ріст, відмирання, розклад і мінералізація.

Біомаса — загальна маса особин одного виду на одиницю поверхні або об'єму місцезнаходження. Біомаса рослин називається фітома-сою, тварин – зоомасою.

Біосфера — область активного життя на земній кулі. В біосфері живі організми і середовища їх існування органічно пов язані одне з од ним, утворюючи цілісну динамічну систему. Біосфера охоплює ниж ню частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери.

Біота – сукупність видів рослин, тварин і мікрооріанізмів, об'єднаних спільною областю поширення. На відміну від біоценозу, може характеризуватися відсутністю екологічних зв'язків між видами.